Слов’яни

* І тис н е на історичну арену стрімко виходять ^γ⅛∣. слов’яни — одна з основних плок давньоєвро- пейського населення Про їх походження і місце початкового проживання є кілька версій Пер­ша з них — дунайська — була висловлена ще Нестором-літописцем у середньовічні часи Друга пов язує перший етап існування цього населення з вісло-одерським межиріччям За третьою, старо­давні слов’яни мешкали на території між Дніпром і Віслою А за четвертою — між Дніпром і Одером

Та ймовірніше, на думку В Барана, контури пра­слов’янського масиву з часів виділення його, принаймні у II тис до н е, з індоєвропейської спільно­ти і аж до раннього середньовіччя (коли слов’яни були реально зафіксовані в письмових джерелах, а їх існування підтверджено й археологічними ма­теріалами) певного мірою змінювались Протягом II-I тис до н е праслов’яни могли займати різні території, переміщуючись, водночас не займаючи весь репон у цілому Але хоч нині ще не можна ос­таточно виділити їх старожитності в культурах бронзового й ранньозалізного періодів, дедалі чіткіше вимальовується картина входження до цього віднос­но раннього процесу населення поліської та лісостепової зон Правобережжя Дніпра Почи­наючи з раннього середньовіччя, ареал слов’янсько­го розселення інтенсивно збільшується, а цей етнос займає чільне місце серед інших утворень цього часу

Уже в трипільський період Україна набуває пев­них ознак, що й донині лишаються притаманними етнографічній культурі українського народу Від трипільських і до наших часів протягом 5 тисяч років існує в Україні хліборобство, й хлібороб плекає волів і мережить ярмо Так само сивий дим здіймається вго­ру над хатами, обмазаними глиною 3 часів Трипілля і досі жінка підмазує глиною долівку, розписує фар­бами хату й піч І так само при вході в хату висить зображення вічного дерева в теперішній деформації квітка у вазоні, мотив вишиванок, що проростає ипілля, коли його позначали малюнком на пря­сельцях

Сучасні українці є однією з гілок історичного слов’янства Вперше про слов’ян — венедів (чи ве­нетів) згадують римські автори I-II стне Пліній Старший, Тацит, Птолемей, а з середини І тис (точніше, з VI ст )_u про них ширше говорять візантійські історики Иордан, Прокопій Ке^арійсь- кий, Іоанн Ефеський та ін Зокрема, Иордан ПОВІДОМЛЯЄ, що вони походять від одного кореня 1 відомі під трьома назвами венетів, антів і склавінів Тобто на рубежі нашої ери слов’яни сформувались як самостійна етнічна спільнота, що співіснувала в Європі з германцями, фракійцями, сарматами, балтами, уг- рофінами

Найдавніші знайдені арехеолопчні матеріали на­лежать до зарубинецької культури Ця спільнота проживала на берегах Середнього Дніпра, Прип’яті і Десни на рубежі IIl-II ст до н е — І ст н е Ii поя­ву не можна вивести лише з якоїсь однієї попередньої культури Il-I тис до н е В етногенетичних процесах брали активну участь також носії східних груп так зва­ної пшеворської культури, старожитності якої збереглися на західноукраїнських теренах та в Польщі Тож далі часом йдуть пізньозарубинецькі пам’ятки та київська культура

Безпосереднє відношення до формування східно- іо слов’янства мало населення північного ареалу поширення черняхівської культури — явища з провінційно римськими впливами, які ніби вуаллю прикривали етнокультурну багатоликість Південно- Східної та Центральної Європи Матеріальні знахідки свідчать, що крім ранніх слов ян до черняхівської спільноти входили ще скіфо-сарматські, фракійські та і ерманські угруповання Перші з них в ті часи ще не мали якоїсь окремої культури, а були включені, як і шип етнічні групи, до загальної культурної моделі, і твореної під впливом римської цивілізації Слов’яни, очевидно, були залежні і політично, особливо ПІСЛЯ приходу у Північне Причорномор’я готів і створен­ня ними військово-політичного союзу

Основною силою, яка протистояла готам, були ан- I и — слов’янське населення, що входило до складу дшпро-дністровської групи черняхівської культури Слов'яни зазнали поразки, але лише на деякий час І Іроцеси їх консолідації й самоутвердження тривали, що сприяло утворенню в майбутньому могутніх війсь­ково-політичних союзів Вони зайняли місце готського об'єднання у Південно-Східній Європі

Ці події, що датуються кінцем IV-V ст, можна вважати початком виникнення нової етнокультури і < оціально-економічної спільності, в якій провідне ми це зайняли слов’яни Про це свідчать пам’ятки V, а можливо, й кінця IV ст, знайдені на межі лісосте­пової та поліської зон Східної Європи Тут ^вроджувалися ранньосередньовічні східнослов янські иумігури і звідси в часи Великого переселення народів у tc∣>∣ дині І тис не — почалося розселення I Mill NH 11.1 північний схід, південь і південний захід

Другі половина І тис — це час, коли загально- слов янська спільнота розпадається на три гілки східну, західну та південну В нових умовах старі на­зви (венеди, анти) в процесі розселення поступово зникають, а їх місце займають нові найменування

Племена полян у минувшину заселяли сучасні Київщину і Канівщину, древлян — Східну Волинь, сіверян — Дніпровське Лівобережжя Крім них, на теренах України проживали уличі (Південне Подніпров’я і Побужжя), хорвати (Прикарпаття та Закарпаття), а також волиняни, або, як їх ще нази­вали, бужани (Західна Волинь) В археологічних старожитностях існування східнослов’янських племен другої половини І тис н е фіксується пам'ятками корчакської, пеньківської та колочинської культур, пізніше — лука-райковецької та волинцевсько- роменської, носії яких уже доживають до часів фор­мування Київської Русі

Починаючи з VI ст, коли слов’янські племена ак­тивно заявляють про свої права на кордонах імперії, на них усе більше звертають увагу візантійські авто­ри Ось як описує їх життя Прокопій Кесарійський „Племена ці, склавінів і антів, не управляються однією людиною, але здавна живуть у народовладді, і тому у них вигідні і невигідні справи завжди ведуть­ся спільно Вони вважають, що один із богів — творець блискавок — єдиний володар всього, і йо­му приносять в жертву биків і всяких жертовних тварин Долі ж вони не знають і взагалі не визнають, що вона має якесь значення Та коли смерть уже в них у ногах, охоплені вони хворобою або виступають на війну, то дають обіт якщо уникнуть її, зараз же при­несуть богу жертву за своє життя, а уникнувши (смерті), жертвують, що пообіцяли, й думають, що цією жертвою купили собі спасіння Також шану­ють вони і ріки, і німф, і деякі інші божества й приносять жертви також їм усім, і при цих жертвах чинять ворожіння А живуть вони в жалюгідних хатинах, розміщених далеко одна від одної, і кож­ний змінює, наскільки це можливо часто, місто про­живання

Вступаючи в битву, більшість йде на воропв піши­ми, маючи невеликі щити і списи в руках Панцира ж ніколи на себе не одягають, деякі не мають (на собі) ні хітона, ні (грубого) плаща, тільки штани Є в тих і других єдина мова, повністю варварська Та 1 зовнішністю вони один від одного нічим не відрізня­ються Всі вони 1 високі, і дуже сильні, тілом же та волоссям не дуже СВІТЛІ і не руді, зовсім не схиляють­ся і до чорноти, але всі вони трохи червонуваті Спосіб життя (їх) грубий і невибагливий, як і в массагетів (ко­човиків) А втім, вони менше всього підступні і каверзні, але й у простоті (своїй) вони зберігають гунський норов Та й ім’я за старих часів у склавінів і антів було одне“

Звичайно, життя слов’ян було відмінним від візантійського, яке наслідувало античні традиції Та й їх характеристика істориком у деяких місцях не позбавлена суб’єктивізму

В слов’янському господарстві переважало земле­робство, передусім підсічне (поліська зона), встановлювалось орне (лісостеп) Наприкінці цього тисячоліття перелогова система землекористування, мабуть, почала витіснятися двопіллям Серед злаків культивувалися жито, ячмінь, а трохи пізніше і пше­ниця Розвивалось скотарство, насамперед вирощування великої рогатої худоби і свиней

Поступово удосконалювались ремесла Метало­обробкою — виготовленням знарядь праці із заліза або прикрас із кольорових металів — займались уже майстри-професіонали Водночас гончарство, ткац­тво, вичинення шкур, обробка каменю і дерева за умов натурального способу життя здебільшого зали­шалися у родинних межах Підтвердженням цього були ліпний посуд більшості слов’янських культур і гончарні вироби провінційних римських майстерень, які в після черняхівський час вийшли з ужитку, IX замінили місцеві вироби Обмін мав натуральний ха­рактер, крім території черняхівської культури, де в різноетнічному середовищі часто використовувались римські срібні денарп

Економічною основою східнослов’янського суспільства була родова власність на землю, а кож­на група населення входила до складу племені Водночас життя на окремих поселеннях уже ор­ганізовувалось за новими нормами „первісної сусідської общини” В ній парна сім’я ще не була економічно незалежною, а господарськими осередка­ми були групи родичів із спільною власністю — так звані осередки відокремленої власності (на відміну від більш ранніх часів, коли всією власністю розпоряд­жався рід) Мала сім’я найближчих родичів (батьки і діти) стала відігравати провідну роль уже за часів державотворення, хоча протягом другої половини І тис н е фіксується тенденція розвитку процесу са­ме у цьому напрямі

Поступовий і неухильний розвиток східних слов ян на шляху до цивілізації зумовлював розклад первісних відносин Як і в інших народів, початок непримирен­них суперечностей із традиціями первіснообщинного ладу був пов’язаний з появою рабства — експлуатації людини людиною Прокопій Кесарійський з цього приводу повідомляє „Склавши завжди вбивали всіх, хто (їм) зустрічався Але тепер, починаючи з цього моменту, і вони, і ті, з іншого загону, начебто сп’янівши від потоків крові, вирішили взяти в полон деяких 13 тих, хто потрапив їм до рук, і тому всі вони поверта­лись додому, женучи з собою тисячі полонених”

На першому етапі рабство у слов’ян було тимча­совим — через певний час полонені за викуп могли повернутися додому або ж залишитись уже на стано­вищі вільних і брати участь у всіх справах колективу Таке ставлення переможців до переможених зумов­лювалося натуральним господарством і низьким рівнем виробничих відносин Праця залежних да­вала ще мало економічної вигоди Але це були вже нові відносини, зовсім не характерні для стосунків між лю­дом класичного родового устрою

Воєнні походи у слов’ян, як 1 в інших народів ЯКІ перебували на етапі розкладу первіснообщинних відносин, попервах були справою добровільною, в них брали участь усі бажаючі Пізніше починає виділятися дружина, для якої війна стає професійним заняттям У третій чверті І тис н е формуються й союзи племен, в ареалах яких зосереджуються центри інститутів влади цих союзів Крім політико- адміністративних функцій такі пункти виконували ролі культових центрів, що й сприяло швидкій появі також і торговельно-ремісничої функції Часті су­тички з сусідами змушували дбати й про створення укріплених поселень

Досить швидко серед градів почав виділятися Київ (крім нього існували й інші — Зимно на Волині, Пастирське на Черкащині, Чернігів у Подесе- HHi, Битиця на Пслі) Цьому сприяли, як зазначає П Толочко, його мікрогеографічне положення (кон­троль за багатьма притоками Дніпра — основними торговельними артеріями середньовіччя), вигідне то­пографічне розташування (наявність природних рубежів) на кордоні кількох союзів племен Контак­тування культурних елементів, перейняття передо­вих досягнень слов’янських племен з самого заро­дження забезпечили Києву високий рівень соціаль­но-економічного розвитку Ранній Київ, ставши політичним центром Полянського союзу, зростав і розвивався за рахунок притоку населення з різних східнослов’янських племен, і вже на ті часи мав міжплемінний характер

У межах союзів племен між їх окремими складо­вими частинами налагоджувалися тісніші зв’язки, переборювалася вузькоплемінна відокремленість Це засвідчується й пам’ятками матеріальної кульгури — вони нівелюються, втрачають суто територіальні особливості Слов’янське суспільство переходило

до нових відносин, за яких більшість населення відсто- [иінювалася від управління й розподілу В утвореннях такого типу, що раніше називались „військовою де­мократією", а тепер дедалі частіше — „вождизмом" (atx> „чіфдом"), вже існувала нерівність, але ще не бу­ло легалізованого апарату примусу Характерною рисою цього рівня суспільної організації була куму­ляція світської та духовної влади Продовжувався й процес консолідації східнослов’янських угруповань у „< уперсоюзи" племен Зокрема, на території Серед­ньою Подніпров’я закладались основи Руської землі у вузькому значенні цього поняття — території Київщини, Чернігівщини та Переяславщини

Давні слов’яни досягли й відносно високого рівня розвитку в ідеологічній сфері 3 письмових джерел відомо, що у них були культові споруди — храми, ка­пища і требища кількох типів (стовповидні будівлі ПІД дахом, відкриті й закриті храми) Одне з святилищ (>уло відкрите на Старокиївській горі В Хвойкою Воно являло собою неправильний кам’яний прямокут­ник із заокругленими кутами та чотирма виступами І Іоряд знаходився жертовник

У таких спорудах або ж просто неба стояли язич­ницькі божества з дерева чи каменю Кілька їх виявлено в Подністров’ї Найвідомішим серед них є іак званий Збруцький ідол — Род Зображення бо­жества являло собою високий чотиригранний стовп, на кожній з сторін якого в три яруси нанесені зобра­ження Очевидно, ці три яруси символізують поширений у давнину поділ Всесвіту на небо — світ богів, землю, населену людьми, та підземний світ, де перебувають ті, хто тримає на собі землю Такий і ричленний поділ світу дістав назву теорії світового дерева Крім антропоморфних божеств слов’яни вша­новували звірів, дерева, каміння тощо

Дохристиянські вірування давніх слов ’ян знайш­ли відображення і в деталях поховального обряду та в і амому способі його здійснення — кремації Мож­на припускати тільки один напрямок переміщення померлого в просторі — разом з димом поховально­го вогнища (що споруджувалось у вигляді будинку) вгору — на небо Знатного покійного супроводжу­вали різні речі, зброя, іноді кінь чи наложниця Прості общинники (яких було переважна більшість) потра­пляли на нове місце перебування часто лише з ліпним горщиком, а то й навіть без нього Але над кожним померлим (крім населення найпівденніших спільно­стей) насипався курган У східних слов’ян, як і в інших індоєвропейців, вірогідно, панувала циклічна структура часу, коли все йде по заздалегідь, раз і назавжди установленому колу Тому кожна людина, в якийсь момент перебуваючи в одному з „світів", че­рез певний час могла переміститись в інший — один з трьох вищеназваних

Слов янська зрубна напівземлянка Схематична реконструкція

Отже, в стародавню добу Україну населяло роз­маїття народів і племен, що мешкали на теренах ще 1 млн років тому Всі вони залишили свій слід в істо­рії населення країни, маючи в давнину власні самоназ­ви та свої (довші чи коротші) історії Скіфи та сарма- ти, греки і кельти, фракійці, германці та балти, а та­кож раніші народи — всі вони на різних етапах впли­вали на культурні традиції місцевого населення, на певний час або ж назавжди, стаючи його частинами

Починаючи з епохи бронзи, особливо в лісосте­повій та поліській зонах Дніпровського Право­бережжя, зароджується праслов’янський етнічний масив, що з часом посів провідне місце на українських землях Основою такої моделі історичного розвитку є автохтонна теорія M Грушевського Вона, правда, доповнена і модифікована у зв’язку з новими (особ­ливо археологічними) матеріалами, накопиченими майже за 100 років від часу її створення

Говорячи ж про проблему етнічних українців, її не потрібно „опускати" в глибину тисячоліть, удревню- вати — там народу, який би іменував себе так, нема Наші предки мали свої самоназви, і всі вони справи­ли свій вплив на формування духовної й матеріальної скарбниці українського народу, котрий вийшов на історичну арену дещо пізніше — вже в середньовічні часи 3 точки зору всесвітньо-історичного процесу це має свої переваги — адже час існування кожного з етносів не перевищує 1200-1500 років, хоч чимало з них загинуло набагато раніше