Рушійні сили і характер революції. Проблема її типології, хронологічних меж та періодизації

Довідавшись про розгром польського війська, селяни і міщани масово бралися за зброю і во­сени 1648 р боротьба охопила всі етноукра- їнські землі Речі Посполитої 3 поміж соціаль­них верств найважливішу роль в революції відігравало козацтво, котре міцно тримало у своїх руках провід і винесло на плечах основний тягар боротьби за не­залежність Саме воно становило кістяк армії, основу нової політичної еліти, чинило найорганізованіший спротив феодалізації соціально- економічних відно­син, незважаючи на те, хто виступав її рушієм старшина, панство, польський чи російський уряди Дуже активну участь у революційних подіях взя- \о селянство, особливо протягом 1648----------------------------------- 1652,

1658—1659,1664—1666,1668 рр Поголовно “по- козачившись” у 1648 р, воно в наступні роки відчайдушно боролося за збереження “козацьких прав і вільностей” На жаль, обезкровлене селянст­во Західного регіону, починаючи з осені 1649 р (залишившись за межами Української держави), відходить від активної боротьби й знову потрапляє у феодальну залежність до панів Масового характеру набрала у 1648 р участь у боротьбі міщан Саме за їх сприянням загонам повстанців вдалося опанувати найміцніші міста-фортеці, а в окремих регіонах вони відігравали провідну роль в організації боротьби (Західне Поділля, Житомирщина, Луцький повіт, Галичина)

З самого початку боротьба охопила “всю Русь” й спрямовувалася проти національно-релігійного гноблення з боку Польщі Українці прагнули звільни­ти від “ляхів” “Руську землю” й домогтися “відокремлення Русі від Корони” 3 кінця 50-х рр народні маси розпочали також боротьбу проти ко­лоніальної політики Росії, уряд якої намагався звести нанівець суверенітет козацької України, вони також чинили спротив спробам Кримського ханства й Пор­ти підпорядкувати її своїм інтересам

Невід’ємною складовою революції була соціаль­на боротьба Незважаючи на виразно окреслені жорстокість та розбійницький й грабіжницький ас­пекти, основний її зміст полягав у ліквідації всіх різновидностей феодальної залежності й існуючих форм експлуатації, у виборенні особистої свободи і вільної (фермерського типу) власності на землю Влітку 1652 р селяни і міщани де-факто добилися визнання з боку українського уряду головніших соціально-економічних завоювань

Отже, боротьба носила національно-визвольний, релігійний та соціальний характер Ii головніші зав­дання полягали в тому, щоб добитися створення незалежної соборної держави і ліквідувати існуючу феодальну модель соціально-економічних відносин й утвердити нову, в основі якої лежала б дрібна власність фермерського типу Визначальним було виборення не­залежності, бо лише вона відкривала перспективу розвитку нових відносин й могла б запобігти проце­су феодалізації суспільства

В історичній науці залишаються відкритими пи­тання типології, хронологічних меж і періодизації боротьби, що розпочалася в 1648 р Набрали по­ширення такі її терміни як “повстання” (козацьке, народне, українське, селянське і тін ), “війна” (ко­зацька, селянська, громадянська, польсько-козацька, визвольна, національно-визвольна, та ін ), “рево­люція” (козацька, буржуазна, національна, націо­нально-визвольна, українська та ін ) Зрозуміло кожне з названих понять розкриває зміст соціально- політичних подій, які мають спільні риси, а за певних обставин можуть розвиватися з однієї в іншу І все ж, такі події як “повстання”, “війна” і “революція” різняться між собою і вимагають вживання для оз­начення своєї сутності відповідних дефініцій

Вважаємо, що за своїми масштабами, змістом, формами, характером і метою боротьби, якісними змінами, що відбувалися у політичному, соціально- економічному і духовному житті суспільства подія, що розпочалася у 1648 р, становила собою не “пов­стання чи війну, а Українську національну рево- лющю” близьку до Нідерландської революції 1566— 1609 рр Помилковим є вживання термінів “козацьке повстання", “козацька війна” і т ін, бо вони ігнору­ють національно-визвольну боротьбу української нації за створення незалежної держави й зводять зміст події до внутрішнього соціального конфлікту у Польщі (таку оцінку їй давали польські історики другої ПОЛОВИНИ XVIl CT )

Залишається нез’ясованим питання хронологічних меж революції В радянській історіографії 50—80­X рр панував погляд, що Визвольна війна тривала протягом 1648—1657 рр На нашу думку, зі смер­тю великого гетьмана в серпні 1657 р боротьба народу за розв'язання головніших завдань не припи­нилася, хоча тепер точилася у значно складніших внутрішніх і геополітичних умовах Не випадково сучасники подій 60—70-х рр вбачали в них продов­ження боротьби, що спалахнула у 1648 р Лише ліквідація державних інституцій у Правобережній Україні й зречення від влади П Дорошенка у вересні 1676 р ознаменували завершення революції по­разкою

В й розвитку виділяємо такі періоди:

Перший (лютий 1648 — червень 1652 рр ) ха­рактеризується найбільшим розмахом національно- визвольної і соціальної боротьби Витворена Ук­раїнська держава де-факто виборює незалежність, а Селянська війна завершується ліквідацією дорево­люційної системи феодальних відносин на селі

Другий (червень 1652 — серпень 1657 рр ) відзначається погіршенням геополітичного станови­ща козацької України та активними пошуками союзників на міжнародній арені з метою розгрому Речі Посполитої й возз’єднання в межах держави усіх етноукраінських земель У політичному розвитку намітилася яскрава тенденція щодо утвердження мо­нархічної форми правління в особі спадкового гетьманату

Третій (вересень 1657 — червень 1663 рр ) охо­плює час різкого загострення соціально-політичної боротьби, що вилилася в громадянську війну й роз­колола Українську державу на два гетьманства

Четвертий (липень 1663 — червень 1668 рр ) ознаменувався намаганнями польського і російсько­го урядів поділити Українську державу та відчайдушною боротьбою національно-патріотичних сил за збереження її єдності

П ятий (липень 1668 — вересень 1676 рр ) припадає на нове загострення політичної боротьби, посилення втручання іноземних держав у внутрішні справи козацької України, ліквідацію державних інституцій у Правобережжі та поразку революції