Тема 9. УКРАЇНА В ПІСЛЯВОЄННОМУ ДЕСЯТИРІЧЧІ (1945—1955 рр.)

Незважаючи на великий моральний стимул, який дала більшо­викам перемога в другій світовій війні, Й. Сталін був перекона­ний, що війна завдала радянському суспільству серйозних ідео­логічних втрат.

Відповідно до рішень ЦК ВКП(б), прийнятих в 1946— 1948 рр., Центральний Комітет КП(б)У також ухвалив ряд по­станов: «Про перекручення і помилки у висвітленні історії укра­їнської літератури в «Нарисі історії української літератури» (24 серпня 1946 р.), «Про журнал сатири і гумору «Перець» (19 вересня 1946 р.), «Про журнал «Вітчизна» (1 жовтня 1946 р.) та ін.

Про критерії оцінки згаданих постанов можна дізнатися, озна­йомившись з документами: «Про репертуар драматичних і опер­них театрів УРСР і заходи до його поліпшення» (12 жовтня 1946 р.), «Про етап і заходи поліпшення музичного мистецтва на Україні у зв’язку з рішенням ЦК БКП(б) «Про оперу «Велика дружба» В. Мураделі» (23 травня 1948 р.).

50 років тому, під час смертельної боротьби комуністичної Москви та гітлерівської Німеччини, постала нова збройна сила України — Українська Повстанська Армія (УПА). Правду про УПА студенти дізнаються, ознайомившись з надрукованими в хре­стоматії документами.

ІЗ ДОВІДКИ ПРО ФАКТИ ПОРУШЕНЬ РАДЯНСЬКОЇ ЗАКОННОСТІ В ПРОВЕДЕННІ ОПЕРАТИВНО-ЧЕКІСТСЬКИХ ЗАХОДІВ

За період з 1.01.1945 р. до 1.09.1945 р. у Волинській, Львівсь­кій, Станіславській і Дрогобицькій областях за порушення радян­ської законності притягнуто до кримінальної відповідальності і засуджено 117 чол.

ЦДАГО України.—Ф. 1.—Оп. 23.— Од. зб. 2434.—Арк. 2.

ІЗ ДОВІДКИ НАРКОМАТУ ДЕРЖАВНОЇ БЕЗПЕКИ УРСР

Станом на 1 серпня 1946 р. у західних областях України діяло 14 окружних, 35 надрайонних проводів ОУН і 469 бандгруп та підпільних антирадянських організацій, які нараховують 3772 чол. У липні вбито 414, арештовано 364, з’явились з повиною 88 чо­ловік.

ЦДАГО України.-Ф. І.-Оп. 23.- Од. зб. 2971.—Арк. 7—8.

ІЗ ЗАХОДІВ МІНІСТЕРСТВА ДЕРЖБЕЗПЕКИ УКРАЇНИ

І ПАРТІЙНИХ організацій, ЗАТВЕРДЖЕНИХ Л. Г. МЕЛЬНИКОВИМ 15.08.1951 р.

«по розгрому залишків банд ОУН в західних областях:

— посилити натиск на залишки банд до їх повного знищення;

— використати період до настання зими для перехоплення банд до переходу на зимівку в схрони, відрізати від населення і знищити;

— взяти для особливої проробки 50 особливо поражених райони, направити досвідчених чекістів, «наводнити» ці райони військами, технікою, службовими собаками, розгорнути агентуру та інформаторів...».

ЦДАГО України.—Ф. 1.—Оп. 24.— Од. зб. 805.— Арк. 62—63.

З ЛИСТА ЛЬВІВСЬКОЇ ГРУПИ СПІЛКИ ВИЗВОЛЕННЯ УКРАЇНИ ПРО ПРИНЦИПИ СТВОРЕННЯ ІСТОРІЇ УКРАЇНИ, НАДІСЛАНОГО У ЖОВТНІ 1947 р. ДО ГАЗЕТИ «РАДЯНСЬКА УКРАЇНА»

1) правдивість висвітлення подій і фактів;

2) відповідно правильне і цілеспрямоване трактування всіх питань історії;

3) історія не може стати зброєю до дальшого придушення національно-суспільної думки України;

4) історія повинна бути передумовою до майбутнього розвит­ку істинно самостійної вільної і незалежної Української держави, якою вона повинна стати в недалекому майбутньому при підтрим­ці західних демократій.

ЦДАГО України.— Ф. 1.—Оп. 23.— Од. зб. 4957.— Арк. 8.

ІЗ СТАТТІ Ф. ЄНЕВИЧА, НАДІСЛАНОЇ 30.09.1947 р. Л. М. КАГАНОВИЧУ ДЛЯ ПУБЛІКАЦІЇ В «РАДЯНСЬКІЙ УКРАЇНІ» «ПРО НАЦІОНАЛІСТИЧНІ ПОМИЛКИ МАКСИМА РИЛЬСЬКОГО»

«...За останні роки Рильський виступив з рядом публіцистич­них статей і художніх творів, в яких містяться серйозні націона­лістичні помилки, спроби відродити буржуазно-націоналістичну ідеологію українського націоналізму Антоновича і Грушевського...

Назріла крайня необхідність по-більшовицьки розкритикувати ідеологічні помилки Рильського і внести ясність у зачеплені ним питання історії і культури України...».

ЦДАГО України —Ф. 1.—Оп. 23.— Од. зб. 4162.— Арк. 1—2.

З ДОПОВІДІ О. Є. КОРНІЙЧУКА

НА ПЛЕНУМІ СПІЛКИ ПИСЬМЕННИКІВ УКРАЇНИ 15.09.1947 р. «ПРО ВИКОНАННЯ ПОСТАНОВИ ЦК ВКП(б) «ПРО ЖУРНАЛИ «ЗВЕЗДА» І «ЛЕНИНГРАД»

«...Поява шкідливого нарису історії української літератури об’єктивно допомагає найлютішим ворогам українського наро­ду— українсько-німецьким націоналістам. Президія Спілки і її голова т. Рильський не вжили заходів, щоб вчасно перешкодити проникненню в радянську літературу ворожих тенденцій...

...журнал «Вітчизна» (ред. Яновський) надає місце статтям і творам, в яких протягується буржуазна ідеологія, міщанські по­гляди на життя, аполітичність...».

ЦДАГО України.—Ф. 1.—Оп. 23.— Од. зб. 4512,—Арк. 9—10.

ІЗ ЗВІТУ УПОВНОВАЖЕНОГО РАДИ У СПРАВАХ РОСІЙСЬКОЇ ПРАВОСЛАВНОЇ ЦЕРКВИ І РЕЛІГІЙНИХ КУЛЬТІВ ЗА 1947 рік

«...Заохочувались негативні явища в церковному житті, побо­ри, присвоєння коштів...

З метою ліквідації залишків греко-католицької церкви в за­хідних областях рекомендується:

— посилити податковий прес з боку фінансових органів по відношенню до грекокатоликів, які настійно ухиляються від злиття з РПЦ;

— підвищити вимоги до укладання арендних договорів з ко­мунальними службами;

— посилити міссіонерську роботу...».

ЦДАГО України.—Ф. 1.—Оп. 23.— Од. зб. 4556.- Арк. 77—79.

З ВИСТУПУ М. С. ХРУЩОВА НА НАРАДІ СЕКРЕТАРІВ ОБКОМІВ ПАРТІЇ, НАЧАЛЬНИКІВ HKBC І НКДБ ЗАХІДНИХ ОБЛАСТЕЙ УКРАЇНИ У ЛЬВОВІ 16 ЛИПНЯ 1945 р.

«Удар, який ми нанесли Сліпому, виявився дуже вдалим. Не­обхідно підтримати ініціативну групу по переходу до православ’я, підтримати священників, які переходять від уніатства до право­славної віри...

Якась кількість уніатів необхідна для того, щоб мати свою агентуру...

Нам вигідно, щоб уніати перейшли в православну віру. Це політика, щоб відірвати від Риму і прилучити до православної церкви...».

ЦДАГО України.-Ф. І.-Оп. 23.- Од. зб. 2418.—Арк. 12—13.

З ТЕЛЕГРАМИ М. С. ХРУЩОВА Й. В. СТАЛІНУ

31 грудня 1945 р.

«У зв'язку з наближенням виборів до Верховної Ради CPCP українсько-німецькі націоналісти роблять спробу перешкодити і зірвати проведення виборів 10 лютого 1946 р.

Я вважав би необхідним на час підготовки до виборів розо­середити частини військ Прикарпатського і Львівського військо­вих округів у селах, уражених українсько-німецькими націона­лістами».

ЦДАГО України,—Ф. 1.—Оп. 23.— Од. зб. 3880 —Арк. 1—2.

З ІНФОРМАЦІЇ СІЛЬГОСПВІДДІЛУ ЦК K∏(6)y

Серпень 1946 г.

«З лютого 1946 р. почався масовий наплив населення з Брян­ської, Калужської, Орловської, Одеської, Полтавської, Київської, Вінницької та інших областей у західні області України за хлібом.

У червні органами транспортної міліції УРСР було знято тільки з товарних поїздів 62.400 чол., а за дві останні декади липня — 97.633 чол.

Постановою Ради Міністрів CPCP від 31 липня 1946 р. забо­ронена продажа хліба на ринках колгоспами, колгоспниками і одноосібниками до виконання плану здачі хліба».

ЦДАГО України.-—Ф. 1.—Оп. 23.— Од. зб. 3940.— Арк. 4Ь.

З ДОПОВІДНОЇ ЗАПИСКИ ПРОКУРАТУРИ УРСР т. КАГАНОВИЧУ ПРО РОБОТУ ПО ПІДГОТОВЦІ І ПРОВЕДЕННЮ ЗБИРАННЯ ВРОЖАЮ І ЗАГОТІВКИ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИХ ПРОДУКТІВ

19.07.1947 р.

«...Виявлено 27 випадків невиконання плану ремонту збираль­них машин і окозамилювання...

В суд передані справи по крадіжках колосків урожаю: Пол­тавська обл.— 173 чол., Харківська — 32, Кам’янець-Подільсь- ка — 76, Чернігівська — 26 чол...

Винні засуджені по Указу Президії Верховної Ради CPCP від 4 червня 1947 р. від 5 до 10 років».

ЦДАГО України.-Ф. І.-Оп. 23.- Од. зб. 4949.— Арк. 4—8.

З ІНФОРМАЦІЇ МІНІСТЕРСТВА ДЕРЖАВНОЇ БЕЗПЕКИ

ПРО ПОЛІТИЧНІ НАСТРОЇ

грудень 1947 р.

Наводяться уривки з листів і висловлювання громадян з Пол­тави: «Життя у Полтаві дуже важке. Дуже багато людей пухне... Не знаю, як дожити до урожаю».

З висловлювання робітника вагонного депо ст.

З листа демобілізованого червоноармійця з Одеси: «Із про­дуктів нічого не одержую, становище кошмарне, а дітись ніде. З такою великою сім’єю їхати без грошей нікуди. Воював чотири роки, нагороджений орденами і медалями, а ось після війни ні­кому не потрібен».

ЦДАГО України.—Ф. 1.—Оп. 23.— Од. зб. 4557.— Арк. 10—20.

ПРО РЕПЕРТУАР ДРАМАТИЧНИХ І ОПЕРНИХ ТЕАТРІВ УРСР І ЗАХОДИ ДО ЙОГО ПОЛІПШЕННЯ

З постанови ЦК КП(б)У від 12 жовтня 1946 р.

Обговоривши питання про репертуар драматичних і оперних театрів УРСР, ЦК КП(б)У вважає стан репертуару театрів Ук­раїни не зовсім задовільним.

Найголовніший недолік нинішнього стану репертуару драма­тичних і оперних театрів УРСР полягає в тому, що п’єси радянсь­ких авторів на сучасні теми виявились фактично витісненими з репертуару театрів УРСР. У Київському драматичному театрі ім І. Франка з 16 п’єс, поставлених у 1945 році і в першому пів­річчі 1946 року, питанням сучасного радянського життя були при­свячені тільки три прем’єри; у Київському театрі російської дра­ми ім. Лесі Українки з 14 — 4; у Харківському театрі ім. Т. Шев­ченка з 17 — 3; у Харківському театрі російської драми з 18 — 6; у Львівському театрі ім. Заньковецької з 16 — 3; у Запорізькому театрі ім. Щорса з 18 — 3; у Чернівецькому музично-драматично­му театрі з 16 — 6; в єврейському театрі ім. Шолом-Алейхема з 8— 1; у Львівському театрі юного глядача ім. О. М. Горького з 6 — 2 прем’єри на сучасні радянські теми.

Таке становище має місце і в більшості обласних драматичних і музично-драматичних театрів України.

У зовсім неприпустимому стані перебуває репертуар оперних театрів УРСР. При потуранні Комітету в справах мистецтв при Раді Міністрів УРСР оперні театри України фактично зняли з свого репертуару радянську оперу. За останні роки оперні театри УРСР не поставили ні одної опери радянських композиторів, при­свяченої сучасному життю, і не організували спільно з компози­торами роботи по створенню нових опер на сучасні радянські теми.

Драматичні й оперні театри України досі не створили високо­ідейних і повноцінних в художньому відношенні спектаклів про перемогу радянського ладу, про дружбу народів радянської кра­їни, особливо про дружбу українського і російського народів, про Велику Вітчизняну війну та про героїчну працю радянських людей.

В чому полягає причина такого надзвичайно незадовільного становища з репертуаром у драматичних і оперних театрах України?

ЦК КП (б) У вважає, що головною причиною цих найсерйоз­ніших хиб театрального репертуару є низький рівень ідеологічно­го керівництва театрами з боку Комітету в справах мистецтв при Раді Міністрів УРСР. Комітет в справах мистецтв і керівники багатьох театрів проявили політичну безтурботність і безвідпові­дальність щодо репертуару театрів, забувши, що репертуаром визначається ідейно-політичне обличчя театрів і ступінь їх участі в комуністичному вихованні народу.

Допустивши фактичне витіснення з репертуару театрів п’єс на сучасні радянські теми, Комітет у справах мистецтв і керівні працівники театрів України тим самим серйозно знизили роль театрів у справі політичного виховання народу.

Аналіз стану репертуару театрів УРСР показує, що п’єси ра­дянських авторів на сучасні теми витіснялися, головним чином, п’єсами так званої «старої української спадщини», яким належить лев’яча частка в загальній кількості постановок.

Тимчасом, поряд з цінною в ідейному і художньому відношенні класикою, яка правдиво відбиває життя українського народу в минулому, у «старій українській спадщині» є чимало п’єс, які зображають життя неправильно і фальшиво, прикрашають ми­нуле в ідилічні тони, проповідують віджилі ідеї та відсталі по­гляди, які кличуть глядача не вперед, а назад.

Це особливо стосується п’єс старого етнографічно-побутового репертуару, більша частина яких здатна виховувати глядача лише в дусі національної обмеженості і відриву від актуальних питань сучасності.

(...) Допускаючи проникнення на сцену таких низькопробних і шкідливих п’єс, як «Кум-мірошник», «Запорізький скарб», «Бу­вальщина», «Хмари» та інші, театри фактично скочуються до буржуазно-націоналістичної «просвітянщини», глибоко ворожої радянському суспільству.

Серйозною помилкою Комітету в справах мистецтв при Раді Міністрів УРСР є те, що він допустив засилля в репертуарі теат­рів п’єс старого етнографічно-побутового репертуару і витіснення ними сучасних радянських п’єс.

Неблагополучие становище з репертуаром в театрах УРСР погіршується ще й тим, що багато п’єс українських радянських авторів, поставлені театрами, стоять на надзвичайно низькому ідейному і художньому рівні («Ви давно повернулись» Копилен- ка, «Земля» Дольда, «Коли пахне яблуками» Скляренка, «Серце солдата» Плоткіна, «Ковалева криниця» Ятка, «Міліонер» Cyn- теля), а деякі з них являють собою зразки пошлості і халтури, будучи по суті наклепом на радянських людей («Моя знайома» Юхвида, «Нащадок гетьмана» Мокрієва, «Змова сердець» Шільмана).

В основі більшості названих п’єс лежать не актуальні і важли­ві питання сучасного радянського життя, а надумані фальшиві або ж дрібні і випадкові «проблеми». Радянські люди в цих п’є­сах, як правило, зображаються примітивними, малокультурними, наївними й відсталими, з обивательськими звичаями і смаками, причому автори нерідко вважають за гідні вихваляння саме ці, невластиві радянським людям риси відсталості і безкультур’я. У постановці і розв’язанні проблем етики і моралі, зокрема, в зо­браженні радянської сім’ї, автори п’єс часто проповідують обивательські погляди, норми буржуазної поведінки. В той час як позитивні герої у багатьох п’єсах виглядають слабкими, без­вольними, примітивними, негативні персонажі наділяються більш яскравими рисами характеру, зображаються сильними, вольови­ми і спритними.

Значна частина поставлених в театрах п’єс на сучасні теми примітивна, антихудожня, написана неграмотно, неохайно, без належного додержання авторами елементарних норм драматургіч­ної майстерності, без достатнього знання літератури і народної мови.

У деяких п’єсах, написаних драматургами України, мають міс­це прояви національної обмеженості, помилки і перекручення буржуазно-націоналістичного характеру («Чому не гаснуть зорі» Копиленка, «Я живу» Пінчевського). У творчості деяких драма­тургів ідеалізуються представники експлуататорських класів ми­нулого, не показується класова боротьба між гнобителями та пригнобленими в дореволюційному класовому суспільстві, вихва­ляються пережитки старовини, замовчується братерство і дружба радянських народів, особливо ж споконвічна дружба українського і російського народів.

ЦК КП(б)У відзначає, що серед деякої частини працівників театрів УРСР має місце низькопоклонство перед буржуазним Заходом, в результаті чого на сцену проникають низькопробні твори західноєвропейських драматургів («Дружина Клода» Дю­ма і «Дорога в Нью-Йорк» Ріскіна-Малюгіна, поставлені в Хар­ківському театрі ім. Шевченка, «Дами і гусари» Фредро — Київ­ський театр ім. Лесі Українки, «Убийство м-ра Паркера» Moppi- сона — Ворошиловградський театр російської драми), які пропо­відують буржуазну мораль, отруюють свідомість радянських лю­дей буржуазним світоглядом. Постановка на сцені таких чужих і пошлих п’єс в корені суперечить виховній політиці Радянської держави і є спробою відживити пережитки капіталізму в побуті і свідомості радянських людей.

Більшість драматичних і оперних театрів України вкрай не­задовільно виконують завдання пропаганди кращих творів ро­сійської класики та драматургії народів CPCP.

Багато театрів безвідповідально ставиться до постановки п’єс радянських авторів на сучасні теми: постановка цих п’єс не­рідко доручається другорядним, малокваліфікованим режисерам, до участі у спектаклях залучаються недосвідчені, слабкі актори, неохайним і примітивним буває оформлення спектаклів. В ре­зультаті цього радянські п’єси на сучасні теми ставляться у ще більш нерівноправні умови порівняно з п’єсами дореволюційного репертуару.

ЦК КП(б)У відзначає, що справа добору, планування і конт­ролю репертуару поставлена в Комітеті в справах мистецтв не­задовільно. Комітет в справах мистецтв випустив із своїх рук формування репертуару і сам часто рекомендував театрам недо­броякісні п’єси. Комітет не керує безпосередньо складанням ре­пертуарних планів театрів, не бореться із шкідливими тенденціями деяких керівників театрів, які наплювацьки ставляться до радян­ських п’єс і орієнтуються на безідейні розважальні спектаклі. Репертком при Комітеті в справах мистецтв при Раді Міністрів УРСР не налагодив контролю репертуару театрів на місцях, до­пускаючи постановки в деяких периферійних театрах ідеологічно порочних і халтурних п’єс.

ЦК КП(б)У відзначає незадовільну роботу драматургів Ра­дянської України, які досі не створили для театрів достатньої кількості високоідейних і повноцінних в художньому відношенні п’єс на сучасні теми. Це становище пояснюється тим, що багато драматургів відірвані від життя, від творчої практики радянсько­го народу, стоять осторонь від корінних питань сучасності, не помічають типового, провідного у нашій дійсності, не вміють зображати кращих рис і якостей радянської людини. Ідейний і професіональний рівень творів багатьох драматургів дуже низь­кий, у творчості деякої частини драматургів мають місце аполі­тичність, діляцтво, ремісничий підхід до своєї справи.

Не виконують своїх обов’язків композитори України, які при­діляють головну увагу історичним темам і обминають важливі теми сучасності, в результаті чого не створені високоякісні нові опери, присвячені радянському життю.

Комітет в справах мистецтв при Раді Міністрів УРСР не налагодив потрібних творчих зв’язків між театрами і драматур­гами. Вкрай занедбане керівництво діяльністю драматургів у Спілці радянських письменників України.

ЦК КП(б)У відзначає, що однією з важливих причин незадо­вільного стану репертуару є відсутність принципіально!’ більшо­вицької критики. Коло театральних критиків — спеціалістів, які виступають у пресі, надзвичайно вузьке і обмежене, критичні кадри не ростуть. Газети і журнали не висувають нових, обізнаних з мистецтвом людей, які могли б забезпечити принципіальну і об’єктивну критику п’єс, оперних лібретто, оперної музики, дра­матичних і оперних спектаклів. Ідейно-теоретичний рівень теат­ральної критики невисокий: окремі критики, які пишуть на теат­ральні теми, скочуються до формалізму, або ж виявляють загаль­ну безпорадність як у політичній, так і в художній оцінці п’єс і спектаклів. У своїй роботі деякі критики керуються не інтереса­ми партії і народу в галузі драматургії і театрального мистецт­ва, а груповими приятельськими особистими інтересами.

Газети «Радянська Україна», «Правда Украины», «Молодь України», «Сталинское племя» недооцінюють величезне політично- виховне значення театральних постановок і тому приділяють не досить уваги питанням театрального мистецтва.

Газета «Радянське мистецтво», покликана допомагати театрам і драматургам у створенні високоякісних в ідейному і художньому відношенні спектаклів, не виконує своїх обов’язків, ведеться незадовільно. Газета «Радянське мистецтво» не бореться проти націоналістичних тенденцій і проявів національної обмеженості в практиці окремих театрів, не виступає проти засилля в теат­ральному репертуарі старих етнографічно-побутових п’єс, не викриває гнилого низькопоклонства деяких театральних працівни­ків перед п’єсами західних буржуазних драматургів. Газета стоїть осторонь від театрального життя, особливо на периферії, слабо і невміло підтримує кращі спектаклі, не розкриваючи їх позитив­них якостей. І в той же час без усякого почуття міри вихваляє постановки слабкі і безідейні. Театральна критика на сторінках «Радянського мистецтва» підпорядкована відомчим, приятельсь­ким і груповим інтересам.

ЦК КП(б)У постановляє:

1. Зобов’язати голову Комітету в справах мистецтв при Раді Міністрів УРСР т. Компанійця в найкоротший строк усунути від­значені в цій постанові хиби і помилки.

2. Вважати за найголовніше завдання Комітету в справах мистецтв при Раді Міністрів УРСР і Спілки радянських письмен­ників України — створення і широке впровадження у практику роботи театрів високоякісного сучасного радянського репертуа­ру з тим, щоб усі театри стали активними пропагандистами по­літики Радянської держави.

3. ЦК КП(б)У ставить перед драматургами України завдан­ня — створити яскраві, високохудожні твори про перемогу радян­ського ладу в нашій країні, про Велику Вітчизняну війну, про героїчну працю радянських людей, про дружбу радянських наро­дів, про споконвічне братерство українського народу з великим російським народом, про керівну роль партії Леніна — Сталіна в житті радянського народу. Драматурги і театри повинні відби­вати життя радянського суспільства в його невпинному русі вперед; всіма способами сприяти дальшому розвиткові кращих якостей радянської людини, виховувати нашу молодь так, щоб вона була бадьорою і стійкою, не боялася труднощів і вміла їх переборювати.

Драматурги, театральні критики повинні приділити особливу увагу вихованню трудящих мас українського народу в дусі непо­хитної дружби радянських народів, любові до великого російсь­кого народу і ненависті до всіх ворогів радянського ладу, в тому числі до найлютіших ворогів українського народу — українсько- німецьких націоналістів.

4. Зобов’язати Комітет в справах мистецтв при Раді Міністрів УРСР і керівників театрів докорінно поліпшити якість постановок сучасних радянських п’єс, доручаючи їх кращим режисерам, акто­рам і художникам, всіляко підносячи якість їх оформлення та загальну культуру спектаклів.

5. Зобов’язати Комітет в справах мистецтв при Раді Міністрів УРСР розробити репертуарний план для театрів УРСР на 1946— 1947 PP-, в якому забезпечити переважаюче становище радянсь­ким п’єсам на сучасні теми.

Комітет в справах мистецтв при Раді Міністрів УРСР повинен забезпечити неухильне виконання всіма театрами вказівки ЦК ВКП(б) про організацію в кожному театрі щорічно не менше 2— З нових високоякісних в ідейному і художньому відношенні спек­таклів на сучасні радянські теми.

6. Зважаючи на фактичну відсутність радянської опери в ре­пертуарі багатьох оперних театрів — зобов’язати Комітет в спра­вах мистецтв при Раді Міністрів УРСР зробити все потрібне для того, щоб рішуче повернути оперний театр обличчям до сучасно­го радянського репертуару. Установити, що кожний оперний театр УРСР повинен давати щорічно не менше 2—3 високоякісних постановок сучасних радянських опер.

Вважати одним з найважливіших завдань Комітету в справах мистецтв при Раді Міністрів УРСР і Спілки радянських компози­торів керівництво роботою композиторів і лібретистів по створен­ню нових радянських опер.

Зобов’язати Комітет в справах мистецтв при Раді Міністрів УРСР і керівників оперних театрів широко включити в репертуар театрів сучасні опери російських радянських композиторів і ком­позиторів народів CPCP.

7. Зобов’язати Комітет в справах мистецтв при Раді Міністрів УРСР організувати переклади на українську мову і включення в репертуар театрів кращих творів російських радянських драма­тургів і драматургів народів CPCP. Перекласти також на росій­ську мову кращі твори української радянської драматургії.

8. Запропонувати Комітетові в справах мистецтв при Раді Міністрів УРСР виключити з репертуару безідейні та малохудож­ні драматичні твори і зобов’язати Комітет посилити репертуарний контроль з тим, щоб у майбутньому на сцену не могли проникати помилкові, безідейні, малоцінні п’єси.

9. Зобов’язати газети «Радянська Україна», «Правда Украи­ны», «Молодь України», «Сталинское племя», «Радянське мис­тецтво», «Літературна газета» — посилити на своїх сторінках те­атральну критику, систематично вміщуючи статті і рецензії про нові постановки драматичних і оперних театрів.

Газети повинні залучати до театральної критики політично зрі­лих і кваліфікованих людей, висувати і уважно вирощувати нові кадри критиків, вести рішучу боротьбу проти аполітичності та безідейності в роботі театрів і в театральній критиці.

Рад. Україна.— 1946.— 12 жовт.

ПРО СТАН І ЗАХОДИ ПОЛІПШЕННЯ МУЗИЧНОГО МИСТЕЦТВА НА УКРАЇНІ У ЗВ’ЯЗКУ З РІШЕННЯМ ЦК ВКП(б) «ПРО ОПЕРУ «ВЕЛИКА ДРУЖБА» В. МУРАДЕЛІ»

Постанова ЦК КП(б)У від 23 травня 1948 р.

ЦК КП(б)У відзначає, що рішення ЦК ВКП(б) «Про оперу «Велика дружба» В. Мураделі», яке викрило неблагополучний стан сучасної радянської музики, стосується цілком і повністю музичного мистецтва України. Ця постанова ЦК ВКП(б) сприй­нята громадськістю України, як програма боротьби за ліквідацію помилок і перекручень в радянській музиці, за створення високо­ідейних і художньоповноцінних музичних творів. Розкритикова­ний і засуджений Центральним Комітетом ВКП(б) формалістич­ний, антинародний напрям в радянській музиці, що відбиває вплив буржуазної ідеології, розповсюджений у творчості українських композиторів і в діяльності закладів музичного мистецтва УРСР.

ЦК КП(б)У відзначає, що в ході обговорення рішення ЦК ВКП(б) «Про оперу «Велика дружба» В. Мураделі» виявилось, що частина композиторів і музичних діячів України помилково важає, ніби формалістичний, антинародний напрям у музиці не має місця на Україні, бо більшість композиторів УРСР, нібито, писали свої твори на основі українського фольклору. Ця точка зору неправильна і шкідлива тому, що вона змазує великі по­милки формалістичного характеру в музичному мистецтві Украї­ни, по суті, опорочує музичну народну творчість і заважає компо- заторам та музиковиконавцям зробити правильні висновки з рі­шення ЦК ВКП(б) «Про оперу «Велика дружба» В. Мураделі».

Стан музичної творчості на Україні цілком і повністю під­тверджує наявність і боротьбу двох напрямів у музиці, про які говорив тов. А. О. Жданов у своєму виступі на нараді праців­ників музичного мистецтва, скликаній при ЦК ВКП(б). «Один напрям являє здорове, прогресивне начало в радянській музиці, що грунтується на визнанні величезної ролі класичної спадщини і, зокрема, традицій російської музичної школи, на поєднанні високої ідейності і змістовності музики, її правдивості і реалістич­ності, глибоко органічного зв’язку з народом, його музичною, пісенною творчістю, в поєднанні з високою професіональною май­стерністю. Другий напрям виявляє чужий радянському мистецтву формалізм, відмову під прапором мнимого новаторства від кла­сичної спадщини, відмову від народної музики, від служіння на­родові заради обслужування сугубо індивідуалістичних переживань невеликої групи вибраних «естетів» (А. О. Жданов).

Представники формалістичного напряму на Україні порвали з кращими традиціями класичної музичної спадщини і, в першу чергу, російської класичної музики, що має світове значення.

Ігноруючи глибокий ідейний зміст, пісенність і ясну форму російської класичної музики та української класичної музики, що розвивалася під її благотворним впливом, представники форма­лістичного напряму спустошували музичне мистецтво, витравлю­вали з нього творчу думку і живе людське почуття, спотворювали красу і витонченість в музиці, звели свою майстерність до вишу­каного, нікому не потрібного трюкацтва, що привело їх у тупик.

Замість того, щоб пройнятися свідомістю високих запитів, що пред’являються народом до музичної творчості, і глибоко відби­вати в музиці благородство моральних якостей радянської люди­ни, героїзму і мужності нашого народу — багато українських ком­позиторів пішли хибним шляхом псевдоноваторства. Замість того, щоб учитися на класичних творах російських і українських ком­позиторів, зміцнювати і розвивати зв’язки з культурою братнього російського народу і правильно використовувати невичерпні дже­рела української народної творчості, частина українських ком­позиторів скочується на позиції епігонів занепадницької буржу­азної музики Європи і Америки. Ці композитори відриваються від народу, захоплюються голим техніцизмом, допускають вуль­гарний натуралізм і штовхають українське музичне мистецтво не вперед, а назад.

Антинародний формалістичний напрям в українському музич­ному мистецтві виявився, насамперед, у творах композитора Б. Лятошинського і його наслідувачів (Г. Таранов, L Белза, М. Тіц, М. Гозенпуд та ін.). В ряді творів Б. Лятошинського, Г. Таранова та ін. має місце зневажання основних принципів класичної музики, пропаганда дисонансу і дисгармонії, ігноруван­ня мелодії, як основи музичного мистецтва. Особливо чужа ху­дожнім смакам радянських людей друга симфонія Б. Лятошинсь­кого. Цей твір дисгармонічний, захаращений нічим не виправда­ними громоподібними вибухами оркестру, що гнітюче діють на слухача, а щодо мелодії — симфонія бідна і безбарвна. В спотво- реній формі написані твори Г. Таранова, що наочно показують, як формалістичний напрям веде до ліквідації музики.

Особливо завзятим вихвалителем і теоретичним зброєносцем формалістів на Україні був музикознавець і композитор І. Белза.

Свої симфонії і романси І. Белза намагався швидше просу­нути за кордон. Будучи неуком в питаннях марксистської естетики і радянського музикознавства, І. Белза протягував у пресу шкід­ливі статті, фальшиві теорії про перевагу форми над змістом, якими він намагався приховати безідейність і внутрішню спусто­шеність чужого інтересам радянських людей творіння форма­лістів.

Композитор М. Тіц протягом кількох років писав беззмістовні, надумані, антиестетичні фортепіанні і симфонічні твори, в яких зневажались елементарні закони мелодійності, гармонії, природні можливості людського голосу та інструментів оркестру. Будучи професором Харківської консерваторії, він прищеплював радянсь­кій молоді свої потворні музичні смаки.

Буржуазно-декадентське виродження в музиці характерне для композитора М. Гозенпуда. Виступаючи переважно з інструмен­тально-симфонічною безтекстовою музикою, зневажаючи властиву нашому народові мелодичність і пісенність, Гозенпуд пише виму­шені твори, які являють хаотичне нагромадження сумбурних звукосполучень, які не мають внутрішнього зв’язку.

Ця музика сугубо індивідуалістична, кабінетна, далека від на­роду і непотрібна йому. Своїм творам композитор Гозенпуд дає такі багатообіцяючі назви, як симфонічна поема «Переможці», «Героїчна увертюра», які є ширмою, що прикриває бідність му­зичної думки.

Частина композиторів, в тому числі й молоді, неохайно, по­верхово ставляться до своєї творчості, що приводить їх до ство­рення скороспілих, недоброякісних творів. Сугубий індивідуалізм, некритичне ставлення до своїх творів, відсутність інтересу до творчості інших, до запитів широкої радянської аудиторії, неба­жання глибоко вивчати класичну спадщину і народну творчість — усе це результат зазнайства, недопустимого в середовищі радян­ських композиторів.

Ці хиби тим більш нестерпні, що за роки Радянської влади високо піднялась культура нашого народу, розвинулися, збага­тились його художні смаки.

Багатство музичної творчості українського народу, його пі­сенне мистецтво відкриває перед композиторами України найшир- ші можливості для творчості. Проте серед українських компози­торів є значна група музикантів, які неглибоко, пасивно — по- утриманському ставляться до народної музичної і пісенної творчості. У своїх творах вони не розкривають ідейно-художнього змісту і музичних особливостей народної пісні, творчо не осмис­люють її і не збагачують героїчною сучасністю. Музика цих композиторів млява, пасивно-споглядальна, емоційно-безбарвна, по-міщанськи сентиментальна.

Небезпека і глибока школа формалістичного напряму в му­зиці на Україні посилюється тим, що окремі українські компози­тори ще не позбавились повністю впливу буржуазної, націоналіс­тичної ідеології, яка є одним з найбільш живучих пережитків капіталізму в свідомості людей, для якої завжди були характерні плазування і низькопоклонство перед буржуазним Заходом.

Це особливо характерно для творчості композитора М. Вери- ківського, більшість творів якого присвячена історичній тематиці, як «Маруся Богуславка», «Пан Каньовський», «Чернець», «Сагай­дачний» та ін.

Історія українського народу, як і інших народів CPCP, багата на героїчні епізоди соціальної боротьби, які цінить і зберігає в своїй пам’яті український народ. Робота композиторів над істо­ричними темами повинна бути цілеспрямованою і сприяти бороть­бі за дальше піднесення нашої багатонаціональної радянської Батьківщини, становленню нового, передового, відмітанню віджи- лого, старого.

Великі хиби і перекручення мають місце в творчості компози­торів м. Львова (М. Колесса, Р. Сімович та ін.), які особливо гостро протягом багатьох років відчули на собі вплив західноєвро­пейської та американської музики, що виродилася.

Український народ і його кращі представники в галузі музич­ної творчості створили свою оригінальну українську пісню, оперу та інші види музичного мистецтва, які органічно ввійшли в за­гальну скарбницю великої радянської і світової музичної куль­тури, заслужено користуються великою популярністю і любов’ю серед народів усього Радянського Союзу.

Композитори формалістичного напряму на Україні, відірвав­шись від народу і його творчості, намагались позбавити сучасну українську радянську музику її специфічного українського націо­нального колориту.

Багато сучасних українських композиторів не зуміли ще напи­сати музичних творів, які б розвивали і помножували багатство національних українських музичних форм, відбивали новий со­ціалістичний зміст життя українського радянського народу, які б, відбиваючи національні особливості і соціалістичну суть Радян­ської України, доповнювали б, збагачували нашу загальнорадян- ську соціалістичну культуру, були б популярні і любимі серед народів Радянського Союзу.

Радянські люди цінять те, що наші композитори звертаються до народних пісенних багатств. Проте є зовсім нестерпні факти, коли в результаті так званих обробок народна пісня повертається народові не тільки не збагаченою, але збідненою і спотвореною.

Якщо одна частина сучасних українських композиторів (Ля- тошинський та ін.), прикриваючись народно-пісенними мотивами, по суті створювала наслідувальні «загальноєвропейські» твори, які позбавлені живої думки і не відображають життя нашого народу, то інша частина (Вериківський та ін.) відходила від ра­дянської дійсності в давнину і, під виглядом збереження націо­нального мистецтва, культивувала віджилі реакційні сторони минулого.

ЦК КП(б)У вважає, що обидві ці тенденції по суті відобра­жають тиск буржуазно-націоналістичної ідеології, ворожої тим великим соціалістичним перетворюванням, які здійснив українсь­кий народ під керівництвом Комуністичної партії з допомогою великого російського народу в дружній сім’ї народів Радянського Союзу.

Партія більшовиків рішуче засуджує всякі прагнення перетво­рити наше мистецтво в якесь космополітичне творіння, що при­кривається нібито боротьбою за інтернаціоналізм.

«Інтернаціоналізм у мистецтві,— говорив товариш Жданов на нараді діячів радянської музики,— народжується не на основі применшення і збіднення національного мистецтва. Навпаки, інтернаціоналізм народжується там, де розцвітає національне мистецтво».

Комуністична партія, великі вожді радянського народу Ленін і Сталін завжди виявляли виняткове піклування про розвиток культури і мистецтва визволених від царського гніту народів, створювали всі умови для всебічного пробудження і зростання творчих сил кожного радянського народу, тому що кожний народ має свої якісні особливості, свою специфіку, що належить тільки йому і є тим вкладом, який вносить кожна нація в загальну скарбницю світової культури, доповнює її, збагачує її.

Завдання працівників мистецтв полягає в тому, щоб навчи­тись писати такі твори мистецтва, в яких була б відображена різноманітність національних особливостей народу, єдність націо­нальної форми і соціалістичного змісту, в яких би відбивалася вся глибина і різнобічність тих революційних, соціалістичних пе­ретворень, які здійснені українським і іншими народами нашої країни за роки Радянської влади. Ці твори повинні виховувати нашу молодь в дусі глибокої поваги до національної формою і соціалістичною змістом культури народів CPCP, в дусі животвор­ного радянського патріотизму.

Композитори-формалісти, особливо ті з них, які претендують на роль законодавців музичних смаків, відчуваючи, що вони втрачають грунт під ногами, намагаються втішити себе тим, що народ нібито «не доріс» до розуміння складної музики і тому не слухає і не співає їх творів. Композиторів-складачів популярних пісень для народу вони зарозуміло третирують, як спрощенців. Ці наскрізь індивідуалістичні погляди, які сприяли ще більшому відгорожуванню частини композиторів від народу, відставанню від його ідейних запитів, є однією з причин того, що композитори України зовсім незадовільно працюють над ствренням популярних пісень для народу, хорових, оперних і симфонічних творів на су­часну радянську тематику, в тому числі для невеликих оркестрів, для народних інструментів, вокальних ансамблів і т. ін.

ЦК КП(б)У відзначає, що серйозні помилки і перекручення в музичному мистецтві завдали великої шкоди справі підготовки музичних кадрів на Україні. Деякі українські композитори-фор- малісти, будучи одночасно професорами консерваторій, не вихо­вували студентів на кращих зразках класичної спадщини, не культивували в музиці демократичних форм, не прищеплювали молодим творчим кадрам почуття глибокої поваги до художніх запитів радянського народу. Це привело до того, що окремі ви­пускники консерваторій Української PCP, сліпо переймаючи творчі принципи своїх вчителів, стали наслідувачами формалістич­ного напряму в музиці.

ЦК ВКП(б) вказав на зовсім нетерпимий стан радянської музичної критики. Ця оцінка ЦК ВКП(б) відбиває цілком і пов­ністю стан музичної критики і на Україні, де музична критика не веде до систематичної пропаганди багатої класичної спадщи­ни, а також кращих реалістичних творів радянської музики, не­достатньо сприяє вихованню у радянських людей музичних смаків. Ряд музичних творів зовсім замовчується критикою, а там, де критики і виступають з розглядом творчості композиторів України, вони, як правило, висловлюють думку окремих музич­них авторитетів, а не думку широкої радянської громадськості.

Музичні критики України вихваляли як досягнення радянської музики появу кожного твору композиторів-формалістів, в той же час вони ганили реалістичні твори, які відповідають смакам на­роду, дохідливі своєю мовою і ясністю музичних образів. Вони перетворилися на простих підспівувачів групи композиторів-фор­малістів, не розкритикували буржуазно-націоналістичних впливів на українське музичне мистецтво, не розгорнули творчої критики викладачів і музикознавців.

Музикознавці інституту мистецтвознавства, фольклору і етно­графії Академії наук УРСР, а також Київської,, Харківської, Оде­ської і Львівської консерваторій не створили наукових праць з питань російської і української класичної музичної спадщини, не розробляли питань історії української музики і проблем радян­ської естетики, на основі критики не зуміли виявити і викрити чужі принципам соціалістичного реалізму погляди і лжетеорії в музиці.

ЦК КП(б)У вважає, що серйозні помилки і перекручення в музичній творчості на Україні були результатом того, що Комітет у справах мистецтв УРСР і колишнє правління Спілки радянсь­ких композиторів України проводили неправильну лінію в розвит­ку музичного мистецтва на Україні.

Комітет в справах мистецтв, особливо заступник голови Комі­тету тов. Козицький, не тільки не обстоював реалістичного на­пряму в розвитку музичного мистецтва на Україні, а, навпаки, всіляко підтримував групу композиторів-формалістів, які зайняли панівне становище як у Спілці радянських композиторів України, так і в самому Комітеті в справах мистецтв УРСР.

Порочна опера Мураделі «Велика дружба» була поставлена в більшості оперних театрів України. Сліпе схиляння перед уда­ваними авторитетами приводило до того, що композитори-форма- лісти рекламувалися як поборники нібито нового прогресивного начала, а композитори, які прагнуть розвивати класичну спад­щину, залишалися в тіні і затиралися.

У колишньому правлінні Спілки радянських композиторів України, яке стало вогнищем формалістичного напряму в музиці, створилася затхла атмосфера, культивувалися самовихваляння і нетерпимість до найменших проявів критики. Монопольне стано­вище композиторів-формалістів у колишньому правлінні Спілки радянських композиторів України приводило до того, що напи­сані ними твори видавалися в першу чергу, а твори композиторів, які стоять на позиціях народної реалістичної музики, не видава­лися і, як правило, заморожувались.

Бездіяльність і безвідповідальність багатьох членів старого складу правління Спілки радянських композиторів України при­вели до повного відриву правління Спілки від музичної громадсь­кості.

Творчих дискусій, як засобу громадської кваліфікованої пере­вірки нових творів українських композиторів і як форми система­тичної виховної роботи, в Спілці композиторів України зовсім не було.

Недостатню роль у підвищенні вимогливості працівників му­зичного мистецтва до своїх творів відігравала і преса на Україні. Вона не була рупором передової радянської громадськості в оцінці музичних творів, що появлялися, і фактично йшла на по­воді у так званих музичних авторитетів, значна частина яких сама належала до формалістичного напряму в музиці.

Розширений пленум Спілки радянських композиторів Украї­ни, який недавно відбувся, показав, що переважна більшість пра­цівників музичного мистецтва республіки правильно зрозуміла рішення ЦК ВКП(б) «Про оперу «Велика дружба» В. Мураделі» і зобов’язалася докласти всіх сил до того, щоб з честю виконати вимоги партії.

Однак ЦК КП(б)У відзначає, що та критика, яка розгорнула­ся на пленумі, є лише першим кроком на шляху викриття до кінця хиб роботи Спілки композиторів у боротьбі з формалістичним напрямом в українському музичному мистецтві.

Завдання полягає в тому, щоб усі творчі працівники музично- го фронту України зрозуміли всю глибину і важливість постанови ЦК ВКП(б) в справі боротьби проти чужої, антинародної бур­жуазно-занепадницької музики і в створенні справді радянських високоідейних художніх музичних творів, які відбивають героїку соціалістичної праці радянських людей, задовольняють зростаючі культурні запити нашого народу.

Спілка композиторів України повинна розгорнути роботу серед діячів музичного мистецтва з тим, щоб усі вони пройнялися висо­кою свідомістю свого обов’язку, були активними провідниками великих ідей більшовицької партії і вірно служили радянському народові, борючись за дальший розвиток і вдосконалення най- передовішого, глибокоідейного радянського музичного мистецтва.

ЦК КП(б)У вважає, що рішення ЦК ВКП(б) «Про оперу «Велика дружба» В. Мураделі» вимагає докорінної перебудови всієї творчої роботи музичних закладів, учбових закладів і ком­позиторів України.

З метою повного здійснення постанови ЦК ВКП(б) від 10 лю­того 1948 року «Про оперу «Велика дружба» В. Мураделі» ЦК КП(б)У постановляє:

1. Взяти до керівництва і неухильного виконання постанову ЦК ВКП(б) «Про оперу «Велика дружба» В. Мураделі, в якій осуджено формалістичний, антинародний напрям в радянській музиці і вказані шляхи дальшого розвитку радянського музичного мистецтва.

2. Зобов’язати Управління пропаганди та агітації ЦК КП(б)У, Комітет у справах мистецтв УРСР і правління Спілки радянських композиторів України розробити конкретні заходи для ліквідації помилок і перекручень у музичному мистецтві і забезпечити його докорінну перебудову в повній відповідності з постановою ЦК ВКП(б) від 10 лютого 1948 року «Про оперу «Велика дружба» В. Мураделі» з цією постановою ЦК КП(б)У.

3. Зобов’язати Комітет у справах мистецтв (тов. Пащин) і Управління в справах вищої школи при Раді Міністрів УРСР (тов. Бухало) в двотижневий строк розробити заходи для поліп­шення справи підготовки музичних кадрів у консерваторіях УРСР, приділивши особливу увагу питанню підготовки музико­знавців — теоретиків, критиків і композиторів.

Запропонувати Міністерству освіти УРСР (т. Тичина) намітити заходи до поліпшення музичного виховання в школах республіки.

4. Запропонувати Комітетові в справах мистецтв УРСР (тов. Пащин) і Комітетові в справах радіофікації і радіомовлення при Раді Міністрів УРСР (т. Сірченко) рішуче поліпшити якість му­зичної пропаганди, включити до концертних програм кращі реа­лістичні твори російської, української і західноєвропейської кла­сичної музики, а також реалістичні твори сучасних радянських композиторів.

5. Запропонувати Правлінню Спілки радянських композито­рів України і видавництву «Мистецтво» включити до планів ви­дання музичної і нотної літератури кращі реалістичні твори ро­сійської, української і західноєвропейської класичної музики і гідні твори сучасних радянських композиторів.

6. Зобов’язати Управління кадрів і Управління пропаганди та агітації ЦК КП(б)У подати всемірну допомогу Комітетові в справах мистецтв УРСР, консерваторіям, музичним закладам і організаціям у зміцненні керівництва музичною справою, а також намітити заходи до поліпшення ідейно-політичного виховання професорсько-викладацького, композиторського складу і студентів музичних закладів УРСР.

7. ЦК КП(б)У звертає увагу всіх обкомів, міськкомів КП(б)У і первинних партійних організацій музичних закладів на необхід­ність поліпшення керівництва і контролю за перебудовою музич­ної справи і посилення ідейно-теоретичного виховання музичних кадрів, опанування ними теорії марксистської естетики і радянсь­кого музикознавства.

* * *

Український радянський народ чекає від своїх композиторів високоідейних художньоповноцінних творів як в оперному, так і симфонічному, пісенному, вокально-хоровому та інших видах му­зики. Радянські композитори мають найкращу, найбільш масову і вдячну аудиторію слухачів. До послуг композиторів надані те­атри, концертні зали, палаци культури, клуби, радіо.

У нашій великій багатонаціональній радянській країні, де кожний народ має всі умови для розвитку своїх самобутніх обда­ровань, своєї музичної творчості, для взаємного збагачення до­сягненнями мистецтва, створені можливості такого небаченого розквіту музики, який буде законною гордістю всіх народів CPCP і всього прогресивного людства.

Український народ під проводом більшовицької партії геро­їчною працею успішно відбудовує і розвиває промисловість, сільське господарство і культуру. Українські радянські компози­тори, озброєні рішенням ЦК ВКП(б), підуть разом з усім наро­дом до нових перемог, доб’ються нового розквіту української ра­дянської музики.

ЦК КП(б)У висловлює тверду впевненість, що українські композитори створять повноцінні високоякісні твори, гідні радян­ського народу.

Рад. Україна.— 1948.—23 трав.