Передумови та причини війни 1648-1654 рр..

Визвольна війна українського народу середини XVII ст. стала однією з найвиз­начніших подій, як у світовій, так і у вітчизняній історії. Саме вона призвела до геополітичних змін на сході Європи.

Події 1648-1657 рр. були цілком закономірним явищем, бо спра­цював комплекс причин, як об’єктивних, так і суб’єктивних. Серед об’єктивних причин виділяються політичні, соціально-економічні та національно-релігійні.

Люблінська унія 1569 р. призвела до входження українських зе­мель (за винятком Закарпаття, Буковини та Чернігово-Сіверщини) до складу Польщі. Остання заявила про те, що відбулося возз’єднання споконвічних польських земель. Таким чином, українці втратили на­дії на отримання державності.

Внаслідок унії відбулася денаціоналізація української еліти (ма­гнатів, шляхти), яка консолідувалася з польською на засадах польсь­кої національної ідеї. Єдиним носієм ідеї відновлення української державності стає козацтво. Саме воно з кінця XVI ст. виступає за по­вернення прав і вільностей українського народу і створює своєрідну державу у Південному регіоні - Запорізьку Січ.

Отже, інтереси політичного розвитку України зіткнулися з інте­ресами Речі Посполитої.

Напередодні війни ускладнюється соціально-економічна ситуа­ція в Речі Посполитій, насамперед, це торкається українських земель.

З оформленням фільваркового господарства зміцнюється феода­льна власність на землю та посилюється закріпачення селянства. Ще донедавна вільних селян Південного і Східного регіонів України змушували відробляти на панщині по три-чотири, а у Східній Гали­чині та на Волині панщина сягала п’ять-шість днів на тиждень. Дода­тково селяни виконували на користь феодалів різноманітні повиннос­ті.

Ситуація ускладнювалася ще тим, що магнати та шляхта здавали свої володіння в оренду. Орендарі, прагнучи повернути з прибутком вкладені гроші у найкоротший термін, нещадно експлуатували селян­ство, виснажуючи землі та не дбаючи про майбутні наслідки.

Невдоволення зростало і в інших верствах українського суспіль­ства. Міщани, що мешкали у приватновласницьких містах, виконува­ли обтяжливі повинності на користь власників міст і сплачували по­датки. У містах з Магдебурзьким правом самоврядування постійно обмежувалося. Зокрема, все частіше війтів не обирали, а призначав польський уряд. Окрім цього, магнати та шляхта успішно конкурува­ли з міщанством у торгівельно-промисловій сфері. Це пояснювалося тим, що польський уряд дарував магнатам і шляхті право на безмитну торгівлю і монополію на виробництво та переробку різної продукції. Таким чином, не витримуючи конкуренції, міщани розорялися.

Погіршується становище і українського козацтва. Запорозьке козацтво не визнавалося владою і було поза законом. Задля попере­дження втеч до Запорізької Січі було збудовано фортецю Кодак.

Незадоволене своїм становищем було реєстрове козацтво. Після придушення повстання 1637-1638 рр. і підписання “Ординації Війсь­ка Запорізького реєстрового” його кількість було скорочено до 6 ти­сяч осіб, всі виключені з реєстру автоматично ставали кріпаками. Та­кож обмежувалося самоврядування, зокрема, скасовувалася вибор­ність старшини, ліквідувався козацький суд. Тепер замість гетьмана було призначено польського комісара, а усі посади козацької старши­ни зайняла польська шляхта. Козакам своєчасно не сплачували зар­платню, відбирали землю, а також їх почала експлуатувати польська адміністрація. Слід також додати, що фермерське козацьке господар­ство вступало в протиріччя з існуючою фільварково-панщинною сис­темою, що також ускладнювало ситуацію.

Об'єктом утисків і експропріації з боку магнатів ставала навіть шляхта, переважна частина якої все ще була православною.

Таким чином, усі верстви були невдоволені існуючим станови­щем і готові до боротьби.

Вибуховість ситуації посилювалася національно-релігійним гні­том. Польський уряд проводив послідовну політику усунення правос­лавних українців від управління. Так, усі посади в українських містах віддавалися полякам або іноземцям, а православним єпископам забо­роняється засідати в Сенаті.

Проводилося насильницьке окатоличення (закривалися правос­лавні церкви, монастирі, відбиралися землі, які передавалися католи­цькій церкві) та ополячення. Православні повинні були сплачувати церковну десятину на користь католицької церкви. Нерідкими були і етнічні чистки, особливо під час загострення національно-визвольної боротьби.

Щодо суб’єктивних причин, то в Речі Посполитій королівська влада була слабкою. Не в змозі власними силами обороняти кордони, король дарував магнатам величезні ділянки землі за умови, що вони самі їх захищатимуть. Магнати ж ставали чинником нестабільності й напруженості. Насильство, анархічні тенденції, слабкість авторитету королівської влади призвели до беззаконня на Україні. Вимоги поль­ської шляхти дедалі зростали, особливо після того, як козацько- селянські повстання, здавалося, зазнали остаточної поразки у 1638 році.

Водночас королівський уряд утратив контроль над козацтвом, яке перетворювалося на впливову військову силу в Україні. В свою чергу козацько-селянські повстання кінця XVI - першої половини XVII ст. сприяли накопиченню досвіду ведення боротьби, зростанню національної самосвідомості, посиленню єдності козаків та селян у боротьбі до переможного кінця.

Важливою передумовою було і розширення впливу на суспільс­тво Запорізької Січі, яка виступала своєрідним зразком державності.

Відтак із посиленням політичного, соціально-економічного та національно-релігійного гніту в українському суспільстві зростала готовність і здатність боротися проти цього.

А поява на історичній арені такої особистості, як Б. Хмельниць­кий, зробила можливим початок козацького повстання, яке переросло у національно-визвольну війну.

Як відомо, спонукальною причиною підняття повстання була особиста кривда, завдана Богдану польським шляхтичем Д. Чаплин- ським. Останній пограбував родинний хутір Хмельницького Суботів, забив до смерті малолітнього сина та захопив дружину. Хмельниць­кий звертався до польського суду, однак правди так і не знайшов. Як наслідок Богдан готує повстання, однак про його наміри дізнаються поляки. Рятуючись від них, Хмельницький із прихильниками у січні 1648 року втікає на Запорозьку Січ. За короткий час він здобуває під­тримку запорожців й обирається гетьманом Війська Запорозького. А у лютому 1648 р. розпочинається національно-визвольна війна.

Отже, в Україні напередодні 1648 р. зав’язався вузол протиріч, які розв’язати польська влада виявилася неспроможною.

2.