Українська держава і Римська церква в ХІІІ ст.

Нова могутність Української держави в середині Х!!! століт­тя привернула увагу Римської католицької церкви та папського престолу. Як зауважував галицький історик Х!Х століття !. Ша- раневич, уже папа !нокентій !!! пропонував Роману вступити в союз католицьких держав, королівську корону і заступництво меча апостола святого Петра, та Роман вирішив не поспішати вступати в союз з католицьким заходом.

В зв’язку із цим слід зауважити, що католицька пропаганда унії велася католицькою церквою в українській державі і раніше. У зв’язку із кристалізацією могутності України-Русі на початку ХІІІ століття посилилась пропаганда католицьких місіонерів по признанню папського главенства серед християн усього русько­го сходу. Характерно, що пропаганда на Русі-Україні католици­зму в середині ХІІІ столітті не носила ніякого насилля. Головні її положення зводилася виключно до унії церков. Ідея унії була висунута папським престолом і в першу чергу носила політич­ний характер. Що стосується догм, то унія залишала усе на сво­єму місці. Чільне місце догматиків унії, це визнання папи рим­ського головою усіх християн/4.

Характерно, що нав'язати унію в окремих регіонах в Україні- Русі папська курія намагалась уже в ХІІ столітті і завжди у час коли Русь-Україна попадала у складне політичне становище.

Основним католицьким центром пропаганди унії, була Польща/7. Проникнувші у Польщу місіонери домініканці у 1218 році звернули зразу ж свою увагу на Україну-Русь куди дуже швидко переселились і зайнялися могутньою пропагандою унії церков, знаходячи серед галичан багато прихильників і могутніх покровителів/8. Підтвердження вірності наших висновків подає­мо наступні документи: 1. Це аннали і папські грамоти папської канцелярії, а також деякі зовсім легендарні свідчення де останні концентруються на особі домініканця Яцика Одровонжа, який проводив проповіді унії в Україні-Русі і заснував домініканські монастирі у Львові, Галичі і Києві/9. Із папських булл під 1232 роком (від 12 травня) видно, що в Україні-Русі уже було багато проповідників унії.

В Києві по свідченнях булл під 1232 і 1233 роками велась ак­тивна пропаганда унії та вона зустріла труднощі у міcіонерів/11. Ян Длугош теж пише, що за пропаганду унії і католицизму місі­онери у 1233 р. були вигнані з Києва київським князем Володи­миром Рюриковичем наляканим успіхами їх проповідей/12. Джерела свідчать, що з метою пропаганди унії в Україні-Русі у 1240 році був висвячений особливий єпископ, абат Опавського монастиря Краківської єпархії Герард, його права на католиць­кого єпископа Русі, були узаконені папою у 1237 році, хоча ка­толицькі джерела твердять, що такий єпископ був уже з повно­важеннями католицького єпископа Русі 12 травня 1232 року. Характерно, що адміністрація князівської влади змушена була рахуватися з діяльністю католицьких місіонерів. Згідно з свід­чень домініканців, місіонер Яцик у 1233 році по просьбі галиць­кого князя Данила, настановив для Русі католицького архієпис­копа Галичу Бернарда Полика, який приуспів у Галичині у про­паганді унії з католицькою церквою/13. Ось і всі документи, які стосуються пропаганди унії католицьких місіонерів в Україні- Русі до нашестя татаро-монголів. Найважливішим свідченням є те, що Данило Галицький у 1233 р. мав у своєму Галицькому князівстві католицького архієпископа і єпископів діяльність яких нам поки що не відома /14.

Та очевидно вони робили усе, щоби схилити Галицького князя у бік політичної інтеграції з державами Західної Європи і релігійної унії зокрема/15. У другій половині ХІІІ століття в Україні-Русі проходили події, які закінчили і закріпили успіх попередньої уніатської пропаганди. Події, які відбулися після 1245 року в Україні-Русі, наголошував М. Дашкевич: «ніколи так могутньо не проходили в усі часи на Русі, в цей час Русь- Україна вирішила, на думку дослідника, добровільно признати головну роль у християнському світі папи римського, до цього і клонився руський народ в особах князів, єпископів, бояр, кра­щих людей.

Питаннями злучення церков займався один із наймогутніших володарів України-Русі, великий князь Данило. Сама Унія приймалася на найвищому державному рівні, на рівні, який хіба що можна порівняти лише з релігійною реформою хрещення України-Русі Володимиром святим. Хочу загострити увагу важ­ливостей цих подій, які привели українську державу до широко­масштабних політичних і соціально-економічних і релігійних змін, поставили її на вищий ступінь розвитку з наймогутнішими державами тогочасної Європи/18. Це була дійсно, як зауважував М. Дашкевич, історична подія, унія, давала широкі можливості інтеграції як торгово-економічно так і політично-культурної у глибоко культурно-релігійний світ Західної Європи. Унія стави­ла українську державу чи українське королівство в один ряд з наймогутнішими державами Європи і посилювала її політичний вплив внаслідок самої інтеграції на країни Західної Європи, і не принижувала її роль як вважають опоненти, а навпаки підвищу­вала їі/19.

Розглянемо по сукупності джерел хід подій, згідно яких Русь-Україна у ХІІІ столітті попала у русло релігійної реформа­ції, як соціально-економічної так і політичної. Нам цікаво однак, якими міркуваннями керувався проводячи реформи володар України-Русі, великий князь Данило, адже переговори з приводу унії велись на протязі цілого десятиліття.

Очевидно, міркування були наступні: Після погрому монго- ло-татар Русь-Україна була ізольована від Ростово-Суздальської Русі і від Візантійської імперії.

Сам союз України-Русі з Золотою Ордою дуже сильно наля­кав сусідні католицькі держави: Угорщину, Польщу, Чехію, то­му римська курія була ініціатором всеохопних переговорів з во­лодарем України-Русі/21. І такі переговори у такий трагічний час для всієї християнської Європи стали необхідністю усіх за­цікавлених сторін, в тому числі і такого розумного політичного діяча, як Данила Романовича. Галицький історик Д. Зубрицький вірно зауважував, що держава Данила стояла між двома світами Західним і Азіатським (східним), між якими потрібно було, щоб зберігати незалежність і могутність такій великій державі, як Русь-Україна, треба було користуватися силою хитрості і силою договорів/22. Данило бачив у стані татар кризову анархію і вод­ночас наростаючу культурну, економічну і політичну могутність католицького заходу, який дав опір татарам, і який мав сильний вплив у його власній державі розпочав зближення з католицьким заходом/23.

Однак, Данило Романович, як мудрий державний діяч, вичі­кував і не поспішав, папа перший, внаслідок довготривалих пе­реговорів, запропонував останньому союз і входження України- Русі в католицький союз держав. По крайній мірі уже у час Лі­онського собору папа у 1246 році називає Данила королем Ру- сі/24.

Із вищесказаного ми бачимо, що для координації дій коро­лівського двору Данила з папою римським до двору руського короля було призначено папою римським архієпископа католи­цької церкви. Раніше ми знаємо із джерел про католицького ар­хієпископа Бернарда - поляка, який проживав при дворі Данила ще у 1233 році/28. Наступним католицьким архієпископом при дворі Данила був Петро, який, очевидно, і налагоджував стосун­ки Данила Романовича з папою Римським, очолював посольство від Руського королівства на Ліонському соборі у 1246 році/29. Дуже цікаво, на нашу думку, намагався виложити позицію Русь­кого королівства архієпископ Петро на Ліонському Соборі, на якому зібрався увесь найвищий світ католицького духовенства і політичних діячів Центральної і Західної Європи. На цьому представному Соборі архієпископ Петро виступив із «трактатом про Татарів», який відповідав планам допомоги Західної Європи у боротьбі з татами Україні-Русі. У першій частині свого тракта­ту він змалював картину на Русі після татарського погрому, на­голошуючи, що королівство Русь однак не являється данником татар і є самостійною державою, яка добровільно віддається апостольському престолу св. Петра.

Дальше у другій частині свого трактату архієпископ Петро виложив усі наявні свідчення про татар, які були йому відомі перед відправлення на Ліонський собор. Західна Європа, наго­лошував Петро, і Русь повинні об'єднатися у боротьбі з татара­ми, оскільки останні збирають сили, щоби підкорити і Західну Європу, і вихваляються, що досягнуть своєї мети. Татари поши­рюють по Русі чутки про підготовку нового походу в Європу/30. Плано-Карпіні, що був присутній на соборі, підтвердив ці свід­чення Петра, наголошуючи, що йому теж були відомі ці слухи. Розповідь Петра про те, що татари упевнені, що збираються по­корити весь світ і що вони скоро будуть воювати з римлянами і другими латинцями і що вони після перемоги над ними будуть володіти усім світом розхвилювала усіх присутніх. Як бачимо із сукупності джерел, промова архієпископа Петра на Ліонському Соборі схвилювала увесь Латинський світ, заставила останній повернутися до проблеми надання допомоги Україні-Русі ли- цем/31. Зразу ж після Ліонського Собору осінню 1245 року па­пою Римським було направлено посольство до Татар. В цей же час Данило Романович внаслідок балансуванням силами між За­хідною Європою і Татарською державою внаслідок особистих переговорів з ханами стає мирником (союзником) Орди, бажаю­чи виграти час і надіючись на допомогу католицького заходу, тобто позитивних у цьому контексті рішень Ліонського Собору. Очевидно, позиція католицького заходу після Ліонського Собо­ру була не дуже байдужою відносно королівства Русі.

Внаслідок заключень і Ліонських (переговорів) папа не ви­падково у грудні 1245 чи січні 1246 року звернувся буллою до володаря України-Русі з пропозицією вступити до союзу като­лицьких держав/32. Окремою буллою папа у 1245р. звертався і до руського духовенства, про що нам наголошує Плано- Карпіні/33. Ці булли і є тим критерієм, які дають нам право го­ворити про довготривалі переговори, що привели володаря України-Русі до вступу в союз католицьких держав. В той час він вірив у силу папського слова, кинути всі заковані в залізо сили католицького заходу проти татар, тому як, зауважував М. Дашкевич, уже в квітні 1246 Данило висловив папі свою покір­ність і перехід України-Русі під покровительство Римської церк- ви/34.

Плано-Карпіні наголошує, що Данило і Василько дали згоду на пропозицію папи Римського прилучитися до католицького світу. Це підтверджує нам і булла папи від 3 квітня 1246 року в які папа особисто звертається до короля Данила. У своїй буллі папа пише: «Усім віруючим Христа у державі Русі». Виголошу­ється розуміння у зв'язку з виявом покірності Римській церкві. У наступній буллі від 3 травня 1246 року мова іде про згоду обох сторін приступити до унії'/35. Плано-Карпіні з цього приводу пише, що в зв'язку із вступом в католицький союз держав і у справах унії церков король Данило вислав посольство до па- пи/36. 12 вересня 1247 р. папа велів архієпископу Прусському відправитися до володаря України-Русі Данила і особисто пере­конатися чи твердо він його єпископи і вельможі намірені з'єд­натися з Римською церквою/37. Сам факт, що великий князь Да­нило уже в 1246 р. вів переговори про унію дуже цікавий. Іноке- нтій ΓV схиляючи українську державу до політичної і релігійної унії при усій своїй могутності бажав мати на сході Європи силь­ного політичного союзника. З цією метою як видно із сукупності джерел він пустив у хід весь свій талант тонкого дипломата, а також дипломатію сусідніх з Україною-Руссю Угорської і Поль­ської держав. Очевидно в першу чергу допомогу проти татар обіцяли Польща і Угорщина, що видно із анналів під час коро­нації Данила.

Цілком можливо, що папа дійсно вважав, що план реальної військової допомоги можливий, та сама політична система като­лицького заходу була до цього не готова/38. У своїй буллі від 4 лютого 1247 року він переконував угорського короля допомага­ти Русі проти татар. У зв'язку з цим папа 24 липня 1248 року ви­дав наказ госпітальєрам розпочати підготовку в Угорщині до хрестового походу проти татар/39. Сам великий князь Данило і це передавали папські посли, бачив, що папа готує католицький захід проти татар. Такий хід обставин заставив володаря Украї- ни-Русі, великого князя Данила повірити папі, в реальні кроки останнього по наданню допомоги Русі. Тому, як це видно із булл під 1246 і 1247 роками великий князь Данило просив папу про прийняття його і Василька із землями під охорону св. Петра. Ра­зом із цим він просив папу про збереження Руською церквою свого древнього православного обряду/40. Наступні документи свідчать. Плано-Карпіні: «Римський протекторат прийняли ко­роль Русі Данило, його брат князь Василько усі єпископи і кращі люди»/41. Наш літопис засвідчує: «Данило прийняв вінець від бога від церкви св. Апостолів і від стола святого Петра і від отця свого Інокентія»/42. Булла папи від 1246 року виражає радість від того, « що Руські признали Римську церкву матір'ю і учите­лькою усіх других, а папу намісником св. Петра». Буллою від 1247 року папа доручив легату Альберту з'єднати руських з Римською церквою». Внаслідок подальших переговорів папа вислухавши просьби Данила, що стосувались догматів обрядової сторони унії і по основних положеннях вважив на просьби коро­ля Русі Данила. Він дозволив руським єпископам і пресвітерам створювати усі обряди які у них були раніше, і які не протирічи- ли католицькій релігії.

22 січня 1248 року папа просив великого князя Данила інфо­рмувати про усі дії татар, щоби він міг вчасно надати йому по­міч. Перші хто повинні прийти на поміч світлому королю Русі це : Тевтонський Орден і госпітальєри, яких папа задля цього перевів до угорського королівства. Характерно, що ряд докумен­тів свідчать, що папа давав накази польським князям і угорсько­му королю допомагати руському королю Данилу/43.Усі вони в свою чергу намагалися переконувати Данила, що папа готує для нього військову поміч, у якій папа звертався до слов'ян Чехії, Моравії, Сербів, і Поморян виступити в похід, на боці королівс­тва Русі, проти татар. Папа Інокентій зобов'язав особливим до­говором Тевтонський орден допомагати королеві Русі Данилу у війні проти Куремси. Папа, як наголошує М. Дашкевич, робив усе, щоби організувати хрестовий похід проти татар про що го­ворять булли від 1247 р., 1251 р., 1253 р., 1254 р. Він намагався з'єднати війська усіх західних володарів, що розміщувалися поб­лизу України-Русі і допомогти світлому королю Русі. Великий князь Данило бачив велике старання енергійного папи римсько­го тому дав згоду на коронацію на короля Русі. Сама коронація Данила Романовича фактично з'єднувала Україну-Русь з союзом католицьких держав. «Угри і Ляхи під час коронації клятвено обіцяли виступити разом з Руським королем проти татар».

Релігійна рівність з католицьким Заходом багато давала во­лодарю України-Русі. По-перше, папа клятвено завіряв, що ні угорське королівство ні польські князі, чеський володар ніколи не будуть нападати на королівство Русь. Власне вони у першу чергу виступлять гарантом безпеки України-Русі з заходу і по­винні будуть першими з усіма своїми військами виступати на допомогу королю Русі/44. Були отримані і другі вигоди від сою­зу з очолюваного папою римським коаліцією католицьких дер­жав. В той час Ятвязькі землі знаходились між Руссю, Польщею і Тевтонським орденом і усі ці держави намагалися захопити ці землі. Включення Руського королівства у католицький союз держав урівнювало Данила Романовича в правах на Ятвязьку землю. Ці землі дістались Україні-Русі тепер без всякої бороть­би. Папа буллою від 1254 р. надав право українській державі на третину Ятвязької землі. Власне в цей час пройшло зближення Данила Романовича з Тевтонським орденом, що дало можли­вість відбити напад татарського хана Куремси. Унія послужила тісному зближенню Русі, Польщі, Чехії і Угорщини. Переговори Данила Романовича з папою римським, судячи з ходу подій, бу­ли щирими. Він, папа, усе робив, щоби його новий союзник на сході Європи - король Русі Данило, був у переконаний у щирос­ті намірів папи, який реально намагався допомогти останньому у війні проти татар/45.

Татарська загроза над усім європейським християнським сві­том, очевидно, прискорила процес діалогів окрім політичної бо­ротьби з останніми і у питанні релігійного злучення. Сам вели­кий князь України-Русі, Данило Романович, як засвідчують дже­рела, розділяв точку зору, згідно з якої необхідно було швидко примиритися з католицьким заходом. Не тільки Данило, а й ба­гато інших володарів у Східній Європі у ХІІІ столітті приходили до думки про необхідність релігійного єднання з католицьким світом задля ідеї хрестового походу проти останніх. Якщо вірити папським буллам від 1227 року (adunιversos Reges Russιae) і 1231р., до князя Юрія Всеволодовича, 1248 р. до Олександра Невського, і також булла була послана і великому князю Дани­лу, хоча останній вагався, та внаслідок татарської загрози пішов на зближення з католицьким Заходом, що забезпечувало безпеку від вторгнення у час боротьби з татарами від західних католиць­ких сусідів/46.

В зв’язку з визнанням папою Данила Романовича, як повнов­ладного руського короля, угорське і польське королівства по­винні були відмовитися від вторгнення на Русь не тільки внаслі­док ослаблення татарського нашестя і Ярославського розгрому, а й внаслідок покровительства, яке папа надав українській держа­ві. Буллою від 3 травня 1246 року папа прийняв під захист і охо­рону св. Петра короля руського і його королівство. Буллою від 12 вересня 1247 р. було прийняте під покровительство святого Петра Руське королівство Данила і його брата Василька і їх усі сім'ї володіння і майно. Буллами від 27 серпня 1247 р. Данилу, його сину, і Васильку було надано право повернення володінь, земель і другого майна які дістались їм по праву, а тобто землі які були утримувані другими королями, що не знаходилися у покорі римської церкви. Папа заборонив хрестоносцям і другим орденам вторгатися у землі світлого короля Русі і у землі які він забрав по праву наслідування без його згоди/47. Складається враження, наголошував Д. Зубрицький, що Данило Романович, укріпивши свою державу договорами на заході і сході, ставши у Центральній Європі могутнім володарем, почав прибирати до своєї держави землі, які раніше тільки економічно входили в сферу впливу його держави/48.

Внаслідок успішних переговорів Данила Романовича в Золо­тій Орді римська курія відновила свої переговори як політичні так і релігійні в Україні-Русі. Зручним випадком для її віднов­лення була місія францисканця Іоана де Плано-Карпіні, якого папа Інокентій IV відправив до монголо-татар. Проїжджаючи осінню 1245 року через Україну-Русь Плано-Карпіні вступає у переговори з волинським князем Васильком і ознайомлює його з змістом папської булли від 25 березня 1245 року, яка призивала всіх володарів укріплюватися на випадок нового наступу та- тар/49.

Джерела не дають нам усіх подробиць переговорів між па­пою та володарем України-Русі, та зближення позицій, очевид­но, було відчутне, що дало можливість Плано-Карпіні послати папі повідомлення про готовність України-Русі вести перегово­ри з Римською церквою. Це могло статися внаслідок перегово­рів, які Плано-Карпіні провів із володарем України-Русі Дани­лом, з яким він зустрівся між Дніпром і Доном, який повертався від Батия. Він очевидно, і сповістив великого князя Данила про початок переговорів папи з Українською державою, внаслідок чого останній відправив по приїзді своїх послів до папи/50. От­же, переговори розпочались, очолив посольство від України-Русі ігумен монастиря гори святого Данила-Григорій. Посольство було прийняте папою Інокентієм ΓV, що відмітив його біограф Миколай де Курбіо/51.

Ділові документи ходу переговорів нам невідомі, та з послі- дуючих подій і документів можна встановити, що руська сторо­на побажала встановити унію церков пов'язуючи з питанням проти татарської боротьби всього християнського світу. Папська курія, як це видно із булл, змушена була піти на серйозні посту­пки, оскільки Русь-Україна була могутньою державою, навіть не Польща, чи Литва, тому папа признав недоторканість грецького обряду і православної літургії, при цьому папа загрожував като­лицьким сановникам карою, хто порушить його установи по від­ношенні до грецької церкви. У стосунках з українською держа­вою Данила, папа робив усе, щоб не тільки зчинити унію церков, але й щоб реально і конкретно надати «світлому королю Русі», як величає папа Данила Романовича з 40-х років, негайну допо­могу проти татар. Однак останній, як свідчать документи, теж вимагав від володаря України-Русі гарантій, що бачимо із відп­равки в Україну-Русь спеціального легата з метою прийняти присягу від «руського короля Данила, князів та бояр, духовенст­ва, на вірність римській церкві, а також оголосити в усій Украї- ні-Русі акт папи про унію церков»/52.

Згідно із свідчень актів, зі своєї сторони Україна-Русь, що включалася в союз католицьких держав, теж зуміла отримати ряд вигод уже в ході переговорів, коли тільки «папа брав під опіку папського престолу Руське королівство»/53. Визнання па­пою Данила королем Русі анульовували претензії угорських ко­ролів на Галичину, признавали за Данилом Романовичем як ко­ролем Русі права на усі землі від Карпат до Дніпра, усі білорусь­кі та литовські землі на які він не мав права/54. Вступ України- Русі у католицький союз держав означало юридичну рівність при колонізації ятвязьких земель Україною, Польщею, і Тевтон­ським Орденом. Папа заборонював Тевтонським рицарям і чле­нам других монаших орденів селитися без згоди світлого короля Русі в його землях/55. Це повинно було згладити інцидент, типу Дорогичинського. Як бачимо, Данило Романович провів велику дипломатичну роботу, встановивши стосунки як з самим папою, хрестоносцями, у яких бажав бачити союзників для спільної бо­ротьби з татарами. Це видно хоча б із булли папи кінця липня 1248 року, в якій папа писав Данилу, «щоб світлий король Русі сповіщав хрестоносців про наступ татар, щоб він міг швидко прийняти всі міри і надати останньому допомогу для оборони України-Русі »/56.

Як свідчать джерела, уже в 1246-1248 роках Данило Романо­вич мав тісні політичні зв’язки союз, який був сформований для боротьби з татаро-монголами. Рига і Краків, Мазовія, Помор’я, а також Буда була втягнута в союз з Україною-Руссю, однак, на­давати їй військову допомогу для боротьби проти татар, не пос­пішали. За таких обставин Данило Романович у 1248 році займав очікувальну позицію щодо Заходу. Формально він уже був гото­вий до унії і офіційної коронації на короля Русі, та без реальної військової допомоги західноєвропейських держав, ще до остато­чного вирішення цього питання не приступав/57. Офіційна від­повідь папі на його послання за виразом галицько-волинського літописця ось така: «Прислав Інокентій IV до Данила єпископа Беренського і Кам’янецького говорячи йому. Прийняти вінець королівства, та Данило заявив, що рать татарська не перестає, зле вони живуть із нами, то як я можу прийняти вінець без до­помоги твоєї»/58. У той час папа не настояв, а при певних полі­тичних змінах, коли Русь-Україна знаходилася в інших політич­них умовах, він знову продовжив переговори. Ініціатива продо­вження переговорів належала папі римському через посередниц­тво угорського короля Бели IV, який писав папі, «що не пожалів праці щоби схилити руського короля до переговорів»/59.

Не дивлячись на те, що похід у Австрію був невдалим і Ро­ман Данилович не зумів утриматися на австрійському престолі і володар України-Русі повертався із австрійського походу розча­рований своїми європейськими союзниками, однак в цей же час в малопольській столиці Кракові папські посли очікували його повернення із чеського походу. Та володар України-Русі незадо­волення своїми союзниками не побажав вести переговори в Кра­кові і відмовився прийняти послів Інокентія IV, говорячи їм: «Не подобає мені могутньому володареві вести переговори з вами у чужій країні» і запросив послів і сусідніх можновладців для та­кого роду переговорів, в Русь-Україну. І коли пізніше посольст­во на чолі з легатом папи Опізо прибуло в Дорогичин то і тут Данило Романович, знаходячись у тяжкому моральному стано­вищі, утрати герцогства Австрійського не бажав вступати в пе­реговори з папськими послами, розуміючи, що коронування на короля Русі, дипломатична робота над яким з обох боків була уже завершена, приведе до підриву союзу і ворожого настроєння проти нього зі сторони союзної ще Золотої Орди.

Однак, як зауважує літописець: «Опізо же прийшовши вінець несучи, дав обіцянку, що він матиме поміч від папи, та Данило все одно не хотів, та умовила його мати водночас велика княги­ня Романова і візантійська принцеса Анна, яка бажала бачити свого сина царем в Україні-Русі». Дуже сильно настоювали польські князі, приговорюючи:«прийняв би ти вінець, а ми гото­ві усі тобі на підмогу проти поганих». На церемонії коронуван­ня, наголошував літописець, були присутні всі сусідні володарі, посли від угорського короля, польські князі: Болеслав, Семовит, князь волинсько-київський Василько, уся служила українська знать від Карпат до Дніпра, українське духовенство. Коронація Данила Романовича на короля України-Русі в Дорогичині, поб­лизу західноєвропейських держав у сусідстві з Литовською, Польською державами, Орденом повинна була нести у собі кри­терій єдності цих держав з Україною-Русю у боротьбі з спільним ворогом татарами. «Ти матимеш поміч од папи», - сказав Опізо великому князю Данилу, «Прийняв би ти вінець від бога - сказа­ли польські князі, а ми готові тобі на підмогу проти поганих»/60. Таким чином, приймаючи титул короля України-Русі і вступаю­чи в союз католицьких держав, Данило Романович став на чолі антитатарської коаліції і вирішив дати бій Золотій Орді і в пер­шу чергу, кочуючому поблизу золотоординському хану Куремсі.

Проаналізуємо, що ж принесла Україні-Русі політична і релі­гійна угода з Заходом, католицькою церквою, і чи перетворила вона Україну-Русь, яка знаходилась між Золотою Ордою і сою­зом католицьких держав в західноєвропейське королівство? Згі­дно свідчень документів можна сказати, що з 1254 року союз уже короля Данила з папою став реальною базою у боротьбі проти татар. Це видно по фактичному матеріалі відображеному в джерелах за 1253 рік, згідно яких Данило Романович сповіщав папу про наближення татар до своїх східних кордонів і просив папі надати в разі необхідності йому військову допомогу. У від­повідь «світлому королю Русі» була направлена булла папи рим­ського від 14 травня 1253 року, яка «призивала християн Поль­щі, Чехії, Моравії, Сербії, Помор’я і других сусідніх з Україною- Руссю держав виступити проти татар»/61. Таку буллу, очевидно, отримав і угорський король Бела IV, який відписував папі Іноке- нтію : «Щохвилинно чекає нападу татар». Папа, бачучи загрозу татар над Україною-Руссю, навіть помирив Чехію з Угорщиною, тільки для того, як наголошував І. Умінський, щоб вони разом виступили на допомогу Україні-Русі/62. В боротьбі проти татар, наголошував А. Амманн, Україна-Русь стала фортецею для усієї Європи і папа, бачучи, довгу затяжну боротьбу Русі проти татар, побажав об'єднати усіх християн Європи без різниці, якого би релігійного обряду вони не були. Татарська загроза примусила папу приділити багато уваги європейському сходу, як справі за­хисту усього християнства від нашестя татар. Папа намагався з усіх сил здружити Україну-Русь з західноєвропейськими держа­вами після її офіційного включення до союз католицьких держав і подружити короля Данила з володарями цього союзу. На його думку така особиста дружба допомогла би королю Данилу ско­ріше інтегрувати Україну-Русь в союз католицьких держав і на­дати останніми допомогу Україні-Русі у війні проти Золотої Ор­ди. Така невтомна праця папи у цьому напрямку привела в 1250­1260 роках до унії з католицькою цивілізацією двох таких могу­тніх і впливових у Центрально-Східній Європі держав, як Литви і України-Русі /63. Викладені нами факти, дозволяють робити припущення, що у середині ХІІІ століття Русь-Україна внаслідок вступу до союзу католицьких держав повністю забезпечила собі безпеку зі сторони західноєвропейських сусідів.

В цей же час в Угорщині перебував український король Да­нило, який вів переговори з папою Олександром ΓV про вирі­шення хрестового походу проти татар, очевидно, такі перегово­ри мали певний результат, оскільки у 1258 році папа доручив домініканцям і францісканцям об'явити про збір військових сил для хрестового походу проти татар/64. В березні 1260 року папа повелів хрестоносцям збиратися в Прусії з тією метою, щоби ландмейстер прусський повів їх в похід проти татар на прохання польських князів, які особливо постраждали від їх нападів. Папа закликав на допомогу Польщі і Україні-Русі чеського короля Пшемисла ІІ і бранденбурзьких маркграфів/65. Із-за малочисе­льності джерел ми не можемо говорити про реальну допомогу і військові кампанії хрестоносців проти татар, хоча один із німе­цьких хроністів писав про реальну допомогу і численні військові кампанії проти татар. Є свідчення, що правда тільки одного хро­ніста про спільні дії хрестоносців половців поляків і королівства Русі проти татар, який вводив в ранг хрестового походу проти останніх/66. Важко, однак, що-небудь сказати з приводу цих сві­дчень, на жаль, наші джерела нічого про такий хрестовий похід не говорять, і навіть якщо собі уявити, що він був, то користі від нього Україні-Русі не було ніякої.

Цілком можливо, що стосунки Данила Романовича з папою по налагодженню хрестового походу проти татар були ілюзор­ними. За таких обставин у короля Данила Романовича не зали­шалося ніяких політичних завдань, окрім зміцнення власної держави, королівської влади та власної церкви.

Література

1. І.Шараневич. История Галицко-Володимирской Руси. Львов, 1863, с. 97-98.

2. Ropell. Geschlchte pollens. Berlin. 1897, t. 1, s. 414-415.

3. В.іДзьо. Українська держава в ХІІІ столітті. Івано- Франківськ.1999,с.257-265.

4. Н.Дашкевич. Первая Уния в Юго-Западной Руси с католичеством (1246-1254). К. 1884, с. 2-3.

5. Kunasiewiz. Przewodmk po koscιele Bozego data otza. Dominicanow we Lwowe. Lwow. 1878, s. 45-48.

6. Н.И. Линниченко. Взаимные отношения Руси и Польши до поло­вины ХІУ столетия. К. 1884, с. 167-177.

7..Kunasiewiz. Przewodmk po kosdele Bozego data otza. Dominicanow we Lwowe. Lwow. 1878, s. 45-48.

8. Vericus et fratres smcorumgue condves latim. Therner. 1864, 1, NLV, LV!.

9. Monumenta Polomae. Lwow 1878, t. 3, s. 23-35.

10. Codex Пір^тлі Arpad, Kontin, ed G. Wenzel, t. (1235-1260). Pest. 1869,p. 164.

11. Vericus et fratres smcorumgue condves latim. Therner. 1864, 1, NLV, LVT.

12. Описание Киево-Софийского собора и Киевской киевской иерар­хии. Киев. 1925, с. 95.

13. Monumenta Polomae. Lwow 1878, t. 3, s. 23-35.

14. Ropell. Geschkhte pollens. Berhn. 1897, t. 1, s. 414-415.

15. Monumenta Polomae. Lwow 1878, t. 3, s. 23-35.

16. В.Ідзьо. Українська держава в ХІІІ столітті. Івано- Франківськ.1999,с.257-265.

17. Руський літопис. К. 1989, с. 314, 332.

18. В. Т. Пашуто. Очерки по истории Галицко-Волынской Руси. М. 1950,с. 251.

19. В.Ідзьо. Українська держава в ХІІІ столітті. Івано-Франківськ. 1999,

с. 257-265.

20. Н.Дашкевич. Первая Уния в Юго-Западной Руси с католичеством (1246-1254). К. 1884, с. 3-7.

21. В.Ідзьо. Українська держава в ХІІІ столітті. Івано- Франківськ.1999,с.257-265.

22. Н. Дашкевич. Переговоры пап с Даниилом Галицким об Унии Руси с католичеством. "Известия" Киевского Университета N8 за 1884 г, (с. 136-181), с. 137.

23. Д.Зубрицкий. История Галицко-Русского княжества. Львов. 1855,

т. 3, с. 152-153.

24. Monumenta Poloniae. Lwow 1878, t. 3, s. 23-35.

25. Н. Дашкевич. Переговоры пап с Даниилом Галицким об Унии Руси с католичеством. "Известия" Киевского Университета N8 за 1884 г, (с. 136-181), с. 137.

26. Codex Dιplomat. Arpad, Kontrn, ed G. Wenzel, t. (1235-1260). Pest. 1869,p. 164.

27. Плано-Карпини И. Де. История монголов. Спб. 1910, с. 22-66.

28. Д.Зубрицкий. История Галицко-Русского княжества. Львов. 1855, т.3, с. 152-153.

29. Monumenta Polonxae. Lwow 1878, t. 3, s. 23-35.

30. Плано-Карпини И. Де. История монголов. Спб. 1910, с. 43-44.

31. В.Ідзьо. Українська держава в ХІІІ столітті. Івано- Франківськ.1999,с.257-265.

32. Плано-Карпини И. Де. История монголов. Спб. 1910, с. 43-44.

33. Н.Дашкевич. Первая Уния в Юго-Западной Руси с католичеством (1246-1254). К. 1884, с. 43-44.

34. Плано-Карпини И. Де. История монголов. Спб. 1910, с.43-44.

35. Н.Дашкевич. Первая Уния в Юго-Западной Руси с католичеством (1246-1254). К. 1884, с. 44-45.

36. L. Muratori. Rerum ιtalιcarum shcriptores, 3. Medklam, 1723, р. 592.

37. Плано-Карпини И. Де. История монголов. Спб. 1910, с.44-46.

38. M. Fischetr. Merkwιrdιgere Schtcksale des stιftes und der Stadt klosternt uburg aus Urkunden gezogen, (Urkundenbuch). Wιen, 1815, s. 217-218, N 60.

39. В.Ідзьо. Українська держава в ХІІІ столітті. Івано- Франківськ.1999,с.257-265.

40. Codex Dιplomaticus Hungariae ecclesιastιcus ascιvιlιs, ed. G. Fejer, t. 4, 2, p. 144. Budae, 1829 (від 9 травня 1259 р.)

41. Fontes Rerum Bohemιcarum, t. 2, 5. Praze. 1874, p. 89, t. 3, p. 312.

42. M. Fιschetr. Merkwιrdιgere Schkksale des stιftes und der Stadt klosternt uburg aus Urkunden gezogen, (Urkundenbuch). Wkn, 1815, s. 217-218, N 60.

43. Плано-Карпини И. Де. История монголов. Спб. 1910, с. 22-66.

44. Руський літопис. К. 1989, с. 368.

45. Н.Дашкевич. Первая Уния в Юго-Западной Руси с католичеством (1246-1254). К. 1884, с. 44-45.

46. В.Ідзьо. Українська держава в ХІІІ столітті. Івано- Франківськ.1999,с.257-265.

47. Fontes Rerum Bohemicarum, t. 2, 5. Praze. 1874, p. 89, t. 3, p. 312.

48. M. Fιschetr. Merkwιrdιgere Schicksale des stifles und der Stadt

klosternt uburg aus Urkunden gezogen, (Urkun denbuch).

Wien, 1815, s. 217-218, N 60.

49. Monumenta Germanika Historika (MGH); SS, t. 5. Pars 1, Hannoverae. 1890, s. 134-154.

50. Д.Зубрицкий. История Галицко-Русского княжества. Львов. 1855, т.3, с. 154-156.

51. Плано-Карпини И. Де. История монголов. Спб. 1910, с.22-66.

52. Плано-Карпини И. Де. История монголов. Спб. 1910, с.61.

53. L.Muratori. Rerum italicarum shcriptores, 3. Mediolani, 1723, p. 592.

54. HRM. 1, N72.

55. HRM. 1, N68.

56. HRM. 1, N67.

57. HRM, 1, N69. (1247).

58. HRM, 1, N77.

59. В.Ідзьо. Українська держава в ХІІІ столітті. Івано- Франківськ.1999,с.257-265.

60. Руський літопис. К. 1989, с. 368.

61. Codex Diplomat. Arpad, Kontin, ed G. Wenzel, t. (1235-1260). Pest. 1869,p. 164.

62. В.Ідзьо. Українська держава в ХІІІ столітті. Івано- Франківськ.1999,с.257-265.

63. A. Huber. Die steirische Reimchronik und das osterreichischen Geschichtsforsch und. Bd. 4, Heft 1, [nsbruk. 1883, 351, Anm. 1.. MPH, t. 2, p. 573, p. 805.

64. A. Amman. Kirchenpolitische Wandlungen im Ostbaltikum bis zum Tode Alexander Newski. Studien zum Werden der russischen Orfhodoxee. Orientalia Christiana Analesta. Roma. 1936, s. 142, 251, 261.

65. A. Amman. Kirchenpolitische Wandlungen im Ostbaltikum bis zum Tode Alexander Newski. Studien zum Werden der russischen Orfhodoxee. Orientalia Christiana Analesta. Roma. 1936, s. 142, 251, 261.

66. O. Raunaldo. Annales Ecelesiastici, t. 3. Lucae. 1748, p. 43. (під 1259 р.) 75. RBM, t. 2, N186. (від 20 липня 1258 року).

67. Regester der Markgrafen v. Brandeburg aus askaniscen Hause ed H. Krabbo, Munchen-Berlin. 1922, N269.

68. MGH, Ss, t. 9. (Annales S. Rudberti Salisburgenses, p. 795. (під 1260 роком).