Становлення монастирів і монашества в Україні-Русі в Х-ХІІІ століттях
В українській церковній літературі історія українського монашества традиційно досліджувалася в контексті історії церкви, як українського, візантійського та західно-європейського.
Велику увагу цьому питанню приділяють в наш час вчені з відновлених в Україні християнських конфесій УГКЦ, УАПЦ та УПЦКП та УПЦМП.
Без сумніву, що розвиток українського монашества треба розглядати в невід’ємному контексті розвитку чи занепаду церковного життя в Україні. Не можна з’ясовувати питання місця і ролі монашества в історії церкви і українського суспільства без розуміння, що воно являло собою з самого зародження в Україні-Русі і до сьогоднішнього часу згуртовану громадськість, яка мала свою релігійну думку, свої християнсько-місійні завдання.
Першим визначення українському монашеству дав Феофан Затворник, який писав:” Монашество є відречення від всього і безпосереднє перебування розумом і серцем в Бозі...Так як цьому налаштуванню постійно мішають сімейне і громадське життя, то шукаючі спокою і бога відходять від нього, розривають, або зовсім не вступають в сімейні зв’язки/1.
Монашеське відлучення від суспільства раді ідеалу і вдосконалення в питанні розумінні Бога, не має нічого спільного з відходом з світу церкви. Щоб монаше життя зрозуміти, треба з’ясувати саме розуміння грецького слова “монах”, яке в перекладі означає “один живучий одиноко”. Безсумнівно, що слово монах на українську мову можна перекласти, як “живучий іншими цінностями, ніж решта людей”. Таке розуміння, на нашу думку, найбільш правильне, особливо в наш час, коли монахи стають подвижниками культури, науки. Вийшовши з бурхливого життя цивілізації монах починає виконувати високу місію служіння спасінню тих, хто перебуває в світі цивілізації. Київська держава, яка в Х столітті стала головним осередком християнської цивілізації робила все, щоб в молодому християнському суспільстві були люди, які б привертали б “паству” до духовного християнського життя.
Власне цими людьми і були монахи/2.Попробуємо реконструювати розвиток монашества з точки зору сучасної історичної та археологічної науки.
Як засвідчують джерела існування ранньохристиянських культових храмів, на українських землях, засвідчується першими віками нашої ери. На території України, зокрема в Прикарпатті та Подністров’ї відомі признаки християнства.
В римський час в Криму християнські церкви знаходились в гротах та печерах, вони зафіксовані і відомі сучасній історичній науці /3. Такі ж гроти та печери облаштовані під ранньохристиянські культові споруди, виявлені на Дністрі поблизу с. Стінка Тернопільської обл. Тут був відкритий печерний раннохристи- янський храм вирубаний в вапняковій породі. В плані храм має трапецеподібну форму з входом з західної сторони з вівтарем і двома притворами в східній частині. В середині культової споруди знаходяться як християнська так і язичницька символіка. Біля вівтаря проглядається солярний знак у вигляді свастики- хреста/4. Докириличні знаки зафіксовані на фрагменті посуду знайденого на черняхівському поселенні знайденого на черня- хівському поселенні поблизу с. Бакота Хмельницької обл. Грецькі та латинські письмена були в користуванні серед варварських племен в римський час, про що свідчить чорноризець Храбр/5. Цей культовий пам'ятник дуже похожий на печерні ранньохристиянські храми знайдені в Криму, які датуються першими століттям нашої ери/6. Цілком ймовірно, що такі печерні ранньохристиянські храми поклали основу печерним християнським монастирям Дністровського регіону, таким, як: Бакота, Непоротово, Лядово, Ципів,Сахарна і ряд других, що ще слабо досліджені в басейні Дністра.
Сучасній науці відомо, що ці ранньохристиянські печерні монастирі виникли на базі язичницьких святилищ. Так в Бакоті, до виникнення скельного монастиря були язичницькі капища в І віках нашої ери, як в печерах так і на поверхності/7. Слід звернути увагу, що в Бакоті дослідники К.Н.Мельник і В.Б. Антонович, які досліджували місце розташування монастиря вважали, що окремі з печер в урочищі “Монастириско” використовувались в значно більш давні від ХІ-ХІІ століття язичницькі часи/8.
Сам християнський монастир відомий своїм активним життям починаючи з ХІ століття, не виключено, що окремі ранньохристиянські церкви виникли в цьому місці ще в перших століттях нашої ери. Розвиток становлення цього християнського пам’ятника з римського часу до епохи Київської Русі знаходиться на стадії вивчення. Вони досліджувались археологом Б.Тимощуком в Чернівецькій обл. - Кулішівка, Бабин, Нагоряни, Зелена Липа. В Тернопільській обл. - Заповідник Медобори на Збручі поблизу с. Городниця, гори Боги і Звенигород, і цілий ряд других/9. До їх числа слід віднести святилище біля с. Монасти- рок Тернопільської обл., розташоване в гроті. Перед гротом знаходиться язичницький вівтар. Кам’яна плита на трьох опорах. Де відбувались жертвоприношення. Пізніше це капище було перероблене в ранньохристиянський храм. В гроті бала облаштована церква, а на вівтарі в якій був видовбаний хрест. Не виключено, що цей ранньохристиянський храм виник в римський час. Власне з цього часу можна припускати розвиток монашества на землях України/10.Велику проблему в процесі християнізації створила значна кількість язичницьких культових святилищ, які користувались підтримкою місцевого населення. Християнська церква повела з ними боротьбу. Для цього в ті місця, де вони активно функціонували направлялись монахи-схимники, які поселялись на території цих святилищ і витісняли з відтіля язичницьких жреців. Так, наприклад, на території с. Одаїв Івано-Франківської обл. був зафіксований печерний комплекс, де знаходились язичницькі культові капища, які функціонували з дуже стародавніх часів до епохи Київської Русі, як засвідчують археологічні джерела. Серед цих печер слід виділити один грот прямокутної форми видовбаний в гіпсовій породі який називається “гротом Мона- ха”/11. Така назва за ним закріпилась серед місцевого населення с.Одаїв і других розміщених поряд населених пунктів. В Чернівецькій обл., поблизу с. Комарів експедицією “Дністер” було досліджено в скалі Христища напроти Бакотського печерного монастиря язичеське капище під назвою “Турецька хата”.
Окрім жертовника і крісел вирубаних в вапняковій породі віднайдені пази для вміщення дерев’яних конструкцій, що може говорити про те, що це святилище було перероблене в житлове приміщення для християнських монахів-схимників. Шурф біля підошви скали під капищем виявив керамічний матеріал перших віків нашої ери і Київської Русі/12. З присутністю в регіоні християнзбереглися назви: “грот Монаха”, “Христища” біля с. Комарів Чернівецької обл.”, “ Монастириско” біля с. Бакота Хмедбниць- кої обл., та “Монастир”, що на Вовчинецьких горах в Тисмене- цькому районі Івано-Франківській обл.” Розглянемо скель
ні печери над рікою Бистриця з точки зору наявності в давнину язичницького святилища і раннього християнського монастиря. Визначний дослідник язичницьких святилищ і ранньохристиянських монастирів Б.О.Тимощук вважає, що в Галицькій Русі скельні дохристиянські святилища були зайняті після витіснення язичників християнськими місіонерами/13.
Можливо в християнські часи цей скельний комплекс став притулком для монахів - схимників. Такі притулки-печери монахів відомі в басейні ріки Дністер 14.
Більшість сучасних дослідників, зокрема Б.О.Тимощук, який дослідив святилища стародавніх слов’ян, вважає, що переростання язичницьких релігійних центрів в ранньохристиянські, розміщених в скелястих масивах, цілком могло мати місце. Їх назви язичницькі назви, після прийняття християнства, ставали християнськими/15. Прикладом тому може послуговувати релігійний скельний комплекс поблизу с. Ямниця. який із стародавніх часів відомий місцевим жителям під назвою “Монастир”/16.
Питання функціонування раннього монашества в Україні поки що недостатньо вивчене, та сума виявлених фактів дає подальший напрямок для вивчення вченими даної проблеми функціонування монашества до епохи Київської Русі/17.
Однак офіційно перші монастирі, за свідченнями джерел, виникли в Україні-Русі одночасно з хрещенням в 988 році. Митрополит Київський і всієї України-Русі Іларіон (1051-1054) в своїм “Слове о Законе и Благодати” пише про це так :” і в один час вся земля наша прославила Христа з Отцем і святим Духом.
Тоді почав морок ідольський від нас відходити. Капища розвалювались, а церкви поставали. Монастирі на горах будувалися, чорноризці явились/18.В “Памяти в похвалу князю Владимиру” наголошується про чорноризців уже в 988 році. “Повість Минулих Літ” теж згадує про заснування перших монастирів, зокрема під 1037 роком засвідчується, що “Ярослав заложив монастирі святого Георгія і святої Ірини і чорноризці розпочали літописання і монастирі почали бути”/19.
Велику роль відігравали в історії українського монашества вихідці з Візантії. Власне вони і були першими організаторами в Україні-Русі після офіційного прийняття християнства, власне вони першими організовували перші монаші общини. Збереглась легенда, що одна така візантійська християнська община в Києві заснувала біля Вишгорода Спаський монастир/20.
Окрім візантійського монашого розвитку в Україні-Русі зафіксований і католицький монаший розвиток. Джерела наголошують на католицькому монашому впливі. На активному функціонуванні католицьких монастирів/21.
Таким чином кінець першого тисячоліття християнської ери став визначною подією у житті християнських народів Східної Європи і тому числі й українського. Християнізацією українців Карпато-Дніпровського регіону та фінно-угрів, Балто- Уральського регіону, завершився багатовіковий процес становлення християнської культури, що простягнулася від Британських островів до Уралу. З цього часу цей культурний простір почав називатися християнським світом і уособлювати один культурний простір.
Власне в цей час в молодій християнській державі Україні- Русі, розпочався ріст монастирів в яких зароджується нова релігійна традиція та думка християнства.
Як засвідчують джерела, християнська думка, яку висловлювало монашество, зароджується в Україні-Русі в кінці Х- початку ХІ століттях. Власне в цей час появляються релігійні течії, які виражають потреби духовного життя. Найбільш яскравим виразником цього духу став ігумен монастиря св. Мамонта, святий Симеон "Новий Богослов”.
Його вчення, не дивлячись на деяку містичність, давало відповіді на безпосередньо важливі питання церковного життя. В Х ст. ми знаємо, що в Києві таку приблизно діяльність проводив Печерський монастир. Відомо, що митрополит Іларіон, сам був спочатку монахом, він, як засвідчує джерела “сам викопав собі печеру і там молився собі в тайні”/22. Сюди на це місце, як наголошує літописець, як бог йому указав, прийшов для поселення постриженник з одного із афонських монастирів святий Антоній. Він поселився в печері викопаній Іларіоном і “ почав жити тут молячись богу, харчуюсь хлібом сухим і то через день і води в міру п’ючи, копаючи печеру не даючи собі спокою, день і ніч в праці перебуваючи. І відомим став Антоній і шанований і почали приходити до нього браття і став він приймати їх і постригати і зібралось біля нього 12 чоловік і викопали вони печеру і церкву і келії... і став він ігуменом. Так постав Печерський монастир”/23.Християнські подвиги печерських монахів мали великий вплив на все староукраїнське суспільство, все монаше братство. В ту епоху вони укріпившись в Україні-Русі пішли з християнською місією до фінно-угорських народів, яку українські князі почали консолідувати політично в Суздальсько-Володимирську Русь. Джерела наголошують, що християнізація фінно- угорських народів проходила з ХІ по ХІІ століття і мала великий успіх. В ХІІІ столітті ці народи вважали себе уже русичами- християнами/24.
Як відомо печерський монах Леонтій ставший в подальшому єпископом Ростовським, зумів християнізувати фінно-угорські племена: чудь, мерю. Цього не змогли зробити ні один з його попередників/25.
Таким чином Києво-Печерська лавра була не тільки центром монашого життя, але й монашого місіонерства, а також духовної освіти, книговидання і літописання. З перших днів існування монастиря в ньому виникає монастирська бібліотека. Як наголошує Печерський Патерик, монастир мав багато слов’янських, грецьких і візантійських книг/26.
Джерела наголошують, що в українській державі в Х-ХІІІ ст активно функціонувало 68 монастирів, де дві третини були побудовані князями, боярами, багатими міщанами/27.
Безсумнівно, що монастирі були великими власниками, зокрема землі, сіл, лісів. По питанню монастирського землеволодіння сьогодні є велика кількість наукових праць, тому більш конкретно в цій статті це питання розглядатися не буде/28. Єдине, що по цьому питанню можна наголосити, що монастирі використовували свої доходи для проведення місіонерських походів з метою хрещення язичників, а також для задоволення своїх як побутових так і культових потреб, зокрема побудови церков за рахунок доходів монастирів в нових, щойно хрещених зем- ляхУ29.
У висновок нашого дослідження, зауважимо, що питання зародження та становлення українського монашества, особливо, становлення монастирів і монашества в регіонах Україні-Русі в Х-ХІІІ століттях, ще потребує подальшого дослідження.
Аналіз подальших, в тому числі й археологічних джерел, розкриє всі аспекти діяльності цього християнського згромадження і відтворить його роль в розбудові української християнської думки в Україні-Русі в Х-ХІІІ століттях.
Література
1. Феофан, епископ. Письма о христианской жизни. М. 1908, с. 21-22.
2. В.С.Ідзьо. Церковна організація України-Русі в ХІІІ столітті. Науковий Вісник Українського Університету.М.2000,т.І,с.226-230.
3. М.Чубатий. Історія християнства на Русі-Україні. Рим-Нью-Йорк. 1965, с.73.
4. В.С.Артюх. Раннехристианский пещерный храм на Днестре. Международный симпозиум по искусственным пещерам. Киев- Одесса.1998,с.7.
5. С.Г.Вилинский. Сказание черноризца Храбра о письменах славянских. Одесса. 1901,с.20.
6. М.Чубатий. Історія християнства на Русі-Україні. Рим-Нью-Йорк. 1965, с.73.
7. І.Винокур. П.Горишний. Бакота. Кам’янець-Подільський. 1994, с.207.
8. Е.Н.Мельник. Следы мегалитических сооружений в некоторых местностях Южной России. Труды VI Археологического съезда. Одесса 1886,с.120.
9. Б.О.Тимощук. Язичницькі святилища Галицької Русі. Історико- філологічний Вісник Українського Інституту. М. 1997, т. 1., с. 176.
10. І.С.Винокур. Історія та культура черняхівських племен ІІ-V століть нашої ери. К. 1972, с. 112-113.
11. В.Войнаровський. Християнство і порушені поховання черняхівсь- кої культури. Тези повідомлень V Міжнародного круглого столу з історії релігії в Україні. Львів.1995,т.1,с.87.
12. Л.Г.Мацкевий. Звіти про роботу Прикарпатської експедиції за 1992-1993 роки.
13. В.С.Артюх. Звіт про роботу експедиції Дністер. Львів. 1998, с. 13.
14. Б.О.Тимощук. Язичницькі святилища Галицької Русі. Історико - Філологічний Вісник Українського Інституту. М. 1997, т. 1, с. 176181.
Б.О.Тимощук. Двовір’я в стародавній Русі. Науковий Вісник Українського Історичного Клубу. М. 1998, № 1, с. 56-57.
15. М.Бандрівський. Схимницькі печери-келії на Рогатинщині. Скелі і печери в історії та культурі стародавнього населення України. Львів. 1995, с. 11-13.
16. Б.О.Тимощук. Двоєвір’я в стародавній Русі. Науковий Вісник Українського Історичного Клубу. М. 1998, № 1, с. 56-57.
17. В.Артюх. В.Ідзьо. Скельна культова пам’ятка “Монастир”. Історія релігій в Україні. Праці Х Міжнародної наукової конференції. Львів. 2000, с. 13-15.
18. В.Ідзьо. В.Артюх. Ранньохристиянські старожитності на прикладі останніх досліджень в Західних областях України. Науковий Вісник Українського Історичного Клубу. М. 2000, т. ΓV, с. 72-74.
19. Слово о Законе и Благодати Иллариона, митрополита Киевского. Богословские труды. М. 1987, с. 323.
20. Повесть Временных лет (ПВЛ). М-Л. 1950, ч. І, с. 102.
21. Энциклопедический словарь Брокгауза и Эфрона. Т. ХІХ, п/т 38, с. 725.
22. В.С.Ідзьо. Релігійні напрямки в кристалізації християнства в Укра- їні-Русі в останній чверті Х- і до кінця ХІІІ століття. Науковий Вісник Українського Університету. М. 2001, т. І, с. 191 -194.
23. ПВЛ, ч. І, с. 305.
ПВЛ, ч. І, с. 306.
24. В.С.Ідзьо. Фінно-угри та Київська Русь в VI-X століттях (До питання етнотворення російського народу та взаємовідносин українців та росіян в стародавні часи). Науковий Вісник Українського Університету М. 2001, т. І, с. 57-61.
25. А.А.Шахматов. Разыскания о древнейших русских летописных сводах. Спб. 1908, с. 289-340.
26. Киево-Печерский патерик. В кн: Памятники литературы Древней Руси. ХІІ в. М. 1980, с. 211.
27. В.С.Ідзьо. Українська держава в ХІІІ столітті. Івано-Франківськ. 1999, с. 257-265.
28. В.С.Ідзьо. Церковна організація України-Русі в ХІІІ столітті. Науковий Вісник Українського Університету. М. 2000, т. І, с. 226-230.
29. Я.Н.Щапов. Государство и церковь Древней Руси Х-ХІІІ вв. М. 1989, с. 10-22.