Дипломатичні стосунки України-Русі з Польщею в 1245- 1280 роках
Після відновлення єдності України-Русі в 1245 році її відносини з Польщею набувають динамічного розвитку. Власне в цей час в Польщі розпочалась довготривала боротьба за владу і згідно свідчень джерел Данило Романович виступив суддею в суперечках польських князів за владу.
Внутрішня феодальна війна в Польщі дала можливість Україні-Русі приєднати деякі польські землі до володінь Української держави. Власне в цей час була приєднана Люблінська земля.При всі цих обставинах, на нашу думку, дипломатичні відносини України-Русі і Польщі в 1245-1280 роках слабо відображені джерелами. Серед наявних свідчень привертає увагу розповідь літопису про “ з’їзд руського князя з польським Болеславом в Тернові”. Згідно аналізу свідчень ми дізнаємося, що наслідком з’їзду між Україною-Руссю та Польщею був підписаний договір, який був утверджений хрестом чесним/1.
Польський дослідник Б.Влодарський вважає, що цей з’їзд відбувся для того, щоб з’єднати зусилля Польщі та України-Русі проти нападів литовського князя Міндовга, який одночасно нападав на обидві держави/2.
Сучасний український дослідник М.Ф.Котляр вважає, Тернів було в 60-ті роки ХІІІ століття було місцем постійних зустрічей між українським та польським володарями, де вони вирішували свої двосторонні відносини з Литовським та Ятвязьким князівс- твами/3. Так в 1267 році краківський князь Болеслав прислав посла до князя волинського сказати:” Свояче! Зустріньмося! І Василько відповів: “Я радий і утвердили зустріч в Тернові”/4. Та пізніше через непорозуміння, які виникли через відносини з Литвою між ними виникла усобиця, яка через декілька місяців закінчилася. Як наголошує літописець :”помирилися ляхове з руссю болеслав з васильком із Шварном і почали бути в любові ве- ликій”/5. Все це говорить, всі з’їзди українських та польських князів скликалися для підписання союзних відносин проти воро- гів-сусідів, зокрема Литовського та ятвязького князівства/6.
Особливо близькі стосунки України-Русі в ХІІІ столітті були з Мазовецьким князівством, яке завжди в своїй внутрішньополь- ській політиці опиралося на Україну-Русь. Так ми знаємо, що у війнах з малопольськими князями мазовецькі князі завжди отримували від володарів України-Русі військову допомогу Так мазовецький князь Конрад І а згодом і його син Земовит, що був одружений на дочці Данила Романовича Предславі були постійними союзниками України-Русі/7. Останній навіть був одним із натхненників вступу України-Русі в союз католицьких держав і коронуванні Данила на короля Русі/8.В подальшому в зв’язку з україно-мазовецьким союзом доповнився і союзом з Тевтонським Орденом, який був заключений в Раченжі 24-25 грудня 1254 році. На нашу думку, сам король Данило в заключенні договору участі не брав, очевидно, що це був хтось з його васалів князів, можливо син Лев, оскільки в кінці згадуються наявні при підписанні принци ( князі). Однак із грамоти стає ясно, що заключено трьохсторонній договір між Тевтонським Орденом, Польщею (Мазовією) та Україною- Руссю/9. Як бачимо із договору за таких обставин він віддавав частину Ятвязької землі “ великому чоловіку першому королю Русі Данилу”, другу князю мазовецькому Земовиту/10. Заклю- чення володарем України-Русі, королем Данилом союзного договору з Польщею та Тевтонським Орденом теж мали свої причини. Цим договором король Данило укріплював своє становище на глибокому заході своєї держави, куди збирався перенести свою столицю. Водночас після булл папи Інокентія ІУ та союзу з Польщею та Орденом реально розпочалась організовуватись ан- титатарська коаліця/11.
Цей союз забезпечував недоторканість кордонів України- Русі з півночі та заходу. В союзі був зацікавлений і краківський князь Болеслав Кривоустий, який теж розраховував на частку в Ятвязькій землі, що заставило його брати участь в коаліції і робити походи проти ятвягів/12.
Вибір союзників теж невипадковий. В 1248 році Данило Романович видав свою дочку Предславу за мазовецького князя Зе- мовита чим укріпив українсько-польський союз/12.
O.Balzer. Geneologιa Pιastow. Krakow. 1895, s.313-320. Про цей союз дізнались татари, які намагалися зруйнувати його, оскільки в цей же час, ми бачимо із свідчень джерел, мимо волі короля Данила, Русь-Україна була змушена заключити союз із Золотою Ордою. При таких обставинах українські можновладці примушені були допомагати Золотій Орді в завоюванні Польщі, тому у похід хан Бурундай окрім власних військ попросив у союзників і українські полки, які він повів в глибину Польщі. Внаслідок могутнього удару монголо-татарів по Польщі повному спустошенню були піддані Сандомирська, Краківська, Шльонська області. Чим закінчився цей похід наш літопис не говорить, зауважуючи тільки про “Судомирське взяття”. За таких обставин в українсько- польських політичних стосунках настало безладдя і для урегулювання яких був створений з'їзд українських та польських князів у Тернові, де усі суперечні питання найшли своє вирішення, як зауважив літописець: ’’Положили договір межи собою про землі усі руські і лядські князі”.Цей договір однак не похитнув позицій України-Русі у Ма- зовії і Куявії і дані княжіння Польщі дальше залишалися у сфері політичного впливу України-Русі. Що стосується україно- польсько-литовських відносин, то вони залишалися не урегульованими аж до смерті Міндовга. Великий литовський князь постійно нападав на суміжні та прикордонні землі України-Русі та Польщі штурмував міста: Камень, Мельник, а також нападав на союзні до України-Русі польські землі, зокрема Мазовію, Куя- вію. Під час одного із таких нападів був убитий мазовецький князь Семовит і захоплений в полон син його Конрад. В цей же час, завоювавши Польщу, татарський хан Бурундай почав готувати похід на Угорщину. В цей же час в Угорщині перебував український король Данило, який вів переговори з папою Олександром IV про вирішення хрестового походу проти татар, очевидно, такі переговори мали певний результат, оскільки у 1258 році папа доручив домініканцям і францісканцям об'явити про збір військових сил для хрестового походу проти татар/13.
В березні 1260 року папа повелів хрестоносцям збиратися в Прусії з тією метою, щоби ландмейстер прусський повів їх в похід проти татар на прохання польських князів, які особливо постраждали від їх нападів. Папа закликав на допомогу Польщі і Україні-Русі чеського короля Пшемисла ІІ і бранденбурзьких маркграфів/14. Із-за малочисельності джерел ми не можемо говорити про реальну допомогу і військові кампанії хрестоносців проти татар, хоча один із німецьких хроністів писав про реальну допомогу і численні військові кампанії проти татар/15. Є свідчення, щоправда тільки одного хроніста про спільні дії хрестоносців половців поляків і королівства Русі проти татар, який вводив в ранг хрестового походу проти останніх/16. Як бачимо українсько-польський союз був дієвим в Європі і витримав мон- голо-татарське нашестя. Ще раніше батько Земовита Конрад ма- зовецький дав притулок Данилу і його двору в Польщі, що могло бути сприйняте татарами за ворожу діяльність і звичайно Данило Романович міцно тримався союзу з Польщею/17.
Данило Романович “великий чоловік і перший король Русі”, як сказано в договорі України-Русі, Польщі та Тевтонського Ордену /18, помирає в 1264 році і вся королівська влада переходить до його сина в той час Великого князя Литовського Шварна, який теж притримується дружніх стосунків з Тевтонським Орденом і підтверджує договір підписаний королем Данилом як з Орденом так із Польщею/19. Його брат Василько, князь волинсько-київський займає в державі друге по рангу становище після короля Шварна і звичайно проводить значну політичну діяльність, зокрема в стосунках з Польщею і зокрема з союзним мазо- вецьким князівством /20.
Таким чином ми бачимо, що по смерті короля Данила Романовича, новим Холмським володарем став король Шварн Данилович, який унаслідував усю батьківську владу, спадщину, як володаря України-Русі від Карпат до Дніпра, по смерті Шварна Даниловича володарем України-Русі став Лев Данилович, тому немає ніяких підстав говорити, що українська держава у другій половині ХІІІ століття почала занепадати під ударами поляків та угорців.
Улаштована по західноєвропейському зразку влада у державі просто передавалась від батька до сина, що замовчує волинський літописець. Навпаки можна наголошувати про подальший розвиток королівської влади в Україні-Русі. Як бачимо усі ключові землі по смерті короля Шварна Даниловича сконцентрувалися у наслідника престолу короля Льва Даниловича, який переносить столицю України-Русі у Львів і якого, як свідчать джерела, монголо-татари признавали великим князем України-Русі, в цей же час усі західноєвропейські джерела називають Льва Даниловича королем Русі/21.Такий розклад в українській державі нам подають і угорські джерела згідно висновків яких, зовнішня політика українського короля Льва Даниловича на заході, базувалось на союзі з угорським королівством, а в подальшому з Чеським. Весною 1270 року, коли умер угорський король Бела XV, його наступником став брат дружини Льва Констанції Стефан V, який розірвав мир з Чехією і розпочав проти останніх військову кампанію. У 1270 році між Стефаном V угорським та Пшемислом ІІ чеським розпочалась війна. В акті мирного договору, який був заключений в червні 1271 році, серед союзників угорського короля Стефана V згадується український король Лев Данилович, князь луцький Мстислав Данилович і князь володимирсько-київський Василько: « manιgen snellen wιgant, Kunιc Leo Rιuzen sant, der sιpper dran genoz....», що яскраво підтверджує єдність в цей час української держави /22. Безсумнівно, що як друга особа в державі брат першого короля Русі Данила князь волинсько-київський Василько проводив в цей час значну політичну діяльність в Європі, особливо в сусідній Польщі. Так джерела наголошують, що в тому ж році в Мазовії після смерті Земовита престол посів його син Конрад ІІ. Він залишився вірним традиційній політиці Ма- зовії та України-Русі/23.
До традиційного союзу з Україною-Руссю мазовецького князя Конрада ІІ примушували претензії молодшого брата Болеслава, який в боротьбі за мазовецький престол опирався на краківського князя.
Про міжусобну в Мазовії польські джерела розповідають з 1282 року, однак як вважають дослідники, вона почалась набагато раніше/24. Однак Конраду ІІ за допомогою Володимира Васильковича не тільки вдалося утвердитися на мазове- цькому престолі, але й проявити бажання посісти на краківському престолі, однак короткочасно. Очевидно зміцнення позицій мазовецького князя в Польщі налякало українських володарів, тому вони в подальшому намагалися обмежити владу мазовець- ких князів. І скоро така нагода трапилася. В 1279 році на прохання голодавших ятвягів Володимир Василькович направив їм з Волордимира жито в човнах по Західному Бугу і коли човни проходили землі Мазовії хліб було пограбовано. Розгніваний Володимир послав на Конрада своє військо і отримав перемогу над ним. Після цього Конрад прислав послів “до брата свого Во- лодимира просити миру і Володимир умирився”, наголошує лі- тописець/25.Польський історик Б.Влодарський вважає, що причина конфлікту Конрада і Володимира заключається в тому, що перший почав віддалятися від володимирського князя. Заключивши союзний договір з Лешком Чорним, який підтримував претензії Конрада на краківський трон Конрад не бажав більше зважувати на волинського князя, який обмежував його владу в Польщі. В цей же час краківський князь Болеслав Стидлививй взнавши про союз Конрада з Лешком Чорним повідомив про це володимирсько- го князя, що й визвало похід волинських військ в Мазовію і відновлення волинсько-мазовецького союзу. За таких обставин в 1283 році утриматись на мазовецькому троні Конраду ІІ вдалося тільки за допомогою Володимира Васильковича/26. Ці події засвідчуються і волинським літописом, який наголошує. Що потерпівши поразку від краківського князя Конрад “послав послів своїх до брата Володимира за допомогою. Володимир Василько- вич відповів, що готовий йому допомогти і почав збирати військо на Болеслава”/27.
М.Ф.Котляр вважає, що цим був підтверджений військово- політичний союз між Володимиром та Конрадом. Справившись за допомогою волинських військ з братом Конрад ІІ з союзним волинським військом виступив на основного свого ворога краківського князя і зайняв краківське князівство та короткочасно. Втрата краківського стола, на думку дослідника, сталася внаслідок хвороби це Володимира Васильковича оскільки за його військовою допомогою Конрад ІІ мазовецький міг робити успішні походи на Краків/28.
Претензії Конрада ІІ мазовецького на Краківське князівство викликало незадоволення більшість польських князів, які вирішили покарати останнього за наведення руських на Польщу, що заставило Конрада ще більше уповати на Україну-Русь. Перед загрозою втрати трону Конрад ІІ Мазовецький признав себе васалом України-Русі, зокрема Володимира Васильковича. Якщо зауважити, що Люблінська земля в цей час належала до володінь Льва Даниловича, то можна наголошувати на тому що Україна- Русь в цей час мала великий вплив на Польщу. Волинський літопис зауважу. Що в 1288 році Конрад ІІ прислав до хворого Володимира Васильковича посла з словами: ’’Господине, брати мій! Ти же ми був замість отця мого. Як міг так тримав мене під рукою своєю. Милістю Твоєю князював і міста свої тримав, до братів своїх грізним був”/29.
Підтвердивши свій васалітет щодо Володимира він звернувся до Володимира з проханням, щоби його наступник Мстислав Данилович “прийняв його твоєю милістю під свою руку і стояв би за мою образу, як ти пане мій стояв за мною і за мою обра- зу/30. Як бачимо із волинського джерела “Мстислав урочисто прийняв Конрада з честю і з любов’ю під свою руку’’/31. Польська дослідниця Е.Суходольська вважає, що надії Конрада ІІ Мазовецького не виправдались. Мстислав лиш дипломатично допомагав Конраду і тільки зрідка. Коли йому дійсно загрожувала смертельна небезпека посилав йому війська. Наголошуючи в своїх зверненнях, “що це я Мстислав, син короля, онук Романів” Мстислав тим самим сам бажав правити єдиновладно на Русі і заставляв тим самим Конрада ІІ допомагати йому в його внутрішніх справах, зокрема в приборканні своїх волинських васа- лів/32.
Таким чином підсумовуючи Україно-Польські відносини в 1245-1285 роках ми бачимо, що в більшій мірі вони були дружніми, за обставин участі українських політичних кіл в польських міжкнязівських усобицях, що очевидно і було тим критерієм, що утримувало їх на протязі майже як пів століття.
Література
1. Летопись по Ипатьевскому списку.Спб.1871,с.567.
2. B.Wlodarskι.Polska і Rus.Warszawa.1966,s.143-144.
3. Н.Ф.Котляр. Дипломатия Галицко-Волынской Руси в ХІІІ вв.//В Сборнике Восточная Европа в исторической ретроспективе. М.1999,с.124.
4. Летопись по Ипатьевскому списку.Спб.1871,с.571.
5. Летопись по Ипатьевскому списку.Спб.1871,с.567.
6. Н.Ф.Котляр. Дипломатия Галицко-Волынской Руси в ХІІІ вв.//В Сборнике Восточная Европа в исторической ретроспективе. М. 1999,
с. 124.
7. O.Balzer.Geneologιa Pιastow.Krakow. 1895, s.313-320.
8. В.С.Ідзьо. Українська держава в ХІІІ столітті. Івано-Франківськ. 1999, с.283-285.
9. J.Karwazιnska. Sasιezstwo kuιawsko-krzyzackιe, 1235-1343 //
Rozprawy Mstoryczne Towarzystwa naukowego Warszawskιego. Warszawa, 1927-1929, t. VΠ. Zesz. 1, s. 41.
10. R.Wroblewskι. Problem jacwιeskι w polιtyce Boleslawa Wstydbwego w latach 1248-1264 // Lodz unιwersytet.Zeszyty naukowe. Naukι humanιstyczno-spoleczne. Lodz. 1970, zesz. 72. Hιstoria Polskι przedrozbιorowej, s. 10.
11. В.С.Ідзьо. Українська держава в ХІІІ столітті.Івано- Франківськ.1999, с.283-285.
12. R.Wroblewski. Problem jacwieski w polityce Boleslawa Wstydliwego w latach 1248-1264 // Lodz uniwersytet.Zeszyty naukowe. Nauki humanistyczno-spoleczne. Lodz. 1970, zesz. 72. Historia Polski przedrozbiorowej, s. 8.
13. RBM.T.!!,№186 (від 20 липня 1258 року).
14. Regester der Markgrafen v. Brandeburg aus askaniscen Hause ed H.
Krabbo, Munchen-Berlin. 1922, N269.
15. MGH, SS, t. 9. (Annales S. Rudberti Salisburgenses, p. 795. (під 1260 роком).
16. Oesterraichische Reimchronik, MGH, t. 5, p. 210 (v. 15233).
17. N.Baumgarten. Geneologies et mariages occidentaux des Rurikides russe du X-au XU! siecle.Roma.1927.
18. CDP.!!!,N30; PVB.!∕1.N298.
19. J.Karwazinska. Sasiezstwo kuiawsko-krzyzackie, 1235-1343 //
Rozprawy historyczne Towarzystwa naukowego Warszawskiego. Warszawa, 1927-1929, t. V!!. Zesz. 1, s. 41.
20. B.Wlodarski. Polska i Rus. Warszawa. 1966, s. 140-141.
21. В.С.Ідзьо. Українська держава в Х!!! столітті. Івано-Франківськ. 1999, с.290-291.
22. RBM, t. 2, N735, p. 302.
23. E.Suchodolska. Dzieje polityczne (polowina X!!!- polowina X!V w.) //
Dzieje Mazowsza do 1526 roku. Warszawa. 1994, s. 185-187.
24. !bid, s. 187.
25. Летопись по Ипатьевскому списку.Спб.1871,с.580-581.
26. B.Wlodarski. Alians rusko-mazowiecki z drugiej polowy X!!! w. // Studia historyczne ko czci Stanislawa Kutrzebu. Krakow.1938, t.!!,s.620.
27. Летопись по Ипатьевскому списку.Спб.1871,с.582-583.
28. Н.Ф.Котляр. Дипломатия Галицко-Волынской Руси в Х!!! вв.//В Сборнике Восточная Европа в исторической ретроспективе. М. 1999, с.125.
29. Летопись по Ипатьевскому списку. Спб. 1871, с. 596.
30. Летопись по Ипатьевскому списку. Спб. 1871, с. 596-597.
31. Летопись по Ипатьевскому списку. Спб. 1871, с. 597.
32. E.Suchodolska. Dzieje polityczne (polowina X!!!- polowina X!V w.) //
Dzieje Mazowsza do 1526 roku. Warszawa. 1994, s. 190.