Проф. Ол. Оглоблин змалював тодішню внутрішню і зовнішню ситуацію, вказуючи, що вона була пригожа для революційного задуму.

Внутрішня ситуація. В той час на Лівобережній Україні було немале невдоволення трьох родів.

Поперше, в 1781-82 рр. розв’язано козацькі полки -— і вій­сько, і полкову та сотенну адміністрацію для цивільного населення, а створено три намісництва (губернії) московського типу.

По друге, в той час постало велике невдоволення поміж кан­дидатами в дворянський стан. Належати до цього упривілейованого стану хотіли не тільки шляхта, козацька старшина, але й діти пра­вославних жонатих духовних, деякі міщани, а то й звичайні ко­заки. В тому напрямі вживано різних заходів, писано книжки, доказувано свої права різними документами. Одначе якраз 1791 року тодішній генерал-губернатор Михайло Кречетніков, зверхник трьох лівобережних губерній на українській території, своїм рі­шенням завдав чималий удар сподіванням багатьох тисяч україн­ців, які бажали отримати дворянство. Ясно, що це викликало ве­лике невдоволення між ними ^[284].

Потрете, невдоволене було й військо т.зв. карабінерів, ство­рене з українських козаків. Коли розв’язано козацькі полки в 1781-82 рр., то козакам дано до вибору: або вписатися до кінного війська т.зв.

З одного боку, козаки, ставши вояками полків, що були части­нами російського війська, втратили всі свої козацькі привілеї, зо­крема старшина втратила свою функцію державної адміністрації для цивільного населення, в чому допомагали їй козаки. Слушно Капніст відмітив перед пруським міністром, що ті вояки « не ба­жають нічого іншого, як відновити давню козацьку конституцію ». До невдоволення причинялася й сувора дисципліна, яку заведено в тих полках, бо вояків били за провини « плетьми й киями ».

З другого боку, була ще й інша причина вояцького невдово­лення. Крім цього карабінерного війська, що його зверхником був П. Рум’янцев, на півдні України, де була інша адміністративна округа, створено ще й інше військо українців, під зверхністю Потьом- кіна, якого проголошено навіть «великим гетьманом козацьких Катеринославських і Чорноморських військ » — 10 січня 1790 року. Карабінерне військо, що входило до складу армії Рум’янцева, було матеріяльно й технічно упосліджене супроти армії Потьом- ціца. Це викликало невдоволення між карабінерами.

- З третього боку, невдоволення військ, складених з колишніх українських козаків, зросло в час російсько-турецької війни 1787-91.

Щодо внутрішньої ситуації слід ще відмітити, що на Москов­щині і в самому Петербурзі було чимало ліберальних москвинів, невдоволених з режиму цариці Катерини II. Вони покладали надії на престолонаслідника Павла, якого уважали за ліберала. Укра­їнські патріоти Лівобережжя втримували добрі зв’язки з москов­ською політичною опозицією. В Україні було також відоме не­приязне відношення між Рум’янцевом і Потьомкіном.

Зовнішня ситуація. Перед поїздкою Капніста до Прусії Росія вела дві затяжні війни — з Туреччиною (1787-91) і зі Швецією (1788-90). В союзі з Росією вела війну з Туреччиною до якогось часу і Австрія. Прусія, хоч не вела війни, але проте уклала союзні договори з Туреччиною і з Польщею.

Хоч московський генерал Суворов досяг двох великих перемог над турками, до яких вирішно причинилися українські військові частини, і хоч здобуто штурмом фортецю Ізмаїл, проте австрій­ські війська зазнали поразок, а Потьомкін керував військовим ділом кволо.

1790 року ситуація змінилася настільки, що відпали по одному союзникові обох сторін.

Росія і Туреччина вела далі війну в 1791 році і закінчили її аж 29 грудня 1791 р. договором в Яссах. В той час, коли Капніст був на авдієнції у пруського міністра, тобто 24 квітня 1791 року, війна ще тривала.

Українські патріоти могли розраховувати й на те, що до війни проти Росії приступлять ще Прусія, яку підтримувала Англія, Польща, а може й Австрія.

Перший поділ Польщі потряс уми поляків. Він переконав польських прихильників « золотої свободи », що Польща « не сто­їть непорядком », а зближається до упадку. З ходом часу оформи­лася польська патріотична партія, яка намагалася зміцнити Поль­щу проведенням відповідних реформ, до чого не хотіла допустити Росія. Коли почалася російсько-турецька війна і коли забрано російське військо з територій, приналежних до польської держави, поляки скликали т.зв. « чотиролітній сейм » (1788-92), який почав здійснювати корисні реформи, що зміцнювали польську державу. Новий пруський король Фрідріх Вільгельм II через одного посла почав осмілювати польський уряд, щоб він зірвав зобов’язання, накинені Польщі Росією, а 29 березня 1790 року Прусія склала союзний договір з Польщею, в якому обидві держави ґарантували собі цілість своїх посілостей, а у випадку чужого нападу зобов’я­зувалися боронити одна одну ^[285]. Про цей договір могли знати українські патріоти Лівобережжя, бо, як виникає, вони мали зв’яз­ки і з польськими колами. Ол. Оглоблин відмітив, що « в свою чергу ближче знайомство з польськими політичними настроями могло мати певний вплив на тактику українських автономістів щодо Росії » ^[286].

Ще слід відмітити, що новий австрійський цісар Леопольд II (1790-92) був прихильний до Польщі ^[287].

На кого надіялись українські патріоти? Вони розраховували не тільки на закордонну допомогу, але та­кож на військові сили в Україні, на тих « 28 полків кінноти, які служать Росії дуже неохоче », а про які згадав Капніст в розмові з пруським міністром.

’’Українські карабінерні полки зберегли сильні рештки своєї територіяльної організації, а головне — вдержали свою стару, місцеву українську старшину. Отже українські кара­бінерні полки в складі російської армії являли собою фактично майже автономну організацію, тим небезпечнішу для російського уряду, що і старшина, і козацтво карабінерних полків добре па­м’ятали колишню козацьку « вольність » і одверто жалкували за нею. Серед цих українських полків російської армії поширюва­лося тоді велике невдоволення. Якщо ця організація взагалі тво­рила потенція льну загрозу російському пануванню на Ук­раїні, то її гостре невдоволення російською політикою та її ре­формами на Гетьманщині було цілком реальною силою, що в руках українських автономістів ставала дуже небезпечною для Росії зброєю; а, з другого боку, воно неминуче активізувало укра­їнську іреденту, надто ж за обставин важкої війни з Туреччиною та ДЦвецією і напередодні дожиданої війни з Прусією”.

-« Капніст прекрасно розумів значення військової сили, зокрема українських карабінерних полків, тим більше, що він був, очевидно, зв’язаний з деякими українськими старшинами тих полків... Але для українських автономістів, в тому числі для Капніста, було цілком ясно, що тільки відновлення українського козацького війська створить належну військову базу для визволення України з-під російського ярма та відродження українського державного буття. Отже на початку 1788 року Капніст складає і подає Ка­терині II проект відновлення козацьких полків на Україні... Проект Капніста зустрів критику з боку гр. О. Безбородька... » (Підкре­слення в оригіналі) ^[288].

Олександер Безбородько був у той час канцлером Катерини II. А що він був проти того проекту віднови козацьких полків, то проект перепав. Але все ж таки існували карабінерні полки, скла­дені з українських козаків і козацької старшини, невдоволених з московських реформ в Україні.

Невдача. Зміна ситуації. Капніст отримав неви­разну відповідь від пруського міністра, яка не давала певної надії на пруську допомогу для українців, а незабаром змінилася й зов­нішня політична ситуація — некорисно для задуму гурта укра­їнських патріотів.

Після того, як Росія здобула турецьку фортецю Ізмаїл, Шве­ція старалася скласти мир з Росією перед закінченням турецької війни, щоб досягти кращих умовин миру, який складено 14-УІІІ-1790.

Росія також спішилася, щоб закінчити турецьку війну, бо З травня 1791 року поляки проголосили свою нову конституцію, з назвою тієї дати, і почали здійснювати державні реформи, які мали зміцнити Польщу. До такого зміцнення не хотіла допустити Росія. Цариця доручила своїм вождям і дипломатам закінчити якнайшвидше війну. Тому туркам признано досить лагідні умо- вину миру, який складено 29 грудня 1791 року в Яссах.

Також незабаром вдалося Росії розірвати вищезгаданий союз Прусії і Польщі та перетягнути Прусію (яка перед тим вела війну з Францією) на свій бік. Росія і Прусія разом провели ІІ-гий роз­поділ Польщі 1793 року, перемогли польське повстання Т. Ко- сцюшка, а далі разом ще й з Австрією провели ІП-тій розподіл Польщі 1795 року, викресливши польську державу з мапи Европи.

Таким чином зовнішня політична ситуація змінилася так да­леко на користь Росії, що про якінебудь революційні заходи не можна було думати.

Можна робити висновок, що з того часу частина українських автономістів і революціонерів звернулася в бік громадської праці і культурно-національного піднесення України в рамках росій­ської імперії.