Становлення металургійної та металообробної індустрії.

Потреби країни в залізі й чавуні стимулювали індустріалі­зацію традиційної металургійної промисловості. Центр мета­лургії перемістився з Полісся на Донбас і Катеринослав- Щину, де були значні запаси залізної руди й вугілля.

капіталіст Джон Юз створив «Новоросійське товариство ка­м’яновугільного, залізного, сталевого і рейкового виробни­цтва». Маючи значні пільги від держави, він досить швидко збудував великий металургійний завод, навколо якого не­забаром з’явилося робітниче містечко Юзівка. У 1871 р. завод дав першу плавку чавуну. Згодом він почав виробляти також залізо й сталь, що призначалися для будівництва підприємств машинної індустрії та залізниць.

Розвиткові металургійної промисловості сприяв і уряд. Насамперед він обмежив ввезення паротягів, металовиробів, а також підвищив митні тарифи на чавун, залізну руду тощо. Така урядова політика створила умови, за яких під­приємцям було вигідніше вкладати кошти у переробну га­лузь, ніж у торговельну чи банківську. З середини 80-х років до кінця XIX ст. в Донецько-Криворізькому басейні розвинулася потужна металургійна індустрія, котра посіла перше місце в імперії за обсягом вироблюваної продукції. Незначна кількість металургійних підприємств діяла на Пра­вобережній Україні. Загалом на 17 великих металургійних підприємствах у 1900 р. виплавлено понад половину всього чавуну й трохи менше половини заліза і сталі всієї імперії. Україна давала основну частку рейок для будівництва за­лізниць не лише в Україні, айв Росії. У 1900 р. її заводи випустили 23 млн пудів рейок, або понад три чверті за­гальнодержавного виробництва.

Швидкий розвиток металургії став можливим завдяки впровадженню у виробництво нових прогресивних техно­логій і устаткування — великих доменних печей, гарячого дуття, використання супутних газів і електроенергії, продук­тивних прокатних станів, агрегатів та інших технічних при­строїв. Продуктивність заводів на Півдні України в 1900 р. була в 7,3 раза вищою, ніж на Уралі.