Проголошення ЗУНР та її злука з УНР.

Восени 1918 р. перша світова війна підійшла до кінця. У жовтні - листопаді Австро - Угор­щина була охоплена народною революцією, в результаті якої монар­хію було повалено, а імперію ліквідовано.

18 жовтня 1918 р. у Львові було проведено нараду, в якій взяли участь українські посли австрійського парламенту, галицького і буко­винського сеймів, а також представники від політичних партій. На ній було утворено Українську Національну Раду - новий політичний орган. На цій же нараді було проголошено і українську державу як автономну частину Австрії в складі Східної Галичини, Північної Бу­ковини і Закарпаття. Лише представники УСДП виступили за об’єднання з Україною.

28 жовтня 1918 р. свої права на Східну Галичину заявили поля­ки.

31 жовтня національна рада та центральний військовий комітет вирішили взяти владу у Львові у свої руки. 1-5 листопада повстання перемогло на всій території Східної Галичини.

Буковинські трудящі розпочали свій виступ 30 жовтня. Протя­гом 1-6 листопада повстання перемогло у всій Північній Буковині. 3 листопада крайовий комітет скликав Всебуковинське віче, яке прийн­яло резолюцію ”Про прилучення австрійської часті української землі до України”. Президентом краю став О.Попович. Однак, взявши вла­ду, комітет нічого не зробив по організації його захисту від інтервен­тів. 11 листопада 1918 р. румунські війська окупували всю Північну Буковину, яку було включено до складу боярської Румунії.

Події на Закарпатті розвивалися в руслі революції в Угорщині, до складу якої воно тоді входило. 31 жовтня 1918 р., як тільки про неї надійшла звістка, солдати, робітники і селяни краю включилися в ре­волюційну боротьбу. Протягом 1-2 листопада повстанці перемогли в найбільших містах.

Таким чином, в листопаді 1918 р. національне повстання пере­росло в буржуазно-демократичну, національно-демократичну рево­люцію, в результаті якої і виникла ЗУНР. Революція була національ­но-демократичною, оскільки в ній розв’язувалися загальнодемокра­тичні завдання - ліквідація національного поневолення і утворення демократичної національної державності. Вона була народною, тому що рушійними силами виступали робітники і селяни.

Першим кроком уряду ЗУНР було створення жандармерії та української галицької армії (УГА); розпочато загальну мобілізацію для захисту краю від поляків.

Основним питанням в діяльності української Національної ради було вирішення аграрної проблеми. За земельною реформою ліквідо­вувалось поміщицьке землеволодіння, а земля розподілялась між ма­лоземельними та безземельними селянами.

Зовнішньополітична діяльність була спрямована на міжнародне визнання ЗУНР та припинення війни з Польщею. Але поляки не зби­ралися відмовлятися від Східної Галичини. Після тритижневих боїв 22 листопада 1918 р. польські війська захопили Львів. Уряд ЗУНР пе­реїхав до Тернополя, а потім у Станіслав.

Таке політичне становище примусило керівництво ЗУНР звер­нутися за допомогою до УНР(Директорії). 1 грудня 1918 р. у м. Фас­тові був підписаний договір про умови об’єднання двох держав в єдину державу.

22 січня 1919 р. на Софійській площі у Києві делегати Західноу­країнської Народної Республіки обмінялися грамотами з представни­ками Директорії про злуку в єдину соборну українську державу. 23 січня трудовий конгрес УНР затвердив акт злуки і ввів у свій склад делегатів Національної ради ЗУНР. Але фактичного возз’єднання двох республік так і не сталося із-за розбіжностей у поглядах керів­ників. Тому ЗУНР залишилася самостійною. Протягом лютого - лип­ня 1919 р. вона самотужки вела боротьбу з Польщею за Східну Гали­чину, але зазнала поразки. Уряд ЗУНР на чолі з Є.Петрушевичем емі­грував до Відня, а Українська Галицька армія перейшла на бік Вран­геля. Так закінчилася спроба побудувати національну демократичну державу на території Західної України.

Підсумки та наслідки громадянської війни в Україні.

Політична боротьба 1918-1920 рр. стала трагедією українського народу. Головним підсумком громадянської війни в Україні був при­хід до влади більшовиків, національно-патріотичні сили зазнали по­разки, а з українською державністю було покінчено.

Перемога більшовиків в Україні пояснюється декількома причи­нами. По-перше, вони привернули на свій бік українське селянство. По-друге, вони зуміли вчасно виправити помилки у національному питанні, пішовши на компроміс з лівими українськими партіями. По- третє, українським більшовикам допомагала Радянська Росія, в роз­порядженні якої були величезні фінансові, людські, промислові і ад­міністративні ресурси. Також не слід недооцінювати блискуче керів­ництво і прекрасну організацію більшовиків.

Поразка націонал-демократів пояснюється теж кількома причи­нами. По-перше, невмінням і небажанням вчасно вирішувати соціа­льно-економічні проблеми; по-друге, відсутністю власної боєздатної армії; по-третє, боротьбою в середині національно-патріотичних сил, а також невмінням йти на компроміс. Окрім цього, у своїй боротьбі вони спиралися на військову підтримку Німеччини, Австрії, Польщі, Антанти, яких українці сприймали виключно в якості загарбників.

Політична боротьба не вирішила питання об’єднання усіх украї­нських земель в єдину державу. Другим підсумком громадянської війни в Україні було розчленування її земель між Радянською Росією, Румунією, Чехословаччиною та Польщею. У 1918 р. Північну Буко­вину окупувала Румунія, за Сен-Жерменським мирним договором 1919 р. Закарпаття перейшло до Чехословаччини, у 1921 р. за Ризь­ким мирним договором Польща захопила Східну Галичину, а Радян­ська Україна у 1922 р. увійшла до складу СРСР.

Ще одним підсумком громадянської війни в Україні було суттє­ве знищення цвіту нації - інтелігенції, яка була або репресована під час розгортання «червоного» та «білого» терору, або депортована. Частина інтелігенції емігрувала.

Що стосується наслідків громадянської війни в Україні, то, на­самперед, слід визначати розорення народного господарства України та її продуктивних сил.

Після закінчення громадянської війни республіка перетворилася на руїни. Прямі збитки оцінювалися у 10 млрд. крб. золотом, вироб­ництво промислової продукції знизилося до 1/10 довоєнного рівня. Так, у 1920 р. в Україні виплавлялося 1,7% металу, виготовлялося прокату - 1,8%, видобувалося вугілля - 22% від рівня 1913 р. З 11 тис. підприємств в УСРР діяло тільки 2,5 тис., переважно дрібних.

Складною ситуація була і в сільському господарстві. Незацікав­леність селян, обумовлена більшовицькою політикою воєнного кому­нізму, недостатня забезпеченість реманентом, тягловою силою, не­стача робочих рук спричинили скорочення на 15% посівних площ. В результаті валовий збір хліба в Україні у 1920 р. становив тільки 38,5% від рівня 1913 р. Як наслідок - голодомор 1921-1923 рр., тільки в степових регіонах республіки кількість голодуючих становила у травні 1922 р. - 3.8 млн. осіб.

Ще одним наслідком громадянської війни в Україні була полі­тична нестабільність. Майже по всій Україні поширився повстансь­кий рух. За офіційними даними, наприкінці 1920 р. - на початку 1921 р. у великих повстанських загонах налічувалося до 100 тис.

На Півдні та частині Лівобережжя повстанці діяли під анархо- комуністичними гаслами, на решті території - під націоналістичними. З часом соціальна суть селянського руху поступово змінювалася, Рух ставав своєрідною професійною діяльністю декласованих елементів міста і села, які були розбещені імперіалістичною і громадянською війнами та політичною нестабільністю суспільства. У зв’язку з цим боротьба набувала характеру взаємознищення.

Таким чином, основними підсумками громадянської війни в Україні була втрата державності і територіальної цілісності, а наслід­ками - економічна розруха, занепад промисловості, сільського госпо­дарства, торгівлі, посилення маргіналізації та декласування, нарос­тання соціальної напруженості у вигляді активізації повстанського руху. Але поряд із втратами громадянська війна принесла українцям і здобутки - формування національної самосвідомості.

Водночас громадянська війна 1918-1920 рр. вчить, що в розбу­дові самостійної, незалежної держави сьогодні Україна повинна роз­раховувати на свої власні сили. А вирішення політичних та націона­льних питань неможливе без вирішення соціально-еконмічних про­блем населення.