Іван Франко і Російська Академія Наук

Взаємовідносини Івана Франка, українського вченого з Авс­трійської імперії з Російською Академією Наук (РАН) розпоча­лись разом відродженням українського літературного процесу в Галичині.

Поштовхом до таких процесів стали попередні критичні ча­си, коли визначна плеяда українських діячів переселилася з Росії внаслідок заборони в 1876 році на території Росії української мови, українського друкованого слова.

Все це заставило найбільш енергійних представників україн­ської громадськості з Росії перенести свою літературну діяль­ність в Галичину і зокрема у Львів, який з цього часу став полі­тичним, науковим, літературним та культурним центром всесві­тньої української думки.

Власне в цей час Іван Франко знайомиться з українським лі­тературним процесом в Росії бере активну участь в “пом’якшенні” умов для наукової та літературної діяльності українців в Росії, друкується в у українських часописах в Росії зокрема в часописі “Украинский Вопрос” Спб.1906, Украинская Жизнь”М.1912-1916.

Активність Івана Франка в цьому питанні, як науковця і лі­тератора, який розпочинає друкуватися в наукових та літератур­них журналах, зауважує Російська Академія Наук, його наукова та літературна творчість стає відома серед широких літератур­них і не тільки українських кіл в Росії. З 1905 року, діяльністю Івана Франка активно розпочинає цікавитися слов’янський від­діл Російської Академії Наук.

Процес буржуазно-демократичної революції заставляє росій­ський уряд, міністерство освіти звернутися в Академію наук для з’ясування питання про “припинення гоніння на українське дру­коване слово”. По цьому питанню утворюється спеціальна комі­сія, яка очолюється академіком Ф.Є.Коршем і який пропонує для плідної праці ввести в склад цієї комісії окрім дійсного члена Російської Академії Наук з Австрії І.В.Ягича, а також українсь­кого вченого з Австрії (Львова) доктора Івана Франка.

Дуже цікавими з цієї проблеми є вивчені нами архіви, зокре­ма переписка академіків Ф.Є.Корша, О.О.Шахматова з академі­ком І.В.Ягичем. Усі ці документи зберігаються сьогодні в архіві Російської Академії Наук.

Ще до запрошення в комісію І.Я.Франка академік І.В.Ягич в листі до О.О.Шахматова від 8.11.1905 року застерігав його від великого захоплення українським питанням: ”При обсуждении вопроса о малорусском языке будьте благорассудно либеральны. Простой народ пусть учится своему народному языку, литерату­ра пусть свободно развивается, точно так же искусно, но не за­бывайте интересов государственных...Я сочувствую нашему М.Грушевскому и И.Франко пока они остаются на почве про­свещения и науки. Но создавать независимую Украину - в этом я не желаю поддерживать их. Мы славяне и без того чересчур дробимся, оттого так мало и значим. У нас в Вене был осенью молодой человек “белорус”, который даже мечтал о самостоя­тельной Белоруссии.”

Внаслідок протесту І.В.Ягича доктора І.Я.Франка не було включено до складу комісії, яка обговорювала статус українства в Росії. Однак до цієї комісій був включений закордонний член РАН, академік І.В.Ягич.

Час був невизначений, наростала революція, тому російський уряд намагаючись вилучити з революційного процесу українців дав завдання РАН швидко випрацювати “пом’якшення для укра­їнців”, і скоро, на початку березня 1905 року “Записка по украї­нському питанню в Росії” була отримана академіком І.В.Ягичем для ознайомлення. Своїми висновками по ній він поділився з академіком О.О.Шахматовим.

В листі від 5.ІІІ.1905 року він писав:” З великим інтересом я прочитав записку “про українську мову”. Для мене вона повча­льна. в аргументації всюди відчутний гумор Ф.Є.Корша. Зда­ється все те, що ви бажаєте дати малоросам треба дати і поля­кам.

Це питання І.В.Ягич піднімає і в наступному листі від 9.ІІІ.1905 року. “Особливо цікавить мене питання про “малору­ську мову”. Сьогодні у нас Іван Франко з’ясувавши питання мо­ви ставить питання створення незалежної України.

Напрацьована комісією “записка по українській мові” скоро потрапила в Галичину і була винесена Іваном Франком на суд українського суспільства. Це нам відомо із листа Ф.Є.Корша до О.О.Шахматова. від 7.V.1905 року: ”Хванька Кримський” пос­пішим відправити екземпляр нашої записки до Львова Івану Франку, де чекали її з великим нетерпінням. Записку нашу, по питаннях української мови перевели на українську мову і поши­рили у такому вигляді серед українського народу в Галичині. Я вважаю, наголошував О.О.Шахматов, що хоч таким способом пошириться праця комісії. Важко повірити, що російський уряд візьме до уваги результати нашої роботи”.

В цей же час слов’янський відділ РАН готував до друку “Ен­циклопедію Слов’янознавства” у якій передбачалось помістити нарис “Про розвиток української літературної мови”. По цьому питанню редакція енциклопедії думала залучити до співпраці

І.Я.Франка. Однак взнавши про ці наміри редакції І.В.Ягич різко запротестував проти включення І.В.Франка. По цьому питанню І.В.Ягич писав О.О.Шахматову 2.IV.1905 року: ”Я ніяк не бажав би залучення до цієї справи наших галицьких мегаломанів М.Грушевського і І.Франка. Ними усіма без винятку заволоділо самолюбство, яке доходить до смішного. Я звичайно співчуваю їх діяльності, та відношуся до результатів критично. Вони все своє розхвалюють до неможливості. Дуже звичайно погано, що вони очолюють весь літературний та науковий процес і що центр “малоросійського духовного життя” перейшов у Львів. Що стосується української мови то вони навіть писати на украї­нській мові не вміють, то як вони напишуть історичний нарис “Про розвиток української літературної мови”.

Не дивлячись на протести І.В.Ягича в Петербурзі розуміли, що у Львові усі літературно-наукові процеси інтелектуального життя очолює І.Я.Франко, тому в 1907 році в середовищі членів РАН кристалізувалась думка утвердити вченого із Галичини, доктора Івана Франка, членом-кореспондентом РАН. Однак це рішення було рішуче опротестоване І.В.Ягичем, який 2.ІІІ.1907 року в доповідній записці в Академію писав О.О.Шахматову: ”Я боюсь, що наше відділення піде по слизькому шляху швидко вниз, якщо Ви і ваші однодумці не будете дуже обережними. Бажав би я помилятися, але Ваш новий обранець буде дуже бли­зький не Вам, а другим”. Признаюсь Вам, що мені здається, що обрання Івана Франка членом-кореспондентом РАН передчасне. Я бажаю вільного розвитку “малоросійській мові”, та не згідний з відступом з Малоросії загальноросійської літературної мови. Настільки я знаю мрії малоросійського юнацтва, то воно думає, що самостійна незалежна Українська держава у них уже в кише­ні. Я з цим не згоден допоки вірю в переоблаштування сьогод­нішньої Російської держави, на нових ліберальних початках. Іван Франко у своїй творчості явно стоїть на цих позиціях і тому його обрання в РАН треба як слід виважити...”

Оживлення дискусії Івана Франка з літературними, наукови­ми та громадськими колами Росії розпочинається з новою силою в 1912 році. Поштовхом послугувала стаття виразника лібераль­ної буржуазії Петра Струве під назвою “Общерусская культура и украинский партекуляризм” в якій пан П.Струве об’явив україн­ській літературі, культурі, мові бій. За висновками П.Струве українська література, мова, культура прагне роз’єднати культу­рну і національну єдність Росії. Ця стаття дала можливість ака­деміку Ф.Є.Коршу в статті ”К вопросу об украинской культуре” визначити політику російських лібералів так: “наші кадети і про­гресисти зовсім байдужі до українців, і в своїх поглядах по укра­їнському питанню недалеко відійшли від правих націоналістів. Тому дивує, як вони сьогодні можуть думати про якийсь “украї­нський сепаратизм”.

Розглянувши дві статті Ф.Є. Корша і П.Струве І.В.Ягич пов­ністю розділив точку зору російського ліберала П.Струве. В лис­ті до О.О.Шахматова від 24.І.1912 року він писав: ”Мені дуже сподобався голос П.Струве. Дивно, що ваша Україна, ваш пів­день та й обидві столиці Москва і Петербург могли заразитися творчістю наших галицьких авторитетів М.Грушевського і І.Франка.

У листі від 4.ХІ.1912 року І.В.Ягич писав О.О.Шахматову: ”Бачу, що Ф.Є.Коршу Іван Франко і М.Грушевський сподоба­лись і він як академік РАН разом із ними розпочав в Росії роз’єднання нації на українців і росіян. Уявіть собі, що було б як би ми ще тобі прийняли І.Фрака в РАН. Якщо він і далі буде з Іваном Франко і М.Грушевським це робити, то українці в Росії будуть діяти більш активно, відкрито без приховування своїх сепаратистських устремлінь. Стаття російського академіка в за­хист українства “К вопросу об украинской культуре” буде доро­го коштувати Росії. Уже сьогодні українські сепаратисти загро­жують державному устрою Росії. Ф.Є.Корш не може зрозуміти, що український літературний рух направляємий Іваном Франком з Львівського центру в Росію у ліберально-культурному обрам­ленні у подальшому появиться в політичному, як його викладає М.Грушевський, і за сприятливих обставин цей рух роз’єднає українців і росіян і в подальшому посіє між ними ненависть. Ро­змежування по національних ознаках українців і росіян поро­дить дві культури, які з часом розмежуються раз і назавжди. По­ява двох народів і двох держав, Україна, яка буде продуктивно розвиватися на півдні в більш сприятливих кліматичних умовах, ставши окремою державою, забуде Росію. Нова Українська дер­жава посіє ненависть до Росії за багатовіковий диктат і через призму певного часу зовсім відмежується від Росії і повернеться до багатокультурної та демократичної Європи. Тоді зламати Україну, на чолі якої будуть такі досвідчені галичани з віден­ським світоглядом, як І.Франко буде неможливо. Наголошую, зауважував І.В.Ягич, повернення українців до слов’янської єд­ності буде неможливе, оскільки загальноєвропейський процес демократії дасть їй нові антиросійські цінності, які ми сьогодні бачимо у науковому та літературному витворі М.Грушевського та І.Франко”.

В 1914 році спалахнула І світова війна, яка продовжила дис­кусію австрійських і російських вчених іншими засобами. У вирі цієї війни помирають такі будителі української національної ідеї в Австрійській імперії, як І.Я.Франко і в Російській, як Ф.Є.Корш, однак їх взаємовідносини на академічному рівні кри­сталізували такі могутні інтелектуальні цінності, які були підт­римані і піддані критиці їх сучасниками приятелями і опонента­ми, яких ми означили вище.

При всій новизні і невивченості, питання взаємовідносин І.Я.Франка з вченими РАН, воно залишається актуальним до сьогоднішнього дня і потребує подальшого дослідження.

Література

1. В.Н.Кораблёв. "Украинский вопрос в прошлом и русская акаде­мия"» Вестник АНСССР.1933,с.13-26.

2. Украинский Вопрос.Спб.1906.

3. Украинская Жизнь.М.1912-1916.

4. Записки Філологічного відділу УАН.К.1927,кн.Х,с.268-274.

5. В.С.Ідзьо. Українське питання в Росії в минулому і сучасному нау­ковому просторі Російської Академії Наук (ХІХ-ХХ ст.). Науковий Вісник Українського Історичного Клубу.М.2000,т.!У,с.5-7.