СОЦІАЛЬНО-ПОЛІТИЧНИЙ ТА ЕКОНОМІЧНИЙ РОЗВИТОК УКРАЇНСЬКИХ ЗЕМЕЛЬ НАПЕРЕДОДНІ ПЕРШОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ

З’ясовуючи це питання, необхідно перш за все розглянути той політичний режим, який був встановлений у країні після приду­шення революції 1905-1907 рр. Запроваджувався надзвичайний стан і сувора заборона на демонстрації та мітинги.

Посилені були репресії проти українства. Викладання українсь­кою мовою в будь-яких освітніх закладах суворо заборонялося. Були розпущені українські клуби та більшість “Просвіт”, ліквідо­вані майже всі основні українські періодичні видання.

Водночас посилилась роль шовіністичних чорносотенних органі­зацій, таких як “Клуб русских националистов”, що був заснований у Києві 1908 р. Шовіністи переслідували єврейський, український національні рухи, котрі, на їхню думку, “підривали основи Російсь­кої держави”. Чорносотенці користувалися широкою підтримкою царської влади. Яскравим свідченням цього стала так звана “спра­ва Бейліса” - судовий процес, організований у Києві в 1913 р. над євреєм Бейлісом, котрий звинувачувався у вбивстві хлопчика з ритуальною метою. Вже під час слідства в чорносотенній пресі була розгорнута шалена антисемітська кампанія. Царська влада в особі міністра юстиції Щегловитова та міністра внутрішніх справ Мак­лакова прагнула провести процес на догоду шовіністичним силам. Однак активний опір демократичної громадськості, виступи про­гресивних письменників, таких як В.Короленко, змусили суд при­скіпливіше розглянути інспіровану справу, внаслідок чого Бейліса виправдали.

Після поразки революції 1905-1907 рр. частина політичних ді­ячів, що входили до правлячої верхівки, зрозуміла безперспектив­ність політики, яка спиралась тільки на репресії. Зростало усвідом­лення того, що необхідні широкі соціально-економічні реформи. Ініціатором проведення політики реформ став голова ради міністрів П.

Програма реформ Столиніна передбачала піднесення агрокуль­тури сільськогосподарського виробництва, реорганізацію місцево­го самоврядування, запровадження загальної початкової освіти та інші заходи. Здійснити задумане прем’єр вважав можливим не менш ніж за 20 років. Але з самого початку реформи наштовхну­лися на опір як реакційних правих сил, так і ліворадикальних партій. У 1911 р. Столипін загинув в результаті терористичного акту. Його було здійснено під час відвідання прем’єром Київсько­го оперного театру.

Слід підкреслити, що столипінська аграрна реформа в Україні мала вагомі результати. Вони були найкращими порівняно з інши­ми регіонами Російської імперії. Так, на хутори переселилась май­же половина селянських господарств. Це прискорило розвиток товарних відносин у сільському господарстві, а також соціальне розмежування на селі. Швидше пішов процес виокремлення за­можної верхівки.

Активну допомогу селу надавали земства, які будували елева­тори, здійснювали меліорацію та інші допоміжні роботи, займали­ся збутом сільськогосподарс ької продукції. Велике значення мала також допомога збіднілим селянам в організації кустарних про­мислів. Одночасно широкого розмаху набуває кооперативний рух: виникають споживчі товариства, артілі, проводяться з’їзди коопе­раторів, вилається часопис “Наша кооперація”.

Крім того, складовою частиною аграрної реформи було заохочен­ня переселення селян на вільні землі в Сибіру і на Далекому Сході.

Внаслідок проведення аграрної реформи збільшилась кількість селян, які змушені були йти до міста на заводи. Збільшився ринок праці, промисловість забезпечувалась дешевою робочою силою. Починаючи з 1910 р., економіка вступає в смугу економічного зрос­тання. На Україні з 1910-го по 1913 рік видобуток вугілля підви­щується в 1,5 рази, залізної руди - у 2 рази. Ще більше зростає частка України взагальноросійському промисловому виробництві (до 25%).

У визвольному русі після придушення революції настає зане­пад. Більшість політичних партій опиняються в кризовому стані. Розпадається Українська радикально-демократична партія. Один із лідерів “Спілки” М. Меленевський разом із Л. Троцьким у Львові, а потім у Відні у 1909 р. видає газету “Правда”.

“Спілка" припинила своє існування. Частина діячів Українсь­кої соціал-демократичної партії, зокрема С. Петлюра, В. Садовсь- кий, беруть участь у створенні міжпартійного політичного блоку - Товариства українських поступовців (ТУГІ). До Ради, яка стала на чолі товариства і обиралася кожного року, ввійшли відомі діячі українського руху - М. Грушевський, С. Єфремов, В. Винниченко, Є. Чикаленко, І. Шраг, Д. Дорошенко, Л. Старицька-Черняхівсь- ка, П. Стебницький та ін. Найближчими завданнями у своїй діяль­ності ТУ II вважав українізацію освіти, громадських установ, суду і церкви. Політичну лінію товариства проводила газета “Рада". В центрі уваги блоку була діяльність “Просвіт”, Українського нау­кового товариства, що працювало з 1907 р. в Києві. Чільне місце відводилось також відстоюванню українських інтересів у Дер­жавній Думі.

3-я Дума, найбільш реакційна за своїм складом, що діяла з 1908-го по 1912 рік, відхилила внесені рядом депутатів питання про укра­їнську мову навчання в початкових школах, а також про вживання української мови в судах.

5^ms,

відхилила українські пропозиції, хоча, наприклад, дозволено було засновувати школи з національною мовою викладання латишам, естонцям, татарам та деяким іншим народам.

Українське питання привернуло особливу увагу, коли в 1914 р. царський уряд заборонив святкування дня народження Т. Шевчен­ка. У Думі виникла дискусія з цього приводу, і багато депутатів висловили своє обурення забороною. Незважаючи на репресії з боку влади, українське студентство вийшло у березні 1914 р. на маніфестацію під жовто-блакитними стягами. Український націо­нальний рух знову переживав хвилю піднесення, але початок пер­шої світової війни перервав цей процес.

ЗАПИТАННЯ ДЛЯ САМОПЕРЕВІРКИ

7. Охарактеризуйте політичний режим, який був встановлений в Україні після поразки революції 1905-1907 рр.

2. З якою.метою проводилась столипінська аграрна реформа?

3. Які особливості мала ця реформа в Україні?

4. Якою була роль Товариства українських поступовців у національ­ному Русі?