Прорахунки й здобутки уряду ЗУНР

Віідбулися ще дві сесії Української нацюнальної ради Лютнева ухвалила кілька законів, А «Анайзначущішими серед яких були „Про осно­ви шкільництва” і „Про мову” Перший (від 13 лю­того) визначав державний статус шкільництва на західноукраїнських землях, дозволяв засновувати приватні школи, передбачав право національних меншин „на школу рідною мовою” Другий (від 15 лютого) утверджував державність української мо­ви, норми і’і функціонування та право національних меншин вільно послуговуватись, їх матірною мо­вою в урядових зносинах з державними властями та урядами, публічними інституціями й державними підприє мствами “

Остання сесія УНРади розпочалася 25 березня і завершилася 15 квітня Ii роботу ускладнювали внутрішні й зовнішні труднощі Маси висловлюва­ли невдоволення невирішеністю корінних соціаль­них проблем Почастішали напади селян на маг­натські фільварки та самочинне захоплення поміщицької землі Протести надходили звідусіль Вони гучно пролунали і з трибуни представницько­го (майже 1200 учасників) робітничо-селянського з’їзду, що відбувся у Станіславі 30-31 березня 1919 р Одна з головних його вимог — надання землі галицькому селянству

У відповідь на революційні вимоги Державний секретаріат запропонував обрати на з’їзді 60 депу­татів Української національної ради, які б забезпе­чили опрацювання потрібного селянам земельного закону Незважаючи на заперечення лівої частини делегатів і протести комуністів, включно з В Сірком і K Савричем (Максимовичем), май­бутніми відомими діячами КПЗУ, на з’їзді вдалося провести рішення, за яким земля, відчужена у вели­ких власників, не відразу передаватиметься селя­нам Дещо остудивши розпалені пристрасті, Національна рада 14 квітня — напередодні завер­шення роботи сесії — ухвалила закон про земельну реформу Поміщицькі та деякі інші землі переходи­ли в розпорядження земельного фонду Порядкува­ти ними мала загальна земельна й повітові комісії з 3-річними повноваженнями, а також комісії в гро­мадах із щорік оновлюваним складом Стаття 18 за­кону окремо передбачала „наділеннє землею не може розпочатися перед покінченням війни й пово­ротом жовнірів та полонених додому”

Отже, йшлося не так про „впорядкування” зе­мельної справи, як про зволікання з передачею се­лянам поміщицької землі Тим, хто не бажав очіку­вати довгі роки, а з огляду на війну взагалі міг не дочекатися омріяної годувальниці, загрожували ка­рами Стаття 21 закону надавала адміністративним властям право ув язнювати на 6 місяців, а також додатково штрафувати на суму до 10 000 корон за „самовільне захопленнє, діленнє вивласнених на основі сього закону земель та нищеннє лісів, бу­динків, інвентаря і земних плодів на них”

Те, що земельний закон абсолютно не відповідав вимогам селянства, не слід пояснювати лише ворожим ставленням до нього більшості політичного істеблішменту ЗУНР, угодовством 1’1 соціал-демократичної частини Керівництво Західноукраїнської Народної Республіки намага­лося уникнути їхніх чергових звинувачень у „більшовизмі” та схильності до революційного роз­поділу поміщицьких земель, які належали патроно­ваним Антантою полякам

Активний учасник тодішніх подій в Україні, відомий історик В Кучабський назвав земельний закон „найнещасливішим і гідним найбільшого жа­лю чином Української національної ради” Справді, рішення УНРади суперечило інтересам абсолютної більшості населення В день його прийняття — 14 квітня 1919 р — в одному з великих промислових центрів, Дрогобичі, спалахнуло робітниче повстан­ня, яке знайшло підтримку навколишніх селян Проходячи під радянськими гаслами, воно було прямим викликом урядові ЗУНР Тим-то негайно мобілізовані сили жандармерії при підтримці війсь­ка вже наступного дня (що збігалося із закінченням останньої сесії УНРади) придушили виступ

25 квітня 1919 р головний отаман телеграфував до Станіслава „Маю цілком певні повідомлення про неспокій у військах і серед населення на грунті невдоволення політикою Державного секретаріату в соціальних питаннях, і особливо земельних Це може скінчитися катастрофою “

Соціальні реформи, особливо в земельному пи­танні, а також припинення процесів стосовно відшкодування поміщицьких збитків, які настрою­ють населення проти влади, мусять бути розв’язані позитивно в першу чергу Кожен день зволікання в цій справі неухильно веде до катастрофи Прошу звернути на це увагу і вжити невідкладних заходів, продиктованих державною мудрістю і передбачен­ням неминучих конфліктів у житті населення Західної України “

Заклик C Петлюри призвів хіба що до опублікування 5 травня земельного закону На більше керівники ЗУHP не наважились Зрештою, на проведення виборів до законодавчого органу (березнево-квітнева сесія УНРади ухвалила досить демократичний регламент) забракло часу Війна не дала змоги налагодити й співробітництво з національними меншинами, хоч законодавство ЗУНР загалом відповідало тогочасним демокра­тичним вимогам Налякане погромами, які розпоча­лися першого ж дня встановлення польської влади у Львові, єврейське населення уникало співробітництва з українською державністю Поля­ки ж, що проживали в Східній Галичині, своєю чер­гою вважали таку співпрацю аж ніяк не патріотич­ною

Але в одній з найважливіших ділянок розбудо­ви молодої західноукраїнської державності — створенні національних збройних сил — справді- таки вдалося досягти разючих успіхів Це стало можливим завдяки могутньому революційно-виз­вольному пориву, що охопив усі верстви ук­раїнського населення Найактивнішими в цій справі були молоді офіцери й підстаршини січових стрільців та колишньої австро-угорської армії Військову розбудову підтримало все галицьке суспільство — люди різних переконань 1 політич­них поглядів, включно з рядовими „москвофілами” Формування армії відбувалося найефективнішим шляхом — знизу, тому назви військових частин ма­ли місцеве походження Ця традиція збереглася і в регулярній Українській галицькій армії 3 12 її бри­гад — 11 називалися відповідно Коломийською, Бережанською, Золочівською, Сокальською,

Равською, Львівською і т д У другій половині листопада 1918 р УГА налічувала 25 тис сол­датів, у січні 1919 р — 70 тис, а через півроку до­сягла 100-тисячноі чисельності За браком вищого українського офіцерського складу командні посади в Українській галицькій армії займали генерали ко­лишньої австрійської та російської армій Такі значні національні збройні сили (на той час у Східній Галичині проживало близько 1800 тис ук­раїнців, які зазнали страхіть 4-річного воєнного ли­холіття) вдалося створити лише тому, що населення вважало захист власної території справою життя і смерті