Будівництво національної держави

Під час вуличних боїв у Львові розгорнувся нелегкий процес творення західноу­країнської державності (листопад 1918 — червень 1919) Він становить цілісне явище, у яко­му віддзеркалились притаманні галицькому суспільству риси — як успадковані від минулого, так і набуті у вирі революційних змагань Основна увага зосереджувалась на розбудові урядово- адміністративного апарату, тобто створенні елемен­тарних норм функціонування національно-держав­ного життя, визначенні соціально-економічних і політичних параметрів внутрішнього розвитку дер­жавності, її місця у визвольній боротьбі всієї Ук­раїни

Але проблемою кардинальною, від якої залежа­ла сама можливість вирішення всіх інших питань був захист власної території від іноземної агресії

Урядові й державні структури формувалися спроквола, у часовому відриві від здобуття влади у Львові Уряд — Тимчасовий державний секре­таріат — було утворено 9 листопада Тут спочатку переважали представники старих партійних струк­тур — діячі з минулої австрійської доби Вони му­сили приймати рішення під чимдалі більшим тиском нових політико-соціальних сил, передусім молодого офіцерства Якраз на вимогу останнього почали здійснюватись перші практичні кроки на шляху об’єднання з Великою Україною

Прийняттю урядом присяги передувало рішен­ня тимчасового парламенту В ньому зазначалося „Українська Національна Рада як найвища влада українських земель бувшої Австро-Угорської мо­нархи у змаганні до здійснення національного ідеа­лу всього українського народу доручає Державно­му Секретаріатові поробити потрібні заходи для з’єднання всіх українських земель в одну державу**

Справу державотворення підкріпив Тимчасовий основний закон про державну самостійність, який підтверджував перше рішення УНРади про тери­торію суверенної держави, визначав її назву — „Західноукраїнська Народна Республіка** Значен­ня Тимчасового закону виходило за рамки його 5 статей На зміну усталеним поглядам австро- угорської доби прийшли нові, суголосні з настроя­ми і прагненнями всього українського народу, що піднявся на рішучу боротьбу проти монархізму

У принциповому положенні закону зазначалося, що влада в новій державі належить народові Він мав обрати Установчі збори на „основі загального, рівного, прямого, безпосереденього, тайного і про­порційного права голосування без різниці пола**

В умовах війни на виживання втілювати в жит­тя ці демократичні права було надзвичайно важко тим більше, що щиро бажали цього далеко не всі політичні сили, які брали участь у роботі Національної ради Таке віддзеркалилось у двох наступних законах — про тимчасову адміністрацію і тимчасову організацію судів та судової влади

Наступний етап державотворення тісно пов’язаний із Станіславом, де найдовше перебували керівні органи ЗУНР На початку січня 1919 р ту­ди перебрались із Відня українські діячі Нарешті з’явилася можливість завершити реорганізацію державно-урядової структури 4 січня вийшов за­кон про „Виділ” (Президію) Української національної ради (президентом став Є Петруше- вич) Було створено й уряд — Раду державних секретарів — на чолі з C Голубовичем Більшість у ній, як і в попередній Раді, керованій до кінця груд­ня 1918 р K Левицьким, становили націонал-демо­крати, два місця належали радикалам Партійне представництво в Національній раді стало ширшим — до неї входили й представники соціал-демо­кратів і селянсько-радикальної групи