СТАНОВИЩЕ В УКРАЇНІ У 1920 Р.
Розкриття цієї теми доцільно розпочати з викладу питання про повернення більшовиків в Україну в кінці 1919 - на початку 1920 року.
На початку листопада 1919 р. почався третій наступ більшовиків на Україну.
Добровольча армія Денікіна відступила на південь. 16 іруд- ня більшовики втретє зайняли Київ, а до середини лютого 1920 р. витіснили з України війська Денікіна. Вся територія У HP опинилася під контролем більшовиків. Виняток становили лише Волинь і Західне Поділля з Кам’янцем-ГІодільським - їх зайняли польські війська.Спираючись на підтримку Франції, Польща прагнула приєднати Галичину. Ще в червні 1919 р. Рада послів Антанти визнала за Польщею право на окупацію Східної Галичини, 21 квітня 1920 р. С. Петлюра укладає з поляками пакт про спільний наступ на Україну проти більшовиків - Варшавський договір. Згідно з ним, українсько- польський кордон визначався поліції р. Збруч і далі, вздовж східного кордону Рівненського повіту, до Прип’яті. Одночасно Польща визнавала незалежну УНР на чолі з С. Петлюрою. Відмова С. Петлюри від усяких претензій на Східну Галичину викликала обурення серед галицьких українців. Протестували також українські політичні діячі в еміграції: В. Винниченко, М. Грушевський, М. Шаповал та інші.
Відразу після підписання Варшавського договору 25 квітня 1920 р. почався наступ польсько-українських військ у напрямі на Київ та Бобруйськ. Участь поляків у цій угоді мотивувалася прагненням мати між собою та Росією східноукраїнську буферну державу. В початковий період наступ польсько-українських військ розвивався успішно. 7 травня союзницькі сили, що налічували близько 65 тис. поляків і 15 тис. українців, зайняли Київ. Однак, надії на підтримку настроєного проти більшовиків селянства не виправдались. Селяни не хотіли підтримувати нових окупантів - польських “панів’’, які чинили грабежі та насильства. На початку червня більшовицька армія примусила польсько-українські війська відступати до Дністра й на заході - до Замостя, під Варшаву.
Величезна кількісна перевага більшовиків на польському фронті дала свої результати. Однак знесилена тривалими боями й ослаблена втратами, Червона Армія в середині вересня зазнала серйозної поразки під Варшавою. Почався польсько-український контрнаступ. Тим часом ще в липні місяці Польща розпочала за спиною Директорії таємні переговори з і більшовиками. 12 жовтня польський уряд уклав з більшовиками перемир’я, поставивши українські війська у дуже тяжке становище.Східноукраїнська армія, що зросла до 35 тис., продовжувала сама воювати з більшовиками. Після важких боїв армія УНР перейшла в листопаді 1920 р. Збруч. На території Польщі її війська були інтерновані поляками. Після цього збройну боротьбу з більшовиками вели понад 100 розрізнених партизанських загонів, що діяли на Поділлі, Київщині, Катеринославщині та Полтавщині. Чисельність їх наприкінці 1920 р. становила близько 40 тис. осіб. Для підсилення повстанського руху в Україні восени 1921 р. був організований партизанський рейд під проводом Ю. Тютюнника. Протягом листопада на Правобережжі України діяли дві групи добровольців армії УНР. Частина учасників цього другого Зимового походу потрапила в полон. Під Базаром 23 листопада 1921 р. 359 учасників походу було розстріляно. Війна за незалежність України скінчилась.
18 березня 1921 р. РСФРР і УСРР уклали з Польщею Ризький мирний договір. Польща визнавала УСРР. Натомість Росія визнавала приєднання до Польщі західноукраїнських земель.
Підсумовуючи наслідки українського національного руху 1920 р., варто зупинитись на чинниках його поразки. Вирішальними серед них були зовнішні. Поразка національного руху на західноукраїнських землях визначалася переважаючою силою поляків, а на східноукраїнських землях - більшовицької Росії. Наприкінці 1920 р. Л. Троцький відкрито визнавав: “Радянська влада протрималася на Україні до сих пір (і протрималася нелегко) в основному силою Москви, великоруських комуністів і Червоної Армії”. Збройні сили Радянської Росії нараховували восени 1919 р.
1,5 млн., а навесні 1920 р. - майже 3,5 мли. солдатів. Командували ними 50 тис. колишніх царських офіцерів, змушених служити у більшовицькому війську.У період витіснення з України українських військових формувань радянські війська одночасно завдали поразки і білогвардійським військовим формуванням, 7 листопада 1920 р. розпочався наступ Червоної Армії проти військ Врангеля. Разом із радянськими частинами в наступі брали участь загони Махна, який уклав договір з командуючим фронтом М. Фрунзе щодо спільних дій проти Врангеля. До 17 листопада Червона Армія зайняла Крим. Таким чином, більшовики добились перемоги у боротьбі за Україну.
Зважаючи на гіркий досвід поразок у 1919 р., Російська компартія змінила тактику національної політики в Україні. Утворення 21 грудня 1919 р. третього Українського радянського уряду супроводжувала патріотична риторика, орієнтація на визнання української мови і культури.
Крім більшовиків, на території Радянської України діяла ще створена в січні 1920 р. із лівого крила українських соціал-демократів та есерів Українська комуністична партія - боротьбисти, її лідерами були В. М. Блакитний, Г. В. Михайличенко, А. П. Любченко, А. Я. !Думський. Основним питанням, яке роз’єднувало їх з політикою більшовиків, було ставлення до суверенітету України. Боротьбисти прагнули до створення незалежної Української Радянської Республіки.
За вимогою Леніна, Українська комуністична партія була розпущена, близько третини її членів влилися у партію більшовиків. А. Я. !!Думський увійшов до складу Центрального Комітету КПУ.
У галузі економіки здійснювався курс “вое нного комунізму", була націоналізована вся промисловість. Наприкінці січня 1920 р. Рад- нарком РСФРР утворив Українську трудову армію для відбудови народного господарства і в першу чергу шахт Донбасу. Одночасно утворювалась Українська Рада трудової армії. Була запроваджена мілітаризація праці, найважливіші підприємства об’єднувались в “ударні групи”, яким надавались пільгові умови роботи. Великого поширення набули різного роду суботники, недільники, “штурми” та “аврали”. Ліквідувалась торгівля та вводився прямий продуктообмін між містом і селом. На селі хоч і було припинено форсування колективізації, проте політика продрозкладки, конфіскацій продовжувалась. Більшовики шукали підтримки своїм діям серед селянства. З цією метою були створені комітети незаможних селян (комнезами), які допомагали при конфіскації хліба у заможних селян. (?) ЗАПИТАННЯ ДЛЯ САМОПЕРЕВІРКИ
1- Які були плани Польщі щодо України?
2. У чому полягає основний зміст Варшавської угоди?
3. Підсумуйте наслідки українського національного руху в 1920 р. 4- Охарактеризуйте політику партії більшовиків в Україні у 1920р.