Дипломатичні стосунки Української держави з Ятвязьким князівством в ХІІІ в столітті
Що стосується дипломатичних стосунків Української держави з Ятвязьким князівством, то перші літописні згадки про походи київського князя Володимира на ятвягів відносяться до 983 року/1.
Подальші стосунки з Х по ХІІІ століття по джерелах нам слабо відомі і потребують вивчення. В ХІІІ столітті джерела засвідчують нам активні політичні та дипломатичні взаємини України-Русі з Ятвязьким князівством. Вивчення цих джерел дає право наголошувати, що майже до середини ХІІІ століття ці стосунки були неврегульовані. За свідченнями джерел майже всю першу половину ХІІІ століття ятвязькі князі нападали на порубіжні землі України-Русі, грабували і спалювали їх наносячи великої шкоди господарству цих прикордонних земель/2.
Цей процес загострюється в час кристалізації в середині ХІІІ століття єдиного Ятвязького князівства. Після цього їх напади на Україну-Русь стали просто загрозливими для функціонування окремих прикордонних з Ятвягією областей не тільки України- Русі, але й Польщі та Литви і навіть Тевтонського Ордену/3.
За свідченням джерел, війну як правило починали ятвяги, вони спалювали і грабували в основному прикордонні містечка і втікали в Ятвягію. Опісля володарі України-Русі давали їм відсіч заганяючи їх на довгі часи в глушину лісів та боліт/4.
Так за свідченням літопису в 70-80 х роках ХІІІ століття король Данило та його брат Василько з синами вторглись з сильним військом в Ятвязьку землю й громили не вміючих битися в відкритому бою ятвязьких князів і повернулися з великою здобиччю додому/5. Налякані великим погромом своєї землі ятвязь- кі князі після цього присилали посольство і принизливо просили миру. Через рік чи декілька років все повторювалось і війна між Україною-Руссю та Ятвязьким князівством відновлювалась. Так літописець під 1259 роком розповідає, що король Данило з сином Левом вторгся в Ятвязьку землю, очевидно внаслідок чергового нападу ятвягів, як вважає М.Ф.Котляр/6, який однак в джерелах не засвідчено, розгромив військо ятвягів, в бою.
Як засвідчує літопис, в цьому бою загинув ятвязький князь Стекинт. Після розгрому ятвягів в стан короля Данила приїхав ятвязький князь Комаснови і пообіцяв йому вірно служити, тобто ятвяги пообіцяли більше не нападати на Україну-Русь і бути вірними її васалами/7.Однак не проходило й декількох років після укладення договору, як ятвяги знову нападали за землі України-Русі. За таких обставин, наголошує літописець, зимою 1254-1255 роках, Ятвя- зька земля була знову завойована королем Данилом, який взяв великий полон і здобич. Тоді, наголошує літописець, ятвяги “послали послів і дітей своїх, обіцяючи роботи всі виконувати і міста в своїй землі для нього будувати’’/8.
Щоб припинити напади ятвягів королю Данилу прийшлось поставити Ятвязьке князівство на межу політичного зникнення. Як вважає М.Ф.Котляр, жорстока політика короля Данила до ятвягів принесла результати, вона так налякала їх, що з 1255 по 1273 роки вони ні разу не нападали на Україну-Русь/9.
В 1273 році ятвяги знову напали на Україну-Русь. За таких обставин зимою 1274 року велике військо очолене королем Львом Даниловичем і князем Володимиром Васильковичем виступило на ятвягів. Літописець зауважує, що ятвяги перелякалися великого українського війська і “ побоялися битися з ним і по цьому приїхали князі ятвязькі до Льва і Володимира і Мстислава миру просячи собі. Вони заледве дали мир’’/10.
Таким чином наявні джерела дають нам повну картину укра- їно-ятвязьких відносин. Як бачимо жертвами агресії ятвягів стали не тільки Польща та Литва але й прибувший на землі Пруссії на початку ХІІІ століття Тевтонський Орден, який вважав за свою основну діяльність завоювання і хрещення язичників- ятвягів/11.
Розуміючи всю цю проблему ятвязьких нападів, Данило Романович встановлює досить дружні взаємовідносини з Польщею та Тевтонським Орденом. В цей же час Галицько-Волинський літопис засвідчує напружені політичні відносини з Ятвяжським князівством/12. Внаслідок укладення договору Україна-Русь розпочала вирішення Ятвяжського питання де претендентами на її частини були Польща і Тевтонський Орден/13.
За таких обставин Данило Романович завойовує свою частину Ятвязької землі. Джерела згадують нам походи в Ятвязьку землю в 1252, 1254, 1255-1256, що привело до підпорядкування Ятвязької землі Україною-Руссю/14. Про свої успіхи в ятвязькій землі король Данило негайно оповістив своїх польських і тевтонських союзників, що “данину ятвяги платять королю Данилу’’/15. Після 1256 року свідчень про походи на ятвягів українських військ в наших літописах немає, що може говорити, ятвяги справно платили данину Україні-Русі до 1273 року/16.У висновок нашого дослідження наголосимо, що дипломатичні відносини України-Русі з Ятвязьким князівством в ХІІІ столітті ще слабо вивчені, однак із аналізу джерел можемо, наголосити, що мир Ятвязьке князівство зберігало за умов міцної військово-політичної організації України-Русі, яка зірко стояла на захисті своїх кордонів. В подальшому проблема двохсторонніх українсько-ятвязьких стосунків може вивчатися за умов введення археологічних джерел, які будуть співставлятися з письмовими, що є метою подальшого дослідження.
Література
1. ПСРЛ,т.ІІ,стб.69.
2. Н.Ф.Котляр. Договорные отношения галицких и волынских князей с иноземными государями (ХІІ-ХІІІ вв.). Восточная Европа в древности и средневековье. Международная договорная практика Древней Руси. ІХ Чтения памяти В.Т.Пашуто. Материалы конференции. Москва, 16-18 апреля 1997г. М.1997, с.28-32.
3. В.И.Мазутова. Тевтонский Орден во внешней политике князя Даниила Галицкого//В сб. Восточная Европа.М.1999,с.146-147.
4. Н.Ф.Котляр. Дипломатия Галицко-Волынской Руси в ХІІІ вв.//В Сборнике Восточная Европа в исторической ретроспективе.М.1999, с.127.
5. Летопись по Ипатьевскому списку.Спб.1871,с.543.
6. Н.Ф.Котляр. Дипломатия Галицко-Волынской Руси в ХІІІ вв.//В Сборнике Восточная Европа в исторической ретроспективе.М.1999, с.128.
7. Летопись по Ипатьевскому списку. Спб. 1871, с.549.
8. Летопись по Ипатьевскому списку. Спб. 1871, с.553.
9. Н.Ф.Котляр. Дипломатия Галицко-Волынской Руси в ХІІІ вв.//В Сборнике Восточная Европа в исторической ретроспективе.
М. 1999, с.128.10. Летопись по Ипатьевскому списку.Спб. 1871, с.556.
11. В.И.Мазутова. Тевтонский Орден во внешней политике князя Даниила Галицкого // В сб. Восточная Европа в исторической ретроспективе (К 80-летию В.Т.Пашуто). М.1999, с.149.
12. Н.Ф.Котляр. Договорные отношения галицких и волынских князей с иноземными государями (ХІІ-ХІІІ вв.). Восточная Европа в древности и средневековье. Международная договорная практика Древней Руси. ІХ Чтения памяти В.Т.Пашуто. Материалы конференции. Москва, 16-18 апреля 1997г. М.1997, с.28-32.
13. В.И.Мазутова. Тевтонский Орден во внешней политике князя Даниила Галицкого// В сб. Восточная Европа в исторической ретроспективе (К 80-летию В.Т.Пашуто). М.1999, с.145.
14. B.Wlodarskι. Rywalιzacιj ozιemιe pruskιe w polowιne ХІІІ
wιeku.Torun. 1958,s.43.
15. В.С.Ідзьо. Українська держава в ХІІІ столітті. Івано-Франківськ. 1999, с.283-285.
16. Н.Дашкевич. Первая уния Юго-Западной Руси с католическим западом (1246-1254).К.1884,с.12-15.