Революція 1848 р. та її вплив у Росії і на Україні. Кримська війна

У 1848 р. в Західній Європі вибухла революція, що охопила францію, Австрію, Німеччину та інші країни. Не зважаючи на всі цензурні й інші перепони, відгуки революції докотились до Росії і України.

Як тільки почалась революція, європейський жандарм Ми­кола І оголосив похід проти неї. На Україні, в Польщі, Білорусії, Бесарабії був оголошений „надзвичайний стан“. Тут усякий виступ проти царської влади карався стратою або за­сланням на Сибір з конфіскацією майна.

Але Микола І не обмежився цим. У 1848 р. він кинув війська на придушення революційного руху в дунайських князівствах Молдавії і Валахії, а в 1849 р. його війська розгромили револю­ційні сили Угорщини.

Після придушення революції миколаївська реакція остаточно розперезалась. Посилились переслідування друкованого слова й освіти. Всякі, навіть невинні спроби виступити в пресі з крити­кою дій царської адміністрації, зазнавали найлютіших кар. „Закон божий є природна тверда основа всякого корисного навчання¹⁴,— заявляв тоді Микола І.

Проте, не зважаючи на поразку революції 1848 р., рево­люційний рух і в Росії, і на Україні дедалі зростав. Під на­тиском посилених селянських заворушень царська монархія починала тріщати. Царський уряд став на випробуваний шлях воєнних авантюр. Він пробував зміцнити свої позиції всередині країни і зберегти за собою провідне становище в європейській політиці.

У 1853 р. Микола І почав нову війну з Туреччиною, нама­гаючись захопити в неї частину земель, а головне — цілком ово­лодіти Чорним морем. Але західноєвропейські капіталістичні країни — Англія і Франція — не могли допустити розгрому Туреччини і посилення Росії.

Уряди Англії і Франції оголосили в 1854 р. війну Росії. Війна відбувалася головним чином у Криму. Краще озброєні і навчені союзні армії Англії і Франції, до яких приєдналась Сардінія, в кількох боях розбили царські війська. Після 1 !-місяч­ної облоги впав Севастополь, який з безмежною мужністю і героізмом захищали солдати і матроси, керовані героями-адмі- ралами Корніловим і Нахімовим. Царський уряд примушений був капітулювати.

Під час Кримської війни селянський рух на Україні поси­лився. Особливо великі селянські заворушення сталися на Ки­ївщині в 1855 р. Вони мають назву „козаччини", бо селяни ви­ступили тут з вимогою взяти їх на війну в ополчення, а потім звільнити від панщини і зробити вільними козаками. Рух був жорстоко придушений царськими військами. Під час придушення багато селян було вбито, а частина заслана на Сибір.

В 1855 р. Микола І помер, і на престол вступив його син Олександр II. В 1856 р. в Парижі представники царської Росії підписали невигідний для неї мирний договір.

Скоро після закінчення Кримської війни царизм приступив у Росії до ряду реформ. Про причини, які примусили царський уряд і поміщиків стати на цей шлях, Ленін говорить: „Яка ж сила змусила їх взятися за реформу? Сила економічного роз­витку, який втягав Росію на шлях капіталізму. Поміщики-кріпос- ники не могли перешкодити зростанню товарного обміну Росії з Європою, не могли вдержати старих форм господарства, які розвалювалися. Кримська війна показала гнилість і безсилля кріпосної Росії. Селянські „бунти", зростаючи з кожним десяти­річчям перед визволенням, змусили першого поміщика, Оле­ксандра II, визнати, що краще визволити зверху, ніж чекати поки скинуть знизу* (Ленін, Твори, т. XV, с. 128).

Найзначнішою з реформ, проведених царизмом, була селян­ська реформа. Її готували кілька років царські чиновники і помі­щики на чолі з самим царем. Нарешті, 19 лютого 1861 р. Олександр II підписав маніфест про реформу, який був оголо­шений народові в березні того ж року.

6.