УКРАЇНСЬКА ДЕРЖАВА ГЕТЬМАНА П. СКОРОПАДСЬКОГО

Весною 1918 р. в Україні розпочався так званий період «гетьманщи­ни». 29 квітня з’їзд Української демократично-хліборобської партії, яка захищала інтереси великих землевласників і торговців, спираючись на підтримку окупантів, «обрав» гетьманом України багатого поміщика, в минулому царського генерала Павла Ско­ропадського.

П. Скоропадський розпочав свою ді­яльність з рішучого зречення від політи­ки Центральної Ради і голосних обіцянок повернути життя в нормальну течію. Була встановлена Українська Держава замість Української Народної Республіки, ство­реної Центральною Радою. В перший день свого правління він оприлюднив два до­кументи: «Грамоту до українського на­роду» і «Закон про тимчасовий держав­ний устрій України».

У грамоті гетьмана говорилося, що Центральна Рада, земельні комітети роз­пускаються, міністри Генерального сек­ретаріату звільняются від посад. Був

відмінений закон Центральної Ради про громадянство. Встановлювався принцип недоторканності права власності.

Почався наступ на права і свободи громадян. 19 липня гетьманський уряд відновив царський закон від 2 грудня 1905 р. про покарання за участь у страйках. Переслідувалися профспілкові та інші робітничі орга­нізації. Згідно з указами міністерства праці профспілкам заборонялось втручатися в питання найму і звільнення робітників. Тривалість робочо­го дня досягла 10^-12 годин, а кількість безробітних в Україні, які були взяті на облік біржею за станом на 1 червня, перевищувала 180 тис. чол. Особливо гостра криза вразила металургійні заводи Півдня: в серпні 1918 р.

В середині травня були прийняті «Тимчасові правила про земельні комісії», в яких селяни добровільно зобов’язувалися повернути майно поміщикам і компенсувати їм збитки. Поміщики поверталися до своїх маєтків і відбирали землю.

Новий режим був зручний німецькому командуванню. В Україні була створена розгалужена система окупаційних військово-економічних органі­зацій, які були зайняті вивозом за кордон сировини й продуктів харчуван­ня. 10 вересня 1918 р. окупаційна влада підписали з гетьманським урядом нову економічну угоду, за якою німці та австрійці одержали право на вивіз 75 млн. пудів хліба, великої рогатої худоби загальною живою вагою 11 млн. пудів, 2 млн. пудів м’ясних консервів, 300 тис. голів овець, 2 млн. домашньої птиці, 460 тис. пудів сала, масла, сиру, 37,5 млн. пудів заліз­ної руди, 3 млн. пудів марганцевої руди й безлічі іншого добра.

Київ при П. Скоропадському став справді «центром» білої еміграції із Росії. В місті можна було зустріти екс-міністрів, генералів, лідерів партій. Сюди прибули такі визначні політичні діячі, як П. М. Мілюков, М. П. Ря- бушинський, В. В. Шульгін, В. М. Пурішкевич та ін. В Україні було відкри­то запис російських офіцерів у з’єднання добровольчої армії, яка фор­мувалася на Дону і Кубані. Гетьман П. Скоропадський вступив у тісний зв’язок з командуванням російських добровольчих частин. Він дав дозвіл на проведення з’їзду монархістів, який обговорював заходи, спрямовані на відродження Російської імперії.

Гетьман П. Скоропадський намагався встановити дипломатичні відно­сини з багатьма країнами і досягти визнання України як суверенної дер­жави на міжнародній арені. Міністерство іноземних справ, очолюване М. Василенком і Д. Дорошенком, установило дипломатичні відносини з Нідерландами, Норвегією, Швецією і т. п., а також з Грузією, Доном, Кримом, Кубанню, Литвою, Радянською Росією.

Особливе місце належало дипломатичним відносинам Української Держави з Радянським урядом Росії.

Тема 10. Україна в умовах боротьби за збереження державної незалежності (1918-1920 рр.) пинення воєнних дій, фінансів, транспорту, зв’язку, обміну полонени­ми. Найбільш гострим було питання про кордони. 12 червня 1918 р. сто­рони підписали угоду про перемир’я, мирний договір так і не був підписаний, тому що російська делегація відмовилася від подальших переговорів.

Певних успіхів уряд досяг у сфері освіти, науки, культури (сюди окупанти не втручалися). Протягом літа 1918 р. були відкриті українські гімназії, до кінця року їх було уже 150. В гімназіях з російською мовою навчання були введені обов’язкові предмети: українська мова, історія і географія України, історія української літератури. 6 жовтня 1918 р. в Києві був урочисто відкритий Державний український університет, а 22 жовтня - український університет в Кам’янець-Подільському. Були за­сновані Державний український архів, Національна галерея мистецтв, Український історичний музей, Українська національна бібліотека.

24 листопада відбулося урочисте відкриття Української Академії наук, яка мала 3 відділення: історико-філологічне, фізико-математичне і соціально-економічне. М. Грушевський був запрошений на посаду пре­зидента Академії наук, але він відмовився. Після гетьманського перево­роту М. Грушевський як приватна особа поселився на віллі «Виноград­ний сад» під Києвом і відхилив пропозицію співробітництва з новим ре­жимом. Президентом Академії наук був призначений професор В. Bep- надський.

До досягнень у сфері культури слід віднести і заснування Українсь­кого театру драми і Державного симфонічного оркестру.

Розпуск Центральної Ради і проголошення України гетьманатом були визначені демократичними українськими колами як загроза всій націо­нальній справі. Реакція на гетьманський переворот була однозначна: не­визнання.

Але з часом у таборі української демократії почалися непорозумін­ня. Праве крило вважало, що українську державність, навіть в образі гетьманської держави, потрібно зберегти будь-якою ціною. Група діячів цієї орієнтації одержала посади в гетьманськім уряді. Але ліве крило рішуче виступило проти співробітництва з гетьманщиною і закликало до відкритої боротьби з нею.

У зв’язку з виникненням суперечностей стався розкол двох найбільш численних республіканських партій - УСДРП і УПСР. В партії українсь­ких есерів був створений новий ЦК, який почав нелегально видавати часопис «Боротьба». Назва цього часопису і стала назвою нової партії - партії боротьбистів, яка мала великий вплив серед українських селян і взяла активну участь у формуванні повстанських селянських загонів.

Влітку 1918 р. в Україні розгортається партизансько-повстанський рух. На повернення землі поміщикам та каральні експедиції окупантів українські селяни дали відсіч і стали братися до зброї. Широкий відгук і

безмежну підтримку одер­жав виступ проти оку­пантів ЗО тис. селян Ta- ращанського і Звениго­родського повітів Київсь­кої губернії.

В ході збройної бо­ротьби проти окупантів і гетьманщини на полі­тичній арені з’явилася ве­лика кількість отаманів, діяльність яких стала од­нією з характерних рис громадянської війни в Ук­раїні. Серед них такі не­однозначні фігури, як Мах­но, Зелений, Григор’єв та інші. Особливо широку популярність здобув Не­стор Махно. Він, маючи організаторські здібності, знаючи мрії селян, відзначаючись особистою мужністю, опинився в центрі народної боротьби.

Формування і підготовка партизанських повстанських загонів прохо­дили, головним чином, в нейтральній зоні, яка в травні 1918 р. поділяла Радянську Росію і Українську Державу. Складність партизанського руху визначалася неоднорідністю партизансько-повстанських загонів за їх складом і політичною орієнтацією.

Восени 1918 р. міжнародна обстановка різко змінилася. На початку листопада в Австро-Угорщині та Німеччині відбувалися революції, і вже 13 листопада 1918 р. ВЦВК і PHK РСФРР анулювали Брестський мирний договір. Це дало можливість Радянській Росії відкрито надати «черво­ним» силам в Україні допомогу в боротьбі проти австро-німецьких оку­пантів. 4 січня 1919 р. Реввійськрадою Республіки був створений Україн­ський фронт, на війська якого лягало завдання звільнення України.

Після капітуляції Німеччини П. Скоропадський залишився без зов­нішньої військової опори, а внутрішньосоціальна була дуже слабкою. Опозиція гетьманському режиму посилилась. Ще в серпні 1918 р. пред­ставники українських соціал-демократів, есерів, соціалістів-федералістів, соціал-самостійників створили опозиційний гетьману міжпартійний блок - Український національний союз. Почалася підготовка до збройного

Тема 10. Україна в умовах боротьби за збереження державної незалежності (1918-1920 рр.) повстання. Гетьманський уряд, дізнавшись про це, заарештував В. Вин- ниченка і С. Петлюру. В. Винниченка звільнили досить швидко після ареш­ту, а С. Петлюру лише 12 листопада під «слово честі», що він не буде брати участі в повстанні. Але дане слово не завадило С. Петлюрі виїха­ти до Білої Церкви, де був головний штаб повстання і очолити його.

14 листопада 1918 р. у Києві відбулося напівлегальне засідання Ук­раїнського національного союзу, на якому було прийнято рішення роз­горнути велику боротьбу за владу. З цією метою члени засідання сфор­мували керівний орган — Директорію. Її пообіцяли підтримати командир корпусу січових стрільців Є. Коновалець, отаман Балбачан, який захо­пив владу в Харкові.

На Чернігівщині проти гетьмана виступила Сірожупанна дивізія. В Бердичеві - Чорноморський козацький кіш. Перейшла на бік Директорії Сердюцька дивізія. А головне - збройні сили Директорії швидко попов­нювалися селянськими повстанськими загонами. Німецькі війська збері­гали нейтралітет і шукали можливості повернутися на батьківщину. Ди­ректорії вдалося захопити владу в більшості районів України. Київ був оточений повстанцями, і 14 грудня січовики Є. Коновальця увійшли в місто. Того ж дня гетьман П. Скоропадський зрікся влади, а через де­кілька днів він, переодягнений в німецьку форму, виїхав до Німеччини, де і провів залишок свого життя.

Гетьманський режим був повалений.

Таким чином, гетьманщина проіснувала в Україні сім з половиною місяців, з 29 квітня по 14 грудня 1918 р. Весь цей час був заповнений боротьбою за збереження влади. Гетьманський уряд так і не створив власної української армії і знаходився у повній залежності від окупантів. Орієнтація П. Скоропадського і його прихильників на великих промис­ловців, право приватної власності, вилучення землі у селян, повну по­літичну безправність громадян, підтримку репресивних заходів окупантів викликала ненависть і опір гетьманщині у переважної частини населен­ня України.

Разом з тим слід відзначити, що гетьманському уряду вдалося до­сягти певних успіхів у сфері міжнародних відносин, визнанні сувереніте­ту України, а також у сфері науки, освіти, культури. Деякі успіхи були і в галузі економіки: була відновлена українська грошова система, засно­вані нові банки, підготовлений проект земельної реформи, відновився регулярний залізничний рух. Була також покращена робота суду, ство­рено Сенат, прийняті нові закони.