Рушійні сили, цілі та характер війни. Періодизація подій.

Основною рушійною силою війни було козацтво. Саме воно станови­ло кістяк армії та під час війни перетворилося на політичну еліту.

Активну участь у війні брало і українське селянство, особливо упродовж 1648-1652 рр.

Масового характеру набула участь у війні міщан. Саме їхня під­тримка допомогла повстанцям опанувати найміцніші міста-фортеці. В окремих регіонах, зокрема, на Західному Поділлі, Житомирщині, Га­личині, частині Волині (Луцький повіт) міщани відігравали провідну роль в організації боротьби з поляками.

До повстанців також приєдналася частина української правосла­вної шляхти. Упродовж 1649-1650 рр. відбулося масове “покозачен- ня” шляхти Брацлавщини, Київщини та Чернігівщини. Шляхта повні­стю комплектує полковий писарський штат та штати генеральної вій­ськової канцелярії, тому що ця служба потребувала освіти, знання за­конів, канцелярсько-бюрократичної роботи та дипломатичного етике­ту.

Частина українського православного духовенства підтримала повстанців. Однак верхівка його, незважаючи на урочисту зустріч Б. Хмельницького в Києві взимку 1648 р., проявляла непослідовність і хитання у захисті національних інтересів.

Таким чином, з самого початку у війні брали участь представни­ки усіх соціальних верств населення українських земель. Основною метою українців було звільнення з-під гніту Польщі та побудова вла­сної держави, однак статус її визначався протягом усієї війни.

Ще однією метою війни була ліквідація усіх форм експлуатації, виборення особистої свободи, ліквідація фільварково-панщинної сис­теми господарства та розвиток фермерського типу на засадах дрібної приватної власності на землю.

Основним гаслом війни, яке об’єднувало усіх повстанців було “За православ’я, проти католицизму та унії”, тобто відвоювання прав і привілеїв православної церкви.

Отже війна носила національно-визвольний, релігійний та соці­альний (антифеодальний) характер.

У розвитку війни виділяємо чотири етапи:

Перший етап війни (1648 р.) характеризується найбільшим ро­змахом повстання і виключними успіхами повстанців. На цьому етапі виділяються переможні битви під Жовтими Водами (5-6 травня), Ко­рсунем (15-26 травня) і Пилявцями (21-23 вересня). Б. Хмельницьким розіслані у різні райони козацькі загони, йде руйнування польських і становлення українських інституцій. Водночас розгортається селян­ська війна. Повстанці контролюють Лівобережжя, частину Правобе­режжя, здійснено похід на західноукраїнські землі. Завершується пе­ріод урочистим в’їздом Б. Хмельницького до Києва, де його зустрічає народ та представники духовенства на чолі з митрополитом Косовим й єрусалимським патріархом Паїсієм, представники Молдови, Туре­ччини, Валахії, Семигороддя.

Другий етап (1649-1653 рр.) відзначається боротьбою між воро­гуючими сторонами з переміжним успіхом. На цьому етапі були сфо­рмульовані Б. Хмельницьким основні принципи національної держа­вної ідеї, сутністю якої було створення незалежної соборної держави.

Серед військових подій слід виділити переможну для українців Збаразько-Зборівську кампанію (10 липня-17 серпня 1649 р.), невдалу Берестецьку битву (28 червня-10 липня 1651 р.) і переможну Батозьку (1-2 червня 1652 р.).

Слід виділити укладені на цьому етапі Зборівську (18 серпня 1649 р.) та Білоцерківську (28 вересня 1651 р.) угоди. Згідно з пер­шою під контролем гетьмана опинилися Брацлавське, Київське та Че­рнігівське воєводства, які об’єднувалися в Українську державу зі ста­тусом автономії. Білоцерківська угода, підписана після поразки під Берестечком, зводила нанівець автономію Української держави (ге­тьман контролював тільки Київське воєводство). Тільки після битви під Батогом Українська держава здобуває незалежність, однак невда­ла Жванецька облога (21 жовтня-15 грудня 1653 р.) ставить знову під загрозу її існування.

Третій етап (1654-1655 рр.) ознаменувався війною України про­ти Речі Посполитої в союзі з Московським царством. Цей етап розпо­чинається утворенням у березні 1654 р. конфедеративного союзу з Московським царством і робиться нова спроба домогтися возз’єднання українських земель у межах національної держави. Во­сени 1655 р. було визволено Західний регіон, але через протидію Швеції та агресії Криму Б. Хмельницький змушений був відступити. У політичному розвитку намітилася тенденція щодо утвердження мо­нархічної форми правління в особі спадкового гетьманату.

Четвертий етап (1656-1657 рр.) відзначається погіршенням гео- політичного становища Української держави. Московія, налякана ус­піхами шведського короля Карла Х у Прибалтиці, пішла на зближен­ня з Річчю Посполитою. Виходячи із ситуації, гетьман взяв курс на створення коаліції з Семигородським князівством і Швецією за умови визнання західноукраїнського регіону складовою частиною Українсь­кої держави. Козацькі війська захопили землі Волині, Турово- Пінщини, Берестейщини, а шведи - більшу частину Польщі. Однак невдовзі розпочалися невдачі для коаліції, внаслідок чого вона зазна­ла краху. Це стало останнім потрясінням для хворого Б. Хмельниць­кого і 27 липня 1657 р. він помер. З його смертю, на нашу думку, за­кінчується національно-визвольна війна.

У політичному розвитку подій останнього періоду війни відбу­лася реалізація ідеї спадкоємності гетьманської влади. Корсунська рада (квітень 1657 р.) обрала гетьманом Ю. Хмельницького.

3.