Україна та кримські татари

Інтерв’ю з Алімом Алієвим

Алім Алієв — український кримськотатарський активіст, журналіст та програмний директор «Кримського Дому» — кримськотатарського культурного, освітнього та правозахисного центру в Києві..

Тут ми публікуємо інтерв'ю, що його взяла Тетяна Огаркова для Hromadske.иа. У розмові —про кримськотатарську ідентичність, сталінську депортацію кримських татар у 1944 році, їхнє повер­нення на батьківщину в кінці 1980-х — на початку 1990-х, та про наслідки незаконної анексії Криму Росією у 2014 році.

Ориґінал: https∕^zhromadske.ua∕posts∕krimskotatarska-kultura-ce- πe-cheburek-intervyu-z-krimskιm-aktivistom-alimom-aliyevim

Якими були 90-ті в Криму, 90-ті, коли депортовані Сталіним у 44-му році родини кримських татар почали поступово по­вертатися? Як би ти схарактеризував цю епоху?

Моя родина повернулася в 1989 році, я сам родом із Бахчисарая. І мій батько, і моя мама мають корені там. Якщо говорити про кримських татар, у нас є три субетноси — це яли бойлю (півден- нобережні), ногаї (степові кримські татари) і тати — горці чи кримські татари, які походять із Бахчисарая. Я, власне, тат.

Ми хотіли повернутися в Бахчисарай. Тоді це було фактично неможливо, адже нам або не продавали будинки, або ж вони були зі штучно завищеними цінами. І тоді батько купив будинок у селищі неподалік міста Сакі, між Саками і Сімферополем.

Загалом, дев’яності для кримських татар — це ера не тільки повернення, а й нового вкорінення в півострів. Одним із сим­волів початку 90-х став камінь ракушняк. Тоді кримські татари, яким не давали землю, самовільно будували спочатку тимчасові будівлі, а потім уже зводили хати.

Чи були вони, кримські татари, які поверталися з Узбе­кистану чи з інших соціалістичних тоді ще республік, радянськими людьми? Чи твої батьки були радянськими людьми?

Питання ідентичності для кримських татар завжди було дуже важливим. Чому я не скажу, що мої батьки були зрадянщені? Через те, що завжди в народі був цей спротив, бо радянська вла­да була апріорі ворожою для нас. Бо це влада, яка депортувала нас, знищила половину мого народу. Це влада, яка не дозволяла нам повернутися на Батьківщину й навішала на нас неймовірно багато ярликів.

За статистикою 2013 року, кримських татар у Криму було приблизно 270 тисяч. Для розуміння — це населення Жи­томира. Якщо ми беремо населення всього Криму — це при­близно 2 мільйони. А проте нині ми бачимо, що присутність кримськотатарська не пропорційна до кількості — вона досить потужна. Як це пояснити?

Єдиний аргумент — у нас немає іншої Батьківщини, окрім Кри­му. Для нас це стало абсолютно сакральним елементом усього кримськотатарського життя і всього нашого буденного життя.

До того як Катерина Il у XVIII столітті вперше анексувала Крим, нас було в Криму 95%. Потім ставало дедалі менше. У 2013 році частка кримських татар сягала 13-15%.

Ми завжди виборювали місце під сонцем у себе на батьків­щині. Я дуже люблю слова Мирослава Мариновича, який гово­рить про те, що кримські татари, коли поверталися наприкінці 8о-х — на початку 90-х, поверталися до Криму через чорний вхід. Проблеми з роботою, з житлом, узагалі зі сприйняттям. Бо після депортації до Криму понавозили дуже багато мешканців Росії, які чекали, що кримські татари приїдуть агресивними, почнуть усіх різати, виявляти жорстокість. А тепер для нас дуже важливо повернутися на батьківщину через так званий парадний вхід.

Чи за твого дитинства ви говорили кримськотатарською мовою?

Якби ми не говорили цією мовою в дитинстві, ми б отримували копняки від наших батьків, бабусь і дідусів. Говорити кримсько­татарською в мене вдома — абсолютно нормальна річ.

Моя бабуся, наприклад, дуже погано знала російську мову. Вона померла два роки тому й до останніх своїх днів не тільки говорила лише кримськотатарською мовою, але й привчала своїх онуків нею розмовляти. Вона дуже дратувалася, коли чула російську.

Але ситуація з кримськотатарською мовою досить складна. Ми її втрачаємо, це правда. Молоде покоління знає мову не так добре. У часи сучасних технологій і величезної кількості різного контенту хтось ставить питання так: навіщо мені сприймати кон­тент, наприклад, кримськотатарською, якщо легше сприймати його російською мовою? Мовляв, я буду дивитися російськомовні фільми або читати російськомовні книги.

І це просто пішло самопливом. Зараз популярність мови повер­тається. Мова має бути популярною, це правда. Це має бути така фішка для молоді. Якщо говориш кримськотатарською мовою, ти вважаєшся модним.

Я розумію, що це досить легко можна зробити на матери­ку. А вплинути на те, що відбувається зараз в окупованому Криму, — не так просто. У пресі часто можна побачити від­повідну інформацію — кількість кримськотатарських шкіл за часи окупації зменшилася вдвічі.

Тепер у Криму сім шкіл, які можна з натяжкою назвати кримсько­татарськими школами. До окупації їх було п’ятнадцять.

Це школи з поглибленим вивченням кримськотатарської мови й літератури. Окупаційна влада робить усе, щоб було набагато більше російської мови.

У Криму дуже активно нав’язується цей симулякр — «крим­ський народ». Як у радянські часи говорили «советский народ».

Кримського народу не існує. Ми маємо розуміти, що це робиться для того, аби сформувати політичну ідентифікацію російську і стерти етнічну ідентифікацію, українців і кримських татар насамперед.

Окрім мови, що ще формує людину як кримського татарина? Що ще важливо?

Я думаю, це три компоненти: мова, традиції й релігія та територія, земля.

Візьмімо релігію. Кримські татари — мусульмани. Яку роль іслам відігравав, починаючи з дитинства, у твоєму житті?

Одразу скажу, що в нас національні й релігійні свята — це головні свята року. Курбан-байрам, Ораза-байрам — вони завжди в кож­ного кримського татарина в пріоритеті. І в дитинстві те ж саме було. Знаєте, є три речі: свята, весілля й похорони — це те, що допомогло зберегти ідентичність під час депортації.

Я не на належу до тих людей, які п’ять разів на день роблять намаз, але є й такі кримські татари. Є такі, що ходять у мечеть на свята. Такий конгломерат завжди досить органічно жив у на­шому суспільстві — століттями.

Чим кримські татари цікаві для світу, якщо подивитися в гло­бальному плані? Ми маємо розуміння двох контекстів: мусуль­манського, тюркського світу — і європейського, західного світу. Ми такі собі «перехідники», що розуміють ці обидві мови.

Чи є кримські татари, які відкидають іслам, кажучи: «Ми атеїсти, ми не віримо»?

Знаю одного чи двох таких. Попри те, що я знаю тисячі кримських татар.

Проте ще 1917 року на першому Курултаї кримськотатарського народу було затверджено конституцію Кримської народної рес­публіки. У ній було прописано, що чоловіки й жінки мають рівне право голосу на виборах.

Це дуже важливе питання — про жінок і чоловіків. Я бачу в українському суспільстві велику кількість молодих і дуже активних кримськотатарських жінок. Рівноправ’я в крим­ськотатарських родинах — чи воно існує?

У мене таке враження, що дуже часто кримськотатарськими роди­нами керують жінки. Повертаючись до теми першого Курултаю — окрім звичайного, було зібрано ще жіночий Курултай — тобто, була жіноча частина. У національному русі кримських татар за часів депортації жінки відігравали одну з ключових ролей.

Часто можна почути думку про те, що освіта — велика цін­ність для кримських татар. Усі батьки докладали зусиль, щоб їхні діти вийшли в люди. Чому?

У 90-х, коли покоління моїх батьків поверталося, у них дуже часто не було вищої освіти, адже в радянські часи працювала ця «п’ята графа» — графа національності.

Коли діти отримували диплом, це давало батькам певність, вони казали: «Ви не будете так страждати і так тяжко змагати­ся за право жити під сонцем, як ми у свій час». Це стосувалося і хлопців, і дівчат. У нас не було такого звичаю, що в 18 років дівчина мусить вийти заміж.

Протягом дуже короткого періоду Сталін депортував понад 190 тисяч кримських татар у різні республіки колишнього

CPCP. Приблизно половина людей загинули під час або в перші роки депортації. Проте за статистикою 2013 року кримських татар було вже 270 тисяч. Тобто, кількість крим­ських татар росте. Чи в кримських татар зазвичай великі родини?

По-різному, від одного до десяти дітей може бути. Кримськотатар­ська національна стратегія така: «чотири дитини нас врятують».

Я знаю родини, де є дванадцять чи тринадцять дітей. Це, зо­крема, і деякі родини політв’язнів, серед них є багатодітні. І часто матері мусять лишатися вдома з дітьми — коли в родині 7-8 дітей і немає можливості найняти няню. А батьки у в’язницях і не ма­ють змоги забезпечувати свої родини.

Якщо говорити в абсолютних цифрах — скільки кримських татар виїхало після 2014 року?

Якщо говорити загалом про внутрішньо переміщених осіб, серед яких кримські татари та інші національності, — із Криму виїха­ло приблизно 50 тисяч. Кримських татар серед них приблизно 30 тисяч. Більшість намагаються залишатися жити в Криму. Наша публічна політика — жити до останнього в себе на батьківщині, бо російська політика — це витиснути цих людей. А для нас важ­ливо зберегти і себе, і нашу землю.

Коли мова про кримських татар — тих, які залишилися на півострові, — дуже рідко можна почути осуд. Зв’язок кримських татар і землі набагато очевидніший для укра­їнців, навіть тих, хто критикує людей, які залишилися в Донецьку чи Луганську й не мають можливості виїхати.

Не можна засуджувати людей, які живуть на окупованих тери­торіях.

Я пам’ятаю наші прес-конференції, коли ми виходили й розпо­відали, що це міфи. Ці вкиди просто робилися через соцмережі, щоб у й без того розшарованому суспільстві ще більше налашту­вати людей одне проти одного.

Я у свій час жартував, що нашу країну зшиють лоукости, дешеві перельоти між регіонами. Щоб ми могли з Сімферополя полеті­ти до Івано-Франківська, чи з Луганська до Львова, а не їхати 30 годин у потязі.

У Криму було це уявлення — «дальше Крыма земли нет», абсо­лютно острівне думання. Коли ти знаєш, що в тебе є оцей клаптик землі, а там далі нічого немає.

І коли мені кажуть, що окупація в Криму почалася в лютому 2014 року, я відповідаю, що насправді окупація в Криму почалася набагато раніше.

Через медіа, через масову культуру. Навіть через туристичних гідів, які показували «Екатерининские тропы», «домики Чехова», «гроты Галицина», місця Шаляпіна — це був абсолютно російський культурний дискурс. А українського культурного дискурсу в Криму не було. Кримським татарам залишили Ханський палац у Бахчисараї.

І дрібну торгівлю.

Ще кухню. Але кримськотатарська культура — це більше, вибачте, ніж чебурек. Ось це ми намагаємося зараз показати. Виставка в Мистецькому Арсеналі, «Дивовижні історії Криму», показа­ла, що кримські татари — це не люди, які звідкись прийшли. Чому ми — корінний народ? Бо ми стали результатом цього плавиль­ного котла — готів, скіфів, таврів, кипчаків, кіммерійців тощо. Подивіться на типажі кримських татар.

До речі, суто фізіологічно абсолютно різні обличчя.

Погляньте на мене, на Джамалу, на Ахтема Сеітаблаєва чи на Pe- фата Чубарова. Ми дуже різні.

Останніми роками бачимо посилення націоналістичного праворадикального руху в Україні. Ти відчуваєш у ньому загрозу, зокрема для кримських татар?

Я точно знаю — будь-які рухи, якщо вони інспіровані Росією, небезпечні. А частина цих рухів, на жаль, саме такі. їх я вважаю найбільш загрозливими.

З іншого боку, останні п’ять років — це перші п’ять років жит­тя в незалежній українській державі для мене. Для суспільства важлива єдина національна ідея.

В ідентичності кримських татар є дуже принциповий елемент — за національністю ми кримські татари, але ми є частиною української політичної нації.

І викристалізовування політичної нації не за етнічною, а за ціннісною ознакою — це, я думаю, дуже важливий елемент роз­будови України як держави.

Ти багато говориш про важливість ідентичності, мови, культури, історичної пам>яті. Але водночас ти — абсолютно сучасна молода людина, яка живе в сучасному світі; крим­ськотатарські діти також вливаються в сучасне українське суспільство і, зрештою, нічим особливо не відрізняються. Де цей баланс між спадком і майбутнім? Чи можна ска­зати, що кримські татари — це, у якомусь сенсі, грома­дяни всесвіту, вони також можуть вільно подорожувати по всьому світу, вчити англійську мову та відчувати себе вдома скрізь?

Я відповім так. Місією моїх дідусів і бабусь було повернутися до Криму та зберегти ідентичність. Місією моїх батьків було вко­рінення в Криму, розбудова. Місія мого покоління — конкурент- ність кримських татар у світовому контексті. У кримських татар мають бути свої Нобелі, Букерівські лауреати. На щастя, у нас уже є переможниця Євробачення.

Але ми маємо бути конкурентними. Ми не повинні жити тіль­ки у віктимному, жертвенному дискурсі. Треба стати цікавими для світу, генеруючи нові ідеї, нові продукти, — і разом із тим залишаючись кримськими татарами. Я досить багато подорожую, і всюди бачу цікаве поєднання новаторства і традицій. Коли в тебе є етнічна музика — а водночас сучасні технології. І якщо це поєднати, тоді гармонійно розвивається і народ, і територія, на якій ти живеш.