УКРАЇНА В ПЕРШІЙ ПОЛОВИНІ XVII СТ. ПОСИЛЕННЯ визвольного руху

У першій половині XVII ст. продовжували загострюватись ті протиріччя, до яких призвели Люблінська і Брестська унії. З іншого боку, посилювався вплив і роль козацтва в політичному житті Ук­раїни.

У 1605 р. 12 тис. козаків брали участь у поході Лжедмитрія на Москву. 1609 р. під Смоленськом було вже ЗО тис. козаків. Отже, під час затяжної російсько-польської війни на початку XVlI ст. зростала і чисельність козаків, і їх військовий досвід. Річ Поспо­лита, зосередившись на військових діях, крізь пальці дивилась на свавільне поводження козаків і порушення ними різного роду регламентацій.

Як тільки в Росії військові дії тимчасово припинились, козацькі зусилля стали спрямовуватися в іншому напрямку: до Чорного моря і Туреччини. Козаки здійснюють сміливі рейди на турецьке і татарське узбережжя, ірабують і спалюють такі міста як Сіноп, Варна, передмістя Стамбула (Константинополя). Козацькі набіги завдавали туркам і татарам значних втрат на морі і були своєрід­ним “реваншем” за їхні грабіжницькі напади на Україну. До того ж під час цих походів козаки звільняли велику кількість українсь­ких бранців, захоплених у полон і зроблених рабами.

У 1616 р. славетний козацький рейд на Кафу - центр рабо­торгівлі в Криму - очолив гетьман Петро Конашевич-Сагайдач- ний. В гирлі Дніпра він напав на турецьку флотилію і, знищивши її, раптовим ударом захопив Кафу, після чого здійснив рейд до південного узбережжя Чорного моря на міста Сіноп і Трапезунд. Коли розлютований турецький уряд послав великі сили, щоб пере­хопити козаків на Дніпрі, Сагайдачний повернувся в Україну іншим шляхом, через Азовське море.

Військовий талант Сагайдачного, що проявився в цьому поході, зробив його ім’я славним на всій Україні. Проте він був не тільки полководцем, а й політиком, який проводив виважений політич­ний курс.

У 1618 р. 20-тисячне військо на чолі з Сагайдачним рушило на допомогу королевичу Володиславу, що стояв під Москвою, і врятувало його від неминучого розгрому. Поляки “віддячили” козакам тим, що в 1619 р. знову направили проти них військо на чолі з Жолкевським. І знову Сагайдачний добивається мирного вирішення конфлікту у переговорах на річці Роставиці. Він по­годжується зменшити козацький реєстр до 3000, заборонити походи козаків на Чорне море і надати право призначати козаць­ку старшину польському королеві. Звичайно, фактично ці умо­ви так і не були виконані, але популярність Сагайдачного все ж тимчасово постраждала.

У політичній діяльності Сагайдачного винятково важливим був ще один напрямок. Це його підтримка православної віри і освіти. Сам Сагайдачний мав досить високу освіту, оскільки на­вчався в Острозькій академії. Для підтримки діяльності Київсь­кого братства гетьман записався до його складу разом з усім За­порозьким військом. За його сприяння була заснована братсь­ка школа, яка згодом перетворилася в колегію і поклала поча­ток майбутній Києво-Могилянській академії. Нарешті, 1620 р. Сагайдачний став організатором відновлення православної ієрархії в Україні, яка фактично припинила своє існування після Брестської церковної унії 1596 р. Використавши приїзд єрусалимського патріарха Феофана до Києва, Сагайдачний умовив його висвятити Іова Борецького митрополитом київсь­ким, а ще п'ятьох святих отців - єпископами.

У цей же час воно стало і рятівником Речі Посполитої від тата- ро-турецької навали. Вже в 1620 р. турецька армія рушила до південних польських кордонів, назустріч їй виступило польське військо Жолкевського. В битві під Цецорою Жолкевський був ото­чений і знищений, його голову турки виставили на Константино­польській брамі як символ своєї перемоги. Страшна поразка наля­кала польську шляхту. Король звернувся до козаків із закликом про допомогу. У відповідь козаки вислали до короля посол ьство, в якому брав участь і Сагайдачний. Посольство вимагало затверд­ження висвячених Феофаном ієрархів, збільшення реєстру, роз­ширення козацьких привілеїв. Король обіцяв виконати ці вимоги, і козаки виступили на допомогу польській армії під Хотин.

У 1621 р. на фортецю Хотин рушила турецька армія на чолі з самим султаном Османом II. Польське військо, яке було там, більш яку чотири рази поступалося чисельністю туркам, козацьке військо під проводом Сагайдачного прибуло дуже вчасно.

У ході запеклої Хотинської битви польсько-козацьке військо відбило всі турецькі атаки. Восени 1621 р. під Хотином було укла­дено мир, за яким козакам заборонялося нападати на Чорноморсь­ке узбережжя. Але найголовніше було те, що турки відмовлялися від планів загарбати Річ Посполиту і повертались додому. Не­зважаючи на вирішальну роль козаків у цій битві, король забув про свої обіцянки, які давав напередодні козацькому посольству. Сагайдачний у битві був тяжко поранений і помер 1622 р.

Надії на вирішення своїх вимог оборонці православної віри по­кладали на сейм 1623 р., але ці питання знову були відкладені на майбутнє. Те ж саме повторилось у 1624-муі 1625 роках. Напруження у релігійних справах посилювалось. У Києві було вбито війта Хо­дику і священика Юзевійною. А козаки саме в цей час заявили про свої вимоги: дати рівні права православній церкві і знищити унію, збільшити військову платню козакам і надати пра­во ві іьно займатися промислами, вивести з Київського воєводства польські війська і т. д.

Замість відповіді проти козаків було направлене польське військо під командуванням коронного гетьмана Конецпольсько- го козаки прийняли виклик і на чолі з гетьманом Марком Жмай- IOM вступили в битву з поляками біля Курукового озера. Битва закінчилася перевагою поляків, після чого почались переговори. Під час переговорів козаки вибрали новим гетьманом Михайла Дорошенка, який підписав із поляками Куруківську угоду. За Ky- руківським договором козацький реєстр встановлювався у 6000, всі нереєстрові козаки повинні були залишити військо Запорозь­ке. Козаки зобов’язувались не здійснювати більше походів на турків і татар і попалити свої чайки. Тисяча реєстровиків мала по­стійно перебувати на Запорожжі для охорони дніпровських пере­прав і водночас для того, щоб перетнути дорогу на Січ втікачам із шляхетських земель.

М. Дорошенко поділив 6000 реєстрового козацтва на 6 полків: Київський, Корсунський, Канівський, Білоцерківський. Черкась­кий та Переяславський. Полки поділялись на сотні з центрами в менших містечках. Зростало значення в управлінні козацтвом гене­ральної військової канцелярії. Але загибель М. Дорошенка 1628 р. під час походу в Крим призвела до посилення ворожнечі між реєс гро- виками і козацькою голотою.

У 1630 р. нереєстрове козацтво схопило і порубало наступника М. Дорошенка Грицька Чорного та проголосило гетьманом Тараса Федоровича (Трясила). Вирішальні бої між повстанцями і польським військом, що рушило приборкувати бунтівників, відбу­лись на Лівобережжі, біля Переяслава, і тривали близько трьох тижнів. Після цього знову почались переговори, в ході яких були підтверджені умови Куруківського договору, але реєстр збільшу­вався до 8000.

У 1632 р., після обрання на престол нового короля Речі Поспо­литої Владислава, сейм ухвалив рішення визнати за православни­ми свободу віри, право заснування шкіл, друкарень. Затверджу­вався київський православний митрополит і три українських єпис­копи. Ряд захоплених уніатами церков поверталися православним.

Але поступки поляків були тільки частковими і носили тимча­совий характер, оскільки наближалась російсько-польська війна і потрібна була допомога козаків.

Проте розрахунки поляків на цю дніпровську фортецю не справ­дились. Уже в 1635 р. запорожці на чолі з Іваном Сулимою неспо­діваним ударом оволоділи нею і зруйнували. Невдовзі Сулиму схопили і у Варшаві відрубали голову. Для заспокоєння козаків на раду в Маслів Став у 1636 р. прибула королівська комісія на чолі з Адамом Киселем. Козацький реєстр встановлювався у 7000. Але затишшя було недовгим.

У 1637 р. починається козацьке повстання на чолі з Павлюком. Повсталі вбивають гетьмана реєстровиків Саву Кононовича, роз­правляються із старшиною. До війська Павлюка долучається ба­гато повсталих селян, які громили шляхетські маєтки, нападали на урядових чиновників, євреїв-орендарів та лихварів.

Повстання поширилось на Лівобережну Україну і завдало польській владі чимало клопоту. Проти Павлюка виступив з вели­ким військом польський гетьман Микола Потоцький, який у 1637 р. завдав повсталим поразки під Кумейками. Польська армія мала перевагу в кінноті, і це вирішило долю битви. Ще одної поразки козаки зазнали під Боровицею, після чого вони змушені були всту­пити у переговори з Потоцьким. На переговорах реєстрові козаки зобов’язалися за першою вимогою польської влади вирушити на Запорожжя, знищити там козацькі чайки і повернути втікачів на­зад до панських маєтків. У козацьке військо призначалася нова старшина, серед якої був і військовий писар Богдан Хмельниць­кий. Павлюк та його сподвижники Лихий таТомиленкобули схоп­лені і спроваджені до Варшави, де їм відрубали голови.

Але повстання продовжувалось, на чолі його стали Яків Остря- нин і Дмитро Гуня. Основні події розгорталися на Лівобережжі у 1638 р- Спочатку козакам вдалося одержати перемогу над поляка­ми піл Говтою. Проте з підходом значних польських сил на чолі з Миколою Потоцьким і Яремою Вишневеньким повстанці змушені бути відступати. Зазнавши під Жовнином поразки від поляків, відступив на російську територію Яків Острянин. Решта повста­лих. обравши гетьманом Дмитра Гуню, відступила до річки Ста­риці, де вперто боронилася від ворога більше місяця. Та все ж ко­заки, становище яких було важким, змушені були йти на перего­вори з поляками.

Дмитро Гуня зі своїми прихильниками у цей час також втікає на російську територію.

У результаті переговорів козацьке військо здавало полякам ар­тилерію, селян повертало до шляхетських маєтків і визнавало так звану “Ординацію”, яку ухвалив польський сейм, занепокоєний безперервними повстаннями. “Ординація” скасовувала виборність козацької старшини, козацьке судочинство. На чолі реєстрового війська, визначеного в 6000, ставав польський комісар. Козакам заборонялось селитися у прикордонних містах, за винятком Чер­кас. Чигирина і Корсуня. На Запорожжя козаки могли вирушати лише при наявності паспорта, який видавав комісар. Для нагляду за порядком на Січі постійно перебували два реєстрових полки. Знову була відбудована і зміцнена фортеця Кодак.

Поразка повстань і здійснені польською шляхтою заходи дали надії польській шляхті на “золотий спокій”. Та це був спокій перед бурею.

ЗАПИТАННЯ ДЛЯ САМОПЕРЕВІРКИ

Охарактеризуйте основні напрямки політики гетьмана Сагай­дачного.

Чим відрізнялось козацтво часів Сагайдачного від попередників? Якими були умови Куруківського договору?

З якою метою було здійснене будівництво Кодацької фортеці? Іому козацькі повстання 20-30-хроків XVlI ст. закінчились по­разкою?