Прийняття нової Конституції України

Факт існування в державі Конституції є свідченням суверен­ності цієї держави. А вже вона створює юридичні засади не лише для прийняття законів та будь-яких нормативних актів, вона формує й утверджує загальні засади політичного й еконо­мічного життя, визначає принципи державного будівництва.

Чинна в Україні Конституція 1978 року в 90-х роках зазна­ла багатьох поправок — їх нараховувалося понад 200. І все ж прийняття нових законів у державно-розбудовчому процесі гальмувалося Конституцією, часом прийняті закони суперечи­ли їй. Тож іще в жовтні 1990 р. Верховна Рада під тиском опо­зиційних сил прийняла рішення привести чинну Конституцію у відповідність до Декларації про державний суверенітет Украї­ни. А в червні 1991 р. Верховною Радою було створено Консти­туційну комісію на чолі з Леонідом Кравчуком, який тоді очо­лював український парламент, і було затверджено концепцію нової Конституції. Навесні 1992 року проект її обговорювався здебільшого на сесіях районних та обласних рад депутатів тру­дящих. Він зазнав різкої критики і не був схвалений Верхов­ною Радою.

На основі альтернативних проектів, які висунули деякі правники і політичні партії, цей проект був доопрацьований і оприлюднений влітку 1993 року. Але одразу ж почалися супе­речки навколо питання, хто має приймати цей державний до­кумент — Верховна Рада чи спеціально скликана Конституцій­на асамблея, на чому наполягала низка демократичних партій.

Так само не було до кінця проведено обрання Конституцій­ного Суду. Суперечки між виконавчою та законодавчою влада­ми поглибились. Щоправда, Конституційний договір від 8 черв­ня 1995 року частково зняв напругу. Коли був підготовлений новий конституційний проект, ситуація знову загострилася. Так, приміром, фракція комуністів наполягала на збереженні старої назви УРСР, попередньої системи управління, вважала за необхідне повернутися до складу CPCP.

Нарешті почалося обговорення у Верховній Раді. 27 червня 1996 року воно тривало цілий день, за жорсткого протистояння лівих сил. Дискусії і перепалки перейшли в нічне засідання. Великий, чи, може й вирішальний, вплив справила промова президента Леоніда Кучми, яку він виголосив вранці 28 червня перед членами Верховної Ради, погрожуючи розпустити її, ко­ли не буде схвалено конституційний проект.

Дебати “конституційної ночі” завершилися перемогою. За Конституцією наша Українська держава визначалась як неза­лежна, демократична, правова, соціальна держава — водночас як світська й унітарна. Україна є республікою з президентсько- парламентською формою управління. Наша держава є націо­нальною за походженням, вона створена на основі волевиявлен­ня всієї української нації і всього українського народу. Тому державною мовою в ній є українська мова, яка утверджувала­ся 10 статтею Конституції як мова державна. Конституція за­кріпила також національно-історичну державну атрибутику України (герб, прапор, гімн). Визначалося, що основою держав­ної влади є народ, який проводить свою волю і безпосередньо діє через органи влади. Підкреслювалося, що народ має право будь-кому чинити опір, якщо хтось захоче ліквідувати Украї­нську незалежну державу чи її конституційний лад.

Пріоритетними напрямками в державі визначалися права і свободи людини, гарантування їхньої сутності. Конституція закріплювала демократичні засади, визначені міжнародними пактами.

Вперше Конституція України визначала:

1) права і свободи громадянина не можуть бути скасовані;

2) громадянин України не може бути висланий за межі своєї держави чи виданий іноземним властям;

3) громадянинові України гарантувалося право вільного пе­ресування, вибір місця проживання;

4) право на недоторканність житла;

5) право таємного листування і телефонних розмов;

6) право на свободу думки і слова, поглядів і переконань.

Конституція України визначала соборність території усіх її земель в існуючих кордонах; захист її суверенітету здійснюєть­ся Збройними силами України; проголошувалося також забез­печення її економічної та інформаційної безпеки. В основному законі знайшло місце закріплення плюралізму в галузі еконо­мічних відносин, у політичній та ідеологічній сфері. Конститу­цією заборонялася будь-яка цензура.

Політичний плюралізм передбачав існування багатопартій­ності, свободу політичної діяльності, а також багатоманітність ідеології, що, на нашу думку, є помилковою позицією. Адже кожна національна держава тримається на засадах єдиної за­гальнонаціональної ідеології, а багатоманітність різних ідео­логій призводить до розхитування ідейних засад державницько­го будівництва.

Громадяни України мають також політичні права: брати участь в управлінні державою, у виборах, референдумах, бути обраними. Громадяни України мають право на вільні об’єднан­ня в політичні партії та громадські організації, і ніхто не може бути обмежений у цих правах.

Проте Конституцією забороняється утворення політичних партій та організацій, які мають на меті ліквідувати незалеж­ність України чи змінити її конституційний лад насильницьким шляхом (щодо ненасильницьким шляхом — скажімо, агітацією, пропагандою — не говориться нічого), заборона порушувати су­веренітет і територіальну цілісність.

Широкі можливості гарантуються Конституцією в галузі прав на економічну свободу: ніхто не може бути позбавлений права власності; право приватної власності є непорушним.

Соціальні права громадян України — право на працю, на страйк, на відпочинок, на житло, на соціальний захист, на охо­рону здоров’я, медичну допомогу і медичне страхування — та­кож закріплені Конституцією, хоча і не гарантуються нею.

Влада України — за Конституцією — ділиться на три гілки: законодавчу, виконавчу і судову. Найперше місце посідає зако­нодавча влада. Найвищим і єдиним органом влади є Верховна Рада, її завдання полягають: 1) у законодавчій діяльності та 2) у функціях парламентського контролю.

Глава держави — президент. Він — гарант державного суве­ренітету, територіальної цілісності дотримання Конституції, прав і свобод людини. Така посада і з такими повноваженнями фактично є продовженням історичної державницької традиції з епохи княжих часів та козацько-гетьманської республіки, що знайшли своє відображення в першому в Європі конституційно­му проекті Пилипа Орлика.

Вищим виконавчим органом влади є Кабінет Міністрів, мі­ністерства, місцеві органи виконавчої влади та місцеві держав­ні адміністрації.

Судочинство здійснюється судами загальної юрисдикції та Конституційним Судом України.

Таким чином, Конституція 28 червня 1996 р. визначила шлях державного будівництва України як демократичної і правової держави. Вона визначила і головні напрямки у по­літичному формуванні суспільства, які мають підняти сучасну Українську державу на рівень світового демократичного спів­товариства.

У серпні 1996 р. була здійснена грошова реформа. Вона за­провадила у фінансовий обіг грошову одиницю — гривню. Рані­ше в Україні, як і в усьому CPCP, багато століть і десятиліть грошовою одиницею вважався російський рубль. Українські фінансисти відродили давню українську грошову одиницю — гривню, яка виникла ще в перший період державницького іс­нування українського народу — в Київській Русі. У 1918 р. вона на короткий час була відроджена гетьманом Павлом Ско­ропадським, а за радянської влади знищена й замінена рублем.

Введення власної грошової одиниці принесло Україні довго­очікувану фінансову стабільність. Незважаючи на серйозні спро­би зруйнувати цю стабільність, гривня витримала жорстокий іспит і під час останньої фінансової кризи в Росії 1998 р., і в періоди інших міжнародних фінансових потрясінь. Наприкінці 1999 року і після вересня 2000 року, і навесні 2005 р. гривня хитнулася знову, але все ж вона утрималась у межах визначе­них Національним банком України.

Усі ці реформи, проте, не вичерпують необхідності подаль­ших змін. Зокрема в аграрному секторі, в галузі політичного управління тощо. Україна хоч і повільно, але рухається шля­хом реформ і зміцнює свої позиції серед країн Європи.