ТАЛЕЙ СКОТИНСЬКИЙ Герб України.

Кождий нарід, кожда держава має свій герб.

У нас в уживанню гербових знаків до недавна не було пев- ности та одностайности. Щойно будова Української Держави примусила нас цю справу вирішити.

Серед гадок, які хвилювали між українським громадянством щодо справи гербу можна завважити два головні напрями: один історичний, котрий опирався на державній традиції укра­їнського народу і другий цілком протилежний, який казав, що для нового життя української держави треба виробити якусь нову гербову відзнаку.

Яркою ілюстрацією до другого напряму може служити стаття проф. М. Грушевського у «Народній Волі« з 1917 р. Ось що пише він у згаданій статті з приводу наради, котра відбулася в Київі в перших днях листопада 1917. р. з ініціативи Ґене- рального Секретаріяту Народньої Освіти в справі гербу України:

«Передусім зазначу, що всі присутні піддержали цю гадку, що »казьонний< герб Київа — архистратиг (герб Київського воєвідства за польських часів і герб Київської губернії за російських часів) не може вважатись українським гербом, бо ніякої української традиції за ним не звісно. З державних гербів України найблизший нам часом і традицією герб Геть­манщини — козак з мушкетом — і дехто висловлювався за тим, щоби цей герб без усяких змін взяти за герб нової України. Але й інші, крім мене, були тої гадки, що цьому гербові на­лежить дати перше й. найважнійше місце між старими, тради­ційними символами української державности, але на знак нової України він не годиться. Відновлюючи нашу стару українську державність, ми не відновлюємо нашої гетьманщини, ми хочемо творити новий лад, нові державні й громадські форми, і ем­блема (знак) того мусить бути нова, щоби не було підозріння в замислах відроджування старого.

Календар Червоної Калини — 1928 4

»Наоколо його (над ним, півкругом, чи що) можна розмі­стити в трьох полях державні знаки старої України: знак старої Київської держави Володимира Великого, герб Галицько- володимирського королівства — (див. моя Ілюстр. іст. ст. 129), і герб Гетьманщини. Внизу в двох полях, можна дати герби Київа і Львова, двох культурних центрів старої України: Ки­ївський лук і Львівського льва, в його старій формі, як ба­чимо його на щиті того-ж галицько-волинського їздця. На вершку цього гербового щита, колиб хотіти його чимсь він­чати, можнаби поставити одну емблему старих наших недо- вершених мрій — з печатки «великого князівства Руського«, утвореного гадяцькою унією 1657-го року. Це голуб з оливною віткою, вістник національного замирення й спокою (Ілюстр. іст. ст. 332). Оливною галузею можнаби окружити і цей щит замісць якої небудь арматури — так, як це має герб Порту­галії. А коли би хотіти натомісць поставити якихсь щито­носців, то замісць яких-небудь інших фіґур я рад би бачити символи трудящого народу, напримір жінку з серпо.м по одній стороні й робітника з молотом по другій. Взагалі хотів би я в атрибутах нашого гербу бачити якнайбільше підчеркнений культурний, творчий, обєднуючий характер нашої нової репу- блики«.

Проект створення цілком нового українського гербу, не- звязаного з українською минувшиною, упав скоро.

Творення нового гербу для держави було б ще зрозуміле тоді, коли б ця держава не мала за собою ні своєї державньої минувшини ні історичних традицій. Але ми Українці, спадко­ємці Володимира Великого, Ярослава Мудрого, Данила, Богдана Хмельницького, Петра Дорошенка і багато інших, — що маємо за собою славну державну мцнувшину та богату культуру, не можемо брати собі за взірець Ліберійських негрів і творити для відродженої Української Держави якогось нового гербу, тільки мусимо приняти один із історичних українських гербів.

Хоч за історичним гербом промавляло богато причин, але й серед приклонників історичного гербу гадки були поділені. Одні казали, що українським гербом повинен бути лев, котрий був гербом галицько-володимирського королівства, другі знову пропонували запорожця з мушкетом, який був гербом козаць­кої держави (гетьманщини), інші архангела Михайла — герб Київщини, а натякувано також на найстарший гербовий знак велико-княжої Української Держави.

Зі знаками льва, запорожця, архистратига була ця недо­года, що кождий з них був уживаний в такій Українській Дер­жаві, яка обіймала тільки частину українських земель; прий­маючи отже один із них за герб всієї України, тимсамим пере­носилося б значіння одної частини українських земель понад інші не менше важні. Такі гадки підносились і то навіть з поважних громадянських кругів.

Питання українського гербу замісць зближуватись до роз- вязки ставало таким чином ще більш заплутаним. А життя не ждало. Будова Української Держави йшла скорим ходом і потреба національно державного гербу ставала ще більш пе­кучою. Розтяти цей поплутаний вузол рішилась перша влада відродженої Української Держави, Центральна Рада, яка й до­конала того і визнала гербом України »тризуб< — знак давньої могучої Української Держави з часів Володимира Великого.

Приймаючи за герб України знак Української Держави часів Володимира Великого, котра обіймала всі тодішні українські землі, — Центральна Рада дуже зручно оминула трудність, яка насувалася при попередних гербах (лев, козак, архистратиг), а саме їхню партикулярність.

З головнійших закидів, які підношено і які ще нині підносять проти »тризуба« є: перше, що не знати, чи це був герб дер­жави, чи родовий герб Володимира Великого. Друге, що не знаємо, що він має собою означати, а по трете, що він не зрозу­мілий для сучасних.

Перший закид упадає цілком, бо знак, який стрічаємо на монетах часів Володимира Великого, Святополка, Ярослава, хоч є знаком родовим Руриковичів, є заразом і знаком дер­жавним того часу; бо коли вглянемо в духа тих часів, то побачимо, що поняття держави і династії — це поняття тісно звязані зі собою.

Над тим, що саме зображує цей знак, задумувалось бо­гато дослідників, історик Карамзін назвав цей знак »тризуб- цем«. Назва ця принялась і в теперіІнші знову добачують у нім зображення світильника (трикірія), церковного порталя, якоря, птиці (іменно голуба, який є сим­волом св. Духа). Інші знову, а саме граф Уваров уважав цей знак за ніщо друге, як невдале зображення верхньої части ВІЗаНТІЙСЬКОГО СКИПТра ЗваНОГО ДІКаНІКІОН (διnavl?ιov) як символу влади. Були ще деякі інші пояснення, але вони не маючи досить сильних підстав, не видержували критики. Бо коли б ритівник грошевих стемплів, котрий зумів віддати лице Спасителя і рисунок самого князя, хотів зобразити птицю (голуба), або знамя (скиптр, хоругва), або якийсь подібний пред­мет внішного світа, то з певністю було б ще у нього на­стільки умілости, щоби зобразити цей предмет ясно і близько до його вигляду в природі так, що предмет цей можна би легко пізнати і він не викликувавби сумнівів і противорічних толку- вань, спричинених його пізнійшими формами.

Цінні збірки старинних печаток і грошей, а зокрема візантійських монет і грошей грецьких кольоній над Чорним

* 4* морем та могучого босфорського царства, на яких бачимо фігури дуже схожі зі знаком на грошах Володимира Вели­кого і дослід над ними причинились богато до висвітлення цієї справи.

Та тут погляди дослідників розходяться у двох протиле­жних напрямах. Одні хотять розвязати цю монограму при по­мочі Германських рун (Binderunen)[§§], другі при помочі візантій­ської азбуки. Більше імовірною здається візантійська розвязка.

В давних часах був звичай бити на грошах монограми, в яких містився титул, або імя (або одно і друге) володаря, котрий чеканив цю монету. Звичай цей був загально принятий у Греції, Малій Азії, грецьких кольоніях на берегах Чорного Моря, а також у Хорватів. Томуто мабуть і Володимир Вели­кий, котрий майже у всім наслідував Візантію, казав бити на своїх грошах монограму, яка містилаби в собі його монар­ший титул ВА2ІЛЕГ2 (базілєус), що на українській мові озна­чає король, тимбільше, що титул цей покривався з його хре- стним іменем Василь, яке він дістав при хрещенню в честь свого шурина, візантійського царя Василя II. А »Василь« це також нічо інше, тільки зіславянщене грецьке слово ВА21ЛЕГ2.

Цей титул по Володимирі Великім перейшов на його на- слідників і тим можна пояснити походження гербових знаків на грошах Святополка, Ярослава Мудрого і навіть литовських князів 'з роду Руриковичів, а хоч вони на перший погляд дещо відмінні, то в основі цілком схожі зі знаком на грошах Володимира Великого.

Розложення »тризуба< дає грецьке слово ВА2ІЛЕТ2, це є титул, котрим послугувались всі монархи Сходу а також царі Босфора в часах їхньої політичної незалежности від Риму та Візантії.

Значіння цього гербового знаку в час його появи було з певністю ясне і зрозуміле. Тільки з віками через доповнення його ріжними додатками в роді хрестів, півмісяців і т. д. він затратив не тільки свій первісний вид, але й своє давне пер­вісне значіння.

В цей спосіб можна розвязати оцю закриту тайну зага­дочного »тризуба« і на основі дослідів, тільки таку можна дати відповідь на питання, що уявляє собою цей знак.

Тим, які впевнялиби, що цей знак для сучасних є незро­зумілий, можна поставити запит — чи богато найдеться зпоміж славних гербів зі своїми зміями, двоголовими орлами та Гри­фами, які булиб зрозумілими для сучасних?

Тризуб є для Українців тим зрозумілий і цінний, що він як знак Української Держави, за Володимира Великого, котра обєднувала в собі всі тодішні українські землі, є символом і речником ідеї державности і соборности, а якраз цього ос­таннього не достає іншим гербам (львові, козакові, арханге­лові) — бо не мають цього ані лев, ані козак, ані архангел.