Тевтонський Орден, Польща, Литовсько-Руська держава. Політичні взаємовідносини в Центрально-Східній Європі в XV столітті
В сучасній історичній науці значне місце займає проблема війни Тевтонського Ордену з Польським королівством та Великим Литовським князівством. Це питання зацікавило дослідників тому, що з часу появи в ХІІІ столітті у Європі рицарі зуміли об’єднатися в одну корпорацію і тому ж таки ХІІІ столітті перерости у могутню державу, Тевтонський Орден, яка відігравала велику політичну і релігійну роль в Центрально-Східній та Північній Європі /1.
В кінці ХІІІ-XIV століть тевтонський Орден вже могутня політична та релігійна сила, з якою рахується вся Європа /2.
На XV століття політика Тевтонського Ордену стає настільки агресивна, що він починає загрожувати як Польському королівству, так і Литовському великому князівству. Його політичну лінію підтримують також лівонські рицарі. Як бачимо з джерел в цей час Тевтонський Орден захоплює північні землі Польського королівства, захоплює частину литовських земель, утверджується повністю в Пруссії. По завоюваннях Ордену можна проглядіти його подальшу агресію на схід. Однак військовим планам Тевтонського Ордена заважала Польща і велике Литовське князівство, які самі бажали проводити експансії в землі слов’янського сходу зокрема на землі королівства Русі та Північно-Східну- Русь. Політичні кола Тевтонського Ордену розуміли, що слід зараз розпочати здійснення своїх планів, оскільки бачили, що ослаблена внутрішніми феодальними усобицями Польща і Литовське князівство можуть стали легкою здобиччю для Тевтонського Ордену і всі їх східні володіння внаслідок перемоги над ними зразу ж будуть належати Ордену. Така перемога над Польщею та Литвою перетворювала Тевтонський Орден в найбільшу в Центрально-Східній Європі державу, яка могла вже впливати як на Північно-Східну Русь так і на Азію /3. До такого висновку ми приходимо після аналізу джерел з архівів: Польщі, Литви, Австрії, Німеччини /4. Попробуємо з’ясувати історичну і політичну доктрину Тевтонського Ордену.
Раніше цим питанням займався польський вчений К. Горський /5.Другий польський вчений Г. Лабуда вважав, що Тевтонський Орден настільки загрожував Польщі на початку XV століття, що здавалось ще через чверть століття він поступово заволодіє не тільки всім польським помор’ям, але й всіма литовськими землями які прилягали до Русі. Всі ці землі йому були потрібні як плацдарм для військових походів на схід /б.Однак всі ці вчені, на нашу думку, перебільшували могутність Тевтонського Ордену, його військову організацію і хоча суперництво Польщі з Литвою, більш політичне ніж військове дійсно має місце в першім десятилітті XV століття, однак скоріше всього ці суперечності були більш формальними ніж вони зображені в джерелах і висновках науковців /7.
Однак з’ясуємо ці стосунки, щоб внести історичну ясність. Як бачимо з свідчень джерел, особливу роль в нагнітанні конфлікту відіграло Литовське князівство, яке суперничало з Польщею на сході, тобто воювало з Польщею за Українську спадщину. За таких обставин Литва бажала ослаблення Польщі і тому великий литовський князь Гедимін не підтримав Польщу у війні з Тевтонським Орденом. Власне через таку позицію, де Польща була одночасно у військовому конфлікті з Тевтонським Орденом та Литовським князівством пройшло ослаблення Польщі, яка змушена була відмовитися на користь Тевтонського Ордену в 1343 році Гданського Помор’я. Розуміючи, що самою вести війну з Тевтонським Орденом Польща не зможе, вона у другій половині XIV століття почала розробляти концепцію взаємовигідної унії з Литовським князівством. І у 138б році основні положення цієї унії були оприлюднені в Європі. Ця унія в своїй основі повинна була бути спрямована для боротьби з Тевтонським Орденом, який проводив в Прикордонних землях Польщі та Литви наступальну політику. Згідно аналізу джерел, можна вважати, що поляки і литовці розуміли уже в 1386 році, що несе їм “озброєна християнська місія Ордену”.
За планами Тевтонського Ордену, Литва повинна була бути завойована і “християнізована” повністю.
Як засвідчують джерела, це було безкомпромісним і остаточним планом Тевтонського Ордену. В своїх планах Орден був не одинокий, він мав своїх однодумців серед широкого кола західного рицарства. Тевтонський Орден в його планах підтримували австрійські Габсбурги, вороги Польщі, Люксембурга Чехії і Угорщина. За їх підтримкою, Тевтонський Орден, виклопотав виключне право на проведення християнізації Балтики відкидаючи повністю там польську присутність, вважаючи її недостатньо ефективною. Тактика Ордену цього часу була дуже продуманою, що дало можливість внести розлад в політичні відносини Польщі та Литви. Тевтонський Орден в цей час підтримував князя Вітовта до осягнення ним повної незалежності від Польщі. За таких обставин Орден в цей час оволодіває Жимайтією і проводить об’єднання прусських і лівонських рицарів. Таке об’єднання дало можливість утвердитись на всьому побережжі Балтики. В цьому ж 1398 році Тевтонський Орден підчинив шведський острів Готланд. В 1402 році Орден викупив у Сігізмунда Люксембургського “Нову Марку” і опоясав Польщу з північно-західної сторони. В цей же час, внаслідок закладу суто польської “Добжинської землі” і неможливості її вчасно викупити, вона перейшла до Тевтонського Ордену. Одночасно Тевтонський Орден укріпив свої позиції в Лівонії і почав готуватися до експансії проти Великого Новгорода.Таке зміцнення Ордену сильно налякало як Литву та і Польщу, оскільки за таких обставин Польщі Литва ставали уразливими щодо раптового нападу Ордену, оскільки території Тевтонського Ордену обручем охоплювали з північного сходу і з заходу територію Польщі та Литви. Над усією Східною Європою нависла небезпека. Втрата незалежності Польщею та Литвою означало довготривалу гегемонію Тевтонського Ордену на цих землях. Протистояння між Орденом і Польщею, особливо посилилось на початку XIV століття, коли у 1407 році влада в Тевтонському Ордені перейшла до енергійного і рішучого великого магістра Ульріха фон Юнінгена, який вважав, що треба рухатися на схід, і шляхом військових кампаній, насильно утверджувати серед народів Східної Європи, католицизм.
Для здійснення наступальної політики, Тевтонський Орден, мав могутні збройні сили. Як засвідчує аналіз джерел і археологічних досліджень, для здійснення своїх планів у повсякденному розпорядженні в Ордену було близько 16 тисяч рицарської кінноти, 5 тисяч добре озброєної піхоти, 3 тисяч озброєних кнехтів. Загальна чисельність військ Тевтонського Ордену досягала 25 тисяч добре озброєних воїнів. Тільки одних членів - визначних рицарів, що очолювали війська “хоругви” було 1000 чоловік. Окрім цієї армії в Ордені були світські рицарі, міські рицарі, сільські рицарі й наймані рицарі. Таких постійно найманих рицарів, що служили Ордену за плату було від 3700 до 4000 тисяч. Ці рицарі приходили на службу із країн Західної Європи. Військове озброєння Тевтонського Ордену було схоже на західноєвропейські стандарти з місцевими прусськими особливостями (шоломи, щити). Тевтонська армія мала на своєму озброєнні велику кількість арбалетів, а також артилерію. Хрестоносці мали великий досвід воєнних битв в Європі, Азії, на Балтиці. Моральний дух цієї армії був дуже високий. Ідеологія Орденської держави, яка виконувала християнську місію на протязі всього існування Тевтонського Ордену, була дуже висока в Пруссії, що робило лояльним до його політики більшу частину його населення. Як правило очолював армію Тевтонського Ордену - великий магістр якого вибирали із числа найавторитетніших рицарів- сановників Орденської держави. Це повинен був бути прекрасний воїн, хоробрий полководець, розумний політик, впевнений у правоті своєї справи та планів, згідно яких - приборкання та хрещення язичників повинно проходити виключно, опираючись на військову силу /8.Польща і особливо Литва мали в цей час набагато слабші військові сили, які складалися з польсько-української шляхти і особливої дружини литовського князя, ополчень міст. Що стосується політико-релігійної системи, то ці держави мали у своєму складі християн католицького і візантійського обряду і вважали, що на даному етапі потрібне співіснування конфесій, за для миру в суспільстві.
Що стосується язичників, які теж ще мали своє місце, в цих державах, то їх на думку польських і литовських володарів, потрібно обертати в християнство без насилля. Тактика і методи християнізації народів на сході, однак, не були причиною протистояння Тевтонського Ордену з Польщею та Литвою. Велика економічна, політична і військова могутність Тевтонського Ордену, його все більше бажання відігравати ключову роль в політичному та релігійному житті народів Центрально-Східної Європи, ось основне бажання Ордену. Як бачимо із діяльності Ордену, він на захоплених територіях проводив жорс- токе утвердження католицьких догматів, що в 1409 р. викликало повстання у Жимайтії. Повсталі звернулися до короля в великого князя литовського і побажали стати польськими підданим /9. Ніякі мирні переговори це питання не вирішили, тому Польща і далі підтримували повсталих в Жимайте. Із-за підтримки Жи- майте польським королем і виникла війна. Великий магістр Тевтонського Ордену Ульріх фон Юнінген використав цю підтримку Польщею Жимайте, як факт агресії проти Орденської держави і оголосивши війну, напав на Польщу, яка не була готова до війни. Рицарі зайняли Добжинську землю - північну Куявію. Польща не змогла дати відсіч і наслідком цього стало принизливе для Польщі перемир’я 24 липня 1410 року, яке відбулося за посередництвом чеського короля Вацлава Люксембургського. За умовою перемир’я, Польща зобов’язувалася не допомагати “невірним в Литві”. Слід зауважити, що Польща дійсно відмовилась від Литви, однак бачучи агресивність Тевтонського Ордена, зазіхання останнього на ключові землі Польщі, знову почала шукати союзу з Литвою, розуміючи, що всі спірні питання з Тевтонським Орденом треба буде вирішувати на полі бою /10.Мине будемо змальовувати в даному дослідженні історичну роль польського, литовського, українського та білоруського народів в Грюнвальдській битві, вона вже з’ясована в працях польських і німецьких істориків /11.
Однак можна наголосити, що Грюнвальдська битва сильно підірвала могутність Тевтонського Ордену, і хоча новий великий магістр, що до цього часу був командором Мальборку, Генріх фон Плауен зумів заключити в 1411 році вигідний мир в То- руні, згідно якого ні Польща ні Литва суттєво не потіснили позицій Тевтонського Ордену в Центрально-Східній та Північній Європі, однак договір характеризував ослаблення нерушимих до цього часу позицій Ордену на Балтиці і стверджував припинення агресії рицарів на польські та литовські землі /12.
Як бачимо, по сукупності джерел та висновків вчених, що Тевтонський Орден “миром в Торуні” не зробив ніяких політичних висновків з ситуації що склалася після Грюнвальдської битви. Його капітул, і зокрема новий магістр Генріх фон Плауен, вважав Грюнвальдську битву, тимчасовою поразкою, яка повинна бути виправлена новою більш рішучою і добре підготовленою військовою битвою. На з’їзді всіх рицарів було вирішено не виконувати умов Торунського договору, особливо було наголошено, щоб Орден не припиняти агресії на “язичницьку” Литву /13.
Однак подальші програні битви Тевтонським Орденом від Польського королівства і Литовського великого князівства в 1422 році, заставили рицарів, внаслідок нового ганебного для них договору, відмовитись він Жимайтії і територій на Немані /14. Однак Тевтонський Орден не змирився з цим і в 1453 році знову намагався повернути втрачені області, однак битва в 1454 році Тевтонським Орденом була програна і йому прийшлось відмовитись від частини вже суто прусських земель. Дане становище Тевтонський Орден теж намагався виправити війною проти Польщі і Литви, одна і в 1466 році протистояння закінчилось не в користь Тевтонського Ордену і йому прийшлось відмовитись на користь Польського королівства від всіх територій на Віслі /15.
Однак за цією останньою відмовою в подальшому посліду- вало підпорядкування Тевтонського Ордена Польському королі- ству, тобто в 1466 році Орден став васалом /16.
Однак в цей же рік Тевтонський Орден намагався знову, за допомогою певної частини рицарів з Західної Європи, відновити незалежність військовим шляхом, за що позбувся останнього свого напівдержавного статусу. Його ліквідували переможці і всі його землі було включено до складу Польського королівства /17.
У висновок нашого дослідження зауважимо, що Тевтонський Орден з ХІІІ по XV століття вів активні політичні взаємовідносини в тому числі, окрім Польщі та Литви, із Українською державою, що потребує подальшого дослідження /18.
Література
1. В.С.Ідзьо. Король Данило та Українська держава в ХІІІ ст. у взаємовідносинах з Тевтонським Орденом. Науковий Вісник Українського Університету. М.2001, т.І, с.206-210.
2. В.С.Ідзьо. Українська держава в ХІІІ столітті. Івано- Франківськ.1999,с.272-276; с.283-285.
3. В.С.Ідзьо. Галичина і Річ Посполита в XIV-XVI століттях- два народи у процесі формування однієї держави.Науковий Вісник Українського Історичного Клубу. Москва.1997, т.І, №3, с.94-96.
4. М.Бискуп. Великая война Польши и Литвы с Тевтонским Орденом (1049-1411) в свете новейших исследований. Вопросы Истории. М.1991, №12,с.14.
5. K.Gorski. Panstwo krzyzacki w Prusach. Gdansk-Bydgoszez.1946,s.63- 75.
K.Gorski. Lakon Krzyzacki a powstanie panstwa pruskiego.Wroclaw- Warszawa-Krakow-Gdansk.1977,s.53-64.
6. MB⅛ιp, G.Labuda. Dzieje Zakonu Krzyzackiego w Prusach. Gdansk.1986,s.24-35.
7. М.Бискуп. Великая война Польши и Литвы с Тевтонским Орденом (1049-1411) в свете новейших исследований. Вопросы Истории. М.1991, №12,с.14.
8. M.Kuczynski.Θp.citWarszawa.1960,s.160.
9. М.Бискуп. Великая война Польши и Литвы с Тевтонским Орденом (1049-1411) в свете новейших исследований. Вопросы Истории. М.1991, №12,с.16.
10. S.Ekdahl.Die “ Banderia Prutenorum" des Jom Dlugsz.In: Eine Gnelle zur Schhacht bei Tannenberg 1410. Cottingen.1976,s.19-28.
11. S.M.Kuczynski.Welka wojna z Zakonem Krzyzackim w latach 1409- 1411.Wyd.5. Warszawa.1987,s.12-32.
S.Ekdahl.Die “ Banderia Prutenorum" des Jom Dlugsz.In: Eine Gnelle zur Schhacht bei Tannenberg 1410. Cottingen.1976,s.24-43.
12. S.M.Kuczynski.Welka wojna z Zakonem Krzyzackim w latach 1409- 1411.Wyd. 5. Warszawa.1987,s.14-27.
13. S. Ekdahl. Die Flucht der Litauer in der Schlacht bei Tannenberg.- Zeitschrift fur Θstforschushung,t12,1963,s. 11-18,-in.
14. K.Gorski. Lakon Krzyzacki a powstanie panstwa pruskiego.Wroclaw- Warszawa-Krakow-Gdansk.1977,s.45-49.
15. S. Ekdahl. Die Flucht der Litauer in der Schlacht bei Tannenberg.- Zeitschrift fur Θstforschushung,t12,1963,s.19-28.
16. K.Gorski. Panstwo krzyzacki w Prusach. Gdansk-Bydgoszez.1946,s.23- 46.
17. М.Бискуп. Великая война Польши и Литвы с Тевтонским Орденом (1049-1411) в свете новейших исследований. Вопросы Истории. М.1991, №12, с.21-22.
18. В.С.Ідзьо. Король Данило та Українська держава в ХІІІ ст. у взаємовідносинах з Тевтонським Орденом. Науковий Вісник Українського Університету. М.2001, т.І, с.206-210.