Розгортання національно-визвольної і соціальної боротьби. Пилявецька битва

Хмельницький вжив заходів для розгортання визвольної боротьби й формування на місцях національних органів влади 3 цією метою розіслав у різні регіони підрозділи, очолювані досвідченими старшинами Особливо швидко розгор­талося повстання у Лівобережній Україні Тому І Вишневецький поспішно залишив Переяслав і в районі Любеча переправився на Правобережжя Протягом червня загони повстанців і козацькі сотні зайняли Лубни, Переяслав, Прилуки, Мену, Сосни- цю й інші міста До середини липня, за винятком Чернігова й Стародуба, вся територія Лівобережжя була звільнена від польського панування Наприкінці липня впав Стародуб, а на початку серпня повстанці оволоділи Чернігівським замком, який захищало близько 2-х тис осіб

У значно складніших умовах розгорталася бо­ротьба у Правобережній Україні та західноукраїнських землях, де знаходилося багато міст-фортець з силь­ними залогами Похід козацьких підрозділів у першій половині червня до Києва та його захоплення сприя­ли розвитку повстанського руху у центральній частині Київського і в Житомирському повітах, які до сере­дини липня звільнилися від польської влади Розгортання боротьби на терені Поділля й півдня Волині пов’язане з діяльністю черкаського полковни­ка, наказного гетьмана M Кривоноса Вступивши на початку червня на чолі 400 козаків у межі Брац- лавщини, він до середини липня створив щонайменше 20-тисячне військо Під час походу було не лише звільнено десятки міст (серед них такі великі як Пог­ребище, Немирів, Брацлав, Вінниця, Полонне, Заслав, Острог та інші), а й у боях 26—28 липня під Старокостянтиновом завдано поразки 10—12-ти- сячному війську під проводом І Вишневецького Ця перемога створила сприятливі умови для розвитку повстання на території Волинського, Подільського і Руського воєводств 1 хоча M Кривоноса було відкли­кано до табору українського війська, повстання продовжувало швидко поширюватися

Великим успіхом подолян стало взяття ними 10 серпня резиденції коронних гетьманів в м Бар У Подністров’ї розгорнувся рух опришків (левенців), загонами яких керували Коломеда, Вовк, Чуйко, J Александренко, C Мрозовицький та інші ватажки З другої половини серпня вони взяли в облогу Кам’янець-Подільський, що тривала до початку грудня.

В чому полягали суть і найістотніші особливості боротьби? Насамперед вона мала яскраво виражений національно-визвольний і релігійний характер. У другій половині серпня теребовельський підстароста підкреслював: на Поділлі “ні шляхтича, ні ксьондза, ані жида не знайдете”. Захоплені до полону під стіна­ми Кам’янця-Подільського опришки повідомили, що добровільно, не стерпівши польського панування, взялися до зброї. Необхідно відзначити жорстокий характер боротьби з обох сторін, внаслідок якої ги­нули тисячі осіб.

Влітку починає визрівати ідея необхідності роз­грому Речі Посполитої й створення власної держави на території, що явно виходила за межі козацького регіону. У середині липня один з полонених козаків заявив кам’янецькому старості П.Потоцькому, що вже “держава від вас, ляхів, перейшла до нас, козаків” і кордон має проходити по р. Горинь. Повстанці повідомляли про наміри дійти “до Вісли”, “вдарити по Речі Посполитій”, а на визволеній території ство­рювали органи влади (“заводять своїх урядників, — писав князь В.Д.Заславський, — окрему республіку собі вчинивши”). Польські урядовці засвідчували існування в українців намірів домогтися “відокрем­лення Русі від Корони”.

Провідну роль у надзвичайно інтенсивному про­цесі руйнування польських і становлення українських державних інституцій — центральних і місцевих ор­ганів влади, території, судових установ, армії, нової соціальної структури, адміністративно-територіаль­ного устрою — відігравало козацтво. Саме у цей час почалося формування державної еліти. Виразно простежується прагнення повсталих до створення єдиного державно-адміністративного устрою. І до кінця року закладаються підвалини унітарної, рес­публіканської за формою правління, національної держави. В її політичному розвитку окреслилася бо­ротьба двох тенденцій — демократично- охлокра­тичної та монархічної (гетьманської).

Однією з найважливіших особливостей революції було тісне поєднання визвольної й релігійної бороть­би з соціальною. Сотні загонів селян і міщан громи­ли маєтки, знищували шляхту (незалежно від її етнічного походження й конфесійної приналежності), орендарів, корчмарів, урядників. Пани відразу ж звернули увагу на те, що повстанці “вогню і мечу” піддавали “лише шляхетський стан”, намагаючись “ повністю його знищити”. Тому не без підстав брац- лавський воєвода А. Кисіль одним з перших побачив у ній “жахливу селянську війну”. Генератором соціаль­ної активності селянських мас виступав козацький ідеал. У їх самосвідомості зафіксувалося стереотип­не уявлення про козака як людину, вільну від будь-яких обов'язків перед паном і державою (за винятком військового) і котра користується особли­вим імунітетом (особиста воля, право володіння землею, своя юрисдикція тощо). Саме тому, що бо­ротьба за здобуття козацького імунітету стала загальноукраїнським явищем, селяни і міщани масо­во покозачувалися (“хлопство, збунтувавшись, у козацтво пішло”) й запроваджували “козацькі поряд­ки”. Вони, по суті, означали не що інше, як створення органів місцевого самоуправління, що стали осно­вою адміністративних структур Української держави.

На початок серпня соціальна боротьба вийшла за межі звичайного повстання. Вперше в історії України вона охопила більшу частину її території. Зміст бо­ротьби полягав у знищенні існуючої системи соціально-економічних відносин, виборенні особи­стої свободи, права власності на землю та сільськогосподарські угіддя. З огляду на це можна стверджувати, що протягом липня вона переросла у Селянську війну, що тривала до червня 1652 р.

Яку позицію зайняла польська еліта щодо розв’язання українського питання? Вона була на ди­во одностайною у несприйнятті навіть у зародковому стані ідеї української державної автономії. Тому під час розробки інструкції посольству для переговорів з Б.Хмельницьким промовці наголошували на непри­пустимості поступок, якщо козаки захочуть “відірвати від королівства якусь частину землі”.

За обставин, коли, з одного боку, проти мирних переговорів виступали маси селян і міщан, підтриму­вані радикальним угрупованням старшини (очолював М.Кривоніс), а з другого — більшість шляхти, пе­реговори заходять у безвихідь. Стає реальною загроза відновлення воєнних дій. Тому Б.Хмельницький про­водить майстерне маневрування силами 100— 110-тисячної армії між Старокостянтиновим і Пиляв- цями й обирає місцевість майбутнього бою, де мож­ливо було б використати кінноту.

На початку вересня українці розташувалися не­подалік Пилявець: на правому березі р. Ікви головні сили армії, а на лівому — полки М.Кривоноса. їх з’єднувала вузька гребля, яку зміцнили шанцями та гарматами. Зумівши за допомогою розвідки дезінфор­мувати польське командування, гетьман заманив сюди 80—90-тисячне вороже військо, котре 19 ве­ресня розташувалося табором на пагорбах і в заболочених долинах. Реально оцінивши співвідно­шення сил, він вдався до тактики активної оборони табору з наступним завданням потужного контруда­ру. Битва розпочалася 21 вересня. Незважаючи на втрату у цей день переправи, Б.Хмельницький на­ступного дня провів добре скоординовану широко­масштабну наступальну операцію з обох таборів й розгромив противника. Ця перемога дозволила укра­їнському командуванню перебрати ініціативу у веденні воєнних дій, створила сприятливі умови для визво­лення Західного регіону.