Страйк робітників Харкова
(З донесення харківського губернатора міністру внутрішніх справ. 17 лютого 1905 р.)
Страйки в промислових закладах міста Харкова почались... припиненням робіт на паровозобудівному заводі.
Після того, як правління цього заводу ввійшло у згоду з робітниками і роботи на заводі відновились, почався страйк в паровозних та вагонних майстернях Курсько-Харково-Севастопольської залізниці. З лютого робітники цих майстерень о 9 годині ранку припинили роботу, зібрались, з дозволу адміністрації залізниці, в приміщенні складального цеху для вироблення своїх вимог і обрання уповноважених. O 4 годині дня роботи припинилися і в сусідніх вагонних майстернях тієї ж залізниці. Склавши вимоги, уповноважені робітників 4 лютого передали їх адміністрації залізниці, разом з якою і обговорювали їх. Вимоги ці в остаточному вигляді викладені разом з відповідями адміністрації в прикладеній при цьому об’яві майстровим і робітникам зазначених майстерень.Крім того, протягом 2, 4, 5 та 7 лютого припинили роботу майстрові механічного заводу Бельке, теракотового заводу барона Бергенгейма, тютюнової фабрики Кальфа, картонажної фабрики Гофман-Деуель, машинобудівних заводів: товариства Гельферіх-Саде, Мельгозе і Пільстрем, слюсарних майстерень братів Ігнатових та Закржевського, механічного заходу «Русский слесарь» і заводів Трепке. Застрайкували також всі друкарні в місті, так що протягам трьох днів у Харкові не виходили газети, і була спроба організувати страйк серед пекарів.
У більшості промислових підприємств виставлялись майже однакові вимоги: зменшення робочих годин, збільшення заробітної плати, звільнення деяких майстрів, припинення обшуків під час виходу з майстерень, поліпшення гігієнічних умов майстерень, сплата зарплати за прогульні дні під час страйку, деяке поліпшення в постановці медичної частини і, нарешті, щоб звільнення робітників провадилось тільки після рішення спеціальної комісії з виборних робітників.
В деяких промислових підприємствах робітники не виставляли ніяких вимог, але припинили роботи з почуття солідарності з іншими страйкарями або під впливом їх погроз. Робітничий рух розвивався під тиском агітації, яка велася паралельно на грунті економічних умов робітничого побуту і на грунті революційного руху. Агітація першого роду переважала у початковий період страйків; останнім часом в робітничому русі починає все більше провадитися політична пропаганда. Під впливом її досі не поновилися роботи на заводі товариства Гельферіх-Саде.Така ж агітація викликала другий страйк на паровозобудівному заводі. 10 лютого о 7 годині ранку на цей завод з’явились всі робітники і працювали до обіду. Після обіду робітники з'явились, але до роботи не приступали. Приводом до цього було незадоволення більшості молоді виборами депутатів від робітників під час першого страйку, і надвечір всі робітники в порядку пішли з заводу. 11 лютого зранку з’явилась на завод лише половина робітників, а на 9 годину ранку прибуло на завод ще 300 чоловік, серед них 200 робітників із заводу Гельферіх-Саде, більша половина яких пробралась на завод через паркан. Прийшовши в складальний цех, ті, що зібрались, погрожуючи, зажадали припинення робіт, і тоді між робітниками спочатку почались переговори з приводу виставлення нових вимог до адміністрації, потім розглядались питання загальнополітичні, а саме: про припинення війни і організацію загального страйку.
За розпорядженням директора завод був закритий і роботи знову почались лише 15 лютого; роботи в інших промислових підприємствах (крім заводу Гельферіх-Саде) і в майстернях Курсько-Харково- Севастопольської залізниці нині також відновились. Агітація серед робітничого населення міста Харкова, проте, триває і, діючи шляхом погроз і насилля серед робітників, буде ще, безперечно, викликати страйки і заворушення в різних промислових підприємствах. Так, за відомостями, які я маю, тепер готується страйк перукарів. Зовнішній порядок в місті під час страйків нічим не порушувався. Про викладене доношу вашому високопревосходительству в додаток до телеграми від 11 лютого, додаючи, що на Краматорському заводі страйк робітників не супроводжувався насильством та буйствами і що в Слов’янську ніяких безпорядків на заводі не відбувалось.
Губернатор генерал-майор (підпис). Революція 1905—1907 років на Україні, стор. 23—25.
281.