Релігійні напрямки кристалізації християнства в Укра- їні-Русі в останній чверті Х і до кінця ХІІІ століття
Безсумнівним джерелом, на яке слід звернути увагу при з’ясуванні питання релігійних напрямків в кристалізації християнства в Україні-Русі в останній чверті Х століття є “Повість Временних Літ”.
Під 986 та 987 роками розповідає про вибір віри великим київським князем Володимиром та його оточенням. На нашу думку, цікавими є в цьому плані свідчення арабського вченого та лікаря Шараф аз-Замана Тахира ал-Мавразі ( кін ХІ - поч.. ХІІ ст..), персидського письменника Мухаммада ал-Ауфі (перша пол. ХІІІ ст.), про направлення “царем русів” Володимиром послів до правителя Хорезму з метою вивчення переваг іс- ламу/1. В науковій літературі зауважує сучасний російський дослідник М.А.Васильєв прийнято розглядати чотири принципово можливі релігійні напрямки України-Русі: іслам, іудаїзм, християнство західно-римського і греко-православного обряду в рамках яких Україна-Русь намагалась вибрати собі релігію для протистояння язичництву. Разом з тим в історіографії раніше не брався до уваги альтернативний греко-православному західно- римський релігійний вплив. В науковій літературі в Росії до сьогоднішнього часу західно-римський вплив не розглядався, оскільки згідно свідчень “Повісті Временних Літ” вчені проглядали плавний перехід від язичництва до греко-православного христи- янства/2. Однак історія говорить нам, що ситуація народу, який виріс із язичництва хитка, тому вагання Володимира стають зрозумілими згідно літописних свідчень. Володимир, за цими ж свідченнями, думав приймати християнство “ у далеких сусідів “, яких ототожнюють вчені з західно-римським християнством/3. І дійсно одна із нез’ясованих нашою наукою є проблема згідно якої Україна-Русь в 80-ті роки Х століття схилялася в виборіхристиянства до західно-римської конфесії, а Володимир бажав прийняти християнство “от латин”. Це, на думку сучасного російського вченого М.А.Васильєва цілком мало місце і носило цілком нормальний характер в ранньому середньовіччі не тільки в Україні-Русі, але й серед народів Центральної і Південно- Східної Європи/4.
Проблема вибору Володимиром християнства залежала від дальшого підпорядкування Української держави Риму чи Константинополю. Оскільки всі західні сусіди прийняли християнство з Риму, то це можна пояснити, що власне в цей час Володимир схилявся в сторону вибору як державної релігії християнства західно-римського. Хоча в джерелах які були написані візантійськими діє писцями не зафіксований західно- римський вплив, однак без сумніву що він теж був і його теж необхідно вивчати в контексті розвитку християнства в стародавній Україні-Русі. Як вважають сучасні російські дослідники Г.Г.Літаврін і Б.М.Флоря - вибір християнства чи то від Риму чи то від Константинополя у 80-х роках був ще далеко неостаточним і в цей час ще не ясно було, який напрямок отримає визнання староукраїнського суспільства та держави/5.А.П.Новосєльцев наголошує, що вибір віри римської чи візантійської Києвом тривав довго. Великий князь київський довго не міг визначитися, яка віра для України-Русі краща римська чи візантійська/6. Центром нашого дослідження є спеціальна увага поширенню римського християнства в Україні-Русі в Х столітті. В історіографії цей процес вивчений слабо. Сам факт одруження Володимира з візантійською принцесою визначив миттєвий розвиток, як державного в Україні-Русі візантійського християнства. Однак, наголошує білоруський дослідник Г.М.Филист- ввівши візантійське християнство в Київ, Володимир не зупинив проходження і західно-римського християнства. Офіційне прийняття візантійського християнства не перервало процес розвитку західно-римського християнства в Україні-Русі/7.
Не можна не наголосити, що прийняття християнства в 980990 роках не було необхідністю для України-Русі і в візантійському варіанті остаточним вибором. Не викликає сумніву той факт, що конкретного моменту для введення християнства в Україні-Русі з Візантії, яким максимально з політичної точки зору скористався Володимир не було. Тільки випадок особистого характеру привів до християнізації України-Русі по візантійському зразку.
Згідно висновків джерел, правляча верхівка Візантійської імперії опинилася на грані катастрофи внаслідок повстань Варда Скліра і Варда Фоки з усіма малоазійськими провінціями. Слабкість Візантії змусило стримати гординю правлячого класу яка внаслідок компромісу з правлячою верхівкою України-Русі зуміла утримати владу. Власне християнство, як розмінна монета стало основою політичної гри, яке перетворило Укра- їну-Русь щодо Візантії в політичного союзника, що було зроблено Візантією вперше. Власне умовою цього союзу і було візантійське християнство. Союз виявився взаємовигідний із політичної і релігійної точки зору. Правителі Візантії гинули у вирої повстань в імперії і тільки військова допомога імператору Васи- лію ІІ Володимиром Святославовичем врятувала цілісність імперії. Однак і це ще не був остаточний вибір християнства. І тільки взяття Корсуня (Херсонеса) і одруження принцеси Анни поставила останню крапку в “виборі віри” в загальнодержавному масштабі. Не було б такого ходу політичних подій невідомо чи прийняв би Володимир християнство з Візантії?Увесь цей процес проходив досить хаотично. Є всі підстави вважати, що в середині 980-х років відносини між Візантією і Україною-Руссю були складними і в релігійному відношенні зокрема. І лиш успіхи повстань Варда Скліра і особливо Варда Фоки призвели до договору Візантії з Україною-Руссю, який був скріплений шлюбом і прийняттям християнства/8. З точки зору політичних подій в тогочасній Європі відомо, що велика княгиня Ольга після невдалих переговорів в Константинополі в 957 році уже в 959 році встановила тісні політичні і релігійні стосунки з німецьким королем Оттоном І. Власне в цей час прибуває сюди посольство з Києва з проханнями “назначити їх народу єпископа і священиків”, тобто мова йшла про хрещення України-Русі “от латин”/9. В Україні-Русі в Х столітті і багато пізніше Рим по більшій мірі, західно-римське християнство аж до ХІІІ століття було закріплене в староукраїнському суспільстві майже на рівні з візантійсько-православною конфесією і між ними не було ніякого антагонізму/10.
Конфлікт між Римом та Константинополем, наголошував Я.Н.Щапов, який привів в 1054 році до розриву церковних відносин був сприйнятий ніяково в Україні-Русі, яка підтримувала політичні, торгові, культурні і безсумнівно релігійні зв’язки з західними католицькими країнами. Ця трагічна подія 1054 року не знайшла ніякої конкретної позиції Київської митрополії і не відбита в літописанні/11. Однак правлячі кола Візантійської імперії і передусім релігійні, патріарх і митрополити, без успіху намагались посварити правлячі кола (князів) України-Русі з західними католицькими володарями, представниками західно-римської церкви. Однак цього не сталося. Спільність України-Русі з західними католицькими державами з Х по ХІІІ століття була настільки тісна, що це позволило Україні- Русі в середині ХІІІ століття прийняти унію з Римською Церквою і вступити в союз католицьких держав/12. В 1054 році, зауважує російський дослідник Б.М.Флоря пройшов розкол між Римом і Константинополем, але не між Руссю і Римом і західними католицькими сусідами. Між Руссю і Римом і західними сусідами в подальшому зберігались різноманітні в тому числі релігійні зв’язки, про що можуть говорити багато численні шлюби, військово-політичні союзи всупереч церковним настановам. В староукраїнському літописанні і в іпатіївському літописі, можна знайти приклади про хрестові походи, про чудодійну силу хреста угорського короля-святого Стефана і т.д./13. Особливо вплив західно-римського християнства відчутний в ХІІІ столітті, коли наймогутніший володар України-Русі з роду київських князів Мономаховичів Данило Романович Галицький, предки якого всі були великими київськими князями в час найбільшої могутності української держави вступає в унію з католицькою церквою, проголошується королем Русі і фактично вступає в союз католицьких держав/14.Огляд ходу впливу західно-римського християнства на Укра- їну-Русь з Х по ХІІІ століття дає право наголошувати, що західно-римське християнство розвивалось в Україні-Русі майже в однакових умовах з візантійським.
Як бачимо із свідчень джерел ще в 80-х роках Україна-Русь була готова прийняти християнство “от латин’’/15. І якщо б не випадковий політичний союз, вигідний в першу чергу Візантійській імперії, Володимира Святославовича з Василієм ІІ, то доля українців і їх держави і відповідно (Pax Ortodoxa І Pax Latina) могли скластися іншим чином і християнство, як і державна форма і структура, як і доля Украї- ни-Русі, була зовсім іншою з самого початку християнської істо- рії/16. Власне прийняття західно-римського християнства не вело би довгі століття Україну-Русь по роздоріжжю як в державотворчих так і релігійних процесах. Не виключно, що прийняття західно-римського християнства ще в час Володимира створило б всі умови для усвідомлення єдності староукраїнської держави і вселенської єдності християн/17.Література
1. А.П.Новосельцев. Восток в борьбе за религиозное влияние на Руси // Введение христианства на Руси. М. 1997, с. 67-69, с. 233-235.
2. М.А.Васильев. Религиозные дилеммы Руси в 980-е годы: Опыт альтернативно-исторического анализа. Славяноведение. 2000,№6,с.3-4.
3. Д.Е.Фурман. Выбор князя Владимира // Вопросы философии. 1989, № 6, с. 92.
4. М.А.Васильев. Религиозные дилеммы Руси в 980-е годы: Опыт альтернативно-исторического анализа. Славяноведение. 2000,№6,с.5.
5. Г.Г.Литаврин, Б.Н.Флоря. Общее и особенное в процессе христианизации стран региона и Древняя Русь//Принятие христианства народами Центральной и Юго-Восточной Европы и крещение Руси. М., 1988, с. 239.
6. А.П.Новосельцев. Принятие христианства Древнерусским государством как закономерное явление эпохи // История СССР. 1988, № 4, с. 112.
7. Г.М.Филист. Введение христианства на Руси: предпосылки, обстоятельства, последствия. Минск. 1988, с. 122.
8. Древняя Русь в свете зарубежных источников. М. 1999, с. 232.
9. А.В.Назаренко. Русь и Германия в ІХ-Х вв. // Древнейшие государства Восточной Европы. Материалы и исследования 1991 год. М. 1994, с. 61-80.
10. М.А.Васильев. Религиозные дилеммы Руси в 980-е годы: Опыт альтернативно-исторического анализа. Славяноведение. 2000, № 6, с. 12.
11. Я.Н.Щапов. Государство и Церковь Древней Руси Х-ХІІІ вв. М. 1989, с. 172.
12. В.С.Ідзьо. Українська держава в ХІІІ столітті. Івано-Франківськ. 1999, с. 320.
13. Б.Н.Флоря.У истоков конфессионального раскола славянского мира (Древняя Русь и ёё западные соседи в ХІІІ веке) // Славянский альманах, 1996. М. 1997, с. 37.
14. В.С.Ідзьо. Українська держава в ХІІІ столітті. Івано-Франківськ. 1999, с.320.
15. Г.М.Филист. Введение христианства на Руси: предпосылки, обстоятельства, последствия. Минск. 1988, с. 120-121.
16. М.А.Васильев. Религиозные дилеммы Руси в 980-е годы: Опыт альтернативно-исторического анализа. Славяноведение. 2000, № 6, с. 12.
17. В.С.Ідзьо. Українська держава в ХІІІ столітті. Івано-Франківськ. 1999, с.320.