УКРАЇНСЬКА НАРОДНА РЕСПУБЛІКА: ВІД БРЕСТСЬКОГО МИРНОГО ДОГОВОРУ ДО ГЕТЬМАНСЬКОГО ПЕРЕВОРОТУ

До Бреста було направлено делегацію УНР, яка 28 грудня 1917 р. (10 січня 1918 р.) почала переговори про мир. Делегацію очолив Всево­лод Голубович, пізніше - Олександр Севрюк. Делегація отримала новий статус після прийняття Центральною Радою IV Універсалу, який прого­лосив державну незалежність України.

За умовами договору, УНР виходила з Першої світової війни, була визнана незалежною державою. Але, підписуючи мирний договір, ди­пломати Німеччини та Австро-Угорщини менш за все дбали про суве­ренітет України: до такого кроку їх примусило насамперед військово- стратегічне становище, тому що продовжувати війну на два фронти ні Німеччина, а тим більш Австро-Угорщина не мали змоги. Договір давав можливість припинити військові дії на сході і перекинути значні сили на західний фронт. І ще: договір з Центральною Радою відкривав можли­вості для використання сировинних і продовольчих ресурсів України.

За окремою домовленістю, війська Німеччини та Австро-Угорщини повинні були допомогти Центральній Раді вигнати більшовицькі частини з України. Українські делегати в Брест-Литовську домагалися, щоб в Україну були направлені частини, сформовані в Німеччині та Австро- Угорщині із військовополонених українців (ЗО тис. чол.). Але в Україну прибули німецькі та австро-угорські частини, і це надало допомозі со­юзників характеру окупації. Загальна чисельність німецьких та австр­ійських солдатів і офіцерів у травні 1918 р. перевищувала 450 тис. чол.

Брестський договір визначив кордони між УНР і Австро-Угорщиною за довоєнними кордонами Росії. Таємна стаття визначала поділ Галичини на польську і українську та об’єдання української Галичини з Буковиною.

Після підписання в Бресті всіх умов договору, українські війська (2 тис.

Німеччина та Австро-Угорщина поділили Україну на сфери впливу. Значна частина Волині і північна частина Київщини були зайняті німець­кими військами, а південна Україна - австрійськими.

Чому австро-німецькому командуванню вдалося так швидко захопити Україну і встановити окупаційний режим?

1. Окупанти прикривалися договором і використали велику перевагу в військовій силі. Центральна Рада не мала в своєму розпорядженні боєздат­ної армії і опинилася в повній залежності від німців та австрійців.

2. З березня 1918 р. РСФРР також підписала Брестський мир з Німеч­чиною та Австро-Угорщиною. За цим миром уряд Радянської Росії виз­навав незалежність України і зобов’язувався не втручалися в її внутрішні справи. До того ж, з метою забезпечення масової підтримки соціалі­стичної революції, більшовицьке керівництво змінило акценти в націо­нальному питанні. Ще в серпні 1917 р. В. І. Ленін висунув лозунг утворен­ня союзу вільних республік. Визнання незалежності УНР означало для більшовиків втрату України, але вони змушені були зробити цей крок, щоб не підірвати власні декларації в національному питанні. Перший час РСФРР не наважувалася відкрито втручатися у внутрішні справи України.

3. Більшовицькі ідеї не знайшли тоді широкої підтримки серед робіт­ників і селян України. Політика Центральної Ради також не викликала особливої довіри. Тому переважна більшість населення України пасивно спостерігала за боротьбою більшовиків та Центральної Ради і не по­спішала стати на бік однієї з ворогуючих сторін.

1 березня 1918 р. радянські сили залишили Київ. У середині березня німецькі та австрійські війська захопили південні міста. На початку квітня червоноґвардійці покинули Катеринослав і Харків. Лише 4 травня було підписано угоду про припинення воєнних дій на курському напрямі. Ро­сія й Україна утворювали так звану «нейтральну зону» завширшки 10 км.

Ліквідація радянської влади в Україні визначила долю радянського уряду - Народного секретаріату. Більшовики вирішили розпустити цей орган. Замість Народного секретаріату 18 квітня 1918 р. було створено бюро для керівництва повстанською боротьбою на захопленій території на чолі з М. О. Скрипником.

Деякий час після по­вернення Центральної Ради до Києва і повален­ня радянської влади в Ук­раїні зберігалася респуб­ліканська форма правлі­ння: усі державні акти підписувалися від імені Української Народної Республіки. Центральній Раді доводилося вирішу­вати питання, які стосу­валися усіх сфер су­спільного життя. На по­чатку січня 1918 р. Цен­тральна Рада ввела в дію Тимчасовий закон про випуск державних кре­дитних білетів УНР. Проводилася реформа оподаткування, згідно з якою всі податки, зібрані на території УНР, вносилися в її головну скарбницю. Був створений Генеральний Суд УНР, введений прокурорський нагляд.

1 березня 1918 р. Мала Рада прийняла закон про нову монетну систему. За грошову одиницю було прийнято гривню. Гривня ділилася ⅛a сто шагів. 2-4 березня Центральна Рада прийняла закони про гро­мадянство УНР, про державну символіку. Мала Рада затвердила три­зуб князя Володимира державним гербом УНР. Був введений новий адміністративно-територіальний устрій України, який поділив її на ЗО земель.

Центральна Рада відмінила всі накази і розпорядження органів ра­дянської влади, відновила право власності на фабрики і заводи, а також на всі види транспорту. Було реставровано право власності на банки. Але український уряд залишив у силі закон про соціалізацію землі, згідно з яким селяни уже весною повинні були почати поділ поміщицької землі. Цей закон став важливою причиною конфліктів як у самій Центральній Раді, так і з населенням. Справа в тому, що польські поміщики Поділля і Волині звернулися до австрійського командування з проханням відно­вити поміщицьке землеволодіння і запровадити примусову селянську працю.

На Лівобережній Україні поміщики об’єдналися з дрібними земле­власниками і заможними селянами та прийняли резолюцію з вимогою відмінити земельний закон.

Атмосфера навколо Центральної Ради нагніталася. Рада потрапила в складну ситуацію. Вона повинна була одночасно вести боротьбу проти більшовиків, нормалізувати роботу зруйнованої економіки, припинити

анархію, створити адміністративний апарат. І все це в умовах окупації і нескінченної внутрішньополітичної боротьби.

Стан економіки став катастрофічним. Залізничний транспорт був зруй­нований, мости підірвані чи пошкоджені. Більшість заводів не працюва­ло через відсутність робітників чи пального. Вугільні шахти Донбасу були залиті водою. На полях поміщиків не велися посівні роботи.

Австро-німецьке командування запровадило в Україні окупаційний режим. В містах і селах шибениці ставали звичайним явищем. Діяли військово-польові суди.

Крім всього цього, окупанти нав’язали урядові УНР грабіжницьку економічну угоду. Вже до 20 квітня 1918 р. лише через станцію Ковель у Німеччину було відправлено 40 тис. коней. За п’ять перших днів пере­бування в Одесі австрійці вивезли 500 вагонів хліба. Український уряд зобов’язався до 31 липня відправити до Німеччини та Австро-Угорщини 60 млн. пудів зерна, 400 млн. штук яєць, велику рогату худобу живою вагою 2,75 млн. пудів, 3 млн. пудів цукру, а також регулярно відправля­ти залізну і марганцеву руду. Та це було можливо лише в умовах «справ­жнього порядку». Але саме цього порядку і не було в Україні, не ка­жучи вже про «соціалістичні захоплення» Центральної Ради, які аж ніяк «не вписувалися» в поточний момент.

Німці та австрійці бачили нездатність Центральної Ради виконати підписаний договір. Вже в березні 1918 р. австрійські агенти доповідали своєму уряду про безсилля Центральної Ради, про анархію, яка охопи­ла Україну.

Політика Центральної Ради, її повна нездатність захистити грома­дян України викликала в широких колах людей роздратованість і зневі­ру. Неукраїнське населення засуджувало розрив зв’язків між Україною та Росією, збіднілі селяни були незадоволені тим, що не отримували очікуваної землі, у заможних селян і великих землевласників можлива націоналізація їх угідь викликала злість, а всі разом вони засуджували Центральну Раду за введення в країну окупаційних військ.

Розв’язка прийшла скоро. 28 квітня під час засідання Центральної Ради до зали ввійшов загін німецьких солдатів, заарештував двох мі­ністрів, обшукав присутніх, відібрав усі офіційні папери.

29 квітня на засіданні Центральної Ради був схвалений проект Кон­ституції УНР, а М. С. Грушевський був обраний Президентом України. Але це було останнє засідання Центральної Ради.

Таким чином, Центральна Рада проіснувала 14 місяців - з 4 березня 1917 р. до 29 квітня 1918 р. Це був час двох революцій - Лютневої і Жовтневої, які підірвали основи старого життя. Центральна Рада стала своєрідним відображенням цих значних подій. Головне, чого досягла Цен­тральна Рада, - це визнання права українського народу мати свою власну державу. Але протягом своєї річної діяльності Центральна Рада зробила багато значних помилок, які стали причиною її поразки. До найбільш

Тема 10. Україна в умовах боротьби за збереження державної незалежності (1918—1920 рр.) великих її прорахунків необхідно віднести відсутність двох основ дер­жавності - постійної армії і адміністративного апарату.

Негативну роль також відіграла відсутність у членів Центральної Ради єдності поглядів на здійснювану ними політику; постійні конфлікти, а також численні зміни кабінетів міністрів. Насамкінець, поразці Цент­ральної Ради сприяла нерозвиненість українського національного руху, слабкість його соціальної бази.

Український рух не потрапив ще в містах до промислових робіт­ників. Зв’язок з селом через відсутність розгалуженого, добре налагод­женого адміністративного апарату, був дуже слабким. Селяни, в ос­новній масі, залишилися байдужими до боротьби за національну неза­лежність.

Підводячи підсумки всього сказаного, можна зрозуміти В. Винни- ченка і його гірку правду: «Воістину, ми за тих часів були богами, які бралися з нічого робити новий світ».