Суперництво Ярославичів за Київ

Однак сепаратизм боярства на місцях і егоїстичні інтереси князів Ярославового до­му, звичайно, брали гору над благими намірами тих чи інших київських володарів, їхніми за­кликами до єднання перед лицем зовнішньої загрози По смерті Мстислава Володимировича (1132) на київський престол зійшов його брат Ярополк Він не зміг зберегти єдиновладдя на Русі, зате одверто піклувався про інтереси свого клану — Мстисла- вичів, що викликало протидію інших членів великої родини Мономаха Стабільність у країні порушува­ли й претензії на Київ нащадків Олега Святославича—Ольговичів Ярополк саме збирав сили для опору Ольговичам, коли його застала смерть (1139) Князювання цього володаря можна назвати передднем роздробленості

Чварами в родині Мономашичів скористався го­лова Ольговичів Всеволод і захопив Київ Він спробував відновити єдність держави, — як зазна­чив київський літописець, „сам хотів землю всю тримати" Але Всеволод Ольгович наштовхнувся на опір не лише обійдених ним Мономашичів, а й влас­них братів 3 тієї пори перебіг політичного життя Південної Русі значною мірою визначався супер­ництвом за головний руський престол між двома князівськими кланами Мономашичами й Ольгови- чами Літописці відгукуються на уособиці словами „І настала смута в усій Руській землі" 3 часом у бо­ротьбу за Київ починають дедалі активніше втручатися князі з роду галицьких Ростиславичів Володимирко Володаревич та його син Ярослав

Не було згоди й серед самих Мономашичів Ко­ли 1146 р, усунувши суперника Ігоря Ольговича, в Києві вокняжився онук Мономаха й син Мстисла-

Історія України

ва Ізяслав, у Південній Русі розпочалася справжня громадянська війна, розв'язана його родичами В цю війну незабаром втягнулися князі й Північної Русі Обурені тим, що племінник обійшов їх, дядьки Ізя- слава Вячеслав і Юрій на прізвисько Довгорукий піднялися проти нього Далі головне суперництво за Київ звелося до двобою між Ізяславом і Юрієм Ізяслав став першим київським князем, якого запро­сили на княжіння місцеві бояри 3 того часу боярство на Русі дедалі активніше втручається у міжкнязівські взаємини

1146—1152 рр Південну Русь охопила феодаль­на смута Ізяслав Мстиславич двічі поступався Києвом Юрію Довгорукому Щоб надати своєму княжінню законного з погляду суспільства характе­ру, він зробив своїм співправителем старшого в роді Мономашичів Вячеслава і таки здолав Довгорукого Провівши кілька вдалих походів проти чернігівських

Ольговичів, Ізяслав змусив їх до покори, посадивши свого посадника в Путивлі Він поширив свою вла­ду на Волинську, Переяславську й Смоленську землі Але відновити централізовану державу на Русі не по­щастило і цьому енергійному й здібному онукові Мономаха Надто далеко зайшли відцентрові сили феодальної роздробленості Історично закономірни­ми були процеси соціально-емономічного розвитку суспільства, що вели до піднесення місцевого сепа­ратизму бояр і загострення міжкнязівських взаємин

Роздробленість у XIII ст набула ще гострішого характеру, ніж у XII

По смерті Ізяслава 1154 р у Києві утвердився Юрій Довгорукий, що перебрався на південь із Суз­даля Він прагнув об’єднати давньоруські землі, але нагла смерть 1157 р перервала його державотворчу діяльність У наступні роки за Київ змагаються гла­ви кланів Мстиславичів, Ростиславичів (теж Мономашичів) і Ольговичів Подальше відособлен­ня земель і князівств тривалий час стримувалось загрозою з боку половецьких ханів, що змушувала князів триматися разом і прислухатися до думки ве­ликого князя київського Так, 1166 р Ростислав Ізяславич очолив похід південноруських князів у степ, аби відтіснити половців на південь і забезпечи­ти купцям вільний шлях до Візантії й інших країн Південного Сходу

Однак глибинні економічні й соціально-політичні процеси, що розвивались у державі, об’єктивно ве­ли до наростання роздробленості Першими відособилися Новгородська й Полоцька землі, до яких ніколи не докочувалися хвилі половецьких вторг­нень Потім стали відносно самостійними теж відда­лені від театру чи не безперервних русько- половецьких воєнних дій Владимиро-Суздальська, Галицька та Волинська землі Проте державність на Русі продовжувала зберігатися, хай і у вигляді феде­рації князівств, а їхні володарі пильнували за тим, щоб мати частку володінь у Київській землі, й прагнули утвердитися в Києві або відстоювати свій варіант об’єднання Руської землі

Коли 1174 р у Києві почав правити Ярослав Ізя- славич (із Мономашичів), глава Ольговичів Святослав Всеволодич почав вимагати якесь во­лодіння на Київщині Ярослав відповів йому „Навіщо тобі наша (Мономашичів) отчина^ Тобі ця сторона (Дніпра) не потрібна” Святослав став казати йому „Я не угрин і не лях, а ми одного діда внуки, скільки тобі до неї, стільки й мені** (Київський літопис) Навіть у цих егоїстичних словах проглядає своєрідна турбота про збереження єдності держави

Нову спробу об’єднати Русь, принаймні Півден­ну, було зроблено у 80 —90-х рр XIl ст, коли київським князем став глава Ольговичів Святослав Всеволодич (з 1177), а його співправителем у південній Руській землі (Київщина, Чернігівщина, Переяславщина) — глава смоленської гілки Moho- машичів-Ростиславичів Рюрик Ростиславич (з 1181) У Південній Русі цей дуумвірат правив 14 років, що сприяло урівноваженню політичних сил і на час припинило криваву й виснажливу боротьбу за Київ між князівськими кланами

Святослав і Рюрик провели низку успішних по­ходів проти половецьких ханів (1183, 1185, 1187), відтіснивши їх далеко на південний схід, до Дону 80 — початок 90-х рр ознаменувалися в Південній Русі значним розвитком суспільного, економічного й культурного життя Однак тимчасова стабілізація становища на Півдні не означала ще ослаблення фео­дальних чвар у Давньоруській державі взагалі