Тема 5. УКРАЇНА В СКЛАДІ ДВОХ ІМПЕРІЙ. НАЦІОНАЛЬНЕ ВІДРОДЖЕННЯ кінця XVlll — початку XX ст.

Кінець XVIII і початок XX ст. окреслює окремий період укра­їнської історії, коли народ український знаходився під владою двох імперій: Австрійської (пізніше Австро-Угорської) та Росій­ської.

Головним осередком українського культурного і наукового жит­тя стає заснований в 1804 р. Харківський університет, де розгорну­ли активну просвітницьку діяльність визначні діячі української освіти і культури. Згодом таким осередком став заснований в 1834 р. Київський університет св. Володимира.

Другий, організаційний етап українського Відродження визна­чився створенням культурно-освітніх, наукових інституцій для розвитку національної культури. Це був час переходу від просвіт- 130 ництва та ідей слов’янської взаємності до українофільства і пер­ших програмних концепцій українського національного життя.

Третій, політичний етап українського національного Відрод­ження пов’язаний з нелегальною боротьбою політичних організа­цій і обгрунтуванням програм політичної боротьби за власну національну державність.

Парадигмою української історії цього періоду є діахронний і різноплощинний розвиток, незбіжність соціального і національного. Якщо соціально-економічні аспекти життя українців обумовлюва­лись пануючою соціально-економічною системою в обох імперіях, то національне поступово виходить за рамки цих систем, а згодом стає одним із детонаторів сил, що ці системи знищили.

Документи, які подаються у цьому розділі, відображають ево­люцію українства від занепаду до активної боротьби за власні державні інституції.

ПРОЕКТ ЗАСНУВАННЯ ХАРКІВСЬКОГО УНІВЕРСИТЕТУ, ПОДАНОГО В. Н. КАРАЗІНИМ НА РОЗГЛЯД ХАРКІВСЬКОМУ ДВОРЯНСЬКОМУ ЗІБРАННЮ 29 СЕРПНЯ 1802 РОКУ

(уривок)

§ 1. Університет належатиме до числа вищих училищ в імпе­рії, призначених для готування юнацтва до громадських держав­них посад, шляхом пізнавання властивостей кожної.

§ 2. На цій підставі в Харківському університеті викладати­муться всі ті науки, які відкривають шлях до достойного посідання місць у різних званнях громадянина і вірнопідданого; як звання або спосіб служіння государю і державі між собою різні, так і науки, що викладатимуться, будуть поділені між окремими класа­ми, які дістануть назву Відділів університету.

§ 3. Таких відділів у Харківському університеті має бути де­в’ять, які відкриються не відразу; але з часом, в міру того, як за­соби на утримання університету збільшуються, і підготовлені будуть наставники та студенти.

§ 4. Наукам, властивим особливо кожному званню, повинні передувати науки, пристойні кожному добре вихованому грома­дянинові. Вони підготовляють його розум до інших знань, що по­винні вже становити ту галузь, якій він себе посвятить. Знання мов, найпаче розуміння природи, знання математики, фізики, істо­рії, географії — про науки такого роду молода людина повинна вже мати загальні знання; перше ніж вона приступає до наук, 9* 131

потрібних особливо в цивільній чи військовій службі.

§ 10. Ні в який час може бути не потрібно стільки людей, освічених і здібних, як у благоденственне нинішнє царювання, для виконання в усіх галузях цивільної служби великих намірів най- освіченішого і найблагодійнішого монарха. Готувати таких лю­дей, постачати урядові, присутственні, казенні і в закордонній справі посади найдостойнішими чиновниками, а також дати освіту негоціантам, які роблять честь своїй.вітчизні, буде завданням від­ділу цивільних наук.

§ 16. Благоустроєна держава має потребу в особливому учи­лищі, яке б готувало чиновників для спорудження різних будівель, водних сполучень та інших державних робіт цього роду, необхід­них найбільше там, де все ще упорядковується і наближається до квітучого становища. Грунтовне вивчення архітектури, механіки, гідравліки і землеустрою в тому найбільше, що належить до за­стосування умоглядних основ їх до самого виконання на ділі, потребує особливих учителів і способу навчання, відмінного від звичайного викладання цих наук, як частин фізики або змішаної математики. Відділ університету, призначений для цього, будучи учбовим закладом майже єдиним у Росії, можна назвати відділом цивільних мистецтв.

§ 19. В попередніх відділах готувалися люди до посад, в яких науки становлять не предмет, а тільки засіб бути найкориснішим. А для тих, хто відчуває себе здібним, вивчаючи науки, збільшуючи і ^поширюючи освіту, приносити користь державі, у вересні 1809 ро­ку може відкритися відділ ученості, в якому через докладніші настанови і глибокі шукання істин кожної науки, будуть навча­тися механіки, фізики, хіміки, природознавці та астрономи. В цьому ж відділі викладатимуться: історія наук, педагогія та інші науки, потрібні вчителеві.

§ 24. Харківський університет може приймати в студенти шля­хом екзаменів учнів з губернських народних училищ — Харківсь­кого, Курського, Орловського, Воронезького, Новоросійського, Полтавського та Чернігівського; таким способом він може впли­вати на освіту і користь всього південного краю Росії.

§ 26. Безперечно, що родючий край тутешній дасть державі величезні вигоди, якщо мистецтво збільшуватиме кількість його виробів, і готуватиме їх обробкою у власних межах. Всюди від­чувається потреба в людях, які б досконало вміли керувати гос­подарством і здобувати з маєтку найбільшу користь. Таких лю­дей може виховати училище сільського домоводства. Воно, ма­ючи наставників у всіх галузях економії і відведену ділянку зем­лі для проведення практичних уроків і дослідів, буде одним з найпотрібніших у Росії закладів, подібне до того, яке міститься поблизу С.-Петербурга, але значно перевершуватиме завдяки своєму місцевому положенню і клімату. Учні його будуть для удосконалення свого слухати в цивільному відділі професора економії і технології.

§ 29. Університет і підлеглі йому два учбових заклади керу­ватимуть комітетом, в складі кількох професорів, обраних на загальних університетських зборах; головуючий ® комітеті дирек­тор, обраний так само на зборах, подається від дворянства Сло­бідської Української губернії на височайше затвердження госу­даря імператора. Так само можуть бути призначені потрібний помічник директора, секретар, казначей та інші чиновники уні­верситетського правління.

Хрестоматія з історії Української PCP.-Т. 1.-С. 458-459.

ОГОЛОШЕННЯ РАДИ КИЇВСЬКОГО УНІВЕРСИТЕТУ ПРО ЙОГО УРОЧИСТЕ ВІДКРИТТЯ

(липень 1834 р.)

(уривок)

...Затверджений в цьому краї університет, перетворений з Во­линського ліцею, призначений переважно для навчання юнацтва губерній Київської, Волинської і Подільської; спадкова увага жителів їх до користі освіти і на майбутні часи зміцнила добробут учбових закладів цього краю.

Місцем заснування цього закладу обрано місто Київ, столицю святого рівноапостольного князя Володимира, де вперше засяяло і звідки розлилося по всій древній Росії світло істинної віри. Хай це обрання провіщає успіхи розсадника освіти, в дусі благочестя і моральності.

Засновуваний університет названо імператорським універси­тетом св. Володимира, на честь великого просвітителя Росії і удо­стоєний прийняття під особливе покровительство його імператор­ської величності.

Університету св. Володимира даровано всі права і привілеї, які надано іншим університетам у державі. Йому привласнено всі прибутки з фундушів і капіталів, пожертвуваних дворян­ством та іншими станами Київської, Волинської і Подільської губерній для Волинського ліцею і Київської гімназії; по недостачі цих коштів всемилостивіше наказано збільшити їх значними асиг­нуваннями із загальних державних прибутків, відповідно до по­треб на утримання університету.

Одночасно з відхиленням пропозиції про заснування ліцею в місті Орші, в зв’язку з відсутністю в Білоруському учбовому окрузі вищого учбового закладу, височайшим указом надано юнацтву губерній, що входять до складу цього округу, право здобувати остаточну освіту в університеті св. Володимира; тому асигнування, призначені на побудову ліцею в місті Орші, перевести на буду­вання будівель університету св. Володимира...

Заснування університету в цьому краї було зв’язане з такими труднощами, що відкриття його в нинішньому році, на загальну думку населення цих країв, здавалося неможливим. Піклування п. міністра народної освіти Сергія Семеновича Уварова, при освіченій участі п. київського військового волинського і поділь­ського генерал-губернатора, багато допомагали в подоланні цих перешкод і вказівки уряду можна було виконати. Проект університету св. Володимира вже складений і удостоївся височай- шого затвердження: засновуваному закладові доставлено всі посіб­ники, належні від вищого училищного начальства; найважливіші кафедри його заміщені; Рада і Правління університету почали виконування своїх обов’язків, і університетські курси почнуть пра­цювати 15 серпня цього року.

Таким чином, Рада імператорського університету св. Володи­мира, з дозволу п. попечителя його, цим має честь сповістити найповажніший стан дворянства губерній Київської, Волинської, Подільської, Чернігівської, як і губерній, що входять до складу Білоруського учбового округу: Вітебської, Могилівської, Мін­ської, Віл енської, Гродненської та Білостокської областей, що урочисте відкриття Університету св.

Оголошуючи про це, Рада університету сподівається, що як усі любителі вітчизняної освіти взагалі, так і особливо ті, хто своїми пожертвуваннями довели на ділі свою щирість до користі її, побажають бути свідками цієї важливої для тутешнього краю події...

Центральний державний історичний архів України. Ф. 708.— Оп. 276.— Спр. 50.—Арк. 16.

«ЗАПИСКИ» І. 1. ГОРБАЧЕВСЬКОГО

(уривок)

В кінці 1824 р. таємне товариство під назвою Слов’янського союзу, або З’єднаних слов’ян, складалося з малої кількості членів, розпорошених по різних місцях південної Росії. Зусилля слов’ян вкоренити свої погляди і поширити це товариство залишались без бажаного успіху. Багато хто з них переконувався навіть, що час ніяк не посуває їх до мети. Але це переконання, не ослаблюючи бажань, ще більше, ніж усе інше, запалювало. 6 грудня 1824 року Борисов 2-й і Горбачевський після тривалої наради визнали, що для єдності в діяннях до найшвидшого досягнення призначеної мети необхідно прискорити хід (розвитку) товариства, дати нове утво­рення йому, встановити порядок в справах і піддати членів відпо­відальності за їх діяння. На виконання цієї думки перший з них написав проект остаточного створення товариства.

В березні 1825 року багато хто з слов’ян зібрались у містечку Черняхові (в 25 верстах від Житомира) і, розглянувши згадану пропозицію, прийняли її одноголосно. Кожний почував необхід­ність кращого і правильнішого утворення. За загальним бажанням Борисов прийняв на себе посаду президента тимчасово з тим, щоб зробивши повні збори членів у таборі під Лищиним і прийнявши ще деякі поліпшення в передбачуваному, утворенні товариства, вибрати там нового президента. Іванов, який перебував по своїй посаді в корпусній квартирі і мав засоби вступити в постійні сто­сунки з усіма членами, був призначений тимчасовим секретарем.

Товариство мало головною метою звільнення всіх слов’янських племен від самодержавства; знищення існуючої між деякими з них національної ненависті і возз’єднання всіх населених ними земель у федеративний союз.

Передбачалося з точністю визначити кордони кожної держави, запровадити в усіх народів форму демократичного представниць­кого управління, утворити конгрес для управління справами Союзу і для зміни, в разі потреби, загальних основних законів, надаючи кожній державі (права) зайнятися внутрішньою будовою і бути незалежною в складанні окремих своїх узаконень.

Беручи до уваги основи добробуту окремої людини, ми пере­конуємось, що вони бувають фізичні, моральні і розумові; тому цивільне суспільство, як ціле, складене з одиниць, необхідно будується на тих же началах і для досягнення можливого добро­буту потребує промисловості, яка запобігає убозтву і бідності, моральності, яка виправляє погані схильності, пом’якшує прист­расті і прищеплює людинолюбство, і, нарешті, освіти, найвірнішо- го сподвижника в боротьбі проти зла, нерозлучного з існуванням, яке робить розумнішим і досконалішим в усіх починаннях. Роз­гортати і поширювати ці три основні начала суспільного добробуту ставилось у перший і незмінний обов’язок слов’янина. Він по­винен був по можливості викорінювати забобони і порочні схиль­ності, і згладжувати різницю між станами, і викорінювати нетер­пимість вірувань, власним прикладом спонукати до помірності і трудолюбства, прагнути до розумового і морального вдосконален­ня і заохочувати до цієї справи інших, всіма засобами допомагати бідним, але не бути марнотратним; не робити людей багатими, але поучати їх, яким чином за допомогою праці і ощадливості можна придбати багатства і яким чином, без шкоди для себе та інших, треба користуватися ними.

Переконаність в цих правилах примушувала слов’ян робити такі висновки:

1) Ніякий переворот не може бути успішним без згоди і спри­яння цілої нації, тому треба насамперед підготувати народ до нового устрою цивільного існування і потім вже дати йому його.

2) Народ не інакше може стати вільним, як зробившись мо­ральним, освіченим і промисловим. Хоч воєнні революції швидше досягають мети, але наслідки їх небезпечні: вони бувають не ко­лискою, а труною вільності, в ім’я якої вони здійснюються.

Цей слабий нарис достатньо показує, що дух Слов’янського товариства багато в чому «відрізняється від духу Південного това­риства і що навіть у деяких відношеннях вони були один одному цілком протилежні.

Але з’єднанню двох товариств не стільки сприяла схожість їх характерів, скільки нетерпіння і бажання якнайскорішого досяг­нення мети.

Ми зобов’язанні сказати, не дорікаючи нікому, що більшість слов’ян ще гірше розуміла правила і засоби свого Союзу і пори­вом своїм захоплювала тих небагатьох, які були цілком пройняті ним. Ці останні бачили неможливість боротись з представниками сильного російського товариства, яке обіцяло негайно звільнити Росію, і з скорботою прийняли на себе труд його. Побоювання завдати шкоди добробуту вітчизни, показати себе боягузами або себелюбцями примусила їх втішатись надіями, що після перево­роту думка Слов’янського союзу прокинеться і з новою силою при­мусить працювати для звільнення своїх слов’янських народів.

Записки и письма И. И. Горбачев­ского.—Изд. 2-е, доп., испр.—M., 1925.—С. 43—44, 57—60.

З ТАЄМНОЇ ІНФОРМАЦІЇ ШЕФА ЖАНДАРМІВ

ГРАФА А. Ф. ОРЛОВА ПРО КИРИЛО-МЄФОДІЇВСЬКЕ ТОВАРИСТВО

(уривок)

Недавно виявлено, що молоді вчені люди в Києві, майже всі уроженці Малоросії, утворили Українсько-Слов’янське товариство св. Кирила і Мефодія. Засновниками товариства були: колезький секретар Гулак, ад’ютант Костомаров і кандидат Бєлозерський, але з ними зближалася і інша молодь, яка здебільшого вчилася в університеті св. Володимира ¹.

Товариство ставило собі за мету приєднання до Росії інозем­них слов’янських племен, а засобами до цього воно «вважало під­несення слов’янських племен до поваги власної їх народності, усунення звичаїв із всього іноземного, знищення ворожнечі і вста­новлення згоди між ними, схиляння їх до сповідання однієї пра­вославної віри, відкриття училищ і видання книг для простого народу.

У декого з учасників Українсько-Слов’янського товариства було знайдено, не застосований, проте, до товариства: статут, за правилами якого в слов’янських племенах мало установитись народно-представницьке правління; рукопис найзлочиннішого змісту, який нібито витлумачував цей статут; інший рукопис, що називається «Закон божий» або «Подністранка», перероблена з Міцкєвичевої «Пілігримки», в якому містилися революційні і комуністичні правила, а їв кінці підбурливі відозви до слов’янських племен, та інші злочинні твори.

Треба ще відзначити, що ідеї про відновлення в кожній країні народності, мови, власної літератури і об’єднання слов’янських племен у одно ціле, не належить тільки особам, причасним до згаданої справи, а становлять об’єкт міркувань багатьох учених, і тих, хто з них займається дослідженням взагалі -про слов’ян, на­зивають слов’янофілами.

А в Києві і в Малоросії слов’янофільство перетворюється в українофільство. Там молоді люди більше піклуються про віднов­лення мови, літератури і звичаїв Малоросії, мріючи навіть про повернення часів колишньої вольниці козацтва і гетьманщини.

Причетні до справи про Українсько-Слов’янське товариство, як уроженці Малоросії, були, власне, українофілами. Всі -вони у своїх листах, а художник Шевченко, колишній вчитель Куліш і Костомаров навіть у надрукованих ними творах, зображаючи неправильно справжнє становище України, яка ніби перебувала в тяжкому становищі, захоплено говорили про колишню Малоро­сію, надаючи їй надзвичайно великого значення; історію цього краю подавали мало не визначнішою за всі історії, наїзди гай­дамаків описували як рицарства, наводили приклади колишньої вольниці, натякаючи, що дух свободи не простиг і досі таїться серед малоросіян. Вірші Шевченка на малоросійській мові, особ­ливо рукописні: «Сон», «Послання до мертвих і живих», «Три душі» та інші, одні пасквільного і величезною мірою зухвалого, а інші прямо підбурливого змісту, за височайшою затвердженою ухвалою з справи про Українсько-Слов’янське товариство, вину­ваті засуджені до суворого покарання; крім того визначено:

1) Надруковані твори: Шевченка — «Кобзар», 1840 року: Ky- ліша — «Повість про український народ», 1846 р., «Україна» 1843 і «Михайло Чернишенко» 1843 року; Костомарова, під псевдонімом Ярема Галка — «Українські балади», 1839 і «Вітка» 1840 року заборонити і вилучити з продажу.

3) Генерал-ад’ютантам Бібікову і Кокошкіну повідомити, щоб вони стежили у ввірених їм губерніях, чи не лишилися в продажу вірші Шевченка, рукопис «Закон Божий» та інші підбурливі тво­ри; також чи не існують думки про колишню вольницю, гетьман­щину і про уявні орава на відокремлення; щоб звертали увагу на тих, які переважно займаються малоросійськими древностями, історією і літературою, і намагалися б припинити в ції галузі наук всяке зловживання, але дуже непомітно і обережно, без відкритих переслідувань і по можливості не роздратовуючи уродженців Ма­лоросії.

3) Міністру народної освіти, який уже вжив заходів до спря­мування праць вчених до міркувань про народність, мову і літе­ратуру власне — російських, оголосити ще позитивний височайший наказ, щоб наставники і письменники діяли в дусі і в інтересах нашого уряду, зовсім не допускаючи ні на лекціях, ні в книжках і журналах ніяких припущень про приєднання до Росії іноземних слов’ян і взагалі ні про що, що належить урядові, а не вченим; щоб вони міркували по можливості обережніше там, де мова йде про народність або про мову Малоросії та інших підвладних Росії земель, не надаючи переваги любові до батьківщини над любов’ю до вітчизни, імперії і усуваючи все, що шкодитиме останній, особ­ливо про уявні теперешні злидні і про колишнє, нібито надзвичай­но щасливе становище підвладних племен, щоб усі висновки вче­них і письменників зводилися не до піднесення Малоросії, Польщі та інших країн окремо, а Російської імперії, і всіх народів, що її складають; щоб цензори звертали сувору увагу на московські, київські і харківські періодичні видання і на всі книги, що дру­куються в слов’янофільському дусі, не допускаючи в них неясних і двозначних виразів, якими вони багаті, і які, хоч і не містять у собі злочинної мети, але можуть, проте, людей зловмисних наво­дити на припущення про самостійність і колишню вольницю народів, підвладних Росії.

Борьба классов.— 1924.— № 1.—

С. 253-255.

ОБВИНУВАЛЬНИЙ ВИРОК У СПРАВАХ Т. Г. ШЕВЧЕНКА

(26 травня 1847 р.)

(уривки)

а) Із обвинувального акта

Шевченко, замість того, щоб довічно відчувати благоговійні почуття до осіб августійшої фамілії, які удостоїли викупити його з кріпосництва, писав вірші малоросійською мовою, найобурливі- шого змісту. В них він то зображав плач про уявне поневолення і лихо України, то оспівував славу гетьманського правління і ко­лишньої вольниці козацтва, то з неймовірною зухвалістю зводив наклепи і виливав жовч на осіб імператорського дому, забуваючи в них особистих своїх благодійників. Крім того, що все заборонене захоплює людей з слабим характером, Шевченко набув між дру­зями своїми славу знаменитого малоросійського письменника, а тому вірші його ще більш шкідливі і небезпечні. З улюбленими віршами в Малоросії могли виникати і згодом укорінятися думки про уявне раювання часів гетьманщини, про щастя повернути ці часи і про можливість існування України, як окремої держави. Судячи з тієї виняткової поваги, яку почували і особисто до Шев­ченка, і до його віршів всі україно-слов’яністи, спочатку здава­лося, що він міг бути якщо не діючою особою між ними, то зна­ряддям, яким вони хотіли скористуватися в своїх задумах; але, з одного боку, ці задуми були не такі вже важливі, як уявлялося на перший погляд, а з другого, і Шевченко почав писати свої під­бурливі твори ще з 1837 р., коли слов’янські ідеї не захоплювали київських учених, як і вся справа доводить, що Шевченко не на­лежав до Україно-слов’янського товариства, а діяв окремо, захоп­люючись власною зіпсованістю. Проте, за підбурливий дух і зух­валість, що виходила за всякі межі, його потрібно було визнати одним з найважливіших злочинців...

б) 3 вироку суду

Художника Шевченка, за писання підбурливих і надзвичайно зухвалих віршів, як наділеного міцною будовою тіла, призначити рядовим в Оренбурзький окремий корпус з правом вислуги, дору­чивши начальству найсуворіше наглядати, щоб від нього, ні в якому разі, не могло вийти підбурливих і пасквільних творів.

Власноручна приписка Миколи до вироку: «Під найсуворіший нагляд, заборонивши писати і малювати».

Шевченко Т. Повне зібр. творів.— Т. 4. — K.: Держвидав України, 1927.—С. 298—299.

ДОПОВІДЬ ГОЛОВИ СЛІДЧОЇ КОМІСІЇ ПРО НЕДІЛЬНІ ШКОЛИ Р. С. ЖДАНОВА

(20 серпня 1862 р.) (уривок)

...Ініціатива про розповсюдження грамотності в народі і про недільні для цього школи вийшла не від уряду безпосередньо, а, на нещастя, від таємного товариства, яке утворилося в 1855 ро­ці в Харкові з метою змінити спосіб правління і взагалі -внутріш­ній порядок в Росії. Засновниками і головними рушіями цього підбурливого товариства були студенти Харківського університету: Бекман, Моравський, Єфіменко, Завадський і Івков, а спільника­ми — студенти Левченко, Португалов, Зеленський, Раєвський та інші. Не усвідомивши ще думки про заснування недільних шкіл, товариство стало спочатку трудитися над поширенням грамот­ності в народі, а особливо між розкольниками за допомогою різних рукописних статей (заміток, повчань і т. п.) обурливого змісту. Потім, коли внаслідок безпорядків, які були в 1858 році в Харківському університеті, деякі члени таємного товариства (Бекман, Моравський і Левченко) переїхали в Київ, то тут скла­лося нове ще ширше коло їх товариства, яке привернуло до себе деяких студентів Київського університету. В цьому колі вперше проявляється виразний і свідомий намір про заснування неділь­них шкіл для поширення за їх допомогою пропаганди в народі. На чолі цього починання стає професор Павлов; за діяльною участю його, як агента уряду і разом з тим передової людини, з одного боку, 'було одержано дозвіл начальства на заснування недільних шкіл у Києві, під головним наглядом його ж, Павлова, а з другого — об’єднані при ньому особи із злочинними тенден­ціями почали діяти вільніше і рішучіше і встановили відносини із студентами університетів столичних.

Таємна і злочинна мета недільних шкіл у Києві очевидна з багатьох натяків і думок, висловлених головними діячами в їх паперах, розглянутих, слідчою комісією, а особливо із слів коли­шнього викладача в тих школах Левченка, який рішуче висло­вився: «що засобом до поширення в масі простого народу лібе­ральних ідей повинні служити недільні школи». Крім того, гідно уваги, що на вечорі, даному студентами 'Київського університету професору Павлову 14 грудня 1859 року, Зеленський дозволив собі натякнути на паралель 14 грудня 1825 року, а Павлов, яко­му дякували за участь у недільних школах, проголосив тост за здоров’я того, хто стоїть на чолі прогресивного руху Росії. При­клад Києва незабаром наслідували в Харкові, де недільні школи засновані за розпорядженням начальства в 1860 році; з листів про це Левченка до Бекмана і Павлова в Київ видно, що з на­годи відкриття в Харкові шкіл Завадський, якому там було багато діла, не поїхав тоді в Петербург; що зайняття харківських шкіл передбачаються значно ширше, ніж у Києві, одне тільки не гаразд, що школи підпорядковані штатним доглядачам. Беручи участь таким чином у створенні недільних шкіл, злочинці поширювали пропаганду і в інших учбових закладах, а також розсилали в різ­ні місця заборонені твори іноземної преси і мали зв’язки з своїми агентами в столицях.

Хрестоматія з історії Української PCP.-Т. 1.—С. 273—274.

ЦИРКУЛЯР МІНІСТРА ВНУТРІШНІХ СПРАВ ВАЛУЄВА ПРО ЗАБОРОНУ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ ВІД 18 ЛИПНЯ 1863 р.

Давно вже йде суперечка в нашій пресі про можливість існу­вання самостійної малоруської літератури. Приводом для цієї су­перечки були твори деяких письменників, які відзначалися більш або менш чудовим талантом або своєю оригінальністю. За остан­ній час питання про малоруську літературу набуло іншого харак­теру, внаслідок обставин чисто політичних, що не мають ніякого відношення до інтересів власне літературних. Попередні твори малоруською мовою були розраховані лише на освічені класи пів­денної Росії, а тепер прихильники малоруської народності звер­нули свої погляди на масу неосвічену, і ті з них, які прагнуть здійснити свої політичні задуми, взялися, під приводом поширен­ня грамотності і освіти видавати книги для початкового читання, букварів, граматик, географій і т. д. В числі подібних діячів було багато осіб, про злочинні дії яких проводилась слідча справа в особій комісії.

В С.-Петербурзі навіть збираються пожертви для видання де­шевих книг на південноруському наріччі. Багато з цих книг надій­шли вже на розгляд в С.-Петербурзький цензурний комітет. Не мало таких же книг буде представлено і в Київський цензурний комітет. Цей останній відчуває деякі утруднення з розглядом згаданих видань через такі обставини: навчання в усіх без винят­ку училищах проводиться загальноруською мовою і вживання в училищах малоруської мови ніде не допущено; саме питання про користь і можливості вживання в школах цього наріччя не тільки не розв’язане, але навіть порушення цього питання прийнято біль­шістю малоросіян з обуренням, яке часто висловлюється в пресі. Вони досить грунтовно доводять, що ніякої окремої малоруської мови не було, немає і не може бути, і що наріччя їх, яке вжива­ється простолюдом, є та ж російська мова, тільки зіпсована впли­вом на неї Польщі, що загальноруська мова так само зрозуміла для малоросів, як і для великоросів, і навіть значно зрозуміліша, ніж тепер створювана для них деякими малоросами, і особливо поляками, так звана українська мова. Особам того гуртка, який намагається довести протилежне, більшість самих малоросів доко­ряє в сепаратистських задумах, ворожих Росії і згубних для Ма­лоросії.

Беручи до уваги, з одного боку, теперішнє тривожне станови­ще суспільства, яке хвилюють політичні події, а з другого боку, маючи на увазі, що питання про навчання грамотності на місце­вих наріччях не дістало ще достатнього розв’язання в законодав­чому порядку, міністр внутрішніх справ визнав за необхідне, надалі до погодження з міністром народної освіти, обер-прокуро­ром св. синода і шефом жандармів щодо друкування книг мало­руською мовою, дати по цензурному відомству розпорядження, щоб до друку дозволялись тільки такі твори цією мовою, які на­лежать до галузі красного письменства; пропускання ж книг мало­руською мовою як духовного змісту, так навчальних і взагалі при­значених для !початкового читання народу, припинити... Це розпо­рядження було передано на височайше государя імператора роз­гляд і його величності бажано було удостоїти оное монаршого схвалення.

Лемке М. Эпоха цензурных реформ 1859—1865 годов.— C∏6., 1904.—

С. 302-304.

УРЯДОВИЙ УКАЗ 1876 РОКУ

(про заборону української мови)

Госуд. іміп. в 18/30 день минулого травня височайше наказав:

1) не допускати ввозу в межі імперії без окремого на те дозволу Голови, упр. яких би то не було книг і брошур, що видаються за кордоном на малоруському наріччі. 2) Друкування і видання в Імперії оригінальних творів і перекладів на тому ж наріччі за­боронити, за винятком тільки: а) історичних документів і пам’я­ток і б) творів красного письменства, але з тим, що при друку­ванні історичних пам’яток безумовно додержувати правопису ори­гіналів; у творах же красного письменства не допускати ніяких відступів від загальноприйнятого російського правопису і щоб дозвіл на друкування творів красного письменства давати тільки після розгляду рукописів у Голови, управл. 3) Заборонити також різні сценічні вистави і читання на малоруському наріччі, а також і друкування на ньому текстів до музикальних нот. 4) Припинити видання газети «Киевский Телеграф». Про цю височайшу волю пропоную Голови, упр. до належного виконання...

Журнал «Україна».— Т. 11.—Травень 1907.—С. 150—151.

СПОГАДИ С. В. ВАСИЛЬЧЕНКА ПРО 100-літнІй ЮВІЛЕЙ Т. Г. ШЕВЧЕНКА

(уривок)

...Мені пригадалось, як одбувався той пам’ятковий ювілей 1914 року в Києві. Україна готувалася до бучного ювілею, і він мав би вилитися в таке всенародне свято, якого ще до того часу не знала Укр_аїна; влада це бачила і вжила заходів: всякі святку­вання, навіть панахиди, були суворо заборонені.

Всім школам був даний з цього приводу суворий наказ. У Києві видавництво «Криниця» видрукувало 12 000 примірників «Кобза­ря» до ювілею — всі вони були конфісковані. Гадали, що ніякого святкування не буде. Але якось несподівано в пам’ятковий день увесь Київ, особливо молодь, вийшли на вулиці міста з портрета­ми Т. Шевченка, з співами, з прапорами, з квітами. Того року була рання весна і цей день видався надзвичайно теплий і ясний. Всі вулиці були забиті людьми. Ганяла поліція, гарцювали з нагаями козаки — цілими натовпами хватали в тюрму, нічого не пома­гало.

Участь у цій демонстрації брали, звичайно, не тільки українці, але всі які були в Києві, національності. Особливо гарячу участь взяли студенти-грузини — народ вільнолюбний і гарячий. Коли їх, арештованих, поліція питала: «Какой вы национальности?», вони одповідали «українець!». «Какой же вы украинец, вы же — гру­зин!» — Вони сердито одповідали: «Тэбэ хаварят — пыши укра­инец!». Друга, чорносотенна, частина київського студентства, які звалися тоді «академістами», помагали, як тільки могли, поліції. Вони вчиняли бешкети: били вікна в редакції української газети, вихвачували з рук і рвали портрети Шевченка, бюсти, що стояли у вітринах, обкидали гряззю. Надвечір вийшов ювілейний номер газети — вони платили великі гроші, купували їх пачками і тут же на вулиці рвали на шматочки. Але люди хапали клаптики і хова­ли на спомин про великий день.

Наслідки були відомі: всі помешкання київських тюрем були до вечора набиті студентами, курсистками і іншими учнями вищих і середніх шкіл.

Хрестоматія з історії Української PCP.-Т. 1.—С. 604.

ПРОГРАМА РУСЬКО-УКРАЇНСЬКОЇ РАДИКАЛЬНОЇ ПАРТІЇ

(уривок)

Зваживши, що теперішні економічні, політичні і культурні потреби нашого простого народа і інтелігенції такі, що обі наші старші партії—народовска і москальофільска,— при своїх осно­вах і цілях, не в стані заспокоїти тих потреб,— ми, руско-ук- райінскі радикали, порозумівшися приватно в днях 4 і 5 н. ст. жовтня 1890 р., виступаємо отеє яко нова партія під назвою Руско- украйінска радикальна партія з ось якою програмою:

А. Програма максімальна

1) В справах су спільно-економічних, змагаємо до переміни спо­собу продукції згідно зі здобутками наукового соціялізму, т. є. хочемо колектівного устрою праці і колектівної власносте средств продукційних.

2) В справах політичних хочемо повної волі особи, слова, схо­дин і товариств, печаті і сумліня, забезпеченя кождій одиниці, без ріжниці пола, як найповнійшого впливу на рішане всіх пи­тань політичного житя; автономії громад, повітів, крайів, у спра­вах, котрі тілько йіх дотикають; уділеня кождому народови мож- ности як найповнійшого розвою культурного.

3) В справах культурних стоімо на грунті позитівноі науки, за раціоналізмом в справах віри і реалізмом в штуці, і домагаємося, щоби всі здобутки культури і науки сталися власностію всего народа.

Українська суспільно-політична думка в 20 столітті: Документи і матеріа­ли.— Мюнхен: Сучасність, 1983.— Т. 1.—С. 9.

ПРОГРАМИ НАРОДНОЇ РАДИ

Ми Русини галицькі, часть народу русько-українського висше 20-ти міліонового, маючого за собою тисячлітну минувшість істо­ричну,— народу, що утративши самодільність державну боровся віками за свої права державно-політичні, а ніколи не зрік ся і не зрікає ся прав самостійного народу,— як первісні жителі Руси галицької котру по розборі Польщі прилучено до Австрії, на осно­ві давних претенсій корони угорської,— найшовши в державі ав­стрійській, перше з волі монархів австрійских а відтак силою конституції, услівя до свобідного розвою національного,— придер­жуючи ся серед теперішніх обставин державно-політичних заяв- лень програмових: «Ради народної руської» з року 1848-го, перших загальних зборів «Народної Ради» з року 1888-го руських народ­них послів сеймових з року 1890-го і руських послів Ради дер­жавної з року 1891-го,— постановляєм:

I. Хочемо' всестороннего і свобідного розвою нашої руської народности, яко самостійної народности словянської, а свідомі своєї індивідуальносте національної і культурної, бажаємо успішного розвою руської суспільносте, в напрямах: просвітнім, економічнім, культурнім і політичнім.

II. Хочемо просвітою будити наш руський нарід до самосвідо­мосте горожанської, помагати йому до дальшого розвою духовного і піддержувати почуттє національне,— уважаючи нарід підставою нашої сили.

III. Хочемо всіми законними средствами двигати наш руський нарід з упадку економічного, а передовсім — стоячи на становиску власности індивідуальної—зміною законодавства в напрямах: рівномірного і справедливого розкладу податків і всіх тягарів публичних, піднесення рільництва і промислу з особлившим узгляд- неннєм інтересів нашого селянства і міщанства та взагалі робіт­ничих верств народу, і охорони визискуваних против сильнійших, як також асоціяцією опертою на самопомочи,— і довести всі верст­ви народу до добробиту яко підстави розвою народного.

IV. Хочемо освідомляти наш руський нарід з всіми здобутка­ми здорового поступу і науки,— стоячи на основі поступоводемо- кратичній.

V. Хочемо образовати політично маси народу руського і до­вести їх до самосвідомости політичної, щоби цілий нарід був в силі добувати і берегти повні свободи політичні, зміряючи до по­прави свого биту політичного дорогою самоуправи.

VI. Бажаннєм нашим єсть: в державі австрійській,— поважній на вні а сильній внутрі, згодою і задоволеннєм всіх еї народів,— на основі конституційній, законними средствами здобути народови руському таке становиско політичне, яке ему належить ся межи народами сеї держави.

VII. Стоїмо при нашій вірі і обряді,— і жадаємо для русько- католицької церкви належних прав.

VIII. Стоячи на становиску самостійности народу руського, що­до инших сторонництв руських в краю заявляємо, що згода і спіль­не діланне можуть наступити лиш з тими, котрі своєю діяльністю не будуть виступати против інтересів справи руської.

IX. З народом польським хочемо жити в згоді, на основі пов­ної рівноправности народу руського,— а тої рівноправности будемо добиватись всіми силами.

X. Від правительства жадаємо конституційної оборони прав і інтересів народу руського, і правительство, котре доложить захо­дів в ціли заспокоєння справедливих жадань народу руського,— будемо підпирати. (Від Виділу товариства політичного «Народна Рада» у Львові, дня 1 и. ст. мая 1892 р. д-р Кость Левицький, заступник голови, Антін Дольницький, секретар).

Українська суспільно-політична думка в 20 столітті.—Т. 1.— С. 17—18.

ПРОГРАМОВІ ЗАСАДИ БРАТСТВА ТАРАСІВЦІВ

(уривки)

Знаючи сучасний стан і рух української молодіжи по багатьох містах широкої Вкраїни, стежучи по змозі за рідною літературою, що має своїм осередком Галичину, і уважаючи на попередній, так званий, українофільский рух, ми молоді Українці, порадивши ся і погодивши ся поміж себе, поклали привселюдно в коротких сло­вах висловити наші погляди і взагалі наше profession de foi.

Кожна осьвічена людина з науки і власного досьвіду знає, що людскість уся поділяєть ся на раси, народности, нациї і т. ін. Знає і тямить, що через те тільки й існують сі колективні одиниці й носять таку назву, що вони мають щось своє власне, що відріз­няє одну таку одиницю від другої. Так кожна нация має свою мову, звичаї, історию, культуру і взагалі свій сьвітогляд, одним словом, власне психічне я.

Кожен, хто розуміє, що то єсть поступ, мусить тямити, що по­ступ виявляєть ся не в тім, щоб нищити живу істоту, нацию, або грубими фізичними заходами асимілювати її, бо хто утисками й гнобительством силоміць знищує нацию, той тим самим вельми шкодить загально-людському поступу. Бо коли нарід розвиваєть­ся вільно на национальному свому грунті, то тим самим він додає до загально-людського поступу і свого духовного й розумового скарбу. Ce повинно бути для кожного осьвіченого чоловіка так зрозуміло, як тільки може бути зрозумілою справжня наука.

Значить, ми, яко козмофіли, що любимо усіх людий і бажаємо усій людскости однаково добра і широкої волі, повинні бути на­ционалами, бо того вимагає від нас моральне почуттє наше. Ми повинні віддати усї свої сили на те, щоб визволити свою нацию з того гнету, в якому вона зараз перебуває і дати задля користи людскости ще одну вільну духом одиницю.

Уважаючи на час, місце й обставини, ми повинні звернути свою увагу й на Росийську державу і її народи і, яко інтелігенти тої держави, ми конечне бажаємо усім її народам повного добра, волі й широкої осьвіти духу й розуму. Але ми знаємо, що держа­ва, а надто Росийська, се єсть поверховний агрегат часто-густо багатьох наций, що нічим не з’єднані проміж себе опріч самодея- жавія, і через се ідея пановання такого абсолютизму єсть ідея мертва, нация-ж єсть жива істота. Тим то ми змагаємось проти усякого деспотизму, або опікунства, над яким би се не було наро­дом, чи походити ме сей деспотизм або опікунство від одної особи, чи від якого уряду, чи від якої громади, чи навіть з якого-небудь дужчого народу. Ми стоїмо за повну автономию у всіх народів, за дрібну децентралізацию, як у інших народів, так і на Україні. Таке наше бажаннє випливає з того, що такий лад практикою й наукою виявляєть ся поки найморальнішим і найкращим для кожної людини. Бачимо-ж, що Росийська держава, захопивши такий великий обшир, так багато розмаїтого люду скувала і ско­вує своєю державною ідеєю, що не може через свій абсолютизм ні сама поступати уся разом, а також і не дає змоги вільно по­ступати поодиноким народам, що сковані її кайданами, бо розмаї­ті народи у Росийській державі не можуть разом, купою, з однією мовою і накиненими спільними інтересами йти шляхом поступу. Кожен нарід може розвиватись і дійти до добробиту, до свідомости тільки лишаючи ся на рідному грунті, бо інакше тільки вибивати муть ся поодинокі одиниці з його, а він увесь буде непорушний. Таким робом безодня межи народом та інтелігенциєю ставати ме що далі більшою. Значить, тоді тільки поступ у Росиї й можли­вим стане, як кожному народови /надано буде, вільно користуючи ся власною духовною силою, їти до осьвіти й добробуту. Тим то ми, яко інтелігенти загально-росийські працювати мемо в такому напряму, щоб він сприяв розбити росийські кайдани й визволити усі росийські народи зпід гнітучого їх деспотизму й централізму.

Наука і життя Вкраїнського народу доводять нам, що Украї­на була, єсть і буде завсїди окремою нациєю, як кожна нация, так і вона потрібує национально!’ волї для своєї праці й пос­тупу...

Українофільський рух починало багато, та не багато затримало ся людий на високости ідеї. Багато залежало се від тих тяжких обставин, що серед їх довело ся розвивати ся нашому националь­ному рухови. Український нарід хоч і мав у собі такі основи, що від разу міг поставити на певний цілком нормальний грунт ідею культурно-национального відродження України, але у починаючих не було такої сили, щоб перемогти сї обставини, щоб відразу ста­ти ся вкраїнською інтелїгенциєю, щоб зараз же збудувати і літе­ратуру і науку і всії інші здобутки культурного життя, щоб фак­тами і своєю істотою довести істновання Українців, яко окремої самостійної нациї.

Коли давніш для звичайної осьвіченої людини було за дурницю відірвати ся від народу, то тепер ми уважаємо се за злочинство проти свого наїроду. Хоч ми не маємо цілковитої змоги заспокоїти усі свої духові потреби, про те можемо й повинні єсьмо бути консек­вентними у всьому Українцями, роблючи на народньому грунтї усе, що вимагає від нас ідея відродження України, усе, що вима­гає від нас всесьвітнїй поступ. І по скільки ми поважаємо й ша­нуємо щирих українофілів, наших батьків, по стільки ми, сьвідомі Українці, не бажаємо о дальший розвиток українофільского руху серед нашої суспільносте. І як би справа стояла й досі так, як вона почала ся, то се-б тільки сьвідчило, що або ідея наша єсть гнила, нікчемна, або ми самі люди нікчемні. Тим тепер кожен мо­лодий перевертень, кожен слабодухий, найвинуватить себе самого. Кажемо слабодухий, бо щоб зробити ся й стати дійсно осьвіченим і корисним Українцем, то се вимагає від чоловіка дрібної, повсяк­часної, непомітної для інших духової роботи, бо кожна велика ідея вимагає духовної сили. З міцною-ж душею, повним почуттєм і посьлїдовостю, ми поставимо нашу национальну справу так, що вона не залежати ме від сьогочасних обставин; своєю істотою і моральною силою ми знищимо сі обставини й виробимо з себе українську інтелїгенцию в самому високому розумінню сього слова.

З усього, що досі сказано випливає й програма нашої практич­ної діяльности. В словах її може й немає нічого нового, але тут нове те, що ми робимо власне в такому напрямі як далі вислов­люємо.

Для нас сьвідомих Українців єсть один українсько-руський на­род. Україна Австрийська і Україна Росийська однак нам рідні, і жадні географічні межі не можуть роз’єднати одного народу, і, аби була у нас моральна міць, то ні нас не зможуть відірвати від Галичини, ні Галичини від нас, бо ідеї, духа розірвати на два шматки не можна, як нічим не можна спинити Дніпрової течиї, вона завсіди опинить ся у морі, які-б перепони ні були.

...Ми бажаємо такої відміни сьогочасних обставин, щоб при ній був можливий вільний розвій і цілковите вдовольненнє усім мо­ральним, просьвітним, социяльним і політичним потребам Україн­ського народу.

Досягаючи сього, мусимо працювати в дусі такого на мораль­ному й науковому грунті заснованого ідеалу людського ладу, в якому немає місця нациї пануючій і нациї підвладній, а україн­ська нация в ряд з усякою другою, користуєть ся однаково рів­ним правом. Через се ми маємо бути цілковитими прихильниками до федеративного ладу в тих державах, з якими з'єднана україн­ська земля.

В справах социяльно-економічних працювати мемо в дусі та­кого ладу, в якому немає місця ні панови, ні мужикови, ні визис- кувачеви, ні визискуваному, а є місце цїловкраїнській националь­ны родині, що складаєть ся з рівних проміж себе правом, можливо однаково забезпечення, национально сьвідомих братів працівників.

В справі релігійній, яко в справі особистого сумління мусить панувати серед нас абсолютна толеранция, в справах відносин до інших наций ми будемо о стільки толерантні, о скільки наші су­сіди й кольонисти на нашій землі будуть толерантні до нас. Пра­цюючи у сьому напрямкови, ми єднаємо ся з усякими іншими приг­ніченими нациями в Росиї, щоб гуртом боронити ся проти асимі- ляцийних заходів і гуртом добувати волю. Єднаємо ся і з посту­повими московськими гуртками не ворожими вкраїнству, але-ж ніколи не мішаючи ся проміж себе, а неодмінно, скрізь і завсіди мусимо ставати, яко виразно вкраїнська нация на федеративних основах повної реальної рівноправносте а коли поталанить в Росиї на конституцию то, щоб про реальну рівноправність нашого народу, яко самостійної нациї, не було ані найменшого змагання.

Українська суспільно-політична думка в 20 столітті.—Т. І.— С. 19—25.

ВІДКРИТИЙ ЛИСТ РЕВОЛЮЦІЙНОЇ УКРАЇНСЬКОЇ ПАРТІЇ ДО МІНІСТРА ВНУТРІШНІХ СПРАВ СИПЯПНА

Пане Мінїстер!

Ви заборонили зробити нашою мовою напис на памятнику на­шому першому національному поетови Котляревському! — Того обурення, що охопило нас, коли ми дізнались про Вашу відповідь на прохане лояльних Полтавців, Ви не зможете зрозуміти. Але те, чого ви так бажали, те сталось: ми учули усю гіркість тієї наруги, тієї зневаги, що Ви завдали нашій нациї. Батьки наші та діди мовчки знесли і заборону осьвіти на нашій мові і навіть заборону самої мови української.

Вони все переказували нам свій заповіт: «терпіти, надіятись і мовчати».

Через те Ви, Пане Мінїстер, і Вам подібні добродії стали ува­жати нашу мовчазну нацию за партіїв, Европи, бо Ви звикли по­важати лише їдно насилля, хоч і дурите цілий сьвіт на Гаагській конференциї, нїби шануєте право.

Та ми визнаємо, що ви праві, що українська нация в Росиї єсть справді нациєю рабів-паріїв. Призначене її годувати Вас, Пане MiHiCTep_i і ще цїлі сотні тисячі урядовців-чужинцїв від міні­стра аж до сільського урядника: давати людей і гроші на військо, яке підтримує Ваше паковане, Пане Мінїстер, і деморалізує нашу нацию; постачати кошти на всякі школи, де чужинцї-вчителї роб­лять з наших дітей заклятих ворогів нашій нациї; будувати церк­ви, де продажні попи благаюсь Бога зміцнити над нами панованє чужинців.

Але й Ви, Пане Мінїстер, мусите признати, що все оте випов­няє наша нация покірливо, без протесту.

Отже на віщо зайві жорстокости до нас? Але Ви гадаєте інак­ше! Вас дратує, що Ваші раби сьміють щось ховати в душі; Вас гніває, що партії мають якусь «сьвятую сьвятих» у серці, куди Вас не пускають. Вас лютить, що нация, яку Ви зробили старцем, зложила кріваво зароблений гріш на памятник своєму поетови — і Ви ганебною рукою безстидного чужинця поклали свою заборо­ну на душу нациї.

Ви гадаєте, Пане Мінїстер, що Ви укупі з усїми Вашими посі­паками, здолїете вбити наш нарід?

Нехай відповість Вам наша істория. Нехай вона розповість Вам, яка міцна та сильна була польська держава «від моря до моря», який знівечений був увесь наш нарід під панованєм чужин- цїв-Поляків, які терпів він гнобительства від польських панів...

І нехай істория розповість Вам, як одним сильним і міцним рухом зруйновала наша нация усю польську державу і повернула виївець гнобителів, А колишні Поляки, Пане Мінїстер, вміли гні­тити нас не згірше від сучасних Росиян і колишня Варшава була культурнїйша, нїж сучасний Петербург.

А знаєте, через що наші прабатьки розвалили Польщу? Через те, що вона наполягла на душу нациї, на її моральне «Я». А всі злочинства прощають ся, крім злочиньств проти Сьвятого Духа.

Уряд росийський супроти нашої нациї став на ту саму стежку, що й колишний польський уряд і тим самим вимагає, щоб ми пішли шляхом наших прабатьків часів Богдана Хмельницького. І ми підемо.

Закон Царя-Освободителя з 17 травня (мая) 1876 року єсть злочиньством проти Духа Сьвятого, бо то єсть суворий і безпо­щадний засуд цілої нації нашої на моральну смерть. Але Ваша безглуздна заборона українського напису на памятнику українсь­кому поетови єсть огидливе знущанє над засудженою вже на смерть нациєю. Тая заборона єсть краплею, що переповнила чашу страждань і терпіння нашого народу. Вона сьвідчить, що не буде ніколи кінця Вашому гнобительству. Вона каже нам: годі мовчати Вам рабам! Ми не можемо далі дозволити безстидному чужинце- ви знущатись над найсьвятійшими нашими чуттями.

Українська нация мусить скинути панованє чужинців, бо вони огижують саму душу нациї. Мусить добути собі свободу, хочби захитала ся ціла Росия! Мусить добути своє визволене з рабства національного та політичного, хочби пролили ся ріки крови! А та кров, що поллєть ся, впаде як народне проклятте на Вашу голову, Пане Мінїстер, і на голови всіх гнобителів нашої нациї.

Українська суспільно-політична думка в 20 столітті.—Т. 1.—С. 73—74.

МАТЕРІАЛИ ДРУГОГО ВІЧА УКРАЇНСЬКОЇ АКАДЕМІЧНОЇ МОЛОДІ

(уривок)

ТОВАРИШІ!

Рік минає від часу, як мало-що не півтисячний збір україн­ської молодїжі з усіх висших шкіл Австриї висказав постулят засновання найвисшого осередка національної культури — унївер ситету.

Однодушна та поважна маніфестация молодїжи поставила справу заснованя українського університету на твердій основі та впровадила її на дорогу певного та скорого розвязаня.

Та події розвивають ся бистро й нестримно!

Послідні часи видвигнули справу, яка обіймає не одну галузь або одну фазу нашого життя, нашого розвитку — але яка є сінте- зою всіх наших змагань, всіх наших стремлінь, всього житя нашої нациї.

Ce справа державної самостійности українського народу!

Ідейна еволюция, що її перебули передові ряди української на­циї в нашому століті, закінчуєть ся.

Нам, послідному поколіню ХІХ-ого столїтя, остало приложити на неї печать остаточного довершеня!

Справа «самостійної України» перейшла вже із сфери мрій в обсяг житя й борби.

Українська суспільно-політична думка в 20 столітті.— Т. 1.— С. 75.

НАРИС ПРОГРАМИ РЕВОЛЮЦІЙНОЇ УКРАЇНСЬКОЇ ПАРТІЇ

(пропонований київським Комітетом —

Вільною Громадою Р.У.П. для 2. партийного з’їзду)

Революційна Українська Партия є частиною великої всесвіт- ної армії пролєтарияту, і діяльність її полягає на засадах міжна­родного социялізму.

Характеристичною рисою сучасного суспільства є товарна про­дукция на підставі капіталістичних продукцийних відносин, при яких супроти стоять дві кляси з різко протилежними інтересами: се не велика числом буржуазия, якій належать засоби продукциї і обороту, і пролєтарият, працююча кляса, що позбавлена засобів продукциї і обороту, і мусить продавати свою робочу силу на ужиток капіталістови, витворючи тим дохід посідаючих кляс су­спільства.

Постійний технічний поступ збільшує господарське значіннє великах підприємств і веде до того, що все ширші верстви ранійш самостійних дрібних промислових витворців і дрібних селян про- лєтарізують ся; решта стає в більшу чи меншу, безпосередню чи посередню залежність від капіталу.

Сей процес відносно зменшує потребу продукциї на живу робу- чу працю і заміняє працю дорослих робітників працею жінок і дітей; збільшує таким чином армію безробітних, в наслідок чого збільшує ся залежність праці від капіталу і росте ступинь її ви­зиску (експлоатациї).

Чим раз більша продуктивність праці в наслідок удосконален­ня техніки причиняє ся до зросту суспільного богатства, яке за­гарбує собі зменшаюча ся постійно кляса капіталістів та великих земельних володарів.

Таким робом промисловий розвій і зріст суспільного богатства в буржуазийнім суспільстві стають умовою збільшення суспільної нерівності, збільшують віддаленнє межи маючими і не маючими, причиняють ся до зросту незабезпечености істнування, до зросту безробіття, нерівности межи потребами працюючих і їх задово­ленням.

Сей процес прискорює ся і стає гострійшим від періодичних промислових кріз в наслідок гінерпродукциї, яка є необхідним наслідком розвитку продукцийних сил буржуазного суспільства.

Крізи збільшують залежність праці від капіталу, і погіршують становище робучих мас.

Одночасово сей же процес збільшує між працюючими і визи­скуваними незадоволеннє істнуючим ладом, збільшує кількість і єдність пролетарів, дає умови для їх клясової свідомости, для організації спільної боротьби проти кляса експльоататорів.

В наслідок всіх умов капіталістичного розвою засоби продукциї і обороту концентрують ся, усуспільнює ся процес праці в капіта­

лістичних підприємствах, і пролетария? стає єдиною клясою необ­хідно потрібною для продукций /

Таким чином промисловий розвій і свідома клясова боротьба пролєтарияту конечно ведуть до заміни капіталістичних прод^к- цийних відносин соцїялістичними, або до колективної продукдиї на підставі суспільної власности засобів продукциї і обороту.

Позаяк з настяннєм социялїстичного устрою всі роди визиску одної частини суспільства другою усунуть ся — то нищить ся по- дїл суспільства на кляси і настає повна свобода пригніченого людства.

Але-ж боротьба кляс є завжди боротьбою політичною і побіда пролєтарияту, себ-то социяльна революция можлива лише при конечній умові: щоби пролетария? здобув (заволодів) політичну власть.

Свідомим виразником клясового руху пролєтарияту, який є міжнародним являє ся міжнародня социяльна демократия, яка має цілию довести пролетария? до пізнаня його становища і зав- даннєм, зробити його здатним до боротьби: вона становить опір усякому затемнюванню клясових противеньсть, пробам буржуа- зийнах партий скористувати ся з робітників; вона організує про­летария? в самостійну політичну партию.

В наслідок неоднакового ступіня розвитку промислу і ріжниці социяльно-політичних обставин, соц.-дем. партиї окремих країн мають свої окремі завдання, крім спільних социяльним демокра­там всіх країн.

Позаяк самодержавний уряд, що панує в Росиї є в самій істо­ті своїй ворогом пролєтаріяту і стоїть на перешкоді вільному розвою суспільних сил всіх народів Росиї. Революцийна Українсь­ка Партия ставить своєю найблизшою задачею цілковите знищен- нє царату в спілці з революційними партиями всіх народів росий- ської держави; заміну його федеративною республикою з діленнєм держави відповідно історичній і национальній ріжниці земель з повною автономией) кождої области в внутрішних справах на під­ставі демократичної конституциї з забезпеченнєм прав кождої національности і залишеннєм права кождій складовій федератив­ній частині на повне державне відокремлення після бажання біль­шосте її людности, висловленого голосованием.

Для кращого розвитку пролєтарияту України і приготовления його до боротьби, виразник його клясового руху, Революцийна Українська Партия, при істнуючому капіталістичному устрою ста­новить для України сі вимоги:

Повна автономия України в внутрішних справах з забезпечен­нєм рівноправносте населяючих її национальностий і на підставі найширшої демократичної конституциї з Народною Радою, яко законодавчими зборами і яко вищою заступничою політичною інституциєю країни.

а) Загальне безпосереднє рівне і тайне голосование для особ обох полів, що дійшли 20 років життя, при виборах як до Народ­ної Ради, так і до всіх місцевих органів самоуправи. Право кождо- го виборця бути обібраним,во всі заступниці збори.

б) Пропорциональна система виборів. Виборчі видатки на пуб- личний кошт. Призначеннє виборів на не робучий день. Нагорода народних представників.

в) Право народу приймати або відкидати іпринятий Народною Радою новий закон. Самоуправа народу в громадах.

г) Право кождого горожанина переслідувати всіх без виїмку урядовців перед судом, без скарги до їх начальства.

д) Ненарушимість особи і мешкання горожан. Повна заборо­на ревизий ночних і обмеженнє денних жаданнем письменного наказу судової власти. Обмеженнє права увязнення осіб неспій- маних на місці вчинку, жаданнем письменного наказу судової власти. Право увязненого вимагати переведення слідства через представника судової власти в присутности оборонця протягом перших 12 годин після увязнення. Ненарушимість тайни приват­ної переписки.

е) Свобода совісти, слова, друку, зборів і спілок.

ж) Недопуск при жадних умовах часового знесення або об­меження всіх свобод і запорук.

з) Знесення паспортів про волоцюг і висилки етапом до дому. Свобода промислів.

і) Знищеннє станів і повна рівноправність своїх горожан не залежно від полу, национальности і раси.

и) Забезпеченнє незалежности суддів. Знесеннє специальних та виїмкових судів. Безплатне судовництво і защита на суді. Відшко- дованнє не винно арештованих і увязнених. Зостосованнє умов­ного засуду.

й) Знесеннє кари смерти і досмертної вязници. Знесеннє кари на тіло і иньших, що особливо принижують людську гідність. Знесеннє каторги, арештанських рот, дисциплінарних батальонів і одиночного арешту без права апільних прогульок і побачень; вза­галі змягчення тюрми і засланя. Залишеннє вязням права зай­мати ся своїми звичайними роботами.

к) Заміна постійного війська загальним узброєннєм народу. Питаннє війни чи мира рішаєть ся народними представниками.

л) Повне віддїленнє церкви від держави. Свобода визнання всіх релігий. Знесення державної запомоги церквам і їх представ­никам. Признание всіх церквий приватними товариствами, які не користували ся-б ніякими привилеями, але й не переслідува­лись би.

м) Відділеннє школи від церкви. Обовязкова, безплатна, світ­ська початкова (і фахова) школа. Безплатна наукова допомога. Безплатне наділюваннє всіх шкільних дітей стравою. Допомога родителям, яким задля економічних причин важко посилати дітей в школу; доступність всіх наукових закладів і допомога для осіб, що виявляють здатности до заняття наукою або штукою.

н) Подружжє обовязково горожанське. Знесеннє законів, утис­куючих свободу шлюбів і розвязання подружжя. Знесеннє ріж- ниці між законними і незаконними дітьми і знищеннє такої записи в документах дитини. Обовязок засібних родителів утримувати ді­тей. Утримуваннє дітей вбогих.родителів і не маючих таких на публичний кошт.

о) Знесеннє законів, ставлячих жінок в невигідне становище відповідно до мущин в области публичного і приватного права.

п) Знесеннє законів, що ставлять в понижаюче і виключне ста­новище т. з проституток. Знесення домів розпусти і зрівннаннє в карнім законодавстві торговлі жінками з вчинками проти життя.

р) Державна і громадська органїзация санітарної служби і безплатна медична поміч, безплатні ліки, безплатні похорони.

с) Знесеннє посередник податків і охоронних тарифів. Установ­ление поступового податку на доходи, маєтки і спадщину.

Для кращого розвитку здатности робучої кляси до боротьби і для охорони її від вирождення морального і фізичного — Р.У.П., ставить вимоги, які повинні бути застосовані до підприємств уся­кого роду і розміру: до великого промислу, до транзіту (шляхи і перевіз), до ремісницьтва, торговлі, домашної (кустарної) про­мисловосте до сільского і лісного хазяйства (з виїмком оброблю­вання селянами власною працею власної або нанято!’ земли), також до домашної прислуги:

1. Повна свобода страйків.

2. Максимальний 8-годинний робочий день для всіх категорий наємних робітників.

3. Що-тижневий відпочинок без перериву не менш 36 годин для робітників обох полів ві всіх галузях народнього хазяйства.

4. Заборона роботи дітей низше 16 років життя.

5. Заборона понадгодинної роботи.

6. Заборона ночної роботи з виїмком підприємств, де без пере- ривність технично конечна. Заборона ночної роботи жінок і недо­рослих (до 16 р.).

7. Заборона жіночої роботи в галузях, шкодливих для жіно­чого організму і увільненнє від роботи вагітних протягом 2 тиж­нів до — і 4 т. після родів, без позбавлення зарібку.

8. Застосованнє на фабриках, заводах, копальнях, варстатах всіх винаходів, що хоронять здоровлє робітників перед шкідливим впливом продукциї. При істнуваню двох способів продукциї біль­ше і менше-шкідливого, заборона першого.

9. Установа законом горожанської відповідальности хлібодав­ців, коли робітник стратить зовсім або почасти здатність до праці в наслідок нещасних випадків або шкідливих умов лродукциї, і увільненнє робітника від обовязку доводити, що ся втрата нас­тупила з вини хлібодавця.

10. Щотижньова виплата заробітку лише готовими грішми в робітні години під наглядом обібраних робітниками старшин. За­борона хлібодавцям накладати кари і роботи відлічування з заро­бітної плати. Відданнє роботи під нагляд обібраних старшин.

11. Заборона підприємцям користувати ся працею робітників, спроваджених з других місць, а також вязнів і війська за плату низшу від тої, яку дістають місцеві робітники.

12. Нагляд органів місцевої самоуправи з участю обібраних робітниками за санітарним становищем помешкань, які дають хлі­бодавці робітникам, а також установление законом необхідних гігієнічних умов для всіх промислових і торговельних закладів з відповідальністю за не виповвеннє закону. Безплатна медична до­помога робітникам на кошт.підприємців.

13. Побільшеннє числа фабричних інспекторів і інспекторок для всіх !промислових і торговельних закладів з наглядом обібра­них робітниками старшин за виповвеннєм фабричних законів. Ha- городженнє сих обібраних коштом держави.

14. Карне переслідуваннє підприємців за лопаннє законів охо­рони праці.

15. Заборона тримати учнів та учениць властителям варстатів, яких жорстоке поводженнє з дітьми доведено на суді.

16. Державні іпенсиї перестарілим робітникам.

17. Заложеннє бірж праці з участо всіх управ і представників від робітників.

18. Заложеннє ві всїх галузях народнього хазяйства промисло­вих судів, зложених по рівній части з представників робітників і підприємців.

Революцийна Українська Партия звертає пильну увагу на су­часне українське селянство, як для того, що інтересами україн­ського сільського пролєтарияту зараз опанували інтереси усього селянства в цілому, так і для того, що селянство з’являє ся зараз великою революційною силою, дякуючи свойому економічно-пра­вовому становищу.

Спіраючи ся в своїй діяльности на селі на числений український сільський пролєтарият Р.У.П. одночасово з тим вказує решті пра­цюючого і визискуваного селянства неможливість радикального поліпшення становища, навіть безнадійність сього становища при капіталістичнім устрою; вказує потребу социяльної революциї для користи сієї решти, о. б. що лише при переході засобів обороту і продукциї, в тому числі і земли, на власність народу усунена буде хронічна нужда дрібного селянства.

P.y.TL кличе дрібне селянство до своїх шерегів, O скільки воно може перейняти ся поглядом пролєтарияту і взагалі кличе його під прапор своєї демократичної програми.

Р.У.П. ставить своїм завданнєм причинити ся до свобідного розвитку клясової боротьби на селі до знищення февдальних пере­житків. В сьому напрямі вимагає:

1. Знесення викупної сплати; знесення всіх повинностей і по­датків, що спадають зараз виключно на селянство.

2. Знесення законів, ставлячих тепер окремого громадянина в повну залежність від громади, що до землі, переселення, виступу з громади, висилки та кари.

3. Повороту грошей, вже сплачених селянством, яко викупні податки; для сього конфіскувати монастирські і удільні землі, накласти окремий податок на землі великих земельних властителів, що скористували ся викупами. Обернення сих грошей на фонд для допомоги сільським громадам.

4. Повороту земли недорізаної селянам при скасуванні крі- пацьтва через експроприяцию чи викуп на кошт великого земле­володіння.

5. Права судів зменшувати великі арендні плати і признавати не маючими сили договори (умови), що містять кару за недодер- жаннє умови.

Партия, вважаючи, що тривале поліпшеннє становища робучих мас можливе лише під умовою широкої політичної свободи — виз­нає необхідним, щоби члени партиї керували ся в своїй діяльносте засадою, що першим завданням пролєтарияту України є зміна істнуючих політичних відносин відповідно програмі партиї.

Партия визнає, що економічна, як і політична боротьба про- лєтарияту і селянства України повинна вести ся під керунком Р.У.П.

Засобами політичної агітациї являє ся економічна боротьба, а тако ж всі зявища і події суспільно-політичного і национального життя, які дотикають ся пролєтарияту, або яко окремої кляси, або яко головної революційної сили в боротьбі за свободу.

Засобами економічної (а тепер і політичної) боротьби являють ся страйки для міського і сільського пролєтарияту.

Засобами політичної боротьби являють ся для пролєтарияту мінського демонстрації і протести; для сільського пролєтарияту і селянства — відмови від сплати податків і від виповнення повин­ностей, а також демонстрації, де можливо. Демонстрації повинні бути організовані. При насильствах над демонстрантами відпові­дати насильствами.

День перший мая являє ся міжнародним пролетарським сьвятом і новим роком; для пролєтарияту України є днем демонстраций проти самодержавя і капіталістичного устрою.

З огляду на те, що системний терор має рацию лише при організованих масових актах боротьби, а вимагає і величезної масової організації і окремої організації — Р.У.П. вважає террор зараз невчасним; окремими террористичними вчинками користує ся в цїли іполїтичної агітациї.

Уваги:

Програма, яку пропонує Київська Вільна Громада є лише ви­клад тих засад, якими В.Г. керували ся в своїй діяльности протя­гом усього свого істнування.

При викладі засад міжнародного социялїзму старали ся відті­нити де-які твердження, як то: різку протилежність і непримири­мість інтересів пролєтарияту а буржуазиї; відносне зубожіння ро- бучої кляси, пролетаризацію селянства (відбуває ся в подвійний спосіб: поверненнє в чистий сільський і мійський пролєтарият і про- лєтарів-селян, хоч маючих землю, алеж продаючих свою працю), творчу діяльність пролєтарияту, як з боку оргнізацийного (твор­чість нових форм) так і боку психічного. Все се вважало ся не­зайвим при істнуванню деяких сучасних течий соц.-демократичної думки, як бернштейниянство, мілєранізм, при пробах внести в програми с.-дем. партий дрібно міщанського елементу, як на заході так і на Україні.

Ставлячи пункт автономії України, К.В.Г.Р.У.П. керувала ся слідуючим: практично пункт автономиї України зараз для україн­ського пролєтарияту геть важнійше і істотнійше, а ніж пункт Самостійної України; крім того автономія безперечно являє ся етапним пунктом шляху до С.У. Через се Київс. В.Г. знайшла, що самостійна социялістична Україна мусить лишити ся лише ідеа­лом (який визнає ся), в програмі-ж minimum сей вимог цілком позбавлений рациї і значіння.

Українська суспільно-політична думка в 20 столітті.— Т. 1.—С. 114—121.

УКРАЇНСЬКА НАРОДНА ПАРТІЯ І НАЦІОНАЛЬНЕ ПИТАННЯ

Становище російських українців робітників

Розглянемо становище Українців, що жиють під Москалями і подивимо ся на сучасні відносини сих народів в загалі робітників окремо. Теж, що ми бачили в житті народів за кордоном, те саме ми спостерігаєм в житті Українців. Нещастє нашої нациї почало ся з 1654 року, коли Україна з’єднала ся у спілку, федерацию з мос­ковською державою. В сій спільці нарід український не зрікав ся своїх державних прав, права жити по своїй уподобі, себ то, права самопризначення. Та плід часи лихоліття, що потім насунули, Ук­раїнці стратили свої национально-полїтичні іправа і стали рабами Москви. Як завсігди бува при завойованню, переможці забрали грунти, добра в купі з волею людською.

І почала ся нове ненормальне хоробливе життє українського народу. Зрадникам, відступникам, Юдам рідного краю Москалі щедро дарували титули та земельну посілість в купі з людьми, а чесних іпатриотів України в кайданах гнали в тюрми та на Си­бір. При таких ненормальних умовах чесний елемент українського народу повинен зникати, а мерзенний, ганебний множити ся і ви­пихати порядний.

Горе тому суспільству чи народу, у котрого найнеморальніші і наймерзенніші члени мають більшу змогу винести і дати більше нащадку, як члени чесні і порядні! Тенденция простуватиме до повного знищення чесних людий, до повної деморалізациї суспіль- ства, деградициї духовної і фізичної. Смерть — доля такого су­спільства. Таке ми бачимо у нас після завоювання нашого краю Москалями.

Велика сила людий жила в багатстві одними ябедами та полі­тичними доносами на дїйсно чесних людий — патриотів України, а Москалі щедро дарували їх і боронили їх від народної помсти. Протягом 250 літнього панування Москви сї зрадники дали ціле поколїннє хамів і попихачів Московських.

Мерзенний, ганебний елемент в Україні одержав право невіпин- но ширити ся і панувати. І почала ся велика деморалізация. Бо­ронити інтереси свого краю, честь і свободу своєї нациї стало «не­розумним сепаратизмом». І все се буде ширити ся тим далі і дужче, чим довше буде пануваннє Москалів. Це необхідна умова народ­ного рабства в загалі. Весь сей моральний розклад буде істнувати доти, доки істнувати муть ненормальні умови; отсутність у народа політичної незалежности. Зневолена, закута в тяжкі кайдани ле­жить наша нация у ніг переможця Москаля; ліпші дїти її в не­волі, в тюрмі...

Почав Москаль порядкувати придбаним краєм новим рабом своїм. Найперш треба було перетяти усі засоби визволення для українського народу. Для сього треба було насамперед знищити джерело сьвітла народнього — национальну школу — сей могут­ній засоб в конкуренцийний міжнациональній боротьбі за життє. І школи українські були позачиняні, професори і студенти розіг­нані. Трохи згодом набудував Москаль свої школи з своєю ви- кладовою мовою. Для вироблення з українських дітей собі хамів і попихачів, в чому Москали помагали українські ренегати, напр. Феофан Прокоповч, Степан Яворский і иньш.

У вільного народу є своя национальна школа, що виховує пат риотів рідного краю, що раді життє віддати за честь і славу його. У вільного народу школа розвиває духовну природу його дітий і будує підставу їх материяльного гаразду. У народа — раба — чужа школа, де діти його вчать ся геньбати своїм краєм, своєю нациєю, мовою і культурою і намагають ся 'бути патриотами народа ∣πepe- можця.

У народа раба чужомовна школа, незрозуміла по мові, не від­повідна псіхічній структурі данного, етичного типа, не може сприя­ти розвитку духовному, а через те і досягненню духовного і мате­рияльного гаразду.

І Москаль досяг своєї мети: такі прищепив нашим дітям, вихо­ванцям його шкіл, виключаючи небагатьох, ненависть і зневагу до всього українського. І зруйнована богата і давна українська куль­тура! Нарід український все швидше і швидше йде по сходах у темряву а рівнобічно зникає моральність і культурні форми життя.

Рівень культурного розвитку селянина понищав о стільки, що він уже не має слів для вислову розумінь хоч трохи абстрактних: свою мову він забуває, а чужої не навчив ся і лишив ся таким рабом без мови. І ми бачимо; що Українці і їх гнобителі Москалі та Поляки поставлені в різні умови: одні пануючи (Москалі та По­ляки) мають усї засоби і змогу невпинно розвивати ся, другий зневолений, Українці, без права розвивати ся.

Хто одержить 'перевагу в економічній боротьбі? Ясно — нарід московський і нарід польський. Ми бачимо що усї богацтва і капі­тали України швидко переходять до рук Москалів та Поляків, що як сарана обсїли наш край одні в Росиї другі в Австриї. Так га­лич злїтаєть ся на труп...

І став земельний володарь-москаль, фабрикант-москаль, кра- мар-москаль, усе Москаль або Поляк а Українець все низше і низше йде по сходах до ступінї робочого товару. І стали Україн­ці, виключаючи небагатьох, складати ся майже виключно із селян і робітників, та і в сїй верстві заняли останнє місце, яке лиши­лося не заняте Московськими або Польськими робітниками. І ро­бітники і селян наші з’убожені, здеморалізовані, без пошани до своєї национальности.

Із того, що тут доведено, можно уже зробити де-які виводи відносно будуччини Українців. Москалі що часу, то з більшим усьпіхом конкурують з Українцями на економічному полї; проми­сел і торговля а з ними і капітали все більш і більш гуртують ся в руках Москалів. Усьпіх в загалі надає пихи і погорди і очевид­но недалекий той час коли москаль голосно скаже: «було б не­розумно узяти у дїтий хлїб і кинути собакам; дбаймо тільки про своїх дїтий». А робітники Москалі? їх зараз утискує правительст­во і капіталізм. При сїх обставинах в загалі можно сподівати ся симпатиї і співчуття до нас нациї раба, бо хто стражде, той зда­тен співчувати стражданням другого. Але і нині москалі робітни­ки не тільки не симпатизують нашим справедливом вимогам рів­ної свободи, але відносять ся незвичайно вороже навіть до най- меньшого натяку про се. Можно уявити про се. Можно уявити собі, чого нам можно буде сподївати ся тоді, як Москалі робітники здобудуть собі політичні права; вони будуть відносити ся до нас так, як нині Нїмці, Англїчани иньші робітники пануючих наций відносять ся до зневолених наций.

Ясно, що тодї сї спілки, що нині істнують, збільшать ся над­звичайно і матимуть непереможну економічну силу.

Сї спілки робітників-москалів будуть забороняти свойому гос­подарю капіталісту приймати на свою фабрику чи завод робітни­ків нашої нациї погрозою страйків і в загалі як се роблять нині англійські і німецькі робітники проти Ірляндців, Чехів і иньших.

І не буде Українцям місця на бенкеті життя: джерело істнован- ня — промисловість буде зачинено для них волею пануючої нациї, котра сї джерела вжиє на свою користь. І тоді настане для Ук­раїнців смерть економічна, що завсїгди йде слідком за смертию політичною.

І сучасна доля Ірляндців буде долею Українців. Українець буде жити в барлозі без ліжка, печі' і покривала в купі з свинями в голодї і хворобах.

А Москаль-робітник утворивши величезні спілки, міцну під­ставу свого материального добробуту, купатиметь ся в роскошах, що дає цивілїзация дужим сьвіта сього.

Он яка доля жде українську нацию! Вороги нинї не сплять та дуще і дуще кують наші кайдани і тим зміцняють свої сили.

Поки ще не пізно, поки ще московські органїзациї слабі і не­численні, поки ще вони всю увагу покладають на здобуттє собі політичної волі з під пяти самодержавія, а польські організації вибивають ся з під национального утиску ми мусимо утворити свої організації для боротьби за свої права. Тільки национально-укра- їнська робітнича організація може виратовати Україну від недолї, що вже насунула ся і страшить смертю.

Українським робітникам, що в купі з селянами становлять усю українську нацию, нема жадної нациї добивати ся для Росії конституции Ce була б тільки зміна, але не полекша кайданів. Звичайно, коли б Москалі добили ся нарешті конституциї для Росиї, ми Українці скористували ся би нею як найповнїйше, але принести хоч їдну жертву для осягнення росийської конституциї уважаємо шкідливим цвіндреннєм национальних сил.

Усї сили, усю працю, усї жертви віддамо виключно на само­стійну Україну. Українські робітники повинні мати на оцї раз-у- раз повне вигнаннє з України чужинців і утвореннє своєї само­стійної держави, бо на Україні, як нїгде в сьвітї, питаннє социяль- но-економічне є заразом питаннєм национальним. Через те, що вищі верстви українського суспільства чужі: московські або польські чи угорські, а нацию складають тільки селяни та робіт­ники.

От же органїзуваннє усїх українських робітників в одну націо­нальну армію з метою вигнання з України усіх зайд, хтоб вони не були і захопленнє в свої руки усїєї української промисловосте, националізация її, чи шляхом права, чи шляхом примусу — се ста­новить ціль української народньої партиї в сфері робітницького питання, яка всюди і завсїгди тримаєть ся сього правила: Украї­на з її добрами тільки для Українців, а не для чужинцїв.

Таким чином українська народня партия хоче зорганізувати приготувати частину українського народу, що стогне під неволею московською у Росиї до здійснення великого национального ідеалу: Єдиної нероздільної вільної самостійної демократичної України осьвічених робучих мас до засновання тії великої держави нацио* пальної, у яку увійдуть усі частини українського народу.

Українська суспільно-політична думка в 20 столітті.— Т. 1.— С. 110.— 113.

МАТЕРІАЛИ ДРУГОГО З’ЇЗДУ РЕВОЛЮЦІЙНОЇ УКРАЇНСЬКОЇ ПАРТІЇ

Резолюція про назву партії

Вважаючи теперішню назву невідповідаючою соціял-демокра- тичному програму практиці партії, II черговий з’їзд партії ухва­лює назву «Революційна Українська Партія» змінити назвою: «Українська соціял-демократична Робітнича Партія».

Резолюція про теоретичну програму партії

Виходячи з того що пролетаріят цілого світу живе в однакових умовах капіталістичного суспільства, що погляди ортодоксальної соціял-демократії на сучасне буржуазне суспільство і на закони його еволюції, однакові в усіх краях,— приєднуючись тому до постанови інтернаціонального соціялістичного конгресу в Цюриху в 1893 р., котрий в своїй резолюції в справі програми maximum соціалістичних партій висловив бажання, аби вони мали цю про­граму зформульовану в одних і тих-же виразах:

ІІ-й черговий з’їзд УСДРП, вважаючи теоретичну програму Германської соціял-демократії, вироблену на з’їзді в Ерфурті в 1891 році, за найкращий і повніший вислов теоретичних поглядів інтернаціональної революційної соціял-демократій,— приймає тео­ретичну частину Ерфуртської програми.

Резолюція по національному питанню

Вважаючи, що національний гніт — одна з прояв панування капіталізму в сучасному буржуазному суспільстві, веде до куль­турної, економічної і політичної відсталосте пригнічених націй і тим шкодить розвиткові класової самосвідомосте і класової бо­ротьби пролетаріяту цих націй, що національний гніт, викликаючи серед усіх клас «пануючої» і «пригніченої» націй зріст націона­лізму і солідарносте клас, затемнює протилежності класових ін­тересів пролетаріяту і буржуазії, що завдяки цьому всьому збіль­шується панування буржуазії над пролетаріятом — з’їзд УСДРП оголошує: складаючи один з отрядів міжнародної соціял-демокра- тії, ворожої не тільки економічній експлоатації, але і всякій експло- атації і всякому пригніченню проти кого-б вони не направлялися,— як-найенергійніше буде боротися проти національного гніту за рівні права всіх націй на вільне існування і вільний розвиток, твердо обстоюючи право націй на самоопреділення, на такі полі­тичні інституції, котрі забезпечували-б їм вільний культурний і громадський розвиток.

Резолюція про автономію України

Маючи на увазі, що процес економічної централізації являється лише однією стороною економічної еволюції, другою-ж стороною її є економічна децентралізація, котра тягне за собою децентралі­зацію політичну, що форми політичні пристосовуються до інди- відуальних^ економічних, побутових, психологічних і культурних обставин її, що в інтересах демократії державного ладу потрібна децентралізация законодавства, адміністрації й судівництва, що в інтересах усунення, оскільки це можливо в капіталістичному су­спільстві, національного гніту потрібно передання усіх тих справ, в котрих виявляється національний гніт в руки представницького зібрання національно-територіяльної одиниці. В інтересах розвит­ку класової боротьби і продукційних сил на Україні, ІІ-й черговий з’їзд УСДРП приймає в свою програму постулат Автономної Ук­раїни (Україну з’їзд визнає лише в межах етнографічних) з пра­вом законодавчим в тих справах, котрі торкаються лише народу, мешкаючого на території України.

Резолюція про відношення до буржуазної демократії взагалі і до української демократії зокрема

Приймаючи на увагу, що різні демократичні партії, прикрива­ючись загально-людськими і особливо що до України, ще й за­гально-національними інтересами, затуманюють класову свідомість пролетаріяту справді-ж в своїй діяльності цілком керуются кла­совими інтересами буржуазії, що дякуючи своєму класовому ста­новищу навіть в справі знищення абсолютизму, буржуазна демо­кратія не являється до кінця демократичною (бо не ставить в своїх програмових вимогах демократичної республіки) і не рево­люційною (бо не користується революційними методами боротьби за політичну волю) — в чому особливо показала себе українська демократія, представлена двома партіями — Українською Демо­кратичною і Українською Радикальною,— черговий з’їзд УСДРП постановив:

1) як-найенергійніше розкривати класові підвалини як буржу­азної демократії взагалі, так і української зокрема.

2) ніякі постійні спілки чи блоки з ними для УСДРП немож ливі.

3) вважати можливими масові змови з ними під час окремих виступів, не відступаючи ні на крок від своєї програмової і орга­нізаційної незалежности.

Резолюція про національні організації пролетаріяту

Спільні умови економічної експлоатації і політичного пригні­чення пролетаріяту всіх націй Росії всевладно висовують потребу для успішности класової боротьби всеросійського пролетаріяту спільної програми і тактики робітничої класи цілої Росії, що мож­ливо лише при з’єднанні всіх революційних соціял-демократичних партій і організацій в єдину СДРП Росії. На увазі-ж того, що економічні умови, політико-юридичні обставини, класова структу­ра, культура і мова не ідентичні в різних націях, лише ті органі­зації робітничої класи, що виростають зі всеї суми конкретних обставин життя даного пролетаріяту можуть найкраще вияснити протилежність класових інтересів, розвивати класову самосвідо­мість в кожній нації, боротися з націоналістичними тенденціями, провадити і направляти класову боротьбу пролетаріяту даної на­ції в спільній економічній і політичній боротьбі робітничої класи в цілому,— 11-й черговий з’їзд УСДРП, визнаючи принцип націо­нальних організацій пролетаріяту, не обмежуючи територіяльними рамками, як-найенергійніше висловлюється за сполучення всіх соціял-демократичних партій і організацій в єдину державну со- ціял-демократичну робітничу партію Росії.

З’їзд доручає ЦК зробити всі заходи в цьому напрямку, обстою­ючи на установчому з’їзді всіх соціял-демократичних партій і організацій слідуючі пункти: 1) УСДРП вважається єдиним пред­ставником українського пролетаріяту в партії, посилає своїх пред­ставників на з’їзд і в ЦК СД Росії; 2) УСДРП самостійна в своїй діяльності, має право улаштовання власних з’їздів, Комітетів, ЦК і місцевих видавництв; 3) вищою інстанцією для всіх організацій являється з’їзд СДРП Росії; 4) класовою -боротьбою всього про­летаріяту певної місцевости керує місцева організація, що скла­дається з представників національних організацій (федеративні комітети).

Резолюція про співробітництво в буржуазній пресі

Вважаючи на те, що в своєму розвитку боротьба соціял-демо- кратії з буржуазією неминуче виливається в головній своїй части­ні в форму боротьби з певними буржуазними партіями, що партій­на буржуазна преса в боротьбі з соціял-демократією вживає всіляких засобів, аби знищити вплив с-д. і її діячів на маси і що співробітництво в партійній буржуазній пресі літераторів О.-Д. ставить їх в ролю ворогів пролетаріяту, ІІ-й черговий з’їзд УСДРП лічить неможливим співробітництво членів партії в партійній бур­жуазній пресі.

Додаток. Що до участи в непартійній буржуазній пресі, то в кожному окремому випадку розв’язання справи віддається тій міс­цевій організації, в якій перебуває член партії, що хоче співро­бітничати в буржуазній пресі.

Услід за цією резолюцією було ухвалено «програм УСДРП», що повторював достоту, за кількома незначними, чисто стилістич­ними змінами відомий уже нам проект, написаний ще для старої РУП і видрукуваний свого часу в «Гаслі». Найбільших змін що до форми, а не змісту, зазнав «аграрний програм», де було змінено порядок пунктів і встановлено нову загальну вимогу, що партія вимагає «знищення усіх пережитків кріпацтва в аграрних від­носинах».

Українська суспільно-політична думка в 20 столітті.— Т. 1.— С. 153—157.

ПРОГРАМА УКРАЇНСЬКОЇ ДЕМОКРАТИЧНОЇ-РАДИКАЛЬНОЇ ПАРТІЇ

(уривок)

Російська Держава перетворяєть ся на державу парляментарну. Одначе яка б не була конституція демократична, вона тільки тоді дасть людности спромогу мирно розвивати ся, коли не буде цен­тралістичною. Як забезпечуть ся права одиниці — громадянина, так саме мусять бути забезпечені ще й права одиниці коллектив­но — нації, народности. Росія — держава така велика, так багато живе в їй усяких народів, не однакових і побутом, і культурними економічними прикметами, що коли до всіх частин держави, до всіх народів, прикладатимуть ся однакові закони і однакові спо­соби порядкування, то неминуче і закони й способи суперечити- муть справжнім потребам і вимаганням народів і країн. Через те децентралізація мусить бути доведена до того щоб кожна на­родність на своїй території мала автономію з правом місцевого краевого законодавства. Коли тепер не всі, може, частини держа­ви розуміють потребу такого ладу, то в усякому разі основні закони держави повинні забезпечити кожній народности, кожній країні змогу завести собі автономію тоді, коли вона сього за­бажає.

Таким робом Українська Демократично-Радикальна Партія, обстаючи в справах політичних за глибоко-демократичну державну конституцію, в той-же час розуміє се так, що реформована держа­ва мусить бути федерацією рівноправних автономних національ- но-територіяльних одиниць Такої автономії вимагає Партія і для свого Українського Народу на всій тій території, яку він фактич­но тепер заселює суцільною масою.

Що до справ економічних, то Партія бореть ся проти всякої експльоатації, від кого б вона не йшла — від людини, громади, краю чи держави, і вважає, що соціялїстичний лад, до якого пря­мує людськість, найкраще забезпечить інтереси людей; через те земля зі всіма її багатствами, всі фабрики, заводи, робітні і всї способи й знаряддя до праці з часом повинні стати спільною народ- ньою власністю. Тим і економічну програму Партія виставляє таку, яка веде людськість до здійснення сього ладу.

Заснована на Вкраїні російській, Партія тут і виявляє свою роботу. Але се не значить, що ми відокремлюємо себе від тих час­тин нашого народу, які живуть по-за межами Росії. Думка про відрізнені частки національного тіла ніколи не може покинути живу націю,— не покине вона й нас і виявлятиметь ся в наших вимаганнях, у нашій тактиці й політичній боротьбі.

/. Загально-державні політичні справи

1. Новий лад мусить забезпечувати загально знані вже людські права і найперше — волю від кари на тїлї, від кари на смерть та від кари вічною тюрмою — кари, що часом буває гірша за смерт­ну; потім — незайманість особи, оселї й листування без судового декрету. Опріч того, кожна людина мусить мати волю; а) оселя­ти ся й жити скрізь, добирати собі яке схоче діло й порядкувати своїм добром як схоче, без ніякого окремого дозволу; б) вживати, рідної мови в приватному й громадському житті; в) говорити, писати й друкувати що хоче, відповідаючи тільки перед судом, коли зламала закон; г) належати до якої хто хоче віри, або й ні до якої; д) збирати ся на збори, гуртувати ся в спілки й товариства, страйкувати. Громадянські права й повинности мусять бути рівні для всіх, усі привілеї кляс, станів, полу, віри, нації мусять бути скасовані.

2. Кожна національність, з яких тепер складаєть ся Росія, му­сить мати автономію на своїй території з окремою краевою репре- зентаційною радою, якій належатиме іправо видавати закони й по­рядкувати у всіх справах в межах сієї території. Кожна така авто­номна одиниця має право рівне з правом кожної иньшої одиниці. Реформована держава мусить бути федерацією таких національних одиниць.

3. Зв’язком, що об’єднуватиме сї автономні сдиниці є парля- мент, який складаєть ся з послів, оплачуваних із державних кош­тів і вибраних на підставі: а) вселюдного, рівного, безпосеред­нього виборчого права з таємним голосуванням; б) пропорціональ­но!’ системи виборів, яка давала б заступництво і меншости. Право вибирати і бути вибраним має кожен громадянин 21 року без ріжниці полу, віри і національности.

4. Державний парлямент пильнує, щоб згадані права грома­дянина і нації були забезпечені скрізь по державі. Опріч того до парляменту належать тільки оцї загально-державні справи: а) зно­сини з иньшими державами; б) фінанси для загально-державних справ; в) позадержавна торговля і мито; г) загально-державна армія та справа війни й миру.

Увага до п. г). Армія має бути реорганізована; служба відбу- ваєть ся в межах рідної країни; час служби має поступово змен- шати ся, щоб таким робом перейти від регулярної армії до міліції, а межинародні суперечки залагоджувати полюбовним судом.

//. Лад на Україні

5. Усїма справами на теріторії України має порядкувати Укра­їнська Виборна Народна Рада (сойм). Вона складається з послів, оплачуваних з краєвих коштів і вибраних на підставі: а) вселюд­ного, рівного безпосереднього виборчого права з таємним голосу­ванням; б) пропорціональности виборів. Право вибирати і бути вибраним має кожен громадянин 21 року без ріжниці полу, віри і національности. Законодатний період мусить бути не довший як три роки; законодавство народне (референдум та ініціятива). Ви­бори і голосування мають одбувати ся в показані в законі праз- никові дні.

6. Українська Народня Рада сама виробляє краєву конститу­цію, яку не може ні відміняти, ні касувати загально-державний парлямент, але ся конституція не може суперечити вище згаданим основним вседержавним законам.

7. Українська Народна Рада має право рішати всі ті справи, які не належать до державного парляменту. Вона, яко хозяїн краю, порядкує всіма землями й водами Української теріторії.

8. Краєва конституція мусить дати право широкого самовря­дування громадам сільським і городським і тим округам, у які громади могли б обєдиняти ся. Кожна така округа має свою окружну раду, з правом самоврядування в межах округи.

9. Краєва Народня Рада (сойм), окружні ради й громади при­ручають виконувати свої постанови вибраним людям, одвічальним перед тими зборами, які їх вибрали.

10. Ся виборна влада і взагалі всі урядовці мусять бути краєві люде.

Українська суспільно-політична думка в 20 столітті.— Т. 1.— С. 147—149.

ЗАЯВА УКРАЇНСЬКОЇ ПАРТІЇ СОЦІАЛІСТІВ-РЕВОЛЮЦІОНЕРІВ

Товариші/

Недавно ми були свідками одного з найбільш величних і пре­красних явищ в історії революції народів. Під ярмом крівавого царату віками стогнали народи, схилившись над тяжкою працею, не маючи змоги дати одсіч лютим катам.

Та нараз перед нашими очима, почувши в собі силу, той спо­конвічний раб розправив свій стан, гордо підняв до гори голову і з усмішкою на устах та з окликом — «Свобода!», завзято кинув­ся в бій з тиранами, котрі так довго тримали його в темноті, у злиднях та безправстві.

У кожного з нас ще стоять перед очима образи буйного розма­ху сили народа, розбиваючого кайдани. Кожен ще чує в собі від­гомін побідних звуків марсельєзи...

Ми оглядаємося на минуле і застигаємо в здивованню перед величним явищем, до появи якого в великій мірі спричився і наш український народ.

Та боротьба ще тільки розпочата, мусимо і далі збройною силою здобувати належні працюючому людові права.

Життя не чекає... Незадоволення в масах росте, горючий мате- ріял призбирується, поволі підготовляється новий вибух. Під спокійним зверхнім виглядом суспільности, під тією кригою, що мов би сковує на якийсь час життьову енергію громадянства, од- буваються процеси непомітні для звичайного ока...

Оця міжреволюційна тиша дуже важна, бож від неї залежить характер і сила слідуючого вибуху повстання. Отже ж не час спо­кійно сидіти, користаймо з цього спокою, який віщує велику бурю...

До всіх тих, у кого ще не виснажила революція, а з нею і реак­ція, соків з душі і мізку, звертаємося з окликом тіснійше стати в ряди борців проти урядової самоволі, економічного визиску та політичного і національного безправ’я українського народу...

Тай зараз не все спочиває. Багато наших організацій і това­ришів, не покладаючи рук, і далі провадять без перерви соціялі- стично-революційну пропаганду та організацію між народом, бра­кує лище ще одноцільної, міцної організації...

До єднання взиваємо тепер товаришів, закликаємо гуртуватися в нашу Українську Партію Соціялістів-Революціонерів!

З цим зазивом звертаємось до всіх співчуваючих товаришів без огляду на державні кордони та океани.

Тут же мусимо зазначити, що ми вступаємо на боротьбу знову з тією самою програмою і тактикою, яких трималися досі. Ми є українські соціялісти і революціонери. Разом із працюючим селян­ством, пролетаріятом і інтелігенцією йдемо на боротьбу за спов­нення соціялістичних окликів, за економічну і політичну рівність — за соціялізм.

Українці є окрема нація з відмінними, ніж у других народів, обставинами політичними, економічними, суспільними та культур- но-просвітними.

Будуймо ж свою власну організацію і йдімо з пламенною про­повіддю наших ідей у зрозумілій народові рідній мові. До бою ж підемо разом з братніми організаціями других народів і спільними силами повалимо лютого ворога — російське самодержавіе і цен­тралізм.

Як відомо, в 1906 році повстали майже рівночасно «Українська Партія Соціялістів-Революціонерів» і бойова організація під наз­вою «Українська Народня Оборона».

В 1907 році «У.Н.О.» мала свій останній з’їзд, на якому крім спеціальної бойової діяльности приняла програму Українських Со­ціялістів-Революціонерів і таким чином злилася з нею. Отже з того часу є одна організація «Українських Соціялістів-Революці­онерів» і один центральний заряд — «Головна Рада».

Несприятливі обставини, не дали змоги «Головній Раді» УПСР розвинути до тепер свою діяльність так широко, як вона того ба­жала. А ось тепер, зваживши оскільки важна для нас наступаю­ча хвиля, «Головна Рада» рішила візвати всіх товаришів до по­новлення старих організацій і до засновання нових і нагадує всім товаришам про велике значіння партійної дісціпліни.

Де не бракуватиме доброї волі, там організація буде!

Рівночасно просимо готовитися до партійного з’їзду, про який блищі інформації подамо у свій час.

Одним із головніших заходів «Головної Ради» тепер є подбати про власний орган, який сподіваємося при спільній праці всіх то­варишів, вийде в недалекім часі.

Орган допоможе нам освітити ріжні питання нашої програми, тактики та партійного життя. Тоді ми не будемо розпорошені, то­ді ми будемо сильні своєю солідарністю та ясним розумінням свого завдання і зможемо гордо кинути нашим ворогам:

Нехай живе революція!

Нехай живе Українська Партія Соціялістів-Революціонерів!

Хай живе соціялізм!

До бою за «землю і волю»! Свобода всім народам! Для нас — вільна Україна!

Серпень, 1911 року

Головна Рада УПСР

Суспільно-політична думка в 20 сто­літті—Т. 1.—С. 165—167.

ПРОГРАМА УКРАЇНСЬКОЇ ТРУДОВОЇ ГРОМАДИ В ДРУГІЙ ДЕРЖАВНІЙ ДУМІ

Од української думської громади

Порішивши одділитись в самостійну парламентську українську громаду і повиходити для цього з инших фракцій, до котрих ми попереду належали, ми добре розуміли, який це важний вчинок, і уважаємо потрібним, щоб не було ніякого непорозуміння, при­людно висловити ті причини, з яких це сталось.

Російська імперія, як відомо, виникла з Московського царства, котре витворилось більш меньш насильним приєднанням сусідніх держав і земель. Вона поширилась і зміцніла теж через подібні захвати як в Європі так і в Азії,— і тепер складається з багатьох ріжних частин, що иноді держаться купи лише оружною силою і дуже боляче відчувають, що вони підлеглі пануючому велико­руському народові і його центральному правительству. Вони тим глибше почувають свою підлеглість, що як тільки котра з цих невеликоруських частин спробує хоч трохи оберегти свої націо­нальні осібностн, то на це вже правительство дивиться, як на по­літичний сепаратизм (бажання одділитись), котрий загрожує цілости і єдности російської держави.

Тепер, коли Російська імперія зробилась конституційною дер­жавою і коли її основні закони (статьї 72—81), забезпечують усім россійським громадянам не розбіраючи нації та віри, вільний роз­виток, ми не тільки не бачим в законодавчій діяльности прави­тельства якоїсь переміни поглядів на права невеликоруських на­родів, але в газетах, близьких до уряду, чуєм старі обвинувачення в політичнім сепаратизмі,— і цим обвинуваченням, як видно, спо­чувають і де-які з політичних партій, що виробились в Думі.

Між тим політичне оділення од Росії кого-небудь з її без­правних народів,— так само й України,— ми признаємо за немож­ливе і небажане.

Не кажучи вже про те, що таке одділення порушить загальну політичну рівновагу Європи, що воно може викликати чужоземне втручання і закінчитись новим поневоленням народів, що шукають волі,— це політичне одділення, щоб його здійснити і забезпечити на далі незалежність і силу нової держави, вимагало-б такого напруження економічних сил, якого така держава не змогла б ви­тримати. Далі, коли-б такій державі і посчастило, вона конечно мусіла б підпасти під економічну і політичну залеглість од дужчих сусідів, так, як це ми тепер бачимо у Руминів, Болгар, Сербів, Чорногорців і т. и. З другого-ж боку, народи, що складають су­часну Россію, за сотні літ спільного життя дуже багато внесли в загально-державний культурний і матеріяльний капитал — і не можуть зректись од нього. Не витворювати нові держави по ста­рим зразкам повинні тепер поневолені народи Росії; вони повинні йти до такого перероблення російської держави, як вже там вона не-склалась,— щоб кожному народові була забезпечена свобода самостійного розвитку і життя на своїй землі.

Отже ми не признаємо ні можливим, ні бажанним порушення цілості і єдности Россійської держави, а навпаки бачимо в тій цілости і єдности конечну умову сили для забезпечення будуччини всіх народів Росії,— і про це заявляємо зовсім певно і рішуче.

Але ця цілість та єдність російської держави буде міцна і не­порушна лише тоді, як народи, що складають Росію, будуть звяза- ні між собою не військовою силою і централізацією урядування, а через справжню спільність інтересів, котру всі будуть признава­ти. Вживання трохи не всіх економічних і політичних сил держави на те, щоб удержати слухняними всі її ріжні частини і щоб під­держати адміністративну централізацію, вже привело до того, що добробут люду і навіть зовнішню безпечність краю тепер не можна уважати за певні.

Один тільки єсть вихід з цього становища. По нашому глибо­кому переконанню,— це рішуча і конечна переробка державного урядування на національну і терріторіальну (краєву) автономію всіх країн Російської Імперії, котрих людність повинна одержати права самовиразу і самоурядування.

Через те, маючи, на увазі, що жадна з політичних партій Дер­жавної Думи не виставила досі питання про краєву автономію в усій повноті і для всіх недержавних народів Росії, а в тім і для нашого рідного краю — України, ми ставимо своєю особливою ме­тою досягнути цього не резолюціями чи політичними програмами, а міцними державними установами; для цього, а також і для обо­рони всіх окремих інтересів України в загальнім законодавстві,— ми рішили зьєднатись в одну українську парламентську громаду, повиходивши для того з партій, до котрих ми досі належали.

Єднаючись таким чином для того, щоб добитися заведення ав­тономного ладу в усій Росії і визволення нашої України з неволі, зостаючись вірні українській національній думці, котра завжди йшла не ухиляючись поруч з думками демократизму й поступу, ми зовсім не думаємо одрізнятись од загальних -політичних і еконо­мічних змагань инших опозиційних партій. Поруч з тими партія­ми в Думі і в можливо повній згоді з ними ми будемо добиватись політичних і громадянських прав кожному з люду Російської дер жави, на умовах повної рівности, не розбіраючи віри, нації і полу, будемо добиватись поширення прав народного представництва що до законодавчого почину, що до бюджета і догляду над діяльні­стю міністерства, одвічального перед Думою.

Що до економічних справ, то на першу чергу ми ставимо здо­буття народові землі, котрою користувалися б тільки ті, що при­кладають до неї свою працю. Для того ми уважаємо потрібним перевести законодавчим способом через Державну Думу примусо­ве одбірання в краєвий фонд казенних, удільних, кабинетських, манастирських, церковних і всіх тих панських земель, котрі пере­важають трудову норму, щоб віддати їх на урівняне вживання трудового народа.

Що до робітницької справи, то ми будемо вимагати восьмиго­динного робочого дня, оборони праці жінок та дітей, страховка на старость та на случай знесилення. Домогаючись скасування економічного кріпацтва, ми не бачимо великої ріжниці межи при­мусовим одбіранням земельних чи заводських маєтків. Що до цього, то на першій черзі треба поставити ті фабрично-заводські підприємства, котрі стосуються до хліборобства (сахарні, вино­курні то що).

Отже ми не розходимось в основних завданнях що до парла­ментської роботи з иншими опозиційними гуртами — і через те рішуче одхиляємо всякі докори, ніби ми дробимо чи ослаблюємо сили демократії або забуваємо загальні інтереси держави за сво-.ми національними змаганнями. Наше глибоке переконання,— що наш виступ логично виходить з сучасного становища держави і з самих насушних її потреб, що ждуть задоволення.

Українська суспільно-політична дум­ка в 20 столітті.— Т. 1.— С. 160—162.

ДОКУМЕНТИ «СОЮЗУ ВИЗВОЛЕННЯ УКРАЇНИ»

Наша плятформа

Українські землі по обидва боки австро-росийського кордону є не тільки одним з головних теренів сучасної європейської війни, а також одною з причин і предметом війни.

Українці добре розуміють, що у війні сій ходить головно O їх долю, ходить о те, чи в результаті війни український Піємонт в Австрії буде знищений, чи українське житє розцвіте також по той бік Збруча, аж за Днїпро і над Чорне море, і тому не можуть зоставати ся німими свідками теперішніх подій, а голосно і рішу­чо підносять свої неоспоримі права на національну самостійність.

Обєктивна історична конечність вимагає, аби між західною Европою і Москівщиною повстала самостійна українська держа­ва. Потрібне се для осягнення і утревалення європейської рівно­ваги, є се в інтересі народів австро-угорської держави, а передо­всім в інтересі німецького народу в обох цїсарствах, а для україн­ського народу було б се здійсненнєм вікових його мрій і зусиль.

В зрозумінню сеї історичної конечности росийської Українці покликали до житя центральну загально-національну організацію, яка взяла на себе репрезентацію під теперішню хвилю національ­но-політичних і соціяльно-економічних інтересів українського на­роду в Росії. Організацією сею є Союз визволення України.

В Союзі репрезентовані всі ті політичні напрями, що стоять на становищи державної самостійности українського народу, а реалі­зацію своїх національно-політичних і економічних стремлїнь в да­ний момент звязують з розбиттєм Росії у війні.

Національно-політичною плятформою Союза є державна само­стійність України.

Формую правління самостійної української держави має бути конституційна монархія, з демократичним внутрішнім устроєм по­літичним, однопалатною системою законодавства, горожанськими, язиковими і релігійними свободами для всіх національностей і віроісповідань, з самостійною українською церквою.

На випадок прилучення до Австрії більшої чи меншої україн­сько-російської території буде Союз обстоювати за створеннєм з усіх земель, заселеним українським народом в Австрії, осібного автономного краю.

Одночасно зі збудованням самостійної української держави має бути переведена радикальна аграрна реформа на користь селян­ства. Є се основний економічний постулят визволення України.

Практичною своєю задачею ставить Союз визволення України:

1. Організацію українських суспільних сил для переведення в житє постулятів Союза.

2. Переведение національної громадсько-політичної організації українсько-росийських земель, о скільки вони будуть окуповані у війні з Росією.

3. Приготовление скликання українського національного кон­гресу, якийби заняв становище про форму правно-державної орга­нізації відібраних від Росії в наслідок війни, чи на основі рішен­ня міжнародної конференції українських земель, про внутрішний політичний устрій, аграрну справу і пр.

4. Виступи в обороні інтересів українського народу і його на­ціонально-державних змагань перед правительствами воюючих держав і перед міжнародними конференціями.

5. Популяризацію української справи в Европі через видавницт­во публікацій, кореспонденцій і пр.

Союз визволення України в своїй дїяльности стоїть в контакті з австрийськими Українцями.

Вірячи в остаточну побіду австро-угорської і німецької армій в розбиттє Росії, вірять Українці і в те, що на руїнах росийської імперії, сеї тюрми народів, встане.

Вільна Самостійна Україна.

ДО УКРАЇНСЬКОГО НАРОДУ В РОСІЇ!

Люті часи настали для нас! Щойно десять років минуло від японської війни, а вже маємо нову! — За мало стало цареві гро­шей і крови власних підданих. Цілий світ захотїв він загарбати під своє ярмо! А передусім австрийську Галичину, де живе більш як 4 міліони таких самих Українців що й ми. Кровю хотів він за- ляти сей край.— Вкрити його тюрмами і шибеницями. Щоб і на­ших братів з закордону закувати в московські кайдани.

Тому на Росію лише паде вина за сю війну.

Коли тисячі наших людей ляжуть трупом — знайте, що се є вина Росії!

Коли голод і холера завитають до нас — се є вина Росії!

Коли старцями і каліками вкриється Україна — се є також вина Росії!

На наше щастє військо австрийсько-німецьке є дужчим від цар­ського. Вже тікають перед ним царські генерали! Вже Австрійці вступають на Україну. Наш слушний час настає!

Довго знущали ся над нами царські посіпаки! Довго грали ся нашою кровю і свободою! Пора порахувати ся з ними за нашу кривду і кров!

Не лякаймо ся австрийського війська! Бо є в нім сотки тисяч галицьких Українців — наших братів. Бо з ними ідуть українські «Січові Стрільці». Ce військо поможе нам вигнати з нашої землі всіх царських чиновників і урядників, що сараною вкрили наш край! Поможе розвалити ту прокляту тюрму народів, що зветь ся імперією царя. Поможе нам стати панами на власній землі. При­несе нам свободу і землю!

Воно принесе нам землю, бо всі землі казьонні, удільні та ве­ликих панів-підніжків царя — перейдуть на вічну власть селянам— в усіх краях занятих Австрією.

Воно принесе нам свободу, бо замісць росийських шибинець і тюрм — дістане робочий люд і цілий нарід свободу особи, майна, союзів, зборів, слова і загальне виборче право, рівне як для мужи­ка так і для пана.

Воно принесе нам свободу, бо кожда віра е вільною в Австрії! Нікого не силувати муть кидати свою віру, а приставати до инь- шої. Православні лишать ся православними, католики — католи­ками, жиди — жидами. Кождий молитиметь ся і віруватиме так, як схоче, як вірували його діди.

Воно принесе нам свободу, бо кождий нарід вільний в Австрії! Кождому вільно там говорити, читати і вчити ся на своїй рідній мові, Нї в школі, ані в суді, анї ніде нїхто не силуватиме нас Укра­їнців говорити по нїмецьки або по польськи. Бо Австрія шанує права кождого з своїх народів!

Бо вільним і незалежним краєм стане Україна в злуці з Ав­стрією!

Тому памятайте люде! Не лякати ся, а витати нам треба Ав­стрію! Скиньмо же раз з себе кляте московське ярмо! Як сього не зробимо тепер, то вже ніколи. Не скорше, як згине Росія, зійде сонце свободи на нашій землї! Не скорше як буде побита Росія, встане вільна Україна.

Надходить час помсти. Помстимо ся за все!

За сльози жінок і дітей наших!

За кров замучених в каторзі і на шибеницях братів неших!

За збезчещений край наш, за його кайдани!

Або добути або дома не бути!

«Союз визволення України»

МАНІФЕСТ ГОЛОВНОЇ УКРАЇНСЬКОЇ РАДИ

Український Народе!

Надходить важна історична хвиля. Важить ся доля держав і народів. Нічого не вдіяли всі зусилля дипльоматії, щоб удер­жати в Европі мир. Буря війни суне на Европу і ніщо її не спинить.

Суне отея буря передовсім на держави, в склад яких входить український нарід. Український нарід належить до тих народів, на якій війна і її наслідки наляжуть найбільше.

В таку хвилю нарід, що хоче жити, мусить мати одну думку і одну волю і ту свою волю перемінити в діло, яке заважило би в історії держав і народів.

І тому в сїй хвилі представники українського народу в Га­личині всіх політичних напрямів, які лучить один національний ідеал, зібрати ся в Головну Українську Раду, яка має бути висло­вом одної думки і одного діла, яке жде його в теперішній хвилі.

Ми не є прихильники війни, ми разом з цілим культурним сві­том уважаємо мир найціннішим добром людськости. Але бувають в історії держав і народїв хвилї, коли війна являєть ся неминуча. І коли не можемо війни відвернути, то мусимо старати ся, щоб ті жертви, яких вона від нас вимагає, не пішли марно, щоби кров батьків принесла добро дітям.

Дорога, яка веде до сього, ясна.

Війни хоче царь росийський, самодержавний володарь імперії, яка є історичним ворогом України. Царі росийські зломили Пере­яславський договір, яким вони обовязали ся були шанувати само­стійність України, і поневолили вільну Україну. Царська імперія протягом трьох століть веде політику, яка має за ціль відобрати поневоленій Україні національну душу і зробити український на­рід частю росийського народу. Царський указ відобрав українсь­кому народови його найсвятіше право, право рідної мови. В цар­ській Росії нинішнього дня найбільше поневолений — український нарід.

І коли Росія хоче війни, то говорить з неї та ненаситність, яка червоною ниткою тягнеть ся чере усю історію сеї імперії, що з московського князівства, загарбуючи все нові землї, поневолюючи народи, розросла ся в кольос, який від ряду лїт загрожує загаль­но-європейському мирови і загально-людському поступови, куль­турі і житю народів.

Та ненаситність царської імперії загрожує також нашому на­ціональному життю. Історичний ворог України не може спокійно дивити ся, що не вся Україна в його руках, що не весь український нарід стогне поневолений під його ланованнєм, що існує часть ук­раїнської землі, де український нарід не є винятий з під права, де він може жити своїм національним життєм.

Ідучи війною на австро-угорську монархію, Росія грозить загином також українському національному життю, яке найшло охорону в конституційнім ладї австрийської держави. Побіда Ро­сії мала би принести українському народови австро-угорської мо­нархії т£ саме ярмо, в якім стогне ЗО мілїонів українського наро­ду в росийській імперії.

І тому наша дорога ясна.

Вже підчас попереднього австрийсько-росийського напруження з’їзд найвизначнійших дїячів усїх українських партій Галичини, який відбув ся у Львові 7 грудня 1912 р., заявив, що з огляду на добро і будучність українського народу на випадок оружного кон­флікту між Австро-Угорщиною і Росією ціла українська суспіль­ність однозгідно і рішучо стане по стороні Австро-Угорщини, проти росийської імперії, як найбільшого ворога України.

Так і теперішня хвиля кличе український нарід стати однодуш­но проти царської імперії, при тій державі, в якій українське на­ціональне життя знайшло свободу розвитку.

Дотеперішня пасивність австро-угорської політики супроти за­тій росийського царизму була все визискувана на шкоду інтересів австро-угорської монархії і її народів, а передовсім на шкоду самостійного національного розвитку нашого народу. І тому тепер нашим святим обовязком є покласти всі свої сили на жертвеннику боротьби за будучність рідної країни.

Побіда австро-угорської монархії буде нашою побідою. І чим більше буде пораженнє Росії, тим швидше вибє година визволення України.

Український Народе!

Тільки той нарід має права, що вміє їх здобути. Тільки той нарід має історію, що вміє її творити рішучими ділами.

Головна Українська Рада кличе Тебе до діла, яким ти здобу­деш нові права, утвориш новий період в своїй історії, займеш на­лежне місце в ряді народів Европи.

Нехай же сей поклик знайде відгомін в кождім українськім серці! Нехай зібудить в нашім народі давнє козацьке завзяттє! Нехай вся наша суспільність буде не тільки видцем, але як най- діяльнішим учасником грядучих подій! Нехай віддать всі свої матеріяльні і моральні сили на те, щоб історичний ворог України був розбитий!

До бою — за здійсненне ідеалу, який в теперішню хвилю з’єд­нує ціле українське громадянство!

Нехай на руїнах царської імперії зійде сонце вільної України! Львів, 3 серпня 1914.

За Головну українську Раду:

Д-р Кость ЛЕВИЦЬКИЙ, голова Михайло ПАВЛИК, Микола ГАНКЕ- ВИЧ, заступники голови, Д-р Степан БАРАН, секретарь.

ДО ГРОМАДСЬКОЇ ДУМКИ ЕВРОПИ!

Безпримірна визиваюча політика Росії спровадила на цілий, світ катастрофу, рівної якій історія майже не знає. Ми Українці, сини великого народу, поділеного між Австро-Угорщиною і Росією, і нечувано гнобленого царизмом, ми свідомі, про що розходить ся в сій війні. Зовсім не про якусь гегемонію «германства» чи «сла­вянства». Війну веде культура з варварством. Війну ведеть ся тому, щоб остаточно зламати силу ідеї всемосковства, що принес­ла необчислимі шкоди цілій Европі та загрозила її добробут і культуру.

Використовуючи з злою волею політичну сліпоту славянських народів, зробила Росія ідею, знану під фальшивим назвищем «пан­славізму», знарядєм своїх агресивних плянів. Ся ідея розторошила вже Україну як самостійну державу, розбила Польщу, ослабила Туреччину, а в останних роках кинула свої сїти навіть на Австро- Угорщину. Брамою, через яку мав увійти тріюмфуючий панмоско- вітизм до Австро-Угорщини, щоб її розторшити, мала бути Гали­чина. Наш народ, розділений між дві держави, мав служити Росії до того, щоб уможливити царизмови опанованнє Дарданелів та Константинополя, куди дорога провадить по рецепті росийських дипльоматів через Відень.

В тій цїли Росія вже від літ провадить свою кертичну роботу між нашим народом в Галичині*. Рахунок був ясний: коли нарід, що в Росії е брутально поневолений, в Галичині’ буде прихильний Росії, тоді буде незвичайно улекшена задача, заткнути царський прапор на Карпатах. Зате, коли б ЗО мілїонів Українців в цараті під впливом своїх галицьких братів прийшли до властивої оцінки своїх національних і політичних інтересів, тоді збанкрутували би всі екопсчзивні пляни Росії.

Без відділення українських провінцій Росії бувби й найбіль­ший погром тої держави в тепершній війні* лише слабим ударом, з якого царизм в кількох літах вилічив ся б, щоби дальше прова­дити свою давну ролю бурителя європейського мира. Лише свобід- на Україна, звязана з тридержавним союзом, могла би через свою далеку територію від Карпат аж до Дону і Чорного моря творити забороло для Европи проти Росії, яке раз на все зробило б нешкід­ливою експанзію царизму та увільнило б славянський світ від згубного впливу панмосковітизму.

В повній свідомости своєї історичної місії, боронити свою стару культуру перед азійським варварством Москалів, завжди була Україна ворогом Росії, причім вона в своїх визвольних зма­ганнях шукала помочі Заходу, а особливо Німеччини. Гетьман Богдан Хмельницький, Виговський, Дорошенко, Мазепа та Орлик звертали ся до Німців та Шведів. Навіть за Катерини II шукала українська шляхта на пруськім дворі помочі проти «московської тиранії». Шевченківські демонстрації в Києві сього року, підчас яких лунали оклики: «Нехай живе Австрія! Геть з Росією!» — свідчать, що українська політична думка знову йде дорогою ста­рих історичних традицій.

Ми — українці з Росії, що злучили ся в «Союз визволення Ук­раїни» — уживемо всіх наших сил для остаточного обрахунку з Росією. В сих важних часах, в котрих наша нація по обох боках кордону готується до остаточної боротьби з нашим смертельним ворогом — звертаємо ся з сим покликом до цілого цівілїзованого світа! Нехай світ поможе нашій слушній справі! Ми звертаємо ся з тим глибоким переконаннєм, що українська справа є рівночасно справою європейської демократії. Европа доти не прийде до сили, доки не буде вільна від грози інвазії царизму, доки не буде певна своїх культурних надбань, доки на широких степах України не повстане забороло проти Росії!

Великі жертви, які наш нарід приніс в своїй боротьбі з Росією в протягу соток лїт, дають нам моральне право жадати уваги та зрозуміння цивілізованого світу для нашої справи, для незалеж­ности України!

Щоби в часах — коли на побоєвищах, що на них проливають свою кров тисячі Українців, рішаєть ся судьба народів Европи, не зістало ся чужим для Европи, повне зрозумінє нашої справи, звертаємо ся з отсим покликом до громадської думки всіх народів, яких політичні інтереси в тій хвилї спільні з інтересами свободи і цивілізації.

25 серпня 1914

За розділу подані у хронологічній (послідовності. Це дає змогу показати основні напрямки соціально-економічної та полі­тичної діяльності Української Центральної Ради, Радянської вла­ди, Гетьманату, ЗУНР, Директорії, відобразити взаємозв’язок і відмінність їхніх програм, соціально-політичного устрою України, який установлювали ті чи інші 'політичні сили, прийшовши до влади.

Ряд відібраних документальних джерел вперше уводяться у на­уковий обіг, що дає можливість ознайомитися з ними широкій сту­дентській аудиторії й фахівцям.

ПОСТАНОВИ УСТАНОВЧОГО З’ЇЗДУ СОЮЗУ УКРАЇНСЬКИХ АВТОНОМІСТІВ-ФЕДЕРАЛІСТІВ

1. З’їзд українських поступовців признає і буде підтримувати Тимчасовий Уряд.

2. Замість старої назви «Товариство Українських Поступов­ців», що виникла через тодішні обставини, прийняти нову, що від­повідає головним його основам — отже буде називатись: «Союз українських автономістів-федералістів».

3. Автономні організації, що входять в склад союза, або окремі групи в них можуть вільно належати до тих або інших партій.

4. В справі автономії України З’їзд постановляє:

Негайно, всіма силами і засобами утворювати автономію Укра­їни. Вжити заходів, щоб надати їй як найбільшого авторитету на організаційних зборах усіх груп людности України, а остаточну санкцію перенести на Установчі збори всеї Росії.

5. З’їзд доручає Раді Союза зібрати комісію, що розробила б та склала проект автономії України.

6. Що до инших народів на Україні рішено:

в загальний організаційний стат автономії України внести прин- ціп забезпечення права національних меншостей, а тим часом не­гайно здійснювати на практиці.

7. Для найближчого часу завдання такі:

а) організація сил українських;

б) організація виборних комітетів на місцях;

в) об’єднання широких народніх мас на грунті економичному, політичному та культурному;

г) поворот на Україну інтелігентних працьовників, що живуть позамежами її;

д) використувати досвід галичан, що тепер в Росії.

8. Звернути увагу на організацію учительства, духовенства, селян. Дбати про заснування Селянського Союзу.

Що до реальної роботи моменту, то треба:

Негайно приступити до націоналізації всіх громадських установ на Україні.

Рада союза має розробити план націоналізації та як її здій­сняти.

9. Покликати до участи в загально-національних видатках гро­мадські інституції, а Рада нехай розробить і здійснить проект Ук­раїнського Національного Банку.

10. Послати телеграмму Новому Урядові:

«Союз українських автономістів-федералістів на з’їзді 25— 26 березня в Київі постановив підтримувати Тимчасовий Уряд і доручає в справах Союза представництво Українському Націо­нальному Комітету з О. Г. Лотоцьким на чолі».

Нова рада.—1917.—23 берез.

УСТАНОВЧИЙ З’ЇЗД УКРАЇНСЬКОЇ ПАРТІЇ СОЦІЯЛІСТІВ-РЕВОЛЮЦІОНЕР1В

Резолюції з’їзду партії УКР. соц. революц.

4—5 квітня

1. В справі автономії й федерації:

а) В час, коли відбувається велика творча робота серед вільних народів Росії, установчий з’їзд У.П.С.-Р. визнає найбільшою по­требою укр. народу переведення в життя широкої національно теріторіяльної автономії України з забезпеченням прав національ­них меншостей, і негайне скликання територіяльної Української установчої ради для вироблення основ і форм автономії, і для під­готовлений виборів до загально-російських установчих зборів від народу українського і инших народів території України.

б) На всякі насильні перешкоди скликанню Української Уста­новчої Ради з боку російського уряду, на всяку спробу зробити натиск за допомогою сили — партія українських соц.-рев. буде дивитись, як на продовження тієї самої імперіалістичної політики захвату і гніту, яку вели що до України московські царі і росій­ські імператори.

в) Разом з тим З’їзд визнає, що найкращою формою устрою російської держави є федеративно-демократична республика, уста­новлення якої У.П.С.-Р. буде домагатися на загально-російських установчих Зборах.

2. В справі відношення до Тимчасового Уряду:

а) Партія буде підтримувати Тимчасовий Уряд в його роботі, оскільки він буде обстоювати інтереси трудового народу.

б) Партія буде вимагати від Тимчасового Уряду, щоб він дек­лараційним актом заявив про своє відношення до автономії Ук­раїни.

3. В справі війни:

а) Визначаючи війну Росії в цю хвилю, війною за волю народів Росії, Партія буде домагатися, щоб Тимчасовий Уряд замирився з воюючими державами, як тільки уряди ворожих держав одмов­ляться від анексій і посягання на волю народів Росії.

б) Вітаючи заяву Тимчасового Уряду про закінчення війни без анексій і контрибуцій. Партія буде домагатися дальшого кроку. Уряду в сьому напрямі,— оголошенням умов миру згідних з дома­ганням демократії, вважаючи, що тільки такий крок дасть демо­кратії воюючих держав зробити відповідний натиск на їхні уряди і змусить ті уряди піти на зустріч як найскорішій ліквідації війни.

в) Укр. соц.-рев. будуть обстоювати право недержавних націй Европи заявити на міровий конференції про свою волю що до їх національного самовизначення.

г) Укр. соц.-рев. звертаються з закликом до революційних тру­дових мас воюючих держав стати до активної боротьби з захват­ною політикою своїх урядів.

д) Вважаючи на те, що розпорошені по ріжних військових частях салдати українці не зможуть в повні виявити свою волю на виборах до Установчих зборів, на випадок, коли вибори відбуду­ться під час війни.— У.П.с.-р. буде обстоювати з’осередкування українців-військових в окремих полках.

Нова рада.— 1917.— 25 квіт.

РЕЗОЛЮЦІЇ УКРАЇНСЬКОГО НАЦІОНАЛЬНОГО З’ЇЗДУ

6—8 (19—21) квітня 1917 р.

Резолюції першого дня національного з’їзду

1. Згідно з історичними традиціями і сучасними реальними потребами укр. народу З’їзд вважає, що тільки широка національ- но-територіяльна автономія України забезпечить потреби нашого народу і всіх инших народностей, котрі живуть на українській землі.

2. Що той автономний устрій України, а також і инших авто­номних країн Росії матимуть повні гарантії в федеративнім ладі.

3. Тому, єдиною відповідною формою державного устрою З’їзд вважає федеративну й демократичну республіку російську,

4. а одним з головних прінціпів української автономії — повне забезпечення прав національних меншостей, які живуть на Україні.

Резолюції другого дня національного з’їзду

1. —Укр. Нац. З’їзд признаючи за Російськими Установчими Зборами право санкції нового державного ладу Росії, в тім і авто­номії України, і федеративного устрою Російської республіки, вважає одначе, що до скликання російських Установчих Зборів, прихильники нового ладу на Україні не можуть зістатися пасив­ними, але в порозумінню з меншими народностями України ма­ють негайно творити підстави її автономного життя.

2. — Укр. З’їзд, йдучи на зустріч бажанням Тимчасового Пра­вительства що до організації і об’єднання громадських сил, при­знає негайною потребою організацію Краєвої Ради (Областного Совъта) з !представників українських країв і міст, народностей і громадських верств, до чого ініціативу повинна взяти «Україн­ська Центральна Рада».

3. —Укр. З’їзд, визнаючи право всіх націй на політичне само- опреділеннє вважає : а) що кордони між державами повинні бути встановленні згідно з волею погранично! людности; б) що для за­безпечення того необхідно, щоби були допущені на мирну конфе­ренцію крім представників воюючих держав і представники тих народів, на території яких відбувається війна, в тім і* України.

Яко додаток до 4 резолюції першого дня приймається:

— З’їзд визнає необхідним, щоби в тих країнах федеративної Російської Республіки, в яких український народ складає меншість людности, українському народові були забезпечені права мен­шосте на таких же умовах, на яких на Україні забезпечуються права меншосте не-українців.

Вісти з Української Центральної Ра­ди у Київі.—Ч. З,—Квітень 1917.— С. 3.

РЕЗОЛЮЦІЯ УК. ЦЕНТ. РАДИ 3-го ЧЕРВНЯ

з приводу відповіді Тимчасового Правительства на домагання предложен} делегацією Укр. Центр. Ради

Обміркувавши одповідь Тимчасового Російського Уряду на домагання Української Центральної Ради і зважаючи на те, що признання права українського народу на автономію відповідає його трудовим і національним інтересам, загальні збори Центр. Ради, поповненої Радою Селянських Депутатів та Військовим Ге­неральним Комітетом признали, що одкинувши домагання Центр. Ради, Тимч. Рос. Уряд свідомо пішов в супереч інтересів трудово­го народу на Україні і в супереч ним же (урядом) проголошеного прінціпу самовизначення народів. Через це Збори Ц. Р. визнають необхідним:

1) звернутися до всього українського народу з закликом ор­ганізуватися і приступити до негайного закладання підвалин ав­тономного ладу на Україні.

2) Ц. Р. вважає потрібним негайно видати до укр. народу уні­версал, в якому має вияснити суть домагань укр. демократії пред­ставленої Центр. Радою, а також ті завдання, які стоять перед нею в творенню автономного ладу на Україні разом з иньшими національностями Української Землі.

3) Загальні збори визнають, що Ц. Р. вжила всіх заходів, щоб порозумітися з Тимчасовим Російським Урядом в справі оголо­шення принціпу автономії України, і з огляду на те, що стихійний зріст укр. руху набірає все більших розмірів, що відмова Тимча­совим Урядом може той рух направити по небажаному напрямку, У.Ц.Р. постановляє тепер ще з більшим напруженням сил стати до організації й направлення того руху, щоб не довести край і всю Росію до анархії і занепаду здобутків революції.

Вісти з Української Центральної Ра­ди.— Ч. 8.— Травень 1917.— С. 3.

ПЕРШИЙ УНІВЕРСАЛ УКРАЇНСЬКОЇ ЦЕНТРАЛЬНОЇ РАДИ

Універсал Української Центральної Ради до українського народу, на Україні й поза Україною сущого

Народе Український! Народе селян, робітників, трудящого люду!

Волею своєю ти поставив нас, Українську Центральну Раду, на сторожі прав і вольностей української землі.

Найкращі сини твої, виборні люди від сел, від фабрик, від сал- датських казарм, од усіх громад і товариств українських вибрали нас, Українську Центральну Раду, й наказали нам стояти й боро­тися за ті права та вольности.

Твої, Народе, виборні люди заявили свою волю так:

Хай буде Україна вільною. Не одділяючись від усієї Росії, не розриваючи з державою російською, хай народ український на своїй землі має право сам порядкувати своїм життям. Хай поря­док і лад на Вкраїні дають вибрані вселюдним, рівним, прямим і тайним голосуванням Всенародні Українські Збори (Сойм). Всі закони, що іповинні дати той лад тут у нас, на Вкраїні, мають пра­во видавати тільки наші Українські Збори.

Ті ж закони, що мають лад давати по всій Російській державі, повинні видаватися у Всеросійськім Парламенті.

Ніхто краще нас не може знати, чого нам треба, й які закони для нас лучші.

Ніхто краще наших селян не може знати, як порядкувати своєю землею. І через те ми хочемо, щоб після того, як буде одібрано по всій Росії поміщицькі, казенні, царські, манастирські та инші землі у власність народів, як буде видано про це закон на Всеро­сійськім Учредительнім Зібранні, право порядкування нашими українськими землями, право користування ними належало тільки нам самим, нашим Українським Зборам (Соймові).

Так сказали виборні люди з усієї Землі Української.

Сказавши так, вони вибрали з поміж себе нас, Українську Центральну Раду, й наказали нам бути на чолі нашого народу, стояти за його права й творити новий лад вільної автономної Ук­раїни.

І ми, Українська Центральна Рада, вволили волю свого наро­ду, взяли на себе великий тягар будови нового життя й присту­пили до тієї великої роботи.

Ми гадали, що Центральне Російське Правительство простягне нам руку в сій роботі, що в згоді з ним ми, Українська Централь­на Рада, зможемо дати лад нашій землі.

Але Тимчасове Російське Правительство одкинуло всі наші домагання, одпхнуло простягнену руку українського народу.

Ми вислали до Петрограду своїх делегатів (послів), щоб вони представили Російському Тимчасовому Правительству наші домагання.

А найголовніші домагання ті були такі:

Щоб Російське Правительство прилюдно окремим актом зая­вило, що воно не стоїть проти національної волі України, проти права нашого народу на Автономію.

Щоб Центральне Російське Правительство по всіх справах, що торкаються України, мало при собі нашого комісари по україн­ських справах.

Щоб місцева власть на Вкраїні була об’єднана одним пред­ставником від Центрального Російського Правительства, се-б-то вибраним нами комісаром на Вкраїні.

Щоб певна частина грошей, які збіраються в Центральну Каз­ну з нашого народу, була віддана нам, представникам сього на­роду, на національно-культурні потреби його.

Всі ці домагання наші Центральне Російське Правительство од­кинуло.

Воно не схотіло сказати, чи признає за нашим народом право на Автономію, та право самому порядкувати своїм життям. Воно ухилилось од відповіді, одіславши нас до майбутнього Всеросій­ського Учредительного зібрання.

Центральне Російське Правительство не схотіло мати при собі нашого комісари, не схотіло разом з нами творити новий лад.

Так само не схотіло признати комісари на всю Україну, щоб ми могли разом з ним вести наш край до ладу й порядку.

І гроші, що збіраються з нашої землі одмовилось повернути на потреби нашої школи, освіти й організації.

І тепер, Народе Український, нас приневолено, щоб ми самі творили нашу долю. Ми не можемо допустити край наш на без­ладдя та занепад. Коли Тимчасове Російське Правительство іе може дати лад у нас, коли не хоче стати разом з нами до великої роботи, то ми самі повинні взяти її на себе. Це наш обов’язок перед нашим краєм і перед тими народами, що живуть на нашій землі.

І через те ми, Українська Центральна Рада, видаємо цей Уні­версал до всього нашого народу й оповіщаємо: од нині самі будемо творити наше життя.

Отже, хай кожен член нашої нації, кожен громадянин села чи города од нині знає, що настав час великої роботи.

Од сього часу кожне село, кожна волость, кожна управа пові­това чи земська, яка стоїть за інтереси українського народу, по­винна мати найтісніші організаційні зносини з Центральною Радою.

Там, де через якісь причини адміністративна влада зосталась у руках людей, ворожих до українства, приписуємо нашим грома­дянам повести широку, дужу організацію та освідомлення народу, й тоді перевибрати адміністрацію.

В городах і тих місцях, де українська людність живе всуміш з иншими національностями, приписуємо нашим громадянам негайно прийти до згоди й порозуміння з демократією тих національностей і разом з ними приступити до підготовки нового правильного життя.

Центральна Рада покладає надію, що народи не-українські, що живуть на нашій землі, також дбатимуть про лад та спокій у на­шім краю й у цей тяжкий час вседержавного безладдя дружно, одностайно з нами стануть до праці коло організації автономії Ук­раїни.

І коли ми зробимо цю підготовчу організаційну роботу, ми скличемо представників від усіх народів землі української й ви­робимо закони для неї. Ті закони, той увесь лад, який ми підго­товимо, Всеросійське Учредительне Зібрання має затвердити своїм законом.

Народе Український! Перед твоїм вибраним органом — Україн­ською Центральною Радою стоїть велика й висока стіна, яку їй треба повалити, щоб вивести народ свій на вільний шлях.

Треба сил для того. Треба дужих, сміливих рук. Треба великої народньої праці. А для успіху тої праці насамперед потрібні вели­кі кошти (гроші). До цього часу український народ усі кошти свої оддавав у Всеросійську Центральну Казну, а сам не мав, та не має й тепер від неї того, що повинен би мати за це.

І через те ми, Українська Центральна Рада, приписуємо всім організованим громадянам сел і городів, усім українським громад­ським управам і установам 31-го числа місяця липня (іюля) на­класти на людність особливий податок на рідну справу й точно, негайно й регулярно пересилати його в скарбницю Української Центральної Ради.

Народе Український! У твоїх руках доля твоя. В цей трудний час всесвітнього безладдя й розпаду докажи своєю одностайністю й державним розумом, що ти, народ робітників, народ хліборобів, можеш гордо й достойно стати поруч з кожним організованим, державним народом, як рівний з рівним.

Ухвалено: Київ. Року 1917, місяця Винниченко В. К. Відродження на (іюня) числа 10. ції.—Київ-Відень, 1920.—Ч. І.—

С. 219—224.

ДРУГИЙ УНІВЕРСАЛ УКРАЇНСЬКОЇ ЦЕНТРАЛЬНОЇ РАДИ

Громадяне української землі! Представники Тимчасового Пра­вительства повідомили нас про ті конкретні заходи, які задумує перевести Тимчасове Правительство в справі управи Україною до Установчих Зборів. Тимчасове Правительство стоячи на сторожі завойованих революційним народом свобід, признаючи за кож­ним народом право на самоозначення та полишаючи остаточне усталення його форми Установчим Зборам, простягає руку пред­ставникам української демократії й Центральній Українській Раді та закликує в порозумінню з цим творити нове життя України на добро всієї революційної Росії.

Ми, Центральна Українська Рада, стоячи, як все, затим, щоб не відривати України від Росії та щоб разом з усіма її народами змагати до піднесення й розвитку цілої Росії та до єдности її демократичних сил, з задоволенням приймаємо заклик правительства до єдности й сповіщаємо всіх громадян Ук­раїни, що вибрана українським народом через його революційні організації Центральна Українська Рада незабаром буде допов­нена на справедливих основах представниками инших народностей, які живуть на Україні, через їхні революційні організації, і тоді буде тим єдиним найвищим органом революційної де­мократії України, що заступатиме інтереси цілого населення нашого краю.

Доповнена Центральна Українська Рада виділить наново спо- між себе окремий відповідальний перед нею Гене­ральний Секретаріат, який буде предложений до зат­вердження тимчасовому правительству в характері представника найвищої краєвої власти тимчасового правительства на Україні. В сім органі будуть зосереджені всі права й засоби, щоб він яко представник демократії на цілій Україні й рівночасно яко найви­щий краєвий орган управи міг виповнити складну роботу органі­зації й будування життя всього краю в згоді з цілою революцій­ною Росією.

У згоді з иншими національностями України й діючи на полі державної управи яко орган тимчасового пра­вительства, Генеральний Секретаріат Центральної Ради твер­до йтиме шляхом закріплення нового ладу, витвореного револю­цією.

Змагаючи до автономного устрою України, Центральна Укра­їнська Рада в порозумінню з національними меншостями України приготовлятиме проекти законів про автоном­ний лад України для предложения їх на зат­вердження Установчим Зборам.

Зважаючи, що утворення краевого органу тимчасового прави­тельства на Україні забезпечує бажане наближення управи краєм до потреб місцевого населення в межах, можливих до Установчих Зборів, і думаючи, що доля всіх народів Росії тісно зв’язана з за­гальними здобутками революції, ми рішуче відкидаємо проби самочинного здійснювання автономі⁷ Установчих Зборів.

Що-ж торкається комплектування українських військових час­тей, Центральна Українська Рада матиме своїх представників при кабінеті міністра війни, в генеральнім штабі й при верховнім го- ловнокомандуючім для участи при комлектуванню окре­мих частей виключно українцями, оскільки заходи в сім напрямі на думку міністра війни будуть можливі з техніч­ного боку без нарушения бойової здатності армії.

Сповіщаючи про се громадян України, ми твердо віримо, що українська демократія, яка наділила нас своєю волею, разом з ре- волюційним правительством доложить усіх своїх сил, щоб довести край і зокрема Україну до остаточної побіди революції. Українська Центральна Рада.

Винниченко В. К. Відродження на- У Київі 1917 року, 3 липня. ції.—Київ-Відень, 1920.—Ч. І.—

С. 279—282.

СТАТУТ ГЕНЕРАЛЬНОГО СЕКРЕТАРІЯТУ

На підставі згоди з тимчасовим правительством дня 16 липня (н. ст.) 1917 р.,— орган революційної демократії всіх народів Ук­раїни— Українська Центральна Рада, що має підготувати Украї­ну до остаточного здійснення автономного ладу й довести її до Українських Установчих всенародніх Зборів і російського Установ­чого Зібання,— утворює Генеральний Секретаріят, який являється найвищим органом управи на Україні.

Діяльність Генерального Секретаріяту зазначаєть ся тимчасо­во такими головними пунктами:

§ 1. Найвищим краєвим органом управи на Україні є Гене­ральний Секретаріят Української Центральної Ради, який форму- єть ся Центральною Радою, відповідає перед нею і затверджуєть ся тимчасовим правительством.

§ 2. Формування Генерального Секретаріяту Центральна Рада здійснює через свій Комітет.

§ 3. Центральна Рада затверджує Генеральний Секретаріят в цілості, висловлюючи йому довіррє.

§ 4. В склад Генерального Секретаріяту входить 14 генераль­них секретарів, а саме секретарі: в справах внутрішніх, фінансо­вих, військових, харчових, земельних, юстиції, освіти, національних, торгу, промисловости, почти й телеграфу, праці, доріг, генеральний контрольор і генеральний писарь.

Примітка. При секретареви в національних справах назначаетъ ся три товариші секретаря — від Великоросів, Євреїв і Поляків. Товариші секретаря по ділам своєї нації мають право реферату й рішучого голосу в сих справах у Генеральнім Секретаріяті. Товариші секретаря в національних справах затвер­джують ся Комітетом Ради.

§ 5. Свою власть Генеральний Секретаріят здійснює через всі урядові органи на Україні.

§ 6. Всі урядові органи на Україні підлягають власти Гене­рального Секретаріяту.

Примітка: Генеральний Секретаріят установляє, які органи, в яких межах і в яких випадках мають зносити ся безпосередно з тимчасовим правительством.

§ 7. Всі урядові посади на Україні, коли вони не виборні, замі­щають ся Генеральним Секретаріятом або підвладними йому орга­нами.

§ 8. При тимчасовім правительств! має бути статс-секретарь для справ України, якого призначає тимчасове правительство по згоді з Центральною Радою.

§ 9. Статс-секретарь має пильнувати інтересів України в усій роботі тимчасового правительства й в разі потреби переслати за­конопроекти через Генеральний Секретаріят на розгляд Ц. Ради.

§ 10. Генеральний Секретаріят передає на санкцію тимчасово­го правительства ті законопроекти, які розглянула й ухвалила Центральна Рада.

§ 11. Генеральний Секретаріят передає на затвердження тим­часового правительства тимчасові фінансові обрахунки видатків на потреби України, які розглянула й ухвалила Центральна Рада.

§ 12. Тими коштами, які надходять на рахунок Центральної Ради, розпоряджуєть ся Генеральний Секретаріят по буджету, ух­валеному Центральною Радою.

§ 13. Генеральний Серетаріят ті справи, які він уважає най- важнійшими, передає на розгляд Центральної Ради.

§ 14. Діяльність Генерального Секретаріяту, відповідального перед Центральною Радою, контролюєть ся нею шляхом запитань по всім справам.

Примітка: Порядок запитань має бути зазначений окремим наказом.

§ 15. В перервах поміж сесіями Центральної Ради Генераль­ний Секретаріят відповідає перед Комітетом Центральної Ради, який виконує всі її функції окрім зазначеної в § 3-ім.

§ 16. Коли Генеральний Секретаріят не згоджуєть ся з поста­новою Комітету в якій небудь справі, остання переносить ся на роз­гляд Центральної Ради, яка скликаєть ся негайно.

§ 17. Коли Центральна Рада висловлює недовіря Генеральному Секретаріятови, він подаєть ся у відставку.

§ 18. Всі акти Центральної Ради й Комітету контрасигнують ся Генеральним Секретаріятом.

§ 19. Всі закони тимчасового правительства мають силу на Ук­раїні від дня проголошення їх в Краєвім Урядовім Вістнику на українській мові.

Примітка: В надзвичайних випадках Генеральний Секретаріят проголошує їх иншим способом.

§ 20. Всі закони, адміністративні іприписи й постанови, прого­лошені українською мовою, публікуються також на мовах: росій­ській, єврейській, польській.

§ 21. В справах внутрішнього розпорядку роботи Генеральний Секретаріят виробляє свій наказ.

Українська суспільно-політична дум­ка в 20 столітті.—Т. 1.—С. ЗЮ­ЗИ.

СКЛАД ЦЕНТРАЛЬНОЇ РАДИ

VI сесія Центральної Ради

Доклад Мандатної Комісії

Мандатна Комісія в своїх засіданнях 5, 6, 7 та 8 серпня 1917 ро­ку, розібравши всі мандати членів Української Центральної Ради і підрахувавши їх по групах, визнала числовий склад Центральної Ради таким чином:

Від національних меншостей України

Польські партії

Єврейські партії

Вісти з Української Центральної Ра­ди.— 1917,— Листопад — № 20—2,1.

ТРЕТІЙ УНІВЕРСАЛ ЦЕНТРАЛЬНОЇ РАДИ

Народе український і всі народи України!

Тяжка і трудна година впала на землю Російської Республіки. На півночі в столицях іде межиусобна й кривава боротьба. Цен­трального правительства нема й по державі шириться безвластя, безлад і руїна.

Наш край так само в небезпеці. Без власти, дужої, єдиної, на­родным Україна також може впасти в безодню усобиці, різні, за­непаду.

Народе український! Ти разом з братніми народами України поставив нас берегти права, здобуті боротьбою, творити лад і буду­вати все життя на нашій землі. І ми, Українська Центральна Рада, твоєю волею, в ім’я творення ладу в нашій країні, в ім’я рятуван­ня всеї Росії, оповіщаємо:

Віднині Україна стає Українською Народною Республікою.

Не відділяючись від Російської Республіки й зберігаючи єдність її, ми твердо станемо на нашій землі, щоб силами нашими помогти всій Росії, щоб уся Російська Республіка стала федерацією рів­них і вільних народів.

До Установчих Зборів України вся власть творити лад на на­ших землях, давати закони й правити належить нам, Українській Центральній Раді, й нашому правительству — Генеральному Сек­ретаріатові України.

Маючи силу й власть на рідній землі, ми тою силою й властю станемо на сторожі прав революції не тільки нашої землі, але й усеї Росії.

Отож оповіщаємо:

До території Народньої Української Республіки належать землі, заселені в більшості українцями: Київщина, Поділля, Волинь, Чер­нігівщина, Полтавщина, Харківщина, Катеринославщина, Херсон­щина, Таврія (без Криму). Остаточне визначення границь Україн­ської Народньої Республіки, як щодо прилучення частин Курщини, Холмщини, Вороніжчини, так і сумежних губерній і областей, де більшість населення українська, має бути встановлене по згоді зорганізованої волі народів.

Всіх же громадян сих земель оповіщаємо;

Віднині на території Української Народньої Республіки існую­че право власності на землі (поміщицькі й инші землі нетрудових хазяйств сільськогосподарського значіння, а також на удільні, ма- настирські, кабінетські та церковні землі — касується.

Признаючи, що землі ті єсть власність усього трудового на­роду й мають перейти до нього без викупу, Українська Центральна Рада доручає генеральному секретареві земельних справ негайно виробити закони про те, як порядкувати земельним комітетом, об­раним народом, тими землями до Українських Установчих Зборів.

Праця робітництва в Українській Народній Республіці має бути негайно упорядкована. А зараз оповіщаємо:

На території Народньої Республіки України від сього дня вста­новлюється по всіх підприємствах вісім годин праці.

Тяжкий і грізний час, який перебуває вся Росія, а з нею й на­ша Україна, вимагає доброго упорядкування виробництва, рівно­мірного розділення продуктів споживання й кращої організації праці. І через те приписуємо Генеральному Секретарству праці від сього дня разом з представництвом від робітництва встановити державну контролю над продукцією на Україні, пильнуючи інте­ресів як України, так і цілої Росії.

Четвертий рік на фронтах ллється кров і гинуть марно сили всіх народів світу. Волею й іменем Української Республіки ми, Українська Центральна Рада, станемо твердо на тому, щоб мир установлено як найшвидше. Для того ми вживемо рішучих захо­дів, щоб через Центральне Правительство примусити й спільників і ворогів негайно розпочати мирні переговори.

Так само будемо дбати, щоб на мирному конгресі права укра­їнського народу в Росії й поза Росією в замиренню не нарушено. Але до миру кожен громадянин Республіки України, разом з гро­мадянами всіх народів Російської Республіки, повинен стояти твердо на своїх позиціях, як на фронті, так і в тилу.

Останніми часами ясні здобутки революції затемнено віднов­леною карою на смерть. Оповіщаємо:

Віднині на землі Української Республіки смертна кара касується.

Всім ув’язненим і затриманим за політичні виступи, зроблені до сього дня, як уже засудженим, так і незасудженим, а також і тим, хто ще до відповідальності не потягнений, дається повна ам­ністія. Про се негайно буде видано закон.

Суд на Україні повинен бути справедливий, відповідальний ду­хові народу.

З тою метою приписуємо Генеральному Секретареві судових справ зробити всі заходи упорядкувати судівництво й привести його до згоди з правними поняттями народу.

Генеральному Секретарству внутрішніх справ приписуємо:

Вжити всіх заходів до закріплення й поширення прав місцево­го самоврядування, що являються органами найвищої адміністра­тивної влади на місцях. І до встановлення найтіснішого зв’язку й співробітництва його з органами революційної демократії, що має бути найкращою основою вільного демократичного життя.

Так само в Українській Народній Республіці мають бути за­безпеченими всі свободи, здобуті всеросійською революцією: сво­бода слова, друку, віри, зібрань, союзів, страйків, недоторканості особи й мешкання, право й можливість уживання місцевих мов у зносинах з усіма установами.

Український народ, сам довгі літа боровшися за свою націо­нальну волю й нині її здобувши, буде твердо охороняти волю національного розвитку всіх народностей, на Україні сущих, тому оповіщаємо: що народам великоруському, єврейському, поль­ському й иншим на Україні признаємо національно-персональну автономію для забезпечення їм права та свободи самоврядування в справах їх національного життя. Та доручаємо нашому Гене­ральному Секретарству національних справ подати нам у найб­лижчім часі законопроект про національно-персональну автономію.

Справа харчова є корінь державної сили в сей тяжкий і відпо­відальний час. Українська Народня Республіка повинна напружи­ти всі свої сили й рятувати, як себе, так і фронт і ті частини Росій­ської Республіки, які потрібують нашої допомоги.

Громадяне! Іменем Народньої Української Республіки в феде­ративній Росії ми, Українська Центральна Рада, кличемо всіх до рішучої боротьби з усяким безладдям і руїнництвом та до друж­нього великого будівництва нових державних форм, які дадуть великій і знеможеній Республіці Росії здоровля, силу й нову бу- дучність. Вироблення тих форм має бути проведене на Українських і Всеросійських Установчих Зборах.

Днем виборів до Українських Установчих Зборів призначено 27 грудня 1917 (9 січня н. ст. 1918) року, а днем скликання їх — 9(22 н. ст.) січня 1918 року.

Про порядок скликання Українських Установчих Зборів негайно видано буде закон.

У Київі 7(20) листопада 1917 р.

Винниченко В. Відродження нації.—

Ч. 2.— Київ-Відень, 1920.—С. 74- 80.

ОД ГЕНЕРАЛЬНОГО СЕКРЕТАРІАТУ УКРАЇНСЬКОЇ НАРОДНОЇ РЕСПУБЛІКИ

Офіційне пояснення

До Генерального Секретаріату надходять запитання про те, як треба розуміти ті або інші думки останього Універсалу про Зе­мельну справу.

...Оберігаючи все народне хозяйство: машини, ліси, будинки, лани, скот і інше, дбаючи про порядок на Україні, Універсал не дозволяє ніяких самочинних захватів земель і всякого добра, по­рубки лісів то-що, бо такі захвати і порубки неминуче зруйнують відтепер вже всенародне багатство, та викличують розруху та сварки в краю і серед селянства.

...Цілком виразно в Універсалі зазначено, що право власності скасовується тільки на землі нетрудових господарств, які б вони не були: чи то селянські, чи то козачі, чи якісь інші, остаються у власності теперішніх хазяйнів.

...Право власності на землі, які належать містам, містечкам і селам, або находяться під дачами, садибами, огородами, садами, під спробними полями і станціями, а також під копальнями, ка­меноломнями, заводами, фабриками і таке інше — Універсалом не касуються.

Взагалі Універсал не тільки не дає права розпоряджатися са­мовільно землями, сільськогосподарським реманентом, кіньми і т. п., а призначаючи його добром всенародним передає під дог­ляд і в розпорядження Повітовим та Губернським Земельним Ко­мітетам при допомозі Комітетів волосних.

Київ. 12.ХІ. 1917 р.

ЦДАЖР України.—Ф. 1063.— Оп. 3.—Спр. 4.—Арк. 3—4.

ВОЗЗВАНИЕ ГЕНЕРАЛЬНОГО СЕКРЕТАРИАТА

Ко всем гражданам Украины

В Петрограде произошли кровавые события, которые угрожают гибелью завоеваниям революции. Часть населения Петрограда, ру­ководимая большевиками, встала с оружием в руках против Вре­менного Правительства и хочет навязать свою волю Росийськой Республике.

Генеральный Секретариат Украины, как высшая краевая власть, созданная Украинской Центральной Радой и утвержден­ная Временным Правительством, призывает население Украины к спокойствию. Вместе со всеми революционными силами Украи­ны Генеральный Секретариат будет решительно бороться со вся­кими попытками поддерживать Петроградское восстание.

Граждане Украины! Покажите себя верными защитниками свободы и врагами анархии, которая может отдалить созыв Bce- росийского и Украинского Учредительного Собрания и даже при­вести к гибели родной край.

Київ. 27.Х. 1917 р. Генеральный Секретариат Украины

ЦДАЖР України.— Ф. 1063,— Оп. 1.— Cnp. 1.—Арк. 41.

РЕЗОЛЮЦІЇ ЧЕТВЕРТОГО З’ЇЗДУ УКРАЇНСЬКОЇ СОЦІЯЛ-ДЕМОКРАТИЧНОЇ РОБІТНИЧОЇ ПАРТІЇ

IV КОНГРЕС У.С.-Д.Р.П.

Про сучасний момент

1. Сучасна Російська Революція відбувається в атмосфері все­світньої імперіалістичної війни, котра тягне за собою нечуване знищення продукційних сил народнього хазяйства на всім світі, колосальну пролєтарізацію широких мас людности, убожіння пролєтаріяту і дрібної городської і сільської буржуазії.

2. Імперіялістична війна, потреби котрої не можуть бути за­доволені при сучасному стані розвитку продукційних сил, як цілої Европи, так і кожної окремої держави і особливо Росії, веде росій­ську державу до повної економичної руїни: дезорганізація народ­нього господарства, повне виснаження продукційности праці, руї­на транспорту, фінансовий крах, вичерпання засобів продукції, гостра продовольча кріза, а в результаті безробіття, злидні і т. и.

3. Перед російською революцією стоять грандіозні соціально- економичні завдання, які вимагають свого розвязання в процесі розвитку революційного руху, за якими стоять основні соціяльні сили революції — пролетаріат, селянство і армія: революція земельних відносин, робітнича справа, національне питання, пере­творення унітарної централізованої держави в державу федера­тивну, цілковита децентралізація і демократизація урядування, державне впорядкування господарчого життя в усіх його галузях, в першу чергу продукції і поділу харчових продуктів і річей пер­шої потреби, активна політика демократичного миру і т. д.

4. Сучасна російська революція з такими складними і вели­чезними завданнями розвивається разом з тим в атмосфері вираз­них класових суперечностей, буржуазії і пролєтаріяту, каїТіталіс- тів і поміщиків, з одного боку і пролєтаріяту і дрібного пауперізо- ваного селянства, з другого боку, при таких обставинах в процесі революційного руху буржуазія і пролетаріат стають на ворожі по- зіції класової боротьби, а це робить неможливим співробітництво антагоністичних класів в творчому процесі великої революції в Росії.

Сім місяців спроб коаліції клясів в організації державної вла­ди, сім місяців досвіду праці коаліційного міністерства показали яскраво, що коаліційна влада здатна тільки затягувати імперіалі­стичну війну, боротися з визволенням селянства і робітництва з феодально-кріпацьких форм капіталістичного визиску, гальмувати визволення та зріст творчости націй Росії; зміцнювати імперіаліс­тичні змагання буржуазії в Росії; чинити перешкоди організован- ню і боротьбі революційного пролетаріату, селянства та війська: руйнувати господарчі та фінансові основи держави, викликаючи анархію — сей наслідок незадоволення соціяльно-економічних по­треб мас, та готувати тим всім грунт для контр-революції.

6. Сучасна російська революція, тягнучи за собою нечуваний в історії всіх дотеперешніх революцій переворот в соціяльно-еко­номічних відносинах, викликаючи широкий відгомін в величезних робітничих масах Західньої Европи, збуджуючи в них потяг до скинення пут капіталізму, до соціяльної революції, а рівно і спи­нення імперіалістичної війни, котре може повести за собою пов­стання пролетаріату в Західній Европі, стає прологом і початком всесвітньої соціяльної революції.

Тому IV конгрес У.С.-Д. Р. П. проголошує:

1. Що так в цілій державі, як і в окремих краях її мусить бути негайно утворена однородна революційна демократична влада, влада організованого пролетаріату, селянства і війська.

2. Що ся влада мусить в основу своєї діяльности покласти:

а) активну політику до спинення імперіалістичної війни, під­тримуючи потяг пролетаріату і цілої революційної демократії, як в Росії, так і серединних воюючих держав до демократичного миру, без анексій і контрібуцій, на основі самовизначення націй, робля­чи саме енергійне давління на всі правительства держав, втягне­них в війну, і дбаючи про забезпечення права заінтересованих на­цій і про участь їх у міжнародній конференції миру.

б) передачу всієї поміщицької, державної, кабінетської, уділь­ної, церковної і монастирської землі в розпорядження і завіду­вання земельних комітетів, реорганізованих в напрямі революцій- но-демократично-однородному.

в) рішучий контроль державної і краєвої власти при найближ­чій участи організованого пролетаріяту, за продукцією і поділом продуктів фабрично-заводської промисловості.

г) фінансову політику в напрямі максімального оподаткуван­ня великого капіталу і майна, конфіскацію військових прибутків і навіть часткову конфіскату капіталів.

д) перетворення російської держави в федеративну російську республіку.

е) широку децентралізацію і демократизацію влади в державі утворенням перш за все краєво-національних автономних органів революційної влади з широкою компетенцією, в усіх галузях крае­вого життя, в тім числі поширення теріторіальної (на всю Україну) і предметної компетенції Генерального Секретаріяту Укр. Центр. Ради, який, являючись найвищою краевою владою на Україні, має спиратися на організовану революційну демократію України і тво­рити її волю.

Українська суспільно-політична дум­ка в 20 столітті.— Т. 1.— С. 331 — 333.

ПРОГРАМОВІ ЗАСАДИ УКРАЇНСЬКОЇ ДЕМОКРАТИЧНО-ХЛІБОРОБСЬКОЇ ПАРТІЇ

ДО ІСТОРІЇ УКРАЇНСЬКОЇ ДЕМОКРАТИЧНО-ХЛІБОРОБСЬКОЇ ПАРТІЇ

(...) Перший повний нарис програму «Української Демократич­но-хліборобської Партії» був написаний Вячеславом Липинським і виданий в Лубнях в жовтні 1917 року. Політичний і соціяльний світогляд партії окреслює цей нарис такими словами:

«Стоючи твердо і непохитно на грунті повної власновільности і суверенности українського народу, ми опіраємось на многовіч- ній традиції невпинної боротьби України за свою волю, за своє право на вільне життя... Ми віримо, що не пропала марно та неіз- мірима маса енергії, яку добув з себе в боротьбі за своє визволен­ня народ наш в Хмельниччині, сколихнувши тоді своїми потугами увесь схід Европи; не може не здійснитися ідея вільної України, за котру клали голови найкращі сини народу, котра була провідною зорею всім велетням нашого невмирущого духа од часів Великого Богдана і до сьогодняшнього дня. І ми віримо що наближається час, коли взищеться кров нашого народу, пролита великими пото­ками за те тільки, що шукав він волі на власній землі і мав в тім замисли, всій людскости природні (слова автора «Історії Русов» з приводу повстання Мазепи). В тій нашій вічній, невмирующій волі до життя, а не в часто змінливих, партійних чи книжних теоріях, знаходимо ми силу і оправдання для своєї боротьби за кращу долю України».

«Історія наша вчить нас, що повним національним життям жив наш народ тільки тоді, коли він користувався на своїй землі пов­нотою своїх суверенних прав (Київська Держава)... Українська національна ідея тільки тоді в силі оживити собою українську ет­нографічну масу, коли вона йде поруч з ідеєю суверенітету україн­ського народу, коли вона кличе до повного національного визво­лення і на місто рабської служби чужим державним організаціям ставить змагання до сотвореня власної держави...

Без ясної, отвертої ’ боротьби за здійсненя свого суверенітету на своїй землі, народ наш стане народом ілотів, що будуть вини­щувать себе взаїмно во імя чужих національно-державних ідей і при помочи чужих національно-державних організмів. І тому бо­ротьбу за державний суверенітет цілого українського народу по всій Україні, ми ставимо найважнішою і вихідною точкою нашої політичної програми...».

«Власна державна організація важна для нас, як представни­ків української хліборобської демократії, не тільки з мотивів на­ціонального, але й економічного характеру...»

«Коли хліборобська Україна служила предметом експлуатації для російської та австрійської держави перед війною, то по війні ця експлуатація безмірно зросте під впливом, викликаного світо­вою війною процесу поширення економічних функцій держави і демократизації державного життя. Коли для України був страш­ний той приватно-хозяйственний капіталізм, який прикривався російським і австрійським імперіялізмом, то ще небезпечнішою стане державна трестифікація народнього хозяйства, з якою прийдуть на Україну по війні чужі державні народи, спираючись в своїй експанзії не тільки, як досі, на своїх пануючих клясах; а на силі своїх демократій.

І як що ми задихались під тягарем слабо розвиненої економіч­но, поліцейсько-самодержавної Росії, то чи не задавить нас зов­сім — коли останемось і на далі нацією недержавною — Росія республікансько-демократична...»

«Як же російська держава до нових форм істнування прис­тосуватись не зуміє, то чи не прийдеться нам зустрітись на нашій землі з иншим сільнішим од Росії національно-державним орга­нізмом і чи зуміємо дати йому одсіч, не наладивши міцної націо­нально-хозяйственно! державної організації. В цей переломовий час до невсипущої праці над підготовленням такої організації, кличемо всіх в Україні, кому дороге її існування...»

Далі рядом прикладів з української минувшини і покликаю- чись на приклад сучасних молодих держав «Нарис програму» під­креслює необхідність піддержувати межінародний характер укра­їнської справи.

Що до внутрішніх відносин, то «Нарис програму», зазначає їх так:

«Україна, край хліборобів, і українська держава мусить стати державою хліборобів... За горожанами України неукраїнської на­ціональности визнаються всі їх культурно-національні праве, але всякі спроби деяких представників ціх меньшостей зайняти при помочи чужесторонніх державно-національних впливів упривіле- йоване становище на Україні — ми будемо поборювати всіма си­лами».

В економічних справах «Нарис програму» обстоює «якнай­ширший державний контроль над національним хозяйством» і участь держави в організації тих сфер народнього хозяйства, в котрих найбільше заінтересована вся нація.

В сфері робітничого законодавства пропонується підтримувати домагання українських робітничих партій.

Майбутня вільна Україна уявляється яко «край високо розви­неного інтензивного фермерського сільського хозяйства».

«Місце величезних лятифундій і — витворених панщиною — великих, скупчених та бідних українських сел, повинні заняти роз­кинуті рясно по всій український землі хуторі трудового українсь­кого селянства, на яких український хлібороб, об’єднаний в могут­ні кооперативні товариства, добуває з нашої родючої землі трудом своїм і своєї сім’ї максімум того, що вона може дати...»

Для здійснення цього має утворитися «український державний земельний фонд, в який увійдуть казенні, кабінетські, удільні, мо­настирські і т. п. землі, а також землі приватних власників, кот­рі законодавчим порядком, в міру потреби переходитимуть за ви­куп іпо справедливій оцінці у власність держави, поверх певної установленої законом норми».

«Фонд цей має різаться на хуторі такої величини, котра відпо­відає якости землі і котра даної місцевости являється найбільш продуктивним типом трудового селянського хозяйства. Ці хуторі здаються в довічну і наслідственну — але без права поділу (май­орат або мінорат) — аренду з правом фактичної переуступки в цілости — тим безземельним або малоземельним українським хлі­боробам, які самі власними руками обробляють землю».

«Вся решта приватно-власницьких земель, до часу їх викупу в державну власність, не виключається з товарообміну».

Одначе «обмежується право скуповувати землю в одні руки поверх установленої законом норми та забороняється торг зем­лею для спекуляції».

Тактика партії в «Нарисі програму» окреслюється так:

«Всякий Українець, котрий бореться за вільну Україну, і вся­кий чужинець, котрий наше право до повної незалежности фак­тично визнає — наш союзник, хочби його погляди в инших спра­вах не відповідали поглядам нашої партії. Всякий український ро­бітник, котрий вирікається ідеї вільної України і тим самим слу­жить чиїмсь чужим державним чи національним інтересам в Україні, і всякий чужинець, котрий во імя чужих інтересів на нашій землі виступає проти визвольних змагань українського народу — наш ворог, хочби по своїм поглядам в инших справах він стояв дуже близько до поглядів нашої партії».

«Одкидаючи без застережень право инших народів чи держав панувати над нами, ми будем найбільше рішучо поборювати вся­ке русофільство, австрофільство, чи польонофільство і взагалі всяку політичну ідею, яка буде обмежувати наші суверенні права і затягать наш народ в старе ярмо політичної немочи, та націо- нальної неволі».

«Од кожної своєї (політичної партії народ український має пра­во вимагати, щоб вона задля своїх партійних, чи клясових інтере­сів не поступалась ні на крок принціпом вільного істнування нації і щоб силу свою кожна українська партія черпала з внутрішніх сил свого народу, а не з «сторонніх протекцій»».

«І памятаючи, як за часів національної руїни, що привела Ук­раїну до двухсотлітньої неволі, наші тодішні політичні партії «дуків» та «голоти» в завзятій боротьбі між собою, кликали на поміч чужи народи, держави і, поступаючись перед Росією та Поль­щею зразу національним ідеалом, згодом стали задля своїх пар­тійних інтересів на випередки продавать себе і свій народ цім державам, ми в теперішній грізний для України час звертаємось до всіх українських партій з горячим закликом: «Боронім всі, кож­ний по своєму, нашу спільну волю і честь!»

Так виглядає перша спроба окреслити ідеольогію і головні точки програму Української Демократично-хліборобської Партії (...).

Шемет Сергій. До історії Української Демократично-хліборобської Партії // Хліборобська Україна: 36. 1, 1920.— С. 64—67.

МАНИФЕСТ К УКРАИНСКОМУ НАРОДУ C УЛЬТИМАТИВНЫМИ ТРЕБОВАНИЯМИ К УКРАИНСКОЙ РАДЕ

Исходя из интересов единства и братского союза рабочих и тру­дящихся, эксплуатируемых масс в борьбе за социализм, исходя из признания этих принципов многочисленными решениями орга­нов революционной демократии, Советов, и особенно II Всероссий­ского съезда Советов, социалистическое правительство России, Совет Народных Комиссаров, еще раз подтверждает право на самооцределение за всеми нациями, которые угнетались царизмом и великорусской буржуазией, вплоть до права этих наций отдели­ться от России.

Поэтому мы, Совет Народных Комиссаров, признаем народную Украинскую республику, ее право совершенно отделиться от Рос­сии или вступить в договор с Российской республикой о федера­тивных и тому подобных взаимоотношениях между ними.

Все, что касается национальных прав и национальной незави­симости украинского народа, признается нами, Советом Народных Комисаров, тотчас же, без ограничений и безусловно.

Против финляндской буржуазной республики, которая остается пока буржуазной, мы не сделали ни одного шага в смысле огра­ничения национальных прав и национальной независимости фин­ского народа, и не сделаем никаких шагов, ограничивающих на­циональную независимость какой бы то ни было нации из числа входивших и желающих входить в состав Российской республики.

Мы обвиняем Раду в том, что, прикрываясь национальными фразами, она ведет двусмысленную буржуазную политику, кото­рая давно уже выражается в непризнании Радой Советов и Совет­ской власти на Украине (между прочим, Рада отказалась созвать, по требованию Советов Украины, краевой съезд украинских Сове­тов немедленно).

Эта двусмысленная политика, лишающая нас возможности признать Раду, как полномочного представителя трудящихся и эксплуатируемых масс Украинской республики, довела Раду в са­мое последнее время до шагов, означающих уничтожение всякой возможности соглашения.

Такими шагами явились, во-первых, дезорганизация фронта.

Рада перемещает и отзывает односторонними приказа­ми украинские части с фронта, разрушая таким образом единый общий фронт д о размежевания, осуществимого лишь путем орга­низованного соглашения правительства обеих республик.

Во-вторых, Рада приступила к разоружению советских войск, находящихся на Украине.

В-третьих, Рада оказывает поддержку кадетски-калединскому заговору и восстанию против Советской власти. Ссылаясь заведо­мо ложно на автономные будто бы права «Дона и Кубани», при­крывая этим калединские контрреволюционные выступления, иду­щие вразрез с интересами и требованиями громадного большинства трудового казачества, Рада пропускает через свою территорию войска к Каледину, отказываясь пропускать войска против Каледина.

Становясь на этот путь неслыханной измены революции, на путь поддержки злейших врагов как национальной независимости народов России, так и Советской власти, врагов трудящейся и эк­сплуатируемой массы, кадетов и калединцев, Рада вынудила бы нас объявить, без всяких колебаний, войну ей, даже если бы она была уже вполне формально признанным и бесспорным органом высшей государственной власти, независимой буржуазной респуб­лики украинской.

В настоящее же время, ввиду всех вышеизложенных обстоя­тельств, Совет Народных Комиссаров ставит Раде, пред лицом народов Украинской и Российской республик, следующие вопросы:

1. Обязуется ли Рада отказаться от попыток дезорганизации общего фронта?

2. Обязуется ли Рада не !пропускать впредь без согласия вер­ховного главнокомандующего никаких воинских частей, направ­ляющихся на Дон, Урал или в другие места?

3. Обязуется ли Рада оказывать содействие революционным войскам в деле их борьбы с контрреволюционным кадетски- калединским восстанием?

4. Обязуется ли Рада прекратить все свои попытки разоруже­ния советских полков и рабочей Красной гвардии на Украине и возвратить немедленно оружие тем, у кого оно было отнято?

В случае неполучения удовлетворительного ответа на эти воп­росы в течение 48 часов, Совет Народных Комиссаров будет счи­тать Раду в состоянии войны против Советской власти в России и на Украине.

Председатель Совета Народных Комиссаров В. УЛЬЯНОВ (ЛЕНИН). Народный Комиссар по иностранным делам Л. ТРОЦКИЙ.

Вісник Генерального Секретаріату УНР.— 1917.—9 груд.

І ВСЕУКРАЇНСЬКИЙ З’ЇЗД РАД РОБІТНИЧИХ, СЕЛЯНСЬКИХ ТА ЧЕРВОНОАРМІЙСЬКИХ ДЕПУТАТІВ

11—12 (24—25) грудня 1917 р.

І Всеукраїнський з’їзд рад робітничих, салдатських та селян­ських депутатів скликано в Києві на 3(16) грудня 1917 року за постановою Київського крайового виконавчого комітету рад робіт­ничих, салдатських та селянських депутатів.

Рівночасно Центральна рада скликала через Центральний ко­мітет селянських спілок теж на 3 грудня з’їзд куркульських деле­гатів від селянських спілок та українських шовіністично настроє­них військових рад. Зібравши близько тисячі «своїх делегатів», що перевищувало майже вп’ятеро число депутатів, обраних на з’їзд рад, Центральна рада, роззброївши напередодні 3 грудня Червону гвардію та радянські військові частини у Києві, направила «своїх делегатів» на з’їзд рад і зірвала його намаганням перетворити з’їзд рад на збори куркульсько-шовіністичних елементів. Більшо­вики, а з ними депутати, що стояли на плятформі радянської влади: ліві соціялісти-революціонери, ліві українські соціяль-демократи й меншовики-інтернаціоналісти, оголосивши протест проти вчине­ного насильства з боку Центральної ради, покинули ці «збори» й вирішили виїхати до Харкова, розраховуючи на пролетарську базу Лівобережжя.

У Харкові депутати Київського з’їзду рад об’єднались з депу­татами Крайового з’їзду рад Донецько-Криворізького басейну. Так утворився у Харкові Перший всеукраїнський з’їзд рад робіт­ничих, салдатських та частини селянських депутатів, що тривав 11 — 12 (24—25) грудня 1917 року.

З’їзд проробив такі питання: 1) про поточний момент, 2) про владу на Україні, 3) про самовизначення України та 4) про До­нецько-Криворізький басейн і 5) обрав Центральний виконавчий комітет рад України.

РЕЗОЛЮЦІЇ

Про поточний момент

Жовтнева пролетарсько-селянська революція довела, що при­ступити до вирішення основних питань революції — про народо­правство, про мир, про землю і робітничий контроль — стало мож­ливим лише після скинення імперіялістичної диктатури і встанов­лення фактичної диктатури пролетаріяту, підтриманого від бідні­шого селянства. За форму нової влади не могла не стати влада радянська, що одна лише забезпечує справжній вияв волі широких народніх мас і що утворила апарат, щоб волю мас проводити в життя. Перемога робітників міста, підтримана біднішим селянст­вом, в інтересах забезпечення широких мас скеровується проти основ панування буржуазії, приватної власности на землю, на зна­ряддя і засоби виробництва і тим викликає, з одного боку, спочут­ливий рух серед робітників світу, а з другого — збройне повстання проти робітничої і селянської влади з боку всіх буржуазних кляс. Повстання, організоване всією російською буржуазією, веде зараз генерал Каледін, якого підтримують козацькі кола і дрібнобуржу­азні кола України, що захопили до своїх рук владу на Україні. Це повстання, як скероване проти застрільника світової револю­ції— російського пролетаріяту, знаходить спочутливу підтримку в імперіялістичних колах всього світу.

...Найміцніший засіб обдурювання в руках контрреволюції тепер є: поперше, ілюзії широких мас щодо Установчих зборів, що їх буржуазія намагається протипоставити владі рад, подруге, вико­ристання природного почуття обурення проти віковічного націо­нального гніту і популярного гасла про самовизначення національ­ностей, щоб роз’єднати робітників і селян та захищати інтереси контрреволюції, втягуючи рядове козацтво і українське селянство. Тому З’їзд рад України вітає політику Ради народніх комісарів, що провадить рішучу боротьбу проти буржуазної контрреволюції в усіх її виявах і викриває справжній зміст всіх зверхнє популяр­них гасел, за які ховається буржуазія. В маштабі міжнароднього руху російська робітничо-селянська революція є єдиний орган, здатний припинити сорокмісячну імперіялістичну різню; на росій­ську ж таки революцію покладено обов’язок привести народи до загального демократичного миру, відновити міжнародне братер­ство і організувати його в III Інтернаціонал. Радянська влада здатна — ми певні — виконати ці завдання.

Хай живе III Інтернаціонал! Хай живе влада рад! Хай живе Рада народніх комісарів!

Про організацію влади на Україні

Центральну раду теперішнього складу не можна визнати за уряд робітників і бідніших селян України. Політика Ради в зе­мельному питанні, в питаннях про робітничий контроль над ви­робництвом, про демократизацію армії, ∣πpo ставлення до робіт­ничо-селянського уряду Російської федерації, що його утворили й затвердили організовані робітники, салдати й бідніші селяни всієї Росії, а так само й України, позиція, що її посіла Рада в боротьбі робітників і селян з буржуазною контрреволюцією на Дону, розд­мухування Радою націоналістичного чаду серед народніх мас Ук­раїни, нарешті, провокаційний зрив роботи Всеукраїнського з’їзду рад у Києві політиканами, що керують діяльністю Ради,— все це поставило революційну демократію України перед завданням рі­шучої боротьби проти Ради, за утворення робітничої й селянської влади на Україні. Всеукраїнський з’їзд робітничих і салдатських з участю селянських депутатів ухвалює:

Влада на території Української республіки віднині належить виключно радам робітничих, салдатських і селянських депутатів; на місцях — повітовим, міським, губерським і крайовим радам, а в центрі — Всеукраїнському з’їздові рад робітничих, салдатських і селянських депутатів, його Центральному виконавчому комітето­ві й тим органам, що він їх утворить.

Україну проголошується республікою рад. Тимчасовому Цен­тральному виконавчому комітетові, виділеному з складу цього з’їзду, доручається негайно поширити на території Української республіки всі декрети й розпорядження робітничо-селянського уряду федерації, що мають загальне для всієї федерації значен­ня,—про землю, про робітничий контроль над виробництвом, про цілковиту демократизацію армії; оголосити недійсними всі розпо­рядження Ради й Секретаріяту ^[LXXI], що вона їх видаватиме після опу­блікування цієї постанови з’їзду, а також скасувати всі раніш видані розпорядження Ради й Секретаріяту, що скеровані проти інтересів робітників і бідніших українських селян; встановити між робітничо-селянським урядом Російської федерації, а також уря­дами окремих частин Росії і робітничо-селянським урядом Украї­ни цілковиту погодженість в цілях і діях, конче потрібну в інтере­сах робітників і селян всіх народів Російської федерації, виходячи з принципу, що правильні й нормальні ці взаємини можуть бути лише тоді, коли уряди всіх частин Росії будуть органами влади робітничих, салдатських і селянських депутатів.

Найближчим часом скликати II всеукраїнський з’їзд рад робіт­ничих, салдатських і селянських депутатів, щоб далі поширити й зміцнити робітничо-селянську владу на Україні.

Про самовизначення України

Принцип права націй на самовизначення, проголошений Лютне­вою революцією, міг бути перетворений в життя лише завдяки Жовтневій революції, що привела до утворення робітничо-селян­ського уряду — Ради народніх комісарів. В умовах сучасного бур­жуазно-капіталістичного суспільства, побудованого на існуванні кляс з протилежними інтересами та з загостреною боротьбою між буржуазією і пролетаріятом, принцип права націй на самовизначен­ня набуває суперечливого характеру, залежно від того, хто визна­чає цей принцип — буржуазія чи пролетаріят. Перемога робітни­чо-селянської революції та декрет Ради народніх комісарів знищує всякі форми національного гніту й нерівности в Росії. На Україні ж перетворення в життя цього принципу потрапило до рук укра­їнської буржуазії та дрібнобуржуазних соціялістів, які, проголо­сивши Українську республіку, провадять дрібнобуржуазну полі­тику в інтересах буржуазії не лише української, але й неукраїн­ської. Ця політика веде до загострення національних суперечок та до розпалювання національної ворожнечі, яка неминуче приведе до нових форм національного гніту та нерівности. Така загибельна для робітничих та селянських мас політика вже дала свої наслідки в роззброєнні неукраїнських (але некозачих) частин, у виступі проти Рад робітничих та салдатських депутатів, як мов би то не­українських, в угоді з військовим Донським урядом Каледіна, який пригнічує в себе робітників та селян, серед того і українських.

Так фатально дрібнобуржуазні українські соціялісти, що стоять на чолі Центральної ради, пішли шляхом російських правих с.-р. та меншовиків, шляхом угодовства з буржуазно-поміщицькою клясою і зради робітничих та селянських мас. А тому І всеукраїнський з’їзд робітничих та салдатських депутатів, визначаючи Україн­ську республіку, як федеративну частину Російської республіки, проголошує рішучу боротьбу проти згубної для робітничо-селян­ських мас політики Центральної ради, викриваючи її буржуазний, контрреволюційний характер. З’їзд боротиметься за самовизначен­ня України в інтересах робітників та селян, за їх панування, за усунення всяких національних обмежень, всякої національної во­рожнечі та ненависти, за Українську робітничо-селянську респуб­ліку, засновану на міцній єдності трудящих мас України, незалеж­но від їхньої національности, з трудящими масами всієї Росії.

Про з'їзд у Києві

Роботу І з’їзду рад робітничих, салдатських та селянських депу­татів України, скликаного від повноважного органу революційної демократії України, зірвано вчинками політиканів з Селоспілки та Ради військових депутатів, які побоювались, що цей з’їзд суворо й правдиво критикуватиме політику Центральної ради та її Генерального секретаріяту і руба поставить питання про передачу влади в Українській республіці дійсним представникам пролета­рі яту та біднішого селянства України. Щоб урятувати своє захи­тане становище, вони безпосереднім насильством над організацій­ним бюром та його мандатною комісією обернули з’їзд на мітинг представників найрізноманітніших організацій і самочинно прого­лосили себе з’їздом рад робітничих, салдатських та селянських депутатів. Це перекручене представництво робітничих, салдатських і селянських мас України було зовсім нездатне виявити те незадо­волення, яке вже наспіло в робітничих, салдатських та селянських масах проти антинародньої, дрібнобуржуазної політики Централь­ної ради. В усіх головніших питаннях, що мають величезне значен­ня для трудящих кляс України, воно відіграло ролю декоратив­ного прикриття цієї політики, воно дало змогу поглибити те про­валля, яке Центральна рада намагається викопати між народніми масами України, одурманюючи їх шовіністично-націоналістичним чадом, і робітниками та біднішими селянами інших країн Росії, в особі робітничо-селянського уряду, обраного на II з’їзді рад ро­бітничих, салдатських та селянських депутатів всієї Росії.

Не маючи права брати участь в такій комедії, згубній для пролетаріяту та біднішого селянства України, ми, представники 49 рад, числом 124 чол., ухвалили: покинути збори, влаштовані політиканами з Центральної ради, та звернутись до всіх тру­дящих України з роз’ясненням нашого ставлення до створеного становища і з рішучим протестом проти нечуваного насильства української буржуазії та її црихвоснів з так званих «соціялістів» над повноважними органами революційної демократії України — радами робітничих, салдатських та селянських депутатів.

Резолюції Всеукраїнських з’їздів Рад робітничих, селянських, червоноармій- ських депутатів.—Центральна архів­на управа УРСР.—Харків, 1932.— С. 9-14.

ЗАКОН ПРО НАЦІОНАЛЬНО-ПЕРСОНАЛЬНУ АВТОНОМІЮ, УХВАЛЕНИЙ УЦР 9(22). І. 1918 р.

Українська Центральна Рада, згідно з універсалом 7-го листо­пада 1917 року, дня 9 січня 1918 року ухвалила закон про націо­нально-персональну автономію.

Ст. 1. Кожна з населюючих Україну Націй має право в межах Української Народної Республіки на національно-персональну автономію, себто право на самостійне устроення свого національ­ного життя, що здійснюється через Орган Національного Союзу, влада якого шириться на всіх його членів, незалежно від місця їх заселення в межах Української Народньої Республіки. Це є невіднімане право націй і ні одна з них не може бути позбавлена цього права, або обмежена в ньому...

ЦДАЖР України.-Ф. 1115.-O∏. 1.— Спр. 29.—Арк. 4.

ПОСТАНОВИ ВСЕУКРАЇНСЬКОГО З’ЇЗДУ САМОСТІЙНИКІВ- СОЦІЯЛІСТІВ 17-21/ХІІ. 1917 року В СПРАВІ ЗЕМЕЛЬНОЇ РЕФОРМИ

Заслухавши доклади про розвязання земельної справи на Ук­раїні, З’їзд постановив:

1. Одержати землю і розвязати земельне питання може тілько самостійний нарід, і тому проголошення Самостійної Української Народної Республіки є необхідною умовою для розвязання аграрного питання на Україні.

2. Нарід український складається у своїй величезній більшости з трудового люду і тому земельне 'питання мусить бути розвязане в інтересах трудящого люду.

3. Проволікання цієї справи, що роблять українські партії, які зараз стоять у влади, веде тілько до анархії, а значить і до заги­белі нашої; і тому треба негайно приступити до розвязання зе­мельної справи на Україні, видавши спеціяльний закон.

4. В основу закона мусить бути положена конечна мета: націо- нал-соціялізація землі: націоналізовати землі, оселені народом українським,— значить зробити їх національною власністю всього народу українського. Кождий член української нації, що живе з землі, бере її тільки до уживання, скілько може обробити її влас­ними руками, власноручно без наймита.

5. До сього ідеалу треба йти через такі етапи:

а) аби не зруйнувати господарства на Україні,

б) не понизити його культурності,

в) не порушити інтересів українського мійського робітництва і трудового люду-нехліборобів.

Маючи на увазі, що власність на нетрудові землі на Україні уже скасована без викула, дальший шлях, шлях послідовного за­конодавства аграрного, мусить бути такий:

Ліквідувати велике землеволодіння (треба негайно знищити усі підвалини класа великої земельної власности — поміщиків, аби цей реакційний, ворожий вселюдському поступу і інтересам тру­дящого люду клас перестав існувати на завжди), потім, по черзі, середнє, і далі — переходити до утворення класа трудового селян­ства, що живе з власної праці; спеціяльне соціялістичне законо­давство мусить зробити не тілько неможливою мобілізацію землі (скупчення її в поодиноких руках), а навпаки, робити необхідним переход земельної власности до трудової норми.

Цей клас трудового селянства поволі, шляхом кооперації, шля­хом з’єднання праці, перейде од індівідуального оброблення землі до колективного, а від колективного до соціялістичного, коли і буде осягнений віковічний ідеал Українського трудового народу: жити щасливо, вільно і незалежно на своїй землі...

Українська суспільно-політична дум­ка в 20 столітті.— Т. 1.— С. 351—352.

ДОДАТОК

ПОСТАНОВИ ЦЕНТРАЛЬНОГО КОМІТЕТУ УКРАЇНСЬКОЇ ПАРТІЇ САМОСТІЙНИКІВ-СОЦІЯЛІСТІВ (У.Н.П.)

І січня 1920 р.

Ніякі обставини, внутрішні чи зовнішні, ні тяжкі пересліду­вання, які ми перенесли од «чужих» і «своїх» протягом 20 літньо­го істновання партії, а надто протягом останніх двох років — не змусять нас зійти з давно наміченого шляху:

1. Державна самостійність Української Народньої Республіки за всяку ціну, (національних з’усиль) і передовсім, бо

а) без власної держави не може бути і національної волі, а національне поневолення в тій чи иншій формі,

б) без волі національної не можемо мати і волі соціяльної.

2. Шлях парляментаризма, як реалізація правдивого народо­правства і заразом реалізація трудового принципу.

а) Через вибори до всіх державних і громадських інституцій по 5-й членній формулі здійсниться трудовий прінціп; український парлямент, вибраний по демократичній пятичленній формулі, буде владою українського трудового селянства.

б) В правовій державі не може бути громадян першого і дру­гого сорта; громадяне, що мають право вибору і громадяне, що сього права не мають, або мають обмежене виборче право (зви­чайно виключаючи особи, які втратять се право по суду за певні вчинки).

в) Устрій буржуазної держави, коли для права вибору в гро­мадські і державні інституції, треба мати певний маєтковий ценз, усуває од права вибору пролетарські немаєтні кола людности і забезпечує пановання класів заможних, буржуазних — цей бур­жуазний устрій держави — є так само антидемократичний, анти­народний, як і устрій радянський при диктатурі пролєтаріята (міського), бо українське селянство у своїй величезній більшості до пролетаріату не належить. В цій плоскости соціальна політика буржуазії і земельного панства ідентична з соціальною політикою м. більшовиків-комуністів.

г) Катастрофи, які пережив український нарід 25 січня 1918 р., 29 квітня 1918 р. в Київі і в решті 21 листопада 1918 р. в Проскурові, мусять врешті хоч і дорогою ціною вилічити укра­їнську інтелігенцію од крайнього утопізму, мусять одвадити її од нерозважних спроб соціальних експеріментів, непровірених наукою і практикою життя на культурнім заході.

3. Власна Національна Держава в етнографічних межах є най­вище благо для усіх українських партій, отже поки українська держава не буде відбудована і забезпечена, мусять усі українські партії і групи, всі течії народні чинити згідно: мусить бути дек- ляроване повне примирення українських партій, мусять бути від­кинуті на бік амбіції, як особисті, так і партійні: при відновленні української державности мусить бути кабінет міністрів коаліцій­ний, як доказ всеукраїнської солідарности і єдиної національної волі.

4. В справі земельній

парцеляція панської власности для розпреділення її безземельному і малоземельному українському селянству на правах власности з забезпеченням на будучину шляхом державного законодавства як од концентрації землі в поодиноких руках, так і од дроблення земельної власности нище норми споживчої.

Усунення всякого нетрудового елемента з землеробної продукції.

а) Земельну реформу переводити з обачностью, аби не змен­шувати висоти техніки і хлібної продукції, не зменшити продук­тивности хліборобства, бо від сего можуть дуже постраждати не- хліборобські кляси, населення міст, в першу чергу робітництво мійське (що ми зараз і спостерігаємо).

б) Селянство одержує землю за викуп в державу.

І. Безземельному чи малоземельному селянинові треба дати не тільки голу землю, але і допомогти йому стати господарем: треба дати средства для здобуття коней, корови, плуга, борони, взагалі живого і мертвого інвентаря, а також для господарських будівель, інакше селянство не зможе використати наділеної йому землі. Все це потребує величезних средств.

II. Окрім того майже вся панська земля, а надто велика посі­лість задовжена в банках, місцевих і закордонних,— а ці борги мусять бути сплачені.

III. Взагалі переведення всієї реформи на Україні потребує величезних средств, які держава може добути тілько через викуп землі селянами.

IV. Правдиве народне представництво, що вироблятиме земель­ні закони і переводитиме земельну реформу (Український парля- мент) з’уміє забезпечити інтереси українського селянства і пого­дить інтереси селянства з інтересами держави.

V. При розвязанні земельного питання не мусить бути дема­гогії, яка до сього часу служила головною причиною, через яку селянство і досі не одержало землі.

VI. Шлях до запровадження принципів соціялізму в хлібороб­ську продукцію мусить бути і буде еволюційний.

Через з’єднання праці шляхом кооперації селянство перейде од індивідуального оброблення землі до колективного виключно на грунті економичних вигод колективного оброблення землі.

Колективне оброблення землі поволі розповсюдиться на всю українську теріторію в «шир і глуб», поволі пристосовуючи психо- льогію мас до колективізму, колективне оброблення землі шляхом еволюції перейде до оброблення соціялістичного.

а) Цей еволюційний шлях до соціялізму буде і в инших галу­зях продукції (фабрична праця).

5. В справі робітничій партія як і ранійше обстоює 8 годинний робітничий день і 44 годинний тиждень з пониженням числа годин праці в предприємствах тяжких, або шкодливих для здоровля, взагалі робітниче законодавство по зразку найбільш прогресивних держав світа.

У.П.С.С. твердо стояла, стоїть і стоятиме на своїх давніх гаслах:

1. Хай живе Самостійний Український нарід, правий господарь на своїй землі!

2. Хай живе всесвітнє визволення поневолених націй!

3. Хай живе всесвітнє визволення праці від влади капітала.

1 січня 1920 р.

Центральний Комітет Української Партії Самостійників - Соціялістів (У.Н.П.).

Українська суспільно-політична дум­ка в 20 столітті.—Т. 1.—С. 363—364.

четвертий універсал української центральної ради

Народе України!

Твоєю силою, волею, словом утворилась на Українській Землі вільна Українська Народня Республіка. Здійснилася давня мрія Твоїх батьків, борців за волю й право робочого люду!

Та в трудну годину народилась воля України. Чотири роки жорстокої війни обезсилили наш край і народ. Фабрики не вироб­ляють товарів. Підприємства здержують свою працю, залізні доро­ги розбиті, гроші падають у ціні. Скількість хліба зменшується. Наступає голод. По краю розмножилися ватаги грабіжників і убийників, особливо, коли з фронту рушило російське військо, творячи кріваву різню, безлад і руїну на нашій землі.

З приводу всього того не могли відбутися вибори до Україн­ських Установчих Зборів у визначенім нашим попереднім Універ­салом реченці й не могли відбутися ті Збори, визначені на ниніш­ній день, щоб перебрати з наших рук тимчасову найвищу револю­ційну власть над Україною, установити лад у нашій Народній Республіці й зорганізувати нове Правительство.

А тим часом петроградське Правительство Народних Комісарів виповіло війну Україні, щоб повернути вільну Українську Респуб­ліку під свою власть, і посилає на наші землі свої війська — червону гвардію, большевиків, які граблять хліб у наших селян і без ніякої заплати вивозять його в Росію, не зоставляючи навіть зерна, приготовленого на засів, убивають невинних людей і сіють усюди анархію, убийство й злочин.

Ми, Українська Центральна Рада, робили всякі заходи, щоб не допустити до тої братовбийчої війни двох сусідніх народів, але петроградське Правительство не пішло нам назустріч і веде даль­ше кріваву боротьбу з нашим народом і Республікою.

Крім того те ж саме петроградське Правительство Народних Комісарів починає проволікати заключения мира й закликає до нової війни, називаючи її «святою». Знов поллється кров, знов нещасний робочий люд буде мусіти приносити в жертву своє життя.

Ми, Українська Центральна Рада, вибрана з’їздами селян, ро­бітників і салдатів України, в ніякім разі не можемо згодитися на те, ніяких війн піддержувати не будемо, бо український народ бажає мира й мир повинен прийти можливо як найскорше.

Та для того, щоб ні російське Правительство, ні ніяке инше не ставило перешкод Україні в установленню того бажаного мира, для того, щоб повести свій край до ладу, творчої праці, закріплен­ня революції й нашої волі, ми, Українська Центральна Рада, опо­віщаємо всім горожанам України:

Віднині Українська Народня Республіка стає самостійною, від нікого незалежною, вільною, суверенною Державою Українського Народу.

З усіма сусідніми державами, а саме: Росією, Польщею, Ав­стрією, Румунією, Туреччиною й иншими ми бажаємо жити в згоді й приязни, але ніяка з них не може вміщуватися в життя самостій­ної Української Республіки.

Власть у ній буде належати тільки до народу України, іменем якого, поки зберуться Українські Установчі Збори, будемо правити ми, Українська. Центральна Рада, представництво робочого наро­ду — селян, робітників і салдатів та виконуючий орган, який від­нині буде називатися Радою Народніх Міністрів.

І отеє, перш усього, поручаемо Правительству нашої Респуб­ліки, Раді Народніх Міністрів, від сього дня вести початі вже мирові переговори з осередніми державами вповні самостійно й довести їх до кінця, не звертаючи уваги на ніякі перешкоди з боку яких небудь инших частей бувшої російської імперії та встановити згоду, щоб наш край почав своє житія в спокою й мирі.

Щодо так званих большевиків і инших напасників, які розграб- люють і руйнують наш край, то поручаемо Правительству Україн­ської Народньої Республіки твердо й рішучо взятися за боротьбу з ними, а всіх громадян нашої Республіки закликаємо, щоб вони, не жаліючи свого життя, обороняли добробут і волю нашого на­роду. Народня Українська Держава повинна бути очищена від насланих з Петрограду наемних наїздників, які нарушують права Української Республіки.

Безмірно тяжка війна, почата буржуазними правительствами, вимучила наш народ, винищила наш край, знівечила добробут. Тепер сьому треба покласти край.

Одночасно з тим, коли армія буде демобілізуватися, поручаемо розпускати салдатів, а після затвердження мирових договорів розпустити армію зовсім, на місце постійної армії завести народню міліцію, іщ>б наше військо служило обороні робочого люду, а не забаганкам пануючих верств.

Знищені війною і демобілізацією місцевости мають бути відбу­довані при помочи державного скарбу.

Коли наші вояки вернуться додому, народні ради — громад­ські й повітові й городські думи мають бути перевибрані в часі, який буде установлений, щоб і вони мали в них голос. Міжтим, щоб установити таку власть, до якої мали-б довірря й яка спіра- лася-б на всі революційно-демократичні верстви народа, має Пра­вительство додати до помочи місцевим самоврядуванням ради робітничо-селянських и салдатських депутатів, вибраних із місце­вих людей.

В земельних справах комісія, вибрана на останній сесії Цен­тральної Ради, вже виробила закон про передачу землі трудовому 14* 211

народові без викупу, прийнявши за основу скасування власности й соціалізацію землі згідно з нашою постановою на 7 сесії.

Сей закон буде розглянено за кілька днів на повній сесії Цен­тральної Ради й Рада Міністрів уживе всіх способів, щоб передача землі земельними комітетами в руки трудящих відбулася ще з початком весняних робіт.

Ліси, води й усі підземні багатства, як добро українського тру­дового народу, переходять у розпорядження Народньої Української Республіки.

Війна забрала для себе всі трудові сили нашої країни. Біль­шість підприємств, фабрик і робітень виробляли тільки те, що було необхідне для війни, й народ зостався зовсім без товарів. Тепер війні кінець.

Раді Народніх Міністрів поручаемо негайно пристосувати всі заводи й фабрики до мирних обставин, до вибору продуктів, необ­хідних для робочих мас.

Та сама війна дала сотки тисяч безробітних і інвалідів... В са­мостійній Народній Республіці України не повинен страждати ні один трудящий чоловік. Правительство Республіки має підняти промисел держави, має зачати творчу роботу по всіх галузях, де всі безробітні могли-б найти працю й приложити свої сили, й прий­няти всі міри для обезпечення покаліченим і потерпівшим від війни.

При старім ладі торговці й всілякі посередники наживали на бідних, пригнічених клясах надмірі капітали.

Відтепер Українська Народня Республіка бере в свої руки най- важнійші области торговлі й усі доходи з неї обертає на користь народу.

Торговлю товарами, які мається привозити зза границі й ви­возити за границю, вестиме сама наша держава, щоб не було та­кої доріжні, через яку завдяки спекулянтам терплять найбідніші верстви.

Для виконання сього поручаемо Правительству Республіки ви­робити й представити до затвердження закони про се, також про монополі заліза, вугля, шкур, тютюну й инших продуктів і товарів, з котрих податки найбільше обтяжували робочі кляси в користь нетрудових.

Так само поручаемо установити державно-народню контролю над усіма банками, що через кредити нетрудовим клясам помага­ли експлуатувати трудові маси. Відтепер кредитова поміч банків має йти передовсім на піддержку трудовому населенню й на роз­виток народнього господарства Української Народньої Республі­ки, а не для спекуляції й ріжнородної банкової експлуатації.

На грунті анархії, неспокоїв у життю й недостачі продуктів зростає невдоволення серед деяких частин населення. Тим невдо­воленням користуються ріжні темні сили й тягнуть неосвідомлених людей до старих порядків. Ci темні протиреволюційні сили бажа­ють знову піддати всі вольні народи під одно царське ярмо — Росії. Рада Народніх Міністрів повинна безпощадно боротися з усіма контрреволюційними силами й кождого, хто призиває до постан­ня проти самостійної Української Народньої Республіки й до пово­роту старого ладу,— карати яко за державну зраду.

Всі демократичні свободи, проголошені Третім Універсалом Української Центральної Ради, потверджується й окремо прого­лошується: в самостійній Українській Народній Республіці всі на­роди користуються правом національно-персональної автономії, яку признано за ними законом 22 січня.

Все перечислене в Універсалі, чого не вспіємо виконати ми, Центральна Рада й наша Рада Міністрів, у найблищі тижні вико­нають, справдять і до оконечного ладу доведуть Українські Уста­новчі Збори.

Ми поручаемо всім нашим громадянам перевести вибори як найбільш енергічно, підняти всі зусилля, щоб підрахунок голосів був закінчений як найскорше, щоб за пару тижнів зібралися наші Установчі Збори,— найвищий господарь і управитель нашої землі, й Констітуцією нашої незалежної Української Народньої Респуб­ліки закріпили свободу, порядок і добробут на добро всьою трудового народу її на тепер і на будучі часи. Сей найвищий наш орган має рішити про федеративну зв’язь з народніми республіка­ми колишньої російської імперії. До того ж часу всіх горожан са­мостійної Української Народньої Республіки зазиваємо стояти непохитно на сторожі добутої свободи й прав нашого народу й усіма силами боронити свою долю від усіх ворогів селянсько- робітничої Української Республіки. Українська Центральна Рада. У Київі.

9(22) січня 1918 р.

Винниченко В. К. Відродження на­ції.— Київ-Відень, 1920.— Ч. 2.— С. 244-252.

МИРНИЙ ДОГОВІР МІЖ УКРАЇНСЬКОЮ НАРОДНОЮ РЕСПУБЛІКОЮ З ОДНОЇ І НІМЕЧЧИНОЮ, АВСТРО-УГОРЩИНОЮ, БОЛГАРІЄЮ І ТУРЕЧЧИНОЮ З ДРУГОЇ СТОРОНИ

Тому, що Український Народ в протягу сучасній світовій війні проголосив себе незалежним і виразив бажання привернути мир­ний стан між Українською Народною Республікою і державами, що находяться в війні з Росією, поставили правительством Німеч­чини, Австро-Угорщини, Болгарії і Туреччини заключити мирний договір з правительством Української Народної Республіки: вони хотять самі вчинити перший крок до тривалого і для всіх сторін почесного світового мира, котрий не тільки має покласти кінець страхіттям війни, але також має вести до привертання дружніх від­носин між народами на полі політичному, господарському і умово- му. В тій цілі до нав’язання мирних переговорів в Брестю Літов- ським зібралися повновласники вище означених правительств, а саме:

За Правительство Української На­родної Республіки

Члени Української Центральної Ради:

Пан Олександр СЕВРЮК

Пан Микола ЛЮБИНСЬКИЙ і

Пан Микола ЛЕВИТСЬКИЙ

Стаття І

Українська Народна Республіка, з одної і Німеччина, Австро- Угорщина, Болгарія і Туреччина з другої сторони заявляють, що воєнний стан між ними покінчений. Сторони, заключаючи договір, рішилися надалі жити взаємно в мирі і дружбі.

Стаття VII.

§ 1

Сторони, які заключають договір, зобов’язуються взаїмно на­в’язати негайно господарські зносини і устроїти обмін товарів на підставі слідуючих постанов: До 31 липня б. р. треба буде пере­водити взаїмну обміну лишків найважливіших сільськогосподар­ських і промислових виробів для прикриття біжучих потреб...

Вісник Ради Народних Міністрів Ук­раїнської Народної Республіки.— 1918.— 15 берез.

НІМЕЦЬКО-УКРАЇНСЬКИЙ ДОДАТКОВИЙ ДОГОВІР ДО МИРНОГО ДОГОВОРУ МІЖ НІМЕЧЧИНОЮ, АВСТРО-УГОРЩИНОЮ, БОЛГАРІЄЮ І ТУРЕЧЧИНОЮ З ОДНІЄЇ СТОРОНИ І УКРАЇНСЬКОЮ НАРОДНОЮ РЕСПУБЛІКОЮ З ДРУГОЇ СТОРОНИ

Стаття XI

§ 1

Вартості маєткові, що були під наглядом, охороною або заря­дженням мають бути негайно видані на жадання власника, а до хвилі повного повернення охороняти інтереси власника.

Стаття XIl

§ 1

Земельні маєтки або права на них, гірничо-промислові права як також права уживання і використання маєтків, підприємства або участь в них, особливо акцій, які з огляду на воєнні закони продано, або від правовласника примусово відібрано, повинні бу­ти повернені первісному власникові на його жадання на протязі одного року після ратифікації мирного договору, при обов’язко­вому повороті користей, які були одержані від продажі, або від­бирання, при сім не звертається увага на добре набуті права третьої особи.

Підписали уповноважені УНР,

Члени Центральної Ради:

Пан Олександр СЕВРЮК, Пан Микола ЛЮБИНСЬКИЙ, Пан Микола ЛЕВІТСЬКИЙ,

Підписано в... Брестю-Литовськім дня 9 лютого 1918 р.

ЦДАЖР України.— Ф. Ill 5.— Оп. 1.—Спр. 9.— Арк. 79, 89.

ЗАКОН Ц. РАДИ ПРО ДЕРЖАВНУ МОВУ

Центральна Рада ухвалила:

1. Всякого роду написи, вивіски то-що на торговельно-промис­лових, банкових та подібних закладах і конторах повинно писа­тися державною українською мовою, окрім інших мов... при тім написи українською мовою мають бути на основній части всього напису, на чільнім місці.

2. Ця постанова має силу і до всякого роду виробів... виготов­лених на території Республіки, які мають етикетки, написи.

3. По всіх торгово-промислових банкових і т. п. закладах, кон­торах, які зобов’язані давати публічні справоздання, мовою в діло­водстві має бути державна українська.

4. Губерніальні, повітові і міські комісари чи заміняючі їх ус­танови та особи мають видати обов’язкові, на підставі цього зако- Hy_j постанови, даючи на виконання означеного в § 1 термін від 2—3 тижнів, на виконання означеного в § 2, 3 до 3 місяців.

Нова рада.— 1918.-24(11) берез.

II ВСЕУКРАЇНСЬКИЙ З’ЇЗД РАД РОБІТНИЧИХ, СЕЛЯНСЬКИХ ТА ЧЕРВОНОАРМІЙСЬКИХ ДЕПУТАТІВ

17—19 березня 1918 р.

Другий всеукраїнський з’їзд рад робітничих, салдатських та селянських депутатів відбувся у Дніпропетровському 17—19 берез­ня 1918 р.

На з’їзді взяли участь 964 депутати: фракція комуністів (біль­шовиків) і співчуваючих їм — 428 (з них укр. с.-д. лівих — 27), фракція об’єднаних російських та українських лівих соц.-рев. та співчуваючих їм — 414, укр. соц.-дем.,— 13, соціяль-дем. (об’єд- нанців) — 6, бундівців — 2, соціялістів-революціонерів російських та українських (центр і праві)—4, анархістів — 3, максималіс­тів — 4, позапартійних — 82 і невизначених (за радянську владу, за селянство, за робітників) — 8.

Президію з’їзду обрано числом 10 чоловіка: від фракції комуні­стів (більшовиків) тт. Скрипник, Гамарник, Іванов та Квірінг; від лівих укр. соц.-дем.— т. Медведев, від лівих соц.-рев.— тт. Одоєв- ський, Качинський, Терлецький, Бойченко та Сердюк.

З’їзд ухвалив такий порядок денний:

1) політичний момент (відношення до Центральної ради та війна й мир), 2) організація військової сили, 3) Україна і Феде­рація, 4) земельне питання, 5) фінанси, 6) доповідь Народнього секретаріяту та Центрального виконавчого комітету, 7) організа­ційні питання та вибори.

Про політичний момент

1. Вимушене підписання Росією мирного договору ставить Українську радянську республіку в надзвичайно тяжке становище в боротьбі українського трудового народу за здобутки революції.

2. Військо австро-германського імперіялізму, покликане недо­битками Центральної ради, поваленої народом, нищить радянську владу, закріпачує трудовий народ і завойовує територію Україна ської народньої республіки; воно провадить військові дії під при­криттям Центральної ради, яка править лише за політичну заслону для австро-германського імперіялізму і його загарбницьких намірів.

3. Та щоб забезпечити змогу вільно розвивати завоювання со- ціялістичної революції, трудящі маси України на своєму Другому з’їзді рад перед усім світом заявляють, що вони готові підписати навіть ті тяжкі умови, що їх накидають Україні мирним догово­ром Центральної ради з Австро-Германією, алеж за неодмінної умови цілковитого невтручання Австро-Германії у внутрішнє жит­тя України і виводу австро-германського війська з усіх зайнятих ним частин України.

4. II всеукраїнський з’їзд рад, як виразник волі української демократії, постановляє, що український трудовий народ бороти­меться проти завойовників і гнобителів революції, проти імперія- лістів всього світу, алеж водночас вживе через свої повноважні органи всіх заходів, щоб припинити війну і виробити прийнятні для трудящих умови миру.

5. З’їзд певний того, що трудовий народ України, ідучи пліч-о- пліч з усією робітничою клясою Росії для захисту революції, об’єднавшись на міжнародньому соціялістичному конгресі з робіт­никами всього світу, вийде переможцем з тяжкого становища через всесвітню революцію.

6. З’їзд доручає виконавчому органові, якого він обере, посла­ти представника на міжнародній соціялістичний конгрес для бо­ротьби за мир всього світу.

7. З’їзд проголошує, що трудящі України за оцих умов не ви­знають у своїй країні буржуазної влади, ані в центрі, ані в окре­мих місцях, і боротимуться за відновлення влади рад скрізь, де їх знищено, рішуче протидіючи буржуазним загарбникам через організацію Червоної армії, партизанську боротьбу, страйки, не­сплату податків і всі інші засоби, які є в розпорядженні робітни­ків і селян.

Про державний устрій

Робітнича кляса і всі трудящі маси України вважали Україн­ську народню республіку за радянську республіку, яка об’єднує всіх трудящих, що є на території України, незалежно від їхньої національности, і міцно пов’язана федеративним зв’язком з Всеро­сійською робітничо-селянською республікою.

В даний момент мирний договір, насильством накидуваний Ро­сійській федерації від германського імперіялізму, формально роз­риває федеративний зв’язок України з усією радянською федера­цією. Українська народня республіка стає самостійною радянською республікою. Алеж по суті взаємини радянських республік лиша­ються попередні.

Трудящі маси України твердо певні того, що за дальшої бо­ротьби робітничої кляси на Україні і по інших країнах світу вже в найближчому майбутньому цей формальний федеративний зв’я­зок мусить бути відновлений і всі радянські республіки об’єдна­ються в єдину соціялістичну всесвітню федерацію.

Прагнучи об’єднати для боротьби з контрреволюційною Цент­ральною радою всіх трудящих на всій території України, яку на­магається захопити Центральна рада, себто Україна в рамках Ill і IV універсалів, трудящі маси України вважають Українську радянську республіку за республіку федеративну, що об’єднує всі радянські спілки, вільні міста і республіки, як автономні частини Української федеративної радянської республіки...

Резолюції Всеукраїнських з’їздів Рад робітничих, селянських, червоноар- мійських депутатів.-—С. 21-—24.

ПРИКАЗ ГЛАВНОКОМАНДУЮЩЕГО ОККУПАЦИОННЫМИ ВОЙСКАМИ НА УКРАИНЕ ГЕНЕРАЛА ЭИХГОРНА О ВОССТАНОВЛЕНИИ ЗЕМЛЕДЕЛИЯ

ПОМЕЩИКОВ И КУЛАКОВ И ИХ ПРАВО НА УРОЖАЙ

6 апреля 1918 г.

Там, где крестьяне не могут засеять всей земли в деревне и где еще находятся помещики, эти последние должны позаботиться засевом земли, и в этих случаях уже земельные комитеты не могут забирать у помещиков землю для справедливого раздела между крестьянами. Крестьяне ни чем не должны препятствовать поме­щикам в обсеменении полей. Для обсеменения земли и жатвы земельные комитеты должны доставлять помещикам лошадей, земледельческие орудия, а также семена для посева. Жнитво в этих случаях будет принадлежать наравне с крестьянами тем, ко­торые засеяли землю.

Немецкий Главнокомандующий на Украине Эйхгорн.

Гражданская война на Украине 1918—1920.— Т. 1.—К., 1967 —С. 108.

КОНСТИТУЦІЯ УКРАЇНСЬКОЇ НАРОДНЬОЇ РЕСПУБЛИКИ

(Статут про державний устрій, права і вільности УНР)

І. Загальні постанови

1. Відновивши своє державне право, яко Українська Народня Республика, Україна, для кращої оборони свого краю, для пев­нішого забезпечення права і охорони вільностей, культури і доб­робуту своїх громадян, проголосила себе і нині єсть державою су­веренною, самостійною і ні від кого незалежною.

2. Суверенне право в Українській Народній Республиці нале­жить народові України, цеб-то громадянам УНР всім разом.

¹ Конституція УНР, призначена до оголошення на Українських Установчих Зборах, була ухвалена Центральною Радою 29 квітня 1918. В наслідок пере­вороту, що стався того ж таки дня, вона ніколи не ввійшла в життя.

3. Це своє суверенне право народ здійснює через Всенародні Збори України.

4. Територія УНР неподільна, і без згоди Всенародніх Зборів в 2/3 голосів присутніх членів не може відбутись ніяка зміна в границях Республики або в правнодержавних відносинах якоїсь території до Республики.

5. Не порушуючи єдиної своєї власти, УНР надає своїм зем­лям, волостям і громадам права широкого самоврядування, додер­жуючи принціпу децентралізації.

6. Націям України УНР дає право на впорядкування своїх культурних прав в національних межах...

Українська суспільно-політична дум­ка в 20 столітті.—Т. 1.—С. 375.

УНІВЕРСАЛ ГЕТЬМАНА ПАВЛА СКОРОПАДСЬКОГО

Грамота до всього Українського Народу

Громадяне України!

Всім вам, козаки та громадяне України, відомі події останнього часу, коли джерелом лила ся кров кращих синів України й знову відроджена Українська Держава стояла на краю загибелї.

Врятувала ся Вона завдяки могутньому підтриманню цент­ральних держав, які, вірні свому слову, продовжують і по сей час бороти ся за вільність і спокій України.

При такій піддержці у всіх зродила ся надїя, що почнеть ся відбудованнє порядку в Державі й економічне життє України увій­де врешті* в нормальне річище.

Але сї надії не справдили ся.

Бувше Українське Правительство не здійснило державного будування України, бо було зовсім нездатне до сього.

Бешкети й анархія продовжують ся на Україні, економічна руїна й безробіттє збільшують ся і розповсюджують ся з кождим днем і врешті* перед найбагатшою колись Україною стає грізна мара голоду.

При такім становищі, яке загрожує новою катастрофою Украї­ні, глибоко сколихнуло всї трудові маси населення, які виступили з категоричним домаганнєхм негайно збудувати таку Державну Владу, яка здатна була-б забезпечити населенню спокій, закон і можливість творчої праці*.

Яко вірний син України я постановив відкликнути ся на сей поклик і взяти на себе тимчасово всю повноту влади.

Отсею грамотою я оголошую себе Гетьманом всієї України.

Управа Україною буде провадити ся через посередництво призначеного мною Кабінету Міністрів і на остаточнім обгрунто- ванню приложених при сїм законів про тимчасовий державний устрій України.

Центральна й Мала Рада, а також всі земельні комітети від нинішнього дня роспускаються. Всї міністри й товариші звіль­няють ся. Всї инші урядовці, що працюють в державних інститу­ціях, зістають ся на своїх посадах і повинні продовжувати вико- наннє своїх обовязків.

В найблизший час буде виданий закон, установляючий порядок виборів до Українського Сойму.

До нього я буду твердо стояти на сторожі порядку й законности в Українській Державі, буду домагати ся негайного виконання всіх державних розпорядків і буду підтримувати авторитет влади, не спиняючи ся нї перед якими найкрайнїйшими мірами.

Права приватної власности як фундаменту культури й цивілі­зації відбудовують ся в повній мірі й всї розпорядки бувшого Українського Уряду, а так само тимчасового російського уряду відміняють ся і касують ся. Відбудовуєть ся повна свобода по роз­робленню купчих по куплї — продажі землі*.

Поруч з сим будуть прийняті міри по вивласненню земель по дійсній їх вартости від великих власників для наділення земель­ними участками малоземельних хліборобів.

Рівночасно будуть твердо забезпечені права робітничої кляси. Особливу увагу звернеть ся на поліпшеннє правового становища й умов праці* залізничників, котрі при виключно тяжких умовах нї на один час не кидали своєї відповідальної праці.

На економічнім і фінансовім полі* відбудовуєть ся повна сво­бода торговлї й відкриваєть ся широкий простір приватного під­приємства й інїціятивй.

Передбачую всю трудність праці, що стоїть передо мною, і молю Бога дати мені силу, щоб достойно виконати те, що я ува­жаю своїм обовязком перед рідною Україною в сучасний виключ­ний і критичний для неї час.

Мені* далекі й чужі, які-б то не були, власні побудки й голов­ною своєю метою я ставлю користь і добро народу всім дорогої нам України.

В сїй свідомости кличу всіх вас, громадян і козаків України — без ріжниці національности й віроісповідання — помогти мені* й моїм працьовникам і співробітникам в нашім загальнім велико- відповідальнім дїлї.

29 квітня 1918 р. Київ.

Гетьман всієї України

Павло СКОРОПАДСЬКИЙ.

Вістник політики, літератури й жит­тя, рік V, ч. 19. 12 травня 1918.— С. 283.

СТАТУТ ТИМЧАСОВИХ ЗЕМЕЛЬНО-ЛІКВІДАЦІЙНИХ КОМІСІЙ

(Затверджений П. Скоропадським

15 липня 1918 р. м. Київ)

2....На зазначені комісії накладається розгляд справ по ни- жеслідуючих проханням власників, володарів та арендаторів землі та промислових підприємств, які знаходяться поза містами і міс­течками, коли прохання ці спираються на порушення прав, яке мало місце після першого березня 1917 року через вчинки окремих осіб, сільських громадян та товариств, хоч би ці вчинки спира­лися на розпорядження Земельних Комітетів, Рад Робочих, Вій­ськових та Селянських Депутатів, Військово-Революційних Комі­тетів і їм подібних організацій та інституцій, що виникли після 1 березня 1917 р., а також і розпорядження інституцій губерні­ального, повітового та волосного самоврядування, продовольчих Комітетів та Управ....

4. Повітову комісію складають: а) Повітовий Староста, кот­рий є головою комісії; б) Представник Міністерства Земельних Справ; в) Представник Міністерства Судових Справ; г) Представ­ник Міністерства Внутрішніх Справ... з) Два представники місце­вих земельних власників по обранню Місцевого Союзу земельних власників..., два представники від земельних власників, котрі во­лодіють у повіті не більше як п’ятьма десятинами землі.

Голова Ради Міністрів Ф. ЛИЗОГУБ Міністр Земельних Справ В. КОЛО- КОЛЬЦОВ

ЦДАЖР України.— Ф. 1064.— Оп. 1.—Спр. 244.—Арк. 1, 7, 21.

ЦИФРОВІ ВІДОМОСТІ ПРО УЗГОДЖЕНІ ПОСТАЧАННЯ ЗГІДНО ТОРГОВЕЛЬНОМУ ДОГОВОРУ УКРАЇНИ З ЦЕНТРАЛЬНИМИ ДЕРЖАВАМИ

від 10-го вересня 1918 р.

ЦДАЖР України 1115.— On. 1.—

Спр. 9.— Арк. 10, 13.

ПЕРШИЙ З’ЇЗД КП(б)У

5—12 липня 1918 р.

(З резолюцій з’їзду)

II. Внутрішнє політичне становище

1. Всі соціальні групи населення України поділилися на два основні табори: табір, що стоїть на боці соціалістичної революції, і табір контрреволюційний, що стоїть Проти неї. Табір контррево­люційний, у свою чергу, має два основні підрозділи: по-перше, фінансово-капіталістично-поміщицький і, по-друге, дрібнобуржу­азно-куркульсько-інтелігентський.

2. Відповідно до цього на Україні е три головні політичні центри притягання:

а) німецько-гетьманський;

б) націоналістичний центр решток Центральної ради;

в) радянський.

3. Київська рада ^[LXXII], будучи центром організації дрібнобуржуаз­ної контрреволюції на Україні, обманувши порівняно значні маси українського населення і збивши їх з шляху класової боротьби на шлях обстоювання «загальнонаціональних», тобто буржуазних інтересів, не могла витримати, кінець кінцем, натиску величезної більшості робітників і бідніших селян України і тому запросила, з метою повалення робітничо-селянської влади на Україні, війсь­ка німецького імперіалізму. Цього вдалося їй досягти ціною перетворення України у васальну державу німецького капіталіс­тичного суверена. Німецькі імперіалісти скористалися зрадниць­ким ходом Ради ¹πχo6 загарбати Україну з найменшою затратою сил.

Дрібнобуржуазна природа Ради ¹ виявилася в цілому ряді конфліктів з представниками німецького уряду (торговий договір, колоніальні методи, забирання хліба і т. д.), під час яких Рада ¹, як представниця переважно куркульства, кустарів, ремісників та національної інтелігенції, обстоюючи інтереси цих груп населен­ня, не могла не опинитися на шляху фінансового капіталу цент­ральних держав Європи, який утверджує свою владу. З другого боку, дрябла й розкладена Центральна рада, при всьому своєму бажанні, не могла створити того міцного урядового апарату, який дав би можливість більш-менш успішно віднімати хліб у селян. Однак, доти, поки тривала боротьба з радянськими війсь­ками, німецький імперіалізм з тактичних міркувань не поривав з Радою¹, вичікуючи сприятливішого моменту. Коли радянські війська були витіснені більш значними силами за межі території України, дальша гра з дрібнобуржуазною Радою¹ виявилася зайвою, і вона була розігнана тими самими німецькими штика­ми, які за два місяці до того разом з військами Ради ¹ розганяли Ради України.

4. Влада гетьмана є не чим іншим, як утвердженням пануван­ня фінансового капіталу середньоєвропейського центра, що поста­вив фінансово-капіталістичну буржуазію України в найтіснішу залежність від німецько-імперіалістичної держави. Ця залежність виявляється в тому, що українська велика буржуазія виконує всі розпорядження німецького фінансового капіталу, дістаючи взамін цього повну свободу експлуатації населення України в межах тих рамок, які поставлені німецьким суверенним імперіалізмом.

5. Отже, державний переворот, учинений в Києві 29 квітня, є цілком природним продовженням того процесу поглинання України фінансовим капіталом німецької групи, який уперше цілком наочно проявився ще в Бресті під час сепаратних перего­ворів Центральної ради з представниками німецького імперіаліз­му і який, дедалі посилюючись, тривав під час боротьби робітни­ків і селян України з гайдамацько-німецькими військами.

6. Цей процес є політичним виразом того факту, що самостійна Україна в умовах нинішнього світового господарства неможлива, і включення її в загальну систему світового господарства можли­ве або шляхом імперіалістичного поглинення її, при відкритому сприянні контрреволюційних класів самої України, одним з мо­гутніх центрів фінансового капіталу, або шляхом встановлення соціалістичного об’єднання через пролетарську революцію з усіма існуючими і майбутніми радянськими республіками.

7. В результаті нинішніх взаємовідносин класів і тих внутріш­ньополітичних і міжнародних умов, що створилися,— боротьба класів на Україні набирає надзвичайно складного характеру. Незважаючи на те, що у відношенні до робітничо-селянської рево­люції у всіх верств буржуазії і поміщиків встановилася тривка єдність фронту, фронту кривавої боротьби і нещадного придушен­ня, в середовищі контрреволюційних класів відбувається особли­ва боротьба за владу і за приєднання до того чи іншого центра імперіалізму. Загалом і в цілому вже й тепер можна помітити такі угруповання суспільних сил, які ведуть боротьбу між собою:

а) Німецько-гетьманська фінансово-капіталістично-поміщиць- ка правляча контрреволюція; партія кадетів є політично керівною партією цієї коаліції, монархія — її метою. Ця коаліція ставить своїм завданням імперіалістичне приєднання Росії до Німецької імперії.

б) Австро-українська контрреволюція, яка спирається на час­тину австрійської армії і на частину української дрібної буржуа­зії. Ця коаліція є теж монархічною і ставить собі за мету збе­регти роздільне існування України і Росії і приєднати першу до імперіалістичної Австрії.

в) Самостійницько-шовіністська контрреволюція, на чолі з українськими есерами та українськими соціал-демократами, спи­рається на велику частину української дрібної буржуазії, особ­ливо— дрібного куркульства та інтелігенції, і ставить своїм зав­данням утворення самостійної і незалежної буржуазно-респуб­ліканської української держави.

г) Великоросійська союзницька контрреволюція, яка спира­ється, головним чином, на дрібнобуржуазні елементи так званих «національних меншостей» і очолюється російськими есерами та меншовиками, вважає необхідною боротьбу з німецькими заво­йовниками заради возз’єднання з англо-французьким розбійниць­ким центром.

д) Проти всіх цих груп все більше й більше розростається пролетарсько-селянське повстання...

Україна і Росія

Виходячи з того, що:

1) Україна економічно нерозривно зв’язана з Росією;

2) економічна єдність України і Росії за останнє 10-ліття створила міцний базис для єдності боротьби пролетаріяту Украї­ни і Росії;

3) відокремлення України від Росії, як в силу цього, так і в силу всієї міжнародної обстановки, має характер тимчасової окупації;

4) ідея «самостійності» України, під ширмою якої німецькі імперіялісти загарбували й поневолювали Україну під ярмо капі­талістів та поміщиків, остаточно дискредитована в найширших трудових масах України;

5) повстання на Україні розгортається під лозунгом віднов­лення революційного возз’єднання України з Росією,—

І з’їзд Комуністичної партії України вважає, що завданням нашої партії на Україні є: рішуче порвавши з помилками минуло­го, боротися за революційне об’єднання України з Росією на заса­дах пролетарського централізму в межах Російської Радянської Соціялістичної Республіки, на шляху до утворення всесвітньої пролетарської комуни.

Комуністична партія України в ре­золюціях і рішеннях з’їздів, конфе­ренцій і пленумів ЦК.— Т. 1.— K., 1976.—С. 14—15, 20.

АКТИ УКРАЇНСЬКОЇ ДЕРЖАВНОСТИ НА ЗАХІДНОУКРАЇНСЬКИХ ЗЕМЛЯХ

Стоячи на становищі самовизначення народів, Українська На­ціональна Рада як конституанта постановляє:

I. Ціла етнографічна українська область в Австро-Угорщині,— зокрема Східна Галичина з граничною лінією Сяну з влученнєм Лемківщини, північно-західна Буковина з містами Чернівці, Сто- рожинець і Серет та українська полоса північно-східної Угорщи­ни — творить одноцільну українську територію.

II. Ся українська національна територія уконституйовується отсим як українська держава. Постановляється поробити приго- товні заходи, щоби се рішеннє перевести в життє.

III. Взивається всі національні меншости на сій українській области,— при сім Жидів признається за окрему національ­ність,— щоби уконститувалися і негайно вислали своїх представ­ників до Української Національної Ради в скількости, відповідаю­чій їх числу населення.

IV. Українська Національна Рада виготовить конституцію для утвореної сим способом держави на основах загального, рівного, тайного і безпосереднього права голосування з пропорціональним заступництвом і правом національно-культурної автономії та з правом заступництва при правительстві для національних мен­шостей.

V. Українська Національна Рада жадає, щоби зорганізована отеє в державу українська територія мала безумовно своїх за­ступників на мировій конференції.

VI. Теперішньому австро-угорському міністрови заграничних справ бар. Бурянови відмовляється права переговорювати іме­нем сеї української території.

Лозинський М. Галичина в рр. 1918— 1920.— Відень, 1922.— С. 29— ЗО,

ДО НАСЕЛЕННЯ МІСТА ЛЬВОВА

Волею українського народу утворилася на українських землях бувшої австро-угорської монархії Українська Держава.

Найвисшою властю Української Держави є Українська На­ціональна Рада.

З нинішнім днем Українська Національна Рада обняла власть в столичнім місті Львові і на цілій території Української Держави.

Дальші зарядження видадуть цивільні і військові органи Української Національної Ради.

Взивається населення до спокою й послуху тим зарядженням.

Під сею умовою безпечність публичного порядку, життя і ма­єтку як також заосмотреннє в поживу вповні запоручається. Львів, дня 1. падолиста 1918.

Українська Національна Рада

ТИМЧАСОВИЙ ОСНОВНИЙ ЗАКОН про державну самостійність українських земель бувшої австро-угорської монархії, ухвалений Українською Національною Радою на засіданню 13. падолиста 1918.

Артикул І.— Назва

Держава, проголошена на підставі права самоозначення на­родів Українською Національною Радою у Львові дня 19. жовтня 1918. року, обнимаюча весь простір бувшої австро-угорської мо­нархії, заселений переважно Українцями, має назву Західно­українська Народня Республика.

Артикул II.— Границі

Простір Західно-Української Народньої Республики покрива­ється з українською суцільною етнографічною областю в межах бувшої австро-угорської монархії — то є з українською частиною бувших австрійських коронних країв Галичини з Володимирією і Буковини та з українськими частями бувших угорських столиць (комітатів): Спиш, Шариш, Земплин, Уг. Берег, Угоча і Мармо- рош,— як вона означена на етнографічній карті австрійської мо­нархії Карла барона Черніга

Артикул III. — Державна суверенність

Отся державна територія творить самостійну Західно-Україн­ську Народню Республику.

Артикул IV.— Державне заступництво

Права влади іменем Західно-Української Народньої Респуб­лики виконує весь її народ через своє заступництво, вибране на основі загального, рівного, безпосереднього тайного і пропор­ціональною права голосування без ріжниці пола. На сій основі мають бути вибрані установчі збори Західно-Української Народ­ньої Республики. До часу зібрання установчих зборів виконує всю власть Українська Національна Рада і Державний Секретаріят.

Артикул V.— Герб і прапор

Гербом Західно-Української Народньої Республики є Золотий Лев на синім полі, обернений у свою праву сторону. Державна печать має довкола гербу напис: «Західно-Українська Народня Республика».

Лозинський М. Галичина в рр. 1918—1920.—Відень, 1922.— С. 42, 45—46.

ПОЛІТИЧНІ ЗАСАДИ УКРАЇНСЬКОГО НАЦІОНАЛЬНОГО СОЮЗУ

§ І. Мета Союза: а) утвореннє міцної самостійної української держави; б) боротьба за законну владу на Україні, відповідальну перед парляментом; в) боротьба за демократичний виборчий за­кон у всї установи (по 5-ти член, формулі); г) оборона прав ук­раїнського народу і української держави в міжнародній сфері.

§ 2. Для здійснення сїєї мети Союз організує українську по­літично-громадську волю і репрезентуючи її, вживає всіх відпо­відних заходів для її виявлення і реалізації, як в межах України, так і поза її межами.

§ 3. Склад Ради. Рада складаєть ся з представників усіх по­літичних українських партій і української селянської спілки на паритетних основах (по 8) і з українських громадських представ­ників, наукових і професійних організацій також на паритетних основах (по 1)...

Вістник політики, літератури й жит­тя, рік V, ч. 33. 18 серпня 1918.— С. 487—488.

ДЕКЛЯРАЦІЯ ДИРЕКТОРІЇ УКРАЇНСЬКОЇ НАРОДНОЇ РЕСПУБЛІКИ

Героїчним поривом українського озброєного трудового наро­ду зметено з лиця Землі Української руйнуюче поміщицько-мо- нархичне панування — гетьманщину.

Україну вичищено від карних експедицій, старост, жандармів та инших злочинних інституцій пануючих кляс. Відновлено націо­нально-персональну автономію, що забезпечує право кожної на­ції на вільне життя.

Цензові думи та земства, наставлені гетьманським урядом, скасовано і відновлено демократичні; вибрані всенароднім голо­суванням органи місцевого самоврядування.

До повного вирішення земельної реформи Директорія Україн­ської Народньої Республики оголосила, що всі дрібні селянські господарства і всі трудові господарства залишаються в користу­ванню попередніх їх власників непорушними, а решта земель переходить у користування безземельних і малоземельних селян, а в першу чергу тих, хто пішов у військо Республики для боротьби з гетьманом. Верховне порядкування цією землею належить Ди­ректорії Української Народньої Республики. Ця постанова сто­сується також до монастирських, церковних і казенних земель. Для переведення реформи організовано Народні Земель-ні Управи.

По «Наказу № 1 — Директорії — селянам» робляться описи контрибуцій, взятих поміщиками з селян для повернення їх по­кривдженим.

Так само ведуться слідства по всій Україні з приводу тих зловживань і злочинств, які були учинено над селянством, помі­щиками та гетьманським урядом.

Постановою 9. грудня Директорія одмінила всі закони й постанови гетьманського уряду в сфері робітничої політики. Відновлено восьми-годинний робочий день. Знов установлено колективні договори, право коаліцій і страйків, а також всю пов­ноту прав робітничих фабричних комітетів.

У всіх инших галузях життя Директорія так само одмінила всі закони й постанови гетьманського уряду, направлені проти інте­ресів трудящих кляс і шкідливих для всього громадянства.

Уповноважена силою і волею трудящих кляс України — Верховна Влада Української Народньої Республики — Директо­рія цими заходами довершила перший акт соціяльного та націо­нально-політичного визволення українського народу.

Слідуючим етапом нашої революції є творення нових, спра­ведливих здорових і відповідних до реального відношення сил у державі, соціяльних і політичних форм.

Директорія є тимчасова верховна влада революційного часу. Одержавши на час боротьби силу й право управління державою від першого джерела революційного права — трудящого народу. Директорія передасть свої повноваження тому ж самому народові.

Але Директорія вважає, що право управління й порядкування краєм повинно належати тільки тим клясам, які суть основою гро­мадського життя, які творять матеріяльні та духовні цінности, які кровю й життям своїх членів вступили до боротьби з руйнуючими силами сучасного ладу.

Влада в Українській Народній Республиці повинна належати лише клясам працюючим — робітництву й селянству, тим клясам, що здобули цю владу своєю кровю.

Так звані «пануючі кляси», кляси земельної і промислової бур­жуазії за сім місяців цілковитого, нічим необмеженого свого пану­вання на Україні доказали свою цілковиту нездатність і надзви­чайну шкідливість для всього в управлінню державою. Маючи всі матеріяльні, фізичні і духовні засоби маючи повну волю для орга­нізації економічного і політичного життя, ці кляси внесли тільки дезорганізацію й руїну в край. Дбаючи тільки про свої вузько-кля- сові егоїстичні інтереси, ці кляси вели воістину грабіжницьку полі­тику в краю. Ними розграбовано, розкрадено й роздано в чужі ім- періялістичні руки значну частину державно-народнього майна. Дбаючи тільки про накоплювання капіталів у приватних руках, ці люде довели промисловість до повного занепаду, а господарство краю до злиденного стану. Розцвіт спекуляції за панування цих правителів дійшов до нечуваних розмірів. Поводячись як у заво­йованій країні, великовласники правили методом безоглядного терору насильства. Закопування живцем у землю, вирізування шматків живої шкіри, випікання очей так званими «поміщицькими карателями» були цілком нормальними способами управління народом. Будучи чужинцями в краю, великовласники брутально топтали національні права і здобутки нашого народу, ганьбили гідність його державности, продавали й зраджували з такими жертвами й такою працею збудовані державні форми.

З боку революційного правительства, постановленого народом, що в гніві й муках повстав проти цих гнобителів, було би злочин­ством супроти всього краю після всього цього допустити ці кляси до участи в правлінню країною.

Отже Директорія заявляє:

Кляси не трудові, експльоататорські, які живляться й розко­шують з праці кляс трудових, кляси, які нищили край, руйнували господарство й одзначили своє правління жорстокостями й реак­цією, не мають права голосу в порядкуванню державою. Дирек­торія передасть свої права й уповноваження лише трудовому на­родові самостійної Української Народньої Республики.

Директорія пропонує:

1. Трудовому селянству, що перше одгукнулось на поклик Директорії та встало зі зброєю в руках до бою з панством, по всій Україні з’їхатись у губернії і вибрати своїх делегатів на Конгрес Трудового Народу України. Ті делегати будуть представляти там волю як того озброєного селянства, що тепер тимчасово є у війську, так і тих, що мирною працею дома допомагають твори­ти народний державний лад та порядок.

2. Міському робітництву вибрати від фабрик, майстерень, заводів, контор та инших установ людської праці своїх делегатів на Конгрес Трудового Народу України. Частина робітництва не­української національности підчас боротьби українського народу з бувшим гетьманом ставилась до цієї боротьби не з повною активністю, а частина нейтрально. Директор гадає що в бороть­бі за визволення всіх працюючих не-українське робітництво забуде свою національну нетерпимість і щиро та дружно прилу­читься до всього трудового народу України.

3. Трудовій інтелігенції, що безпосередньо працює для трудо­вого народу, себ-то: робітникам на полі народньої освіти, лікар­ським помішникам, народнім кооперативам, служачим у конторах та инших установах так само вибрати своїх представників на Кон­грес Трудового Народу України.

...До Конгресу Директорія верховною властю своєю насампе­ред поверне селянству ті контрибуції, які було зібрано з нього поміщиками.

Рятуючи державу від дальшого господарського та промисло­вого занепаду, розграбовання та безоглядної експльоатації робіт­ництва f всього населення, Директорія поставить на фабриках, за­водах, та инших промислових установах державний робітничий контроль і пильно дбатиме, щоб промисловість набрала здоро­вого, користного для народу життя.

Всі зусілля свої Директорія направить на таку організацію народнього господарства, яка відповідала б сучасному переходо­вому моментові, коли нищиться старий капіталістичний світ і на його руїнах сходять паростки нового всесвітнього ладу, який не знатиме ніякого гніту і визиску. Директорія вважає своїм обовяз- ком взяти під керування Української Народньої Республики голов­ні галузі української промисловости й направити господарство в них в інтересах працюючих кляс і всього громадянства, а не малої 230 групи кляси великовласників. Всі форми спекуляції Директорія нищитиме безпощадно, не зупиняючись перед карами військово­го часу. Для цього по всій Україні будуть організовані «комісії боротьби з спекуляцією». Так само Директорія пильно дбатиме, щоб негайно трудові маси були задоволені предметами першої не- обхідности (шкури, мануфактури, залізних виробів та иншого краму, а також продуктів споживи).

Стаючи твердо і непохитно на шлях соціяльних основних реформ, Директорія вважає необхідним підкреслити, що вжива­тиме всіх заходів щоб уникнути анархичних, неорганізованих і не­систематичних форм цієї перебудови. Директорія вважатиме своїм обовязком погоджувати ці великі завдання з соціяльно-іс- торичними і міжнародними умовами, в яких у даний момент перебуває Україна, а також з тими кращими формами соціяль­них реформ, яких досягатиме світова, особливо західно-євро­пейська трудова демократія.

...Директорія щиро вірить, що спільними силами всіх працюю­чих трудовий народ України без жорстоких, крівавих і непо­трібних форм боротьби досягне своєї мети. Отже клясам не­трудовим треба розумно і чесно признати всю шкідливість і не­справедливість їхнього бувшого панування і раз на все примири­тися з тим, що право рішати долю більшосте народу повинно належати тій самій більшосте, себ-то клясам трудовим. Трудову інтелігенцію Директорія закликає рішуче стати на бік працюючих клясів в інтересах творення нового справедливого життя для всьо­го народу прикласти своїх сил, знаття і науки для найкращого на­правлення будівничого соціяльного процесу. Соціялістичні партії та групи всіх соціялістичних напрямів ї всіх національностей Ди­ректорія кличе поставитися з повним розумінням важности мо­менту і всі свої сили направити на правильну та достойну трудо­вого народу організацію волі його, на організацію порядку й ладу по всій землі Трудової Республики.

Доручаючи негайне переведення в життя цих великих задач Правительству Української Народньої Республіки — Раді Народ- ніх Міністрів, Директорія вірить, що весь трудовий народ України щиро допоможе своєму Правительству в цій важній, відповідаль­ній роботі.

Голова Директорії УНР В. Винниченко; члени Директорії: Петлюра, Швець, Андрієвський, Макаренко.

Винниченко В. Відродження нації.— Ч. 3.—K-, 1990.—С. 168—176.

ЗДІЙСНЕННЯ СОБОРНОСТИ УКРАЇНСЬКИХ ЗЕМЕЛЬ

Ухвала

Української Національної Ради з дня 3. січня 1919 р. про злуку Західно-Української Народної Республики з Українською Народ­ною Республикою.

Українська Національна Рада постановила:

Українська Національна Рада, виконуючи право самоозна- чення Українського Народу, проголошує торжественно зєдиненє з нинішним днем: Західно-Української Народної Республики з Українською Народною Республикою в одну, одноцільну суве­ренну Народну Республику.

Зміряючи до найскоршого переведення сеї злуки, Українська Національна Рада затверджує передвступний договір про злуку, заключений між Західно-Українською Народною Республикою і Українською Народною Республикою дня 1. грудня 1918 р. у Хвастові, та поручає Державному Секретаріятови негайно розпо­чати переговори з київським правительством для сфіналїзовання договору про злуку.

До часу, коли зберуть ся установчі збори зєдиненої Респуб­лики законодатну владу на території бувшої Західно-Української Народної Республики виконує Українська Національна Рада.

До тогож самого часу цивільну і військову адміністрацію на згаданій території веде Державний Секретаріят, установлений Українською Національною Радою, як її виконуючий орган.

За Виділ Української Національної Ради:

Др ГОРБАЧ ЕВСЬКИЙ, в р. Др ПЕТРУШЕВИЧ, в. р.

Вістник державних законів і розпо­рядків Західної Области Української Народної Республики, І випуск, 31 січня 1919.—С. 1.

АКТ ДИРЕКТОРІЇ ПРО З’ЄДНАННЯ ВСІХ УКРАЇНСЬКИХ ЗЕМЕЛЬ

В імени Української Народньої Республики проголошує Ди­ректорія цілому українському народови велику подію в історії нашої української землі.

Дня 3. січня 1919. року в місті Станиславов! Українська На­ціональна Рада Західно-Української Народньої Республики, як представниця волі всіх Українців Австро-Угорщини і як найви­щий законодатний їх орган, святочно проголосила з’єдиненнє Західно-Української Народньої Республики з українською при­дніпрянською Народньою Республикою в одну суверенну Народ- ню Республику.

Витаючи з великою радістю сей історичний крок наших захід­них братів, Директорія Української Народньої Республики ріши­ла приняти до відома се з’єдиненнє і ввести його в життє згідно з умовами, які означено в ухвалі Української Національної Ради з дня 3. січня 1919.

Від нині во єдино зливаються століттями відірвані одна від одної частини єдиної України, Західно-Українська Народня Рес­публика (Галичина, Буковина й Угорська Русь) і Наддніпрянсь­ка Велика Україна. Здійснилися віковічні мрії, якими жили і за які вмирали кращі сини України. Від нині є єдина, незалежна Українська Народня Республика. Від нині український нарід, увільнений могучим поривом своїх власних сил, має тепер змогу з’єдинити всі змагання своїх синів для утворення нероздільної, незалежної Української Держави на добро і щастє робочого народу.

У Києві 22 січня 1919 р. Вивід прав України: 36. докумен­

тів.— Львів: Слово, 1991.— С. 105.

ПОСТАНОВА ТИМЧАСОВОГО РОБІТНИЧО-СЕЛЯНСЬКОГО УРЯДУ УКРАЇНИ ПРО УТВОРЕННЯ ВОЛОСНИХ І сільських КОМІТЕТІВ БІДНОТИ

(тимчасове положення)

17 січня 1919 р.

VI

В круг постоянной деятельности волостных и сельских коми­тетов бедноты входят:

1. Распределение хлеба, продуктов первой необходимости и сельскохозяйственных орудий.

2. Оказание содействия местным продовольственным органам в изьятии хлебных запасов из рук кулаков и богатеев.

3. На обязанности комитетов бедноты лежит проведение всех постановлений Временного Рабоче-Крестьянского правительства Украины, равно как и ответственность за неисполнение декретов и распоряжений Советской власти.

Радянське будівництво на Україні в роки громадянської війни (листо­пад 1918 — серпень 1919 р.): 36. документів і матеріалів.— K., 1962.— С. 52—53.

КОНСТИТУЦІЯ УКРАЇНСЬКОЇ СОЦІАЛІСТИЧНОЇ РАДЯНСЬКОЇ РЕСПУБЛІКИ

І. Основні засади

1. Українська соціялістична радянська республіка є організа­ція диктатури трудових та визискуваних мас пролетаріяту й бідні­шого селянства над їх віковими гнобителями й експлуататорами — капіталістами й поміщиками.

2. Завдання цієї диктатури є здійснити перехід від буржуазного ладу до соціялізму через запровадження соціялістичних реформ і систематичного подавления всіх контрреволюційних намірів з боку заможних кляс; після виконання цих завдань диктатура щезне, а слідом за нею, після остаточного оформлення майбутнього комуні­стичного ладу, щезне і держава, давши місце вільним формам співжиття, побудованого на засадах організації загальної праці для загальної користи та братерської солідарности людей.

3. Для здійснення свого основного завдання Українська соція­лістична радянська республіка:

а) провадить в життя заходи, безпосередньо скеровані на зни­щення існуючого економічного ладу, через скасування приватної власности на землю і на всі інші засоби виробництва;

б) в царині будування державного життя закріпляє владу за робітничою клясою, встановлюючи право участи в здійсненні дер­жавної влади виключно для трудових мас і цілковито усуваючи панівні кляси від такої участи;

в) створює для трудових мас виключну можливість користува­тися політичними правами (волею усного та друкованого слова, зборів та спілок), усуваючи від користування цими правами па­нівні кляси і близькі до них своєю політичною позицією громадсь­кі групи;

г) організовує збройну оборону здобутків соціялістичної рево­люції, притягаючи до цієї оборони всі трудові елементи країни.

4. Рішуче пориваючи з минулим, намагаючися знищити разом з поділом суспільства на кляси також і національний гніт і націо­нальну різницю, Українська соціялістична радянська республіка заявляє про свою тверду рішучість увійти до складу єдиної між- народньої соціялістичної радянської республіки, як тільки утво­ряться умовини для її появи; разом з тим Українська соціяліс­тична радянська республіка заявляє про свою цілковиту солідар­ність з нині існуючими вже радянськими республіками та про своє вирішення вступити з ними в найміцніше об’єднання для спільної боротьби за перемогу світової комуністичної революції та в найміцніше співробітництво в царині комуністичного будів­ництва, можливого тільки в міжнародньому масштабі.

5. Владу трудящих мас на території Української соціалістич­ної радянської республіки здійснюють ради робітничих, селянсь­ких та червоноармійських депутатів і інші органи влади за вибором рад.

III. Деклярація прав і обов’язків трудящого й експлуатованого народу України

22. Щоб всебічно запровадити засади диктатури пролетаріяту і біднішого селянства, Українська соціялістична радянська рес­публіка надає трудящим масам всю повноту прав і можливостей у сфері загального і політичного життя.

23. Відповідно до цієї загальної устави і для забезпечення за трудящими справжньої волі совісти, а також, щоб не дати мож­ливосте використати релігію й церкву в інтересах збереження класового ладу, церкву відокремлюється від держави, і за всіма громадянами визнається правб пропаганди різних релігійних вчень, що не ставлять перед собою НІЯКИХ СОЦІАЛЬНИХ і політичних цілей, а також релігійних вчень, що духом своїм не перечать ко­муністичному поглядові.

24. Щоб забезпечити за трудящими дійсну волю вислову своїх думок, УСРР касує залежність преси від капіталу і передає до рук робітничої кляси й селянської бідноти всі технічні й матері- яльні засоби до видавання газет, брошур, книг і всяких інших виробів друку й забезпечує їх вільне розповсюдження по всій країні.

25. Щоб забезпечити за трудящими дійсну волю зборів, УСРР, визнаючи право трудящих радянської республіки вільно влаштовувати збори, мітинги, маніфестації і т. ін., віддає в роз­порядження робітничої кляси й селянської бідноти всі придатні для влаштування народніх зборів приміщення з обстановою, освітленням та опаленням.

26. Щоб забезпечити за трудящими дійсну волю спілок, УСРР, зломивши економічну й політичну владу заможних клас і тим усу­нувши всі перешкоди, що до цього часу заважали в буржуазнім суспільстві робітникам і селянам користуватися волею організації і діяння, подає робітникам і біднішим селянам всяку можливу допомогу, матеріяльну й іншу, для їх об’єднання і організації.

27. Щоб забезпечити для трудящих дійсний доступ до знаннів, УСРР ставить своїм завданням дати робітникам і біднішим се­лянам всесторонню й безплатну освіту.

28. УСРР визнає працю за обов’язок всіх трудящих республі­ки й проголошує гасло: «Хто не працює, той не їсть».

29. Щоб якомога охороняти здобутки великої робітничо-селян­ської революції, УСРР визнає за обов’язок всіх трудящих рес­публіки захищати соціялістичну батьківщину і встановлює за* гальну військову повинність.

Почесне право захищати революцію із зброєю в руках нада­ється лише трудящим, а на нетрудові елементи покладається ви­конання інших військових обов’язків.

30. Виходячи з солідарності трудящих всіх націй, УСРР надає всі політичні права українських трудящих громадян чужоземцям, що живуть на території Української республіки для праці і нале­жать до робітничої кляси або до селянства, яке не користується чужою працею.

31. УСРР дає право пристановища всім чужоземцям, що терплять переслідування за релігійні провини, а також за прови­ни, скеровані проти урядів, що захищають інтереси буржуазних кляс.

32. УСРР, визнаючи рівноправність за трудящими незалежно від їх расової й національної приналежности, об’являє суперечним основним законам республіки встановлення або припущення будь-яких привілеїв або переваг на цьому грунті, а також будь- якого пригнічення національних меншостей або обмеження їх рівноправности.

33. Керуючись цілком інтересами робітничої кляси, УСРР по­збавляє політичних прав окремих осіб і окремі групи, які корис­туються цими правами на шкоду інтересам комуністичної рево­люції.

IV. Про герб і прапор УСРР

34. Герб УСРР є зображення на червоному тлі в проміннях сонця золотих серпа і молота, оповитих вінком із колосся і з на­писом російською і українською мовами: 1) УСРР і 2) Пролетарі всіх країн, єднайтеся!

35. Торговельний, морський і військовий стяг УСРР склада­ється з полотнища червоного (багряного) кольору, в лівому куті якого — коло держална зверху — вміщено золоті літери «УСРР» або напис: «Українська соціялістична радянська республіка».

Резолюції Всеукраїнських з’їздів Рад робітничих, селянських та сол­датських депутатів.— Харків, 1932.— С. 38, 58-63.

ДЕКРЕТ ВСЕУКРАЇНСЬКОГО ЦЕНТРАЛЬНОГО ВИКОНАВЧОГО КОМІТЕТУ РАД ПРО ЗАГАЛЬНОДЕРЖАВНИЙ ОБЛІК І РОЗПОДІЛ ПРОДОВОЛЬЧИХ ПРОДУКТІВ І РЕЧЕЙ ДОМАШНЬОГО ГОСПОДАРСТВА

15 квітня 1919 р.

Империалистическая война, нашествие гайдамацко-герман­ских банд, хищническая политика помещичье-буржуазного пра­вительства гетмана, грабеж Украины германским и австро-вен­герским капиталом, вакханалия петлюровщины, частые смены режимов и ряд белогвардейско-кулацких восстаний внесли полный хаос и анархию в хозяйственную жизнь Украины. Под покрови­тельством буржуазных правительств Рады, гетмана и Директории неслыханно расцвели спекуляция, грабеж помещиками и кулака­ми деревни, обогащение капиталистов путем игры на голод и разорение Украины. Все это крайне тяжело отразилось на снаб­жении трудящихся масс и Красной Армии Украины предметами первой необходимости вообще и продовольствием в частности. Советская власть на Украине получила в наследство дезоргани­зованную, разграбленную и обессиленную страну.

Поэтому, несмотря на достаточное количество продовольствен­ных продуктов, рабочие и крестьянская беднота Украины мучи­тельно бьются в цепях спекуляции и кулацкой жадности. Надо спасти народное достояние от разхищения мародерами, надо дать рабочим и армии хлеб, крестьянской бедноте семена, орудия производства и все необходимое для крестьянского хозяйства. Надо прийти на помощь хозяйству среднего крестьянина.

Центральный Исполнительный Комитет Советов Украины, в полном сознании того, что немыслимо быстро и безболезненно устроить разорявшиеся в течение ряда лет хозяйства, считает, что нельзя спасти трудящиеся массы иначе, как проведя твердую по­литику советского социалистического строительства. Она должна быть основана на строгом общегосударственном учете и распре­делении и на неуклонном проведении хлебной монополии.

Исходя из этого, стоя на страже интересов рабочих, крестьян и всего трудящегося населения, ЦИК Советов Украины поста­новляет:

1. Подтверждая незыблемость хлебной монополии и систему твердых цен, установить обмен продуктов между городом и дерев­ней, между Украиной и другими братскими республиками на основании исполнения каждым членом советской семьи своего хозяйственного социалистического долга. Рабоче-Крестьянское государство должно требовать от крестьян хлеба для рабочих и армии, от рабочих — товаров и продуктов деревне, а от армии — охраны свободы труда тех и других.

2. Утвердив строжайшее проведение принципа проведения единства общегосударственного учета, распределения и снабжения населения продовольственными продуктами личного потребления и домашнего хозяйства, возложить эти функции на Народный комиссариат продовольствия.

3. Наркомпрод Украины должен быть единственным органом, имеющим исключительное право распоряжаться всеми продоволь­ственными продуктами и предметами личного потребления и до­машнего хозяйства, находящимися на территории Украины.

...Исходя, далее, из того, что момент обостренной гражданской войны, исключительно тяжелое положение широких масс трудя­щегося и рабочего населения требуют применения быстрых и решительных мер в борьбе с продовольственным кризисом, что меры эти, в свою очередь, должны исходить от единого учреж­дения и что таким учреждением может явиться только Народный комиссариат продовольствия, Всеукраинский ЦИК Советов по­становляет:

а) Распоряжения и постановления Наркомпрода Украины в области продовольствия и снабжения являются единственно и безусловно обязательными для всех без исключения органов и учреждений Советской Украины.

б) Наркомпрод имеет право требовать под страхом ответст­венности перед судом революционного трибунала от всех учреж­дений и ведомств немедленного и безусловного исполнения всех распоряжений, до продовольственного дела относящихся.

в) Организовать, реорганизовать и распускать местные прод­органы имеет право исключительно Наркомпрод Украины.

г) В развитие п. 5 декрета «О назначении уполномоченного Временного Рабоче-Крестьянского Правительства Украины по продовольствию» (Собр. Узакон. № 3, ст. 40) народному комисса­ру продовольствия предоставляется право предавать революцион­ному суду и подвергать аресту должностных лиц и служащих всех ведомств и общественных организаций в области продовольствия.

д) Право ареста и предания суду народным комиссаром про­довольствия никому не может быть передоверено.

е) Все перевозки продовольственных грузов, а также передви­жение заготовительных экспедиций, производимых Наркомпродом Украины, приравниваются по правам и преимуществам к военным перевозкам.

ж) Настоящий декрет вступает в силу со дня его подписания и вводится в действие по телеграфу.

Председатель Всеукраинского Цент­рального Исполнительного Комитета Советов Г. ПЕТРОВСКИЙ

Народный комиссар продовольствия А. ШЛИХТЕР

Секретарь ВЦИКС С. КОСИОР

Радянське будівництво на Україні в роки громадянської війни.— K., 1962.—С. 108—110.

ПОСТАНОВА ЦЕНТРАЛЬНОГО ВИКОНКОМУ КОМІТЕТУ РАД УКРАЇНИ ПРО НЕОБХІДНІСТЬ ОБ’ЄДНАННЯ ВІЙСЬКОВИХ І МАТЕРІАЛЬНИХ СИЛ РАДЯНСЬКИХ РЕСПУБЛІК

18 травня 1919 р.

Общность врага требует от всех Советских республик общ­ность борьбы и единства руководства ею. Необходимость самого бережного отношения к материальным силам республики требует общего планомерного распоряжения ими. Поэтому ЦИК Советов Украины вместе с Киевским Советом рабочих депутатов, Киевским уездным сьездом Советов крестьянских депутатов и представите­лями Киевских профессиональных союзов и фабрично-заводских комитетов постановил:

1) Вся вооруженная борьба с врагами Советских республик должна быть обьединена во всех существующих Советских рес­публиках.

2) Все материальные средства, необходимые для ведения этой борьбы, должны быть сосредоточены вокруг общего для всех республик центра. Исходя из этого, ЦИК поручает своему пре­зидиуму обратиться в ЦИК всех Советских Республик с предло­жением выработать конкретные формы организации единого фронта революционной борьбы.

Радянське будівництво на Україні в роки громадянської війни.— С. 122.

ДЕКРЕТ

ВСЕРОСІЙСЬКОГО ЦЕНТРАЛЬНОГО ВИКОНАВЧОГО КОМІТЕТУ ПРО ОБ’ЄДНАННЯ РАДЯНСЬКИХ СОЦІАЛІСТИЧНИХ РЕСПУБЛІК РОСІЇ, УКРАЇНИ, ЛАТВІЇ, ЛИТВИ, БІЛОРУСІЇ ТА КРИМУ ДЛЯ БОРОТЬБИ ПРОТИ ІМПЕРІАЛІСТІВ

1 червня 1919 р.

Советские социалистические республики, созданные трудящи­мися массами на территории России, Украины, Латвии, Литвы и Белоруссии, неоднократно и во всеуслышание заявляли о своей готовности вступить в мирные переговоры с целью прекратить навязанную им войну. Охваченные безумной надеждой — покорить себе весь мир, стремящиеся к ничем не ограниченной эксплуата­ции богатств этих стран, сплотившиеся против мирового движения трудящихся, силы международного империализма прошли мимо мирных предложений трудящихся масс России, Украины, Латвии, Литвы и Белоруссии и напрягают ныне все свои усилия к подав­лению Советской власти всюду, где она создана массовым рево­люционным движением рабочих и крестьян. Мобилизовав против Советской власти все силы монархической и капиталистической контрреволюции, мировой капитал стремится общим наступлением на всех фронтах задушить власть рабочих и крестьян. Отпор этой попытке вновь ввергнуть в рабство десятки миллионов русских, украинских, латышских, литовских, белорусских и крымских ра­бочих и крестьян требует от них теснейшего объединения боевых сил, централизации и руководства в тяжелой борьбе на жизнь и на смерть. Военный союз всех упомянутых советских социалисти­ческих республик должен быть первым ответом на наступление общих врагов. Поэтому, стоя вполне на почве признания незави­симости, свободы и самоопределения трудящихся масс Украины, Латвии, Литвы, Белоруссии и Крыма и исходя как из резолюции Украинского Центрального Исполнительного Комитета, принятой на заседании 18 мая 1919 г., так и предложения советских прави­тельств Латвии, Литвы и Белоруссии, Всероссийский Центральный Исполнительный Комитет Советов признает необходимым про­вести тесное объединение:

1) военной организации и военного командования, 2) Советов народного хозяйства, 3) железнодорожного управления и хозяй­ства, 4) финансовой и 5) комиссариатов труда советских социа­листических республик России, Украины, Латвии, Литвы, Бело­руссии и Крыма с тем, чтобы руководство указанными отраслями народной жизни было сосредоточено в руках единых коллегий.

Объединение должно быть проведено путем соглашения C Центральным Исполнительным Комитетом и Советами Народных Комиссаров указанных Советских республик.

Для осуществления указанных шагов Всероссийский Цент­ральный Исполнительный Комитет избирает комиссию, которой поручает немедленно вступить в переговоры с представителями соответствующих Центральных Исполнительных Комитетов и совместно с ними выработать конкретные нормы объединения, а впредь, до момента выработки окончательного объединения, не­медленно создать формы деятельности.

1 июня 1919 г. Подписали: Председатель Всероссий­

ского Центрального Исполнительного Комитета М. КАЛИНИН Секретарь (підпис)

Радянське будівництво на Україні в роки громадянської війни.— С. 136— 137.

МЕМОРАНДУМ УКРАЇНСЬКОЇ КОМУНІСТИЧНОЇ ПАРТІЇ (БОРОТЬБИСТІВ) ВИКОНАВЧОМУ КОМІТЕТОВІ КОМІНТЕРНУ

До Виконавчого Комітету 111-го Комуністичного Інтернаціоналу

Постановою Центральних Комітетів Української Соціяль-Де- мократичної Робітничої Партії (незалежних лівих) і Української Партії Соціялистів-Революціонерів (комуністів) від 6-го серпня 1919 року обидві названі партії злилися в єдину Українську Ко­муністичну Партію (боротьбистів) з гаслом «Пролетарі всіх країн, єднайтеся».

Цей акт злиття в єдину Комуністичну Партію двох відділів українського комунізму, які в пролетарській революції на Укра­їні брали досі розрізнену участь, являється ще й великим завер­шуючим ментом в розвитку українського комуністичного руху, ЩО чутко відбиває на собі вимоги місцевої соціяльної дійсности, а далі цей акт становить нову вихідну точку дальшого процесу організаційно-ідеольогичної консолідації комуністичних сил міста й села України.

Глибокий роскол в лавах українських соціялістичних партій і процес виділення з них комуністичних сил, що органічно вирос­тають зі всієї гущі суспільно-економичних умов України, почався зараз же по лютневій революції 1917 р. і до моменту першої об­логи Києва військами Радянської Росії дійшов до такого загост­рення і міці, що представників лівого крила Українських Соці­ялістичних Партій праве крило, котре керувало тоді політичним життям України, заарештувало і засудило на розстріл.

Дальший хід революції допровадив той роскол до неминучого кінця, і ліве крило — це зорганізоване зерно українського кому­нізму відійшло безповоротно до боротьби в ім’я влади Рад, як до одинокої організаційної форми диктатури пролєтаріяту.

Лави борців коло з’організованого центра, українського кому­нізму, збігаються в глуху добу гетьманської реакції, гартуються в героїчній і безпощадній боротьбі, як з нею, так і з Українським Національним Союзом, котрий своєю демократичною фразеольо- гією прикривав свою контрреволюційну природу.

Дезорганізація активними виступами апарату гетьманської влади, розкриття в очах українського пролєтаріяту і селянства контр-революційної природи Українського Національного Союзу допроваджують українські комуністичні сили до моменту пов­стання проти гетьманщини до активного керування цим повстан­ням до захоплення Полтави,- Житомира, Жмеринки й инших міс- цевостів; а нарешті до рішучої боротьби з Директорією, що вийшла з рядів Національного Союзу, як на чолі повстанців проти останньої, так і на зібранім Директорією «Трудовому Конгресі».

В горнилі цієї боротьби під величнім прапором сучасносте вО ім’я влади Рад згортають останні нитки, затираються останні сліди колишнього звязку з угодовськими партіями, а внутрішня природа зміцнілого в боротьбі організаційно-ідеольогичного центра українських комуністичних сил переростає старі партійні назви.

Боротьба з гетьманщиною і Директорією рука в руку, плече в плече з комуністами-більшовиками України, глибоке розуміння всієї небезпеки істнування двох комуністичних осередків на Україні, примушують організаційно-ідеольогичне ядро українських комуністичних сил — комуністів-боротьбистів,— закликати і до складання міжпартійного Радянського центру підчас повстання і до організаційного злиття з комуністами-більшовиками України в березні 1919 року.

Цієї надто настирливої необхідности, скласти єдиний кому­ністичний центр на Україні, комуністи-більшовики України не зрозуміли і не оцінили.

Досвід дальшого перебігу в розвитку пролетарської революції на Україні, практична участь в насаджуванні в ній радянської влади і її нещасний вислід, загострили в лавах українських кому­ністичних сил свідомість всієї як найглибшої необхідности єди­ного комуністичного центру, що органично випливає із всієї суми соціально-економічних умов і особливостів України.

Учот цього досвіду, достотне розуміння чергового і найголов­нішого завдання розвитку революції на Україні і приводять до злиття двох відділів українських комуністичних сил в єдину українську комуністичну партію (боротьбистів), котра бере на. себе керування українським комуністичним рухом і його пред­ставництво в лавах третього Інтернаціоналу.

Стоючи перед кінцем другої пролетарської революції на Україні, вступаючи в полосу як найбільше жорстокої реакції, пе­реводячи всю партію, а разом з нею і сам переходячи в підполля для нової боротьби, Центральний Комітет української комуніс­тичної партії (боротьбистів), заявляючи про вступ партії в ряди Ш-го Інтернаціоналу, засилає гаряче привітання вождям проле­тарської революції і запевняє, що близький час, коли спаяні коло єдиного комуністичного центру робітники й селяне України підні­муть нове повстання за владу Рад, і відроджена Українська Ра­дянська Республіка вступить в одвертий бій з ворогами міжна- роднього комунізму.

Київ, 28 серпня 1919 року

Центральний Комітет Української Комуністич. Партії (боротьбистів)

Українська суспільно-політична дум­ка в 20 столітті.— Т. 1.— С. 427— 429.

ПРОГРАМА УКРАЇНСЬКОЇ КОМУНІСТИЧНОЇ ПАРТІЇ

(Ухвалена Першим Установчим З’їздом У. К. 11

22—25 січня 1920 року)

Національна справа

7. Українська революція спочатку виявилася як рево­люція національна, і задачі національно-політичного визволення українського народу виросли на грунті потреб належного розвою продукційних сил українського економічного організму ще за ка­піталістичного ладу, бо той розвій спинявся експлуатацією України з боку імперіялістичної Росії і вів в дальшім розгор­танні суспільних взаємин до нечуваного поневолення і гніту українського народу.

Але в наслідок краху всесвітнього капіталізму, а через те і не вповні розвинених капіталізмів Росії і України, мусіла українсь­ка революція неминуче переходити в революцію комуністичну, в увільнення працюючих українських мас і національно і соціяль- но, на грунті необхідности безупинного розвою продукційних сил українського економічного організму, заміною капіталістичних продукційних взаємин соціялістичними,

Ce ставить перед У. K. П. задачу дати належне розвязання національної проблеми на Україні, аби припинити національну боротьбу, задовольняючи й здійснюючи вимоги національної ре­волюції і двигаючи її на скріплення развою революції комуніс­тичної.

8. Виходячи з прінціпу самовизначення націй і вважаючи на властивості!, потреби й вимоги розвою українського господарчого організму, для всестороннього і неустанного розвою його продук­ційних сил У. к. П. піддержує незалежність і самостійність еко­номічного й політичного порядкування Української Соціялістич- ної Радянської Республіки.

Одночасно з тим У. K. ∏∙ обстоює необхідність тісного союза і співробітництва Української Радянської Республіки з иншими радянськими республіками, як в цілях оборони й наступу насам­перед супроти буржуазних держав, так і в цілях використання економічних сил кожного національно-економічного організму на допомогу внутрішній будові инших, виходячи тут з інтересів ко­муністичного будівництва цілої людськости.

Виходячи з необхідности для всестороннього розвою комуніс­тичної революції на Україні втягати в процес комуністичної пере­будови, в роботу порядкування державою, всю масу працюючого люду, піддержує партія необхідність українського національного характеру Української Республіки відповідно величезній більшос­те творчої революційної маси працюючих, себ-то урядової укра­їнської мови по всіх радянських установах при забезпеченні прав національних меншостей: російської, жидівської і польської на основі прінціпу рівноправности.

9. З тих же прінціпіяльних причин відкидає партія буржуазне пасивне поставлення до націй, до підняття національних культур. Втягаючи маси в будову соціялістичної держави, У. К. П. висо­вує прінціп активної піддержки розвою кожної національної культури, в першу чергу культури основної маси працюючого люду України — української національности, далі культур на­ціональних меншостей: російської, жидівської, польської та инших; через те має бути усунене все, що веде до денаціоналі­зації, себ-то до спинення свідомости мас, їхньої культурної сили, а тим і до гострої національної боротьби. В першу чергу має до­помогти тому приняте партією належне розвязання справи мови по радянських установах.

10. Будучи в змаганнях комуністичної перебудови українсько­го суспільства через Українську Соціялістичну Радянську Респуб­ліку виразником волі всього пролєтаріяту України, всього пра­цюючого люду її, як нації основної і численнішої української, так і инших націй, У. К. П. ставить основним завданням, як необхідну умову належного переведення комуністичної революції обєднання і зближення в спільній революційній боротьбі супроти капіталіс­тів і поміщиків пролетарів і напів-пролєтарів ріжних націй як в межах України, так і в міжнародному маштабі. Зважаючи на нерозвинену комуністично і ще імперіялістичну волю російського пролєтаріяту в Росії і почасти на Україні, У. К. П. бореться з усякими контрреволюційними спробами використати се явище в інтересах імперіялістичної політики Росії відносно України, ви­кликати тим національну боротьбу і нанести удар закономірному розвою української, а значить і світової комуністичної революції.

11. Загострене на Україні противенство між містом і селом в великій мірі є результатом імперіялістичної денаціоналізаторської політики Росії відносно України, яка привела до національно- культурного відривання міста від основної маси населення України, а там і до національної боротьби: для знищення слідів цієї політики і для ліквідації культурного відокремлення міста від села У. К. П. ставить своїм завданням притягання пролета­ріату до культурної пролетарської творчості на українським на­роднім грунті...

Українська суспільно-політична дум­ка в 20 столітті.— Т. 1.— С. 438— 440.

ПОЛИТИЧЕСКАЯ КОНВЕНЦИЯ МЕЖДУ ПОЛЬШЕЙ И УКРАИНОЙ

§ 2. Граница между УНР и РПП устанавливается следующая: на север от Днестра вдоль р. Збруч, а дальше вдоль бывшей границы между Австро-Венгрией и Россией до Вышегрудни, а от Вышегрудни на север через Кременец, а далее по линии на восток от Здолбуново, потом вдоль границы Ровенского уезда... бывшей губернии Минской до пересечения ее р. Припятью, а потом При­пятью до ее устья.

§ 3. Правительство Польское признает за Украиной террито­рию на восток от границы, указанной в § 2 этого договора, к гра­ницам Польщи 1772 года (до разделов), которая Польща уже занимает или приобретает от России путем вооруженным или дипломатическим.

§ 6. Аграрное дело на Украине будет разрешено Конституан­тою (т. е. Учредительным собранием.— Ред.). Ко времени созыва Конституанты юридическое положение земеледельцев польской национальности на Украине определяется соглашением между РПП и УНР.

§ 7. Заключается военная конвенция, что составляет интегра­льную часть договора.

§ 8. Договор остается секретным. Он не может быть передан третьей стороне или быть опубликованным... Подписано в Варша­ве апреля 21 дня 1920 г.

ВОЕННЫЙ ДОГОВОР ДИРЕКТОРИИ C ПРАВИТЕЛЬСТВОМ ПОЛЬЩИ

24 апреля 1920 г.

§ 1. Настоящая военная конвенция составляет интегральную часть политической конвенции с дня 21 апреля 1920 г., вступает одновременно с ней в жизнь и обязательна до заключения по­стоянной военной конвенции между Польским правительством и Украиной.

§ 2. Польские и украинские войска производят действия совместно как войска союзные.

§ 6. C момента начала совместных действий против больше­виков, Украинское правительство обязуется доставлять продукты для польской армии, оперирующей на этой территории в количест­ве согласно оперативному плану главного артикули: мясо, сало, муку, хлеб, крупу, овощи, сахар, овес, сено и т. п. В случае не- предоставления Украинским правительством необходимой продук­ции, гражданский комиссар Украины по соглашению с интендату- рой дивизии (армии) проводит реквизицию продуктов среди местного населения.

§ 11. На польской территории продолжится организация украинских частей,... до того времени, пока эта организация бу­дет возможна на собственной территории.

§ 12. Командование польских войск обязуется доставить ук­раинским войскам оружие, амуницию, снаряжение и одежду в количестве необходимой для трех дивизий.

§ 16. Обе стороны обязуются держать ету конвенцию в тайне... Руководитель министерства иност­ранных дел Украинской Народной Республики

Андрей ЛЕВИЦКИЙ

Руководитель министерства иност­ранных дел Речи Польской Поспо­литой

Ян ДОМБСКИИ

Гражданская война на Украине 1918—1920.—Т. 3.—К., 1967.—

С. 48—49; 55—58.

ПРОЕКТ ДЕКЛАРАЦИИ РЕВОЛЮЦИОННОЙ ПОВСТАНЧЕСКОЙ АРМИИ УКРАИНЫ (МАХНОВЦЕВ)

(Принята Военно-Революционным Советом армии на заседании 20-го октября 1919 года)

Советский строй

Сущность подлинного советского строя должна, по нашему мне­нию, состоять в следующем:

Для организованного налаживания новой хозяйственной и об­щественной жизни, свободные крестьяне и рабочие, естественно, создают — повсюду на местах — свои общественно-экономические организации, сельские комитеты или советы, всевозможные союзы, кооперативы, рудничные, фабричные и заводские комитеты, желез­нодорожные, почтово-телеграфные и иные организации. В целях широкого объединения взаимной связи, все эти организации — производственные, профессиональные, распределительные, транс­портные и другие — естественно создают снизу вверх объединяю­щие их органы, в виде экономических советов, выполняющих тех­ническую задачу регулирования общественно-хозяйственной жизни в широком масштабе. Советы эти могут быть волостными, городскими, областными и пр. Они организуются, по мере на­добности, на свободных началах. Они ни в коем случае не явля­ются политическими учреждениями, руководимыми теми или иными политическими деятелями или партиями, диктующими свою волю и осуществляющими, под маской «советской власти», свою политическую власть: они являются лишь совещательно-исполни- тельными органами, регулирующими живую хозяйственную дея­тельность на местах.

Такой советский строй явится, действительно, организацией свободных рабочих и крестьян. И если создание его станет дейст­вительно свободным делом рабочих и крестьянских масс; если живая хозяйственная работа всех низовых, местных и обьединяю- щих советских организаций начнет вовлекать в себя все более и более широкие рабоче-крестьянские массы, без принуждения и произвольного вмешательства каких бы то ни было политических партий или властей, то, по нашему мнению, весьма скоро удастся наладить общественно-хозяйственный аппарат на началах соци­ального равенства, справедливости и товарищества, и тем самым положить конец существованию классов, политических партий и властей, а также господству одних национальностей над другими. Отсталые и нетрудовые слои населения, со временем, будут ес­тественно втянуты в этот трудовой аппарат. Всякая «политическая деятельность», по самому своему существу всегда неизбежно сво­дящаяся к созданию, укреплению поддержанию системы приви­легий, системы политического и экономического угнетения трудя­щихся классов,— всякая «политическая» организация и деятель­ность, за ненадобностью, отпадут и упразднят сами себя.

На вопрос о том, где будут, при таком строе, сосредоточивать­ся «официальные» нити некоторых важных отраслей общественной и гражданской деятельности (учебно-воспитательное дело, меди­цинское и санитарное дело, дорожное дело, регистрация браков, рождений и смертей, общая статистика и т. д.), мы отвечаем, что, помимо широкой и свободной частной инициативы, наиболее ценной и плодотворной, соответственные отделы могут быть, в случае надобности, легко созданы при Советах. Роль и деятель­ность этих отделов не будет ни сложной, ни громоздкой, если правильно налаженный общественно-хозяйственный аппарат будет функционировать повсюду на местах, в низовых местных органи­зациях и Советах.

Верстюк В. Н. И. Махно: Воспоми­нания, материалы и документы.— К-, 1991.— С. 160—161.

ЗАКОН ВСЕУКРАЇНСЬКОГО РЕВОЛЮЦІЙНОГО КОМІТЕТУ ПРО ЗЕМЛЮ

5 лютого 1920 р.

Действие вводится по телеграфу

Восстановленное кровью жертв русско-украинской рабоче- крестьянской армии рабоче-крестьянское правительство Украины, приступая к своей государственной работе, считает своей обязан­ностью довести до полного освобождения трудящееся крестьян­ство на Украине, избавить его раз навсегда от власти помещиков,, обеспечить его землей и создать с помощью самих крестьян уело- вия для утверждения господства труда в деревне.

Рабоче-крестьянское правительство обьявляет для всеобщего сведения рабочих и крестьян и всех военных и гражданских влас­тей на Украине:

I. Землепользование

1. Отныне на территории Украины право пользоваться землей имеют только трудящиеся.

2. Все существующие трудовые хозяйства, принадлежавшие до сих пор трудовым крестьянам, собственникам, казакам, бывшим государственным крестьянам и т. д., остаются неприкосновенными и впредь они свободно продолжают пользоваться всей землей в той форме, в которой они пользовались до сих пор (подворной, хуторской, отрубной, общинной и прочее).

3. Все бывшие помещичьи, казенные, монастырские и удельные земли, конфискованные еще в прошлом году Советской властью, переходят без всякого выкупа в пользование всего украинского трудового народа и в первую очередь для удовлетворения нужды в земле безземельных и малоземельных крестьян и земледельче­ских рабочих. Все бывшие нетрудовые владельцы — помещики и нетрудовые арендаторы — подлежат немедленному выселению из своих экономий.

4. Все советские хозяйства, образовавшиеся в прошлом году из бывших помещичьих земель, переходят в непосредственное пользование безземельного и малоземельного крестьянства, за исключением тех участков, которые с ведома самих крестьян и в форме, предусмотренной ниже, должны остаться для создания образцовых советских хозяйств, опытных станций и т. д. там, где таковые необходимы будут для развития сельского хозяйства.

5. Весь живой и мертвый сельскохозяйственный инвентарь не­трудовых хозяйств передается в распоряжение земельных отделов и предназначается для удовлетворения потребностей в нем трудя­щегося крестьянства, безземельного и малоземельного в первую очередь, земледельческих рабочих и для государственных образ­цовых хозяйств.

6. Все постройки бывших помещиков и оставшийся в их име­ниях инвентарь не сельскохозяйственный поступает в распоряже­ние земельных отделов и предоставляется ими в пользование советским организациям, обслуживающим народное просвеще­ние, социальное обеспечение, здравоохранение и тому подобные общественно-полезные цели.

7. Бывшие помещичьи земли, а также советские хозяйства, перешедшие в пользование нетрудовых элементов крестьянства, должны быть немедленно переданы также без всякого выкупа и аренды в пользу трудового крестьянства и в первую очередь без­земельного и малоземельного.

Общее положение

В месячный срок со дня опубликования этого закона волост­ные, уездные и губернские земельные отделы должны закончить возлагаемый на них учет и распределение земель как помещичьих, так и земель советских хозяйств, руководствуясь настоящим за­коном и подробной инструкцией, которая им определяется одно­временно с этим законом.

Всеукраинский сьезд Советов разработает подробно настоящий закон о земле.

5 февраля 1920 г., г. Харьков

Председатель Всеукраинского рево­люционного комитета

ПЕТРОВСКИЙ

Члены Всеукраинского революцион­ного комитета (підписи) Управдел Всеукрревкома

ЕРМОЩЕНКО

Радянське будівництво на Україні в роки громадянської війни 1919— 1920: 36. документів і матеріалів.— K., 1957.—С. 59—61.

ІДЕОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ УКРАЇНСЬКОГО МОНАРХІЗМУ

До українських хліборобів^[LXXIII]

1. Всі дотеперішні спроби завести державний лад і порядок на Україні, ведені під ріжними прапорами, скінчилися невдачею. В Батьківщині нашій панує повна анархія: село воює з селом, брат воює з братом; взаїмна ненависть, деморалізація, насиль­ство в ріжних формах, повний господарський розвал, пошести і темнота — одне слово — руїна моральна і фізична — ось загальна картина сучасного українського життя.

Наша велика нація, посідаючи найкращу на Сході Європи, найбільше родючу землю — показала себе досі нездатною зорга­нізувати державне, законно упорядковане, життя на сій своїй землі. В державнім будівництві ми зостались далеко позаду всіх инших сусідніх націй. Великороси створили свою Совітську Рес­публіку: Поляки, Чехи, Мадьяри, Литовці, Латиші, Естонці, Фін­ляндці, народи кавказькі — всі зорганізувались в держави націо­нальні, всі вже ступили на шлях дальшого нормального розвитку свого національного життя.

Тільки ми одні й досі нищимо самих себе та своїй безпорад­носте кличемо то одного, то другого сусіда прийти і завести у нас порядок.

2. Складати вину за те, що сталося, на зовнішні, мовляв, тяж­кі обставини ми не маємо права. Міжнародне становище всіх сусідніх націй було так само, а може ще й тяжче, як наше. В ру­їні нашій винні тільки ми самі, і причина тієї руїни лежить не поза нами, а в нас самих.

Пізнати ті причини можемо легко на підставі подій послідніх літ, котрі принаймні навчили нас одного, а саме того, як не можна збудувати на Україні держави.

3. Сей досвід вчить нас: 1. що не можна збудувати на Україні державного ладу, спираючись тільки на одній соціяльній групі;

2. що лад той не може бути заведений при помочі чужинців, котрі б тій чи иншій соціяльній групі нашої нації допомогли захопити владу і запанувати над иншими класами і групами. Наше економічне життя, наш рільничий і промисловий розвиток на стільки відмінний від розвитку, скажім, Московщини, що збу­дувати державу у нас так, як там, при помочі діктатури одного класу чи групи, неможливо. Так само оказались врешті безси­лими і всі ті групи наші, котрі, не вірячи у власні сили своєї нації, шукали собі підмоги у сусідів, щоб при їх допомозі винищити своїх інакодумаючих і інаковіруючих земляків, та завести на Україні лад, відповідаючий тій чи иншій полунаціональній ідеї. Почин, даний в тому напрямку Центральною Радою, яка при по­мочі «єдиного російського революційного фронту» й діктатури «свідомої» соціялістичної інтелігенції хотіла знищити українських самостійників і запанувати над иншими українськими класами — сказався для нашого державного будівництва дуже нещасливим на руку.

Він, після ріжних політичних митарств і ріжних, часто діамет­рально собі протилежних орієнтацій на сусідів, привів до полі­тичного краху нашу соціялістичну демократію. Так само, як єди­ний російський реакційний фронт, з діктатурою москвофільських бюрократичних та промислово-фінансових груп і такими самими ріжними орієнтаціями на чужу поміч, спричинився до політичного розвалу отих москвофільських кругів, і так нарешті, як єдиний фронт польський погубить заангажовані в польську авантюру на Україні наші спольщені та польонофільствуючі кола.

Все це разом і дає в результаті сучасну велику українську РУЇну.

4. Отже кожний, кому для праці й життя потрібний лад і по­рядок і хто не прагне ловити рибу в каламутній воді анархії, той мусить після пережитого нами лиха прийти до таких висновків.

Тільки власна держава, збудована українською нацією на своїй етнографічній території врятує нас від економічного розвалу і від крівавої анархії, котра неминуче буде продовжуватись навіть тоді, коли б пощастило знову одній з наших національних груп за допомогою сусідів взяти на час перемогу.

Власну державу дасть тільки компроміс між поодинокими українськими класами, заключений в імя всім бажаного законного ладу і спокійної праці, спільної всім класам національно-держав­ної культури, спільної оборони своєї території і спільного всім права нашої нації на самовизначення, то-б-то на той самий суве­ренітет на своїй землі, котрим користуються тепер всі инші європейські нації.

5. Щоб такий компроміс між поодинокими українськими кла­сами можна було врешті заключити, сі поодинокі класи мусять перш за все сконсолідуватись в середині самих себе і зорганізува­тись. Страшна політична деморалізація і політичний розгардіяш, які тепер панують на Україні, пояснюються в найбільшій мірі міжкласовою демократичною мішаниною, витвореною ріжними нашими політичними партіями в їхній боротьбі за владу і за дер­жавну казну. Всі ті партії мають ту одну спільну рису, що вони не обєднують людей на грунті їхніх інтересів праці, а силкуються придбати собі виборців та членів більш або менч демагогічними програмами та більш чи менч недосяжними обіцянками. Усунувши в тінь давних ідейних провідників, на чоло всіх тих партій виби­лась скрізь одна й та сама група здекласованих інтелігентів та півінтелігентів, одірваних війною та революцією од своєї звичайної праці на хліб насушний, а часто-густо це молодь з шкільної лави. Ця група змушена тепер жити тільки з політики. І коли з підупа­данням революційних настроїв в народніх масах цій групі дово­диться конкурувати межі собою де-далі важче, то вона силкується всіма заходами піддержати ту «революцію», а через те деморалі­зується й каламутиться все громадське життя. Наші народні маси показали себе настільки політично здоровими, що од всяких дема­гогів врешті одверталися і їх раз-у-раз зпоміж себе викидали. Але ж, не маючи змоги самі сучасне скомпліковане державне життя зорганізувати, вони підпадають все більше під вплив чужих національних держав, котрі зуміли наладити в себе державний апарат. Запобігти новій руїні, новій братовбивчій різанині й еко­номічному визискові нашого краю, котрі несе з собою ота чужо- державна окупація, ми зможемо тільки тоді, коли збудуємо власну державу на підставі міжкласового компромісу.

А для цього мусимо організувати не партії, а українські класи; мусимо обєднати наших земляків по тому, як вони працюють і що вони продукують, а не по тому, що вони говорять і до якого роду політичних авантюр вони прихиляються.

6. Оздоровлення нашого громадського й політичного життя кожен клас повинен почати від себе. Не можно нарікати на инші українські класи, що вони заводять безладдя, не можно оте чуже безладдя поборювати і не можно ніякого трівкого компромісу з иншими класами заключити, коли не побороти перш за все свого власного внутрішнього безладдя і своєї власної внутрікласової анархії. Боротьба з внутрішнім безладдям і внутрішньою анар­хією мусить бути першим завданням і нашого хліборобського класу...

Українська суспільно-політична дум­ка в 20 столітті.—. 1.— С. 472— 474.

УСЛОВИЯ ПРЕДВАРИТЕЛЬНОГО СОГЛАШЕНИЯ ПО ПОЛИТИЧЕСКОМУ ВОПРОСУ МЕЖДУ СОВЕТСКИМ ПРАВИТЕЛЬСТВОМ УКРАИНЫ И РЕВ. ПОВСТАНЧЕСКОЙ АРМИЕЙ УКРАИНЫ(МАХНОВЦЕВ)

1) Немедленное освобождение и прекращение преследования в дальнейшем на территориях Советских Республик всех Махнов­цев и анархистов; за исключением вооруженно-выступающих против Советского Правительства.

2) Полнейшая свободная агитация и пропаганда, как устно, так и печатно, Махновцами и анархистами своих идей и понима­ний без всякого призыва к насильственному и ниспровержению Советского Правительства с соблюдением военной цензуры. В дело издания анархисты и Махновцы как революционные орга­низации признанные Советской властью, пользуются техническим аппаратом Советского Государства, подчиняясь правилам техни­ки изданий.

3) Свободное участие в выборах Совета, право Махновцев и анархистов вхождения в таковые и свободное участие в подго­товке созыва очередного 5-го Всеукраинского С’езда Советов имеющего быть в декабре с. г. (1920 г.).

По поручению Советского правитель­ства У. С. С. Р. Я. ЯКОВЛЕВ Уполномоченный Совета и командо­вания

Рев. повет, арм. Укр. (махновцев): ПОПОВ, КУРИЛЕНКО

Верстюк В. Н. И. Махно: Воспоми­нания, материалы и документы.— С. 175—176.

ПРИКАЗ АРМИЯМ ЮЖНОГО ФРОНТА

Копия — командарму повстанческой № 00155/ПШ 24 ноября 1920 г. ст. Лозовая

...«В связи с окончанием боевых действий против Врангеля, ввиду его уничтожения, Революционный Военный Совет Южного фронта считает задачу партизанской Повстанческой армии закон­ченной и предлагает Реввоенсовету Повстанческой армии немед­ленно приступить к работе по превращению партизанских пов­станческих частей в нормальные воинские соединения Красной Армии.

Существование Повстанческой армии особой организацией более не вызывается боевой обстановкой. Наоборот, существова­ние наряду с частями Красной Армии отрядов с особой органи­зацией и задачами приводит к совершенно недопустимым явле­ниям. За последнее время имели место следующие факты:

1. 12 ноября в с. Михайловке убиты и раздеты догола 12 крас­ноармейцев.

2. 16 ноября в с. Пологи ограблено несколько красноармейцев 124-й бригады, ехавших за оружием в артлетучку.

3. 17 ноября в с. Пологи банда под предводительством ком­взвода 2-го конного полка Махно раздела и пыталась убить ком­взвода 376-го полка.

4. 21 ноября в д. Вербовки ограблен ветврач 3-го артдивизиона 42-й дивизии.

5. По донесению комполка-373, 21 ноября в с. Гуляй-Поле комполка Махновской армии отобрано у двух красноармейцев хоз­части 373-го полка 35 тысяч винтпатронов, 15 винтовок, несколько ручных гранат и пулеметные части.

6. В районе Б. Токмака убит бандами каптенармус 9-й стрел­ковой дивизии, везший обмундирование.

7. 7 ноября в с. Ивановке убито 6 красноармейцев 2-й спешен­ной кавалерийской бригады.

8. В районе с. Жеребец ограблен отдел снабжения 23-й диви­зии и произведен налет на транспорт интеркавбригады. Ранен ко­мандир транспорта и убито несколько красноармейцев.

В районе расположения банд повстанцев они убивают со­ветских продработников, помогая тем самым кулакам бороться против пролетариата, красноармейцев и крестьянской бедноты. Кроме того, фронтовые части Повстанческой армии отказались 20 ноября выполнить боевой приказ фронта о движении на Кав­каз. Различные группы, именующие себя махновцами, по всей Украине совершают грабежи и насилия над населением.

Все это заставляет Революционный Военный Совет Южного фронта торопиться с ликвидацией партизанщины и беспорядка в районе фронта, и поэтому он предлагает Реввоенсовету Пов­станческой армии:

1. Все части бывшей Повстанческой армии, находящиеся в Крыму, немедленно ввести в состав 4-й армии, Реввоенсовету ко­торой поручается их переформировать;

2. Упраформ в Гуляй-Поле расформировать и бойцов влить в запасные части по указаниям командарма запасной;

3. Реввоенсовету Повстанческой армии принять все меры к разъяснению бойцами необходимости проводимой меры».

Бойцы Южного фронта, из фактов, перечисленных в приказе, вы видите, какая безобразная картина анархо-бандитского своево­лия и разнузданности водворилась в нашем тылу.

Махно и его штаб, послав для очистки совести против Врангеля ничтожную кучку своих приверженцев, предпочли в каких-то осо­бых видах засесть с остальными бандами во фронтовом тылу. Теперь эти виды раскрываются. Господа махновцы вместо войны с Врангелем занялись борьбой с транспортами и тылами наших дивизий. Ими спешно организуются и вооружаются за счет нашего имущества новые отряды. C середины ноября на территории, занятой бандами, производится мобилизация крестьянского, главным образом кулацкого, населения. Помимо этого, усиленно ведется агитация среди многочисленных толп военнопленных бе­логвардейцев с целью привлечь их в свои отряды...

До 26 ноября я буду ждать ответ на вышеизложенный приказ. В случае неполучения такового, что представляется наиболее ве­роятным в связи с поступившими за сегодняшний день донесе­ниями о начавшихся выступлениях махновских отрядов и ряде но­вых нападений на наши части, красные полки фронта, покончив­шие с Врангелем, заговорят с махновскими молодцами другим языком.

Товарищи красноармейцы, командиры и комиссары, будьте наготове в любой момент раздавить семя подготовляющейся ку­лацко-анархистской авантюры.

C махновщиной надо покончить в три счета. Всем частям дей­ствовать смело, решительно и беспощадно. В кратчайший срок все бандитские шайки должны быть уничтожены, а все оружие из рук кулаков изъято и сдано в государственные склады.

Уверен, что славные бойцы тех частей фронта, на долю кото­рых падает выполнение данной задачи, вполне оправдают доверие Республики.

Приказ прочесть во всех ротах, эскадронах, батареях и командах.

Командующий Южным фронтом

ФРУНЗЕ-МИХАЙЛОВ.

Верстюк В. Н. И. Махно: Воспоми­нания, материалы и документы.— С. 178—179.

ПЕРША ВСЕУКРАЇНСЬКА НАРАДА КП(б)У

2—4/V. 1921

4. Радянська влада є єдина форма влади, яка заперечує будь- який національний гніт і проводить на ділі основи національної рівності. Заперечуючи в принципі виховане епохою капіталістичних відносин право виключної власності даної нації на дану терито­рію, визнаючи лише в державних відносинах між радянськими республіками існування етнографічних кордонів, надаючи всім трудящим, незалежно від їх національності, однакові політичні і громадянські права і права на розвиток їх національної культури. Радянська влада підриває тим самим основи для розвитку націо­налізму серед трудящих і є в цьому розумінні владою анаціональ- ною, не заінтересованою в переважній підтримці однієї національ­ності перед іншими. І оскільки русифікаторська політика на Україні знаходила своїх провідників у великому дворянському землеволодінні та буржуазії міст, Радянська влада, що підірвала економічну основу цих двох класів, завдала тим самим смертель­ного удару русифікаторській політиці. Тому на противагу петлю- рівщині, яка приховує лише під зовнішньо антимосковською дема­гогією фактичну реставрацію відметених революцією русифіка­торських класів, Радянська влада і наша партія є на Україні дійсними ворогами методів насильственого нав’язування україн­ським масам російської культури.

5. Питання про форми державних взаємовідносин між РСФРР і УСРР в обстановці перемоги пролетарської революції як в Ро­сії, так і па Україні втратило свою попередню властиву буржуаз­но-державним відносинам гостроту. Там, де нема між державами інших кордонів, крім етнографічних, де нема ні митниць, ні еко­номічної конкуренції, там питання про державні взаємовідноси­ни розв’язуються залежно від конкретної обстановки, в якій роз­вивається спільна боротьба революційних народів за торжество комуністичної революції. Тому в історії радянської української державності бували моменти повної незалежності і самостійності УСРР (перший Секретаріат, Радянський уряд другого періоду), моменти федеративного зв’язку (IV Всеукраїнський з’їзд), полі­тичної самостійності на основі воєнного і економічного об’єднання з РСФРР (нинішній status quo). Але при всіх цих зовнішніх змі­нах мінялася лише форма, а не мінялася природа державних відносин між республіками, побудованими на началах братерсь­кого єднання і солідарності трудящих, що є досі незрозумілим для українських шовіністів, які розцінюють державні відносини радянських республік за шаблонами буржуазних конституцій і буржуазного державознавства. Для Комуністичної партії України питання про ставлення УСРР до РСФРР ніколи не було питан­ням принципу, а питанням виключно революційної доцільності, і той, хто всередині нашої партії спробував би питання про дер­жавні взаємовідносини (самостійність або єдинонеділимість) ви­лити у форми принципіальних незгод, фактично став би у партії провідником ідей або великоруського, або українського шовініз­му. Але, оскільки державні відносини між двома братніми рес­публіками перебувають лише в процесі оформлення і не вилилися поки що в певні сталі форми, наша партія повинна зробити кро­ки до найшвидшого вироблення конституційних основ, що регу­люють взаємовідносини між РСФРР і УСРР.

6. В питанні про ставлення до національної української куль­тури і мови наша партія на грудневій конференції 1919 р. ^[LXXIV] на­креслила ясну, певну лінію, яку повинні проводити всі товариші, що працюють на Україні. Резолюція грудневої конференції го­ворить: «Зважаючи на те, що українська культура (мова, школа і т. д.) протягом віків придушувалася царизмом і експлуататор­ськими класами Росії, ЦК РКП ставить в обов’язок всім членам партії всіма засобами сприяти усуненню всіх перешкод до віль­ного розвитку української мови і культури. Оскільки на грунті багатовікового гноблення серед відсталої частини українських мас спостерігаються націоналістичні тенденції, члени PK∏ повинні ставитися до них з найбільшою терпимістю і обережністю, проти­ставляючи їм слово товариського роз’яснення тотожності інте­ресів трудящих мас України і Росії. Члени РКП на території України повинні на ділі проводити право трудящих мас учитися і розмовляти в усіх радянських установах рідною мовою, всіляко протидіючи спробам штучними засобами відтіснити українську мову на другий план, прагнучи, навпаки, перетворити українську мову в знаряддя комуністичної освіти трудових мас. Негайно ж повинні бути вжиті заходи, щоб в усіх радянських установах була достатня кількість службовців, які володіють українською мовою, і щоб надалі всі службовці вміли розмовляти українською мовою».

Ця резолюція, що лишається в силі і понині, не скасована ні одним з’їздом, ні партійною нарадою, не потребує ніяких комента­рів, і повинна проводитися партією з усією рішучістю в життя.

7. Підходячи з усією обережністю і терпимістю до болісних проявів національного почуття відсталих українських мас поза партією, ЦК КП(б)У повинен вести найнепримиреннішу боротьбу проти націоналістичних ухилів всередині партії. Партія наша мо­же робити поступки дрібнобуржуазній селянській стихії зовні, але вона не робить їх дрібнобуржуазним опортуністичним елемен­там всередині партії. Вона не може допустити, щоб партійні орга­нізації стали ареною національних конфліктів, які розігруються

за її межами серед дрібної буржуазії як великоруської, так і ук­раїнської. Тільки одночасно борючись з проявами великоруського русотяпства і українського шовінізму, наша партія зуміє тісніше згуртувати свої лави навколо ідей міжнародного комунізму і бра­терської солідарності трудящих...

Комуністична партія України в ре­золюціях...— Т. 1.— С. 149—150.