Розвиток культури на Україні в першій половині XIX ст.

Розвиток культури на Україні в першій половині XIX ст. відбивав розклад кріпосницьких відносин і ріст капіталізму. В цей час формування української мови, української культури, української нації в цілому значно посувається вперед і перш за все в літературі.

Розвиток української культури затримувала царська реак­ційна політика. Царизм русифікував школу на Україні, робив освіту приступною насамперед для дворян, чиновників і інших привілейованих верств і насичував науку духом кріпосництва.

Але, не зважаючи на ці перепони, українська культура роз­вивалася; між культурним розвитком братерських народів укра­їнського і російського весь час існував постійний обопільний вплив і зміцнювався живий органічний зв’язок.

Обмежуючи освіту широких народних мас, царський уряд в той же час поширював освіту серед дітей дворянства, відкри­ваючи для них середні школи — гімназії і кадетські корпуси, ліцеї і інші учбові заклади, куди був заборонений доступ для селян і взагалі для тих, хто не належав до дворянського стану або чиновництва.

В першій половині XIX ст. на Україні існували два вищі учбові заклади: університети — Харківський, заснований в 1805 р. з ініціативи В. Каразіна, і Київський, заснований в 1834 р.

Відкриваючи університети, царизм прямо заявляв, що його мета — зробити ці учбові заклади підпорою реакції на Україні, тобто русифікувати з їх допомогою український народ, а також готувати в університетах урядовців, які вірою і правдою слу­жили б царизмові.

Проте, не зважаючи на ці реакційні наміри царизму, і хар­ківський, і київський університети завдяки наявності в них деякої кількості передової професури виховали чимало видатних уче­них. Це були, наприклад, видатний історик України ' і Росії Костомаров, лікар Іноземцев, математик Остроградський, мово­знавець Потебня та інші відомі вчені.

В першій половині XIX ст. українська дворянська і буржуазна інтелігенція видали чимало праць з різних галузей української культури.

Із спроб дати виклад історії України найбільш відомою є так звана „История русов“, яка була написана російською мовою. Автор „Истории русов“ невідомий. Її рукопис знайдено в одному поміщицькому архіві в 20-х роках XIX ст. Вона поширювалася в рукописних списках і була надрукована в 1846 р.

„История русов" вважає головними героями українського на­роду Богдана Хмельницького і інших гетьманів, а ідеалом держав­ного устрою на Україні — автономну гетьманщину XVII-XVIII ст.

„История русов“ мала величезний вплив на дальші праці дворянських і буржуазних істориків України XIX і навіть по­части XX ст. Вона вплинула також на творчість Шевченка, Рилєєва, Пушкіна, Гоголя.

В 1822 р. вийшла чотиритомна „История Малой России" Д. Бантиш-Каменського. Цей твір, не зважаючи на монархічні переконання автора, був першою серйозною спробою викласти історію України в послідовному порядку.

Українофільська інтелігенція віддавала в першій половині XIX ст. багато уваги питанням української мови і збиранню зразків усної народної творчості. Початок роботи в галузі українського мовознавства поклала граматика української мови, складена Павловським (1819 р.). Над питаннями української мови працювали також вчені М. Максимович і І. Срезневський, які відстоювали думку про те, що українська мова є повноцінна, самостійна мова, а не говірка, як це твердили великодержавники Погодін, Лавровський та інші. —

В першій половині XIX ст. в пам’яті українського народу продовжували жити стародавні думи і пісні, що їх зберігали, пе­редаючи з уст в уста, такі кобзарі і лірники, як Андрій Шут, Остап Вересай і багато інших. Крім того, в цей період народ продовжував створювати нові пісні про кріпацьку неволю, про Кармалюка — борця проти панства і т. п.

Українська інтелігенція почала збирати і видавати збірки народних пісень. В 1819 р. в Петербурзі вийшла невелика збірка,» яку склав Цертелев, а в 1827 р. М. Максимович надрукував у Москві великий збірник під назвою „Малороссийские песни".

Надруковані в цих і інших подібних збірниках пісні, оповідання тощо дуже яскраво малюють окремі моменти життя і боротьби українського народу протягом століть. В цьому і полягає велика цінність цих видань.

Разом з тим були зроблені перші спроби музичного офор­млення народної пісенної творчості. Композитори Аляб’єв і М. Маркевич поклали на ноти і надрукували ряд пісень. Україн­ськими піснями цікавився також великий російський композитор Глінка.

В першій половині XIX ст. українська література зробила вели­чезний крок уперед, перш за все в особі І. П. Котляревського (1769—1838), який народився в родині дрібного українського поміщика, що служив чиновником у полтавському магістраті.

В 1798 р. вийшли в світ перші три частини славнозвісної поеми Котляревського „Енеїда", де він дав у гумористичній формі

української літератури і укра-

I. П. Котляревський.

картини життя і побуту України за часів Гетьманщини. У своїй поемі він ідеалізував старе „патріархальне" життя і протистав­ляв його сучасному кріпосницькому гніту, до якого ставився критично. *.

В 1817 р. Котляревський був призначений директором орга­нізованого в Полтаві театру, для якого написав у 1817—1818 рр. свої комедії „Наталка Полтавка" і „Москаль чарівник".

Ці твори, а особливо „Наталка Полтавка", відіграли надзви­чайно велику роль у розвитку енського театру. Вони дають пройняті реалістичними рисами образи сучасного авторові укра­їнського села. В цих творах Кот­ляревський показав, як тяжко живеться народові, і взагалі на­ситив їх багатим фольклорним матеріалом і написав їх живою народною мовою. Котляревський зробив перший значний крок до створення української національ­ної літератури.

Слідом за Котляревським ви­ступили такі видатні українські письменники, як П.

З творів Гулака-Артемов- ського, який написав кілька де­сятків віршів і байок, найвизнач­нішим є байка „Пан та собака" (1818 р.), в якій Гулак-Артемов- ський виступав проти „злих па­нів", що погано поводяться з кріпосним селянином, виведеним' у байці в образі собаки Рябка.

Квітка-Основ’яненко,- який походив з поміщицької родини, на­родився в с. Основі близько Харкова. Він розпочав свою письмен­ницьку діяльність ще в першій чверті XIX ст., виступаючи росій­ською мовою. На 30-і роки XIX ст. припадає розквіт діяльності Квітки як українського письменника. В 1834 р. він випустив першу книгу своїх повістей, а в 1837 р.—другу. В повістях Квітки помітна ідеалізація життя кріпосного українського села. Разом з тим Квітка був одним з тих, хто гаряче обстоював право на існу­вання української мови і української літератури. Квітка був першим видатним продовжувачем Котляревського в справі тво­рення і дальшого розвитку української літературної мови. В цьому полягає заслуга Квітки перед українською літера­турою..

Наприкінці першої половини XIX ст. (1845 р.) вийшли в світ перші розділи історичного роману Куліша „Чорна рада", що є найзначнішим літературним твором цього письменника.

Ще в першій чверті XIX ст. йа Україні з'явилися перші ∏e- ріодичні видання — газети і журнали, наприклад, „Украинский вестник", „Харьковский Демокрит", „Украинский журнал". Пе­ріодичні видання виходили головним чином у Харкові. Першою газетою в Києві були „Киевские губернские ведомости", які почали видаватися в 1838 р.,

Від письменників ліберально-дворянських і буржуазних різко відрізнявся своєю революційністю геній українського худож­нього слова, основоположник нової української літератури Т. Г. Шевченко.

Вихід у 1840 р. в Петербурзі „Кобзаря" був найвидатнішою подією в історії української літератури. З цього моменту укра­їнська література вийшла на широкий шлях світової літератури.

Творчість Шевченка мала величезний вплив на дальший роз­виток української літератури, а також на розвиток літератури пригноблених народів царської Росії.

В першій половині XIX ст., ще за життя геніального російського поета О. С. Пушкіна, були видані українською мовою його „Полтава" в перекладі Є. Гребінки, „Два ворона", „Зимний вечер" і інші твори. Сам Пушкін добре знав і любив Україну. Він подорожував по ній, жив на засланні в Одесі. Він надзвичайно цікавився історією України, фольклором, літературою, в наслідок чого виникла його поема „Полтава". Пушкін дав найвищу оцінку першим творам Гоголя, які були побудовані на українському побутовому і фольклорному матеріалі.

На першу чверть XIX ст. припадає виникнення на Україні професійного театру. Він прийшов на зміну домашньому поміщи­цькому театрові, який обслуговували кріпосні актори. В 1805 р. постійний театр почав існувати в Києві, в 1810 р. — в Полтаві, в 1812 р. — в Харкові і т. д. Театр на Україні був майже цілком російський.

Але все таки поруч з п’єсами російських авторів (Сумаро­кова, Фонвізіна, М. Гоголя та ін.) або перекладеними на ро­сійську мову творами Шекспіра, Шіллера і т. д. ставились п’єси 1 українською мовою. Особливою популярністю користувались твори Котляревського, які відразу ж зайняли міцне місце в теат­ральному репертуарі на Україні.

В Полтаві в трупі Штейна почав свою артистичну діяльність геніальний актор — творець реалістичної школи в російському і українському театрі — М. С. Щепкін (1788—1863), виходець з кріпосних селян.

Розвиток образотворчого мистецтва на Україні якнайтісніше зв’язаний з розвитком російського мистецтва, і багато мистецьких творів треба відносити одночасно до обох культур — російської і української. З найвидатніших російських архітекторів кінця *χVIII і першої чверті XIX ст. на Україні виступали представники класицизіѵГу Тома де-Томон, Захаров і В. Стасов. Тома де-Томон збудував театр в Одесі, який скоро згорів, і пам’ятник „Слави" _в Полтаві; Захаров створив проект госпіталю в Херсонському ∏opτi; за проектом Стасова в Катеринославі були побудовані „Присутственные места".

Скульптура на Україні в першій половині XIX ст. була роз­винена слабо. З найталановитіших скульпторів можна назвати Мартоса — творця пам’ятника Мініну і Пожарському в Москві. На Україні Мартос збудував пам’ятники Рішельє (Одеса) і По- тьомкіну (Херсон) та ін.

Серед художників, які працювали в Росії і на Україні в першій половині XIX ст., найвидатнішими були Д. Левицький (1735—1822), В. Боровиковський (1757—1825), В. Тропінін(1776—1857), В. Штерн­берг (1818—1845) і Тарас Григорович Шевченко.

Левицький, Боровиковський і Тропінін уславились як портре­тисти. Боровиковський був представником поширеного тоді в мистецтві романтизму і сентименталізму, а молодший за Бо- ровиковського Тропінін визначався вже як реаліст, що вплинув своєю творчістю на дальше покоління художників реалістич­ної школи.

Т. Г. Шевченко з малих років почував великий потяг і любов до живопису і мріяв стати художником. Цю мрію йому вдалося цілком здійснити лише після того, як він в 1838 р. звільнився від кріпосної залежності. Це сталося завдяки допомозі одного з найвидатніших російських художників Карла Брюллова і поета Жуковського.

Шевченко вступив учитись в Академію мистецтв, яку він закінчив у 1844 р., будучи вже в той час відомим поетом. У 1843—1844 рр. він видав альбом офортів (гравюр на міді) під назвою „Живописная Украйна". В цей альбом ввійшло шість гравюр на різні теми, зв’язані з Україною. До заслання Шевченко встигнув написати і багато портретів і картину „Катерина", що ілюструвала його відому поему під тією ж назвою. На за­сланні Шевченко міг малювати лише крадькома, і тільки в екс­педиціях (де йому доводилося бувати) він малював не криючись і залишив багато чудових акварелей з краєвидами Аральського моря. Переїхавши після заслання в Петербург, Шевченко цілком віддався гравірувальному мистецтву і за свої високоталановиті гравюри „Притча про виноградный сад" і „В трактире" одержав у 1859 р. звання академіка гравірування на міді.

Смерть перервала творчість Шевченка-художника у самому розквіті. Але й те, що він встиг створити, свідчить про ЙОГО величезний художній талант. Особливо високо стоять його гра. вюри: як гравер Шевченко не мав собі рівних в Росії протягом усього XIX століття.

В цілому творчість Шевченка, який стояв на вершинах сві» тової культури, виходила з українських народних пісень і дум, а також з народного образотворчого мистецтва — характерних багатством узору, майстерністю і витонченістю рисунка кераміки, різьби по дереву, розпису стін, ткання килимів і гобеленів, ви­шивки, де основним мотивом були квіти, а іноді птахи і звірі.

Розвиток української культури на західноукраїнських землях проходив в обстановці лютої меттерніхівської реакції, яка була дуже схожа на царську реакцію в Росії.

На початку XIX ст. були ліквідовані українські кафедри Львівського університету, а сам університет був переведений у Краків. Українська початкова школа полонізувалась, а україн­ська мова була офіціально проголошена говіркою польської мови.

Полонізація школи і міста привела до того, що вже в 30-х роках XIX ст. в містах Галичини майже не можна було почути укра­їнського слова. Українська література перебувала в повному занепаді. З 1796 до 1814 р. в Галичині вийшло всього чотири книги українською мовою.

Але в 30-х роках XIX ст. в Галичині з’являється передова україн­ська інтелігенція, яка виступає під лозунгом розвитку української літератури, заснованої на народній мові. Рух західноукраїнської інтелігенції розвивається під впливом капіталістичних відносин, що розкладали в Австрійській імперії феодально-кріпосницьку систему. Крім того, на західноукраїнську інтелігенцію міцно впливали твори Котляревського і Квітки-Основ’яненка і почасти література російська та західноєвропейська.

На початку 30-х років серед студентів Львівської духовної семінарії виникає гурток з відомих уже нам Шашкевича, Ваги- левича і Головацького.

Революція 1848 р. на деякий час припинила наступ австрійсько- польської реакції на українську культуру. Австрійський монар­хічний уряд, переляканий розвитком революційного руху, зробив ряд поступок українській буржуазії, дворянству і духовенству, щоб притягти їх на свій бік.

В 1848 р. був відновлений Львівський університет і дозволено викладання в ньому українського мовою української літератури і мови. Українська мова також вводилася- і в початкових та середніх школах Галичини.

В тому ж році у Львові почала виходити українська газета „Зоря галицька" — орган „Головної руської ради". Крім того, „Головна руська рада" вживала заходів до розвитку в Галичині.друкування українською мовою книжок для народу, до написання історії України тощо.

Але, як тільки революція 1848—1849 рр. в Австрії зазнала поразки, австрійський реакційний уряд почав одразу ж вживати _вСіх заходів до того, щоб звести нанівець всі поступки, зроблені українській культурі. 50-і роки принесли з собою нове посилення впливу польського панства в Галичині і ослаблення тут розвитку української культури.

Загалом на Україні в першій половині XIX ст. зароджується нова література, створюється професійний театр, розвивається наука, росте і міцніє якнайтісніший зв’язок двох братських куль­тур — української і російської.

Н. Історія України. 816.