Радикалізація громадсько-політичного життя

Суперечності в українському русі, котрі виз- І рівали з перших днів революційно-визволь­но» hoi боротьби і відступали на другий план у перші роки опору окупантам, поглибилися після то­го, як загарбання Східної Галичини було остаточно санкціоновано Заходом

Та звична для старих політичних сил тактика лояльного співробітництва з центром ігнорувала нові реали привнесені світовою війною та виром перших бурхливих повоєнних років Ця лінія вияви­лася неприйнятною для сил, які тоді вийшли на політичну арену і змінили обличчя Східної Гали­чини та Волині Здобутий ними досвід радикаль­них дій вже не можна було перекреслити

Сила молоді як активного політичного чинника західноукраїнського суспільства суттєво збільшу­валась у зв’язку з тим, що в 20-30-х рр у національну боротьбу з юнацьких літ вступали діти учасників визвольних змагань за часів Австро- Угорської та Російської імперій, молодші брати оборонців західноукраїнських земель у 1918-1919 рр, покоління, котре в повсякденному житті безпо­середньо на собі зазнавало всіх прикрощів від нових володарів

Радикалізм молоді привносить у національно- визвольний рух не лише беззастережно позитивне Становлячи приклад безкомпромісності у боротьбі проти іноземного поневолення, молодь, часто-густо не виявляє належного знання нагромадженого по­передніми поколіннями (і не тільки власного наро­ду) досвіду, їй часом бракує копіткого й системати­чного аналізу поточних змін Все це враховується різними політичними силами, для яких боротьба за молодь є неодмінною умовою їх власного майбутнь­ого

Молодь дедалі сильніше приваблювала безпо­середня боротьба з окупантами, саботажні акції й напади на польські постерунки Ix організатор — українська військова організація (УВО) приверта­ла зростаючі симпатії молодих поколінь Готуючись до створення її наступниці на більш широкій основі, Є Коновалець надавав важливого значення роз­робці ідеологи нового формування Основну роботу в цьому напрямі виконував Д Донцов 1926 р у Львові вийшла друком його книга „Націоналізм” Украй права форма націоналізму, яку обстоював ав­тор і яка виявилася досить поширеною в Європі, дістала назву „інтегрального націоналізму” Він вів до розбрату і в українському національному русі Викладені в книзі Д Донцова побудови були звер­нуті передусім до молоді Він розумів історичний розвиток як „вічний гін народів до експансії і підбою” Потреба філософського осмислення, до якого природно тягнуться більш досвідчені люди, підмінялася запереченням загальновизнаних зако­номірностей історичного розвитку Всі вони прого­лошувалися геть відкинутими сучасністю Для ав­тора мав сенс „лише один закон” — „закон бороть­би закон вічного суперництва націй” Визнання права на існування тільки за цим „єдиним законом” мало виразне політичне спрямування В такий спосіб прокладався шлях нав’язування „єдиної нор­ми поведінки”, обстоювалася необхідність „єдиної організації” з „єдиним вождем”

Так само, як „інтернаціоналізм”, расизм Донцо­ва мав на меті прилучити його послідовників до сильних світу цього Подібна програма могла лише відштовхнути від українського націоналістичного руху демократи світу Натомість вона привертала увагу фашистських режимів у Європі, рівно як і „інтегральних націоналістів” у Румуни, Угорщині, Югославії На такій ідеологи було побудовано Ор­ганізацію українських націоналістів (січень — лю­тий 1929 р ) Загальна економічна криза, яка боля­че вдарила по слаборозвиненому народному госпо­дарству західноукраїнських земель, жорстока й кривава „пацифікація” Східної Галичини, що набу­ла широкого міжнародного розголосу та була вине­сена на обговорення Ліги націй, з одного боку, та зростаюче невдоволення подіями в радянській Ук­раїні — з другого, посилювали популярність ОУН, особливо серед молоді 1 хоча її зростаючий автори­тет турбував впливові українські парти, які в лега­льній пресі іноді досить різко критикували ОУН, вони водночас зовсім не цуралися контактів з нею З плином часу, розходження ставали менш поміт­ними

І в цих умовах видатні діячі КПЗУ продовжу­вали опрацьовувати шляхи розв’язання не лише соціальних, а й національних проблем, прагнучи єдності революційно-визвольної боротьби Зали­шаючись послідовними противниками ОУН, вони з повагою і розумінням ставилися до тих, хто справді виступав за визволення під її прапорами В липні 1932 р M Заячківський (Косар), тодішній керівник КПЗУ, виступив із статтею, де роз’ясню­вав „Було б неприпустимою помилкою ідентифіку­вати провід ОУН — УВО і ту контрреволюційну суть, яку цей провід надавав і надає організації з тими сотнями низовиків, яких зв’язує з ОУН

УВО щира віра в її протиокупаційне вістря, які хочуть і фактично борються за національне визво­лення українського народу з-під польської оку­пації”

Подібне сміливе твердження не могло не драту­вати догматиків у Москві Ширячи підозри щодо націоналістичних відхилень керівників КП(б)У, во­ни стократ захоплювалися цими підозрами коли йшлося про комуністів Західної України У черго­вий раз лідери КПЗУ стали об’єктом наклепниць­кої кампанії та були замінені

Зрозуміло, що за цих обставин саме існування Комуністичної парти Західної України не лише підважувалось, а й ставало проблематичним Це врешті-решт підтвердилось масовими репресіями проти західноукраїнських комуністів, розпуском і ліквідацією КПЗУ

Цей безпричинний акт був лише одним з ба­гатьох у тяжкому ланцюзі злочинів і непорозумінь, які завдали серйозного удару розвитку погоджених дій у боротьбі за визволення західноукраїнських зе­мель від чужого ярма Звивиста напрямна природ­ної й необхідної консолідації національних сил ще раз зазнала бічного, навіть зворотного виверту Контакти між прихильниками ОУН і комуністами у другій половині ЗО^-X рр відбувалися хіба що у концтаборах і тюрмах