Німецька окупація України. Рух Опору.

22 червня 1941 р. на­цистська Німеччина напала на СРСР. Велика частина німецьких сил - група армій “Південь” повинна була захопити Україну. І саме на Україні Німеччина одержала ряд вражаючих перших перемог.

По-різному ставилося до окупації цивільне населення України. На Західній Україні, де радянська влада була особливо не популярної, німців іноді зустрічали як визволителів.

Поспішний відступ Червоної Армії мав трагічні наслідки для політичних в'язнів у в'язницях Західної України. Не маючи можливо­сті їх евакуювати, НКВС із 22 по 29 червня 1941 р. провів масове знищення в'язнів. Усього було розстріляно біля 15 тис. чоловік.

При відступі радянських військ, усі підприємства України, яки­ми могли б скористатися німці, підлягали знищенню. Так у Донбасі були затоплені майже всі шахти, виведені з ладу багато металургій­них заводів, знищені усе 54 домни. Здійснювалася масова евакуація за Урал і в Середню Азію військових заводів, кваліфікованої робочої сили і значних вчених-спеціалістів. Усього було вивезено біля 1500 заводів і більш 10 млн. чоловік. Більш третини всього цього було ева­куйоване з України. Місцем перебування українського радянського уряду стала столиця Башкирії м. Уфа.

Однієї з найбільше впливових організацій на Україні залишалася ОУН. Як же укладалися взаємовідносини окупаційних військ Німеч­чини й ОУН?

З початку Другої Світової війни протиріччя в ОУН вирвалися назовні. Між ветеранами 1917-1920 років і молодих радикалів виник­нули гострі протиріччя. Обидва табори підтримували ідеї українсько­го інтегрального націоналізму, але розходилися в питаннях тактики. Після убивства Коновальця в 1938 році старі члени ОУН пропонува­ли обрати лідером Андрія Мельника, а молоді радикали - Степана Ба­ндеру.

ОУН з ентузіазмом зустріла напад Німеччини на СРСР, розгля­даючи його як можливість створення незалежної Української держа­ви. Проте, хоча ОУН і Німеччина мали загального ворога - СРСР, їх­ньої цілі були різноманітними. Німці розглядали ОУН як диверсійну силу в радянському тилу. ОУН мала ціль, скориставшись війною, ро­зширити свій вплив на всю Україну. Німці по-різному ставилися до ОУН: Абвер (військова розвідка)на чолі з Адміралом В.Канарисом виступав за співробітництво з ним, але нацистський партійний апарат на чолі з Мартіном Борманом не розглядав ОУН як серйозну полі­тичну силу. До того ж німці не знали яку фракцію підтримувати ОУН-М або ОУН-Б.

Вже в перші дні окупації України конфлікт між інтересами ОУН і Німеччини вийшов на передній план. ОУН-Б пішла на ризикований крок, розв'язавши без згоди з німцями проголосити 30 червня 1941 року у Львові відновлення Української держави. На посаду прем'єр- міністра був обраний близький соратник Бандери Ярослав Стецько. Реакція німецького керівництва була швидкою. Вже через декілька днів після проголошення держави гестапо заарештувало і кинуло у в'язницю Бандеру і його прихильників.

Обидві фракції ОУН, без згоди німців, планували організувати і контролювати місцеву організацію в окупованих районах України. З цією метою вони зібрали біля двох тисяч своїх членів, розділили їх на похідні групи, що повинні були йти в глиб України слідом за насту­паючими німецькими військами.

Проте в Німеччині були інші плани. У вересні 1941 року підроз­ділу СС заарештували і знищили багатьох членів похідних груп ОУН- Б. Через два місяці гестапо стало громити ОУН-М. Було розстріляно більш 40 членів, що грали активну роль. Українські націоналісти пі­шли в підпілля.

Україна була найбільшою радянською республікою цілком оку­пованою німцями. У серпні 1941 року цілком ігноруючи національні інтереси українців, Гітлер наказав розбити Україну на окремі адмініс­тративні одиниці. Найбільша - Рейхскомісаріат України на чолі з Ері- хом Кохом. Столиця - місто Рівно. Галичина стала одним із районів Генерал-губернаторства Польщі. Буковина і частина Південно- Східної України, включаючи Одесу були передані союзнику Німеч­чини Румунії. Східні землі навколо Харкова залишалися під юрисди­кцією німецької армії. Німецьке керівництво було переконано в тому, що України більше не існує. Німці тримали Україну під своїм повним контролем. На всі найважливіші адміністративні і господарські поса­ди призначалися тільки німці. З особливою жорстокістю німці стави­лися до євреїв і військовополонених. На Україні було створено більш 180 концтаборів. За декілька місяців було знищено біля 850 тисяч єв­реїв, а протягом війни майже 1,3 мільйона військовополонених.

Німецька адміністрація вирішила, що найкраще експлуатувати сільське господарство України шляхом зберігання колгоспів, але під контролем німців і під іншою назвою. Мала місце жорстока експлуа­тація селян. У результаті 85% продовольства Німеччина вивозила з України.

Проводилися так само і примусові мобілізації населення для ро­боти в Німеччині. Робітників зі сходу в Німеччині називали остарбай- тери. Усього було вивезено у Німеччину 2,3 мільйона громадян.

Страшна жорстокість нацистської влади виявлялася також сто­совно міського населення й української інтелігенції.

Як і в інших країнах окупованої Європи незабаром після прихо­ду німців на Україну виникає підпільний рух, що було головною реа­кцією на політику нацистів. На Україні вже існували підпільні органі­заційні мережі ОУН, більшовиків, а на північному заході - поляків, кожна з який мала власні партизанські сили. Ряди партизан поповню­вали колишні червоноармійці, українські націоналісти, комуністи, єв­реї, остарбайтери і т.д. Партизани в основному зосереджувалися в лі­сах Волині, болотах Полісся і Карпатах.

Перші партизанські сили українських націоналістів виникнули в Полісся і на Волині і на початку не були пов'язані з ОУН. Як тільки почалася війна, місцевий український лідер Тарас Бульба - Боровець сформував частину за назвою “Поліська Січ”(пізніше перейменовану в Українську Повстанську армію - УПА). Як тільки німці спробували розпустити його частину, він повів своїх бійців у ліси, щоб воювати як із німцями, так і з більшовиками.

Наприкінці 1942 року ОУН-Б вирішила сформувати великі пар­тизанські сили, поклавши тим самим початок регулярної української армії.

Для об'єднання всіх націоналістичних рядів, ОУН-Б силою включила до складу своїх формувань підрозділи Боровця й ОУН-М, узявши для них найменування УПА. Головнокомандуючим об'єдна­них сил був призначений український офіцер - Роман Шухевич. На­прикінці 1943 року - поч. 1944 року чисельність УПА досягла 30-40 тис. бійців. Вона захопила контроль майже над усієї Волинню, Поліс­сям а потім і Галичиною.

Для підпільної роботи на окупованій території України були та­кож залишені більш 40 тис. комуністів. Проте більшість із них заги­нуло ще на початку окупації. Проте більш 100 тис. комуністів - робі­тників і селян виявилися в тилу ворога.

Активна боротьба з загарбниками розгорнулася на північному сході республіки. У Сумській області у вересні 1941 року почав бойо­ву діяльність партизанський загін на чолі з Ковпаком. На Чернігів­щині успішно діяли партизани на чолі з Федоровим. Велику роль в організації народного опору грали Центральний штаб партизанського руху й Український штаб партизанського руху, створені в травні 1942 року.

На початку 1943 року Червона Армія розгорнула широкий на­ступ на фронті. Почалося масове вигнання окупантів із території України. Першим з обласних центрів було звільнене місто Луганськ. У той час як Червона Армія громила супротивника на фронтах, пар­тизани успішно діяли в тилу. У лютому-березні 1943 року партизан­ські об'єднання Наумова і Федорова учинили тривалі рейди по тери­торії України. Чинили свої рейди і з'єднання УПА. Тільки восени 1944 року УПА провела 800 рейдів. Після того, як Західна Україна була звільнена Червоною Армією, УПА організувала серію акцій щоб перешкоджати організації і депортації українського населення.