Населення України в І тис.н.е.

Н а тлі причорноморських степів Криму цього —і часу з’являється Візантія, котра стала спад- «*. Жкоємицею Римської імперії. їй удалося втримати свої позиції в Криму до середини VII ст.н.е.

В V-VI ст. посилився тиск на візантійські во­лодіння варварських племен, що змусило Константинополь посилити свої оборонні споруди. В першу чергу укріплювались старі міські центри. Але

потребували захисту й обширні території передгірсько- го та гірського Криму, де проживали піддані імперії або її союзники-федерати.

Вже в часи правління імператора Юстініана І (527-565 рр.) у південно-західній частині півостро­ва була зведена система так званих довгих стін, які закривали проходи в гірські долини, заселені гото- аланами. Це позбавляло кочовиків можливості напа­дати зненацька. Трохи пізніше поряд із стінами з’являються нові фортеці, де перебували військові гарнізони та в разі небезпеки знаходило притулок мирне населення. Тож, навіть прорвавшись через „довгі стіни”, шанси взяти полон були невеликими. Крім того, на узбережжі піднімається ще один укріплений порт — Сугдея (сучасний Судак).

Поряд з військовим будівництвом візантійська адміністрація проводила широкі акції щодо поши­рення християнської релігії. Формування нової релігійної ідеології таврійського населення відбувало­ся під значним впливом і через культурні зв’язки з Херсонесом — місцем шанування багатьох христи­янських святинь. Будівництво культових споруд на території фортець федератів імперії велося за допо­могою візантійських майстрів. Але хоч у IV ст.н.е.

У VIl ст. до складу Хозарського каганату потра­пляє частина Східного Криму, що змусило Візантію вступити в контакти з новим сильним суперником, їх відносини в різний час коливались від дружніх до військового протистояння. А в VII ст. у результаті масової міграції малоазійських греків через іконо- борські гоніння на землях півострова з’являється велика кількість поселень та монастирів.

Активному впливу хозар у степовій зоні України передували нові хвилі кочовиків, що, перетинаючи Надчорномор’я, рвалися за добиччю за Дунай, до багатих європейських країн. У 70-х рр. IV ст.н.е. тут з’явилися гуни, що прийшли з приуральських степів. З їх добою, вважається, почалася середнь­овічна епоха — було покладено край існуванню рабовласницького ладу у Європі, значно змінилась її етнографічна карта.

Римський історик Амміан Марцелін, який служив у східіюримській армії, так описує гунів: „Одяга-. ніться вони в полотняні сорочки або шкури, харчу­ються сирим м'ясом та корінням../не мають ані по­стійних місць помешкання, ані домашнього, воищща;

*'⅛. • ані законів, ані сталого способу життя, кочують різни­ми місцинами, ніби вічні втікачі, з кибитками, у яких проходить їхнє життя... Ніхто з них не може відповісти на запитання, де його батьківщина... Знай­шовши місцину, рясно вкриту травою, вони роз­міщують свої кибитки колом і харчуються, як звірі; знищивши увесь корм для худоби, вони знову везуть, так би мовити, свої міста, розміщені на возах... Вони знищують все, що трапляється на їхньому шляху. Воюють гуни виключно на конях, здалеку сиплячи на ворогів стріли, і намагаються не братися до рукопаш­ного бою. Озброєні вони мечами, дальнобійним лу­ком та арканом, яким стягують противника з коня”.

Прорвавшись до Центральної Європи, ці кочо­вики після спустошливих набігів створили свою державу в Паннонії.

У другій половині І тис.н.е. зі сходу на захід про­довжували кочувати нові групи номадів — авари, болгари, угри. Два останніх угруповання, перейшов­ши Дунай і поєднавшись з місцевим населенням, дали поштовх до створення сучасних європейських країн — Болгарії й Угорщини. Доля ж аварів (або, як їх ще називали, обрів) була схожою на долю більшості кочовиків. Про це визначна пам’ятка дав­ньоруської історії „Повість временних літ” (далі — „Повість”) засвідчує: „Ці обри воювали проти слов’ян і примучили дулібів (союз племен на Волині), що (теж) були слов’янами, і насильство вони чинили жінкам дулібським: якщо поїхати (треба) було обри- нові, (то) не давав він запрягати ні коня, ні вола, а велів упрягати три або чотири, або п’ять жінок і вез­ти обрина — і так мучили вони дулібів. Були ті обри тілом великі, а умом горді, і потребив їх бог, і помер­ли вони всі, і не зостався ані один обрин. 1 є приказка в Русі й до сьогодні: „Погинули вони, як обри”, бо нема їхнього ні племені, ні потомства”.

Накопичуючи під час військових набігів великі ба­гатства, номади за варварськими звичаями їх і використовували. Про це красномовно промовля­ють „скарби” VII-VIII ст., чимало яких виявлено, зокрема, на Полтавщині та біля Дніпровських порогів (МалаДІерещипина, Нові Санжари, Ілодоси, Воз- нереїГкі тощо). Крім зотлілих кісток, кінського..-■снорядження та зброї до них входили різноманітні коштовні речі. Очевидно, тут були поховальні чи по­минальні комплекси тюркської знаті. Одночасна або близька смерть багатьох кочових зверхників свідчить про великі битви в Подніпров’ї цих часів.

V. Дещо іншою була доля Хозарського каганату —

і:

одного з могутніх об’єднань КІНЦЯ І ТИС H е, вплив яко­го певний час поширювався на території від Кавказу до Дунаю В період своєї могутності Хозарія протис­тояла Арабському халіфату і Візантії, підкорила чимало народів і племен (у тому числі й частину східнослов’янських — полян, сіверян, в’ятичів, ра­димичів) Столицею хозар було місто Іпль на Нижній Волзі, а на землях Дніпровського Лівобережжя їх на­селені пункти, де мешкали й болгари та алани, сягали басейну Сіверського Дінця Саме тут, на Харківщині біля Верхнього Салтова знаходилися значні за розмірами городище, відкрите поселення та могиль­ники, котрі були головним осередком Хозари на прикордонні зі слов’янами

Крім кочівництва, що було привілеєм вищих про­шарків суспільства, хозари займалися землеробством, різноманітними ремеслами, особливо посередниц­твом у міжнародній торгівлі На рівні свого часу була й військова справа, розвитку якої сприяла Візантія, зацікавлена в їх боротьбі зі слов’янами В цілому ж суспільство переступило рубіж докласових відносин Серед низів були поширені язичницькі вірування, верхівка ж на певних етапах приймала іслам, христи­янство та іудаїзм Розвивалися взаємовідносини хозар зі східними слов’янами Проте після походу київського князя Святослава 965 р каганат як дер­жава був приречений на зникнення Його осіле населення влилося як складова частина до різно - етнічних груп Причорномор’я

На північних кордонах сучасної України в І тис н е також кипіло життя Тут північніше басейнів Прип яті та Десни, мешкали балтські племена Вони тісно контактували зі слов янами Останні виявляли вели­ку активність і вже у І тис н е асимілювали значну частину балтів на землях сучасних Pocu та Білорусі

Інша доля чекала германців, які в першій половині І тис н е із скандинавського регіону через територію Польщі вирушили на південь Вони досягли земель Волині та Поділля, де мешкали поряд зі слов’янсь­кими та іншими групами населення Ix рух до берегів Чорного моря не був блискавичним В результаті їх поступової міграції й осідання сформувалася так зва­на держава Германаріха — очевидно, тимчасове об’єднання багатьох різноетнічних угруповань під егідою готів На території Дніпровського Правобе­режжя готи проіснували, зберігаючи етнічну відособленість, близько 200 років Після розгрому Гу­нами германські племена (крім окремих, що ще певний час проживали в Криму і навіть були федератами Візантійської імперії) до кінця IV ст перейшли далі на захід