Причини та початок другої світової війни.
У 1939 р. Європа і світ стояли на порозі другої світової війни. Український народ, що на сході страждав від сталінщини, а в західних регіонах від утиску Польщі, Румунії й Угорщини чекали нові суворі іспити.
Друга світова війна радикально змінила положення українців, воно стало ще більш важким. Розділ Польщі на початку війни призвів до встановлення на Західної Україні репресивного сталінського режиму. Потім після нападу Німеччини на СРСР, на Україні був встановлений ще більш жорстокий нацистський окупаційний режим. У такий спосіб Україна виявилася в епіцентрі політичного і військового протиборства СРСР і Німеччини і понесла значні матеріальні і людські втрати.Якщо говорити про періодизацію подій війни на території України, те можна виділити такі 2 етапи :
1 - 1 вересня 1939 р. - 22 червня 1941 р.
2 - 22 червня 1941 р. - осінь 1944 р.
Серед багатьох причин, що призвели до початку другої світової війни можна виділити дві дипломатичні угоди, що безпосередньо вплинули на Україну. Підписавши 30 вересня 1938 р. Мюнхенську угоду, західні держави намагалися умиротворити Гітлера і дозволили йому розчленувати Чехословаччину (і Закарпаття). Але така політика не мала успіху.
23 серпня 1939 р. був підписаний радянсько - німецький договір про ненапад (пакт Молотова - Ріббентропа), у нього входив також секретний протокол, у якому Гітлер і Сталін розділили Східну Європу на відповідні сфери впливу. Відповідно до протоколу СРСР поширював свій вплив майже на всі західноукраїнські землі. Маючи гарантії нейтралітету СРСР 1 вересня 1939 р. Гітлер напав на Польщу і почалася друга світова війна.
Об’єднання західноукраїнських земель з Радянською Україною. 17 вересня 1939 р. радянські війська вступили в Східну Польщу і зайняли майже всі землі населені українцями і білорусами. Польська держава перестала існувати. З погляду міжнародного права, угода Сталіна і Гітлера про поділ Польщі звісно було незаконною, але не можна забувати, що і Польща заволоділа Західною Україною в 1921 р.
проти волі її народу.Після двох корекцій остаточну лінію поділу між СРСР і Німеччиною було встановлено новим секретним протоколом при укладенні радянсько - німецького договору про дружбу і кордони 28 вересня 1939 р. Суто польські землі відійшли до Німеччині, за СРСР залишилася Західна Україна і Західна Білорусія, що були об'єднані в УРСР і БРСР. Цей кордон цілком відповідав національним інтересам українського народу і був виправленням історичної кривди по відношенню до нього з боку правлячих кіл Польщі. Протягом усієї війни СРСР вів наполегливу дипломатичну боротьбу за міжнародне визнання возз'єднання західноукраїнських земель. Нарешті на Ялтинській конференції глав урядів 3 великих держав у лютому 1945 р. уряди США й Англії визнали справедливість нового кордону.
Після закінчення другої світової війни з установленням нової влади в Польщі змінилися і її відношення з СРСР. 16 серпня 1945 р. був підписаний договір про радянсько-польський кордон. У основному це був кордон, встановлений в 1939 р. За Польщею залишилася тільки населена українцями Холмщина.
Проте, повернемося до початку війни. У червні 1940 р. СРСР змусив Румунію передати йому Бессарабію і Буковину. У такий спосіб в УРСР виявилося ще 7 млн. громадян Західної України.
Після входження Західної України до складу УРСР у 1939 р. на західноукраїнських землях почалося встановлення економічних і політичних структур радянського суспільства. Проте, модернізація регіону здійснювалася в умовах сталінізму, а це означало розширення на Західній Україні тоталітарної системи.
Проте багато політичних і економічних перетворень принесли західним українцям поліпшення :
-було багато чого зроблено для українізації і зміцнення системи освіти (із 6900 шкіл - 6000 були українськими);
-помітно поліпшилося медичне обслуговування населення, особливо сільського;
-були націоналізовані промислові і торгові підприємства, що належали раніш полякам і євреям;
-були експропрійовані польські землевласники;
-почалася індустріалізація аграрного краю;
-почалося навчання і формування кваліфікованих наукових кадрів.
Проте, паралельно з цими реформами почалася і ліквідація створених на Західній Україні політичних, соціально-економічних і культурних відносин і традицій.
НКВС були заарештовані і депортовані на схід українські політичні лідери. Були змушені розпуститися УНДО й інші політичні партії. Від 20 до 30 тисяч активістів втікали в окуповану німцями Польщу. Після ліквідації ліберально-центристських організацій і партій, залишилася тільки одна політична організація - підпільна мережа ОУН.
Ще до німецької окупації почалася насильницька колективізація. Біля 13% селян було колективізовано, що викликало різке невдоволення Радянською владою.
Невдоволення місцевого населення викликала і політика спрямована на ліквідацію греко-католицької церкви. Було заборонено викладати релігію в школі, конфісковані церковні землі, велася антирелігійна пропаганда.
Навесні 1940 р. почалися масові депортації в Сибір і Казахстан. З осені 1939 р. по осінь 1940 р. органами НКВС без суду і слідства було депортовано 10% населення Західної України. Арешт загрожував кожному, кого підозрювали в українському націоналізмі.
Таким чином, приєднання західноукраїнських земель до Радянського Україні мало суперечливі наслідки. Населення краю тепер стало відокремлено від політичних і культурних цінностей Європи, воно утратило свою національну організацію і політичну структуру. Проте останні не були тільки негативними. Приєднання Західної України до складу УРСР було подією історичного значення. Вперше за багато століть українці об'єдналися в межах однієї державної структури. Нарешті було вирішено польсько-український конфлікт. Почалася досить спізніла соціальна й індустріальна модернізація регіону.