РОДИННІ ЗВ’ЯЗКИ КНЯЗІВ КИЇВСЬКОЇ РУСІ З ПРЕДСТАВ­НИКАМИ ЄВРОПЕЙСЬКИХ КРАЇН

Шановний читачу! Коли автора зацікавила дана тема і він спробував за літописами та іншими письмовими джере­лами прослідкувати життя основних представників вла­ди у Київській Русі, то з самого початку виникло декілька проблем.

По-друге, у багатьох наших предків (точніше, в усіх) було по декілька імен. Навіть прості селяни носили як мінімум два імені: одне — мирське, під яким людину всі й знали, друге вона одержу­вала при хрещенні.

Так Великий князь Київський Володимир, який запровадив на Русі християнство, одержав при хрещенні ім’я Василь, а його син Ярослав Мудрий звався церковним ім’ям Юрій. Проте літописці іменують обох князів лише своїми, слов’янськими (мирськими) іменами.

Великий князь Київський Володимир Всеволодович Мономах відомий нам під своїм мирським ім’ям. В хрещенні він був Василь, а його батько — Андрій, тому за церковним ім’ям він звався Ва­силь Андрійович Мономах. А його внук Ізяслав Мстиславич, згідно свого та батька церковних імен повинен був називатись Пантелей­мон Федорович. Крім того, імена супроводжувались ще й прізвись­ками. Наприклад, Володимир — Василь Мономах мав прізвисько

Європа XI - XIII cm.

«Грізні Очі». Схожі порядки були й у Західної Європи. До того ж імена представників європейських країн потрапляли до нас у пере­кладі.

Тому, шановний читачу, автор за можливості буде намагатись вказувати, хто з наших героїв з яких князівств, країн і коли він жив та, наскільки це можливо, уникати плутанини. Але якщо хто- небудь з можновладців з вищевказаних причин не буде згаданий у цій праці, прошу мене вибачити.

А тепер почнемо.

Усі князі Київської Русі були родичами. Всі вони походили від Володимира Святославича (Святого) та поділялись на лінії, кожна з яких мала назву за ім’ям родоначальника, наприклад, Монома- ховичі, Ольговичі або Мстиславичі. Тільки князь, який вів поход­ження від Володимира, мав право на владу.

В середньовічній Європі вель­можі та еліта суспільства також, як правило, були зв’язані родинними зв’язками. У цей час династичні шлюбні союзи були найбільш авто­ритетним і надійним засобом закрі­плення постійних союзницьких взаємин між країнами. Дослідники підрахували, що «з 38 відомостей про укладені у Київський Русі XI століття шлюби 8 випадків припадає на Німеччину, 2 — на Францію, 5 — на Скандинавію та Англію, 7 — на Польщу, 6 — на Угорщину, 3 — на Візантію, а 3 шлюби було укладено з половцями (решта були міжкнязі- вськими)». А наприклад, у XII столітті легко можна прослідкувати родинні відносини між всіма прав­лячими родинами Європи — від Англії до Київської Русі.

Король !єрусалимський Болдуїн III був одружений на Феодорі, племінниці візантійського імператора Мануїла І Комнина, який по матері був родичем угорському королю Тезі II, дружиною якого була дочка новгородського князя Мстислава Володимировича — Єфро- синія. Син і нащадок Мануїла І — Олексій був одружений на дочці французького короля Людовика VII — Агнесі (в православному хре­щенні — Ганні), сестри якої були видані заміж за англійських принців Генріха і Ричарда. Двоюрідний брат Мануїла — Андроник Комнин був родичем цариці Грузії — Тамари, тітка якої була дру­жиною великого князя Київського Ізяслава Мстиславича.

ІСТОРИЧНА ДОВІДКА

Юрій Долгорукий (близько 1090 — 1157) — володими- ро-суздальський князь (з 1125), пізніше — Великий князь Киї­вський. Шостий син Володимира Мономаха. Його резиден­цією був Суздаль. Після смерті в 1132р. старшого брата, ве­ликого князя Мстислава, намагався захопити київський великокнязівський престол, але, зазнавши поразки в 1135р., вимушений повернутися до Суздаля. Вважають, що Юрій Долгорукий заснував Москву (вперше згадану в літописі під 1147р.). У1149 р. Юрій Долгорукий розбив біля Переяслава на Дніпрі військо великого князя Ізяслава Мстиславича і оволодів Києвом. У 1150 р. вимушений його залишити, але через деякий час знову зайняв його. Після поразки на р. Руті в 1151 р. повернувся в Суздаль. У 1155 р. втретє оволодів Києвом і залишився великим князем до смерті. Похований у церкві Спаса на Берестові в Києві. Зять половецького хана Аєпи (перший шлюб) і візантійського імператора Іоанна II Комнина (другий шлюб).

Правлячі прошарки тогочасної Європи усвідомлювали себе од­нією великою, але недружною сім’єю, родинні відносини в якій інколи були важливіші за міждержавні.

У Київській Русі початок родинних відносин з можновладцями Європи поклав Великий князь Київський Володимир Святославич (Святий) (? — 1015) — син Святослава Ігоревича й рабині — ключ­ниці його матері Малуші. За його правління було завершено об’єднання всіх східнослов’янських земель у складі Київської Русі, введене християнство як державна релігія.

За результатами наукових розвідок та літописних джерел ви­мальовується така картина шлюбних зв’язків Володимира Святос­лавича. Першою його дружиною (всього відомо сім дружин кня­зя), за даними Іоакимівського, Іпатіївського і Лаврентіївського літописів та ісландських саг, була Аллогія (Аурлог’я, Олава) ро­дом зі Скандинавії, мати найстаршого Володимирового сина Іллі. Другою дружиною була дочка полоцького князя — Рогнеда. Від неї Володимир мав чотирьох синів: Ізяслава, Ярослава, Всеволода, Мстислава, та двох дочок. Старша, Передслава, була (за даними польського історика XV ст. Яна Длугоша) наложницею польського князя Болеслава Хороброго (966 — 1025), коли він, допомагаючи зятю, князю Святополку-Окаянному, у 1018 р. захопив Київ. Уті­каючи з Києва у 1019 р., Болеслав «потяг» із собою і Передславу, у Польщі її видали за чеського князя Болеслава III Рудого (? — 1037). Молодшу, Премиславу (Предиславу), теж захоплену Болеславом, видали за угорського принца Ласло Capa Лисого (бл. 976 — 1037). Третьою дружиною була удова (родом з Греції) старшого брата Яро- полка; від неї Володимир мав несвого сина Святополка-Окаянного (батьком якого був князь Ярополк Святославич (? — 978)), дружи­ною якого була дочка польського князя (з 1025 р. — польського короля) Болеслава Хороброго. Четверта дружина, родом з Чехії, Малфрід (? — 1000) була матір’ю Святослава (одруженого з доч­кою угорського принца Тези) та Станіслава (Судислава, або Вишес- лава).

В «Історії гамбурзької церкви» Адама Бременського є повідом­лення про те, що датський король Кнут віддав свою сестру Естрід заміж за «сина короля Русі». За різними даними це був один з синів князя Володимира Святославича — або Всеволод, або Ілля.

Можна не сумніватися, що у Володимира були ще й інші діти, але їх доля невідома.

Після смерті 15 липня 1015 року великого князя Володимира у боротьбі за владу з братами, під час якої загинули Борис, Гліб і Свя­тослав, переможцем вийшов Ярослав (Мудрий).

Князювання Ярослава (978 — 1054) стало періодом найвищого розквіту Київської Русі. Кордони держави остаточно усталились: простяглися від північних форпостів Русі — Новгорода і Пскова (християнським іменем Ярослава (Юрій — Георгій) було названо місто Юр’єв — сучасні Тарту у Чудській землі і Юр’єв на річці Росі) до Чорного моря і міста Тмутаракань на півдні, від Дунайсько- Дністровського межиріччя й Карпат на південному заході до Дона й Волги на північному сході. Київська Русь мала, за різними підра­хунками, від 3 до 12 мільйонів населення й територію, що обійма­ла близько 800 тисяч квадратних кілометрів.

Головну увагу Ярослав зосередив на зміцненні держави. Він вит­ратив величезні кошти на розбудову Києва. За свідченням літопис­ця, на місці остаточного розгрому печенігів був побудований Со­фійський собор. Зводяться Золоті Ворота та інші споруди нового цен­тру «Гора Ярослава». Сучасник Ярослава Мудрого західний літопи­сець Адам з Бремена називав Київ окрасою Сходу й суперником Кон­стантинополя. Значно зріс міжнародний авторитет Русі. У київсь­кому дворі шукають собі притулку вигнанці, представники різних європейських династій. Норвезький король Олаф разом із сином Магнусом пережив у Києві втрату престолу, який Магнус згодом повернув родині. Угорські королевичі Андрій і Левента сиділи у Києві, доки угорські магнати не запросили Андрія на престол.

Ярослав породичався з багатьма відомими володаря­ми Європи. Ось чому Яросла­ва називали «тестем Європи».

Печатка Всеволода (Андрія) Ярославича

Друга дружина князя, Інгігерда, дочка шведсько­го короля Олафа III Ckotko- нунга (985 — 1020), мала хрестильне ім’я Ірина (в черницях — Анна).

Син Ярослава — Ізяслав

(1024 — 1078) був чоловіком дочки польського короля Мешка II Лам­берта (990— 1034) — Гертруди — Олісави (Єлизавети) (1025 — 1108), сестри Казиміра І Відновителя (1016 — 1058). Інший син, Святослав (1027 — 1076), вперше був одружений на родичці угорського короля Шамуеля Аби (дані спірні), а вдруге на дочці німецького (нижньосак- сонського) графа Ліппольда (Леопольда) фон Штаде (Глісмонда) — Оді Штаденській, сестрі (по матері) архієпископа трірського Bypxapда — сина графа Етлера фон Дітмаршена та близької родички імператора Генріха III і Папи Римського Лева IX (за іншими даними, чоловіком Оди міг бути або Володимир Ярославич, або Борис Вячеславич). Все­волод (1030 — 1093), п’ятий син Ярослава, одружився з дочкою візан­тійського імператора Костянтина IX Мономаха — Анастасы (деякі джерела називають її Марією), матері Великого князя Київського Володимира Всеволодовича Мономаха (1053 — 1125).

Печатка Ізяслава (Дмитрія) Ярославича

Перша донька Ярослава Анастасія (Агмунда) була дружиною угорського короля Андрія (Ендре) І (1013 — 1060). Коли у 1060 р. Андрій загинув, Анаста­сія втекла до німецького імператора Генріха III, з дочкою якого був заруче­ний її син Шаломон. З 1063 — 1074 рр. Шаломон (онук князя Ярослава Муд­рого) був королем Угорщи­ни. Вдруге Анастасія вий­шла заміж за німецького графа Пото.

У другої дочки — Єлизавети (Еллісів) — першим чоловіком був норвезький принц Гаральд. Гаральд спочатку служив у війську князя Ярослава, а згодом у візантійського імператора у Констан­тинополі, воював у Африці та Сицилії. Після одруження з Єлиза­ветою став королем Норвегії Гаральдом III Суворим Сігурдссоном (1015 — 1066). Після його смерті Єлизавета вийшла заміж за датсь­кого короля Свена II Естрідсена (1019 — 1076). Третя дочка — Анна — Агнеса у 1051 р. вийшла заміж за французького короля Генріха І з династії Капетингів (1008 — 1060). Після смерті чоло­віка у 1060 р. Анна деякий час була опікункою при сині Філіпі І, потім переїхала з дітьми до містечка Сан-Ліс і побудувала там абат­ство Святого Венсана. На Євангелії, яке Анна привезла з Києва (його називали Реймським), до 1825 року давали присягу усі фран­цузькі королі. У 1062 р. її чоловіком став один із нащадків Карла Великого — граф Рауль Валуа де Kpecni (? — 1074).

ІСТОРИЧНА ДОВІДКА

Анна Ярославна (? — після 1075) — дочка Ярослава Муд­рого. В 1051 р. (1049) стала дружиною французького короля Генріха I Kanema (1008 — 1060pp.)> котрий шукав підтрим­ки у Київської Русі в боротьбі за возз'єднання Франції. Под­ружжя мало трьох синів (Філіпа, Роберта і Гуго Великого). Після смерті чоловіка Анна стала опікункою проголошено­го королем малолітнього сина Філіппа І, на окремих докумен­тах поряд із підписом короля міститься й підпис його ма­тері «Анна Ръина», тобто Анна королева. В 1062 р. одружи­лася з нащадком Карла Великого, графом Раулем Валуа де Kpecni, але цей шлюб не був визнаний церквою. Згідно з фран­цузькими законами Анна — вдова і матір короля не могла більше виходити заміж, крім того, і Payль не був вільний — мав дружину. І все ж вони залишалися разом до смерті Pay- ляу 1074 р. Остання згадка про королеву Франції Анну при­падає на 1075р. Подальша її доля невідома. Похована Анна у місті Сан-Лісі, за сорок кілометрів на північний схід від французької столиці, в соборі Святого Венсана.

Печатка Ярополка Ізяславича (?)

Ще за життя Яросла­ва помер його син Володи­мир, залишивши мало­літнього сина Ростислава (1038 — 1067), якого зго­дом одружили з Ланкою (Ілоною, Оленою, Анною) дочкою угорського коро­ля Бели І (1016 — 1063) і сестрою Тези (з 1074 р. короля Гези І) та Ласло (з

1077 р. короля Ласло І Святого). Після смерті Ростислава Ланка вдруге вийшла заміж за хорватського короля Дмитрія Звонимира (? — 1089). Онуку Ростислава і Ланки, дочку їх сина, князя тмута- раканського і перемишльського Володаря (? — 1125), Ірину було видано за Ісаака (1100 — 1131), сина візантійського імператора Олексія І Комнина (1048 — 1118).

Онука Ярослава Мудрого, дочка Великого князя Київського Всеволода Ярославовича Анна (Янка) була заручена з візантійсь­ким царевичем Костянтином Дукою Старшим, але шлюб не відбув­ся, бо чоловіка силоміць постригли у ченці.

Дочки іншого сина Ярослава — Святослава Ярославича (1027 — 1076), Предслава (? — 1116) була дружиною угорського короля Лас­ло І Святого (1040 — 1095); Вишеслава (Вислава) була дружиною князя, а потім польського короля Болеслава II Сміливого (1040 — 1081), який одружив свого сина Мешка (1068 — 1089) на Мешковій двоюрідній тітці Євдоксії Ізяславівні — дочці Ізяслава Ярославича і Гертруди — Олісави. Син Святослава Ярославича Олег (? — 1115) був одружений на візантійській патриці­анці Феофанії My зал он.

Син Великого князя Київського Ізяслава Ярославича (1024 — 1078) і Гертруди-Олісави — Ярополк (? — 1087) — був одружений з Куні- гундою — Іриною (1057 — 1140), дочкою німецького графа Оттона фон Орламюнде. Як свідчать німецькі джерела, одна з їхніх двох дочок — Мехтільда була дружиною графа Гюнтера І фон Шварцбурга (пращура ди­настії Шварцбургів). Варвара (Ірина) дружина другого їх сина Свя- тополка (1050 — 1113) була дочкою візантійського імператора Олексія Комнина. Вона привезла до Києва з Константинополя мощі святої Варвари, які перебували в Михайлівському Золото­верхому монастирі.

Син Святополка — Ярослав — Іван (Ярославець) (? — 1123) — князь володимиро-волинський, уперше був одружений з дочкою угорського короля Ласло І Святого (1040 — 1095), а вдруге — з доч­кою польського князя Владислава І Германа (1043 — 1102). Дочка Ярослава — Прибислава Ярославна була дружиною західнопо- морського князя Ратибора І (? — 1155).

Правління Великого князя Київського Володимира Всеволодо­вича Мономаха (1053 — 1125) та його сина Мстислава Володими­ровича (1076 — 1132) — час останнього піднесення могутності Киї­вської Русі. Володимир Мономах зміг об’єднати більшу частину Русі: Київщину, Волинь, Турово-Пінську, Переяславську, Смо­ленську, Новгородську та Мінську землі. Мстислав у 1130 р. при­єднав Полоцьке князівство. За межами його володінь залишались тільки землі Ростиславичів (Галичина) та Святославичів (Чернігів­щина).

Замок Володимира Мономаха в Любечі. Реконструкція

Київська Русь підтримує регулярні контакти з Римом, Польщею, Угорщиною, Данією, Чехією, Скандинавськими країна­ми, стає учасницею великих міжнародних проектів. Як справед­ливо відмічав М. Алпатов, «в цей час з дніпровських круч Західна Європа була видна достатньо виразно». Багато монархів Європи прагнули породичатися з могутніми київськими князями. Сестра Володимира Мономаха Євпраксія — Адельгейда Всеволодівна (бл. 1071 — 1109) була дружиною маркграфа північно-саксонського Генріха Довгого фон Штадена (1065 — 1087), а після його смерті — імператора Священної Римської імперії Генріха IV (1050 — 1106).

ІСТОРИЧНА ДОВІДКА

За деякими даними імператор Візантії Олексій І Комнин (1048 — 1118) надіслав Володимиру Мономаху (1053 —1125) дарунки: хрест животворного дерева, сердолікову чашу Авгу­ста Кесаря, вінок, золотий ланцюг і барми Костянтина Мо­номаха, Володимирового діда. Вручивши ці дари, митрополит Ефеський Неофіт увінчав його в київському соборному храмі імператорським вінком і проголосив царем (дані спірні).

З ім'ям князя Володимира Всеволодовича пов' язують «шапку Мономаха», нібито отриману ним від візантійсь­кого імператора (нею коронували всіх російських царів, по­чинаючи від онука Івана III Дмитра). Насправді ж ця коро­на виготовлена середньоазіатськими майстрами і датуєть­ся кінцем XII — початком XIV століття, а отже, не нале­жала Мономахові.

Сам Володимир Мономах був одружений з дочкою останнього англосакського короля (Англії) Гаральда II Годвінсона (1020 — 1066), що загинув у битві при Гастінгсі 14.10.1066 — Гіти (Гіди) (? — 1107). Дочка Євфимія (? — 1138) вийшла заміж за угорського короля Коломана (Кальмана) (1074 — 1116). Інша дочка Марія — Мариця Володимирівна (? — 1147) була дружиною візантійського царевича Леона (Лева) (? — 1116), сина імператора Романа IV Діо- гена (за іншими даними це був самозванець).

Син Володимира — Мстислав був одружений з дочкою шведського короля ІнгеСтенкільссона(? —1110)

— Христиною (? —1122).

Дочка Мстислава Во­лодимировича — Добродія

— Євпраксія (Ірина), була видана заміж за Олексія Комнина (? — 1142) — сина візантійського імператора Іоанна II Комнина (1088 — 1143), дочка якого була дружиною Великого князя Київського Юрія Володими­ровича Долгорукого (1090 — 1157).

Інша дочка Мстислава — Інгеборг — була дружиною принца датського, короля бодричів, Кнута Лаварда (? — 1131), сина датсь­кого короля Еріка І (Доброго) (? — 1103). Інгеборг була матір’ю датського короля Вальдемара І Великого (1131 — 1182), який до­водився онуком великому князю Володимиру Мономаху.

Ще інша дочка, Малфрід, у першому шлюбі була за норвезьким королем Сігурдом І Магнуссоном (? —1130), аовдовівши, вийшлавдру- ге за датського короля Еріка П Емуна (? — 1137), сина короля Еріка І Доброго. А Єфросинія Мстиславівна була дружиною угорського коро­ля Гези II (11 ЗО — 1162), хрещеним батьком їх первістка був французь­кий король Людовік VII. (Своє життя Єфросинія завершила в одному з монастирів Єрусалима, де і померла черницею у 1187 р.)

Син Мстислава — Володимир Мстиславович (1132 — 1171) у 1150 р. був одружений з дочкою бана хорватського, палатина

угорського Белуша з роду Неманій — Банівною.

Новгородський князь Святополк Мстиславович (? — 1154) у 1143 р. одру­жився з дочкою моравсь­кого (оломоуцького) князя Стона II Чорного — Євфи- мією, троюрідною сестрою чеського короля Владис­лава II (? — 1174). Перша дружина Ізяслава Мстис-

Печатка Володимира (Василя) Всеволодовича Мономаха

лавича (1096 — 1154) була принцесою з роду імператора Священ­ної Римської імперії Фрідріха І Барбароси (1122 — 1190). Після смерті першої дружини в 1151 р. Ізяслав одружився вдруге на дочці грузинського царя Дмитрія (Деметра) І (? — 1156), сина царя Да­вида IV, Будівника (1073 — 1125).

ІСТОРИЧНА ДОВІДКА

Ізяслав (Пантелеймон) Мстиславич (близько 1096 — 1154) — Великий князь Київський, старший син князя Мстислава Володимировича, онук Володимира Мономаха. З 1134 або 1136р. — князь володимирський, з 1143р. — пере­яславський. Скориставшись повстанням 1146р. в Києві про­ти Ольговичів, у 1147р. став Великим князем Київським, зневаживши право старшинства своїх дядьків Вячеслава і Юрія Долгорукого. У1149 р. Юрій Долгорукий вигнав Ізясла- ва з Києва, але в 1151 р. Ізяслав знову оволодів Києвом і кня­жив до кінця життя спільно з своїм дядьком Вячеславом Во­лодимировичем. В ході політичної боротьби пішов на розрив церковних зв'язків з Константинополем і в 1147р. поста­вив київським митрополитом смоленського вченого ченця Климента. Княжіння Ізяслава описане в особливому літо­писі, складеному його соратником, боярином Петром Bopuc- лавичем. Перша дружина — принцеса з роду імператора Фрідріха І Барбароси, друга — мачуха грузинського царя Дмитрія І (Деметре).

Дочка Ізяславового брата новгородського князя Всеволода Мстиславича (? — 1138) — Верхуслава Всеволодівна — була пер­шою дружиною великого князя польського Болеслава Кучерявого (1120 — 1173), сина польського князя Болеслава III Кривоустого (1086 — 1138). Сам Болеслав Кривоустий у 1102 р. був одружений із Збиславою (Сбиславою), дочкою Великого князя Київського Свя- тополка Ізяславича (1050 — 1113). Після смерті Збислави турботи виховання її сина Володислава взяла на себе рідна сестра Збислави — дружина польського палатина Петра Власовича Марія.

З дочкою Болеслава Кучерявого у 1173 р. був одружений Василько Яро- полкович, князь дороги- чинський і берестейській. Одна дочка Болеслава Кри­воустого, Агнеса (Агнеш­ка), була дружиною Ізясла­вового сина Мстислава

Ізяславовича (? — 1170); друга дочка (за іншими да­ними сестра Болеслава), невідома на ім’я, була дру-

Печатка Гертруди (Олісави), жони Ізяслава Ярославича

жиною другого Ізяславового сина Ярослава Ізяслововича; третя у 1124 р. стала дружиною муромського князя Всеволода Давидовича. Дочка Ізяслава Євдоксія (Євдокія) була дружиною великого князя польсько­го Мешка III Старого (1126 — 1202), сина Болеслава Кривоустого.

ІСТОРИЧНА ДОВІДКА

Болеслав III Kpueoyстий (1086 (1085) — 1138) — князь польський з 1106 р. Син князя Владислава І Германа. Одержав у спадок від батька Сілезію і Малу Польщу. В боротьбі із стар­шим братом Збигновом і його союзником, імператором Генрі­хом V, домігся об'єднання під своєю владою всієї Польщі. Зять Великого князя Київського Святополка Ізяславича.

Сини Всеволода Мсти-славича(? — 1138): перший Володимир Все­володович, князь новго­родський, був одружений з Риксою (1116 — 1155), овдовілою дочкою поль­ського князя Болеслава

Печатка Святополка (Михайла) Ізяславича

Кривоустого; у них була дочка Софія — у першо­му шлюбі — дружина

датського короля Вальде­мара І Великого(1131 — 1182), у другому шлюбі — друга дружина ландграфа тюрінгського, пфальцгра­фа саксонського Людвіга 111(1152 — 1190).

Крім Мономаховичів ро­динні зв’язки з представника­ми європейських країн мали й інші князі Київської Русі.

Печатка Варвари (Ірини), жони Святополка Ізяславича

Князь перемишльський та галицький Володимир (Володимир­кой Володаревич (? — 1153) був одружений із Софією (1098 — ?), дочкою угорського короля Коломана (Кальмана) (1074 — 1116), се­строю угорського короля Стефана (Іштвана) II (1100 — 1131).

Після смерті свого чоловіка-поляка Якси руська княжна Ara- фія добудовувала костьол Святого Михайла у м. Вроцлаві (1160 — 1163 рр.). Її зображення та написане кирилицею ім’я розміщені на одній з декоративних деталей оформлення цього храму.

ІСТОРИЧНА ДОВІДКА

Володимир (Володимирко) Володаревич (? — 1152 (1153)) — засновник Галицького князівства, син Володаря Ростиславича. Близько 1117 р. одружився з Софією, дочкою угорського короля Коломана (Кальмана). В 1141 р. об'єднав Звенигородське, Галицьке, Перемишльське і Теребовльське князівства в єдине Галицьке князівство з центром у Галичі. У 1149 р. прийняв сторону Юрія Долгорукого в його боротьбі проти київського князя Ізяслава Мстиславича. Мав союзні відносини з візантійським імператором Мануїлом І.

Дочка чернігівського (у 1139 — 1146 рр. київського) князя Все­волода Ольговича (? — 1146) — Звенислава Всеволодівна — була першою дружиною шльонського (польського) князя Болеслава Ви­сокого (1127 — 1201), сина краківського князя Владислава II.

Як пише продовжувач хроніки Козьми Празького у 1132 р. невідома за ім’ям руська княжна вийшла заміж за моравського і бер- ненського князя Братисла­ва (?—1156).

Печатка Софїі, жони Святослава Всеславича

ІСТОРИЧНА ДОВІДКА

Всеволод (Кирило) Ольгович (? — 1146) — Великий князь Київський (1139 — 1146), син чернігівського князя Олега Святославича,родоначальник княжої династії Ольго- вичів. У 1115 — 1127рр. княжив у Новгород-Сіверському, в 1127 — 1139рр. — в Чернігові. Спираючись на половців, вів боротьбу з представниками київської династії Мономахо- вичів за землі Південної Русі. У1139 р. захопив Київ. Розпа­лював і вміло використовував княжі міжусобиці, щоб утри­мувати за собою великокнязівський престол. Після його смерті кияни повстали і вигнали Ольговичів з Києва.

Дочка князя теребовлянського Василька Ростиславича (? — 1124) була дружиною моравського князя Братислава (? — 1156). Дочка князя псковського Володимира Мстиславича вийшла заміж

за німецького лицаря Teo- деріха (Дітмара) фон Букс- гевдена, брата першого ризького єпископа Альбер­та. Дочка князя смоленсь­кого Ростислава Мстисла­вича — Олена була другою дружиною польського кня­зя Казиміра II Справедли­вого (1138 — 1194), а доч-

Печатка Передслави (Єфросинїі) Святославівни полоцької

ка Казиміра — Марія — Анастасія у 1178 р. стала дружиною чернігівського князя Всеволода Святославича Чермного (Рудо­го) (? — 1212).

ІСТОРИЧНА ДОВІДКА

K ази мір II Справедливий (1138 — 1194) — польський князь з 1177 р. Оволодів краківським престолом у результаті боротьби з Мешко III Старим. Намагаючись здобути підтримку в перетворенні Краківської землі на свій спадко­вий уділ, Казимір на Ленчицькому з'їзді 1180р. надав значні привілеї духовним і світським феодалам у питанні розши­рення їхніх прав на земельні володіння. Брав участь в бо­ротьбі за Південно-Західну Русь, намагався посадити на га­лицький престол свого ставленика, угорського князя, але не домігся успіху. Зять Великого князя Київського Ростислава Мстиславича.

Дочка канівського князя Гліба Святославича — Євфимія Глібівна була дружиною імператора візантійського Олексія IV Ан­гела (1182 — 1204).

Вислава (Вишеслава), дочка смоленського князя Ярополка Ро­мановича, була першою дружиною західнопоморського (щецінсь-

кого) князя Богуслава II (1172 — 1220).

Дружиною полоцького князя Бориса Давидовича у 1217 р. ста­ла Святохна, дочка західнопоморського (щецінського) князя Ка­

зиміра II.

Печатка Ярослава (Івана ) Ізяславича

Святослав — Георгій Все­володович, князь вітебський, був одружений на Софії, тітці візантійського імператора Іоанна II Комнина.

У часи Київської Русі особливий характер у відно­синах з країнами Європи був у Галицькій землі.

Значний відсоток її насе­лення складали греки, угорці, південні слов’яни, тут були впливові вірменські та єврейські колонії, а в пониззі Дніпра та Дунаю в XII столітті була нікому не підвладна вольниця — бага­тонаціональна потолоч, гра­біжники, пірати, біглі вояки,

Печатка Володимира (Василя) Всеволодовича Мономаха

джерело постійного хвилювання для галицьких князів та їх сусідів.

Галицьке князівство мало кордони з Угорщиною, Польщею і Болгарією. Галицькі князі ріднились з усіма сусідами та прийма­ли участь у європейській політиці. Перехрестя торгових шляхів Південної Європи приваблювало і завойовників, і торговців. Тут виросли великі міста, а в них були сильні бояри та купці, котрі час від часу суперничали з князями.

У 1199 р. володимиро-волинський князь Роман Мстиславич (? — 1205) створив об’єднане Галицько-Волинське князівство, яке мало великий вплив у регіоні. Другою дружиною князя Романа Мстиславича була Анна, дочка візантійського імператора Ісаака II Ангела (? — 1204) від Маргарити — Марії, дочки угорського коро­ля Бели III (1148 — 1196), сестри угорського короля Андрія II (Ен- дре). (За іншими даними княгиня Анна походила з волинського бо­ярського роду.) Роман Мстиславич і Андрій II були троюрідними братами. Рідною бабкою Андрія, дружиною його діда Гези II і мат­ір’ю батька — Бели ПІ, була Єфросинія Мстиславівна, сестра Ізяслава Мстислави­ча; вона ж — двоюрідна баба Романа, бо Ізяслав Мстиславич — його рідний дід. Спільним прадідом Ро­мана, Андрія II і князя кра­ківського Лешка Білого був

Великий князь Київський Печатка Ростислава (Михайла) Мстислав Володимирович. Мстиславича

ІСТОРИЧНА ДОВІДКА

Андрій II (Андраш, Ендре) (1175 — 1235) — князь га­лицький, король угорський (1205 — 1235), Після смерті Ро­мана Мстиславича (1205) намагався захопити владу в Га­лицько-Волинському князівстві, прийняв титул короля Га­личини і Володимири (Лодомерїі). Прагнув посадити на га­лицький престол своїх синів Поломана і Андрія. Доводився Роману Мстиславичу троюрідним братом — по лінії своєї баби Сфросинії, дочки Київського князя Мстислава Володи­мировича.

Саломея, дочка Романа Мстиславича (за іншими даними — доч­ка князя Данила Романовича Галицького) у 1228 р. стала дружи­ною князя поморського (гданського) Святополка Великого (1200 — 1266).

ІСТОРИЧНА ДОВІДКА

Лешко (Летко Білий) (близько 1186-1227) — князь сан- домирський (з 1194) і краківський (1194 — 1198, 1201 — 1202). Син Казиміра II Справедливого. Зять Великого князя Київського Інгвара Ярославича. Намагався припинити чва­ри й упорядкувати стосунки між родичами. Але незабаром був вбитий. У 1214 р. підписав угоду з угорським королем Андрієм II, за яким королевич Поломан, що оженився на дочці Лешко, Саломії, був проголошений королем Галичини (1214 — 1217,1219,1227). Доводився Роману Мстиславичу трою­рідним братом по матері Олені Ростиславні, що доводилася Роману тіткою.

Лешко Білий (1186 — 1227) був одружений на Гремиславі Інгварівні дочці князя луцького і володимиро-волинського, Інгвара Ярославича. Дочка Лешка, Олена, була дружиною володимиро-во-

линського князя Василька Романовича (1203 — 1269), брата Данила Галицького. Конрад І (1187 — 1247), князь мазовецький, брат Лешка Білого, був одруже­ний на дочці новгород- сіверського і перемишльсь­кого князя Святослава Irope- вича(1176 — 1210) — Агафії Святославівні (? — 1247).

Печатка Ярополка (Федора) Ростиславича

Син Конрада І — сандомирський князь Болеслав І був вдруге одру­жений на Анастасы Олександрівні, дочці володимиро-волинського князя Олександра Всеволодовича. Другий син, Земовит (1224 — 1262), одружився з Переяславою Данилівною (? — 1283), доч­кою галицько-волинського князя Данила Романовича (Галицького) (1201 — 1264). Марія — Олена Мстиславівна, дочка князя галиць­кого і торчського, МстиславаМстиславичаУдатного(? —1228), була дружиною принца угорського Андрія (Ендре) (? — 1233).

ІСТОРИЧНА ДОВІДКА

Мстислав Мстиславич Удатний (? — 1228) — князь торопецький (з 1207), новгородський (з 1209), галицький (з 1219). Син тмутараканського і чернігівського князя Мстис­лава Володимировича Хороброго. У 1193 і 1204 рр. здійснив успішні походи проти половців. На початку 1219 р. разом з князем Данилом Романовичем і тестем, половецьким ханом Котяном Сутойовичем, вибив угорців із Галича і став галиць­ким князем. Видав дочку Анну за волинського князя Данила У1223р. брав участь в поході руських князів проти монголо- татар ( командував авангардом військ ). Останніми роками брав участь в міжусобній боротьбі з Данилом Романовичем. В 1227р. видав дочку Марію — Олену за угорського королеви­ча Андрія, передав йому Галицьке князівство, а сам переїхав до Торчеська, де й помер.

Данило Романович Галицький (1201 — 1264), син Романа Мстиславича вперше був одружений на дочці князя Мстислава Удатного — Анні Мстиславівні, а вдруге — на дочці (ім’я невідоме) князя литовського Довспрука.

Дочка князя, Софія Данилівна, дружина графа шварцбурзько- го — Генріха V фон Шварцбург (? — 1285).

Син Шварн (Сваромир) Данилович (? — 1269) одружився на дочці Великого князя Литовського Миндовга. Роман Данилович — на герцогині австрійській Гертруді Бабенберг (1226 — 1299), їх дочка, Марія Романівна, була дружиною Іоахіма Гуткеледа, судді угорського короля Ласло IV (1262 — 1290). Лев Данилович (? — 1301) одружився на Констанції дочці угорського короля Бели IV (1206 — 1270). Дочка Лева, Анастасія Львівна (? — 1335), була дружиною онука Конрада І, добжинського князя Зе- мовита (1262 — 1306). Син Лева, Юрій Львович (? — 1308) вдру­ге одружився з Єфимією (? — 1308) дочкою куявського князя Казиміра І (1211 — 1267), онукою Конрада І. Дочка Юрія Льво­вича Марія Юріївна була дружиною польського князя Тройдена 1(1284 — 1341).

ІСТОРИЧНА ДОВІДКА

Шварн (Своромір) Данилович (? — 1268 (1269)) — га­лицький і холмський князь (з 1264), син галицько-волинсь­кого князя Данила Романовича, зять литовського князя Миндовга. Після смерті Миндовга допоміг його синові Вой- шелку утвердитися на литовському престолі. У 1267р. Вой- шелк пішов у монастир і добровільно передав княжий пре­стол Шварнові. Перед Романовичами постала реальна перс­пектива утвердження їхньої династії на литовському пре­столі. Але інший син Данила Галицького, Лев, пцбоюючись зміцнення влади Шварна і заздрячи йому, в 1267р. вбив Вой- шелка. Вбивство Войшелка викликало велике обурення се­ред литовців, і після смерті Шварна в Литві до влади прий­шла партія бояр-язичників. Язичницька Литва посилила наступ на Волинь.

Противник князя Данила Галицького в боротьбі за вла­ду в Галичині, син чернігівсь­кого князя Михайла Всеволо­довича, Ростислав Михайло­вич (1223 — 1264), був одру­жений на дочці угорського короля Бели IV — Анні. У Ростислава і Анни було два сини і чотири дочки: перший — Михайло, бан Боснії; дру­гий — Бела, бан Мачви; дочка (ім’я невідоме) була дружиною бол­гарського царя Михайла І Асеня (? — 1256); друга дочка Кунегунда (Кунгута) (1245 — 1285) — спочатку друга дружина чеського коро­ля Пржемисла II Оттокара (1233 — 1278), потім — чеського магната Завіши; третя — Грифіна, дружина князя краківського і санд©мирсь­кого Лешка Чорного (1240 — 1288), сина Казиміра І (1211 — 1267) князя куявського; четверта — Маргарита, черниця — абатиса.

Крім прямих шлюбів, можновладці європейських країн були зв’язані з Київською Руссю і через породичавшихся з ними на­щадків руських княгинь, що вийшли заміж у Візантію, Угорщи­ну, Польщу, Чехію, Німеччину, Норвегію, Данію та інші країни. (Генеалогічні традиції приписують руські коріння декільком знат­ним польським, литовським, чеським та моравським родам).

Шановний читачу, як ми бачимо вся середньовічна Європа була з пов’язана родинними зв’язками. Вони впливали на політику, при­водили до неочікуваних союзів та мирних угод або посилення військових дій. Кожен правлячий європейський дім прагнув отри­мати підтримку сильних сусідніх держав та поріднитися з ними.

Система династичних шлюбів і зв’язки правлячих домів зберег­лись у світі до нашого часу. Але різниця між середньовіччям та сьо­годенням очевидна. У XI — на початку XIII ст. Київська Русь була однією з найвпливовіших держав Європи. Її престиж підтримував­ся в тому числі і династичними шлюбами. Історія, як розгорнута книга, показує нам, ким були наші предки і яким був їх вплив. До цього потрібно прагнути і нам.

LttkttkS