Україна та український народ у щоденниках англійських учених-мандрівників

Важливе місце серед іноземних публікацій про Україну і український народ у XVII-XIX століттях мають англійські джерела. Проте порівняно з німецькими і французькими, вони поки що мало вивчені, хоч відомо, що поява українського козацтва і особливо національно-визвольна війна 1648-1654 рр.

Однією з головних причин цього — суворість державної цензури Російської імперії, а згодом СРСР щодо ввозу іноземної літератури з-за кордону. Зокрема це стосувалося тих видань, в яких писали про Україну. Тому більшість їх відсутні навіть у центральних бібліотеках. Безумовно, однією з причин недостатнього вивчення іноземних джерел з історії України було і поки що є недостатнє знання іноземних мов науковцями.

Численні відомості про український народ та історію України містяться в тогочасній періодичній англійській пресі, в тогочасних англійських мемуарах, звітах англійських дипломатів, мандрівників-учених, та ін.

Цікаві спогади про Україну під назвою “Подорож по Голландії, Фландрії, Німеччині, Данії, Швеції, Росії, Україні й Польщі в роках 1768-1770” в 4-х томах¹ залишив англійський мандрівник Джозеф Маршалл, який подорожував Україною в 1769-1770 рр. Зокрема, у третьому томі Маршалл присвятив Україні окремий розділ під назвою “Подорож в Україну”. На відміну від інших окремих іноземців, він пише, що подорожував не Малоросією, не Південною Росією, а Україною.

Залишивши Москву, він вирушив до України. Про свої враження Д.Маршалл записав: “Гарна, ясна погода супроводжувала мене в дорозі, скрізь надзвичайно сприятлива дорога для їзди, адже осінні дощі ще не почали випадати...

В Україні я застав неймовірно родючу й дуже добре оброблену землю, неподібну до уяви, яку я створив собі про Україну на основі прочитаних книжок... Безліч селищ, та й взагалі густо населена територія. Селяни здалися досить лагідними 2.

Д. Маршалл описує природу України, українські господарства, оброблені ріллі, сівозміни, побут, взірцеві порядки в Україні на зразок англійських графств тощо. Зокрема, він пише: “Я бачив кілька стад великої рогатої худоби на пасовиськах, ніби вони дикі, та не виднілося навіть десятої долі зораної землі; бо трава, якщо звернути з дороги, сягала аж живота коней; трішки поміркувавши, я припустив, що такий луг у будь-якому місці Англії легко пішов би за 25 шилінгів один акр, а тут жодної цінності він не має: ось які наслідки заселення, свободи і працелюбності»³.

Д. Маршалл досить уважно й детально описує обробіток землі і сівозміни, які йому довелося побачити в Україні. “Упродовж двадцяти миль, — пише він, — побачив приємну місцевість, більша території якої була дуже добре оброблена. Селяни вирощували усі види зерна і бобів, які є в Англії, з чого я й зробив висновок, — продовжує він, — що не слід плекати будь-які сумніви щодо їхнього сільського господарства; воно перебуває у своєму розквіті. Зазвичай ці люди засівали свої земельні ділянки так, що спершу йшли коноплі, потім овес, ріпа, пшениця, жито, та все ж висівається більше першої культури: після такої системи землеробства, що триває п'ять років, іноді різниться шістьма-сьома роками⁴. Після цього залишають ділянку під пар”. Д. Маршалл був здивований, коли йому сказали, що коноплі — великий очисник землі, що жоден бур'ян не зможе рости там, де є коноплі. Вони очищають грунт для наступних посівів інших культур.

Водночас Д. Маршалл зазначає, що уся земельна територія належить різним вельможам і керують обробітком землі їх управляючі, які свою справу знають досить добре. Проте селяни дуже бідні, їм ледь вистачає на те, щоб засіяти землю якимось зерном поряд з домівками, і вони прогодовують себе та свої сім'ї тим, що вирощують для себе за певні відведені дні.

Прибувши з міста Стародуб до Чернігова, Д. Маршалл зазначив, що “Чернігів — дуже вдало побудоване містечко і має гарне розташування на березі р. Десни, по якій проходять баржові судна по 50 тонн кожне. Місто дуже добре укріплене, його населення становить понад 15000 людей, більшість з яких займаються прибутковою торгівлею з Києвом, а через Дніпро — з Польщею... Тут я поцікавився щодо небезпеки подорожувати Україною в такий неспокійний час (йшла війна з Туреччиною. — Автори). Але мене запевнили, що незважаючи, чи це війна, чи мир, мені не варто бачити хоч найменший вияв небезпеки”⁵. Згодом Д. Маршалл підкреслив, що, подорожуючи, повсякчас відчував себе вільним і безпечним, як у будь-якому англійському графстві.

Після Чернігова він прибув до Києва, який теж справив на нього приємне враження. “Київ — одне з найвпливовіших міст, в яких я побував в Російській імперії, — пише Д. Маршалл. — Це місто добре відоме в історії імперії; бо хоч воно і було предметом для багатьох революцій, які перетворили його на невисоко розвинену державу порівняно з його попередньою величчю, та наразі воно перетерпіло усі давні удари. Київ вдало побудований з цегли та каменю; вулиці широкі і прямі, добре вимощені бруківкою. Тут розташований славнозвісний, нещодавно відреставрований собор, а також одинадцять інших церков. У Києві нараховують 40000 жителів. Місто міцно укріплене. Дніпро — відома річка, кілька великих річок впадають в нього. Дніпро дає змогу Києву займатися досить прибутковою комерцією”⁶.

Про український народ Д. Маршалл пише наступне: “Сучасне українське покоління — це моральний й добре вихований цивілізований народ, українські селяни — найкращі хлібороби Російської імперії. Україна — найбагатша провінція Російської імперії. Більшість території цієї області багата і дуже добре оброблена; грунт — чорнозем, і люди тут вирощують різноманітні сорти зернових і бобових, які, зазвичай, можна знайти і в Англії. Але я ніколи не бачив земельної ділянки, яка мала б більшу подібність до найкращої частини Англії, аніж ця”⁷.

Д. Маршалл глибоко зацікавився сільськогосподарським виробництвом: способом обробітку землі та посіву зернових і технічних культур, якістю оранки, конструкцією плугів, якістю землі. Він констатує, що “українці володіють величною країною, і це правда. Я гадаю, що вона зі своїм чорноземом не поступається навіть Фландрії, і майже так само засівається; хоча в інших провінціях Росії я бачив величезні недосіяні смуги землі, яка марнується, хоча й не облишена зовсім дарів природи; проте поневолені селяни вельми несумісні із землеробством, що процвітає”⁸.

Мандрівник занотував у своїх записах весь процес оранки землі та конструкцію плуга. Зокрема, він пише: “Я помітив багато плугів за роботою, деякі з шістьма кіньми якоїсь маленької слабкої породи. Але загалом кожен плуг тягнуть чотири гладкі воли, які перевертають стерню пшениці. Селяни казали, що поле треба переборонувати перед зимою, щоб заморозки і сніг покращили грунт, і це було слушною вказівкою. Мені здається, я ніколи раніше не бачив, щоб так глибоко орали землю, як ось ці селяни: я заміряв перпендикулярно 9 дюймів (майже 22 см. — Автори). Яку глибину вважають нормою в Англії, я ніколи особливо не цікавився, але думаю не настільки глибоко, як тут. Плуги українських селян досить добре змонтовані, якщо судити з їхнього повного руху по землі, вони виготовлені з заліза і жодного дерева. Таких я ще ніколи не бачив, допоки не прибув до України. У них навіть коліс немає, що наші плугатарі в Англії вважають неприпустимим”⁹.

З цієї детальної фіксації Д. Маршаллом підготовки землі до посіву, можна зробити висновок, що технологія обробітку землі, як і всього землеробського процесу в Україні, в останній третині XVIII ст. була на рівні передових країн Європи. Про це свідчить й інший запис про вирощування картоплі в Україні. Д. Маршалл пише: “У них є цілі поля картоплі. Деяка призначена для їх власного користування, інша — на продаж. Картопля має великий попит в Очакові, що біля Чорного моря, куди її постачають по воді.

У своїх записах Д. Маршалл занотував про дбайливе ставлення українських селян до худоби: “Щодо своєї рогатої худоби вони дуже дбайливі фермери: у них велике поголів'я худоби зганяють взимку до стайні, допоки сніг сягає 4 дюймів (10 см. — Автори) глибини. Вони роблять підстилку для худоби з соломи і годують сіном чи ріпою. Корови — основне поголів'я; від них фермери отримують величезну кількість масла і сиру”¹¹.

У своїх щоденникових записах Д. Маршалл дуже часто звертає увагу на те, що в Україні дуже багато вирощують коноплі, льону і тютюну. Одного дня він проїхав 36 миль (майже 58 км), і вся земля, — як він стверджував, — була одноманітною від конопель. Воно й зрозуміло. У XVIII ст. бурхливо розвивався парусний флот. Для парусів потрібна була якісна парусина, яку виготовлялали з конопляного прядива. На таку парусину був великий попит, і вони стала однією з основних експортних товарів. За кордоном вважали, що цю продукцію вирощує і поставляє Росія. Д. Маршал одним з перших вказав справжнє місце вирощування конопель, льону і тютюну — Україна. З цього приводу він стверджує, що “Саме ця територія забезпечує XVIII століття коноплями і льоном, які ми імпортуємо за такою дорогою ціною з Росії, тому вона заслуговує хоч на крихту уваги. Найкращі політики настійливо наполягали на можливості чи навіть змозі постачати нас продуктами винятково з наших американських колоній.

Д. Маршал звертає увагу на відсутність в Англії інформації про Україну, і розкриває причини цього. Однією з них, на його погляд, були суперечливі звіти офіційних осіб. Одні з них щиро писали, що російські коноплі насправді поставляють саме з України, а інші, не знаючи справжнього стану справ, давали неправдиву інформацію. Представляли “жахливу картину цієї країни”, в якій нібито живуть пастухи мандрівних козаків, що є зовсім несумісним з такою потужною системою сільського господарства. Він стверджує, що ці звіти копіювали, а перший написали ще десь півтора століття тому. Другою причиною браку інформації про Україну Маршалл пояснює тим, що “Україна розташована поза напрямком, що його завжди обирають мандрівники. Росію перетинають лише, щоб потрапити до Персії, а Україну обминають на відстані 1000-2000 миль. А англійські географи, — стверджує Маршалл, — по-рабському копіюють один одного так, що факти 1578 року доходять до нас аж 1769 року, проте за такий тривалий проміжок часу стаються великі зміни.”

Наприкінці розділу про Україну Д. Маршалл робить висновок про те, що Англії замість того, щоб створювати плантації в Америці, десь в Міссісіпі, де грунти несприятливі для вирощування основного продукту, необхідно придивитися до України, яка “є однією з найчудовіших у світі для усього звичайного землеробства”¹³.

Читаючи про захоплення Д. Маршаллом українськими хліборобами, їх умінням й старанням в обробітку землі, розведенням не тільки зернових, але й технічних культур, треба мати на увазі, що його подорож по Україні (1769-1770 рр.) відбулася перед остаточною ліквідацією залишків вольностей і автономних прав українського суспільства, коли ще, як підкреслює мандрівник “старожителі були вільними і мали рівноправність між собою, що дісталося їм у володіння, як й інші умови життя”¹⁴. Після ліквідації 1764 р. російським царизмом Гетьманства, а згодом 1775 р.Запорізької Січі, після закріпачення селян сільськогосподарські справи, як і культура, й освіта зазнали занепаду.

Також певний інтерес для українців становить інформація англійського мандрівника і історика Вільяма Кокса, викладена ним у своїй тритомній праці “Подорожі до Польщі, Росії, Швеції й Данії”¹⁵. У ній є відомості про українські землі, здебільшого про Галичину, які мають географічний, етнографічний та історико-статистичний характер.

Свою подорож по Україні Вільям Кокс розпочав 1778 р. з Галичини (Червоної Русі), мандруючи з Польщі. На цей час Галичина після першого поділу Польщі вже належала Австрії й дістала назву “Королівство Галіції та Лодомерії”. У своєму щоденнику Кокс зазначає про природні багатства краю: ліс, надра землі (поклади солі і нафти); про спосіб життя населення. Він підкреслює, що воно займається сільськогосподарською працею та випасом худоби. Селянські хати будували з дерева, накривали соломою, а печі були без димарів. Він стверджує, що 1776 р. в Галичині нараховували 2 580 796 жителів¹⁶.

У другому томі своїх записів В. Кокс зазначає про історичне минуле Київської Русі. Він стверджує, що “Малоросія у минулому була Великим князівством, столицею якого було місто Київ. Згодом цей край завоювали татари, пізніше ці землі опанували козаки, які були під протекторатом Польщі. Але жителі України були незадоволені політикою польського короля Яна Казиміра і 1654 р. перейшли під владу царя. Проте, — зазначає Кокс, — привілеї, які мали жителі Гетьманщини, поступово були скасовані і Малоросія опинилася в такому самому становищі, як інші провінції Росії”¹⁷.

Вже 1778 р. колишню Гетьманщину було поділено на губернії та округи (у своїй праці В. Кокс подає список з п'яти губерній: Новгород-Сіверській, Чернігівській, Київській, Харківській, Катеринославській). Зі свого боку їх ділили на округи (перші три — на 11 округів, Харківську — на 15, Катеринославську — на 14 плюс 7 округів Тавриди)¹⁸.

Крім висвітлення адміністративної структури українських земель, В. Кокс подає кількісний склад населення Гетьманщини, вказуючи, що 1764 р. там було 1 910 456 осіб жіночої статі¹⁹. Але це неточні цифри, вони визначають лише тих, хто сплачував подушний податок. Проте, по- перше, не всі його платили, шляхта, духовенство, військові, козаки та високі адміністративні чиновники були звільнені від подушного податку. По-друге, вищезазначену цифру треба не тільки подвоїти (зарахувавши осіб чоловічої статі), а й потроїти: додавши дітей і дорослих, звільнених від подушного податку.

У праці В. Кокса міститься інформація про величину податків 1779 р. і досить докладні відомості про російську армію, її озброєння, національний склад і гарнізони у містах і містечках Малоросії, які лягали важким тягарем на українських селян через їх матеріальне утримання. Так, після ліквідації Гетьманщини на Лівобережній Україні була розміщена російська дивізія чисельністю 31318 військових, розташованих у різних містах і містечках. Крім цієї дивізії, були гарнізони ще інших дивізій²⁰.

Із подорожніх записів В. Кокса стає відомо, що він цікавився економічними питаннями з погляду того, наскільки можливості України можуть бути придатними для торгівлі з Англією. Зокрема, він зафіксував, що українські купці вивозили на Захід через порти Риги, Данціга коноплі, льон, мед, віск, хутра, шкури, щетину, худобу, дошки, а ввозили фабричні вироби. І продукцію, яка йшла на експорт Російської імперії, в основному виробляли в Україні²¹.

Він повідомляє, що в Україні в цей час інтенсивно вирощували технічні культури — льон і коноплі. З конопель виготовляли високоякісне полотно, з якого виробляли вітрила для кораблів. Через це воно користувалося великим попитом в європейських країнах, які мали морський флот. Крім того, з прядива конопель виготовляли високоякісні канати для швартування кораблів. Уряд Російської імперії проводив політику сприяння російським купцям і розвитку російських міст, де були морські порти. Через це продукцію, призначену на експорт, вивозили до Кронштадта, Петербурга й Архангельська, хоч чорноморські порти були набагато ближче і її транспортування було б у декілька разів дешевше²².

Відомості В. Кокса, безумовно, становлять інтерес для збагачення знань з етнографії та економічного розвитку українського народу. Щодо історичного минулого українського народу, то у його нотатках фіксуємо фрагментарні згадки.

Наступним англійцем, який залишив спогади про свою подорож по Україні, був Едвард Даніель Кларк (1767—1822) — професор мінералогії Кембріджського університету, який у 1800—1801 рр. здійснив подорож з Петербурга через Москву і Вороніж в Слобідську й Східну Україну, край донських і кубанських козаків, до Криму і до Одеси. Згодом він опублікував свої спостереження у книзі під назвою “Подорож до Росії, Татарського краю і Туреччини”²³.

Прибувши в Україну й проїжджаючи через українські села Е. Д. Кларк був здивований тим, що “в хатах і на подвір'ях панує надзвичайний порядок, чистота”, і йому іноді здавалося, що автор перебуває в Голландії. Внутрішня частина хати — стеля й стіни — були рівномірно вибілені. Лави і столи вимиті так чисто, що аж блищали. Він пригадав подібний порядок і чистоту в хатах Норвегії. “Кухня невеличка, але всюди був взірцевий порядок, дим виходив крізь побілений димар, а не так, як у росіян, де в кухнях темно і задимлено. Біля хат сади й городи, в яких росли фруктові дерева й зріла городина. Багато домашньої птиці на дворі й худоби в хлівах. Хоча хати й укриті соломою, — підкреслює Е. Д. Кларк, — але виглядають дуже охайно. Це вказує на високу культуру домашнього побуту українських козаків, де б вони не перебували”²⁴.

Продовжуючи свою подорож на Дон, Е. Д. Кларк здивовано відзначає, що тамтешні козаки обличчями дуже схожі на українські, і в їхніх хатах панує чистота і порядок, як і в українських (він не зрозумів, що це й були українські козаки, яким пощастило утекти й поселитися там, після зруйнування Запорізької Січі. — Автори).

Кларк залишив цікавий опис одягу козака — “синій жупан, облямований золотою стяжкою й підшитий шовковою підкладкою, під ним іноді камізелька, яка частково закриває пояс, що підпоясує шаровари”. Шаровари представляють собою широкі сині штани, які спадали трохи на чоботи. Пояси різнобарвні: чорні, червоні, жовті, зелені”. “Стрій незвичайно гарний, такого, — стверджує Е. Д. Кларк, — можливо, не має жодна нація”²⁵.

З Донського і Кубанського краю Е. Д. Кларк відбув до Криму і Одеси. Це був час після остаточної ліквідації Гетьманщини, знищення Запорізької Січі і приєднання Кримського ханства до Російської імперії. Відвідавши окремі міста в Криму, Кларк залишив цікаві цінні свідчення про руїнації в татарських містах російського війська після захоплення Криму та південної частини України. Так, відвідавши місто Керч (колишній Пантікапей), засноване греками ще VI ст. до н.е., Кларк повідомляє, що після здобуття його московським військом було зруйновано 5000 будинків²⁶.

Зображення Перекопа, наведене в книзі Witsen'a “Nord and Ost Tartaria. Amsterdam 1692”.

Кафу (колишня назва Феодосії) Кларк називає малим Константинополем. У ній було багато культових споруд. Місто було столицею Кримського ханства, на той час дуже багатолюдне, мало 36 000 домів (оточених валом) і в передмісті — ще 44 000²⁷. Після зайняття Криму (1783 р.) абсолютну більшість татар і турків росіяни вигнали з міста. Залишилося менше 50 родин. Мінарети, водопроводи, канали та гарно прикрашені збірники — понищені, мармурові плити із старовинними написами, пов'язаними з історією міста — пограбовані. Не пощадили навіть генуезьких пам'яток XV ст. (Кафа була генуезькою колонією)²⁸.

Е. Д. Кларк повідомляє, що руйнувань, нищення й пограбувань зазнали й інші міста Криму. В місті Ак-Мечеть (колишня назва Сімферополя) завойовники вирубували декоративні дерева. Херсонес, який був обведений муром, лежав у руїнах, у ньому були понищені водопроводи,

244

Перекоп. Гравюра з книги «Суапеае» (Augsburg, 1687).

Карта Криму, складена Я.Сандраром на основі карт Боплана (1687).

Кафа. Гравюра Г.Боденера 40-х років XVII ст.

Бахчисарай. Резиденція кримського хана. Гравюра з книги «Суапеае» (Augsburg₅1687)

розкидані амфори та інші цінні речі. Портове місто Козлов (колишня назва Євпаторії) лежало в руїнах, багатьох жителів було вигнано або замордовано. Вся влада тоді, коли там був Кларк, належала поліції й митному урядові²⁹.

Пограбовані мармурові плити завойовники продавали на базарі в Севастополі як будівельний матеріал. Такого роду речі, як стверджує Кларк, не дозволяли продавати іноземцям, а тим більше англійцям. Кларк зробив висновок, що росіяни безжально нищили всі культурні цінності Криму, щоб зітерти історичні сліди колишніх жителів краю³⁰.

Е. Д. Кларк відвідав також молоді міста — порти Херсон, Миколаїв, Одесу. Відзначив вигідність їх місцярозташування для морської торгівлі і висловив упевненість, що ці міста матимуть велику майбутність.

У спогадах відчуваємо приязнь Кларка до українців. Перед поїздкою в Україну росіяни застерігали його щодо небезпечної подорожі серед “бандитів”. Але по приїзді він переконався, що подорожувати в Україні було чи не найбезпечніше”. Він зрозумів, що інформація росіян була необ’єктивною, упередженою. Тут він зустрів турботливе, щире ставлення до своєї особи, гостинність. Особливо Кларк запам’ятав частування в Одесі, що детально описав у своїх спогадах³¹.

Е. Д. Кларк визнавав українців окремим народом, який відрізняються від росіян і поляків, народом зі своєю мовою, культурою, укладом життя, територією³². Оцінюючи українську мову, він говорив, що “вона дзвінка і сповнена різноманітних відтінків звучання”³³.

Мандруючи Україною, Кларк на власні очі побачив насадження тут царською адміністрацією кріпосницьких порядків, зневажливе ставлення до корінного місцевого населення, соціально-економічний й політичний гніт. Все це викликало у нього, як чесної людини, відразу. Тому він об’єктивно описав все побачене ним в Україні у своїй праці.

2.