Суспільно-політичний лад Київської Русі другої половини X ст. і в XI ст.

Протягом другої половини X і в XI ст. в суспільному і полі­тичному ладі Київської Русі відбувалися значні зміни. Князі й бояри змінювали поступово методи свого панування і експлуа­тації народних мас.

Якщо раніше головним джерелом прибутків князів і бояр були грабіжницькі воєнні походи й полюддя, то з другої половини X і особливо в XI ст. князі і бояри почали звертати велику увагу на розширення свого землеволодіння і на органі­зацію великого господарства. Захоплюючи землі, князі й бояри проголошували їх своїми володіннями-вотчинами і перетворю­вали вільних землеробів-смердів, що жили на цих землях, у феодально-залежних селян, які мусили працювати на князів­ській і боярській землі.

Поряд з ростом князівського і боярського землеволодіння розширялось і церковне. Крім земельних дарів з боку князів і бояр, церква збільшувала розміри своїх володінь купівлею, обміном, колонізацією незайнятих земель, які заселялись за­лежними селянами.

* Найчисленнішою верствою сільського населення Київської Русі були смерди — особисто вільні селяни — члени общин. Ос­новна маса смердів платила данину князям і боярам і нерідко брала участь у воєнних походах. У громадських справах смерди в основ­ному були незалежні: вони самі розв’язували громадські справи на вічі, на якому обирали місцеву громадську управу і чинили суд і розправу над винними в порушенні громадського життя.

Постійні побори, грабування князями й боярами, часті заво- йовні походи, стихійні лиха, епідемії руйнували господарство багатьох смердів. Поступово частина смердів насильницьки і шляхом економічного закабаления оберталася в феодально-за­лежних селян.

Однією з великих груп залежного селянства були „закупи". Так звали напіврозорених смердів, що попадали в кабалу до князів і бояр. Не маючи засобів виробництва, смерд змушений був позичати гроші, хліб, а також брати коня, плуг у князя чи боярина.

КИЇВСЬКА РУСЬ З ПОЛОВИНИ IX ДО ПОЛОВИНИ XI ст.

одержувати від нього земельні маєтки, де вони виступали від­носно сільського населення як володільці-поміщики.

До пануючого класу належали і купці. Купці торгували на місцевому ринку, а також з Візантією, східними країнами (Тур­кестан, Персія, Аравія) і Заходом. Крім місцевих купців, у Києві та інших великих містах жили купці іноземні. Вони мали назву „гості". Поступово ця назва стала вживатися для визначення всіх найзаможніших місцевих купців, які торгували з іншими країнами. Крім великих купців, у містах були і дрібні торгівці.

З Київської Русі вивозили до Візантії рабів, хутра, віск, а при­возили на Русь з Візантії дорогі матерії (особливо шовкові — паволоки), металічні і скляні вироби, золоті прикраси, вина та ін. З Сходу Русь одержувала індійські і китайські тканини, ки­лими, золоті й срібні речі, коріння, зброю. З Заходу йшли на Русь металічні речі, зброя (мечі), матерії, вироби мистецтва. На Захід і Схід вивозили з Київської Русі почасти свої товари, почасти візантійські.

Предметами внутрішнього обміну були різні місцеві сільсько­господарські продукти і ремісничі вироби. Велике місце у внут­рішній торгівлі займала сіль, яку привозили на Наддніпрянщину, головним чином з Галичини. Торгівля провадилась на торгах, яких у Києві було вісім.

У Київській Русі існувала і своя монетна система. Спочатку як гроші ходили куни, що складалися з цінного хутра. Пізніше почали вживати срібло, з якого робили зливки певної ваги, що звалися гривнами (гривна звичайно важила близько 200 г).

Поряд з торгівлею великі купці разом з князями, боярами і церквою займалися і лихварством. Вони експлуатували масу міського населення — „чорних людей" (ремісників, міську бідноту і смердів). Бояри й великі купці зміцнювали свою владу в містах і поширювали свій вплив на міське віче, що розв’язувало ряд важливих питань.

Таким чином, в XI ст. в Київській Русі остаточно встано­влюється панування феодальних відносин, які почали зароджу­ватись, як указує Ленін, ще в IX ст.

4.