Лютнева буржуазно-демократична революція 1917 р.

Революція з кожним днем наближалася. Завданням її було— завершити справу, почату першою російською революцією 1905— 1907 рр.,— повалити самодержавство і встановити революційно- демократичну диктатуру пролетаріату та селянства.

Царизм намагався не допустити вибуху революції. З цією- метою він вів таємні переговори з урядом німецького імператора Вільгельма II, шсб укласти сепаратний мир. Після укладення миру царизм мав намір задушити революцію, яка назрівала. Бур­жуазія не менше, ніж сам царизм, боялась повалення самодер­жавства революційним народом, боялась революції. Але вона виношувала інший план запобігання революції.

В кінці другого року війни для буржуазії було вже ясно,, що цар Микола II і його уряд не здатні продовжувати війну до переможного кінця, що вони не в силі задушити наростаючу революцію. Тому буржуазія вирішила піти на дворцевий пере­ворот, щоб, не порушуючи самодержавного ладу, змінити бездар­ного Миколу II. Замість Миколи вона хотіла посадити на цар­ський престол малолітнього сина його Олексія, а регентом зробити брата царя — Михайла. Таким способом буржуазія мала намір розрядити політичну кризу в країні, дати можливість царизмові зібратися з силами, щоб задушити революцію в самому її зародку і продовжувати таку вигідну для неї імперіалістичну війну. Виконання цього плану буржуазія намічала на кінець лютого 1917 р.

Цей план буржуазії підтримували і англо-французькі імперіа­лісти, які теж вважали, що уряд Миколи II не здатний довести війну до переможного кінця.

Проте, російський пролетаріат, очоливши трудящі маси цар­ської Росії, зруйнував і плани царизму, і плани буржуазії.

В революційних боях у лютому 1917 р., як і раніше, попе­реду йшов пролетаріат столиці. В середині лютого політичні страйки і демонстрації в Петрограді досягли величезних роз­мірів. Більшовицька партія керувала боротьбою. На заклик Петроградського комітету більшовиків 23 лютого (8 березня) в зв’язку з святкуванням Міжнародного жіночого дня оголосили страйк 90 тис. робітників. На другий день—24 лютого—політичним страйком було охоплено вже близько 200 тис. чол., а 25 лютого він переріс у загальний страйк.

Демонстрації в цей день були ще численніші, ніж у попередні дні. В деяких районахстолиці робітники уже роззброювали поліцію.

Демонстранти виступали з лозунгами: „Геть царя!“, „Геть війну!", „Хліба!".

Бюро ЦК партії в той же день звернулось до всього рево­люційного народу з маніфестом, закликаючи робітників і селян до збройного повстання проти самодержавства і створення Тим­часового революційного уряду.

У той же день загальний політичний страйк почав переро­стати в збройне повстання. Поліція розганяла масові демонстра­ції рушничним і кулеметним вогнем. На вулицях вибухали збройні сутички між робітниками і поліцією та жандармами. Послані з наказу генерала Хабалова, командуючого військами Петроградського військового округа, для придушення революції військові частини під впливом більшовицької пропаганди відмо­влялись стріляти і переходили на сторону повсталого народу. Повстала рота Павловського полку відкрила вогонь по загонах поліції. Перейшов на сторону народу Волинський полк.

Ранком 27 лютого солдатів, що перейшли на сторону народу, було 10 тис., а ввечері того ж дня їх стало вже понад 60 тис. Увесь гарнізон Петрограда перейшов на, сторону революції. Це вирішило долю самодержавства. Правда, Микола II пробував ще послати в Петроград з фронту добірні військові частини під командуванням генерала Іванова.

В той же день робітники й революційні солдати створили з ініціативи більшовиків і за досвідом першої російської револю­ції 1905—1907 рр. Петроградську Раду робітничих і солдатських депутатів — орган революційно-демократичної диктатури проле­таріату й селянства. Увечері того ж дня відбулись багатолюдні перші збори Ради.

Ленінський лозунг про перетворення імперіалістичної війни у війну громадянську почав здійснюватись. Лютнева революція була початком перетворення імперіалістичної війни у війну гро­мадянську.

Революційні події, що відбувалися в Петрограді, мали най- живіший відгук і цілковиту підтримку в масах робітників і селян усієї країни, як в тилу, так і на фронті. Відомості про повалення самодержавства викликали на Україні всенародне захоплення. Щодня відбувалися багатолюдні маніфестації. В мі­стах і в селах робітники й селяни ліквідували органи царської влади, арештовували її представників, випускали з тюрем ре­волюціонерів, створювали Ради робітничих, солдатських і селян­ських депутатів.

У перші ж дні виникли Ради в Харкові, в Києві, Катеринославі, а також по всіх великих промислових центрах | Донбаса. В багатьох селах на Україні селяни приступали до розподілу

Арешт царських генералів.

поміщицьких земель, засновували земельні комітети. Революційний- народ створював Ради як органи революційно-демократичної диктатури пролетаріату й селянства.

Одночасно з Радами виникли й буржуазні органи — громад­ські комітети. В Петербурзі одночасно з Радою робітничих і селянських депутатів виник Тимчасовий комітет Державної думи. Меншовики й есери таємно від більшовиків договори­лися з ним про створення Тимчасового уряду. До складу його ввійшли представники буржуазії та ліберального помі­щицтва — князь Г.

Таким чином була створена нова державна влада. Сталось своєрідне переплетення двох влад, двох диктатур: диктатури буржуазії і ліберальних поміщиків, представленої Тимчасовим урядом, і революційно-демократичної диктатури пролетаріату й селянства, представленої Радами робітничих і солдатських депутатів. У країні встановилось двовладдя.

„В той час, як більшовики керували безпосередньою бороть­бою мас на вулицях, угодовські партії, меншовики і есери за­хоплювали депутатські місця в Радах, утворюючи в них свою більшість" (Історія ВКП(б), Короткий курс, с. 168).

Перевага меншовиків і есерів у Радах, які добровільно пере­дали владу в руки Тимчасового уряду, пояснюється тим, що „більшість лідерів більшовицької партії перебувала в тюрмах і засланні" (там же). У самому робітничому класі за роки війни

• Міліція Київської Ради робітничих і солдатських депутатів.

сталися значні зміни. Близько 40% робітників було мобілізовано в армію. Нові маси трудящих, що приходили на фабрики і за­води переважно з села, не мали ще достатнього досвіду боротьби і необхідної політичної стійкості та гарту.

Лютнева революція сколихнула сковані царизмом народні маси. До політичного життя потяглися раніше забиті царизмом мільйонні маси трудового народу. Захоплені перемогою над са­модержавством, вони виявляли несвідомо-довірливе ставлення до буржуазії та її агентів — меншовиків і есерів. Ці дрібнобур­жуазні ілюзії спершу захопили були також і деякі кола проле­таріату. У цьому й полягала причина того, що плоди револю­ції, здійсненої робітниками й селянами в солдатських шинелях, дістались не їм, а буржуазії. За роки імперіалістичної війни вона особливо посилилась. На час лютневої революції буржуазія зай­мала вже багато керівних місць у державному апараті. Велику послугу їй зробили і меншовики та есери, які й тепер зрадили інтереси народних мас.

18. Історія України. 816. 273

Друга російська буржуазно-демократична революція посилила національно-визвольний рух пригноблених царизмом народів. На Україні керівництво українськими національними організаціями, що виникли в наслідок перемоги лютневої революції, пресою, видавництвами захопили буржуазні націоналісти. 4 березня укра­їнська буржуазія створює в Києві Центральну раду, яка з пер­шого ж дня стала проводити політику підтримки Тимчасового

Матроси і солдати на чолі селянських виступів.

уряду. Дальший розвиток'} поглиблення революції не входили в плани української буржуазії і суперечили її інтересам. Керів­ними партіями в Центральній раді були українські націоналістичні партії УСДРП, УСР (українські есери) та члени ТУП, які взяли собі назву есефів—„соціалістів-федералістів".

Тимчасовий уряд, діставши владу, і не думав здійснювати ре­волюційні вимоги народу. Він не дав і не міг дати змученому народові миру. Навпаки, з перших же днів він заявив про свою волю продовжувати війну далі і оберігати таємні імперіалістичні договори поваленого царизму.

Тимчасовий уряд не ліквідував органів царської влади, а лише змінив їх назви; вони залишилися з тими ж чиновниками і мето­дами управління, з тими ж функціями боротьби проти народних мас. Він не дав і не міг дати народові свободи. Тимчасовий уряд не дав і не міг дати землі селянам. Навпаки, він оберігав поміщицькі маєтки й землеволодіння від революційного селян­ства. Він не дав і не міг дати народові хліба, бо для цього треба було ущемити хліботорговців, поміщиків і куркулів, чиї інтереси якраз він захищав.

З перших же днів революції перед більшовицькою партією постали величезної ваги завдання. Треба було розбити несвідоме довір’я мас до меншовиків і есерів, наполегливо і терпляче роз’ясняти їм, що від імперіалістичного Тимчасового уряду і соціал-угодовців не можна сподіватися здійснення революційних вимог народу, що добитися їх здійснення можна, лише замінивши Тимчасовий уряд владою Рад.

Повалення самодержавства в корені змінило умови, в яких довелось працювати більшовикам. Більшовицькі партійні орга­нізації вийшли з підпілля, стали працювати легально. Партійні робітники повертались з заслань, виходили з тюрем. Партійні організації перебудували свою роботу відповідно до цих нових умов, міцніли і кількісно зростали. 12 березня повернувся до Пет­рограда з Туруханського краю тор. Сталін. У першій же своїй статті в „Правде" від 14 березня він закликав робітників і селян створювати повсюди Ради — органи революційної влади народу, зміцнювати зв’язок з Петроградською Радою робітничих і солдат­ських депутатів. Тов. Сталін закликав селян брати в свої руки розв’язання земельного питання, приступати до конфіскації помі­щицьких земель.

Партійні організації почали видавати газети: в столиці знов стала виходити газета „Правда"; 10 березня вийшла газета „Про­летарий" — орган Харківської організації, 14 березня — „Голос социал-демократа" — орган Київської більшовицької організації..

Більшовицька партія, керована Леніним і Сталіним, роз’ясню­вала солдатам і селянам необхідність спільних революційних дій з пролетаріатом проти імперіалістичного Тимчасового уряду. У боротьбі з соціал-угодовцями партія готувала маси до нового- етапу революції—до революції пролетарської, соціалістичної.