Стаття Й. Сталіна «Запаморочення від успіхів» 2 березня 1930 р.

До питань колгоспного руху

Про успіхи радянської влади в галузі колгоспного руху говорять те­пер усі. Навіть вороги змушені визнати наявність серйозних успіхів. А ус­піхи ці, дійсно, великі.

Це факт, що на 28 лютого цього року колгоспи встигли уже зсипати насіння для ярових посівів більше як 36 мільйонів центнерів, тобто більше як 90 % плану, тобто близько 220 млн пудів. Не можна не визнати, що збір 220 млн пудів насіння по самій тільки колгоспній лінії після успішного ви­конання хлібозаготівельного плану - є величезне досягнення.

Про що все це говорить?

Про те, що корінний поворот села до соціалізму можна вважати уже забезпеченим. Немає потреби доводити, що успіхи ці мають величезне значення для долі нашої країни, для всього робітничого класу як керівної сили нашої країни, нарешті, для самої партії. Не кажучи вже про прямі практичні результати, вони, ці успіхи, мають величезне значення для внут­рішнього життя самої партії, для виховання нашої партії. Вони вселяють у нашу партію дух бадьорості й віри у свої сили. Вони озброюють робітни­чий клас вірою в перемогу нашої справи. Вони підводять до нашої партії нові мільйонні резерви. Звідси завдання партії: закріпити досягнуті успіхи й планомірно використати їх для дальшого просування вперед.

Але успіхи мають і свою тіньову сторону, особливо коли вони діста­ються порівняно легко, у порядку, так би мовити, «несподіванки». Такі ус­піхи іноді прищеплюють дух зарозумілості й зазнайства: «Ми все може­мо!», «Нам усе ніпочому!» Вони, ці успіхи, нерідко п’янять людей, причо­му в людей починає запаморочуватись голова від успіхів, втрачається по­чуття міри, втрачається здатність розуміти дійсність, з’являється прагнен­ня переоцінити свої сили й недооцінити сили противника, з’являються авантюристські спроби «як раз та два» розв’язати всі питання соціалістич­ного будівництва.

Навіщо нам закріпляти досягнуті успіхи, ми й так зуміємо добігти «як раз та два» до повної перемоги соціалізму: «Ми все можемо!», «Нам усе ніпочому!»

Звідси завдання партії - повести рішучу боротьбу з цими небезпеч­ними й шкідливими для справи настроями й вигнати їх геть з партії.

Не можна сказати, щоб ці небезпечні й шкідливі для справи настрої були скільки-небудь широко розповсюджені в лавах нашої партії. Але вони, ці настрої, все ж є в нашій партії, причому немає підстав стверджувати, що вони не будуть посилюватись. І якщо вони, ці настрої, набудуть у нас прав громадянства, то можна не сумніватися, що справа колгоспного руху буде значно послаблена й небезпека зриву цього руху може стати реальністю.

Звідси завдання нашої преси - систематично викривати ці й подібні їм антиленінські настрої.

Кілька фактів.

1. Успіхи нашої колгоспної політики пояснюються між іншим тим, що вона, ця політика, спирається на добровільність колгоспного руху й урахування різноманітності умов у різних районах СРСР. Не можна на­саджувати колгоспи силою. Це було б безглуздо й реакційно. Колгоспний рух повинен спиратися на активну підтримку з боку основних мас селянст­ва. Не можна механічно пересаджувати зразки колгоспного будівництва в розвинених районах у райони нерозвинені. Це було б безглуздо й реак­ційно. Така «політика» одним ударом розвінчала б ідею колективізації. Треба пильно враховувати різноманітність умов у різних районах СРСР при визначенні темпу і методів колгоспного будівництва.

У колгоспному русі попереду всіх районів стоять у нас* зернові ра­йони. Чому?

Тому, по-перше, що в цих районах є у нас найбільша кількість зміц­нілих уже радгоспів і колгоспів, завдяки яким селяни мали можливість пе­реконатися в силі й значенні нової техніки, у силі й значенні нової, колек­тивної організації господарства.

Тому, по-друге, що ці райони мають за собою дворічну школу боро­тьби з куркульством під час хлібозаготівельних кампаній, що не могло не полегшити справу колгоспного руху.

Тому, нарешті, що ці райони найпосиленіше постачалися за останні роки найкращими кадрами з промислових центрів.

Чи можна сказати, що ці особливо сприятливі умови є також і в інших районах, наприклад у споживчих районах, як-от наші північні області, або в районах все ще відсталих національностей, як-от, скажімо, Туркестан?

Ні, не можна цього сказати.

Ясно, що принцип врахування різноманітності умов у різних районах СРСР поряд з принципом добровільності є однією з найсерйозніших пере­думов здорового колгоспного руху.

А що іноді буває у нас на ділі? Чи можна сказати, що принцип доб­ровільності й урахування місцевих особливостей не порушується в ряді районів? Ні, не можна цього сказати, на жаль. Відомо, наприклад, що в ря­ді північних районів споживчої смуги, де сприятливих умов для негайної організації колгоспів порівняно менше, ніж у зернових районах, намага­ються нерідко підмінити підготовчу роботу з організації колгоспів чинов­ницьким декретуванням колгоспного руху, паперовими резолюціями про зростання колгоспів, організацією паперових колгоспів, яких ще немає в дійсності, але про «існування» яких є купа хвастливих резолюцій.

Або візьмемо деякі райони Туркестану, де сприятливих умов для не­гайної організації колгоспів ще менше, ніж у північних областях споживчої смуги. Відомо, що в ряді районів Туркестану були вже спроби «наздогнати й перегнати» передові райони СРСР шляхом погроз військовою силою, шляхом погроз позбавити поливної води й промтоварів тих селян, які не хочуть поки що йти до колгоспів.

Що може бути спільного між цією «політикою» унтера Пришибєєва й політикою партії, яка спирається на добровільність і врахування місце­вих особливостей у справі колгоспного будівництва? Ясно, що між ними немає й не може бути нічого спільного.

Кому потрібні ці викривлення, це чиновницьке декретування колгос­пною руху, ці недостойні погрози щодо селян? Нікому, крім наших воро­гів! До чого вони можуть привести, ці викривлення? До посилення наших ворогів і до розвінчання ідей колгоспного руху. Чи не ясно, що автори цих викривлень, які вважають себе «лівими», насправді ллють воду на млин правого опортунізму?

2.

У чому полягає вона, ця основна ланка?

Може, у товаристві для спільного обробітку землі? Ні, не в цьому. Товариства для спільного обробітку землі, де засоби виробництва ще не усуспільнені, становлять уже пройдений ступінь колгоспного руху.

Може, у сільськогосподарській комуні? Ні, не в комуні. Комуни ста­новлять поки що поодиноке явище в колгоспному русі.

Для сільськогосподарських комун як переважальної форми, де усу­спільнено не тільки виробництво, але й розподіл, умови ще не назріли.

Основну ланку колгоспного руху, його переважальну форму, а в цей момент, за яку треба тепер ухопитися, становить сільськогосподарська ар­тіль. У сільськогосподарській артілі усуспільнені основні засоби виробни­цтва, головний чином, по зерновому господарству: праця, землекористу­вання, машини та інший реманент, робоча худоба, господарські будівлі. У ній не усуспільнюються присадибні землі (дрібні городи, садки), житло­ві будівлі, певна частина молочної худоби, дрібна худоба, домашня птиця тощо. Артіль є основною ланкою колгоспного руху тому, що вона є най­більш доцільна форма розв’язання зернової проблеми. А зернова проблема є основною ланкою в системі всього сільського господарства тому, що без її розв’язання неможливо розв’язати ні проблему тваринництва (дрібного й великого), ні проблему технічних і спеціальних культур, які дають осно­вну сировину для промисловості. Ось чому сільськогосподарська артіль є в цей момент основною ланкою в системі колгоспного руху.

З цього виходить «Примірний статут» колгоспів, остаточний текст якого публікується сьогодні.

З цього ж повинні виходити наші партійні й радянські працівники, один з обов'язків яких полягає в тому, щоб вивчити цей статут по суті й проводити його в життя до кінця.

Така є настанова партії в цей момент.

Чи можна сказати, що ця настанова партії проводиться в життя без порушень і перекручень? Ні, не можна цього сказати, на жаль. Відомо, що в ряді районів СРСР, де боротьба за існування колгоспів далеко ще не закінчена й де артілі ще не закріплені, є спроби вистрибнути за рамки артілі й перестрибнути відразу до сільськогосподарської комуни. Артіль ще не закріплена, а вони вже «усуспільнюють» житлові будівлі, дрібну ху­добу, домашню птицю, причому «усуспільнення» це вироджується в папе­рово-бюрократичне декретування, бо немає ще в наявності умов, які роб­лять необхідним таке усуспільнення. Можна подумати, що зернова про­блема уже розв'язана в колгоспах, що вона становить уже пройдений сту­пінь, що основним завданням в цей момент є не розв'язання зернової про­блеми, а розв'язання проблеми тваринництва й птахівництва. Постає пи­тання, кому потрібна ця головотяпська «робота» зі звалюванню в одну ку­пу різних форм колгоспного руху? Кому потрібне це безглузде й шкідливе для справи забігання вперед? Дратувати селянина-колгоспника «усуспіль­ненням» житлових будівель, усієї молочної худоби, всієї дрібної худоби, домашньої птиці, коли зернова проблема ще не розв'язана, коли артільна форма колгоспів ще не закріплена, - хіба не ясно, що така «політика» може бути угодною й вигідною лише нашим заклятим ворогам?

Один з таких завзятих «усуспільнювачів» доходить навіть до того, що дає наказ по артілі, де він пропонує «взяти на облік у триденний строк все поголів'я домашньої птиці кожного господарства», встановити посаду спеціальних, «командирів» з обліку і нагляду, «зайняти в артілі командні висоти», «командувати соціалістичним боєм, не покидаючи постів» і, ясна річ, затиснути всю артіль у кулак.

Що це: політика керівництва колгоспом чи політика його розкладу й дискредитації?

Я вже не кажу про тих, з дозволу сказати, «революціонерів», які справу організації артілі починають зняттям з церков дзвонів. Зняти дзвони - подумаєш яка революційність!

Як могли виникнути в нашому середовищі ці головотяпські вправи щодо «усуспільнення», ці сміховинні спроби перестрибнути через самих себе, спроби, які мають на меті обійти класи й класову боротьбу, а на ділі ллють воду на млин наших класових ворогів?

Вони могли виникнути лише в атмосфері наших «легких» і «несподі­ваних» успіхів на фронті колгоспного будівництва.

Вони могли виникнути лише в результаті головотяпських настроїв у рядах однієї частини партії: «Ми все можемо!», «Нам усе ніпочому!».

Вони могли виникнути лише в результаті того, що в деяких наших товаришів запаморочилась голова від успіхів і вони втратили на хвилинку ясність розуму й тверезість погляду.

Щоб виправити лінію нашої роботи в галузі колгоспного будівницт­ва, треба покласти край цим настроям.

У цьому тепер одно з чергових завдань партії.

Мистецтво керівництва є серйозна справа. Не можна відставати від руху, бо відстати - значить відірватися від мас. Але не можна й забігати вперед, бо забігти вперед - значить втратити маси й ізолювати себе. Хто хоче керувати рухом і зберегти разом з тим зв’язки з мільйонними масами, той повинен вести боротьбу на два фронти: і проти тих, що відстають, і проти тих, що забігають вперед.

Партія наша сильна й непереможна тому, що, керуючи рухом, вона вміє зберігати й множити свої зв’язки з мільйонними масами робітників і селян.

Сталін Й. Питання ленінізму. - Видання одинадцяте. - К. : Держпо- літвидав УРСР, 1953. - С. 288-293.