Боротьба партії більшовиків за завоювання мас

З квітня 1917 р. Ленін повернувся з Швейцарії в Петроград. Звістка про приїзд Леніна швидко облетіла заводи, казарми і військові кораблі.

До Фінляндського вокзалу прийшли тисячі робітників, сол­датів і матросів зустрічати свого любимого вождя.

На другий день після приїзду Ленін виступив на нараді більшовиків — делегатів Всеросійської конференції Рад робіт­ничих і солдатських депутатів, на якій виголосив свої знамениті Квітневі тезиси.

Квітневі тезиси Леніна озброювали більшовицьку партію, а разом з нею і весь робітничий клас планом боротьби за перехід від революції буржуазно-демократичної, якою була лютнева рево­люція, до революції соціалістичної.

Більшовики України, як і вся більшовицька партія, прийняли Квітневі тезиси Леніна і згуртувались навколо ленінського Центрального Комітету. На Україні тільки в Київській більшо­вицькій організації Г. Пятаков і Є. Бош виступили проти тези­сів Леніна. Вони, як і меншовики, були проти соціалістичної революції. Проте, Київська більшовицька організація різко засудила позицію Пятакова, Бош та і нших і підтримала тезиси Леніна.

Боротьба за маси, боротьба за соціалістичну революцію вима­гала від партії більшовиків насамперед зміцнення партійних органі­зацій. Перед великими партійними організаціями стало питання про об’єднання сил і допомогу периферійним організаціям. 15 квітня 1917 р. Київський комітет РСДРП(б) скликав обласну партійну нараду більшовиків. На нараді були представники від Київської, Волинської, Подільської, Могилівської, Полтавської і Черні­гівської партійних організацій. Нарада підкреслила ненормаль­ність існування об’єднаних з меншовиками партійних організацій і вирішила створити обласний партійний комітет. Пізніше в Катеринославі відбулась обласна конференція більшовицьких

В.

Й. В. Сталін.

організацій Донецько-Криворізького басейну, в якій брали участь представники від Катеринославської і Харківської організацій. Конференція обрала Донецько-Криворізький обласний партійний комітет більшовиків на чолі з тов. Артемом.

Проте, не всі більшовики України засвоїли необхідність рішу­чого розриву з меншовиками. В Одесі, Миколаєві, Полтаві та інших містах до червня—липня більшовики все ще перебували в об’єднаних з меншовиками організаціях. У Донбасі були також об’єднувальні настрої. Але завдяки тому, що там працювали товариші К. Є. Ворошилов і Л. М. Каганович, які створили міцне і більшовицьке ядро, ці настрої були швидко вижиті. В усіх вели­ких районах Донбаса були створені більшовицькі організації.

Вплив більшовиків на маси зростав, і це особливо виявилося в квітні, коли до України дійшли відомості про ноту міністра закордонних справ П. Мілюкова (в якій він заявив про те, що Тимчасовий уряд буде продовжувати війну до перемоги і що це нібито є бажання народу) і про протест проти неї петроград­ських робітників та солдатів. Більшовики України заклйкали маси підтримати революційний Петроград. По всій Україні прокоти­лася хвиля зборів і мітингів протесту, організованих більшови­ками проти ноти Мілюкова. В Києві, Катеринославі, Харкові, Луганську та інших містах — скрізь робітники й солдати вима­гали припинення війни і передачі всієї влади Радам.

Рух протесту робітників і солдатів проти ноти Мілюкова ви­кликав кризу Тимчасового уряду: Мілюков і Гучков були виве­дені з уряду. На допомогу буржуазному контрреволюційному Тимчасовому урядові прийшли меншовики й есери. Замість ви­ведених Мілюкова й Гучкова до складу уряду ввійшли меншо­вики М. Скобелев і І. Церетелі.

„Таким чином, меншовики, які заперечували в 1905 р. допу­стимість участі представників соціал-демократії в Тимчасовому революційному уряді, визнали тепер допустимою участь своїх представників у Тимчасовому контрреволюційному уряді.

„Це був перехід меншовиків і есерів у табір контрреволюцій­ної буржуазії" (Історія ВКП(б), Короткий курс, с. 178).

В обстановці наростаючої політичної кризи 24 квітня 1917 р. в Петрограді відкрилася VII (Квітнева) Всеросійська конфе­ренція більшовицької партії, яка намітила лінію партії в усіх найважливіших питаннях війни й революції. Конференція взяла курс на підготовку соціалістичної революції і прийняла лозунг Леніна: „Вся влада Радам!". Партія більшовиків хотіла викори­стати можливість мирного розвитку революції — покінчити мир­ним шляхом з існуванням у країні двовладдя. Разом з цим кон­ференція зобов’язувала всю партію розгорнути широку роботу для пояснення масам буржуазно-поміщицького характеру Тим­часового уряду, який не може дати народові ні миру, ні хліба, ні свободи. Одночасно з цим було визнано необхідним викри­вати перед масами згубність угодовської політики меншовиків

і есерів, що підтримували такий уряд. Партія повинна була до­помогти масам швидше звільнитися від довірливого ставлення до угодовців. •».

Проти ленінсько-сталінської лінії на конференції виступили Каменев, Риков, Зінов’єв. Вони, як і меншовики, були проти соці­алістичної революції і стояли за збереження капіталізму, за збе­реження влади буржуазії. Опортунізм капітулянтів було викрито і рішуче засуджено.

Конференція обговорила доповідь Леніна по аграрному пи­танню і прийняла його пропозицію про конфіскацію і передачу поміщицьких земель селянським комітетам і про націоналізацію всіх земель у країні. Прийняті конференцією рішення цілком відповідали інтересам широких мас селянства. Вони говорили про те, що тільки партія більшовиків допоможе селянству ски­нути поміщиків і одержати землю.

Було також заслухано доповідь тов. Сталіна по національ­ному питанню. У своїй доповіді тов. Сталін розвивав основи політики партії в національному питанні, розроблені ним разом з Леніним ще задовго до лютневої революції.

Ленін і Сталін вважали, що більшовики повинні підтримувати національно-визвольний рух пригноблених народів, скерований проти імперіалізму.

Проти ленінсько-сталінської постановки національного пи­тання виступили Пятаков і Бухарін. Вони були проти права націй на самовизначення. Конференція викрила і відкинула анти- ленінські настанови Пятакова — Бухаріна і прийняла висунуті тов. Сталіним положення.

Розв’язуючи національне питання так, як учили Ленін і Сталін, партія більшовиків ще більше завойовувала симпатії трудящих усіх пригноблених народів.

Квітнева конференція ще тісніше згуртувала партію навколо ленінсько-сталінського Центрального Комітету і викрила анти- ленінську опортуністичну лінію Каменева, Зінов’єва, Бухаріна, Рикова та їх нечисленних прихильників.

Озброєні рішеннями Квітневої конференції, більшовики роз­горнули велику роботу в масах. На підприємствах, у Радах, фабзавкомах, профспілках, у казармах і на вулицях більшо­вики день-у-день терпляче роз’яснювали масам політику партії Леніна—Сталіна. На конкретних прикладах дійсності більшовики показували всю брехливість обіцянок меншовиків і есерів, анти­народну політику Тимчасового уряду,підтримуваного угодовцями.

Уперта боротьба між більшовиками й угодовцями розгорну­лась за вплив у фабрично-заводських комітетах. Фабзавкоми були безпосередніми захисниками інтересів робітників. Вони мали ве­ликий вплив на робітництво. Тому було важливо, яка політична партія керуватиме фабзавкомами. Перемогли більшовики. На всіх великих підприємствах України, за дуже незначними винят­ками, фабзавкомами керували більшовики. Тому такі підприєм­ства, як Арсенал у Києві, BBK у Харкові (тепер електромеханіч­ний завод _ιiM.

Зустріч В. І. Леніна революційними робітниками і солдатами Петрограда.

• * і

зразу ж перетворились у неприступні для угодовців фортеці більшовизму.

Рішучу боротьбу провадили більшовики проти меншовиків у питанні 8-годинного робочого дня. Угодовці були проти запрова­дження 8-годинного робочого дня явочним порядком. 18 березня Київська Рада робітничих депутатів, обговорюючи питання про 8-годинний робочий день, під впливом меншовиків і есерів відхи­лила пропозицію більшовиків про негайне його запровадження.

Фабзавкоми, керовані більшовиками, всупереч угодовцям, за­проваджували 8-годинний робочий день, не чекаючи видання законів або постанов у цій справі.

Після повалення самодержавства Тимчасовий уряд не змінив матеріального становища робітників. Воно стало ще тяжчим через зростання економічної розрухи. Надто тяжке було cτaπo_z- вище'робітників Донбаса — шахтарів. Угодовці в цьому питанні нічого не хотіли робити. Більшовики, навпаки, боролись за поліпшення економічного становища робітників. Вони роз’яс­нювали робітникам, що корінної зміни умов праці і поліпшення матеріального становища можна буде добитися тільки тоді, коли влада буде в руках самих робітників, тобто коли вся влада буде, в руках Рад, а керувати Радами будуть більшовики.

Величезну роботу над політичним вихованням мас проводила більшовицька преса і насамперед більшовицька „Правда¹⁴. Усна агітація більшовиків доповнювалась друкованою. Більшовицькі газети викривали буржуазно-поміщицький характер Тимчасового уряду та його імперіалістичну політику, пояснювали масам згубність угодовської політики меншовиків і есерів.

Широка й систематична агітація більшовиків у пресі, Радах, профспілках, фабзавкомах і на підприємствах давала свої на­слідки. Маси на досвіді переконувались в тому, що ні Тимча­совий уряд, ні меншовики з есерами не ліквідують у країні розрухи, не задовольнять найпекучіших потреб народу.

Про це свідчила організована меншовиками та есерами кам­панія за підписку на „Позику свободи", що йшла повністю на про­довження імперіалістичної війни. Під впливом агітації більшовиків підписка на „Позику свободи" у робітників успіху не мала. На багатьох великих підприємствах підписка провалилась.

Робітники Київського арсеналу відмовилися підписатися на позику 1 закликали всіх робітників не давати ні копійки на продовження імперіалістичної війни. Приклад арсенальців наслі­дували робітники інших підприємств.

Зростав вплив більшовиків і в Радах. У Донбасі, де вели­чезну роботу провадив тов. Ворошилов, більшовики швидко витісняли угодовців з Рад. На скликаній у травні 1917 р. Лу­ганській повітовій конференції Рад тов. Ворошилов був обраний головою повітового бюро Рад. На районному з’їзді Рад у Ми­китівні була прийнята більшовицька резолюція і делегатами на І Всеросійський з’їзд Рад були обрані більшовики. Робітники Брянського заводу в Катеринославі прийняли проект наказу чле­нам Ради, надрукованого в „Правде".

На переобранні Рад, що відбувалося в травні, більшовики добилися чималих успіхів, але не дістали ще більшості в Ра­дах. Підбиваючи підсумки переобранню Ради, київська більшо­вицька газета „Голос социал-демократа" писала: „Наша фракція встигла згуртувати близько третини всіх членів Ради робітничих депутатів". Меншовики й есери, борючись за збереження свого впливу в Радах, стали порушувати принципи демократії. У Київ­ській Раді при обранні делегатів на І Всеросійський з’їзд Рад меншовики й есери, скористувавшись своєю більшістю, пору­шили демократію. Завдяки цьому їм удалося провести своїх делегатів на з’їзд Рад. Обрані делегати не відбивали настроїв київського пролетаріату. Дії угодовців обурили робітників. Обу­рення це відбилося в телеграмі Центрального бюро профспілок,

посланій на з’їзд Рад. У телеграмі було сказано: „Київське ЦБ профспілок не вважає проведені вибори на Всеросійський з’їзд від Київської Ради робітничих депутатів правильними, представ­ників— виразниками думки всього організованого пролетаріату Києва".

Вплив більшовиків зростав і серед солдатської маси. Ство­рені при більшовицьких комітетах військові організації про­вадили величезну роботу серед солдатів. Так, у Києві в резуль­таті агітації більшовиків значна частина гарнізону йшла за більшовиками. Особливо великий був вплив більшовиків у тех­нічних частинах: 3-му і 5-му авіапарках, понтонному батальйоні, саперній роті, артилерійських та інших частинах.

Завдяки агітації більшовиків солдати різко виступали проти війни і Тимчасового уряду. На своїх зборах, на спільних з робіт­никами мітингах вони виносили резолюції з вимогами припи­нення війни, посилали привітання партії більшовиків. У Кате­ринославі робітничий і солдатський мітинг, що відбувся в мі­ському саду 25 травня 1917 р., постановив „палко вітати єдину справжню захисницю інтересів трудящого народу — газету „Пра­вда". Разом з цим мітинг прийняв постанову бойкотувати міс­цеву буржуазну пресу, що обманює народ.

Велику агітаційну роботу провадили київські більшовики і серед солдатів південно-західного фронту.

Завойовуючи маси, більшовики енергійно працювали над озброєнням робітничого класу, над створенням загонів Червоної гвардії.

Створюючи робітничу Червону гвардію, більшовики мусили перемагати опір меншовиків, есерів та буржуазних націоналістів. Не зважаючи на есеро-меншовицький саботаж, протягом квітня— травня у всіх промислових центрах України були створені загони Червоної гвардії.

Коаліційний уряд, що утворився після квітневого виступу робітників і солдатів, нічого не робив для подолання економічної розрухи в країні, для припинення війни. Промисловість і тран­спорт зовсім занепадали. Посилювалася продовольча криза. Ціни на продукти харчування росли з надзвичайною швидкістю.

Імперіалістична війна, яку провадив коаліційний Тимчасовий уряд, вимагала від робітників і селян дедалі більших жертв. Зате прибутки капіталістів росли з кожним днем.

Більшовики вказували робітникам і солдатам на загрозу катастрофи, що насувалася на країну. Щоб урятувати країну, більшовики пропонували запровадити робітничий контроль над виробництвом і фінансами, загальну трудову повинність, при­пинити імперіалістичну війну. Але здійснити це можна було лише тоді, коли державна влада перейде до рук Рад.

З червня 1917 р. в Петрограді зібрався І Всеросійський з’їзд Рад. Більшовики на з’їзді викривали згубність угодовської політики, яку вели меншовики й есери, роз’яснювали імперіалі­стичний характер війни. Завдяки значній більшості угодовцям уда­лося провести свої резолюції за підтримку Тимчасового уряду, за продовження війни.

Ростуча розруха в країні, імперіалістична політика Тимчасового уряду обурювали робітничі й солдатські маси. В робітничих райо­нах Петрограда йшла підготовка демонстрації з пред’явленням ви­мог до з’їзду Рад. Меншовики й есери хотіли використати револю­ційний настрій робітників і солдатів для проведення демонстрації за підтримку Тимчасового уряду. З цією метою Виконком Петро­градської Ради призначив у Петрограді на 18 червня демонстрацію.

Більшовики розгорнули велику підготовчу роботу. Централь­ний Комітет партії більшовиків дав лозунги для демонстрації. 18 червня не тільки в Петрограді і Москві, а й у Києві, Харкові та інших містах України відбулися грандіозні демонстрації під лозун­гами партії більшовиків: „Геть війну!“, „Геть десять міністрів-капі- талістів!", „Вся влада Радам!". Демонстрація 18 червня була огля­дом більшовицьких сил і показала повний провал угодовців.

Уряди Англії і Франції вимагали від Тимчасового уряду ак­тивних дій на фронті. Діставши підтримку від І з’їзду Рад, Тимчасовий уряд виконав волю англо-французьких імперіалістів і 18 червня почав наступ на фронті.

Починаючи цей наступ, буржуазія хотіла покінчити з револю­цією. В разі успішного наступу вона мала намір взяти в свої руки всю владу і розгромити більшовиків. В разі ж провалу вину можна було звалити на більшовиків, обвинувачуючи їх в розвалі армії.

Організувати наступ на фронті допомагали буржуазії не тільки російські, а й українські соціал-демократи та есери. На фронт посилались спеціально дібрані делегації, які „ім’ям народу" вимагали від солдатів безсуперечно виконувати накази і йти в наступ. У тилу есеро-меншовицька преса, захлинаючись, кри­чала про необхідність наступу..

Не зважаючи на всі зусилля буржуазії і угодовців, наступ провалився. Армія не хотіла воювати за інтереси буржуазії та поміщиків і, зустрівши завзятий опір, покотилась назад. Ця аван­тюра буржуазії обійшлася народові в кілька десятків тисяч уби­тих і покалічених солдатів.

При активній участі меншовиків і есерів буржуазія розгор­нула шалене цькування більшовиків, обвинувачуючи їх у провалі наступу.

2.