Настання доби феодальної роздробленості

розділення по його смерті держави на півтора десят­ка князівств, володарі яких, принаймні частина з

стислав Великий підтримував стабільну централізовану монархію Тому для давнь­оруського суспільства було несподіваним них, заходилися суперничати з великим князем київським, котрий з 40-х рр перетворюється лише на формального главу держави

На Русі розпалюються і не вщухають аж до са­мої навали орд Батия (1237—1241) великі й малі війни між князями Автор „Слова" в образній, схвиль- овано-емоційній формі відтворив саму суть роздробленості

Перестали князі невірних (половців — Авт ) воювати, стали один одному казати „Се моє, а се теж моє, брате'"

Історики минулого називали не одну причину на­стання роздробленості й феодальних воєн на Русі Головними вони вважали надмірну кількість нащадків Володимира і Ярослава, яким просто не вистачало князівських престолів, і вони збройно добували їх собі, порушення традиційного порядку заміщення престолів Якщо до середини XII ст дотримували­ся „лествичного восхождения" — звичаю, за яким „столи" переходили найстаршому в роді — від стар­шого брата до наступного за часом народження, то з того часу сини починають захоплювати престоли батьків, порушуючи „законні" права своїх дядьків Прихильники такого погляду посилалися на велику феодальну війну на Русів 1146—1151 рр, причиною якої вони вважали лише те, що син Мстислава Вели-

кого Ізяслав самочинно вокняжився в Києві, знева­живши права своїх дядьків Вячеслава і Юрія Володимировичів Однак причини і цієї війни, й роз­дробленості були глибші — вони випливали з самого характеру суспільно-економічного розвитку в Київській Русі XII CT

Роздробленість, що охопила Русь у XII-XIII ст, дістала назву феодальної, оскільки в її підвалинах була еволюція феодалізму Протягом другої полови­ни XI — першої половини XII ст у країні сформувався клас землевласників-феодалів Вони стають значною економічною, а відтак і політичною силою Суспільний поступ привів до вирівнювання соціально-економічного розвитку в центрі держави і в її окремих частинах Якщо раніше політичне, суспільне, економічне й культурне життя Русі зосе­реджувалось у Наддніпрянщині, навколо Києва, то в XII ст стрімко розвиваються й підносяться осе­редки інших земель Чернігів і Галич, Володимир- на-Клязьмі й Смоленськ, Полоцьк і Рязань тощо Князі й бояри цих земель починають вважати обтяж­ливою залежність від Києва, дбають здебільшого про власний добробут і власні володіння, їх дедалі менше цікавлять загальноруські справи, захист країни від ворогів, насамперед половців

Проте Давньоруська держава у середині XlI ст зовсім не розпалася, як вважали ледве не всі істори­ки минулого Змінилася лише форма державного устрою Відносно єдину й централізовану монархію змінила монархія федеративна 3 середини XIl ст Давньоруською державою спільно керує об’єднання найвпливовіших і найсильніших князів, що розв’язу­вали питання внутрішньої й зовнішньої політики на з’їздах Київ залишався стольним градом Русі й мрією чи не кожного видного члена родини Рюрико­вичи

Такий порядок сумісного правління Руссю князя­ми Ярославичами дістав у історичній науці назву „колективного сюзеренітету" Князі — спільні сю­зерени Давньоруської держави — зобов взувалися захищати її від ворогів, а за це одержували володіння (часом дрібні й швидше символічні, ніж вартісні) у великокнязівському домені — Київській землі, най­частіше — на її південних рубежах, які особливо потребували постійного захисту від вторгнень поло­вецьких ханів

Роздробленість була історично суперечливим яви­щем Одночасно з відцентровими діяли, а то й перемагали їх часом сили доцентрові Мало не всі київські князі обстоювали свій варіант відновлення ко­лишньої єдності держави, звичайно, бачачи себе на її чолі Важливим чинником згуртування була поло­вецька загроза Так, під 1170 р Київський літопис оповідає „Вклав Бог у серце Мстиславу Ізяславичу (київському) благу думку про Руську землю Він скликав братів своїх і почав думати з ними, мовлячи так „Браття, пожалійте землю Руську, а свою отчи­ну й дідину Половці кожного року забирають християн (у полон) до своїх веж (кочовищ)" Мсти­слав закликав князів до спільних дій Вони на час забули чвари, об’єднали сили й здійснили успішний похід проти половецьких ханів