РУСЬ. ФОРМУВАННЯ РАННЬОДЕРЖАВНОІ ОРГАНІЗАЦІЇ І ПОХОДЖЕННЯ НАЗВИ
Зміни в соціально-політичній організації східних слов'ян. Наступний етап етнополітичної консолідації східних слов’ян репрезентує рапньодержавпе утворення «Руська земля», що склалося в Середньому Подніпров’ї наприкінці VIIl — початку JX ст.
з центром у Києві14. Його територіальною. отже, й етнографічною основою були землі полян, древлян, сіверян і, можливо, південні райони розселення дреговичів. Ф. Енгельс свого часу зауважував, що на певному етапі політичного розвитку «союз споріднених племен стає всюди необхідністю, а незабаром з’являється необхідність навіть і злиття їх і тим самим злиття окремих територій племен в одну спільну територію всього народу» ,5. Аналіз усього комплексу джерел (писемних і археологічних) показує, що в VIII — IX ст. активно проходив процес феодалізації суспільства. Класово-станова стратифікація Русі, як видно із повідомлень східних авторів, мала такий вигляд: великий князь, світлі князі, всякі князі, великі бояри, бояри, гості-купці, люди, челядь. Аналогічну картину мають і руські літописи. Древляпсь- ке суспільство, згідно з «Повістю временных літ», складалося з простих людей, які обробляли «ниви і землі свої», кращих і нарочитих мужів, князів.Зміни в сфері суспільно-політичного розвитку східних слов’ян VIII—— IX ст. зумовлювалися дальшим прогресом в галузі економіки, збільшенням обсягів додаткового продукту. Особливо зросла продуктивність сільського господарства. Важливі зрушення відбулися в ремеслі. Впросла його технічна оснащеність, визначилася концентрація на окремих поселеннях. Якісно повий етап переживала торгівля, особливо міжнародна.
Походження етноніма «Русь». Ticno пов’язаним з проблемою становлення давньоруської державності і народності є питання походження етноніма «Русь». Спір істориків про те, хто такі були русп і де їх слід локалізувати, зумовлений характером джерел.
У своїй більшості (особливо іноземні) вони містять свідчення недостатньо конкретні, а часом і суперечливі. Вибіркове їх використання спричинилося до народження кількох теорій: про південне і північне походження слова «Русь», компромісну (про південне і північне одночасно), про соціальний зміст терміна, котрий спершу відносився, начебто, тільки до знаті, а не до всіх людей.М. М. Тихомиров, Б. О. Рыбаков, В. В. Мавродіп та багато інших істориків дійшли висновку, що найбільш аргументованою є теорія південного походження назви «Русь» l6. Проте в літературі зустрічаються і спроби вирішити цю проблему якось інакше: історики-нормамісти наполягають на скандінавському, а точніше, шведському походженні слова «Русь», ленінградські дослідники схильні пояснювати його виникнення як результат тісних «слов’яно-фіпо-скаидинавських контактів», шо є своєрідним компромісом з норманською точкою зору ,7.
Оскільки для теми даного дослідження питання це має безпосереднє відношення, варто спинитись на ньому дещо докладніше. Вперше етнонім «рос» або «рус» зустрічається в творі сірійця Захарії Рітора, що жив у VI ст. В географічному нарисі земель і народів, що мешкали па північ від Кавказу, створеному продовжувачем Захарії Рітора, вказується місце- прожнвання «росів» десь поблизу від амазонок,8. Аналіз повідомлень Псевдо-Захарії у співставленпі з археологічними матеріалами, виконаний В. О. Рибаковпм, істориком показує, що географічно область народа «рос» повинна відповідати південно-східній околиці антських племен, де стародавні слов’яни уже в перших століттях н. е. змішувались із сарматами. Найбільше відповідає географічному приуроченню народу «рос» або «рус» ареал культури пальчатих фібул ,9.
У VIlI-IX ст. Русь як країна і народ неодноразово згадується арабськими письменниками, котрі були кращими знавцями історичної географії середньовіччя. Хронологічно найраніша згадка назви «рус» в арабській літературі належить середеньоазіатському вченому IX ст.
ал- Хорезмі. В географічному творі «Книга картини землі», написаному між 838—847 рр., він згадує ріку Друс (Данапрос— Дніпро), яка бере початок з Руської гори (Джабал-Рус) 20. Русів згадує також Ібп-Хордадбех, а в творі «Худуд ал-Алам» невідомого автора IX ст. говориться, що країна русів знаходиться між горою печенігів на сході, рікою Рутою на півдні і слов’янами на заході. Царя їхнього називають хакан русів.Отже, згідно з сірійськими, а пізніше й арабськими джерелами, парод «рос» і його країна знаходились не в далекій Скандінавії і не в Вол- го-Окському межиріччі, а десь у Середньому Подніпров’ї й землях східніше від нього. Для ствердження протилежної думки нерідко використовують свідчення Бертинської хроніки про послів русів 838—839 рр. у Константинополі, які спершу відрекомендувались представниками пароду Рос, а під час допиту їх у столиці Франкського королівства Іпгель- геймі зізналися, що вони свеони (шведи). Але ж це уточнення має зовсім інший зміст. Тотожність варягів і русів, па чому так наполягають сучасні прихильники північного походження останньої, заперечена самими варягами. Вони перебували на службі у хакана і народу Рос, але самі були шведами.
У питанні про походження назви «Русь» спроба надати перевагу традиційній філологічній точці зору, котра зв’язувала його етимологію з фінським «Ruotsi» у значенні «Швеція», не може знайти задовільного історичного обгрунтування. Відомий польський історик X. Ловмянський, якому належить найбільш повне дослідження цього питання, цілком слушно вважає, що лінгвісти (а слідом за ними і деякі історики), які виводили слово «Русь» із «Ruotsi», перевищили межі своїх дослідницьких можливостей. Сам він припускає, що обидві назви могли розвиватись одночасно і незалежно одна від одної21.
Історики, які у вирішенні проблеми походження етноніму «Русь» апелюють до авторитету «Повісті временник літ», для доведення тези північного походження назви постійно цитують одне й те ж її місце: «И быша у пего (Олега.—Авт.) врязи и словени и причин прозвашася Русью» 22.
Але при цьому чомусь забувають відзначити, що дивне перетворення північних зайд у русів відбувається тільки після того, як вопи опинилися у Києві. До того літопис називає їх варягами, чудпю, словенами тощо.Принагідно виникає ще одне питання. Якщо назва «Русь» уже в IX ст. шляхом тісних «слов’япо-фіно-скандинавських контактів могла з’явитись тільки в середовищі цього змішаного населення», то чому Олег проголосив «матерью городам рускпм» не Ладогу чи Новгород, які знаходились у центрі цієї північної конгломеративпої Русі, а Київ, розташований від неї за тисячу кілометрів. І як могло трапитися, що літописці ніде не відобразили назву «Русь» стосовно північно-східного населення? Бонн і пізніше будуть добре відрізняти Русь від варягів і навіть слов’ян.
У 1015 р. Ярослав виступив із Новгорода на Київ з одною тисячею варягів та іншими воїнами. Святополк вийшов йому назустріч «пристрои бещнсла вой, Русь и печенѣгъ» 23. Після утвердження па київському столі уже Ярослав стає господарем руської (читай-кпївської) дружини. Для походу проти Святополка і Болеслава Польського Ярослав «совокупивъ Русь, и варяги, и словѣнѣ» 24.
Переконливі підтвердження південного походження етноніма «Русь», який згодом поширився па всіх східних слов’ян і їхню державу, знаходимо і в літописних матеріалах XlI-XIII ст. Дослідники вже давно зауважили, що поняття «Русь», або «Руська земля», виступає в літописах у двох значеннях — широкому, яке відносилось до всіх східнослов’янських земель, і вузькому, яке вживалось тільки щодо їх південної частини — Київщини, Чернігівщини і Переяславщини. Щоб перекопатись у цьому, досить навести лише кілька прикладів.
Юрій Долгорукий, намагаючись оволодіти київським столом, виступив із Ростово-Суздальської землі «в Русь». Його постійний суперник Ізяслав Мстиславпч, який змушений був залишити Київ, пішов з «Ру- CKOii земли» на Волинь, а потім знову повернувся па «Рускую землю». У 1148 р. Ізяслав Мстиславпч, передаючи місто Божський сипу Юрія Долгорукого Ростиславу, наставляв його: «Л ты постерези землѣ Рускои оттолѣ» 25.
Вигнаний за недотримання цієї умови, Ростислав іде до Суздаля і каже батькові: «...слышалъ есмь оже хощеть тебе вся Руская земля» 26. Юрій Долгорукий, ображений за енна, вигукнув: «Тако ли мнѣ части нѣту в Руской земли, и моимъ дѣтемъ» 27. Після вбивства Андрія Боголюбського володимирські бояри говорили: «...князь наш убьен, а детей у него пет, сынок его в Новгороде, а братья его в Руси»28. Новгородці також розуміли під «Русью» Київську землю. В літописній статті 1135 р. говориться: «йде в Русь архиепископ Нифонт».Подібні цитування можна продовжити, але й наведених досить, щоб перекопатись, що всі вони локалізують Русь в її вузькому значенні в районі Середнього Подніпров'я: між Десною на півночі, Россю і Тясми- пом — па півдні, Сеймом і Сулою — на сході, Горинню — на заході, тобто там, де сиділи колись поляни, сіверяни і древляни. Саме ці племінні об’єднання склали основу ранньо-державного утворення «Русь». Провідна роль у ньому належала полянам; літописець вважав за необхідне підкреслити це: «поляне, яже ныне зовомая Русь». Характерно, що саме на землях полян збереглося найбільше гідронімів, пов’язаних з назвою «Русь» — Рось, Росава, Ростовиця, Росавка тощо.
3.