Розвиток промисловості. Становище робітників

Після скасування кріпосного права на Україні, як і по всій Росії, почала розвиватись капіталістична промисловість.

Особливе значення для України мав великий центр металур­гійної промисловості, що виростав у Катеринославській губернії, в районі Донецького басейну, і в самому місті Катеринославі.

Широко розвивалась на Україні також цукрова промисло­вість, що почала швидко рости ще в 40-х роках і особливо після скасування кріпосного права, коли вся промисловість перейшла на вільнонайману робочу силу. Головними центрами цукрової промис­ловості на Україні були Київська, Подільська і Харківська губернії.

Значне збільшення виробництва цукру під кінець XlX ст., порівняно з 60-ми роками, ішло одночасно з зменшенням кількості цукрових заводів, тобто з концентрацією цієї промисловості. В 1863 р. на Україні було 188 цукрових заводів, які дали цукру 1,6 млн. пудів, а в 1890 р.—тільки 152 заводи з 19,2 млн. пудів продукції. Це пояснюється тим, що в дореформний період заводи здебільшого були дуже малі, технічно недосконалі, з кріпосною, малопродуктивною робочою силою. Після реформи появились великі заводи — чисто капіталістичні підприємства, де широко застосовувались технічні удосконалення.

Україна була основним виробником цукру в царській Росії, вона давала 71% всієї продукції країни. Так, у 1885 р. у всій Росії працювало 245 заводів, які дали 21 млн. пудів цукру, з них 173 заводи було на Україні з продукцією в 15 млн. пудів.

Значно розвинулась на Україні винокурна, млинарська, а та­кож кустарна промисловість. Кустарні промисли обслуговували побут і господарські потреби головним чином селянства.

Сільське господарство, розвиток якого йшов капіталістичним шляхом, викидало дедалі більшу кількість хліба на ринок, зокрема на закордонний, але відсутність залізниць гальмувала хлібну торгівлю.

Спочатку залізниці будував сам уряд, а потім це будівни­цтво стало переходити в руки приватних акціонерних компаній. На кінець 70-х років XIX ст. Україну перетинали такі залізниці: Курсько - Харківсько-Азовська, Лозово - Севастопольська, Києво- Одеська, Харківсько-Миколаївська, Курсько-Київська, Київсько- Брестська, Лібаво-Роменська і ряд інших. Загалом у цей час за­лізнична сітка на Україні мала протяг 3731 версту. Рейкові шляхи йшли тут переважно з півночі на південь, до портів Чорного і Азовського морів, а така залізниця, як Лібаво-Ромен­ська, сполучала багату на хліб Полтавщину з балтійським пор­том Лі'бавою.

Величезна кількість хліба експортувалася через азовсько- чорноморські порти, куди підходили рейкові шляхи. Залізниці сприяли внутрішній торгівлі і розвиткові капіталізму в сіль­ському господарстві. З появою залізниць дуже розвинений ко­лись на Україні чумацький промисел скоро перестав існувати.

У середині 80-х років Катерининська залізниця сполучила донецьке вугілля з криворізькою рудою, у зв’язку з чим стала швидко розвиватися вугільна і металургійна промисловість.

У Донбасі стали виникати великі капіталістичні підприємства. Царський уряд на дуже вигідних умовах віддав концесію на спорудження металургійного заводу англійському капіталістові Юзу.

У 1872 р. почав працювати металургійний завод „Новоросій­ського товариства⁴*, що належав Юзові. Селище, яке утворилося в степу навколо заводу, стало називатися Юзівкою.

Юзівський завод був дуже великим підприємством: на ньому згодом працювало до 7500 робітників, при чому безпосередньо «а заводі було зайнято 5000 чоловік, а 2500 робітників добували руду і вугілля на шахтах, що належали заводові.

У ті ж роки збудовано і другий великий металургійний за­вод російського капіталіста Пастухова в Суліні. Під кінець 80-х і в 90-х роках XIX ст. почалось бурхливе піднесення про­мисловості, виник ще ряд нових заводів.

Основною продукцією металургійних заводів Донбаса були рейки для будованих залізниць.

Виробництво металу на Україні дедалі зростало, зростала і пи­тома вага металургії Донбаса порівняно з загальним вито­пом металу по всій Росії. Наприклад, на початку 60-х років Україна дала 300 тис. пудів чавуну з загальної кількості 20 мли. пудів, що давала вся Росія, а в 1900 р.— 91,9 млн. пудів з за­гальної кількості 178,7 млн. пудів.

Розвиток промисловості і ріст залізничної сітки надзвичайно збільшували споживання палива, і це створювало умови для швидкого росту видобутку кам’яного вугілля в Донецькому басейні. Видобуток кам’яного вугілля в Донбасі зростав так: у 1860 р. добуто 18 млн. пудів, а в 1900 р.— 670 млн. пудів.

Разом з цим царський уряд штучно затримував розвиток об­робної промисловості (текстильної та ін.) на Україні, яку він роз­глядав як колонію, як ринок сировини і збуту готової продукції.

На Україні зростає велика українська буржуазія. З’являються такі великі капіталісти, як Терещенко,- В. Симиренко, Алчев- ський, Харитоненко та інші. На Правобережній Україні було- багато польських капіталістів. На Україні засновувала свої підприємства і російська буржуазія, а також численні іноземні підприємці, які свої капітали вкладали головним чином в ву­гільну, металургійну та машинобудівну промисловість. Україн­ських і російських робітників експлуатували на Україні фран­цузькі, англійські, бельгійські, німецькі капіталісти.

З розвитком промисловості на Україні швидко зростала і кількість робітників: у 1863 р. їх було 75 тис. чоловік, а під кінець XIX ст. — понад 200 тис. чоловік.

На фабриках і заводах робітники перебували в надзвичайно тяжких умовах. Прибиті тяжкими злиднями, вони цілком попа­дали в лабети капіталістів та їх адміністрації. Робочий день, як правило, тривав 12—14 годин і нерідко доходив до 17—18 годин на добу. Заробітна плата була надзвичайно низька: шах- тарі-вибійники заробляли 12—15 крб. на місяць на хазяйських харчах, саночники—8—10 крб., вагонники—10—12 крб.

Але й цю низьку оплату робітники не могли одержати своєчасно й повністю. Фабриканти затримували гроші, платилц^ їх нерегулярно, ошукували робітників. Широко застосовувались штрафи, які дуже часто доходили до 50% заробітної плати.

З розвитком капіталістичної промисловості і посиленим впро­вадженням машин, у виробництві дедалі ширше стала застосову­ватись жіноча і дитяча праця. Капіталістам це було дуже ви­гідно, бо часто-густо жінки й підлітки виконували ту саму роботу, що й дорослі чоловіки, але за далеко меншу плату.

Капіталісти всіма засобами гнобили робітників. При своїх підприємствах вони відкривали фабричні крамнині і, зат имуючи робітникам видачу заробітної плати, змушували їх брати товари в крамниці в рахунок заробітку. Товари там були дуже поганої якості і продавались по високій ціні: На заводі Юза сімейному робітникові, що мав сім’ю з п’яти душ, харчування за готівку обходилося 20 — 25 крб. на місяць, а з заводської крамниці в борг—35—40 крб.

Ніякої охорони праці на фабриках і заводах не було, і робітни­ки гинули або діставали тяжкі каліцтва під час численних нещас­ливих випадків. Відсутність санітарно-гігієнічних умов приводила до частих хронічних захворібвань, професіональних хвороб і т. д.

Цьому сприяли тяжкі житлові умови. Робітники жили в тіс­них казармах, спали на брудних нарах у два яруси. Наприклад, на цукроварнях Київської губернії робітники жили в казармі, де єдиними меблями були суцільні дерев’яні помости. На них

Житла робітників — шахтарів Донбаса (Стара Юзівка).

клали матраци, набиті соломою, або просто солому, прикриваючи її зверху великим брудним рядном. Солому змінювали раз на рік перед початком виробництва. На цій постелі спали позмінно. Такі житлові умови давали сприятливий грунт для поширення заразних хвороб.

Ще гірше жили робітники Донбаса. Капіталісти, будуючи тут заводи або шахти, Це дбали про житла для робітників, які здебільшого примушені були жити в темних і вогких землянках. Навіть у ясний сонячний день через малесенькі брудні вікна в землянку ледве пробивалося світло. Проте, навіть і в цих жа­люгідних приміщеннях було повно-повнісінько робітників. Злидні і жахливі житлові умови сприяли ростові смертності, особливо серед дітей.

Законів, які б захищали робітників від сваволі хазяїв, не було. Про піднесення культурного рівня робітників не могло бути й мови. Зате царський уряд старався насаджувати шинки. Капіта­лістична експлуатація робітників обтяжувалась національним гнітом царизму над Україною.

4.