Революційна боротьба робітників і селян напередодні лютневої революції

У відповідь на зростання революційного руху царський уряд посилював репресії і терор. З особливою жорстокістю він гро­мив нелегальні більшовицькі організації, переслідував партійних працівників.

їх висилали в Сибір на каторгу, мобілізували і відпра­вляли на передові позиції. Тисячі партійних працівників томи­лися по тюрмах. Більшовицька газета „Правда" була закрита ще напередодні оголошення війни, профспілки заборонені, ле­гальні робітничі організації розігнані.

Не зважаючи на переслідування, партія більшовиків не тільки не припиняла, а навпаки, ще більше посилювала революційну роботу в масах. По всіх промислових центрах Росії і України, в частинах армії в тилу і на фронті в глибокому підпіллі діяли більшовицькі партійні організації. Керівним партійним центром було Бюро ЦК партії на чолі з тов. В. М. Молотовим. Бюро ЦК партії було зв’язане з усіма партійними організаціями. Не зважаючи на виняткові труднощі, воно налагодило зв’язок з Леніним, що в цей час знаходився у Швейцарії, одержувало від нього директиви і вказівки, поширювало центральний орган партії „Социал-демократ".

Особливо велика роль у справі революційного виховання і керівництва революційною боротьбою робітників і солдатів нале­жала Петроградському комітетові більшовиків. У його роботі брали керівну участь товариші В. М. Молотов, М. І. Калінін, А. А. Андреев.

Про те, наскільки поширені були листівки Петроградського 'Комітету в народних масах, свідчить такий факт. Примірники однієї листівки, виданої ще в серпні 1914 р., з закликом до ро­бітників і селян посилити боротьбу проти грабіжницької імпе­ріалістичної війни, за повалення самодержавства, виявлені були жандармами в квітні 1915 р. серед солдатів 228 пішої Астрахан­ської дружини, яка стояла в Одесі.

За прикладом Петроградського комітету і при його допо­мозі більшовицькі організації України також видавали листівки та нелегальні газети.

Революційна боротьба пролетаріату з кінця 1915 р. все більше посилювалась. Великі політичні страйки на Україні на початку 1916 р. вибухли на заводі „Наваль" в Миколаєві і в Горлівсько- Щербинівському районі Донбаса. Страйки були затяжні, добре організовані і проходили під керівництвом місцевих партійних організацій. Ні жорстокі репресії царизму, ні провокації меншо­виків не зламали волі до боротьби робітників заводу „Наваль". Царський уряд закрив завод, а робітників у кількості 7 тис. чол. відправив на фронт.

Страйк у Горлівсько-Щербинівському районі був придушений поліцією і військами. Серед робітників були вбиті й поранені.

Восени 1916 р. страйкова боротьба пролетаріату набула особливої сили й розмаху. По всій країні проходила могутня хвиля політичних страйків. Перед вели робітники Петрограда, Москви та інших промислових центрів Росії. Особливо могутні були виступи робітників таких заводів, як Путіловський, Обу- ховський, Балтійський та ін.

У жовтні 1916 р. на заклик Петроградського більшови­цького комітету робітники Петрограда влаштували багатолюдні демонстрації і мітинги протесту проти війни, які супроводжува­лися сутичками з поліцією. Боротися з поліцією робітникам до- помаїали і солдати. Але це були ще тільки перші прояви пере­ходу озброєних солдатів на бік революційного народу.

Щодня до страйкарів приєднувались робітники все нових і нових заводів. Всього в жовтні 1916 р. страйкувало близько 150 тис. чол.

В січні 1917 р. політичні страйки в Пітері відбувались майже щодня. Найбільших розмірів за роки імперіалістичної війни досягла страйкова боротьба пролетаріату 9 січня 1917 р., у дванадцяті роковини „Кривавої неділі": політичний страйк охопив коло 114 підприємств, а кількість страйкарів перевищу­вала 300 тис.

" За почином робітників Петрограда посилював боротьбу і пролетаріат України. У жовтні—листопаді 1916 р. політич­ними страйками були охоплені найбільші підприємства Донбаса, Катеринослава, Харкова, Києва, Миколаєва та інших міст. Керували боротьбою більшовицькі організації. В січні 1917 р. в політичні страйки були втягнуті робітники майже всіх вели­ких промислових підприємств України. До роковин 9 січня біль­шовицькі організації України випустили листівки з закликом до збройного повалення самодержавства.

Солдати співчували революційному рухові і активно підтри­мували виступи робітників. Начальник Харківського жандарм­ського управління 15 січня 1917 р. писав начальникові гарнізону м. Харкова: „Через таємні відомості, що дійшли до мене, робіт­ники звернулись до нижніх чинів гарнізону з проханням підтри­мати їх при страйках, які, можливо, відбудуться 16 січня, на випадок виступу на вулиці". Він просив військове начальство посилити нагляд за солдатами, щоб не допустити об’єднання їх з робітниками. Але царський уряд був уже безсилий затримати об’єднані революційні виступи робітників і селян, одягнутих в солдатські шинелі.

Під впливом наростаючої боротьби пролетаріату посилюва­лась і революційна боротьба селянства. Дедалі завзятішими ставали виступи селян проти поміщиків. Одночасно гостріших форм набувала боротьба селянської бідноти проти кур­кульства.

Велике селянське повстання на Україні вибухло 12 квітня 1915 р. в с. Нижня Сироватка, Сумського повіту на Харків­щині. Двотисячна маса бідняків і середняків цього села силою захопила приміщення волосного правління, обеззброїла загін поліції, прогнала справника і вбила двох куркулів. Повстання було жорстоко придушене. Воно мало велике політичне зна­чення. Відомості про нього поширювались серед селян Харків­щини. Вони дійшли і до фронту. На знак протесту проти жор­стокого придушення повстання і масових арештів солдати з Нижнє-Сироватської волості демонстративно здалися в полон.

У червні 1916 р.

У боротьбі за перетворення імперіалістичної війни у війну громадянську більшовицька партія, керована Леніним і Ста­ліним, особливо велику увагу приділяла роботі серед солдатів царської армії. Більшовицькі організації в тяжких умовах воєн­ного підпілля самовіддано боролись за революційне виховання солдатських мас. Усним словом і в листівках більшовики роз’­ясняли солдатам справжній характер несправедливої грабіжни­цької війни, підводили їх до розуміння того, що вийти з цієї війни можливо лише через революцію, шляхом повалення ца­ризму.

Солдати-селяни, відірвані від своїх сімей і силою загнані в окопи, терпіли всякі наруги. Босих, голодних, змучених вій­ною, без рушниць, в зимову холоднечу і в осінню негоду при­мушували їх іти в наступ, на вірну смерть. Дедалі частіше відмовлялись солдати виконувати накази бездарного військового начальства, не йшли в наступ, уникали бою. Вибухали револю­ційні виступи цілих військових частин. Найбільше солдатське повстання на Україні сталося в листопаді 1916 р. в м. Кремен­чуку. Кілька тисяч солдатів гарнізону організовано відмовились іти на фронт. Вони прогнали офіцерів, захопили казарми, бра­талися з робітниками. В січні 1917 р. на фронті вибухло велике повстання солдатів Одоєвського полку. Змучені безперервними боями, солдати відмовились іти в передові окопи і вимагали відпочинку. Спроби офіцерів зламати однодушність і організова­ність солдатів ні до чого не привели. Це було одно з найбіль­ших повстань на фронті напередодні лютневої революції 1917 р. Його жорстоко придушив генерал П.

На фронтах почалось братання солдатів. Австрійські й ні­мецькі солдати теж були змучені імперіалістичною війною і хотіли миру. Але буржуазні уряди миру не укладали, і в широких солдатських масах визрівало розуміння того, що треба самим кінчати братовбивчу війну за інтереси поміщиків і буржуазії і повалити імперіалістичні уряди. Армія з збройної сили царизму перетворювалась у збройну силу революційного народу. „Війна, як і все в житті, крім негативних сторін, має ще ту позитивну сторону, що вона, мобілізувавши майже все доросле населення Росії, зробила армію народною духом і тим полегшила справу об’єднання солдатів з повсталими робітниками" (Сталин, На путях к Октябрю, с. 10).

Всюди на фабриках і заводах, в казармах і окопах, в містах і селах народні маси все більше розуміли, що далі терпіти такі порядки не можна, що пора кінчати з ненависним царизмом. В країні назрівала революційна криза.

Назріванню революційної кризи сприяло посилення національ­ного руху в країні. Зростав національно-визвольний рух і україн­ського народу. Виникали культурно-просвітні українські товари­ства, голосніше лунали вимоги свободи для українського слова і української книжки. Робітники й селяни вимагали української школи. Явочним порядком починають виходити українські газети. В жовтні 1915 р. в Харкові вийшло єдине число газети „Слово", протягом листопада й грудня вийшло три числа газети „Гасло". В Одесі короткий час виходив журнал „Основа". В кінці 1916 р. в Москві виникає літературно-громадський журнал „Промінь". Ве­ликої втрати зазнав у цей час український народ: 28 травня 1916 р. у Львові після довгої і тяжкої хвороби помер видатний пись­менник і громадсько-політичний діяч І. Франко. Лише де­кілька місяців не дожив він до повалення російського царизму.

По всій країні піднімалась революційна хвиля. На чолі її стояв: найреволюційніший у світі пролетаріат. Ним керувала партія. Леніна—Сталіна.

5.