сот. РОМАН ФРІШ, кмдт 6. гарм. полку. Із днів слави артилерії У. Г. А.

(сторінка до історії 6. гарматнього полку У. Г. А.).

»Битва під Ліщином«.

В половині вересня 1919 р. стояв 6 гарматній п. в районі Бердичева на відпочинку.

Наш полк конечно потребував цієї хвильки спокою.

Ворог, який кидав тоді у бій свої найкращі частини, як київську юнацьку школу, Інтернаціональну бригаду і т. д., був заєдно, ще перед початком піхотної атаки, так розбитий, що вже не ждав на цю атаку тільки завертав панічно, ляка­ючись артилерійського, пекольного вогню.

Та найгірше дався в знаки брак артилерійського мате- ріялу підчас офензиви. Гармата за гарматою ставала непри­датною до бою, а тут артилерійські репераційні варстати, при скорім розвою офензиви, не могли надійти так скоро і не було можности направити зужиті через пальбу дула[******]). Число гар­мат в полку застрашаючо топніло. І коли командант полку дня ЗО. серпня стояв перед Київом і дістав наказ взяти під огонь головну стацію, то він мав до диспозиції тільки дві гірські гарматки...

Тому спочинок коло Бердичева являвся майже конечністю. І так коли репераційні варстати, що були в місті, допрова­джували до порядку ушкоджені дула, то стрільців можна було зодягнути одягами зі складів здобутих на большевиках. Кож­ний стрілець дістав тоді повний, новий однострій, — дві пари біля, шапку, ремені, а також і кінський наряд можна було по­новити.

Та вже 17. вересня ненадійно дістала кмда полку, що сто­яла тоді у Рішківцях, телефонограму з бригади з наказом: «Негайно відмашерувати на стацію Бердичів до заваґоновання«.

■найдивовижнійші чутки з цього приводу. На стації зголосився якийсь старшина з к-ди І. корпусу з приказом, в якім подано — що нашим місцем призначення є стація Піски (остання ста­ція перед Житомиром) і що наша бригада переходить в розпо­рядження Il корпусу.

Наш транспорт складався із трьох залізничих валок (еше­лонів). Вечером рушили ми з місця, а на світанку дня 18. ве­ресня, перша частина вже вигрузилась у Пісках. З нашим приїздом на стацію Піски, кмт. полку і кмт. бригади сот. Головінський поїхали до кмди 11. корпусу в Скоморохах. Ми остали на стації і почули тоді зі сходу нагальну, гарматню стрільбу. Вона довго не тревала, а начальник штабу отаман Льонер пояснив нам ситуацію. Положення було таке: 3 пере­хоплених радійо-депеш виходить, що большевицька 46 піхотна дивізія продираючись з околиць Одеси на північ задумує пе­ребитись із району Сквири через Житомир і Коростень у на­прямі на Мозир.

У цій акції заатакувала вона, обхватом правого крила, на схід від Житомира, розставлені бригади нашого II. корпусу, які під напором противника подалися над річку Тетерев, щоби ухилитись від небезпеки окрилення. Та є тепер загроза, що при дальшому відвороті галицьких частин ворог зможе про­сунутись на Житомир, а втрата цієїв ажної стратегічної точки може мати для нас грізні наслідки.

Отже ситуація була дуже поважна, а гарматня стрілянина, яку чули ми при вигрузці, доносилась із дуже небезпечного місця бою, який продовжувала одна бригада II. корпусу зі сильно напираючим ворогом у районі Луки; якраз 6 бригада повиннаби врятувати положення...

По короткій нараді видано таку диспозицію: 6 бригада, якої вигрузку тількищо покінчено, має окружаючим ударом викинути противника з району Тулин — Ліщин і відперти його на пів. схід, щоби в цей спосіб зробити місце правому кри­лові II. корпусу. Для скріплення цієї акції в одних руках і навя- зання пірваних звязків з поодинокими частинами 2 корпусу, підпорядковується всі боєві відділи, що на тому відтинку, ко­манді 6 бригади.

Провід над тими операціями обіймають сот. Головінський (над 11 курінями піхоти) і сот. Фріш (над 13 гарматними ба- теріями). Команда 6 бригади рішила перепровадити головний удар своїми таки курінями 6-ої бригади.

Ранком 19. вересня вимашерували куріні і батерії 6 бри­гади з Пісків, 12 км. в напрямі на захід, щоби перепровадити угруповання до наступу. Весь натиск повинен був бути спря­мований на півн. схід на Тулин і Ліщин. Про ворога було ві­домо, що він по бою під Луками продовжував свій рух впе­ред у сторону на Левків. Большевики, які примусили нас за­вернути в,'напрямі на Житомир, мабуть налякались того, що приготовлялось на їхньому лівому крилі. Окружаючий рух 10* бригади продовжувався доволі повільно. Одинока дорога, яка провадила через густо загорблений терен, була по боках — горою і прогалинами — так немістина, що випередження чи ви- минення було неможливе. До того ще обози II. корпусу так загородили відступаючим цей одинокий проїзд, що батерії тільки дуже пиняво могли пе:суватись вперед.

Вже по дорозі переконався сотник Фріш, що підчинені йому бригади 11. корпусу, після виданих диспозицій дійшли до ста- новиск і вони мали за завдання здержати намірений перехід «ворога через річку Ґуйву в районі Тулина.

O 10 год. перед пол. угрупувалась піхота нашої бригади до наступу. Куріні 1 і 3 на височинах S. W. перед Ліщином лицем до N. O., 2 курінь як запас бригади позаду. 1-му курі- неві, під командою енергійного поручника Яціва, вдається за­няти позицію на захід від Ліщина. Большевики, які там були, залишили слабку бічну охорону, вивтікали зЛдтам в панічнім страху через Ґуйву до Тулина. З курінь супровожав на право від першого наступ. Та большевицька команда з блискавич­ною притомністю ума видала противні диспозиції: Негайно ви­лучила з маршевої кольони, яка посувалася дорогою на Лев­ків, сильну частину і спрямувала її на захід. Тоді то, по зав­зятім вуличнім бою, мусіли наші знову завернути до Ліщина, де закріпились на східній височині.

На жаль, у цілій тій акції артилерія зі згаданих вже при­чин, не могла займити становищ; так що я безрадно при­глядався, як в Ліщині щораз то сильнійші ворожі розстрільні підсилювали заєдно ворожу лінію.

Наша розстрільна відступала крок за кроком. Я відослав назад коні і казав за всяку ціну підтягнути вперед батерії, рівночасно видав наказ, на власну відвічальність, поскидати в рів усі обозні вози, що забили дорогу. В цю хвилю сотник Головінський кинув вперед останнього чоловіка із штабового поїзду в розстрільну, а навіть ми оба лежали з крісами у роз- стрільній 3, куріня додаючи стрільцям відваги, хоч ми добре знали, що коли артилерія негайно не прийде, то бригаду окру­жать на правому крилі, а тим самим цілий фронт на тім від­тинку буде звинений. Піхота терпіла богато від сильного вогню російських скорострілів і становище ставало чимраз грізнійше. Нараз побачив я на стежці за розстрільною — велику куряву... Це підїзджала у поспішному розгоні 1 гавбічна батерія поруч­ника Ванчура. Я стараюсь пояснити йому ситуацію...

Та нема часу на довгі пояснення! Пор Ванчур, наставивши гармати таки на дорозі відчинив вогонь. Завищали перші екра- зитні стрільна, пущені на Ліщин. Але і ворог держав свою ар­тилерію на поготівлі. Завязалась горяча перестрілка. Москалі доцілювали прегарно. І. батерія переживала тоді дійсно важку хвилину. Майже на незакритому становищу і на не огра­ниченій просторони переслідував її град ворожих шрапнелів. Та як хоробро держались наші гарматники!

Наче на вправах падали виразисті і рішучі слова приказів, які негайно проводила в діло із геройським спокоєм та пре- цизією гарматня обслуга під доглядом хор. Копистянського. Навіть в ряди годи падало жартівливе любе слово, що викли­кувало і усміх...

А тим часом большевики підтягали все то нові підмоги. Наша піхота таяла щораз більше. Ворог усадовився вже може на якому сотному метрі від нашої розстрільної, що починала подаватися взад.

Вже наближувалась грізна хвиля пролому...

Аж ось густа хмара куряви звістила другу батерію: Була це кінна батерія мойого полку, одинока здається кінна бате- рія в нашій армії. Командантом її був один з найзавзятійших старшин-вояків пор. Яросевич[††††††]). Тепер не було ні хвильки до страчення.

Тут скоро прийшлося ділати.

Чвалом помчав я на зустріч пор. Яросевича, щоби особи­сто запровадити його на означене становище.

Була це дика погоня через каміння та яруги; у найбіль­шому розгоні плигали гармати поперек, через поля, а на них, майже лежачи на плечах, їхала обслуга. Коли ми примчали на поле битви — піднялися якраз перші большевицькі піхотні роз- стрільні до атаки...

Тепер тільки якесь очайдушне, розпучливе діло могло спа­сти наше положення.

Я і пор. Яросевич, глянувши собі в очі, впали рівночасно на одну ідею: Мусимо станути перед відступаючою піхо­тою, щоби в цей спосіб створити ніби живий мур між нашою піхотою і большевиками...Тільки така очайдушність, повна чор тівської відваги, може піднести духа у застрашеної піхоти і дати їй нову моральну силу до оборони.

Я показав шаблею напрям. Пор. Яросевич засалютувавши обернувся на сідлі і крикнув до своїх гарматників:

— Хлопці вперед!.. Тримайтесь добре... — Вмить, опинилися ми у перерві нашої розстрільної і вгнались кількасот метрів перед власну розстрільну. Зараз по тім гукнула перша сальва проти червоних. Нечайна поява нашої батерії у чортівському розгоні на дорозі, наступ цілої маси їздців з гарматами, за­критих непроглядною курявою — заскочив так ненадійно боль­шевиків, що вони у першій хвилині, стративши голову, не могли взяти нашої батерії під огонь. А коли перші стрільна попали в їхні ряди, заволодів ними панічний страх. Вони у дикій без­тямі втікали взад, переслідувані нашою піхотою, яка вспіла вже зібратись до купи. Вона тепер знову займила Ліщин, взяла Тулин і переслідувала утікаючого ворога аж до Лев- кова; при тому захопила богато полонених та всякої добичі, Так то закінчився цей день 19. вересня повен успіху для нас, а рішаючий зворот у вже напів програній битві під Ліщином спричинив тільки 6 гарматній полк, який вславився тоді, невимовним для всякої похвали, подиву гідним і достой­ним подвигом усіх старшин та стрільців.

На спомин Товаришам збруї, моїм бравим гарматникам, присвячую оцих кільки стрічок.