"Українофільство"- точка зору сучасного російського вченого
Російський вчений А.І.Міллер вважає, що термін "Українофільство" дуже подібне за своїм соціальним походження на термін "Слов'янофільство" який появився в Росії у середині ХІХ століття.
Слід зауважити однак, що в цей же час в Галичині виникає такий термін, як "Москвофільство", як противага "Українофільству". Ці терміни, на нашу думку не слід прив'язувати до якихось дат, вони породження доби в якій розвивалася та чи інша національна інтелігенція. Власне з розвитком інтелігенції, гуманітарної науки взагалі, терміни "Українофільство, "Москвофільство", як протилежне першому терміну явище розвивалися одночасно і в противагу один одному. Що стосується терміну "Слов'янофільство", то це більш старіший термін і наукова чи громадська думка, яка сповідувала славянофільство відома в кінці ХVIIІ століття.На початку ХІХ слов’янофільська течія охопила майже всю російську інтелігенцію і тримала її в полоні майже до кінця ХІХ століття. Два попередні терміни, явно виразники громадської думки часу зародження буржуазного способу мислення. Однак Л.І. Міллер прив'язує термін "Українофільство" до конкретної справи і вважає, що воно виникло в зв'язку з конкретною справою 1847 року. Ця справа, на думку дослідника, викликала зацікавлення громадської думки і зокрема до мови, історії, культури України /1.
"Українофільство" відродилось, як ідея "Малоросійської особливої державності", пам'ять про яку права, вільності і привілеї, автономію, зберігалася в середовищі українських дворян в ХІХ столітті, що зафіксовано в Історії Русів, як була своєрідним підручником по історії України, виданим в 1846 році /2. Дальше на думку А.І.Міллера українофільство розвивалось в вигляді художньої літератури та української мови, яку пропагував
І.Котляревський. Українофільський спадок цього періоду був рушійною силою для розвитку українського націоналізму, що отримало символічне признання в 1903 році, коли був відкритий перший пам'ятник діячу української культури !Котляревському в Полтаві /3.
Новий імпульс, на думку дослідника розвитку українофільства дала епоха романтизму. В українську культуру закохалися відомі представники російської науки і культури.Першими збирачами української народної творчості і авторами і етнографічних праць були кн. М.О.Цертельов і М.О.Максимович. Свій вклад в розвиток українофільства внесли також І.І.Срезнєвський, О.М.Бодянський, який видав "Історію Русів". Сподвижниками українофільства були також Доленга- Ходаковський, О.Л.Метлинський, П.А.Лукашевич /4. Українофільство цього періоду не складало загрози для російського суспільства, наголошує А.І.Міллер, оскільки усіх хто сприяв становленню українофільства не можна було назвати українцями, українськими патріотами.
Становленням українофільства займалися в основному росіяни, яких не можна було запідозрити в симпатіях до розвитку української національної ідеї чи в розвитку концепції української державності. Цим займалися росіяни тому, що це був дуже цікавий напрямок науки, який стосувався російсько-польського політичного і культурного простору, а пізніше й економічного суперництва Росії і Речі Посполитої. Отже, вважає А.І.Міллер українофільство цього часу не носило в собі націоналістичні ідеї.
Навіть українці і з числа цього покоління націоналістами не були, вони мали свій "малоросійський патріотизм " в контексті загальноросійського патріотизму. Зокрема М.О. Максимович не стояв у непримиримому конфлікті з загальноросійською ідентичністю /5. Однак уже в 30 роки українофільство із наукового і культурного згромадження перетворюється в політичну силу, яка починає ставити перед собою завдання політичної боротьби.
На думку А.І.Міллера цьому сприяли польські ідеологи, які ненавиділи Російську імперію і шукали союзників для боротьби після поразки польського повстання 1830-1831 років. Таким мислителем польського походження, який перетворював українофільство з науково-культурного явища в політичну течію був І.Лисак-Рудницький, автор нарисів трьох видатних ідеологів українського українофільства: В.Терлецького, М.Чайковського, Ф.Духінського.
І.Лисак-Рудницький зауважував: поляки українофіли і українці польського походження внесли великий вклад в створення нової України, їх вплив поміг польському відродженню перебороти рівень аполітичного культурного регіоналі- зму і підсилив антиросійську боєздатність /6.В цей же час польські українофіли створюють концепцію любові до України, яка вийшла з під пера польської інтелігенції. У подальшому українофільство побажало бути разом з українським народом, тому шляхетська верства, сім'ї українського дворянства змінюють світобачення в користь українофільства, створюють для цього необхідну ідеологію. Власне в цей час в 50-ті роки ХІХ століття зароджується український національний рух.
Найбільш відомим, та не єдиним діячем стає видатний історик і діяч українського національного руху 60-80 років Володимир Антонович, усе це видно із українського журналу Основа /7. Такий процес вів, як вірно зауважував Р.Шпорлюк до формування української нації і українського образу ідеальної Батьківщини і відхилення польської чи російської версії Батьківщини /8. Діяльність журналу Основа відбивала стратегічну концепцію В.Антоновича на розвиток джерельної бази Історії України, що було найбільш конкретним завданням в умовах цензурного переслідування.
Велику підтримку журналу, як і другим українофільським ініціативам надавав багатий полтавський поміщик Т.Галаган, один із найбільш яскравих представників старого покоління українофілів. Однак центр активності українофілів в результаті гонінь та переслідувань царським урядом перекотився в Австро- Угорську імперію, а конкретно в Галичину. Сюди після втечі з Росії в 1875 році приїхав М.Драгоманов, а в 1894 році по рекомендації В.Антоновича М.Грушевський.
В Галичині уже в 30-х роках українофільство у більш ліберальній Австро-Угорській імперії набуло яскравого організаційного забарвлення в усіх сферах народного життя включаючи науку, культуру, літературу. В 60-х роках українська мова в Галичині використовується в Галицькому сеймі, а з 1868 року починає задля розширення ідей українофільств активно працювати Товариство Просвіта, а з 1873 року Наукове Товариство ім.
Т.Шевченка. Розквіт активності українофільства, на думку А.І.Міллера, слід пов’язувати з діяльністю І. Франка і М.Грушевського.Створення концепції української історії, фактично утвердило українофільство, що заставило в 1903 році Російську академію наук, російську історичну науку стараннями російських академіків О.О. Шахматова і Ф.Є. Корша визнати українську історію, мову та літературу самостійною і розвиненою мовою, літературою та мовою до часу злучення з Росією. За таких обставин М.Грушевський видрукував " Нарис історії українського народу", його сміливий вчинок підтримали і другі українофіли, які теж отримали можливість друкувати свої наукові праці в Росії /9.
В цей же час передова російська наукова еліта ознайомившись з творчістю М.Грушевського зробила рецензію на головний твір М.Грушевського " Історія України-Русі". Передовий російський історик порівняв концепцію М.Грушевського і його роль в українському національному русі з роллю видатного чеського історика і політичного діяча чехів в чеському національно-визвольному русі. Ті обставини, що так пізно появився український феномен, наголошувала передова російська громадська думка, може говорити про тяжкий шлях українофільства до офіційного визнання його в Російській імперії. Становлення українофільства в Росії, як окремої національно-визвольної течії було відмічено і в європейські науковій та громадській думці /10.
Перша світова війна, ріст свідомості українців видозмінило наукове і культурне українофільство, тому воно не щезло і не переродилося, як вважає російський вчений А.І. Міллер, багато і російських передових наукових та політичних представників підтримали його у новій фазу його переродження /11. Настав час нових завдань в нових буржуазних умовах і українофільство в кращому розмінні кристалізації української наукової ідеї почало перероджуватися в політичну силу для побудови національної української держави. В цей час, українофільство перетворюється в український націоналізм, який супроводжувався по усій Європі і звісно не міг обминути українців, що може говорити, що українофільство в його традиційному вигляді відходить в історію разом з ХІХ століттям.
Однак роль, яку воно зіграло в становленні самосвідомості українського народу применшувати не можна, якщо враховувати умови розвитку українського національного руху в Росії /12. Новий виток історії дав українцям новий поштовх українофільства, яке будувалося на нових початках ХХ століття, у якому українофільство ставило питання спочатку автономії, а пізніше питання побудови української держави. Такі постановки питань були новою епохою в його політичного розвитку і привело його до повної перемоги наукової ідеї, яка концептуально кристалізувалася в побудові незалежної від Росії - Української держави.
Література
1. А.И.Миллер. "Украинофильство". Славяноведение. М.1998, №5,с.28.
2. История Русов или Малой России. Сочинение Георгия Конисского архиепископа Белорусского.ЧОНДР.№1-4, М.1846.
3. А.И.Миллер. "Украинофильство". Славяноведение. М.1998, №5,с.28.
4. М.Грушевський. Очерк истории украинского народа. Спб.1904.
5. М.Максимович. Ответные письма М.П.Погодину. Русская беседа. 1857.Кн.2.
6. І.Лисак-Рудницький. Історичні есе. Київ 1994, т.1, с.221-227.
7. Основа. 1861,№1,3,10.1862.
8. Р.Шпорлюк. Украина от периферии империи к суверенному государству. Украина и Россия: общества и государства.М.1997, с.5660.
9. М.Грушевский. Очерк истории украинского народа. Спб. 1904.
10. Sbornik Ved Pravnich a Statnich.1909.№9, s. 298.
11. А.И.Миллер. "Украинофильство". Славяноведение. М.1998. №5, с.35-36.
12. М.Грушевский. Движение политической и общественной украинской мысли в ХІХ столетии.Спб.1907, с.14-15.