Тема 4. ДОБА КОЗАЦЬКО-ГЕТЬМАНСЬКОЇ ДЕРЖАВИ (1648—кінець XVIII ст.)

Період визвольної війни, становлення державності українсько­го народу, руїна, гетьманщина охоплюють час з 1648 р. по кінець XVIII ст. Він став переломним моментом в історії України, мав неабиякий вплив на країни не тільки Східної, а й Західної Євро­пи.

Значною подією в історії українського народу було державне об’єднання України з Росією на основі рішення Земського Собору 1653 р. і Переяславської ради 1654 р. На основі акта про об’єд­нання Запорозьке військо стало під владу російського царя, «збе­рігаючи давні права і вольності». Україна в складі Російської дер­жави повинна була мати широку автономію.

Проте, починаючи з 1654 р., велась планомірна, послідовна політика знищення української нації. Російська імперія здійсню­вала її багатьма шляхами. Першою нищиться духовна опора: 1686 року українська церква підпорядковується московському патріархату. Другою—українська освіта. Цей процес тривав ціле століття (друга половина XVII — перша половина XVIII століть). Вивезення професорів і випускників Києво-Могилянської академії до Москви призводить до того, що українські діячі закладають основи освіти, науки і мистецтва в Росії, а Києво-Могилянська академія занепадає. Третьою була пограбована літературна україн­ська (тобто руська) мова. Велико-російська літературна мова постала на базі української літературної старослов’янської мови. І аж четвертою була знищена українська державність. 1764 року скасовано гетьманський уряд України, наступного року — запро­ваджено загальноросійський адміністративно-територіальний гу­бернський поділ, 1775 року знищено й другу українську державу — Запорозьку Січ, а 1782 року закріпачено український народ. На Україні запроваджено великоросійське холопство.

Наприкінці XVIII ст. Україна перестає бути державою, авто­номним об’єднанням і здається цілком поглинутою Російською ім­перією, інтегрованою в загальноросійські структури. Проте, почи­наючи з XVII ст., історія України сповнена драматичними подія­ми масових і поодиноких виступів за відродження нації. Безумст­во хороброго І. Мазепи знаходиться поруч з гайдамаччиною, мирні депутації запорозьких гетьманів до властителів імперії переме- жаються бунтами. Немає жодного імператора Росії чи більш- менш значного політичного діяча, якого б Україна сприймала як захисника її національних інтересів.

СКАРГИ КОЗАЦЬКИХ ПОСЛІВ, ВІДПРАВЛЕНИХ БОГДАНОМ ХМЕЛЬНИЦЬКИМ НА СЕЙМ У ВАРШАВУ

(липень 1648 р.)

1. Ix милості пани державці поводяться з нами, людьми лицар­ськими, гірше, ніж з невільниками.

2. Хутори, луги, млини і все, що їм вподобається в домах ко­заків, забирають силою, мучать, убивають.

3. Беруть десятину з бджіл і поволовщину.

4. Старих козаків, жінок і батьків їх, хоч би син і був на службі, обкладають чиншем, як і інших хлопів.

5. Козацьких жінок одразу по смерті козаків примушують без милості працювати нарівні з міщанами.

6. Пани полковники не захищають, а ще й допомагають чинити нам кривди, а речі наші і майно, під виглядом торгу, забирають за половину ціни.

7. Жовнірська челядь забирає в козаків волів, худобу і всяке добро.

8. На Запорожжі і на Дніпрі не дають промишляти, ні звіра, ні рибу ловити, а з кожного козака беруть по лисиці; а якщо не зловить лисиці, то за лисицю відбирають самопали. Панам полков­никам підводи даємо або замісто підвід платимо грішми...

11. З усякої нагоди відразу садовлять козака в в’язницю і, де чують хабара, не випустять, поки не дасть доброго викупу, при­мушують робити, що схочуть.

Історія України в документах і ма­теріалах.—?. З —С. 115.

З ЛИСТА БОГДАНА ХМЕЛЬНИЦЬКОГО ДО ЦАРЯ ОЛЕКСІЯ МИХАЙЛОВИЧА З ПОВІДОМЛЕННЯМ ПРО ПЕРЕМОГИ КОЗАКІВ НАД ПОЛЬСЬКО-ШЛЯХЕТСЬКИМИ ВІЙСЬКАМИ І ПРО БАЖАННЯ УКРАЇНСЬКОГО НАРОДУ ОБ’ЄДНАТИ УКРАЇНУ З РОСІЄЮ

(8 червня 1648 року)

Найясніший, вельможний і преславний царю московський, а нам всемилостивий пане і добродію!

Мабуть, з причин опікування божого сталося те, чого ми самі собі зичили і про що старалися, щоб часу теперішнього ми могли через посланців своїх доброго здоров’я вашій царській вельмож­ності сказати і найнижчий поклін свій передати.

...Яму, яку вони (поляки) під нами були викопали, самі вони в неї провалилися, так що два війська з великими обозами їх по­міг нам господь бог опанувати і трьох гетьманів живцем узяти з іншими їх сенаторами: перший — на Жовтій Воді, в полі, посеред

дороги запорозької,— комісар Шемберк і син пана краківського ні з одною душею не втекли.

Потім сам гетьман великий пан краківський з невинним доб­рим чоловіком Мартином Калиновським, гетьманом польським коронним під імістом Корсунем, обидва попали, в неволю, а також усе їх кварцяне ^[48] військо дощенту розбите...

Бажали б ми собі самодержця господаря такого в своїй землі, як ваша царська вельможність православний християнський цар... У чому запевняємо вашу царську величність, якби була на те воля божа і поспішність твоя царська зараз, не гаючи часу, на панст­во^[49] те наступати, а ми з усім Військом Запорозьким прислужи­тися вашій царській вельможності готові, до чого з найнижчими услугами своїми якнайпильніше себе віддаємо. А саме, якщо ста­не вашій царській величності чутно, що ляхи знову на нас схочуть наступати, у той же час чим швидше поспішайся з своєї країни на них наступати, а ми з божою допомогою звідси візьмемо. І хай здійснить здавна сповіщене пророцтво бог, якому, доручивши себе, ми самі до милостивих ніг вашої царської величності себе від­даємо.

Дано з Черкас, червня 2, 1648. Документи Богдана Хмельницько­

го.—K.: Вид-во AH УРСР, 1961.— С. 47 — 48.

З ГРАМОТИ ЦАРЯ ОЛЕКСІЯ МИХАЙЛОВИЧА БОГДАНОВІ ХМЕЛЬНИЦЬКОМУ ПРО ЗГОДУ ВЗЯТИ УКРАЇНУ ПІД ЗАХИСТ

(22 червня 1653 р.)

И мы, великий государь, возревновав о бозе благою ревностию и возжелав то вас, чтобы христианская вера в вас не пресеклась, но паче преисполнилась и великого пастыря Христа бога нашего стадо умножалось, яко же глаголет: и будет едино стадо и един пастырь,— изволили вас принять под нашу царского величества высокую руку, яко да не будете врагом креста христова в притчю и в поношение. А ратные наши люди по нашему царского вели* чества указу збираются и ко ополчению строятца.

Воссоединение Украины с Россией: Документы и материалы: В 3 т.— Т. 3. 1651—1654 годы.— M.: Изд-во АН СССР, 1953.—С. 323.

З РІШЕННЯ ЗЕМСЬКОГО СОБОРУ ПРО ОБ’ЄДНАННЯ УКРАЇНИ З РОСІЄЮ

(1 жовтня 1653 р.)

В прошлом во 161-м году мая 25 по указу великого государя царя и великого князя Алексея Михайловича всеа Руси самодерж­ца говорено на соборех о литовском и о черкаском делех. А в ны­нешнем во 162-м году октября в 1 день великий государь царь и великий князь Алексей Михайлович всеа Руси самодержец указал о том же литовском и о черкаском делех учинити собор ^[50], а на соборе быти великому государю святейшему Никону, патриарху московскому и всеа Руси, и митрополитом, и архиепискупом, и епископу, и черным властем, и бояром, и окольничим, и думным людем, и стольником, и стряпчим, и дворяном московским, и дьяком, и дворяном, и детем боярским из городов, и гостем, и тор­говым и всяких чинов людем. И указал государь им объявити литовского короля и панов рад прежние и нынешние неправды, что с их стороны делаютца к нарушенью вечного докончанья, а от короля и от панов рад исправленья в том не бывало. И чтоб те их неправды ево государевым Московского государства всяких чинов людем были ведомы. Также и запорожского гетмана Богдана Хмельницького присылки обьявити, что они бьют челом под госу­дареву высокую руку в подданство. И что ныне король и паны рада при государевых великих послех по договору исправленья не учинили и отпустили их без дела...

А о гетмане о Богдане Хмельницком о всем Войске Запорож­ском бояре и думные люди приговорили, чтоб великий государь царь и великий князь Алексей Михайлович всеа Русии изволил того гетмана Богдана Хмельницкого и все Войско Запорожское з городами их и з землями принять под свою государскую высо­кую руку для православные христианские веры и святых божих церквей, потому что паны рада и вся Речь Посполитая на пра­вославную христианскую веру и на святые божии церкви востали и хотят их искоренить, и для того, что они, гетман Богдан Хмель­ницкий и все Войско Запорожское, присылали к великому госу­дарю царю и великому князю Алексею Михайловичу всеа Русии били челом многижда, чтоб он, великий государь, православные христианские веры искоренить и святых божиих церквей разорить гонителем их и клятвопреступником не дал и над ними умилосер­дился, велел их приняти под свою государскую высокую руку.

...А стольники, и стряпчие, и дворяне московские, и дьяки, и жильцы, и дворяне ж и дети боярские из городов, и головы стре­лецкие, и гости, и гостиные и суконные сотни, и черных сотен и дворцовых слобод тяглые люди, и стрельцы о государской чести и о приеме гетмана Богдана Хмельницкого и всего Войска Запо­рожского допрашиваны ж по чинам, порознь.

И они говорили то ж, что за честь блаженные памяти великого государя царя и великого князя Михаила Федоровича всеа Русии и за честь сына его государева, великого государя царя и великого князя Алексея Михайловича всеа Русии, стояти и против литов­ского короля война весть. А они, служилые люди, за их государ­скую честь учнут с литовским королем битися, не щадя голов своих, и ради помереть за их государскую честь. А торговые вся­ких чинов люди вспоможеньем и за их государскую честь голо­вами ж своими ради помереть.

А гетмана Богдана Хмельницкого для православные христиан­ские веры и святых божих церквей пожаловал бы великий госу­дарь царь и великий князь Алексей Михайлович всеа Русии по их челобитью, велел их принять под свою государскую высокую руку.

Воссоединение Украины с Россией.— Т. 3.—С. 406—407, 413—414.

«СТАТТІ БОГДАНА ХМЕЛЬНИЦЬКОГО», СТВЕРДЖЕНІ ЦАРЕМ І БОЯРСЬКОЮ ДУМОЮ, ЯКІ ВИЗНАЧАЛИ СТАНОВИЩЕ УКРАЇНИ В СКЛАДІ РОСІЙСЬКОЇ ДЕРЖАВИ

(21 березня 1654 р.)

...Бьют челом великому государю і великому князю Алексею Михайловичу всеа Великия и Малыя России самодержцу и многих государств государю и обладателю его царского величества под- даные Богдан Хмельницкий, гетман Войска Запорожского, и все Войско Запорожское и весь мир христианский росийский, чтоб его царское величество пожаловал их тем, о чем посланники их бити челом учнут, а они его царскому величеству во всяких его госу- дарских повеленьях служити будут вовеки. И что на которую статью царского величества изволенье, и то подписано под статьями.

1. Чтоб в городах урядники были из их людей обираны к тому достойные, которые должны будут поддаными царского вели­чества урежати и доходы всякие вправду в казну царского вели­чества отдавати, для того что царского б величества воевода, приехав, учал права их ломать и уставы какие чинить, и то б им было в великую досаду.

И сей статье царское величество пожаловал велел быть по их челобитью. А быти б урядником в городах войтам, бурмистром, райцам, лавником, и доходы всякие денежные и хлебные збирать на царское величество и отдавать в его государеву казну тем людем, которых царское величество пришлет. Да тем же прислан­ным людем, кого для тое зборные казны царское величество при­шлет, и над теми зборщиками смотрить, чтоб делали правду.

2. Писарю войсковому, чтоб по милости царского величества 1000 золотых польских ^[51] для подписков давать, а на судей вой­сковых по 300 золотых польских, а на писаря судейского по 100 золотых польских, а на писаря да на хорунжего полкового^[52] по 50 золотых, на хорунжего сотницкого ^[53] 30 золотых, на бунчюжного гетьманского^[54] 50 золотых.

Царское величество пожаловал велел быть по их челобитью, а давать те деньги ис тамошних доходов.

3. На писаря, и на судей войсковых на 2 человека, и на всяко­го полковника, и на ясаулов войсковых^[55] и полковых чтоб по мель­нице было для прокормленья, что расход имеют великий.

Царское величество пожаловал велет быть по их челобитью.

4. На поделку наряду войскового, и на пушкарей, и на всех работных людей, которые у наряду бывают, чтоб царское вели­чество пожаловал изволил учинить свое царское милостивое призренье, как в зиму, так и о станах, також де на обозного армат- ного 400 золотых, а на хорунжего арматного^[56] 50 золотых.

Царское величество пожаловал велел давать ис тамошних до­ходов.

5. Послы, которые издавна к Войску Запорожскому приходят из чюжих краев, чтоб гетману и Войску Запорожскому, которые к добру были, вольно приняти, а только чтоб имело быть против­но царского величества, то должны они царскому величеству из- вещати.

По сей статье царское величество указал: послов о добрых де- лех принимать и отпускать. А о каких делех приходили и с чем отпущены будут, о том писать к царскому величеству подлинно и вскоре. А которые послы присланы от кого будут царскому вели­честву с противным делом, и тех послов и посланников задержи­вать в Войске и писать об них в указе к царскому величеству вскоре ж, а без указу царского величества назад их не отпускать. А с турским салтаном и с польским королем без указу царского величества не ссылатца.

6. О митрополите киевском посланником изустный наказ дан. А в речах посланники били челом, чтоб царское величество пожа­ловал велел дать на его маетности свою государственную жало­ванную грамоту.

Царское величество пожаловал: митрополиту и всем духовного чину людей на маетности их, которые они ныне владеют, свою государскую жаловальную грамоту дать велел.

7. Чтоб царское величество изволил рать свою вскоре прямо к Смоленску послать, не отсрачивая ничего, чтоб неприятель не мог исправитца и с-ыными совокупитися, для того что войска ныне принуждены, чтоб никакой их лести не верили, есть ли б они имели в чем делать.

Царское величество изволил на неприятеля своего, на польского короля, итти сам, и бояр, и воевод послать со многими ратьями по просухе, как конские кормы учнут быть.

8. Чтобы наемного люду зде по рубежу от ляхов для всякого безстрашия с 3000 или, как воля царского величества будет, хотя и больши.

Царского величества ратные люди всегда на рубеже для Укра­ины обереганья есть и вперед стоять учнут.

(9). Обычай тот бывал, что всегда Войску Запорожскому пла­тили. Бьют челом и ныне царскому величеству, чтоб на полковни­ка по 100 ефимков, на ясаулов полковых по 200 золотых, на яса­улов войсковых по 400 золотых, на сотников по 100 золотых, на казаков по 30 золотых польских давать...

10. Крымская орда если бы имела вкинутися, тогда от Астра­хани и от Казани надобно на них наступити. Тако ж де и донским казакам готовым быть, а ныне еще в братстве дать сроку и их не задирать.

Царского величества указ и повеленье на Дон козаком посла­но: буде крымские люди задору никакова не учинять, и на них ходить и задору чинить не велено. А будет крымцы задор учинять, и в то время царское величество укажет над ними промысл чинить.

11. Кодак город на рубеже от Крыма, в котором гетман всегда по 400 человек держит и кормы всякие им дает, чтоб и ныне цар­ское величество пожаловал кормами и порохом, к наряду позволил построити. Также и на тех, которые за порогами коша берегут, чтоб царское величество милость свою изволил показать: понеже нельзя его самого без людей оставляти.

О той статье царского величества милостивый указ будет впе­ред, как про то ведомо будет, по скольку каких запасов в те места посылывано и сколько будет доходов в зборе на царское величество.

А что ж в письме вашем написано: как великий государь наш его царское величество гетмана Богдана Хмельницкого и все Вой­ско Запорожское пожалует свои государские грамоты на воль­ности наши дать велит, тогда вы смотр меж собою учините, хто будет козак или мужик, а чтоб число Войска Запорожского было 60.000. И великий государь наш его царское величество на то изволил им, числу списковым козакам велел быть. И как вы, посланники, будете у гетмана Богдана Хмельницкого, и вы ему б сказали, чтоб он велел казаков разобрать вскоре и список им учинил. Да тот список за своею рукою прислал к царскому величеству вскоре...

Воссоединение Украины с Россией.— Т. 3.—С. 561—565.

ЖАЛУВАНА ГРАМОТА ЦАРЯ ОЛЕКСІЯ МИХАИЛОВИЧА війську запорозькому на збереження ЙОГО ПРАВ I ВОЛЬНОСТЕЙ

(27 березня 1654 року)

И мы, великий государь наше царское величество, подданого нашего Богдана Хмельницкого, гетмана Войска Запорожского, и все наше царского величества Войско Запорожское пожаловали велели им быти под нашею царского величества высокою рукою по прежним их правам и привилиям, каковы им даны от королей польских и великих князей литовских, и тех их прав и вольностей нарушивати ничем не велели, и судить им велели от своих стар­ших по своим прежним правам, а наши царского величества боя- ря и воеводы в те их войсковые суды вступатись не будут. А число Войска Запорожского указали есмя, по их же челобитью, учинить спискового 60 000, всегда полное. А буде судом божиим смерть случитца гетману, и мы, великий государь, поволили Войску За­порожскому обирати гетмана по прежним их обычаем самим меж себя. А кого гетмана оберут, и о том писати к нам, великому госу­дарю, да тому ж новообранному гетману на подданство и на вер­ность веру нам, великому государю, учинити, при ком мы, вели­кий государь, укажем, а при булаве гетманской староству Чиги­ринскому со всеми его приналежностями, которые преж сего при нем были, указали есмя быти попрежнему. Также и именей казац­ких и земель, которые они имеют для пожитку, отнимати у них и вдов после казаков осталых у детей не велели, а быти им за ними попрежнему. А буде ис которых пограничных государств учнут приходить в Войско Запорожское к гетману Богдану Хмель­ницькому послы о добрых делах, и мы, великий государь, тех послов гетману принимать и отпускать поволили. А ис которых государств, и о каких делах те послы присланы, и с чем отпущены будут, и гетману о том о всем писати к нам, великому государю, вскоре. А буде которые послы от кого присланы будут с какими противными к нам, великому государю, делом, и тех послов в Войске задерживать и писать об них к нам, великому государю, вскоре ж, а без нашего царского величества указу назад их не отпускать. А с турским салтаном и с польским королем без нашего царского величества указу ссылки не держать. И по нашему цар­ского величества жалованью нашим царского величества подда- ным Богдану Хмельницкому, гетману Войска Запорожского, и все­му нашего царского величества Войску Запорожскому быти под нашею царского величества высокою рукою по своим прежним правам и привилиям и по всем статьям, которые писаны выше сего. И нам, великому государю, и сыну нашему, государю царе- вичю князю Алексею Алексеевичю, и наследником нашим служити, и прямити, и всякого добра хотети, а на наших государских не­приятелей, где наше государское повеленье будет, ходити, и с ними битись, и во всем быти в нашей государской воле и послу­шанье навеки.

Воссоединение Украины с Россией — Т. 3.— С. 568—569.

ЛИСТ БОГДАНА ХМЕЛЬНИЦЬКОГО ДО КНЯЗЯ ТРАНСІЛЬВАНІЇ ЮРІЯ РАКОЦІ ПРО ДРУЖБУ

(22 березня 1656 р.)

Світліший князю Трансільванії, вельможний наш пане і друже.

З того часу, як між нами склались щирі зносини, що ніколи не мали сумніву в постійності дружби вашої милості і бачили докази того і впевнились в тому, що хто нам дружбу свою обіцяв, той буде її підтримувати, щоб залишитися з нами в щирих і при­хильних зносинах. Послів ми не вислали до вашої милості тому, що чекаємо, коли повернуться наші посланці, яких ми вислали до Запоріжжя і в інші місця, а тому всі наші справи до їх повернення відклали, і як вони повернуться і ми вислухаємо їх про виконан­ня ними доручення, зараз же вишлемо послів для важливих нарад про... Вони запевнять вашу милість у нашій дружбі і прихильності. I наперед від щирого серця бажаємо вашій милості за волею бо­жою довгих років здоров’я і запевняємо вашу милість в нашій дружбі.

Документи Богдана Хмельницько- кого.— С. 481—482.

ЛИСТ БОГДАНА ХМЕЛЬНИЦЬКОГО

ДО ШВЕДСЬКОГО КОРОЛЯ КАРЛА ГУСТАВА ПРО ДРУЖБУ

(16 листопада 1656 р.)

Найясніший королю Швеції, наш вельмишановний пане і друже.

Для того, щоб приязнь могла зміцнюватись і перетворитись у тривалі зв’язки, немає засобу кращого, ніж той, щоб з обох сто­рін визначала її безсумнівна вірність і непорушна сталість. Хоч в останні роки з боку найяснішої Христини ^[57] ми мали в різних її листах багато прикладів прихильності, але як би ваша найясні- ша величність не розвивала її дбайливо далі, прихильність могла легко ослабнути і піти в забуття, стерта дуже довгим мовчанням... Проте сповіщаємо цим (листом), що як від початку ми підняли зброю проти поляків на захист віри й вольності, так і тепер не перестаємо боротися проти кожного, хто хотів би сісти нам на шию, і сподіваємося, що сам Всевишній бог помститься за насиль­ство і знущання над нами... Бажаємо насамперед, щоб ваша най- ясніша величність знала, що ми з’єднані і пов’язані з вашою най- яснішою величністю не іншим зв’язком, ніж тим, яким ми зобо­в’язані обом найсвітлішим воєводам Молдавії і найсвітлішому князеві Трансільванії. Цю нашу обітницю радо виконуємо, посилаючи для цього завдання наших особливих послів, як тільки відкриється вільний прохід.

Документи Богдана Хмельницько- ко.— С. 545—546.

УНІВЕРСАЛ БОГДАНА ХМЕЛЬНИЦЬКОГО ПРО ВИСИЛКУ НА ДОПОМОГУ ЮРІЮ РАКОЦІ козацького війська

(31 грудня 1656 р.)

Богдан Хмельницький, гетман з Войськом его царского вели­чества Запорозким.

Всім вобец і кожному з особна, кому о том ведати належит, вселякого стану і кондициї людем, кому тулко сеє наше показано будет писанье, до ведомости доносим, іж ми, посилаючи Войска наши Запорожские, жеби се злучили з войсками князя его ми­лости, семиградского і там шли, где оним указано, теди упевняєм ласкою нашою, те хто колвек горнутисе, маеть до Войска Запо- розского, аби наймеїншое кривди не міли ні од кого і назначений висланий наместник наш того постерегати мает, жеби никому утяженья не було, хто при ласце нашой і Войску Запорожском зо- стават будет; спротивных теж і Войску Запорозскому незичливих и неприхилних розсказа лисмо громить, его іначей не мает бить над росказанье наше.

Документи Богдана Хмельницько­го.-С. 551.

ЛИСТ БОГДАНА ХМЕЛЬНИЦЬКОГО ДО КНЯЗЯ ТРАНСІЛЬВАНІЇ ЮРІЯ РАКОЦІ ПРО СОЮЗ З ШВЕЦІЄЮ

(26 січня 1657 р.)

Найясніший князю Трансільванії, наш вельмишановний пане і друже.

Не без особливої прихильності одержали ми листа вашої най- яснішої величності..., де нас запрошують увійти в братський союз з найяснішим королем Швеції. Щоб ми могли на це відповісти приязним почуттям, щирим і без усякої облуди, ми поділилися думками із послом у справах, довірених йому його королевською величністю. Вважаємо, що він буде носієм доброї звістки, як тіль­ки повернеться живий і здоровий до своєї країни. Адже ми зв’я­зуємо себе таким самим, як з вашою найяснішою високістю, зв’яз­ком і приязню з найяснішим королем Швеції, ми доручили донести королю Швеції окремі наші запевнення як безсумнівне свідоцтво, щоб він не мав сумніву щодо нас, якщо цього не сталося б. Однак через те, що найясніший король Швеції не відкрив нам всього спеціально через свого посла, ми теж відкладали на пізніший час і вважаємо потрібним доручити розглянути і вирішити це окремим нашим послам, яких скоро вишлемо...

Документи Богдана Хмельницько­го.-С. 559-560.

ГАДЯЦЬКИЙ ТРАКТАТ^[58]

В ім’я Боже амінь.

До вічної пам’яті тепер і тих, що будуть потім завжди.

Комісія поміж станами Корони Польської та Великого князів­ства Литовського з одного і вельможним гетьманом та військом Запорозьким з другого боку через вельможних Станіслава Кази­мира Беневського, волинського, Казимира Людвіка Євлашевського, смоленського каштелянів з сейму від найяснішого Яна Казимира, з божої ласки короля польського і шведського, великого князя литовського, руського, пруського, мазовецького, жмудського, ін- флянського, смоленського, чернігівського, готського, вандальського дідичного короля та всіх станів коронних і Великого князівства Литовського призначених комісарів з вельможним Іваном Вигов- ським, гетьманом та всім військом Запорозьким в обозі під Гадя­чим, дня 6/16 вересня, року Божого 1658, Бог дав, щасливо і віч- нотривало закінчена.

На тому місці вельможний гетьман запорозький зі своїм вій­ськом, прийнявши, як належить, пристойно й подячно, нас, комі­сарів, і зваживши на повну комісарську силу, дану нам від його королівської милості милостивого пана нашого та станів коронних і Великого князівства Литовського сеймовою повагою, декларував з усім військом, що не з доброї волі, а з-примусу Запорозьке військо притиснуто було так всілякими утрудненнями і приступило до своєї оборони. Отож його королівська милість, наш милости­вий пан, згадуючи батьківським серцем все, що сталося через колотнечу, взиває до єдності — не погорджуючи прихильністю його королівської милості добротливого пана, ласку покірно приймаю­чи, приступають до тієї комісії, потім до спільної домови, поста­нови, згоди, щирості і із зупільної любові, беручи за свідків страш­них заступників Божих, що постановлене має бути щиро, правдиво і вічно дотримано. У той спосіб постановили ми вічний, який ніколи не можна розірвати, мир.

1. Релігія грецька старожитна, та і така, з якою стародавня Русь приєдналася до Корони Польської, аби залишалася при своїх прерогативах і при вільнім відправленні набоженства, аж куди мова руського народу сягає, в усіх містах, містечках, селах, як у Короні Польській, так і у Великому князівстві Литовському, та­кож на сеймах, у військах, трибуналах, не лише в церквах, але в публічних процесах, візитуванні хворих, на священних зібраннях, при похованні вмерлих і в усьому взагалі і то так, як набоженства свого вільно та публічіно заживає римська віра.

Також релігії грецькій дається сила вільно засновувати церкви, чернецтва, нові монастирі, так само поновлювати та відбудовува­ти старі.

Що ж стосується церков і добр, фундованих здавна на старо житну церкву грецької релігії, при них залишатись мають греки старожитні, православні, а церкви ті після надання публічних прав вірним через полковників та іншу старшину Запорозького війська протягом половини року віддано буде через зобабіч призначених комісарів. А ту віру, що є супротивна вірі грецькій православній і яка множить незгоду між римським і старогрецьким народами ² жоден із духовного та світського, сенатського та шляхетського ста­нів церков, монастирів, фундушів засновувати й помножувати не може як у духовних добрах, так і в його королівської величності і у власних дідичних у будь-який спосіб, і силу цієї комісії не по­рушуватиме на вічні часи. А римську віру у воєводствах Київськім, Брацлавськім, Чернігівськім вільно сповідувати, але пани світські, так і дідичні, так само й урядники його королівської милості релі­гії римської жодної юрисдикції не матимуть над духовними, світ­ськими, і ченцями релігії грецької, окрім їм належного пастора.

А що в спільній вітчизні спільні прерогативи взаємно належно мають обидві віри, то отець київський митрополит, що є зараз і буде згодом, з чотирма владиками: луцьким, львівським, пере- мишлянським, холмським і п’ятим з Великого князівства Литов­ського мстиславським, згідно їхнього власного порядку, мають засідати в сенаті з такою прерогативою і вільно голосувати, як у сенаті засідають ясновелебні їхні милості римського сповідання. Місце однак призначається його милості отцю митрополитові після його милості ксьондза архибіскупа львівського, а владикам після біскупів їхніх повітів.

У Київському воєводстві сенаторські достойності не мають да­ватися тільки шляхті грецької віри в правочинності тих урядів. А у воєводствах Брацлавському, Чернігівському переваги сенатор­ські мають подаватися альтернативно, так що після відставки сенатора грецької віри має заступати сенатор римської віри. В усіх однак трьох тих воєводствах в осади й добру посесію уряди мають віддаватися, подавши клятву теперішніх посесорів ³.

Для того, щоб розросталася зупільна любов у містах коронних і Великого князівства Литовського, скрізь, куди поширилися церк­ви грецької віри, мають заживати вольностей, свобод і ніякою перешкодою до магістрату⁴ грецька релігія не може бути.

Академію Київську дозволяє його королівська милість і стани коронні установити, вона такими прерогативами та вольностями має задовольнятися, як і академія Краківська, з тією однак кон­дицією, аби в тій академії не було жодних сект аріанських, каль­віністських, лютерських професорів, учителів та студентів. Отож аби між студентами та учнями не було жодної оказії до звади, всі інші школи, які були перед тим у Києві⁵, його королівська милість накаже перенести в інше місце.

Його королівська милість, пан наш милостивий, і стани корон­ні та Великого князівства Литовського дозволяють також другу академію там, де побачать їй принагідне місце, яка буде зажива­ти таких прав і вольностей, як і академія Київська, але така має бути установлена кондиція, щоб у ній сект аріанських, кальвініст­ських та лютерських професорів, учителів, студентів не було. А де та академія буде, вже там інших шкіл не можна буде відкривати на вічні часи.

Гімназії, колегії, школи і друкарні, скільки їх буде потрібно, буде вільно вікринати без утруднень і вільні науки відправляти, і книги друкувати усякі із релігійною конверсійністю, без ущербку, однак, королівського маєстату і без насмішок на короля, його милість.

А оскільки вельможний гетьман із Запорозьким військом, оД Річі Посполитої одірваним, з любові до його королівської милості, пана свого милостивого і власної вітчизни, відступаючи від усяких сторонніх протекцій, повертається, тож його королівська милість пан наш милостивий і всі стани коронні та Великого князівства Литовського, скільки пан Бог допустив на Два боки, офірувати за спільні гріхи його святому маєстаїу, покрити вічною амністією; тобто вічним забуттям, подаючи різної кондиції людям від най­меншого до найбільшого, нікого не виключаючи як з-посеред Запо­розького війська, так і урядників шляхетного стану, так само і при* ватних людей, тих загалом усіх, які будь-де і будь-коли залиши­лися й залишаються при вельможних гетьманах як померлому, так і теперішньому, ніякої помсти ані королівський Маєстат, ані сенат, ані вся Річ Посполита, ані ніхто з приватних супроти них і кожному засібна, від найбільших до найменших, не буде чинити і взагалі всі несмакй і все те, що тільки під час війни діялося, цілим християнським серцем під свідоцтвом страшного Бога зу- пільно добре, по-дружньому собі подарувавши, жодної один до одного ані явної, ані потаємної не повинні чинити помсти і прак­тики, не даючись зводитись без жодного звільнення, коли б хотіли чинити скритні задуми, звільняючись від присяги,

Також усілякі кадуки⁶, як під тими, які є належні до Запо­розького війська, так і під шляхтою, яка при вельможному геть­мані у Запорозькому війську і при Шведах в’язалася, від будь- кого запрошена, і надані від початку війни без усяких вимовлень, загалом усі і кожен ЗОсібна касуються і законом публічним зно­сяться, і щоб вони нічиєму не шкодили гонорові, ані власності добр, які будь-де були за касацією і з книг оголошеними вважати і тих добр власним посесорам вільно віддавати володіти, і не мають боронити того кадуками під цілковитим знеславленням.

А оскільки сама річ, так і ім’я самої амністії повинні бути святі і оскільки в давнім стані речі й особи всілякої кондиції людям відновлено, то до тієї ж єдності, згоди, милості, права, пана повер­таються, як було перед війною. Також застерігається, коли хтось би важився рвати те святобливе з’єднання публічно чи приватно, смів би комусь за посідання ворожі дії попрікати, такий, як осквер­нитель згоди, карі має підлягати. В чому, коли б трапилася оказія для збереження лихослів’я, пильно має бути чинена інквізиція з обох боків. Вся річ Посполита народів польського, і Великого кня­зівства Литовського, і Руського та провінцій, що до них належить, відновлюється в повноті так, як було перед війною, тобто аби ті народи залишалися в своїх межах і свободах непорушно, як були перед війною, згідно прав, описаних у радах, судах і вільної елек- ції панів своїх, королів польських, і Великого князівства Литов­ського, і руських.

А коли буде необхідність війни зі сторонніми панами на зміну кордонів, або щось би сталося вольності тих народів — проти озлоби й пустоти має бути, а при свободах своїх вище названі народи мають ставати добре, по-дружньому як одне ціле, однієї і нероздільної Річі Посполитої, не чинячи поміж себе різниці щодо віри, але хто заявить і зголосить себе до релігії християнської, римської і грецької, усіх при мирі й вольності залишити. Також на права чи декрети, що (постали) з очевидної контрверсії, так і в супротиві, правні приводи були встановлені перед війною і в час війни.

Війська Запорозького має бути число шістдесят тисяч, або як вельможний гетьман подасть на реєстрі⁷. Затяжного війська — десять тисяч, яке також, як і Запорозьке, має залишатися під владою того-таки гетьмана, і з податків, ухвалених на сеймі, у воєводствах Київському, Брацлавському та Чернігівському та інших має йти кошт від Річі Посполитої на те військо.

Стан Запорозького війська у тих воєводствах і добрах признача­ється, в яких лишалися перед війною, і тому війську стверджую­ться всілякі вольності привілеями найясніших королів польських надані, утримуючи їх при стародавніх вольностях та інших зви­чаях, і їх не тільки ні в чому не ображатимуть, але всіляку зага­лом підтверджують повагу. Надто жоден державець добр його королівської милості і староста, ні дідичний пан і пожиттєвий, ані їхні підстарости, урядники та інші всілякі службові особи жодних податків з козацьких хуторів, сіл, містечок і домів не братимуть жодним претекстом, але, як люди рицарські, мають бути вони вільні від усіляких найбільших і найменших утяжень, також від цел ⁸ і мит по цілій Короні і Великому князівству Ли­товському. Також і від сусідів усіляких старост, державців, панів і їхніх намісників мають залишатися вільні, перебуваючи тільки під юрисдикцією самого гетьмана руських військ. При тому всіля­кі напої⁹, лови, польові та річкові, та інші козацькі пожитки віль­но мають лишатися при козаках, згідно старих звичаїв.

Зосібна також для подальшого прихилення до послуг його королівській милості, кого гетьман руських військ презентуватиме за гідних шляхетського клейноду, тих усіх без утруднень буде HO- білітовано з наданням усіляких шляхетних вольностей так, однак, визначаючи, щоб з кожного полку могло бути сто нобілітованих. Жодних військ польських та литовських або чужоземних ніхто не буде впроваджувати у воєводства Київське, Брацлавське, Черні­гівське. Війська однак платні, які будуть під владою гетьмана військ руських, будуть вибирати хліб з добр королівських та ду­ховних у згаданих воєводствах за ординансом ¹⁰ того-таки руського гетьмана. А коли б мала бути якась війна від границь руських і була б потреба у посилці коронних військ, то ті мають бути під регіментом гетьмана руських військ.

Для ліпшого підтвердження цих пактів і певності, гетьман руських військ до кінця свого життя гетьманом руським і першим сенатором у Воєводствах Київському, Брацлавському та Чернігів­ському залишатиметься, а після його смерті має відбутися вільне вибрання гетьмана, тобто оберуть чотирьох електів статусом воє­водств Київського, Брацлавського та Чернігівського, з яких одного король, його милість, вибере ¹¹.

Монетний двір для карбування всіляких грошей у Києві, або будь-де, як належить і буде зручно, має бути засновано, згідно однієї ліги і з королівською особою. Податки, котрі Річ Посполи­та ухвалюватиме на сеймі, у воєводствах Київськім, Брацлавськім та Чернігівськім мають іти на платного жовніра, який залишає­ться під владою гетьмана руських військ.

Спільна рада і спільні сили тих народів мають бути супроти будь-якого ворога.

Дбатимуть ті три народи спільно, всілякими способами, аби вільна була навігація Річі Посполитій на Чорне море.

Однак коли його милість цар не захоче повернути провінцій Річі Посполитої і наступатиме на Річ Посполиту, тоді всі сили, як коронні і Великого князівства Литовського, так і війська руські Запорозькі під регіментом свого гетьмана будуть з’єднуватися і воювати ¹².

Добра рухомі й нерухомі, королівщини, також і суми грошей обивателів Руської землі, котрі в’язалися чи при шведському війську, чи Запорозькому, і зараз до вітчизни повертаються, кон­фісковані, мають бути повернені і заслуги їхні у війську короннім та Великого князівства Литовського мають бути компенсовані й оплачені рівно із заслугами, військ коронних та Великого князів­ства Литовського.

А що від цього часу гетьман із Запорозьким військом теперіш­нім і що буде потім, відступившись від усіляких сторонніх про­текцій, не повинен буде більше до них в’язатися і взагалі у вір­ності, підданстві, послушенстві найяснішого маєстату польського королівства і наступників його, також усієї Річі Посполитої має і мають, буде і будуть на вічні часи, не порушуючи однак поста­новленого братерства з його милістю кримським ханом ¹³.

Ніяких послів від сторонніх держав не приймати, а коли такі трапляться, їх до його королівської милості мають відсилати. Також ані військ чужих не впроваджувати і не мати жодного із сторонніми порозуміння на шкоду Річі Посполитої, хіба доповівши його королівській милості.

Приватом усім зобабіч, так і духовним римської віри у воєвод­ствах Київськім, Брацлавськім, Чернігівськім, Подільськім, також у Великому князівстві Литовському і на Білій Русі, і в Сіверщині до біскупств, пробоств, каноній, плебаній і добр, що до них нале­жать, також ченцям усім до костьолів, кляшторів, дібр, фундацій, також світським зобабіч до добр дідичних, староств, держав і власностей своїх дожиттєвих, заставних і за іншими контрактами належних у тих-таки воєводствах і у Великому князівстві Литов­ському, на Білій Русі і на Сівері, які там залишаються, відкрива­ється безпечне повернення і віддача майна. Час однак повернення і віддачі майна його королівська милість, знісшись із гетьманом запорозьким, має призначити. Також спосіб того повернення май­на має бути дотриманий, щоб жоден до своєї власності не повер­тався, а тільки за універсалом його королівської милості та вель­можного гетьмана Запорозьких військ. З чого має бути взаємна зобабіч конференція.

А для розгляду різних оправ, як кримінальних, так і поточних повинні мати в тих воєводствах свій особливий трибунал із таким укладом, який самі собі визначать. Окрім того, мають бути осібні судові староства овруцьке та житомирське.

А для ліпшої певності, оскільки гетьман із Запорозьким вій­ськом і відірвані воєводства відкидають усі інші протекції сторон­ніх наїродів, а добровільно, як вільні до вільних, рівні до рівних і шляхетні до шляхетних повертаються, для певнішого дотримання цього теперішнього постановления дозволяє тому народові русь­кому його королівська милість та Річ Посполита мати осібних печаткарів, маршалків, підскарбіїв разом із сенаторською достой­ністю та інші уряди руського народу, які згідно роти ¹⁴ коронних урядників, мають виконати клятву, додавши той пункт, що нічого супротивного теперішньому постановлению- печаткувати не будуть і взагалі остерігатимуть, щоб тому постановлению через консти­туцію або сеймові декрети і задвірні рескрипти, універсали, при­вілеї, не діялося нічого супротивного. До тих печаткарів, уряду і канцелярій належатимуть всі тільки духовні милості митрополій, єпископій, ігуменій та бенефіцій ¹⁵ надання до яких дає його ко­ролівська милість, пан наш милостивий у воєводствах Руськім, Київськім, Волинськім, Подільськім, Брацлавськім, Чернігівськім, також всі милості не тільки духовні, але й світські у воєводствах тільки Київськім, Брацлавськім, Чернігівськім, також і суди з королівських міст і згаданих тільки трьох воєводств, і всілякі декрети як задвірні, так і сеймові. А що тільки б супротивне вий­шло тому постановлению з коронної канцелярії або Великого кня­зівства Литовського, те недійсне має бути і голова такого приві­лею не тільки тратить привілея, але і карі має підлягати на десять тисяч литовських кіп, і це ставитиметься на суд перед королем, його королівською милістю спеціальним списком.

Щоб випадки суперечок щодо підданих, звинувачених у сваво­лі, не приводили до нових заворушень, усі процеси про належність підданих до наїздів, забоїв, шкод, починених під час внутрішніх колотнеч, земські, городські, трибунальські, також декрети три­бунальські персонально щоб розглядалися, особливо у воєводствах Київськім, Волинськім, Брацлавськім, Чернігівськім, і касувалися.

З царем, його милістю московським, коли б дійшло до поста­новления пактів його королівською милістю і станами коронними та Великого князівства Литовського, має бути забезпечено репу­тацію й теперішнього постановления вельможному гетьманові і Запорозькому війську і застережено.

Оцю комісію як їхні милості комісари, так і вельможний геть­ман князівства Руського фактично підтвердили присягою і запис присяги виразно,підписано рукою їхніх милостей. Більше того, та комісія постановлена буде особливою присягою з сенату через ясно превелебного його милість ксьондза біскупа віленського, та­кож їхніх милостей панів гетьманів чотирьох коронних і Великого князівства Литовського, і печаткарів обох народів, так само і через маршалка посольського, боку рицарського на сеймі, який повинен бути якнайшвидше скликаний у присутності послів, відправлених від вельможного гетьмана Запорозьких військ.

А що стосується присяги його королівської милості, пана нашо­го милостивого, те з ласки своєї панської на покірливе прохання Запорозького війська зволяє його королівська милість і за неї панове комісари, їхня милість, асекурують.

Присяги ж полковників, сотників та усіх старшин Запорозько­го війська після сейму, на якому буде затверджено теперішнє по­становления, буде виконано перед комісарами, на те депутова- ними.

Щоб та комісія мала вічну вагу та повагу так як звучить з початку до кінця, буде вона вписана в право посполите, тобто в конституцію, сеймом апробована, знана і утримана як вічне і Не­відкличне право.

До великої руської булави має належати Чигиринське старост­во так як постановлено в певний час у привілеї уродженого Бог­дана Хмельницького, наданому від його королівської милості. А гетьман військ руських вільний мати резиденцію при його коро­лівській милості.

Конвокація ¹⁶ воєводств 'Київського, Брацлавського, Чернігів­ського після майбутнього сейму, дасть Бог, буде складена най­швидше від його королівської милості, пана нашого милостивого, універсалом.

Діялося, як вище подано, в таборі під Гадячим, дня і року вище названих.

Іван ВИГОВСЬКИЙ, гетьман військ руських рукою власною

ПРИМІТКИ:

1. Перекладено з польської мови за виданням: Записки Наукового това­риства імені Т. Шевченка:—Т. 89.— Львів, 1909, с. 82-90. В бібліотеці Чарто- рийських у Кракові у кодексі під числом 402 зберігалося два автентичні екзем­пляри Галицького трактату, підписані Івановим Виговським. Обидва вони недуже різняться між собою, різночитання між ними вимічаємо в примітках.

2. Йдеться про уніатську церкву, яка пактами фактично скасовувалася.

3. У другій редакції цей пункт має ширшу редакцію: «У Воєводствах Київ­ськім, Брацлавськім і Чернігівськім уряди сенаторські тільки шляхті грецької віри при правочинності мають віддаватися в осади й добру посесію в тих воє­водствах, подавши клятву теперішніх посесорів. Однак з уваги до гетьманства має бути першим сенатором у тих трьох воєводствах гетьман руських військ і вся юрисдикція київська має належати до його правління, як призначення під- воєводи та інших урядників. Це має служити і застерігати в захист на цьому боці, як наслідок, так і доти, доки не прийде в посесію Київське воєводство».

4. Досі для того, щоб бути у міському уряді Річі Посполитої або належа­ти до цехів, необхідно було прийняти римо-католицьку віру.

5. Йдеться про католицькі школи в Києві, зокрема єзуїтські.

6. В тодішньому праві кадук — це право до спадку, який залишено без за­повіту, бездідичний спадок, привласнення полишеного маєтку.

7. У другій редакції йдуть після цього такі слова: «Згідно стародавніх вольностей під владою гетьмана руського. А скільки платного війська буде на Pycj, воно має залишатися під владою того-таки гетьмана».

8. Цело — митна плата.

9. Мається на увазі право виготовляти й продавати напої.

10. Ординанс — письмове розпорядження.

11.В другій редакції було додано: «Не віддаляючи від того уряду рідну братію вельможного гетьмана руського».

12. В другій редакції про те інакше: «З царем, його милістю московським, коли б прийшло його королівській милості і станам коронним та Великого кня­зівства Литовського вести війну, військо Запорозьке до такої війни приваблене не буде».

13. В другій редакції: «І коли може бути напевно відновлено республіку царя московського», тобто малося на увазі, що цар увійде до Річі Посполитої зі своєю державою.

14. Рота — присяга.

15. Бенефіція — ленне духовне право.

16. Конвокація — зізвання чинів.

Україна: Наука і культура. Вип.

25.—K., 1991.—С. 147—152.

ПАВЛО АЛЕППСЬКИЙ¹ ПРО ОСВІТУ НА УКРАЇНІ У XVII ст.

(1654 р.)

Починаючи з цього міста (Рашкова) і по всій землі руських, тобто козаків, ми помітили прекрасну рису, що дуже здивувала нас: всі вони, крім небагатьох, навіть більшість їхніх жінок і до­чок, уміють читати і знають порядок церковних служб і церковні

¹ Павло Алеппський (помер у 1669 р.) — автор записок про поїздку в 1654 р. в Росію свого батька, антіохійського патріарха Макарія, якого він супроводив. У своїх записках Алеппський подає відомості про Україну на підставі власних вражень. співи; крім того, священники навчають сиріт і не лишають їх не­уками блукати по вулицях...

Всякий базар ^[59] і містечко в землі козаків має багато жителів, особливо маленьких дітей. Кожне місто має, може, до 40, 50 і більше тисяч душ; але дітей більше, ніж трави, і всі вміють чита­ти, навіть сироти. Вдів і сиріт у цій країні сила; чоловіки їхні були вбиті в безнастанних війнах. Але в них є хороший звичай: вони одружують своїх дітей молодими і тому вони численніші за зорі небесні і за пісок морський.

Історія України в документах і ма­теріалах.— Т. 3.— С. 265.

УКАЗ ПЕТРА І ПРО УТВОРЕННЯ МАЛОРОСІЙСЬКОЇ КОЛЕГІЇ

(16 травня 1722 р.)

Цього 1722 р., квітня 27 дня всепресвітліший, державніший Петро Великий, імператор і самодержець всеросійський і інше і інше, жалуючи підданих своїх — малоросійський народ, видав указ: при гетьмані пану Скоропадському в Глухові для управління судами і для іншого, що в прохальних пунктах гетьмана Хмель­ницького і в ухвалах на нього написано, замість однієї воєвод­ської персони для кращої вірності і управління бути колегії, в якій бути бригадирові панові Вельямінову з шістьма чоловіками штаб- офіцерами, та при цій же колегії бути прокурорам з гвардії капі­танам або капітанам-поручикам з щорічною зміною...

Хрестоматія з історії Української PCP.-Т. 1.-С. 458—459.

УНІВЕРСАЛ ГЕТЬМАНА І. МАЗЕПИ ПРО ДВОДЕННУ ПАНЩИНУ

(1701 р.)

Жаловались нам жителі с. Смоляжі на п. Самуйла Афанасье­вича, сотника веркіївського, державцу цього села, что дозорца его, п. сотника, к ним назначений, великії і неістирпимії їм в ра- ботизні діял прикрості, незноснії чинячи обіди і в панщині непре- стано вимисли, і просили нас, гетьмана, в том себі облегченія і защити. Ми призвали означеного сотника і поручили суду нашему генеральному разобрать діло; жалоба оказалася справедливою, за что сотника ми не похвалили; однако же не отбираем от него того села, но приказиваєм, аби не больше, только два дні в тиж­день, работу ему панщиною отправовали, а іншії дні на свої обо- рочали погреби, і в рок поосмачки овса от робочой товарний дава­ли, надто жодних датков і повинностей не маєть і не повинен будет он п. сотник вимагати, под неласкою нашою.

Хрестоматія з історії Української PCP.-Т. 1.—С. 421.

УРИВКИ З ОПИСУ ЗАПОРОЗЬКОЇ СІЧІ НЕВІДОМИМ СУЧАСНИКОМ

(1740 р.)

При Запорозькій Січі завжди є військова старшина і кошовий отаман—1, військовий суддя—1, військовий писар — 1, військо­вий осавул — 1. При них є військові слуги: при кожному писарі писарчук— 1, при артилерії гармаш— 1, підосавул — 1, дов- буш — 1.

Коли з їхнього складу старшин посилають у військові походи, тоді на їх місце вибирають від усього війська наказну старшину, яка і залишається на Січі. Також на річці Самарі знаходиться декілька тисяч чоловік запорозьких козаків і там над ними, на Січі, від усього війська вибирають старшин і до них призначають полковника або сердюка — 1, писаря—1, осавула — 1.

При Запорозькій Січі у згаданих козаків є будівлі; у побудо­ваному замку — церква обряду грецької віри. У цьому замку ку­ренів є 38, до них приписані всі запорозькі козаки, і при кожному курені мають визначених отаманів, тобто своїх командирів.

При Запорозькій Січі є майстри: слюсарі, ковалі, шевці, крав­ці, теслі й інші. Всі за їхньою козацькою манерою і за звичаєм виконують свої роботи завжди за гроші, без грошей вони нікому не повинні робити.

їхнє військо за способом ведення життя поділяється на різні частини. Одні з них живуть у військових куренях... У тому курені готують свою їжу і для послуг своїх мають кухаря; таким чином, у кожному курені у них є один кухар, і допомагають йому курінні малі хлопці, які воду носять і казани обмивають, а кухар лише варить їсти для всіх козаків... Інші живуть у форштаті^[60] з своїми господарствами і ведуть промисел: варять мед, пиво, брагу, там живуть і майстри, і шинкарі, і крамарі і інші... А інші живуть у зимівниках біля своїх коней і іншого товару, а інші займаються рибальством, скотарством, ловлять птицю, також багато з них мають пасіки, і кожен живе за рахунок свого промислу.

Хрестоматія з історії Української PCP.-Т. 1.—С. 456—457.

УГОДА ТА КОНСТИТУЦІЯ ПИЛИПА ОРЛИКА

(уривки)

...Щоб на Україні була утверджена вічно єдина віра православ­на східного сповідання під послушенством святійшого апостоль­ського трону константинопольського.

...Вітчизна наша щоб у потверджених пактами Річі Посполитої і Московської держави, кордонах, які відійшли по ріку Случ за гетьманства славної пам’яті Богдана Хмельницького, була відсту- плена, вічно віддана й пактами укріплена від Річі Посполитої в гетьманську область, щоб не були насильно змінені й порушені її кордони.

...Має ясновельможний гетьман із найяскравішим ханом крим­ським дбати через послів про відновлення давнього з Кримською державою братерства, військової колегації та потверження постій­ної приязні, на яку оглядаючись довколишні держави не нава­жувалися б бажати уярмлення собі України і її будь-чому при­силування.

...При трактуванні найяснішого його милості короля шведського з Московською державою про мир об тім дбати, щоб Дніпро від городків та фортець московських, так і грунти військові було очищено від московської посесії і до первісної області Війська Запорозького повернено.

...Коли деякі Війська Запорозького гетьмани, привласнивши собі неслушно й безправно самодержавну владу, узаконили само­владно таке право: «Так хочу, так повеліваю!» — то через те самодержавство, невластиве гетьманському урядуванню, виросли численні в запорозькому війську незлагоди, розорення прав та вольностей, посполите утяження, легке насильне і купне розкла­дення урядів військових: генеральної старшини, полковників та значного товариства. Отож ми, генеральна старшина, кошовий отаман і все Військо Запорозьке домовилися і постановили з яс­новельможним гетьманом таке право, яке має бути збережено постійно в Запорозькому Війську: щоб у Вітчизні нашій першими радниками була генеральна старшина... За ними за звичайним порядком слідують городові полковники, нехай вони будуть поша­новані як публічні радники. Крім того, з кожного полку до загаль­ної Ради мають бути обрані за гетьманською угодою генеральні радники — по одній значній старовинній, добророзумній та заслу­женій особі. І з тими всіма генеральними особами, полковниками й генеральними радниками мають радитися ясновельможний геть­ман та його наступники про цілісність Вітчизни, її загальне добро і всілякі публічні справи, нічого без їхнього дозволу й поради не зачинаючи приватною своєю владою, не встановлюючи і до завер­шення не приводячи.

...У гетьманській резиденції тричі на рік має обиратися гене­ральна Рада: на Різдво, Великдень і Покрову. На ній, окрім наз­ваних вище представників, мають бути посли Запорозького Низо­вого війська, тобто Січі.

Між Радами Україною правитиме гетьман з генеральною стар­шиною. Листи з інших держав гетьман повинен зачитувати стар­шині, так само й відповіді.

...А коли б щось було б помічено з ясновельможного гетьмана су­противного, негаційного, шкідливого правам та вольностям військо­вим, тоді ж таки генеральна старшина, полковники й генеральні радники матимуть силу вільними голосами чи то приватно, чи публічно на Раді його вельможності виказати і з’явити про пору­шення прав та вольностей вітчизняних без найменшого ушкоджен­ня високого рейментарського гонору. На такі викази не має ясно­вельможний гетьман вражатися і чинити помсти, а дбатиме такі недолади справити.

Літ. Україна.— 1990.— 12 лип.

«ВИВІД ПРАВ УКРАЇНИ»^[61] ПИЛИПА ОРЛИКА

По довгій й кривавій війні вічної пам’яті найхоробріший геть­ман Хмельницький визволив з-під польської кормиги пригнічену козацьку націю. Він то утворив з України незалежне князівство і вдоволився титулом гетьмана війська Запорозького і син його перейняв це по нім у спадку й Стани названого князівства по смерті його обирали далі своїх князів і ніяка держава не присво­ювала собі права противитися цьому. Україна залежала тільки під деяким оглядом від царів московських.

Не розводитимуся далі про історію України; моя ціль лише показати, що вона є вільним князівством і що Стани її вільно обирали гетьманів по своїй уподобі. Цей факт установлений і правда загально відома, що козацька нація і Україна були віль­ними. Яко така Україна увійшла з своїм гетьманом у договір віч­ного миру, заключеного коло Пруту в Молдавії, де вона назива­ється союзницею султана; яко така увійшла вона в договір з ха­ном татарським і в договір, який заключив гетьман Хмельницький зі шведським королем Карлом X і який можна бачити в архівах Корони Шведської.

Але найсильнішим і найпереможнішим аргументом і дока­зом суверенності України є урочистий союзний договір, заключе­ний між царем Олексієм Михайловичем з одного боку та гетьманом Хмельницьким і Станами України з другого. Трактат цей уложе­ний в 1654 р. і підписаний уповноваженими представниками. Цей, такий урочистий і докладний трактат, названий вічним, повинен був, здавалося, назавжди установити спокій, вольності й лад на Україні. Це дійсно так і було б, якби цар так само сумлінно ви­конав би його, як у це вірили козаки. Вони передали московському війську свої твердині і злучили свої війська з царськими задля успіху загальної справи, але царські генерали, скориставши з довір’я названої нації, хитрощами захопили велику кількість ін­ших укріплень і потім почали командувати, мов би господарі, в цілій країні.

Одначе козаки залишили тінь суверенності і навіть по смерті гетьмана Хмельницького цар дав в 1658 р. грамоту Станам України.

Гетьман Брюховецький, удавшися в подорож до Москви під покривкою добра для України, вчинив так, що признано царя за протектора козаків. Це була основа всіх нещасть України. Украї­ну примушено зректися прав козацького суверенітету. Громадянст­во досі не знає, чи Брюховецького примушено до цього негідного кроку погрозами чи чемнішими способами. Але річ відома, що це зречення не касує ні в чому прав України, бо гетьман не міг дару­вати того, що належало Станам. Дарма скаржилися козаки; на Україну вислано війська, які збройною силою тримали козаків у неволі і давали їм відчувати увесь тягар деспотичного панування.

Те, що я оце щойно сказав, показує кожній неупередженій людині безперечне право Станів України й воліючу несправедли­вість, учинену їй, поневолюючи козаків, розбавляючи їх власних прав та вольностей під покришкою святого союзу і урочистого договору, котрий забезпечив їм уживання цих прав і вольностей. Але які б великі не були московські насильства, вони не дають ніякого законного права москалям що до України. Навпаки, коза­ки мають за собою право людське й природне, один із головних принципів которого є: Народ завжди має право протестувати про­ти гніту і привернути уживання своїх стародавніх прав, коли матиме на це слушний час.

Такий слушний час настав для України, бо шведський король прийшов на поміч пригніченій Україні, козаки набрали відваги й думали тільки про те, якби використати цю нагоду, щоби визво­литися з неволі. Князь Мазепа і Стани України ужили своєї влади в 1708 р. щоби знову заволодіти тим, що їм належало, Аби краще забезпечити собі свої вольності, вони злучилися з королем швед­ським і умовилися з ним не трактувати не з ким окремо. Ось деякі точки договору, що відносяться до мого предмету:

І. Й.К.В. зобов’язується обороняти Україну і прилучені до країни козаків землі й негайно вислати туди задля цього помічні війська, коли вимагатиме того потреба і коли помочі цієї проси­тимуть князь і Стани. Війська ці, вступаючи в країну, будуть під командою шведських генералів, але під час операцій на Україні И.В. довірить керування ними князеві та його наступникам і це триватиме доти, доки Україна потребуватиме того війська, котро­му И.К.В. видаватиме платню, а козаки постачатимуть хліб і харчі.

2. Все, що завоюється з бувшої території Московщини, нале­жатиме на підставі воєнного права тому, хто цим заволодіє, але все те, що — як виявиться, належало колись народові українсько­му, передається і задержиться при українськім князівстві.

3. Князь і Стани України, згідно з правом, яким досі користу­валися, будуть заховані і вдержані на всім просторі князівства і частин прилучених до нього.

4. Іван Мазепа, законний князь України, жодним способом не може бути нарушений у володінні цим князівством; до його смерті, яка, треба сподіватися — не наступить ще довго. Стани України заховають всі вольності згідно з своїми правами та стародавніми законами.

5. Нічого не зміниться в тому, що досі зазначено що до герба й титулу князя України. И.К.В. не могтиме ніколи присвоїти цей титул і герб.

6. Для більшого забезпечення як цього договору, так і самої України, князь і Стани передадуть И.К.В. на весь час, поки тяг­тиметься ця війна, а з нею й небезпека, деякі з своїх городів, а саме Стародуб, Мглин, Батурин, Полтаву, Гадяч.

Уповноважені Його Величества Царя зазначають:

1. Що Україна ніколи не була незалежною, що з-під ярма невірних визволила її побідна зброя Його Царського Величества.

2. Що коли б змінити щось, то цим би порушилися умови кар- ловицького договору ^[62].

Що до першого пункту, то з того, що Україна була колись польською провінцією, коли зважимо, що від 1649 р.^[63] до наших днів її визнала як князівство ціла Європа і навіть сам Цісар. В ім’я якого принципу релігії і побожности Московський Двір, визволивши козаків з-під так мовити польської опіки, накинув їм — як показав це досвід — ярмо безперечно жорстокіше ніж те, яке невірні накидають завойованим народам?

В кінці, коли, як то дехто твердить — хоч таке твердження зовсім фальшиве,— що Його Царське Величество придбав від поляків якесь право не може бути нічим іншим, як правом опіки, бо поляки ніколи не мали іншого, тож і не могли передати більше прав, ніж самі мали, і — більше навіть — на які ніколи не претен­дували. Ось чому Й.Ц.В. не має жадної підстави відбирати Украї­ні її вольності на привілеї.

Отже з цього зовсім законно й природно виходить, що Карло- вицького трактату ні в чому не порушиться, коли оголоситься Укра­їну вільною, якою вона була колись, з тими границями і межами, які мала вона перед тим, як була підступом поневолена. Я питаю, на що цар включив Україну в інструкції що до миру, котрий має­ться заключити за посередництвом Англії та Генеральних Штатов (Голландії), коли він не хотів, щоб Україна брала участь у пере­говорах?

Отже з повною рацією можна вивести з усього цього, що Мос­ковський Двір належить уважати за узурпатора України і що є причина покладатися на зрозуміння права природного і людського тими, що читатимуть це писання, що вони переконаються в без­перечнім праві Станів України обрати п. Пилипа Орлика за свого гетьмана і що цей гетьман може допоминатися посідання цеї краї­ни і сподіватися привернення цього посідання від справедливості європейських держав, які є в силі наказувати, щоб її йому звер­нено назад.

Це ж бо інтерес усіх європейських держав так зробити, щоб Україну звернено гетьманові Орлику, котрого вільно обрали й проголосили Стани України. їх бо власний інтерес — кажу я — обов’язує їх не санкціонувати і не давати спричиняти небезпечних для себе ж самих наслідків від узурпації, що її якась сильніша держава могла-би вчинити над слабшою під єдиною прикривкою вигоди. Міжнародне право вимагає допомагати в крайніх випадках пригніченим громадянам; тим слушне, справедливіше і в більшій згоді з обов’язком християнства й навіть гуманності причинитися до відбудування держав, пригнічених лише, що повірили в союзі^[64].

Стародавня історія завела б мене занадто далеко, якби я хотів наводити з неї приклади на доказ, що держави в тих часах завжди брали сторону пригнічених князів чи республік. Не брак нам і новітніх прикладів і за останнє століття можна було бачити, як і цілім Цісарстві, Італії, Льотрінгії, Померанії, Швеції і в багатьох інших містах визнали мирові трактати повну суверенність князівств, на які держави виставляли свої права з різних титулів, а часом просто по причині завоювання^[65]. Україна знаходиться май­же в такому самому становищі. Вона має ті самі права, невже ж не зробиться на її користь того, що було в звичаю робити для інших протягом стількох століть? А що Цісар запропонував геть­манові Хмельницькому свою гарантію 'й король шведський теж яко союзник, то гетьман і Стани України мають причини бути переконаними, що гарантії трактатів в Оліві^[66] (козаки включені в Олівський мирний договір як союзники шведського короля) спри­чиняються до того, що не можна буде дарувати Україні її воль­ность А тому, що всі європейські держави мають намір утримати цей трактат, що є основою європейського миру, то їм не тяжко буде знайти в ньому мотиви й способи поставити знову гетьмана Орлика на Україні і включити його в цей новий трактат.

Кажу бо, що цей загальний мир не буде тривалим доти, поки не задовольниться справедливих жадань гетьмана Орлика що до України, поки Московський Двір не задоволить справедливої скар­ги конфедерації, на чолі якої стоїть гетьман. Не треба лякатися, що в разі відновлення цього князівства (України) через ослаб­лення Московщини нарушиться європейська рівновага. Навпаки — як свідчить про це приклад Генеральних Штатів, котрі ніколи не прислужилися спільній справі, як саме від часу, коли утворили могутню республіку^[67]. Та що можна думати, що цей останній доказ не досить переконуючий і що цар після цього миру зможе вжити всіх сил, щоб остаточно підбити й поневолити Україну, я не клопотатимуся виказувати труднощі, невигоди й крайності, до яких такий намір (царя) зможе довести цей уряд (український), а саме кинутися стрімголов під турецьке панування. А тим більше не покликуватимуся на мотиви справедливості і слави, котрими по­винні керуватися європейські держави, щоб звернути Україну її гетьманові. Все це було виказано й доведено. Скажу тільки, що коли всіх наведених мотивів не досить, то інтереси, котрих я де в чому вже торкався, зобов’язують європейські держави веліти звернути Україну і тим самим обмежити державу (московську), яка незабаром може змагати до повалення європейської свободи.

Ті, що дбають про інтерес цілої Європи і кожної її держави зокрема, легко зрозуміють небезпеку для свободи Європи від та­кої агресивної держави. Вони можуть судити про це краще за мене не тільки з прикладів історії, але також завдяки глибокому досвідові й досконалій мудрості, котру мають про все, що відно­ситься до добра їх держав та інтересів Європи.

Треба сподіватися, що вони переконаються що все сказане тут, основане на доказах і досвіді минулого і що забезпечення та три­валість миру залежить у деякій мірі від реституції України.

Вивід прав України: Документи і ма­теріали до історії української полі­тичної думки.— Вид. 2-ге.— Нью- Йорк: Пролог, 1964.—С. 86—94.

УНІВЕРСАЛ ГЕТЬМАНА К. РОЗУМОВСЬКОГО ПРО ОБМЕЖЕННЯ

ПРАВА ПЕРЕХОДУ СЕЛЯН НА ЛІВОБЕРЕЖНІЙ УКРАЇНІ

(22 квітня 1760 р.)

...За поданим донесенням в нашу Генеральну військову кан­целярію від Генерального військового суду, представлено, що в цьому Генеральному суді заслухано дві справи, які проведено і вирішено у Миргородській полковій канцелярії за позовом колезь­кого асесора грузинського князя Давида Церетелі, на колишнього його підданого хорольського жителя Данила Корабленка про від­мову його (Корабленка) повернутися у володіння Церетелі і про інше, про що, між іншим, в рішенні Миргородської канцелярії визнано, що Корабленка не слід звинувачувати як відповідача за те, що він не перейшов на попереднє місце проживання, оскільки, мовляв, за указом від 18 серпня 1749 року малоросійському наро­ду дозволений перехід з місця на місце. Худобу ж, коней, овець і все рухоме і нерухоме майно, що було в Корабленка тоді, коли він покинув володіння позивача, повинен він, Корабленко, на основі права залишити за позивачем; а за розглядом, мовляв, Ге­нерального суду, хоча на основі статуту книги, 12 розділу, 14 ар­тикула сказано: утікачів з жінками і дітьми та їх пожитками віддавати поміщику, але на основі вищезгаданого указу малоро­сійським жителям дозволений перехід з місця на місце. Що ж до пожитків, які є у втікачів, то цього у згаданому указі не сказано, чи їх повинні відбирати поміщики при переході, чи вони повинні залишитись при тих, хто переходить. Потім, оскільки Генеральний суд за позовом Церетелі не сміє присудити на його користь як самого згаданого підданого Корабленка, так і його (Корабленка) рухомого майна, Генеральний суд просив від Генеральної війсь­кової канцелярії, як йому діяти в цьому і інших, подібних ви­падках...

...У высочайших, власноручно її імператорської величності під­пису грамотах, у першій — від 18 грудня 1749 року при обранні гетьмана Малої Росії сказано, що її імператорська величність- зволіла обіцяти своїм імператорським словом новообраному геть­ману і всім вірним підданим малоросійського народу всі вольності, права і привілеї, які вони мали з часу прийняття під Російську державу Богдана Хмельницького з військом Запорозьким і усім малоросійським народом, непорушно тримати...

Через те на виконання цієї височайшої її імператорської велич­ності грамоти, що дана нам на уряд гетьманської гідності, якою наказано нам управляти всякими військовими і цивільними спра­вами на основі Військових прав, колишніх звичаїв та встановле­них пунктів і в нагляд вищезгаданих малоросійських прав, кон­фірмованих ^[68] указами малоросійському народові, не менше того, щоб запобігти недоїмкам, які зросли в указних консистентів, (щоб запобігти) кривдам володільцям та іншим людям, які (кривди) бувають від того, що піддані забирають нажите па їх (володіль­ців) грунтах майно, а більше й самому посполитому народові, щоб даремно не розгублювати при переході нажитого на чужих грун­тах майна, наказуємо: оголосити по всій Малій Росії, щоб поспо­литий народ при переході з одного володіння в інше не забирав нажитого ним на землях володільців майна і цим не завдавав збитків зазначеним володільцям. Так само і володільці, приймаю­чи до себе посполитих із чужих володінь, не приймали б майна, нажитого в іншому володінні, а хто буде в цьому викритий, в пра­ві буде той володілець, від якого посполитий перейшов з нажитим майном до іншого володільця і там його прийнято без письмового дозволу, шукати від того володільця слушного вдоволення та ви­нагороди в силу малоросійських прав, керуючись у малоросійсь­ких судах тими ж малоросійськими правами, які вказані в указі її імператорської величності про вільний перехід посполитих без всякого скасування. Проте, щоб і володільці інколи, під виглядом нажитого посполитими у них майна, не могли затримувати у себе посполитих, і тим самим не робити перешкоди в їх вільному пере­ході, при своєму переході посполиті повинні з’являтися до володіль­ців і брати у них письмове посвідчення про вільний перехід, яке володільці, беззаперечно, повинні видавати. Якщо ж деякі воло­дільці будуть при цьому виявляти упертість, то посполиті повинні заявити про це найближчому урядові, який повинен вимагати у володільця таке письмове посвідчення або щоб інший уряд видав його. Але й інші володільці без посвідчення не повинні приймати посполитих...

Хрестоматія з історії Української PCP-Т. 1.—С. 503—504.

УКАЗ КАТЕРИНИ П ПРО ОСТАТОЧНЕ ЗАКРІПАЧЕННЯ СЕЛЯН НА ЛІВОБЕРЕЖНІЙ І СЛОБІДСЬКІЙ УКРАЇНІ

(З травня 1783 р.)

8. Для певного і правильного одержання казенних прибутків у намісництвах Київському, Чернігівському і Новгород-Сіверському, щоб запобігти всяким втечам і обтяженню поміщиків і інших сіль­ських жителів, кожному з поселян залишитися на своєму місці і при своєму званні, де він записаний нинішньою останньою реві­зією, за винятком тих, які відлучилися до оголошення цього на^ шого указу. На випадок же втеч після оголошення цього указу діяти за загальними державними постановами.

9. Містам, що знаходяться у намісництвах Київському, Черні­гівському і Новгород-Сіверському, надати рівні вигоди і переваги, якими на підставі дарчих грамот наших предків користуються міста Київ, Чернігів, Ніжин і інші, передбачаючи, між іншим, спільні постанови, які ми видаємо для міст нашої імперії, і, крім цього, сприяти перетворенню їх в квітучий стан...

12. Все це йде мова про такі міста, які не можуть підлягати ніяким сумнівам, з приводу яких не може бути суперечок і які складаються із мешканців казенного відомства і нікому не від­дані у володіння. Щодо міст, про які йдуть суперечки, то тут треба спочатку розглянути і вирішити звичайним порядком, кому вони належать. Але через те, що майже в усіх малоросійських містах за дворянами і чиновниками з різних нагод приписані дво­ри з селянами та землі, потрібно запропонувати тамтешньому нашому генерал-губернаторові намагання придбати їх на користь міста шляхом купівлі або обміну, щоб таким чином цілком очи­стити міста від усього їм не властивого...

15....Право на викуп майна найближчими родичами, про яке в малоросійських правах немає ніякої постанови, поширити і на губернії Київську, Чернігівську і Новгород-Сіверську, оскільки воно відноситься до загального державного законодавства.

...Ми визнали за необхідно вчинити однакове розпорядження і щодо тих повітів, із яких складалися колишня Слобідська Укра­їнська губернія і які тепер увійшли до складу Харківського і част­ково Курського і Воронезького намісництв.

Хрестоматія з історії Української PCP.-Т. 1.—С. 507.

УРИВОК З ПОСТАНОВИ КАТЕРИНИ II КНЯЗЮ О. О. ВЯЗЕМСЬКОМУ ПРИ ВСТУПІ ЙОГО НА ПОСАДУ ГЕНЕРАЛ-ГУБЕРНАТОРА

(1764 р.)

Мала Росія, Ліфляндія і Фінляндія є провінціями, якими уп­равляють на основі конфірмованих їм привілеїв, порушити ж їх, раптом відмовившись від них, було б дуже непристойно, але й називати їх чужоземними і поводитись з ними на такій же основі було б більше, ніж помилкою, можна сказати певно — безглуздям. Ці провінції, а також Смоленську треба найлегшим способом при­вести до того, щоб вони обрусіли і «перестали б дивитись, неначе вовки на ліс. Приступити до цього буде дуже легко_г якщо розумні люди будуть обрані начальниками цих провінцій. Коли ж у Мало­росії не буде гетьмана, то треба намагатися, щоб час і назва гетьманів зникли...

Хрестоматія з історії Української PCP.-Т. 1.—С. 532.

УКАЗ КАТЕРИНИ II ПРО ЛІКВІДАЦІЮ ГЕТЬМАНСТВА ТА УТВОРЕННЯ МАЛОРОСІЙСЬКОЇ КОЛЕГІЇ

(10 листопада 1764 р.)

Після всемилостивішого від нас звільнення графа Розумовсь- кого, за його проханням, з чину гетьманського наказуємо нашому Сенатові для належного управління в Малій Росії створити там Малоросійську колегію, в якій бути головним нашому генералу графу Румянцеву і з ним чотирьом великоросійським членам. Великоросійських членів наймилостивіше ми тепер призначаємо: генерал-майор Брандта і полковника князя Платона Мещерського; на останні ж дві вакансії, вибравши негайно кандидатів, Сенат повинен представити нам, малоросійських — генерального обозно­го Кочубея, генерального писаря Туманського, генерального оса­вула Журавку та хорунжого Данила Апостола... Нижчих канце­лярських службовців вибрати йому, графу Румянцеву, на свій розсуд.

Ми, бажаючи, щоб між визначеними в дю колегію чинами нія­кої різниці не було і щоб кожний своє місце міг зайняти за чином старшинства, наймилостивіше наділяємо цих малоросійських чинів зрівнюванням у класах з великоросійськими нижченаведеними чинами, а саме: генерального обозного Кочубея — генерал-майор- ським, генерального писаря Туманського — чином статського рад­ника, генерального осавула Журавку і хорунжого Апостола — пол­ковницькими.

А в судах, створених в Малій Росії в минулому 1763 р., на підставі нашого іменного указу — підкоморських земських в кож- ному полку Jio два, а в Ніжинському — три, до складу яких виз­начаються підкоморії, судді, підсудки і писарі з щорічними виборами як тимчасові, то наказуємо і цим, поки вони будуть мати після виборів такі звання, вважатися за урядами, а саме: підкоморіям — першим після малоросійського полковника, зем­ським суддям з першорядними бунчуковими товаришами, по стар­шинству, підсудками з бунчуковими другорядними, писарям зем­ським проти осавулів полкових, по старшинству, а возним бути першим під сотником малоросійським.

За відсутністю тепер гетьмана, призначеному від нас головно­му малоросійському командирові мати такі права як генерал- губернатору і президенту Малоросійської колегії, де він в справах суду і розправи має голос голови за генеральним регіментом, а в решті справ, як-от: підтримування в народі доброго порядку, за­гальної безпеки і виконання законів — повинен він поступати як губернатор, тобто як особливий нам довірений в нашу відсут­ність.

Запорізькій Січі, яка була під управлінням гетьмана, бути тепер підвладною цьому малоросійському урядові. З огляду ж на надмірні та надзвичайні витрати, що при цьому званні мають бути, наймилостивіше надаємо йому, графу Румянцеву, зверх на­лежної на його чин платні, з тамтешніх прибутків по 4000 карбо- ванців харчових грошей на рік та на генерал-губернаторський уряд село Кучерівку Кучерівського відомства з належними до нього селами й хуторами та село Середину Буду.

Хрестоматія з історії Української PCP.-Т. 1.—С. 532—533.

ТАЄМНА НАСТАНОВА КАТЕРИНИ II П. О. РУМЯНЦЕВУ ПІД ЧАС ПРИЗНАЧЕННЯ ЙОГО МАЛОРОСІЙСЬКИМ ГЕНЕРАЛ-ГУБЕРНАТОРОМ

(листопад 1764 р.)

2. Тамтешні єпархіальні архієреї, хоча й зобов’язані за своїм знанням і за силою духовного регламенту турбуватись про дотри­мання закону божого, так само й про поширення добрих установ серед простого народу і про більше вкорінення страху божого, і ви з належним розглядом, громадською владою іноді допомагаєте, добре знаючи, що справжній страх божий є перший засіб до зни­ження намірів і схильностей до пороків і злодіянь і, навпаки, до вкорінення в людях добронравності і чесності.

Тому належить вам уміло приглядатись до них і до їх підлег­лих, щоб різного роду хитрування заскнілого у них властолюбства не виходили поза належну їхньому санові межу, поширюючи іно­ді свою духовну владу над світською, іноді також розсіваючи серед простого і забобонного народу різні корисні для їхніх намірів, а загальному спокоєві шкідливі плевели ^[69], під виглядом закону божого і благочестя, як про це згадується в духовному регла­менті.

Скромна у цьому і дбайлива обережність ваша буде тим по- трібнішою, бо про становище малоросійських монастирських духовних маєтків остаточного визначення ще не зроблено і там­тешнє духовенство самовільно ними володіє і користується.

3. Необхідна потреба полягає в тому, щоб було відомо урядові і вам точна кількість народу малоросійського, тобто як людей, належних до військового чину під різними званнями, так і поспо­литих міщан і купців...

На початку таємної вам настанови між іншими непорядниками, що мають місце в Малії Росії, ми вже згадали, що від цієї такої обширної, багатолюдної і дуже багатої різними корисними плода­ми провінції в державну казну (про що мало хто повірить) немає жодних прибутків. Це, проте, так правдиво, що більше того, звідси відпускають туди по 48 тис. крб. Отже, було б і надалі безвід­повідальним залишати її в такому безладді, тобто бути, як і ра­ніше, для держави тягарем, аніж займати вигідне становище, отже, поряд з іншими виправленнями необхідно, під якою б то не було назвою, крім подушного, поширити на тамтешній народ і одержувати від нього в казну нашу, за обов’язком і справедли­вістю та й за самими умовними пунктами гетьмана Богдана Хмельницького, нам беззаперечно належні прибутки. З цього всьо­го ви самі можете зробити висновок, як потрібна для цього, між іншим, і цілком певна відомість про кількість малоросійського на­селення. Задля цього, ввійшовши у всі подробиці тамтешніх справ, дізнавшись про безладдя бувших там дотепер правлінь і причини, від яких вони виникли, і розсудливо розміркувавши про засоби їх виправлення, про користь для держави, про істан землі і людей, а також про їх права, і про справжні, а не самовільно присвоєні собі привілеї, чи не зможете ви висловити нам вашу думку, на якій підставі і яким чином встановити нову по всій Малоросії ревізію та й зручніше її б здійснити?

4. Через те, що для податків, які стягуються, не можна ні встановити міцної основи, ні виходили з відомої завжди суми, доки будуть тривати згадані переходи землеробів з місця на місце, то належить вам доказати вашу велику старанність тамтешній народ усіма можливими способами привести до того, щоб зазна­ченим переходам було покладено край.

5. В однаковій мірі вам слід прагнути розібратися в заплута­ному і перемішаному там військовому та цивільному правлінні. Тут, як і в інших справах, знайдете ви незліченні непорядки, які випливають із застарілої загальної невпорядкованості і від зух­вальства начальників, які віддають перевагу своїй власній користі перед користю народу і перед прямим служінням вітчизні. Не без здивування побачите ви прибутки військового скарбу, тобто наші казенні, самовільно розкраденими; народ, з якого вони збира­ються — розореним, військо, на утримання якого вони призначені, в такому поганому стані, що ледве чи варто воно імені того, і ба­гато просторих земель, записаних на військовий уряд тамтешніх полків, свавіллям і жадобою головних і нижчих чиновників у їх вотчини оберненими. Словом сказати, майже одне тільки ім’я носила дотепер Мала Росія як знатна провінція, що належить до обширної Російської імперії.

За численністю непорядків, які вимагають виправлення і інших кращих запроваджень, уявляємо ми собі і ті турботи, яким вам буде коштувати виконання вашої посади, тим більше, що у всякій новій справі і за розбещених про те поняття простого люду, а з боку чиновних людей — пристрастних і лукавих тлумачень, не завжди треба діяти силою довіреної вам влади, більш різноманіт­ними засобами ласки і поблажливості і, таким чином, залежно від справи часу і людини уміло треба викручуватися. До цього треба додати, що в таких випадках треба мати і вовчі зуби, і ли­сячий хвіст.

Хрестоматія з історії Української PCP.-Т. 1.—С. 533—535.

УРИВОК З МАНІФЕСТУ КАТЕРИНИ II ПРО ЛІКВІДАЦІЮ ЗАПОРОЗЬКОЇ СІЧІ

(З серпня 1775 р.)

Ми захотіли через це оголосити всім вірнопідданим цілої на­шої імперії, що Запорізька Січ остаточно зруйнована, з викорі­ненням на майбутнє й самої назви запорізьких козаків, за образу нашої імператорської величності, за зухвалі вчинки цих козаків і за неслухняність до наших височайших повелінь.

...їх злочини, які примусили нас прийняти такі суворі заходи, є такими:

1. Забуваючи свої попередні важливі і,згубні злочини і зраду вірності і підданства, вони почали років з десять тому назад та й зовсім недавно надто далеко заходити з своїм зухвальством, привласнивши і вимагаючи врешті для себе в кінці, ніби як над­бання їх власності, не тільки всі ті землі, які ми придбали в останню війну від Оттоманської Порти, але й навіть ті, що були заселені в Новоросійській губернії, мотивуючи, ніби їм і ті і інші здавна належали...

2. Внаслідок такого привласнення собі земель Новоросійської губернії вони насмілились не тільки робити перешкоди вказаному

нами їх обмежуванню, загрожуючи надісланим для цього офіцерам явною смертю, але й заводити і будувати для них свавільно власні зимівники, більше того — виводити ще з тамтешніх жителів та поселених гусарського і пікінерського полків людей чоловічої і жіночої статі, яких забрано і виведено на Запорожжя всього 8000 душ, включаючи сюди і тих, які від утисків козаків у своїх власних житлах були змушені переходити до них і підкорялися їх сваволі...

5. Приймали до себе в козаки, незважаючи на часті наші урядові заборони, не тільки утікачів, які вступали до козаків, але й людей жонатих і сімейних, через різні спокуси підмовили до втечі з Малоросії^[70] тільки для того, щоб собі підкорити і довести у себе власне хліборобство, в чому й досягали багато успіхів, бо селян, які займаються хліборобством, нараховується тепер на міс­цях колишнього запорозького володіння до 50 000 душ.

6. Нарешті, тіж запорожці почали свавільно привласнювати землі, що здавна належали нашому Донському війську, непохит­ному.в належній нам вірності, яке з великою мужністю стави­ться до нашої служби і порядком і доброю поведінкою здобуло собі назавжди відмінну нашу височайшу монаршу прихильність. Вони забороняють донським козакам користуватись згаданими землями, які вже тривалий час знаходяться у їх володінні. Всяка твереза людина може легко зрозуміти, які лукаві наміри запо­розьких козаків, яка відчутна шкода від цього для держави. Заводячи власне хліборобство, вони розривали тим самим основу їх залежності від нашого престолу і, звичайно, задумали утвори­ти з себе всередині батьківщини область, цілком незалежну, із своїм власним несамовитим управлінням, в надії, що нахил до розбещеного життя і до грабунків буде при внутрішньому достат­ку безперестанно обновлювати і збільшувати їх кількість. Дарем­но тут пояснювати, наскільки негожим було б здійснення цього злодійського заміру, як з огляду на безпеку суміжних до Запо­ріжжя жител і сіл, так і з огляду неминучого убутку числа наших вірних підданих.

...Так з належною увагою до всього вищесказаного ми вважає­мо нині своїм обов’язком перед богом, перед нашою імперією і взагалі перед самим людством зруйнувати Запорозьку Січ і ім’я козаків, запозичене від неї. Внаслідок цього 4 червня нашим генерал-поручиком Текелієм з довіреними йому нашими військами зайнята Запорозька Січ у цілковитому порядку і повній тиші без всякого опору з боку козаків, через те, що вони побачили набли­ження війська, коли вже з усіх боків були оточені. Ми цьому начальнику наказали найспокійнішим чином виконати доручену йому справу, уникаючи, наскільки це можливо, кровопролиття.

Повідомляючи наших вірних і любих підданих про всі ці об­ставини, ми можемо одночасно їм оголосити, що немає тепер більше Запорозької Січі з її політичним спотворенням, значить, і козаків цього імені. Місце жител і тамтешні угіддя ми залишає­мо, зараховуючи їх за здатністю до Новоросійської губернії. Дору­чаємо при новому влаштуванні особливе опікунство заснованому там нашому урядові....

Хрестоматія з історії Української PCP.-Т. 1.—С. 536—537.