Соціально-економічне та політичне становище в незалежній Україні

Як відомо, у часи CPCP промисловість України орієнтува­лась на військово-промисловий комплекс (80 %), а не на потре­би людини. Крім того, базові галузі (вугледобувна, металургія) давно вже не діставали належних інвестицій і почали занепа­дати ще в часи CPCP.

Все це знизило надходження коштів до бюджету. Дефіцит став покриватися паперовими грішми — розпочалась інфляція, яка переросла у гіперінфляцію. За весь час інфляції гроші зне­цінились у 100 тис. разів (Згадаймо, що згодом обмінки дава­ли за 100 тис. крб. 1 гривню, яка умовно дорівнювала 1 крб.). Розпочалася “тінізація” економіки. В цілому економіка Украї­ни на початок 1993 року була відкинута на 20—ЗО років назад.

Різко загострилися соціальні проблеми. У червні — липні 1993 р. вибухнув великий страйк шахтарів Донбасу, які вису­вали поряд з економічними і політичні вимоги: недовіра Bep- ховній Раді, президентові, місцевим радам, вступ до економіч­ного союзу СНД тощо. Стара номенклатурно-компартійна вер­хівка не могла та й не хотіла змін — вона опинилась знову при владі, і це її вдовольняло. Дії президента були невпевненими й нерішучими. І це принесло Українській державі величезні збит­ки і призвело до вибуху величезної гіперінфляції 1994 р. Ук­раїна стояла на межі загибелі своєї державності. Народ втратив довіру до влади.

Такі обставини схвилювали “партію влади”, було прийняте рішення розпочати підготовку до дострокових виборів парла­менту і президента України.

Вибори відбулися в березні 1994 р. У новому складі Верхов­ної Ради більшість виявилась у руках комуністів. Вибори при­несли зміну президентів: замість Леоніда Кравчука новим пре­зидентом України став Леонід Кучма.

“Епоха Леонідів” продовжувалась. Тривала й нестабільна ситуація в Україні. Комуністична фракція домагалась у Вер­ховній Раді відмінити рішення про заборону діяльності Ком­партії України. У відповідь на провал цієї вимоги при голосу­ванні вони перейшли в опозицію до президента. Опозицію підтримали і соціалісти. Вони блокували прийняття важливих економічних реформ. І все ж ці реформи потроху розпочина­лися.

Розпочиналися вони з лібералізації цін та валютного курсу, із встановлення економічних зв’язків із Росією. Це мало вели­ке значення, бо товарообіг із цією країною 1996 року становив 17 млрд дол., а приміром, з Німеччиною, яка посідала друге місце в зовнішній торгівлі України — цей обіг становив 1,4 млрд дол. Україна збільшує своє виробництво, експорт її товарів та послуг у Східній Європі зріс на 20,8 %, зарплата та­кож зросла.

Проте економічну кризу подолати не вдалося. Часта зміна урядів, зростання безробіття гальмувало реформи. Про це свідчать низькі темпи розвитку найбільш прибуткових малих підприємств: 1997 року їх в Україні було 150 тис., а в Польщі 2 млн. У нас вони забезпечували 5 відсотків зайнятості насе­лення, а в Росії — 20, у Західній Європі — 60-85 відсотків.

У сільському господарстві реформи також не йшли. 1992 року законом було визнано, що можуть існувати три форми власності на землю: державна, колективна і приватна, причо­му, всі вони рівноправні. Отже, це було перше законодавче спростування комуністичного догмату, що всю землю потрібно націоналізувати і перетворити в суспільну власність. Проте пи­тання про колективну власність було не з’ясованим: такої фор­ми власності ніде, окрім CPCP, людство не мало. Термін “ко­лективна власність”, як і “суспільна власність”, прийшов у наші часи з міфічної концепції утопічного соціалізму.

У березні 1992 р. Верховна Рада приймає дві протилежні постанови — “Про прискорення земельної реформи та привати­зацію землі” і закон “Про колективне сільськогосподарське підприємство”, який на противагу першій постанові про не­обхідність приватизації, твердив про необхідність збереження попереднього становища. Колгоспи і радгоспи не перетворюва­лись в асоціації чи в господарські товариства, паювання відбу­валось повільно.

Обсяг виробництва в сільському господарстві за останні роки зменшувався. За 1990-1995 рр. ціни на товари для сільського господарства зросли у 202 тис. разів, а на сільгосппродукцію — у 34 тис. разів. Порушення цінового паритету призвело до зне­кровлення сільськогосподарських підприємств. У 1996 р. обсяг сільськогосподарської продукції скоротився на 8, 8 відсотка.

Життя вимагало негайного реформування аграрного сектору. Протягом 1996 р. було здійснено перший етап земельної рефор­ми — роздержавлення землі і передача її юридичним особам. Почався другий етап реформи — формування власника землі. 1996 року приватникам належало 16 відсотків землі, які дава­ли 50 відсотків валової продукції у рослинництві і 56 відсот­ків — у тваринництві.

Наступне завдання в аграрному секторі полягало в остаточ­ному роздержавленні землі і подоланні монополізму держави на володіння нею. Постала найболючіша проблема села — фінан­сування аграрних перетворень.