Галичина і Річ Посполита в XIV-XVI століттях - два народи у процесі формування однієї держави.
Після приєднання у середині XIV століття до Польського королівства, Галичина зберігала досить значну адміністративну автономію. Це становище польський король Казимир ІІІ підкреслював своїм титулом, що він : « Руської землі господар і спадковий володар, за обставин що руські князі та королі повмирали не залишивши спадкоємців».
Щоб підкреслити всім широкомасштабну автономію Галичини, для « Руської землі» Польська держава утворила окрему грошову систему. Для Русі карбувались окремі монети, що робили фінансову систему Галичини конкурентно здатну в усій Центральній Європі /1. Джерела наголошують, що монети для Галичини почали випускатись у Львові приблизно у 1351-1354 роках/2.У 1356 році польський король Казимир ІІІ надав Львову магдебурзьке право. Сума податків з переданих містові земель була визначена королем в руських грошах: «De guolibet manso procensu nobis solvendo viginti guatus grossos comoputando Ruthenicalis»/3. На особливе становище Галичини вказує і встановлення папою Григорієм ХІ в Галичині римської метрополії, яка і 1441 році була перенесена до Львова/4. Не слід виключати, що таке політичне зміцнення Галичини польські королі робили перед загрозою татарської навали не тільки на Галичину, але й на польські землі. Зміцнення Галичини, наголошує Ян Длугош, було головним завдання польських королів, які бажали перед татарами мати міцну політичну структуру однак в найтіснішій приязні з Польщею/5. Незалежність Галичини визначалась і осо-
бистим князем, який повністю самостійно управляв нею, як політично так і фінансово. Як засвідчують джерела у князя Воло- дислава Опольського, якого Казимир призначив на Галицьке княжіння була власна «руська лічба» : «decem marcae grossorum computando Rutenicali/6. Така ситуація дуже швидко привела до економічної та політичної стабілізації Галичини.
За часів «Господаря Руської землі, князя Володислава Опольського» (1372-1378), в Галицькій землі стабілізувалась міська міжнародна торгівля.
Міцна централізована влада князя Володислава сприяла відновленню бувалої могутності Галичини. Однак великі галицькі бояри не бажали мати в Галичині могутнього володаря. Передусім вони думали не за могутність Галичини, а бажали відновити своє економічне та політичне становище. І така нагода скоро трапилася. В 1385 році Кревська унія своїм рішенням поширила політичний вплив Польщі у Галичині і в Західній Волині, становище незалежного володаря в Галичині, напіввалала Польщі ніяк не задовольняло польських панів і тому у вересні 1387 року польське військо на чолі з королевою Ядвігою увійшло в Львів. В цей же час в Галичину вступило і католицьке духовенство, зокрема орден францисканців. В цей же час у 1374 році в Галичі було введене Магдебурзьке право, почалась змінюватися соціально-економічна та політична система Польщі/7. З цього часу в Галичині появляється полька система господарювання. Господарсько-адміністративними центрами стають панські двори. В Галичині замість терміну «двір» з XIV століття з’являється термін «фільварк» - фільварок/8. Отже ми бачимо, що з часів Казимира ІІІ польські королі, хоча даючи обіцянки «шанувати права і вольності, звичаї українського народу», на самому ділі проводили політику інкорпорації українських земель до Польського королівства.В 1375 році в Галичині було засновано католицьке архієпис- копство. Львівському католицькому архієпископству були підпорядковані: Перемишльське, Холмське, Володимиро-Луцьке, Кам’янецьке і Молдавське єпископства. Однак знаходячись на голому ґрунті польська політична і релігійна система змушена була призвичаюватися, інтегруватися в «руський світ». В адміністративних і судових органах нова інтеграційна влада змушена була дотримуватися «руського права». Офіційні документи, як ми бачимо, складалися не лише латинською, але й українською мовою. Водночас, щоб прискорити процес інтеграції, король Во- лодислав ІІІ, поширив на усю галицьку шляхту, боярство привілеї, якими користувалася уся польська шляхта, панство корінних польських земель.
У 1431 році це було зафіксовано спеціальною грамотою. Зрівняння галицьких феодалів у правах з панством польських земель і створення в Галичині, Холмщині і в Західному Поділлі судових та адміністративних органів на польському праві було значним кроком на шляху залучення Галичини в політичну структуру Польського королівства.Однак урівняна в правах з польською шляхтою, українська шляхта та пани, бажали мати і політично-адміністративні права. Власне така ситуація штовхала «руську і польську шляхту Галичини» до кристалізації Руського воєводства. Протягом 1433-1434 років Львівська, Перемишльська і Галицька землі були об’єднані в Руське воєводство. Для вирішення законодавчих, судочинних, адміністративних справ Руського воєводство збиралися з’їзди шляхти, які швидко почали називатися на польський лад «сеймиками». Сеймики земель заклали підвалини майбутнього Руського воєводства з центром у Львові. Діловою мовою ставала латинська та польська мова. Українська мова використовувалася лише для складання актів місцевого значення, однак в Руському воєводстві зберігалося «руське право», в адміністративній практиці і в судочинстві сільських громад а також і в шляхетських міських судах/9.
Польський король Володислав Ягайло розуміючи зростання економічної так і політичної могутності Руського воєводства у 1433 році урівняв Руське воєводство в правах з усіма рештами воєводствами Польського королівства, що дало можливість Руському воєводству отримати ще більшу автономію/10. Згідно свідчень документів король Казимир:« зобов’язався нічого не постановляти в справах Земель Руських без ради станів Руських земель. Руські землі повинні були допомагати польській короні військовою силою проти татар. За таку допомогу польський король надавав Руській землі різні права і користі»/11. Одже зрівняння прав земель Галичини з польськими на вільний розвиток і признання польського короля, як єдиного спадкового володаря для Галичини та Польщі, прискорювало інтеграцію Галичини в Польське королівство.
Джерела наголошують, що проводження перереєстрації земель, якими раніше володіли галицькі бояри та інші земельні власники пройшло дуже швидко, і що така перереєстрація земель почалась зразу по зайняттю Казимиром ІІІ Галичини: «Я Казимир Великий після смерті князів і королів руських з Божої ласки правлю спадком і роздаю даровизну в повітах в кордонах означених руськими князями і королями з усякими ужитками які мали давні князі Русі»/12. Подальші польські королі, зокрема Володислав Ягайло надав Галичині ряд привілеїв, за якими галицькі міщани мали право на приміські землі, вони платили за користування землями тільки невеликий податок. Цей же привілей підтверджував і право галицьких міст на ґрунти, пасовиська та сіножаті/13.
Дані затвердження водночас співпадали з наданням містам Галичини магдебурзького права. Так в 1356 році Магдебурзьке право було надано Львову/14, 19 жовтня 1374 року Владислав Опольський надав магдебурзьке право Галичу/15. У подальшому магдебурзьке право отримали всі міста Галичини, зокрема Коломия в 1404 році/16. За новим адміністративним поділом Галичина поділялася на чотири землі: Львівську, Перемишльську, Саноцьку і Галицьку. Кожна із них мала свої повіти із відповідними центрами. Окрім такого розподілу була реорганізована уся адміністративна система, яка ідентифікувала з польською адміністративною системою Руське воєводство.
На чолі Руського воєводства був вибраний шляхтою, духовенством воєвода Петро із Справа Одровонж, який вправно правив до 1450 року, тобто до часу своєї загибелі в битві з молдава- нами/17. Слід зауважити, що усіма справами в Руському воєводстві управляли руські бояри, які з XV століття внаслідок переходу на польське право, набрали рис польського панства, польської шляхти. Вони, як і польські можновладці були звільнені королем від всяких повинностей та податків. За таких обставин в Галичині пройшов процес урівняння прав галицької шляхти з прийшлою польською шляхтою. Урівняння прав дало можливість шляхті Руського воєводства створити спільний коронний сейм, який керував станом усієї землі, збирав на потребу короля загальне ополчення шляхти/18.
Зауважимо, що коли на весні 1410 року хрестоносці загрожували Польському королівству і Литовському князівству, галицька шляхта, воїни Галицької землі взяли участь у Грюн- вальдській битві і були активними в розгромі хрестоносців. Джерела наголошують, що очолював галицьке військо віліцький каштелян Флоріан з Коритниць, якого ще у 1407 році король титулував «Старостою Руських земель». Галицькі війська брали участь у битві під своїм прапором на якому була зображена Галка в короні, що здавна символізує герб Галицької землі/19. Після перемоги у Грюнвальдській битві шляхта Галицької землі утверджує своє панування. Кристалізація Руського воєводства, зрівняння в правах галицьких панів, зумовило перехід українського панства Галичини на польське право, польську-політико- адміністративну систему.
Колишні галицькі бояри, як вважав І.Лінніченко, розпоряджалися усіма землями в Руському воєводстві ще навіть на початку XVI століття. Коли польські королі прибували в Галичину, бояри завжди супроводжували короля по усіх землях. Однак в цей же час проростали паростки могутності і польської шляхти і католицького духовенства, що сприяло переходу в католицьку релігію значної частини галицького панства/20. Отже, як зауважував І.Франко, в Галицькій Русі перехід від старих порядків до польських, які склалися під кінець XVI століття, відбувався помалу. Руські порядки не були змінені відразу, але біля них виростали нові, які применшували старі. Господарями краю хоча і були руські бояри, що здавна сиділи на руському праві, однак урівняння їх з правами польських панів, як і сам прихід в край польської шляхти, заставляло українських можновладців Руського воєводства переходити на польське право, польську адміністративну систему. Такий перехід остаточно закріплював за ними великі земельні володіння в Польському королівстві.
Боязнь втрати своїх попередніх привілеїв, земельних надбань заставляли українське панство переходити на польську політи- ко-господарську систему і поступово ополячуватись.
Такий перехід давав можливість утримати своє панування над власним народом/21. І. Лінніченко наголошував, що введення в Галичині польського і німецького права були вигідні не тільки українській шляхті, але й народу, оскільки селяни на німецькому і польському праві платили менші податки і судилися на місці/22. За цілком конкретного королівського право кожний селянин знав зміст своїх повинностей. Так у 1435 році в Галицькій землі був виданий «Статут про обов’язки селян», який регулював відносини між панами та селянами/23. У 1405 році був виданий спеціальний «Королівський Статут для Руського воєводства», який регулював повинності селян/24. Характерно, що на цьому королівському праві селяни не повністю закріплювалися за конкретним паном, вони мали право декілька раз на рік переходити від одного пана до іншого, що було прогресивнішим явищем. Отже введення в 1435 році в Руському воєводстві польського права затверджувало право на міграцію селян/25.Однак з однієї сторони введення польських законів було позитивним явищем для улаштування Руського воєводства, та з другої сторони польська і українська шляхта не дотримувалася регульованих королем законів, що відмічено польським істори- ком-хроністом XV століття Яном Длугошем. Ян Длугош описуючи ситуацію в Руському воєводстві явно не симпатизував селянам Галичини, однак визнавав, що «пани польські чинили над-
6ΊΊ
мірне зло в Галичині». «Збільшилося з приходом польських панів зло. Ті що отримали від короля дари міста і села в Руському воєводстві, виганяли людей із землі і ті тікали до татар, а ті пізніше плюндрували ці землі і спроваджували з цих земель прийшлих польських панів». Ян Длугош відзначав недотримання панами законів вважаючи на необхідність дотримання королівських привілеїв і законів наданих для Руського воєводства/26. Така ситуація привела до ряду повстань а Галичині.
Найбільше селянське повстання розгорнулося в 1490 році під проводом І. Мухи, який вийшов із загоном українських та молдавських повстанців з Буковини. Повстанці налічували до десяти тисяч осіб. Повстання було настільки загрозливим, що для його придушення польський король зібрав усю шляхту і залежних від польської корони прусських рицарів/27. Повстанське військо, що налічувало 10000 чоловік нагадувало досить велику армію, чи не найбільшу в тогочасній Європі, яка дуже швидко організувалась незадоволена свавіллям шляхти в Галичині/28. Сам вождь повстанців виділявся великими здібностями організатора і керівника повсталих. Це була мужня людина, яка ставила завдання визволення народу з під шляхетського гніту не тільки населення Буковини і Галицької землі але й усього Руського воєводства. Муха, на думку К. Ліске, селянський вождь типу англійського Уота Тайлера, французького Гійома Каля, російського Івана Бо- лотнікова чи Степана Разіна/29.
Однак доля його війська після взяття Снятина, Галича під Рогатином склалася трагічно. В битві з польськими військами він зазнав поразки/30. При повторному намаганні організувати повстання Муха був виданий руською шляхтою королю, був ув’язнений у Кракові де й помер/31.
Аналіз вивчення повстань в Польському королівстві в кінці XV століття говорить, що вони виникали як опір проти спроб української і польської шляхти закріпачити українське населення, однак цим опором населення скористалася тільки шляхта, яка отримала за придушення повстань ще більше привілеїв від польського короля/32. Аналіз джерел дає підстави наголошувати, що у час об’єднання панівних кіл України, Польщі, Литви в Річ Посполиту панівні українські феодали і галицькі зокрема дбали в першу чергу про свої власні інтереси. Структура Речі Посполитої її законодавство, дозволяло знаходити спільні інтереси з польськими та литовськими можновладцями. Саме об’єднання трьох народів в одну державу Річ Посполиту зміцнювало сили для боротьби з татарами, було гарантом стабільного розвитку в українських польських та литовських землях. Зок-
рема в Галичині протягом XV-XVI століть проглядається ріст міст, міського ремесла, торгівлі. Поряд з цим міста концентрують наукові, культурні заклади, релігійні осередки. За цей час Галичина з свою особливістю розвитку стає складовою частиною Речі Посполитої з притаманною тільки для неї системою господарювання, релігійними, культурними стосунками, які і слід у подальшому досліджувати.
У висновок слід наголосити, що протягом XIV-XVI століття в економічному, політичному та культурному житті Галичини і Речі Посполитої відбуваються значні поступальні зміни, які поставили феодальне суспільство Галичини на вищий рівень прискорили його інтегральний напрямок в міжнаціональне суспільство Речі Посполитої. Включення Галичини в економічну, культурну та політичну структуру Центральної Європи відіграло у подальшому позитивне значення, тому в час об’єднання Польсько-Литовської держави в Річ Посполиту, Галичина чи Руське воєводство стояло на позиції подальшої інтеграції українського, польського та литовського народу до єдиної держави.
Література
1. Історія Української РСР. Київ.1979,т.1,кн.2,с. 96.
2. М.Ф.Котляр. Нариси історії обігу й лічби монет на Україні XIVXVI століттях.Київ.1981,с.19.
3. Akta grodszkie i ziemskie. Lwow, 1872,t.3,N5,s.17.
4. Центральний державний історичний архів України у м. Львові, Ф.5, т.120,с.214-215.
5. P.Dlugoch. Historua Poloniae. Krakow,1887,s.55.
6. Archiv fur Kunde osterreichscher
Geschichtsguellen.Vienne,1865,t.32,s.9.
7. В.В. Грабовецький. Нарис історії Галича. Галич.1997,с.116.
8. Історія Української РСР. Київ.1955,т.1, с.130.
9. Історія Української РСР. Київ.1979,т.1,кн.2,с. 97.
10. І. Шараневич. Огляд внутрішніх відносин Галицької Русі в другій половині XV століття. Тернопіль.1886,с.107.
11. І. Шараневич. Огляд внутрішніх відносин Галицької Русі в другій половині XV століття. Тернопіль.1886,с.139.
12. І. Шараневич. Огляд внутрішніх відносин Галицької Русі в другій половині XV століття. Тернопіль.1886,с.107-139.
13. Центральний державний історичний архів України у м. Львові, Ф.5, т.157, с.825-830.
14. Akta grodszkie i ziemskie. Lwow, 1872,t.3,N 5,s.17.
15. Matrcularum Regni Poloniae Sumaria. Krakow,t.4,s.276.
16. L.Wajgel. Rus miasta Kolomyji. Koloyja.1877,s.78.
17. В.В.Грабовецький. Нарис історії Галичини. Галич.1997,с.119-120.
18. I.Szaraneewicz.Rus wewnetrznuch stosunkow Galicyi Wschodniej w drugiej polowine pietnastego wiku. Lwow,1863,s.98.
19. І.Шараневич. Історія Галицько-Володимирської Русі. Львів. 1863,c.300-301.
20. Руська Історична Бібліотека. Львів.1899,т.7,с.215.
21. І.Франко. Панщина та її скасування в 1848 році в Галичині. Твори, т.19, с.574.
22. Руська Історична Бібліотека. Львів. 1899,т.7,с.107.
23. Akta grodszkie i ziemskie. Lwow, 1872,t.3,N5,s.145.
24. Агchiwum Komissi prawniczej. Krakow,1891,t.2,s.1-4.
25. Sz. Rundscin. Ludnosc wiesniacza ziemi halickiej w weku XV- Studya
nad historua prawa polskiego/ Lwow.1903,t.LI, zeszyt 11,s.10-11.
26. P.Dlugoch. Historua Poloniae. Krakow,1887,s.55.
27. M. Cromeri. De origine et rebus gestis. Liber vicesimus octavus. Basilie, 1568, s.498.
28. В.В.Грабовецький. Селянське повстання на Прикарпатті під проводом Мухи 1490-1492 років. Львів.1979,с.80-82.
29. K.Liske. Cudzoziemcy w Polsce. Lwow, 1876, s.14, s.28.
30. Kronika czasow Stepana Wielkiego, Moldawskiego (1457-1499).
Opracowal i wydal Olgiert Gorka. Krakow.1931,s. 112-114.
31. Kronika Polska Martina Belskiego.Sanok.1856,t.3,ksiega 4,s.887.
32. В.В.Грабовецький. Селянське повстання на Прикарпатті під проводом Мухи 1490-1492 років. Львів.1979,с.100.